🔻 Чорноморська тиша: домовились не про мир, а про рамку

Що насправді означають заяви США, Росії та України після переговорів в Ер-Ріяді

США оприлюднили два майже ідентичні документи — окремо для Росії і для України. Суть — морський мораторій, заборона ударів по енергетиці, участь третіх сторін у моніторингу.

Але є одна деталь, яка все ламає.

📌 Росія заявила: усе почнеться тільки після зняття санкцій із Россільгоспбанку.
📌 Зеленський вважає, що перемир’я стартує одразу після заяв США.
📌 США не уточнюють, коли саме та за яких умов угоди наберуть чинності.

Також сьогодні Зеленський публічно визнав:

«Вони обговорюють питання територій без нас. Жодних домовленостей по територіях з нами не було».

Тобто: Київ офіційно відсторонений від обговорення власних територій.

🟠 Це не мир. Це — пауза для великих гравців

– Україна не є суб’єктом переговорів
– Росія отримує економічні “плюшки”
– США фіксують контроль над процесом
– А територіальне питання взагалі винесено за дужки

Це — технічна тиша, яку кожна сторона трактує по-своєму, і яка може закінчитись у будь-який момент.


🔻 Хто винен у тому, що Україна знову “поза грою”?

Ні, Зеленський не почав цю війну. Але саме він персонально відповідальний за те, що Україна опинилась у ситуації, де:

– переговори ведуться без нас;
– питання наших територій обговорюються між США і Росією;
– ми не маємо права вето на чужі рішення.

Це результат двох років тотальної залежності від Вашингтона,
ігнорування альтернативної дипломатії, відсутності плану “Б”,
і системи, де вся політика зосереджена в одній точці — на Банковій.

І коли вся влада — це одна людина, будь-яка її слабкість стає національною вразливістю.

🧭 Підсумок

Ці домовленості не наближають нас до миру. Вони наближають нас до замороженого конфлікту без гарантій, без рамки і без українського голосу. І нинішня влада не здатна вийти з цього глухого кута — ні інституційно, ні політично. Тому єдиний реальний вихід — це переформатування влади або дострокові вибори. Це — не питання політичних симпатій. Це питання майбутнього України.

👉 t.me/GOPReport

#Зеленський #Трамп #Україна #Росія

Втечу Комарницького за кордон організували співробітники СБУ та поліції — заява екс-правоохоронця

Втеча за кордон колишнього депутата Київради, впливового бізнесмена і так званого «смотрящого» за столицею Дениса Комарницького, який фігурує в низці кримінальних проваджень, була організована за сприяння співробітників Служби безпеки України та Департаменту стратегічних розслідувань (ДСР) Національної поліції. Про це заявив колишній начальник Кам’янського райуправління поліції Дніпропетровської області, нині військовослужбовець Сергій Лукашов.

За його словами, операцію втечі координували співробітники ДСР у Закарпатській області, які діяли на прохання київських представників СБУ. Вони звернулися до місцевих контрабандистів із проханням нелегально переправити Комарницького за кордон. Ті погодилися. Але, як стверджує Лукашов, ситуація вийшла з-під контролю: у Румунії правоохоронці вилучили у Комарницького мобільний телефон, з якого була знята інформація і передана до Національного антикорупційного бюро України (НАБУ).

«За моєю інформацією, у зв’язку з цим учора був звільнений начальник ДСР у Закарпатській області полковник Сергій Химич. Двоє місцевих дэсээрівців за проханням київських чекістів звернулися до контрабандистів, щоб ті переправили Комарницького. Контрики зробили, як сказали. Але далі все пішло не за планом. У Румунії у Комарницького вилучили телефон, злили з нього дані і передали нашим набушникам. Зараз НАБУ проводить слідчі дії щодо всіх фігурантів справи. Поліцейських дэсээрівців уже затримано», — написав Лукашов у соцмережах.

Він також додав, що найближчим часом очікується офіційне підтвердження цієї інформації з боку НАБУ.

Примітно, що ця інформація стала публічною саме сьогодні — 25 березня, у День Служби безпеки України, який відзначається щорічно згідно з указом Президента від 2001 року.

На момент публікації офіційних коментарів від СБУ, Нацполіції чи НАБУ не надходило.

