Якщо у батьків виникає побоювання за розвиток дитини й це підтверджують фахівці, можна звернутися до інклюзивно-ресурсних центрів. По всій країні вони існують і створюються для того, щоб допомагати дітям з особливими освітніми потребами у здобутті дошкільної та загальної середньої освіти.
Тут проведуть комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини, розроблять рекомендації щодо програми навчання й нададуть психологічну та розвиткову підтримку.
📍 В одному з них – Інклюзивно-ресурсному центрі Славутицької міської ради Київської області – побувала сьогодні, під час відвідання Славутича.
У приміщенні, зручному для відвідувачів із дитячими візочками та на кріслах колісних, із інформацією, зокрема шрифтом Брайля, працюють педагогічні працівники, серед яких реабілітолог, дефектолог, логопед.
🧑🧑🧒 Під їхньою опікою – понад 300 дітей у місцевих школах і садочках, а також ті, хто приходить на спеціальні заняття до самого центру.
Після окупації Київщині було нелегко відновитися. Але кількість охоплених інклюзивною освітою дітей неухильно збільшується, а психологи постійно самовдосконалюються, проходячи курси в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я. Так і має бути: первинна допомога (не лише в інклюзивній освіті – у будь-чому) необхідна поряд, у громаді.
👉 Якщо потрібна допомога дитині з особливими освітніми потребами, знайти найближчий інклюзивно-ресурсний центр можна на сайті МОН.
Тут проведуть комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини, розроблять рекомендації щодо програми навчання й нададуть психологічну та розвиткову підтримку.
📍 В одному з них – Інклюзивно-ресурсному центрі Славутицької міської ради Київської області – побувала сьогодні, під час відвідання Славутича.
У приміщенні, зручному для відвідувачів із дитячими візочками та на кріслах колісних, із інформацією, зокрема шрифтом Брайля, працюють педагогічні працівники, серед яких реабілітолог, дефектолог, логопед.
🧑🧑🧒 Під їхньою опікою – понад 300 дітей у місцевих школах і садочках, а також ті, хто приходить на спеціальні заняття до самого центру.
Після окупації Київщині було нелегко відновитися. Але кількість охоплених інклюзивною освітою дітей неухильно збільшується, а психологи постійно самовдосконалюються, проходячи курси в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я. Так і має бути: первинна допомога (не лише в інклюзивній освіті – у будь-чому) необхідна поряд, у громаді.
👉 Якщо потрібна допомога дитині з особливими освітніми потребами, знайти найближчий інклюзивно-ресурсний центр можна на сайті МОН.
❤212👍12
Під час усіх своїх поїздок завжди дивлюся, як українські міста втілюють безбар’єрність. Патроную численні заходи з її запровадження і впевнена: вона потрібна не лише людям з інвалідністю чи тим, хто отримали поранення через російський напад (хоча їм передусім), але й усьому суспільству. Бо кожна людина в певний період життя може бути маломобільною, хворою, втомленою. Те, що називається дружнім середовищем, робить кращим і міста, і всіх у них.
📍Тож сьогодні, відвідуючи Славутич – те саме легендарне місто атомників, – мала нагоду подивитись, як втілюється державна Стратегія безбар’єрності там. Іще 24 листопада 2020 року зі Славутичем було підписано Меморандум про розвиток безбар’єрної архітектури в межах ініціативи «Без бар’єрів». А в червні 2021 року тут уперше в Україні з’явилася посада радника міського голови з безбарʼєрності.
Відтоді місто пережило російську окупацію та, як усі ми, змінилося під час боротьби із загарбником. Нині у Славутичі понижують бордюри та створюють пандуси, облаштовано безбар’єрні спортивні майданчики, відкрито кілька безбар’єрних лікарняних палат. У планах – переобладнати стару поліклініку в Центр розвитку бізнес-ініціатив і компактного проживання для ВПО, у якому люди зможуть отримати не лише житло, але й можливості для самозайнятості або реалізації бізнес-ідей.
Війна не може бути виправданням незробленого, якщо йдеться про добробут людей. Тож покращуватися й розвиватися – завдання кожного міста та населеного пункту. Навіть під час оборони. Особливо під час оборони.
📍Тож сьогодні, відвідуючи Славутич – те саме легендарне місто атомників, – мала нагоду подивитись, як втілюється державна Стратегія безбар’єрності там. Іще 24 листопада 2020 року зі Славутичем було підписано Меморандум про розвиток безбар’єрної архітектури в межах ініціативи «Без бар’єрів». А в червні 2021 року тут уперше в Україні з’явилася посада радника міського голови з безбарʼєрності.
Відтоді місто пережило російську окупацію та, як усі ми, змінилося під час боротьби із загарбником. Нині у Славутичі понижують бордюри та створюють пандуси, облаштовано безбар’єрні спортивні майданчики, відкрито кілька безбар’єрних лікарняних палат. У планах – переобладнати стару поліклініку в Центр розвитку бізнес-ініціатив і компактного проживання для ВПО, у якому люди зможуть отримати не лише житло, але й можливості для самозайнятості або реалізації бізнес-ідей.
Війна не може бути виправданням незробленого, якщо йдеться про добробут людей. Тож покращуватися й розвиватися – завдання кожного міста та населеного пункту. Навіть під час оборони. Особливо під час оборони.
❤215👍7
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
🇺🇦 Сприйняття Славутича має змінитися. Із міста «поруч з атомною» він поступово стає містом без бар’єрів – першим таким в Україні.
Тому, відвідуючи Славутич разом із Президентом Володимиром Зеленським, щоб вшанувати пам’ять жертв трагедії на Чорнобильській АЕС, мала кілька робочих зустрічей щодо безбар’єрності.
📍Побачила, як працює місцевий Інклюзивно-ресурсний центр, у якому якраз тривав психологічний тренінг для освітян. Разом із уповноваженою Президента України з безбар’єрності Тетяною Ломакіною послухала про плани міста, що стосуються Стратегії безбар’єрності.
Хочу, щоб кожен і кожна, хто долучиться до її реалізації, були впевнені: роблять це не лише для Славутича, але й для всієї країни, що має бачити приклад якісних змін.
Тому, відвідуючи Славутич разом із Президентом Володимиром Зеленським, щоб вшанувати пам’ять жертв трагедії на Чорнобильській АЕС, мала кілька робочих зустрічей щодо безбар’єрності.
📍Побачила, як працює місцевий Інклюзивно-ресурсний центр, у якому якраз тривав психологічний тренінг для освітян. Разом із уповноваженою Президента України з безбар’єрності Тетяною Ломакіною послухала про плани міста, що стосуються Стратегії безбар’єрності.
Хочу, щоб кожен і кожна, хто долучиться до її реалізації, були впевнені: роблять це не лише для Славутича, але й для всієї країни, що має бачити приклад якісних змін.
❤249👍17😢1