Якщо у батьків виникає побоювання за розвиток дитини й це підтверджують фахівці, можна звернутися до інклюзивно-ресурсних центрів. По всій країні вони існують і створюються для того, щоб допомагати дітям з особливими освітніми потребами у здобутті дошкільної та загальної середньої освіти.

Тут проведуть комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини, розроблять рекомендації щодо програми навчання й нададуть психологічну та розвиткову підтримку.

📍 В одному з них – Інклюзивно-ресурсному центрі Славутицької міської ради Київської області – побувала сьогодні, під час відвідання Славутича.

У приміщенні, зручному для відвідувачів із дитячими візочками та на кріслах колісних, із інформацією, зокрема шрифтом Брайля, працюють педагогічні працівники, серед яких реабілітолог, дефектолог, логопед.

🧑‍🧑‍🧒 Під їхньою опікою – понад 300 дітей у місцевих школах і садочках, а також ті, хто приходить на спеціальні заняття до самого центру.

Після окупації Київщині було нелегко відновитися. Але кількість охоплених інклюзивною освітою дітей неухильно збільшується, а психологи постійно самовдосконалюються, проходячи курси в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я. Так і має бути: первинна допомога (не лише в інклюзивній освіті – у будь-чому) необхідна поряд, у громаді.

👉 Якщо потрібна допомога дитині з особливими освітніми потребами, знайти найближчий інклюзивно-ресурсний центр можна на сайті МОН.

Під час усіх своїх поїздок завжди дивлюся, як українські міста втілюють безбар’єрність. Патроную численні заходи з її запровадження і впевнена: вона потрібна не лише людям з інвалідністю чи тим, хто отримали поранення через російський напад (хоча їм передусім), але й усьому суспільству. Бо кожна людина в певний період життя може бути маломобільною, хворою, втомленою. Те, що називається дружнім середовищем, робить кращим і міста, і всіх у них.

📍Тож сьогодні, відвідуючи Славутич – те саме легендарне місто атомників, – мала нагоду подивитись, як втілюється державна Стратегія безбар’єрності там. Іще 24 листопада 2020 року зі Славутичем було підписано Меморандум про розвиток безбар’єрної архітектури в межах ініціативи «Без бар’єрів». А в червні 2021 року тут уперше в Україні з’явилася посада радника міського голови з безбарʼєрності.

Відтоді місто пережило російську окупацію та, як усі ми, змінилося під час боротьби із загарбником. Нині у Славутичі понижують бордюри та створюють пандуси, облаштовано безбар’єрні спортивні майданчики, відкрито кілька безбар’єрних лікарняних палат. У планах – переобладнати стару поліклініку в Центр розвитку бізнес-ініціатив і компактного проживання для ВПО, у якому люди зможуть отримати не лише житло, але й можливості для самозайнятості або реалізації бізнес-ідей.

Війна не може бути виправданням незробленого, якщо йдеться про добробут людей. Тож покращуватися й розвиватися – завдання кожного міста та населеного пункту. Навіть під час оборони. Особливо під час оборони.