#Комарницький #СБУ #НАБУ #корупція #поліція #контрабанда #Київ #

Трамп підписав указ про розсекречення файлів ФБР у справі про “змову з Росією”

Президент Дональд Трамп під час зустрічі з американськими послами підписав меморандум про негайне розсекречення всіх матеріалів ФБР, повʼязаних із розслідуванням Crossfire Hurricane — справи, в рамках якої його передвиборчу кампанію 2016 року намагалися повʼязати з Росією.

“Тепер ви самі все побачите. Все розсекречено. Чесно кажучи, ФБР має соромитися. І Мінʼюст — також. І Байден.”

— заявив Трамп. Президент наголосив, що розслідування було політично вмотивованим і використовувалося для тиску на нього та його команду:

“Це була спланована атака через правоохоронну систему. Такого не повинно бути в нашій країні.”

Але одна з найгучніших деталей цієї історії — роль України.

🇺🇦 У 2016 році українське політичне керівництво свідомо прийняло рішення втрутитися в американські вибори на боці демократів. Публікація «чорної бухгалтерії» Партії регіонів, організована за участі НАБУ на чолі з Артемом Ситником, депутата Сергія Лещенка та посла Валерія Чалого, стала ключовим ударом по штабу Трампа і частиною сценарію ФБР. Українське політичне керівництво було виконавцем брудного геополітичного замовлення. Тепер світ отримає докази.

👉 t.me/GOPReport

#Трамп #FBI #CrossfireHurricane #НАБУ #втручання #Лещенко #Манфорт #США #deepstate

🔻 Соціологія для заспокоєння лохів

📋 В останньому “дослідженні” Центру Разумкова все, як у країні мрій:
– Армії довіряє 93,5%
– Волонтерам — 85%
– Зеленському — 57,5%
– У перемогу вірять аж 75%

Все чудово, тільки одна деталь: ця соціологія — суцільна брехня.

📊 Математика соціологічного фейка

🔢 Опитано — 2018 людей. А тепер увага:

– 93,5% = 1 887,83 людини
– 75,3% = 1 520,55 людини
– 57,5% = 1 160,35 людини

❗️Так не працює соціологія.
При 2018 респондентах максимум — це цілі числа або ±0,5, а не соті частини людини.

Тобто Центр Разумкова говорить про:
“половину виборця”, «десяту частину українця», «тридцять п’ять сотих солдата»

👉 Це не соціологія — це Excel-шахрайство!

💥 Як може бути 93,5% довіри до армії, якщо:

– За кордон виїхало 11+ мільйонів
– 200 000+ СЗЧ
– По країні — масова насильницька буцифікація через ТЦК, облави, “рейди”

🤯 75,3% вірять у перемогу. Але лише 32% вважають, що країна рухається в правильному напрямку.

📺 Це виглядає як: “Так, ми переможемо. Просто ми йдемо в інший бік. І з закритими очима.”

❓ Але навіщо це все?

– Щоби показати “довіру”, якої немає
– Замінити страх і втому — цифрами й міфами
– Намалювати “стабільність”, якої не існує

🎭 Бо це — не дослідження, а маніпуляція масовою свідомістю.
Як сказав би хтось у погонах:

“Контроль морально-психологічного стану населення в умовах особливого періоду”

🔎 Пильнуй цифри. Там завжди ховається сенс.
👉 t.me/GOPReport

#Маніпуляції #Соціологія #тцк

Заступник керівника Офісу президента Ігор Жовква в інтерв’ю агентству AFP:

«Нам не потрібна миротворча місія. Кожен солдат має бути готовий до участі в реальних бойових діях»

Заява Жовкви — це не прохання, а тиск. Україна більше не просить допомоги, вона вимагає участі. І не гуманітарної, а військової — з солдатами, готовими вмирати на українській землі.

Фактично Київ ставить Європу перед вибором: або ви воюєте разом з нами, або ви нас зрадили. Це спроба нав’язати відчуття провини й втягнути ЄС у пряму ескалацію.

Але Європа бачить ситуацію інакше: вона вже допомагає, але вмирати за чужу війну не готова. І що жорсткішими стають вимоги з Києва, то сильніше Захід прагне дистанціюватися.

У результаті такі заяви не об’єднують, а відштовхують. Бо якщо Україна говорить мовою ультиматумів — відповідь буде мовою обережності, відмови або й узагалі мовчання. Бо коли партнер починає вимагати, а не переконувати — його перестають слухати.

