Новий потужний план перемоги Зеленського

Франція та Британія виступили проти перемир’я в Чорному морі, погодженого між Україною, Росією та США.

Не тому що не байдуже за Україну. А тому що їх не покликали. Війна — це для них не трагедія, а великий стіл, за який вони мусять сісти. Без них — ніяк. Їм плювати, скільки ще українців загине. Головне — щоб рішення ухвалювались із Парижем і Лондоном у кадрі.

Тепер вони зроблять усе, щоб зірвати домовленості. Бо для них не існує “достатньо крові”. Їм потрібна увага, вплив і контроль. Ми хочемо миру. Вони хочуть вигоди. І це — головна прірва між Україною, США та «старим Заходом».

👉 t.me/GOPReport

#Realpolitik #Україна #Франція #Британія #Трамп #США #Європа #Війна

Зеленський вирішив переграти Путіна: погодився на перемир’я, розраховуючи, що той, як завжди, скаже “ні”. План був простий — показати глобальному півдню, хто тут справжній ворог миру.

«Близький Схід, який завжди говорив мені тет-а-тет, у приватних розмовах, що Путін готовий до припинення вогню, до безумовного. Що це Україна не хоче завершення війни, Україна не хоче миру. Тобто там російська пропаганда попрацювала дуже сильно. І я такими кроками чітко показав, що ми готові до припинення вогню, але ви зараз побачите, що Путін не готовий», – заявив Зеленський.

Але щось пішло не так. Путін цинічно погодився на перемир’я. І тепер доводиться пояснювати світу, чому “так” — це насправді “ні”, а “ми готові до миру” означає “не зараз, не з цим і взагалі це був дипломатичний експеримент”.

👉 Дипломатія по-криворізьки — це коли ти кинув наживку, сам на неї піймався і ще ображаєшся, що тебе піймали на гачок.

Але ж я не лох, правильно?..

👉 t.me/GOPReport

Таємна угода, якої не бачив Зеленський: перші подробиці

Народний депутат Ярослав Железняк оприлюднив деталі проекту угоди між США та Україною щодо надр і природних ресурсів.

Основні пункти угоди:
• Створюється спільний інвестиційний фонд США–Україна, зареєстрований у Делавері (офшорна юрисдикція).
• США вважають своїм внеском уже надану допомогу з 2022 року — понад $60 млрд.
• Україна зобов’язується передавати у фонд частину доходів від надр: ренту, ліцензійні платежі, доходи з газу, нафти, копалин.
• Усі ці кошти конвертуються у валюту і переказуються за кордон.
• Фонд повністю контролюється американською стороною: 3 представники США, 2 — України. Рішення ухвалюються простою більшістю.
• Україна не може вийти з угоди чи змінити її умови без дозволу США.
• Прибуток отримують США — до повного “відбиття” вкладеної допомоги плюс 4% річних. Україна — лише після цього.
• Угода діє безстроково.
• Жодних гарантій безпеки чи військової підтримки вона не містить.

Важливо:
Ще вчора Володимир Зеленський заявляв, що не бачив проєкту цієї угоди, а вже сьогодні його «зливають» через депутата, який стверджує, що отримав документ у Кабміні.

Підсумок:
За змістом цей документ виглядає абсолютно неприйнятним — не для України, а навіть для умовної країни третього світу на зразок Гаїті. Проте слід зауважити, що всі подробиці базуються виключно на словах грантозалежного депутата, адже сам документ ніхто не бачив. Це створює враження інформаційної провокації, мета якої може бути спровокувати паніку чи політичну напругу.

👉 t.me/GOPReport

#Зеленський #Железняк #Кабмін

Паризький саміт — не про Україну.
Франція та Британія вирішують свої внутрішні проблеми й одночасно намагаються застрибнути за стіл переговорів з РФ, на який їх не покликали. Гучні заяви про «сили стримування», «моніторинг миру» та «реформу ЗСУ» — це поки лише слова.

Якщо реально зайдуть солдати — тоді й поговоримо.

А поки — це мишача метушня, якою намагаються зімітувати геополітичну вагу. І як же жалюгідно вони виглядатимуть, якщо США вкотре проігнорують їхній галас.

Зеленський жваво в цьому бере участь і старанно підігрує, чим тільки погіршує переговорні позиції України та псує відносини з Вашингтоном. Там можуть мовчати, але в чорний записник все фіксують.

👉 t.me/GOPReport

Що мав на увазі Путін, пропонуючи зовнішнє управління Україною

Путін пропонує провести вибори в Україні — без України:

«Можна було б під егідою ООН, із США, з європейськими країнами, з нашими друзями обговорити можливість запровадження тимчасового управління в Україні… щоб провести вибори й потім підписувати легітимні документи».

