День, коли життя перемагає.

Особливо важливий під час боротьби за виживання.

Особливо потрібний серед ворожих атак. 

Особливо обнадійливий. 

Вітаю християн західного обряду в Україні та світі з Великоднем!

Нехай життя перемагає і переможе!

🗓 Сьогодні у світі одягають блакитне на знак підтримки людей із розладами аутистичного спектра (РАС). Саме цей колір є символом Всесвітнього дня обізнаності про аутизм.
 
Аутизм не лікується, бо це не хвороба, а комплексний стан. Людина з аутизмом дещо інакше сприймає світ. Її нервова система та мозок працюють у незвичний для більшості з нас спосіб.
 
🚊 У публічних просторах, особливо тих, де люди відчувають підвищене стресове навантаження, наприклад, на вокзалах, у поліклініках чи навіть у торговельному центрі, можлива альтернативна комунікація, яка буде комфортною та зрозумілою для людей з аутизмом.
 
Це спеціальні картки, що містять текстовий опис та піктограму, яка схематично зображує відповідну дію чи прохання. Наприклад:
 
📍 текст «іди за мною» разом із зображенням людини, яка бере за руку іншу людину, – це картка про можливість отримання допомоги;
 
📍 текст «стійте тут», біля якого піктограма з людиною та рукою, що вказує на зупинку.
 
Це – приклади з рекомендацій, які ще до повномасштабного вторгнення розробляли українські фахівці для посібника «Доступність аеропортів», створеного в межах ініціативи «Без бар'єрів». І хоча поки, на жаль, наші аеропорти зачинені, картками для альтернативної комунікації вже можна користуватися в інших сферах.
 
Усі ми іноді неуважні, не виспалися, не можемо сконцентруватися. Або просто розгублені, адже вперше на вокзалі чужого міста і ніяк не вдається зорієнтуватися. Тому пам’ятаймо, що простір або сервіс, адаптований для людей з нейровідмінностями, – він не лише для них, він стає зручним для всіх.

Боривітер – сокіл, який уміє надовго зависати в повітрі, використовуючи його потоки. Боривітер також назва фантастичного птаха з мозаїчного панно Алли Горської, зробленого в 1967-му для ресторану «Україна» у Маріуполі. Кажуть, за задумом художниці, він ніби летів із приміщення до моря, на який відкривався вид із вікна.

Після російських бомбардувань понівечене панно ще деякий час трималось. Але пізніше окупанти знесли його разом із будівлею.

Так само, через російську агресію, нині втрачено більшість мозаїк української монументалістки-шестидесятниці: бо були створені авторкою на українському Сході й починаючи з 2014 року опинилися під окупацією. Що з ними зараз, невідомо.

📍Але сьогодні вони – у вигляді копій та ескізів, – а також ще 100 робіт із приватних колекцій таки в Києві, в Українському домі, на виставці «Алла Горська. Боривітер». Хочеться пафосно додати: бо мистецтво не знищити. Але насправді за збереженням мистецтва завжди величезна праця небайдужих: мистецтвознавців, кураторів, колекціонерів.

🖌 Побувавши тут, відчуваєш, чому це більше ніж виставка. Бо драматична доля творів невід’ємна від долі авторки. У радянській Україні 1960-х Алла Горська була не лише художницею, але й правозахисницею. Вивчивши українську мову вже у зрілому віці, мисткиня ще раніше стала українкою за переконаннями та свідомим вибором.

Це саме вона разом із Лесем Танюком і Василем Симоненком віднайшла в биківнянському лісі поховання українців, яких закатували радянські спецслужби. Тож іще до нинішніх росіян її роботи вже нищила радянська влада, як-от панно «Шевченко. Мати» на Червоному корпусі КНУ – із формулюванням «за ідеологічну ворожість». Авторку викликали на допити в КДБ, виключили зі Спілки художників. Недивно, що у її вбивстві – в 41-річному віці – сучасники вбачали помсту радянських спецслужб.

🇺🇦І все-таки боривітер Алли Горської летить, даючи приклад уже сучасній Україні і нам: навіть сильний вітер, навіть потужну бурю можна побороти. І летіти.