👉 t.me/GOPReport

#Жовква #ОП #ЄС #Україна #Миротворці #Війна #Ультиматуми #Ескалація #Політика #Дипломатія

Новий потужний план перемоги Зеленського

Франція та Британія виступили проти перемир’я в Чорному морі, погодженого між Україною, Росією та США.

Не тому що не байдуже за Україну. А тому що їх не покликали. Війна — це для них не трагедія, а великий стіл, за який вони мусять сісти. Без них — ніяк. Їм плювати, скільки ще українців загине. Головне — щоб рішення ухвалювались із Парижем і Лондоном у кадрі.

Тепер вони зроблять усе, щоб зірвати домовленості. Бо для них не існує “достатньо крові”. Їм потрібна увага, вплив і контроль. Ми хочемо миру. Вони хочуть вигоди. І це — головна прірва між Україною, США та «старим Заходом».

👉 t.me/GOPReport

#Realpolitik #Україна #Франція #Британія #Трамп #США #Європа #Війна

Зеленський вирішив переграти Путіна: погодився на перемир’я, розраховуючи, що той, як завжди, скаже “ні”. План був простий — показати глобальному півдню, хто тут справжній ворог миру.

«Близький Схід, який завжди говорив мені тет-а-тет, у приватних розмовах, що Путін готовий до припинення вогню, до безумовного. Що це Україна не хоче завершення війни, Україна не хоче миру. Тобто там російська пропаганда попрацювала дуже сильно. І я такими кроками чітко показав, що ми готові до припинення вогню, але ви зараз побачите, що Путін не готовий», – заявив Зеленський.

Але щось пішло не так. Путін цинічно погодився на перемир’я. І тепер доводиться пояснювати світу, чому “так” — це насправді “ні”, а “ми готові до миру” означає “не зараз, не з цим і взагалі це був дипломатичний експеримент”.

👉 Дипломатія по-криворізьки — це коли ти кинув наживку, сам на неї піймався і ще ображаєшся, що тебе піймали на гачок.

Але ж я не лох, правильно?..

👉 t.me/GOPReport

Таємна угода, якої не бачив Зеленський: перші подробиці

Народний депутат Ярослав Железняк оприлюднив деталі проекту угоди між США та Україною щодо надр і природних ресурсів.

Основні пункти угоди:
• Створюється спільний інвестиційний фонд США–Україна, зареєстрований у Делавері (офшорна юрисдикція).
• США вважають своїм внеском уже надану допомогу з 2022 року — понад $60 млрд.
• Україна зобов’язується передавати у фонд частину доходів від надр: ренту, ліцензійні платежі, доходи з газу, нафти, копалин.
• Усі ці кошти конвертуються у валюту і переказуються за кордон.
• Фонд повністю контролюється американською стороною: 3 представники США, 2 — України. Рішення ухвалюються простою більшістю.
• Україна не може вийти з угоди чи змінити її умови без дозволу США.
• Прибуток отримують США — до повного “відбиття” вкладеної допомоги плюс 4% річних. Україна — лише після цього.
• Угода діє безстроково.
• Жодних гарантій безпеки чи військової підтримки вона не містить.

Важливо:
Ще вчора Володимир Зеленський заявляв, що не бачив проєкту цієї угоди, а вже сьогодні його «зливають» через депутата, який стверджує, що отримав документ у Кабміні.

Підсумок:
За змістом цей документ виглядає абсолютно неприйнятним — не для України, а навіть для умовної країни третього світу на зразок Гаїті. Проте слід зауважити, що всі подробиці базуються виключно на словах грантозалежного депутата, адже сам документ ніхто не бачив. Це створює враження інформаційної провокації, мета якої може бути спровокувати паніку чи політичну напругу.

👉 t.me/GOPReport

#Зеленський #Железняк #Кабмін

Паризький саміт — не про Україну.
Франція та Британія вирішують свої внутрішні проблеми й одночасно намагаються застрибнути за стіл переговорів з РФ, на який їх не покликали. Гучні заяви про «сили стримування», «моніторинг миру» та «реформу ЗСУ» — це поки лише слова.

Якщо реально зайдуть солдати — тоді й поговоримо.