Контекст.
Це прозвучало відразу після паризького саміту «коаліції охочих», на якому:
– Франція та Британія нічого конкретного не досягли,
– жодна країна не погодилась на відправку військ,
– будь-яке перемир’я, включно з морським, було відкинуто,
а Зеленський заявив, що війна закінчиться лише після смерті Путіна,
і публічно висміяв спецпредставника Трампа: «людина з іншої планети».

Що робить Путін?
Так, це вкид. Але не порожній. Це відкрита провокація.

1. Делегітимізація Києва.
Путін прямо заявляє: із Зеленським і його людьми нема про що говорити — потрібно зовнішнє управління, вибори, новий уряд. І лише потім — мирна угода.

2. Зміна рамки.
Йдеться вже не про «перемовини з Україною», а про адміністрування України як території без легітимної влади. Це прецеденти Східного Тимору, Югославії — і приниження під виглядом «технічного врегулювання».

3. Європа — поза грою.
Формально Путін згадує Європу як можливого учасника, але одразу ж додає: «вони намагаються нас водити за ніс».
Реальних партнерів він бачить у БРІКС, КНДР — і, потенційно, у США.

4. І головне — він підштовхує Трампа.
Поки Європа тягне час, збирає саміти, пише «плани на 3–4 тижні» й мріє втягнути Трампа у свій сценарій, Путін робить протилежне — провокує Трампа на радикальне рішення.

Фактично він каже: Хочеш миру? Ось як. Без Зеленського, без Парижа. Швидко, жорстко, ефективно. Усе інше — дипломатична мишача метушня.

Проміжний фініш — або старт нової партії
Путін формує альтернативу європейському підходу: не «війна до стабілізації», а жорсткий перезапуск — із повною перезавантаженням влади в Україні під міжнародною обгорткою.

Поки що це лише вкид. Але якщо Київ продовжить сваритись із Вашингтоном, а Європа — зображати вплив, цей вкид може стати основою нового реального сценарію.

👉 t.me/GOPReport

#Зеленський #Трамп #ООН #Путін

США відповіли Путіну:

«Управління в Україні визначається її Конституцією та народом країни».

Звучить красиво. Але якщо чесно — тут немає підтримки Зеленського. Це «ні» Путіну, але не «так» Києву.

За Конституцією вибори мали відбутись у 2024-му. США це чудово знають — і свідомо не уточнюють, кого саме вважають легітимною владою.

Вони просто закрили двері Путіну, але Зеленському радіти нічому — в цій заяві його призвища немає.

Вашингтон вкотре дав зрозуміти: він з Україною — але не обов’язково з тими, хто зараз при владі.

👉 t.me/GOPReport

#США #Путін #Зеленський #Україна #Конституція

⚠️ Уже 26 000 українців із заблокованими рахунками. І це лише початок.

За даними Мін’юсту, тисячам громадян заблокували банківські рахунки через несплату штрафів від ТЦК. Причина? Прострочені адмінматеріали, які часто виносяться без належного розгляду, без повідомлення, а іноді — просто автоматично. 78–88% таких штрафів скасовуються в судах. Тобто більшість із них — незаконні або оформлені з порушеннями.

Що далі? Прогноз:

Після ухвалення змін до постанови №932, автоматичне внесення до військового реєстру стосуватиметься усіх чоловіків призовного віку (18–60 років).

Достатньо просто звернутись по адмінпослугу:

– подати документи на паспорт
– вклеїти фото в ID-картку
– змінити місце реєстрації
– оновити дані в ДМС, ЦНАП чи ДП «Документ»
– навіть у консульстві за кордоном

І все — ваші дані автоматично потрапляють у військовий реєстр. Без згоди. Без інформування. Без медкомісії. Далі — електронний військовий квиток, штрафи, виклики, блокування рахунків.

Що робити?

1️⃣ Не ігноруйте штрафи та повістки — оскаржуйте їх у судах
2️⃣ Фіксуйте порушення: копії листів, заяв, відмов, електронних повідомлень
3️⃣ Перевірте, чи ви вже в реєстрі — навіть якщо нічого не підписували
4️⃣ Якщо ви за кордоном — не звертайтесь у консульство без юриста
5️⃣ Подайте заяву про заборону передачі персональних даних (з доказами)

Це не цифровий сервіс. Це цифрова мобілізація.

Не мовчіть. Не чекайте штрафу.
Дійте зараз. Оскаржуйте. Боріться.
👉 t.me/GOPReport

#мобілізація #штрафи #932 #ДПДокумент #ТЦК #правозахист #суд

«Громадське» зі сльозами на очах переповідає «сенсацію» — начебто північнокорейський перебіжчик розповів, що солдатам КНДР, які воювали проти України, обіцяють вступ до університету й навіть членство в комуністичній партії.