А поки — це мишача метушня, якою намагаються зімітувати геополітичну вагу. І як же жалюгідно вони виглядатимуть, якщо США вкотре проігнорують їхній галас.

Зеленський жваво в цьому бере участь і старанно підігрує, чим тільки погіршує переговорні позиції України та псує відносини з Вашингтоном. Там можуть мовчати, але в чорний записник все фіксують.

👉 t.me/GOPReport

Що мав на увазі Путін, пропонуючи зовнішнє управління Україною

Путін пропонує провести вибори в Україні — без України:

«Можна було б під егідою ООН, із США, з європейськими країнами, з нашими друзями обговорити можливість запровадження тимчасового управління в Україні… щоб провести вибори й потім підписувати легітимні документи».

Контекст.
Це прозвучало відразу після паризького саміту «коаліції охочих», на якому:
– Франція та Британія нічого конкретного не досягли,
– жодна країна не погодилась на відправку військ,
– будь-яке перемир’я, включно з морським, було відкинуто,
а Зеленський заявив, що війна закінчиться лише після смерті Путіна,
і публічно висміяв спецпредставника Трампа: «людина з іншої планети».

Що робить Путін?
Так, це вкид. Але не порожній. Це відкрита провокація.

1. Делегітимізація Києва.
Путін прямо заявляє: із Зеленським і його людьми нема про що говорити — потрібно зовнішнє управління, вибори, новий уряд. І лише потім — мирна угода.

2. Зміна рамки.
Йдеться вже не про «перемовини з Україною», а про адміністрування України як території без легітимної влади. Це прецеденти Східного Тимору, Югославії — і приниження під виглядом «технічного врегулювання».

3. Європа — поза грою.
Формально Путін згадує Європу як можливого учасника, але одразу ж додає: «вони намагаються нас водити за ніс».
Реальних партнерів він бачить у БРІКС, КНДР — і, потенційно, у США.

4. І головне — він підштовхує Трампа.
Поки Європа тягне час, збирає саміти, пише «плани на 3–4 тижні» й мріє втягнути Трампа у свій сценарій, Путін робить протилежне — провокує Трампа на радикальне рішення.

Фактично він каже: Хочеш миру? Ось як. Без Зеленського, без Парижа. Швидко, жорстко, ефективно. Усе інше — дипломатична мишача метушня.

Проміжний фініш — або старт нової партії
Путін формує альтернативу європейському підходу: не «війна до стабілізації», а жорсткий перезапуск — із повною перезавантаженням влади в Україні під міжнародною обгорткою.

Поки що це лише вкид. Але якщо Київ продовжить сваритись із Вашингтоном, а Європа — зображати вплив, цей вкид може стати основою нового реального сценарію.

👉 t.me/GOPReport

#Зеленський #Трамп #ООН #Путін

США відповіли Путіну:

«Управління в Україні визначається її Конституцією та народом країни».

Звучить красиво. Але якщо чесно — тут немає підтримки Зеленського. Це «ні» Путіну, але не «так» Києву.

За Конституцією вибори мали відбутись у 2024-му. США це чудово знають — і свідомо не уточнюють, кого саме вважають легітимною владою.

Вони просто закрили двері Путіну, але Зеленському радіти нічому — в цій заяві його призвища немає.

Вашингтон вкотре дав зрозуміти: він з Україною — але не обов’язково з тими, хто зараз при владі.

👉 t.me/GOPReport

#США #Путін #Зеленський #Україна #Конституція

⚠️ Уже 26 000 українців із заблокованими рахунками. І це лише початок.

За даними Мін’юсту, тисячам громадян заблокували банківські рахунки через несплату штрафів від ТЦК. Причина? Прострочені адмінматеріали, які часто виносяться без належного розгляду, без повідомлення, а іноді — просто автоматично. 78–88% таких штрафів скасовуються в судах. Тобто більшість із них — незаконні або оформлені з порушеннями.

Що далі? Прогноз:

Після ухвалення змін до постанови №932, автоматичне внесення до військового реєстру стосуватиметься усіх чоловіків призовного віку (18–60 років).

Достатньо просто звернутись по адмінпослугу:

– подати документи на паспорт
– вклеїти фото в ID-картку
– змінити місце реєстрації
– оновити дані в ДМС, ЦНАП чи ДП «Документ»
– навіть у консульстві за кордоном

І все — ваші дані автоматично потрапляють у військовий реєстр. Без згоди. Без інформування. Без медкомісії. Далі — електронний військовий квиток, штрафи, виклики, блокування рахунків.

Що робити?

1️⃣ Не ігноруйте штрафи та повістки — оскаржуйте їх у судах
2️⃣ Фіксуйте порушення: копії листів, заяв, відмов, електронних повідомлень
3️⃣ Перевірте, чи ви вже в реєстрі — навіть якщо нічого не підписували
4️⃣ Якщо ви за кордоном — не звертайтесь у консульство без юриста
5️⃣ Подайте заяву про заборону передачі персональних даних (з доказами)

Це не цифровий сервіс. Це цифрова мобілізація.

Не мовчіть. Не чекайте штрафу.
Дійте зараз. Оскаржуйте. Боріться.
👉 t.me/GOPReport

#мобілізація #штрафи #932 #ДПДокумент #ТЦК #правозахист #суд

«Громадське» зі сльозами на очах переповідає «сенсацію» — начебто північнокорейський перебіжчик розповів, що солдатам КНДР, які воювали проти України, обіцяють вступ до університету й навіть членство в комуністичній партії.

Іронія в тому, що жодної комуністичної партії в КНДР не існує. Там є Трудова партія Кореї — єдина дозволена політична сила в країні.

👉 t.me/GOPReport

РФ заявила: ЗСУ вдарили по газовому хабу «Суджа».
На тлі:
▪️ Заяви Зеленського «війна закінчиться, коли помре Путін»,
▪️ Кремлівського вкиду про зовнішнє управління,
▪️І дипломатичної порожнечі після саміту в Парижі,
яка супроводжувалась відмовою від будь-якого перемир’я —

все йде до нової ескалації.

На жаль, це вигідно всім:
Путіну — щоб дотиснути,
Заходу — щоб тиснути,
Києву — щоб торгуватись.

Крім простих українців. А у них ніхто й ніколи нічого не питав.

👉 t.me/GOPReport

ВАЖЛИВІ ЗАЯВИ ЗЕЛЕНСЬКОГО | ПОВОРОТНА ТОЧКА

Зеленський:
1. «Ми проводимо зустріч у вузькому колі країн, готових до контингенту в Україні. Франція, Британія та Україна — це такий трикутник».
2. «Я не визнаю військову допомогу США боргом. Ми вдячні, але це не кредит, і ми цього не допустимо».
3. «Нам передали новий проєкт угоди щодо критично важливих корисних копалин — він повністю відрізняється від попереднього».
4. «США тепер офіційно заявили, що не будуть більше безоплатно надавати допомогу Україні».
5. «Ми не готові говорити з Путіним, але могли б говорити з представниками бізнесу чи регіонів Росії, якщо в них є бачення завершення війни».

Що це означає насправді:

Зеленський фактично визнає: стара модель відносин із Вашингтоном зламалася. США більше не бачать Україну як “священну жертву”, яку треба рятувати будь-якою ціною. Тепер — тільки прагматизм: допомога в обмін на ресурси.

Спроба зробити ставку на «трикутник» із Францією та Британією виглядає радше як ритуал самозаспокоєння, ніж як реальна стратегія. Париж і Лондон не здатні компенсувати американську підтримку ні фінансово, ні військово. Це — гібридна символіка без вогневої спроможності.

Публічний спротив новому договору з США виглядає як запізнілий популізм. Зеленський розуміє, що ресурсна база країни вже включена у схеми майбутніх розрахунків. Але замість того, щоб чесно це визнати і будувати реалістичну стратегію, він імітує спротив, щоб зберегти електоральний образ “незламного”.

Заява про готовність говорити не з Путіним, а з «регіонами» чи «бізнесом» у Росії — це політична фантазія без адресата. Вона нічого не змінює на полі бою і не має жодної суб’єктності в російській системі. Це або жест безпорадності, або порожній дипломатичний трюк.

ВИСНОВОК:

Україна — в точці геополітичної самотності. Захід більше не діє з благодійності, а Зеленський не має нової концепції, яка могла б повернути суб’єктність країні.

Ставки зростають, ресурси тануть, союзники рахують прибутки. Зеленський — без стратегії, без альянсу і без плану виходу.