Іронія в тому, що жодної комуністичної партії в КНДР не існує. Там є Трудова партія Кореї — єдина дозволена політична сила в країні.

👉 t.me/GOPReport

РФ заявила: ЗСУ вдарили по газовому хабу «Суджа».
На тлі:
▪️ Заяви Зеленського «війна закінчиться, коли помре Путін»,
▪️ Кремлівського вкиду про зовнішнє управління,
▪️І дипломатичної порожнечі після саміту в Парижі,
яка супроводжувалась відмовою від будь-якого перемир’я —

все йде до нової ескалації.

На жаль, це вигідно всім:
Путіну — щоб дотиснути,
Заходу — щоб тиснути,
Києву — щоб торгуватись.

Крім простих українців. А у них ніхто й ніколи нічого не питав.

👉 t.me/GOPReport

ВАЖЛИВІ ЗАЯВИ ЗЕЛЕНСЬКОГО | ПОВОРОТНА ТОЧКА

Зеленський:
1. «Ми проводимо зустріч у вузькому колі країн, готових до контингенту в Україні. Франція, Британія та Україна — це такий трикутник».
2. «Я не визнаю військову допомогу США боргом. Ми вдячні, але це не кредит, і ми цього не допустимо».
3. «Нам передали новий проєкт угоди щодо критично важливих корисних копалин — він повністю відрізняється від попереднього».
4. «США тепер офіційно заявили, що не будуть більше безоплатно надавати допомогу Україні».
5. «Ми не готові говорити з Путіним, але могли б говорити з представниками бізнесу чи регіонів Росії, якщо в них є бачення завершення війни».

Що це означає насправді:

Зеленський фактично визнає: стара модель відносин із Вашингтоном зламалася. США більше не бачать Україну як “священну жертву”, яку треба рятувати будь-якою ціною. Тепер — тільки прагматизм: допомога в обмін на ресурси.

Спроба зробити ставку на «трикутник» із Францією та Британією виглядає радше як ритуал самозаспокоєння, ніж як реальна стратегія. Париж і Лондон не здатні компенсувати американську підтримку ні фінансово, ні військово. Це — гібридна символіка без вогневої спроможності.

Публічний спротив новому договору з США виглядає як запізнілий популізм. Зеленський розуміє, що ресурсна база країни вже включена у схеми майбутніх розрахунків. Але замість того, щоб чесно це визнати і будувати реалістичну стратегію, він імітує спротив, щоб зберегти електоральний образ “незламного”.

Заява про готовність говорити не з Путіним, а з «регіонами» чи «бізнесом» у Росії — це політична фантазія без адресата. Вона нічого не змінює на полі бою і не має жодної суб’єктності в російській системі. Це або жест безпорадності, або порожній дипломатичний трюк.

ВИСНОВОК:

Україна — в точці геополітичної самотності. Захід більше не діє з благодійності, а Зеленський не має нової концепції, яка могла б повернути суб’єктність країні.

Ставки зростають, ресурси тануть, союзники рахують прибутки. Зеленський — без стратегії, без альянсу і без плану виходу.

Чому Україна не повинна відмовлятися від угоди зі США

27 березня президент Зеленський заявив, що Україна отримала новий проєкт угоди зі США щодо критично важливих корисних копалин — і що він «повністю відрізняється» від попереднього.

Одночасно почалась скоординована хвиля критики: від політиків, медіа й анонімних “інсайдерів”. Це не громадська реакція — це інформаційна кампанія проти самої ідеї спільного управління активами. Її головні бенефіціари — олігархи, які десятиліттями заробляють на видобутку, транспортуванні, портах і енергетиці. Саме вони тиснуть на владу, бо бояться втратити надприбутки.

Сьогодні майже весь дохід від надр, портів і логістики проходить повз державу — він виводиться за кордон. А українці від цього не отримують нічого — ні лікарень, ні доріг, ні робочих місць.

Водночас потреба у врегулюванні управління післявоєнною реконструкцією, зокрема в енергетиці, інфраструктурі й доступі до природних ресурсів, — очевидна. І США наразі є єдиним стратегічним партнером, готовим запропонувати реальний інструмент для цього — через DFC (US International Development Finance Corporation).

Чому Україні варто серйозно поставитися до цієї угоди — навіть якщо не погоджуватись із кожним її пунктом?