Чому Україна не повинна відмовлятися від угоди зі США

27 березня президент Зеленський заявив, що Україна отримала новий проєкт угоди зі США щодо критично важливих корисних копалин — і що він «повністю відрізняється» від попереднього.

Одночасно почалась скоординована хвиля критики: від політиків, медіа й анонімних “інсайдерів”. Це не громадська реакція — це інформаційна кампанія проти самої ідеї спільного управління активами. Її головні бенефіціари — олігархи, які десятиліттями заробляють на видобутку, транспортуванні, портах і енергетиці. Саме вони тиснуть на владу, бо бояться втратити надприбутки.

Сьогодні майже весь дохід від надр, портів і логістики проходить повз державу — він виводиться за кордон. А українці від цього не отримують нічого — ні лікарень, ні доріг, ні робочих місць.

Водночас потреба у врегулюванні управління післявоєнною реконструкцією, зокрема в енергетиці, інфраструктурі й доступі до природних ресурсів, — очевидна. І США наразі є єдиним стратегічним партнером, готовим запропонувати реальний інструмент для цього — через DFC (US International Development Finance Corporation).

Чому Україні варто серйозно поставитися до цієї угоди — навіть якщо не погоджуватись із кожним її пунктом?

Контроль США — це стратегічний захист

Присутність американського капіталу в українських активах означає не лише фінансову участь, а й політичний інтерес до їхнього захисту. Це одна з небагатьох реальних непрямих гарантій безпеки, які Україна може отримати без членства в НАТО.

США — головний донор і союзник

З початку повномасштабного вторгнення Сполучені Штати виділили Україні понад $200 млрд допомоги, з яких понад $60 млрд — уже надано напряму. Це найбільший внесок серед усіх західних партнерів. Невипадково США очікують більшої прозорості у використанні ресурсів, особливо на етапі відбудови.

Прозорий фонд як інструмент реального відновлення

Більшість інфраструктурних і енергетичних проєктів в Україні зараз заморожені через брак коштів. Пропонований фонд дозволяє залучати фінансування від США, а згодом — і від приватних інвесторів, напряму, в обхід неефективних державних механізмів.

Його управлятиме DFC — державна фінансова установа США з досвідом роботи в десятках країн. Її участь гарантує базові стандарти прозорості, аудиту, контролю витрат.

У країні, де щороку зникають мільярди на тіньових схемах із рентою, портами та логістикою, такий підхід — не загроза, а єдиний шанс на реальну модернізацію.

Відмова — це ризик ізоляції

Публічна відмова України від угоди може стати початком стратегічного відходу США від українського питання.

Вашингтон цілком може “умити руки” і зробити ставку на стримування Росії іншими засобами — без гарантій Україні. У такому випадку ми залишимося сам на сам із Росією — за підтримки таких “спроможних” партнерів, як Велика Британія та Франція, які не мають ані ресурсів, ані політичної волі діяти рішуче.

Часу майже не залишилось

Президенту Зеленському час перестати грати в політичні ігри, зміст яких усім давно зрозумілий. Маскування відмови під “оновлений варіант”, публічне дистанціювання від теми, паралельна інформаційна атака через підконтрольні джерела — усе це виглядає як спроба одночасно не сказати «так» і не сказати «ні».

Але США — не та сторона, яку можна надовго водити за ніс.

Реальність така, що в України залишилось щонайбільше 4–6 тижнів, щоб визначитись. До літа у Вашингтоні хочуть мати зрозумілу картину: або є угода і партнерство, або його немає. І тоді — немає і подальших зобов’язань.

Зеленський має припинити гру на два фронти й почати чесний процес переговорів, відкрито сформулювати позицію України й добиватися справедливих умов — не через інтриги, а через пряму дипломатію.

У цій історії Україна повинна поводитися як партнер — відповідально і прозоро.

👉 t.me/GOPReport

#DFC #Зеленський #США #Надра #Олігархи #Відбудова

WSJ: План Франції та Британії щодо розміщення військ в Україні провалився

«Британія та Франція не справляються з кампанією з переконання інших європейських союзників надіслати війська в Україну для забезпечення мирного врегулювання — на тлі зростаючих сумнівів у готовності США гарантувати їхню безпеку».

(The Wall Street Journal)

Це — підсумок публічної дипломатичної поразки Парижа та Лондона, які спробували сформувати нову ініціативу в обхід Вашингтона, але залишились наодинці.

🔹 Що сталося:
1. США демонстративно не приїхали на саміт.
Вашингтон дистанціювався від ідеї європейського військового розгортання, не давши жодного сигналу про підтримку — навіть на рівні риторики.
2. Мелоні (Прем’єр-міністерка Італії):
«Участь Італії у можливому розміщенні військ не передбачається».
3. Міланович (Президент Хорватії):
«Хорватський солдат не поїде в Україну за жодних домовленостей».
4. Словаччина та Угорщина зайняли традиційну позицію — повна відмова від будь-якої форми залучення.

🔹 Що це означає:
• Коаліція охочих існує переважно на рівні прес-релізів.
• Франція і Британія не мають ані військово-політичної, ані моральної критичної маси, щоб формувати новий формат підтримки України без США.
• Пропозиція щодо “сил стримування” чи “миротворців” зависла в повітрі — без практичних механізмів, зростає ризик втрати довіри до подібних ініціатив узагалі.

Європа намагалась вийти з геополітичної тіні — і знову спіткнулась об Вашингтон.

США, не сказавши жодного грубого слова, де-факто заблокували будь-яку ініціативу, не гарантувавши захисту військовим контингентам, які могли би бути введені в Україну.
А без американських гарантій — жодна країна ЄС не готова ризикувати власними солдатами.

🔹 Для України:

Цей провал не заважає медіа, наближеним до Банкової,
волати про “величну перемогу” і святкувати дипломатичний прорив.
Хоча за фактом — ніхто нікуди не приїхав, нічого не гарантував, і ніхто не готовий ризикувати. Реальність не змінилась, але картинка для телеграма — є. Так і живемо.

👉 t.me/GOPReport

#WSJ #КоаліціяОхочих #Мелоні #Міланович #Зеленський #Геополітика #Республіканець

Захід готують до великої атаки Росії

Associated Press опублікувало матеріал, який з високою ймовірністю є частиною узгодженої інформаційної кампанії напередодні весняно-літньої фази війни.

Ключові тези статті:

▪️ Росія готує широкомасштабний наступ по всій лінії фронту довжиною 1000 км — мета: посилити позиції на переговорах.
▪️ Активізовано артобстріли, розвідку, перехоплення, фіксується прибуття нових підрозділів і важкої техніки.
▪️ Покровськ названо однією з головних цілей — втрата міста ускладнить оборону Донеччини.
▪️ Наступ може тривати 6–9 місяців — майже весь 2025 рік.
▪️ Російські аналітики вірять у “вирішальний прорив” до кінця року.

Про що насправді ця стаття?
1. Підготувати українців до складної весни — щоби уникнути паніки у разі тактичних відступів.
2. Натиснути на Захід — створити термінове вікно для зброї та рішень.
3. Випередити російський наратив — тримати контроль над інформаційною картиною.
4. Виправдати можливі втрати — закласти логіку “оборони в глибину”.

Це сигнал: весна буде важкою. Росія намагатиметься переламати фронт, Україна — втримати стратегічну рівновагу до нового дипломатичного моменту.

«Республіканець» ще до публікації AP чітко вказував на підготовку до нової ескалації — коли Кремль почав розкручувати тему «удару по Суджі» на тлі:
• заяв Зеленського про «смерть Путіна»,
• дипломатичної паузи після провального саміту в Парижі,
• ідеї «зовнішнього управління» як інформаційної зброї.

«Все йде до нової ескалації. На жаль, це вигідно всім — окрім простих українців. А у них ніхто й ніколи нічого не питав».

👉 t.me/GOPReport

#аналітика #фронт #війна

🔴 Випуск “Істерика дня” | Муніципальна ядерна тривога

‼️Новий рівень медіасервісу від київської мерії — тепер замість погоди на завтра вам розкажуть, куди саме прилетить ядерна боєголовка. Ексклюзив від муніципального каналу: Бровари, Бориспіль, Житомир, Вінниця. А Київ — що Київ? Звісно, улюблений канал Віталія Кличка не скаже вголос, що, на думку столичних корупціонерів, ядерна боєголовка — це, може, єдиний шанс одним ударом сховати від розслідувань чорну бухгалтерію.

👉 t.me/GOPReport

#Кличко #Комарницький #Київ #Корупція #НАБУ

А якщо не США — то хто? Китайський привіт.