Контроль США — це стратегічний захист

Присутність американського капіталу в українських активах означає не лише фінансову участь, а й політичний інтерес до їхнього захисту. Це одна з небагатьох реальних непрямих гарантій безпеки, які Україна може отримати без членства в НАТО.

США — головний донор і союзник

З початку повномасштабного вторгнення Сполучені Штати виділили Україні понад $200 млрд допомоги, з яких понад $60 млрд — уже надано напряму. Це найбільший внесок серед усіх західних партнерів. Невипадково США очікують більшої прозорості у використанні ресурсів, особливо на етапі відбудови.

Прозорий фонд як інструмент реального відновлення

Більшість інфраструктурних і енергетичних проєктів в Україні зараз заморожені через брак коштів. Пропонований фонд дозволяє залучати фінансування від США, а згодом — і від приватних інвесторів, напряму, в обхід неефективних державних механізмів.

Його управлятиме DFC — державна фінансова установа США з досвідом роботи в десятках країн. Її участь гарантує базові стандарти прозорості, аудиту, контролю витрат.

У країні, де щороку зникають мільярди на тіньових схемах із рентою, портами та логістикою, такий підхід — не загроза, а єдиний шанс на реальну модернізацію.

Відмова — це ризик ізоляції

Публічна відмова України від угоди може стати початком стратегічного відходу США від українського питання.

Вашингтон цілком може “умити руки” і зробити ставку на стримування Росії іншими засобами — без гарантій Україні. У такому випадку ми залишимося сам на сам із Росією — за підтримки таких “спроможних” партнерів, як Велика Британія та Франція, які не мають ані ресурсів, ані політичної волі діяти рішуче.

Часу майже не залишилось

Президенту Зеленському час перестати грати в політичні ігри, зміст яких усім давно зрозумілий. Маскування відмови під “оновлений варіант”, публічне дистанціювання від теми, паралельна інформаційна атака через підконтрольні джерела — усе це виглядає як спроба одночасно не сказати «так» і не сказати «ні».

Але США — не та сторона, яку можна надовго водити за ніс.

Реальність така, що в України залишилось щонайбільше 4–6 тижнів, щоб визначитись. До літа у Вашингтоні хочуть мати зрозумілу картину: або є угода і партнерство, або його немає. І тоді — немає і подальших зобов’язань.

Зеленський має припинити гру на два фронти й почати чесний процес переговорів, відкрито сформулювати позицію України й добиватися справедливих умов — не через інтриги, а через пряму дипломатію.

У цій історії Україна повинна поводитися як партнер — відповідально і прозоро.

👉 t.me/GOPReport

#DFC #Зеленський #США #Надра #Олігархи #Відбудова

WSJ: План Франції та Британії щодо розміщення військ в Україні провалився

«Британія та Франція не справляються з кампанією з переконання інших європейських союзників надіслати війська в Україну для забезпечення мирного врегулювання — на тлі зростаючих сумнівів у готовності США гарантувати їхню безпеку».

(The Wall Street Journal)

Це — підсумок публічної дипломатичної поразки Парижа та Лондона, які спробували сформувати нову ініціативу в обхід Вашингтона, але залишились наодинці.

🔹 Що сталося:
1. США демонстративно не приїхали на саміт.
Вашингтон дистанціювався від ідеї європейського військового розгортання, не давши жодного сигналу про підтримку — навіть на рівні риторики.
2. Мелоні (Прем’єр-міністерка Італії):
«Участь Італії у можливому розміщенні військ не передбачається».
3. Міланович (Президент Хорватії):
«Хорватський солдат не поїде в Україну за жодних домовленостей».
4. Словаччина та Угорщина зайняли традиційну позицію — повна відмова від будь-якої форми залучення.

🔹 Що це означає:
• Коаліція охочих існує переважно на рівні прес-релізів.
• Франція і Британія не мають ані військово-політичної, ані моральної критичної маси, щоб формувати новий формат підтримки України без США.
• Пропозиція щодо “сил стримування” чи “миротворців” зависла в повітрі — без практичних механізмів, зростає ризик втрати довіри до подібних ініціатив узагалі.

Європа намагалась вийти з геополітичної тіні — і знову спіткнулась об Вашингтон.

США, не сказавши жодного грубого слова, де-факто заблокували будь-яку ініціативу, не гарантувавши захисту військовим контингентам, які могли би бути введені в Україну.
А без американських гарантій — жодна країна ЄС не готова ризикувати власними солдатами.

🔹 Для України:

Цей провал не заважає медіа, наближеним до Банкової,
волати про “величну перемогу” і святкувати дипломатичний прорив.
Хоча за фактом — ніхто нікуди не приїхав, нічого не гарантував, і ніхто не готовий ризикувати. Реальність не змінилась, але картинка для телеграма — є. Так і живемо.

👉 t.me/GOPReport

#WSJ #КоаліціяОхочих #Мелоні #Міланович #Зеленський #Геополітика #Республіканець

Захід готують до великої атаки Росії

Associated Press опублікувало матеріал, який з високою ймовірністю є частиною узгодженої інформаційної кампанії напередодні весняно-літньої фази війни.

Ключові тези статті:

▪️ Росія готує широкомасштабний наступ по всій лінії фронту довжиною 1000 км — мета: посилити позиції на переговорах.
▪️ Активізовано артобстріли, розвідку, перехоплення, фіксується прибуття нових підрозділів і важкої техніки.
▪️ Покровськ названо однією з головних цілей — втрата міста ускладнить оборону Донеччини.
▪️ Наступ може тривати 6–9 місяців — майже весь 2025 рік.
▪️ Російські аналітики вірять у “вирішальний прорив” до кінця року.

Про що насправді ця стаття?
1. Підготувати українців до складної весни — щоби уникнути паніки у разі тактичних відступів.
2. Натиснути на Захід — створити термінове вікно для зброї та рішень.
3. Випередити російський наратив — тримати контроль над інформаційною картиною.
4. Виправдати можливі втрати — закласти логіку “оборони в глибину”.

Це сигнал: весна буде важкою. Росія намагатиметься переламати фронт, Україна — втримати стратегічну рівновагу до нового дипломатичного моменту.

«Республіканець» ще до публікації AP чітко вказував на підготовку до нової ескалації — коли Кремль почав розкручувати тему «удару по Суджі» на тлі:
• заяв Зеленського про «смерть Путіна»,
• дипломатичної паузи після провального саміту в Парижі,
• ідеї «зовнішнього управління» як інформаційної зброї.

«Все йде до нової ескалації. На жаль, це вигідно всім — окрім простих українців. А у них ніхто й ніколи нічого не питав».

👉 t.me/GOPReport

#аналітика #фронт #війна

🔴 Випуск “Істерика дня” | Муніципальна ядерна тривога

‼️Новий рівень медіасервісу від київської мерії — тепер замість погоди на завтра вам розкажуть, куди саме прилетить ядерна боєголовка. Ексклюзив від муніципального каналу: Бровари, Бориспіль, Житомир, Вінниця. А Київ — що Київ? Звісно, улюблений канал Віталія Кличка не скаже вголос, що, на думку столичних корупціонерів, ядерна боєголовка — це, може, єдиний шанс одним ударом сховати від розслідувань чорну бухгалтерію.

👉 t.me/GOPReport

#Кличко #Комарницький #Київ #Корупція #НАБУ

А якщо не США — то хто? Китайський привіт.

Вище ми розглянули причини, чому Україна не повинна відмовлятися від угоди зі США щодо управління активами. Але якщо поставити запитання інакше: що буде, якщо ми таки відмовимося? Чи взагалі є альтернатива ?

Це питання звучить у політичному середовищі дедалі частіше. І не випадково: останнім часом дедалі більше українських політиків почали загравати з Китаєм. Вони натякають, що Пекін міг би замінити США у сфері відбудови, ресурсних інвестицій чи геополітичної підтримки. Давайте розберемо.

Чому Китай не розглядає Україну серйозно

За останні кілька років Китай отримав від України чіткий сигнал: ми не хочемо стратегічних відносин. Україна неодноразово демонструвала Китаю непослідовність і зневагу: спочатку продала «Мотор Січ», а потім фактично націоналізувала, не запропонувавши компенсації; вустами топчиновників неодноразово публічно звинувачувала Пекін у співпраці з Росією; за всі роки незалежності так і не сформувала жодної професійної стратегії діалогу з Китаєм — ані кадрів, ані політики. Тому варто чесно визнати: Китай нам не довіряє. І ми самі до цього доклалися.

Китай на партнерських умовах працює тільки з сильними

Китай — це не Захід. У нього немає програм безповоротної допомоги, стандартів прозорості чи принципу “інституції понад усе”. Китай — це гравець, який приходить у країну, коли бачить вигідні умови для себе.

Так було в Африці, Південно-Східній Азії, Латинській Америці. Пекін охоче інвестує, але:
• очікує прямого доступу до активів;
• веде переговори не публічно, а через політичні домовленості;
• не цікавиться внутрішніми реформами держави — тільки вигодою.

Такий підхід працює в сильних державах, які можуть виставляти власні умови.