Вище ми розглянули причини, чому Україна не повинна відмовлятися від угоди зі США щодо управління активами. Але якщо поставити запитання інакше: що буде, якщо ми таки відмовимося? Чи взагалі є альтернатива ?

Це питання звучить у політичному середовищі дедалі частіше. І не випадково: останнім часом дедалі більше українських політиків почали загравати з Китаєм. Вони натякають, що Пекін міг би замінити США у сфері відбудови, ресурсних інвестицій чи геополітичної підтримки. Давайте розберемо.

Чому Китай не розглядає Україну серйозно

За останні кілька років Китай отримав від України чіткий сигнал: ми не хочемо стратегічних відносин. Україна неодноразово демонструвала Китаю непослідовність і зневагу: спочатку продала «Мотор Січ», а потім фактично націоналізувала, не запропонувавши компенсації; вустами топчиновників неодноразово публічно звинувачувала Пекін у співпраці з Росією; за всі роки незалежності так і не сформувала жодної професійної стратегії діалогу з Китаєм — ані кадрів, ані політики. Тому варто чесно визнати: Китай нам не довіряє. І ми самі до цього доклалися.

Китай на партнерських умовах працює тільки з сильними

Китай — це не Захід. У нього немає програм безповоротної допомоги, стандартів прозорості чи принципу “інституції понад усе”. Китай — це гравець, який приходить у країну, коли бачить вигідні умови для себе.

Так було в Африці, Південно-Східній Азії, Латинській Америці. Пекін охоче інвестує, але:
• очікує прямого доступу до активів;
• веде переговори не публічно, а через політичні домовленості;
• не цікавиться внутрішніми реформами держави — тільки вигодою.

Такий підхід працює в сильних державах, які можуть виставляти власні умови.

Але Україна — не Німеччина і не Польща. Ми не маємо ані стратегії, ані ресурсної переваги, ані кадрової школи, щоб вести рівноправну гру. Тому “китайський вектор” для нас — не альтернатива, а ризик нової залежності. У слабкій державі Китай діятиме як і скрізь: отримає доступ до логістики, рентних активів, земель чи підприємств — і реалізує свої інтереси.

І не тому, що Пекін поганий. А тому, що ми — занадто слабкі, щоб диктувати правила.

Китай ніколи не піде проти Росії

Одна з ключових ілюзій українського політикуму — що Китай нейтральний, або принаймні «грає свою гру». Але це не так.
• Китай не визнав Росію агресором;
• Китай не підтримав жодну ключову резолюцію ООН;
• Китай відкрито співпрацює з РФ у стратегічних секторах;
• Китай сприймає Україну як поле гри — але не як цінність.

В очах Пекіна ми не суб’єкт. Ми просто інструмент США, з якими Китай конкурує.

Ставка на Китай — це не вихід. Це перехід в іншу реальність

Розмови про можливу “орієнтацію на Китай” часто подаються як прагматична альтернатива Заходу. Але насправді це не інший спосіб отримати інвестиції — це інша модель держави.

Китай дійсно успішно працює з низкою країн, включно з Білоруссю. Але ця співпраця базується на повній керованості з боку держави, відсутності політичної конкуренції, централізованому прийнятті рішень і нульовій прозорості.

Україна — інша. У нас багатопартійна система, сильне громадянське суспільство, відкрита медіасфера, численні бізнес-групи. Усе це несумісне з китайською моделлю “інвестицій під контроль”.

Крім того, співпраця з Китаєм не сумісна із західним порядком денним. Тому ставка на Китай — це не просто економічний маневр. Це стратегічний вибір. І питання не в тому, чи дасть Китай гроші. Питання в іншому: чи готова Україна змінити свою природу, щоб їх отримати?

Ми вже це проходили

В історії України вже була спроба відмовитися від західного вектора — і зробити ставку на Китай. У 2012–2013 роках Віктор Янукович спробував налагодити з Китаєм стратегічне партнерство та економічні відносини — як альтернативу курсу на ЄС. Усі пам’ятають, чим це закінчилось — і для нього, і для країни. Історія вже дала відповідь: Китай — не той, хто підставляє плече.

👉 t.me/GOPReport

#Зеленський #Китай #Відбудова #Янукович #Надра #Олігархи #Відбудова