Але Україна — не Німеччина і не Польща. Ми не маємо ані стратегії, ані ресурсної переваги, ані кадрової школи, щоб вести рівноправну гру. Тому “китайський вектор” для нас — не альтернатива, а ризик нової залежності. У слабкій державі Китай діятиме як і скрізь: отримає доступ до логістики, рентних активів, земель чи підприємств — і реалізує свої інтереси.

І не тому, що Пекін поганий. А тому, що ми — занадто слабкі, щоб диктувати правила.

Китай ніколи не піде проти Росії

Одна з ключових ілюзій українського політикуму — що Китай нейтральний, або принаймні «грає свою гру». Але це не так.
• Китай не визнав Росію агресором;
• Китай не підтримав жодну ключову резолюцію ООН;
• Китай відкрито співпрацює з РФ у стратегічних секторах;
• Китай сприймає Україну як поле гри — але не як цінність.

В очах Пекіна ми не суб’єкт. Ми просто інструмент США, з якими Китай конкурує.

Ставка на Китай — це не вихід. Це перехід в іншу реальність

Розмови про можливу “орієнтацію на Китай” часто подаються як прагматична альтернатива Заходу. Але насправді це не інший спосіб отримати інвестиції — це інша модель держави.

Китай дійсно успішно працює з низкою країн, включно з Білоруссю. Але ця співпраця базується на повній керованості з боку держави, відсутності політичної конкуренції, централізованому прийнятті рішень і нульовій прозорості.

Україна — інша. У нас багатопартійна система, сильне громадянське суспільство, відкрита медіасфера, численні бізнес-групи. Усе це несумісне з китайською моделлю “інвестицій під контроль”.

Крім того, співпраця з Китаєм не сумісна із західним порядком денним. Тому ставка на Китай — це не просто економічний маневр. Це стратегічний вибір. І питання не в тому, чи дасть Китай гроші. Питання в іншому: чи готова Україна змінити свою природу, щоб їх отримати?

Ми вже це проходили

В історії України вже була спроба відмовитися від західного вектора — і зробити ставку на Китай. У 2012–2013 роках Віктор Янукович спробував налагодити з Китаєм стратегічне партнерство та економічні відносини — як альтернативу курсу на ЄС. Усі пам’ятають, чим це закінчилось — і для нього, і для країни. Історія вже дала відповідь: Китай — не той, хто підставляє плече.

👉 t.me/GOPReport

#Зеленський #Китай #Відбудова #Янукович #Надра #Олігархи #Відбудова

FT: Війна в Україні має тривати, щоб Росія не загрожувала Естонії та Литві. Тобто, у країнах Балтії визнають: якщо війна в Україні зупиниться — вони наступні. А отже, українці мають далі вмирати, щоб захистити мешканців гордих балтійських республік. Але як тільки доходить до справи — зброї, грошей, систем ППО — Балтія раптово згадує про «внутрішні обмеження». Замість танків — тривожні колонки у Financial Times. Замість ракет — моральна підтримка й «глибоке занепокоєння». Виходить, що українці мають помирати, аби Вільнюс і Таллінн спали спокійно.
Україна — не пожежна команда Європи Ми вже три роки тримаємо фронт — і свій, і чужий. Але війна — це не догма. Тож, може, досить? Може, тепер нехай самі повоюють? Якщо їм так страшно — вперед, на нуль.

👉 t.me/GOPReport

🇺🇸 Що таке MAGA і з чим її їдять?

«Трамп — це просто популіст». «Трамп — проросійський клоун». «Трамп — бізнесмен, якому начхати на політику». Ці пояснення — зручні, але тупі. Бо за Трампом стоїть ідеологічна революція, яка змінює Захід зсередини. У самих ідеологів MAGA немає єдиної «доктрини». Але якщо глянути на публікації в головних інформаційних ресурсах республіканців — Claremont Institute, American Mind, Compact, Breitbart, Revolver — то ми побачимо шість ключових напрямів, які формують нову праву стратегію в США:
1. American nationalism / economic sovereignty
→ Протекціонізм, власна промисловість, незалежність від глобалістів.
2. Strong borders & law and order
→ Суверенітет, жорстка міграційна політика, “Америка — не готель”.
3. Post-liberal moral order / Christianity
→ Релігія, родина, порядок — замість прав без істини.
4. Anti-globalism / anti-Woke / anti-Davos
→ Війна проти транснаціональних еліт, «зеленого курсу» і woke-диктатури.
5. Technological autonomy / parallel institutions
→ Альтернативні платформи, цифровий суверенітет, відмова від Big Tech-контролю.
6. America First Foreign Policy
→ Антиінтервенціонізм, мінімізація закордонних авантюр, тільки свої інтереси.

Якщо ми хочемо зрозуміти, як реально працює MAGA, треба подивитися на конкретні середовища і людей, які формують цей рух і впливають на рішення Трампа.

Тоді ми побачимо чітку архітектуру: 4 опори (Foundations) і 3 двигуни мобілізації (Drivers)

🔧 Опори MAGA — те, на чому тримається вся конструкція:

1. Економічний націоналізм Стіва Беннона
→ Боротьба за повернення робочих місць в Америку, протекціонізм, закриття ринків для Китаю.
→ Саме Беннон перетворив MAGA на рух проти глобалістських еліт.

2. Філософія політичної сили Карла Шмітта
→ Політика — це не про компроміси, а про вибір: хто свій, а хто ворог.
→ Шмітт називає сувереном того, хто здатен не лише приймати рішення у виняткових обставинах,
а й визнати їх винятковими — і взяти на себе відповідальність за дію поза правилами.

3. Технолібертаріанці з ідеями Рене Жерара
→ Пітер Тіль (співзасновник PayPal і донор Трампа) вважає, що Жерар — головний мислитель нашого часу.
→ Рене Жерар був французьким філософом, який пояснив, як суспільства створюють конфлікти, копіюючи бажання одне одного, і знімають напругу через жертовного цапа.
→ Саме тому MAGA бачить себе як рух, який не дозволить перетворити себе на жертву системи.

4. Християнський фундаменталізм нового типу
→ Це не просто церква — це політична армія.
→ Трамп для них — не ідеал, а інструмент духовної війни: між світом порядку і світом гріха, між традицією і декадансом.

⚡️ Що змушує цю систему діяти? Три двигуни MAGA:

1. Глибоке переконання: або ми — або нас
→ Це не гасло. Це світогляд. Вижити може тільки той, хто контролює. Інші — будуть знищені.

2. Постліберальна критика Просвітництва
→ Права без правди нічого не варті. Свобода без порядку — це хаос.
→ Род Дреер, Анджело Кодвіла, Патрік Дінін — ідеологи, які доводять: лібералізм себе вичерпав.

3. Культурна реакція проти woke-ідеології
→ Найбільш публічний фронт MAGA.
→ Проти диктатури меншин, проти cancel culture, проти мовчання “білого американця”, якого змусили каятись за саме існування.

🧠 Висновок:

MAGA — це не просто лозунг. Це бойова система мислення.
🔧 4 опори. ⚡️ 3 двигуни.
І поки українські еліти цього не зрозуміють —
вони говоритимуть з Трампом мовою, якої він не чує.

📚 Цей цикл — про те, що таке MAGA. І головне — що Україна має з цього взяти.

👉 Підписуйтесь, щоб не пропустити наступні частини: t.me/GOPReport
🔜 Далі: Американський націоналізм нового типу

#Трампізм #Ідеології #MAGA

Вибори по-Зеленськи: спецоперація чи пастка?

The Economist повідомляє: Володимир Зеленський вже готує президентські вибори — на початок липня, одразу після можливого скасування воєнного стану 9 травня. За даними видання, рішення було ухвалене минулого тижня. Мета — застати опозицію зненацька.

“Президент України доручив своїй команді підготувати вибори на випадок припинення вогню. Перше підтвердження може з’явитися вже 5 травня — у день, коли Верховна Рада має проголосувати за продовження або скасування воєнного стану.”

(The Economist, березень 2025)

❓ Що це може означати?

Три версії — і всі небезпечні.

1. Це правда. Зеленський реально готує вибори.

Якщо це справжній злив із Банкової, тоді:
• Зеленський запускає спецоперацію з продовження влади;
• мета — провести вибори до осені, поки фронт не посипався, Захід не відвернувся, а опозиція не оговталась;
• це буде не кампанія, а бліцкриг — 60 днів на “оформлення мандату” поки парламент вирішує, чи продовжувати воєнний стан.

Підсумок:
Зеленський перетворює вибори на інструмент утримання влади.
Мова не про демократію — мова про форсовану легалізацію режиму.
Це ставка «все або нічого» від людини, яка боїться майбутнього без посади.

2. Це провокація самого Зеленського. Він перевіряє реакцію.

Якщо це контрольований вкид ОП, тоді Зеленський лякає Захід виборами, щоб:
• отримати більше грошей;
• добитися більшої лояльності;
• уникнути критики за авторитаризм;
• водночас це сигнал елітам: “Я все ще керую. Не шукайте заміну.”

Підсумок:
Це гра в псевдодемократію.
Зеленський не планує виборів — він тестує, кого й наскільки це налякає.
Він хоче зберегти контроль, не відкриваючи реальну політичну конкуренцію.

3. Це провокація проти Зеленського. Захід або еліти розставляють пастку.

Якщо стаття — це вкидання ззовні, тоді:
• Зеленського провокують на фальстарт: запусти вибори — отримаєш дискредитацію;
• сигнал опозиції й Вашингтону: “Настав час діяти. Інакше Банкова закриє гру.”
• сам факт “утечки” робить будь-яке голосування в майбутньому сумнівним за замовчуванням.

Підсумок:
Це пастка. Якщо Зеленський клюне — його зроблять токсичним.
Якщо не клюне — виглядатиме слабким.
Це перший акт у війні не за посаду, а за майбутню легітимність.

📌 Виборів поки немає. Але вже йде боротьба за контроль над самим поняттям “вибори”.

• 5 травня — точка правди: бути чи не бути виборам.
• До цього — стежимо за активністю еліт, ЦВК та сигналами ззовні.
• Після цього — карти буде розкрито: або виборчий бліцкриг, або велика гра за транзит влади.

Ситуація з “вкиданням про вибори” — це не про вибори.
Це — зіткнення стратегій виживання.

 • Зеленський хоче залишитися в грі, навіть якщо це буде гра без правил.
 • Захід хоче залишитися господарем поля, навіть якщо гравці змінюються.
 • Елітам потрібен якір — і вони чекають, хто дасть гарантії.

Зараз вирішується не просто “коли голосувати”. Зараз вирішується, хто і як керуватиме Україною в повоєнні роки.

👉 t.me/GOPReport

А якщо не США — то хто? Європейський вибір під мікроскопом

Після аналізу варіантів зі США і Китаєм логічно звернутися до ще одного можливого вектора — Європейського Союзу. Саме ЄС був політичною орієнтацією України протягом десятиліть. Але чи може він реально замінити США у безпеці, інвестиціях і відбудові? Подивімось уважно.

ЄС — партнер, але не лідер

У ЄС немає армії, єдиної зовнішньої політики чи централізованої стратегії щодо третіх країн. Усе залежить від 27 національних урядів — це виключає швидкі рішення та стратегічну відповідальність. Підтримка України часто була реактивною або локальною (Польща, Балтія). Європейська «солідарність» — це радше балансування між страхом перед РФ, економікою та внутрішньою політикою.

Інвестиції — після реформ

ЄС фінансує лише після виконання умов. Допомога — це звіти, узгодження й, найчастіше, кредити. В ЄС немає аналога DFC, здатного стратегічно інвестувати в українську інфраструктуру. Існує лише «координаційна платформа донорів» — без реальних повноважень.

Безпека: лише слова

ЄС не може гарантувати безпеку. Франція й Німеччина виступають за «мир» будь-якою ціною, навіть за рахунок України. НАТО — тема табу. Фактично, ЄС — це парасоля, а не щит.

Інфраструктура і ресурси: втрачені шанси

ЄС на 98% залежить від китайських рідкоземельних металів, але нічого не зробив для розвитку цього сектору в Україні за 11 роїв після підписання угоди про Асоціацію. Хоча міг. Але ЄС діє лише в кризу — а не на випередження.

Політична слабкість і бюрократія

У ЄС немає лідера. Урсула фон дер Ляєн, Кая Каллас — це технократи, а не стратеги. Їх роль — адмініструвати, а не очолювати. Європейська політика — це компроміс, а не рішення.

Україна — не пріоритет

У Брюсселі Україну сприймають як проблему для менеджменту, а не шанс для прориву. Ніхто не збирається будувати з нами новий порядок — лише зберігати старий.

Перспектива вступу — довга й невизначена

Статус кандидата — важливий, але це ще не вступ. Приклад Балкан і Турції доводить: чекати можна десятиліттями. Останні заяви про те, що українське сільське господарство потребує половини бюджету агросектору ЄС — фактично означають замороження питання членства.

ЄС може бути партнером. Але він не замінить США

ЄС — важливий партнер для реформ і торгівлі. Але він не замінить США як джерело безпеки, зброї, інвестицій і стратегічного бачення. Головне — в ЄС немає волі. Це інституція стабільності, а не змін.
Тому Україні потрібні і США, і ЄС. Але ставка лише на Європу — це ставка на повільну гру без гарантій. А часу в нас немає.

👉 t.me/GOPReport

#Зеленський #Китай #США #ЄС #Відбудова #Надра

🇺🇸 The New York Times: Це була наша війна — і Україна її програла

📰 The New York Times — ліберальне про-демократичне медіа, близьке до Байдена і загалом до демократів. Цей текст — не розслідування. Це — політична операція. Стаття - офіційне зізнання, що США були повноцінною стороною війни. І водночас — підступний удар: по Трампу, по Путіну, по Києву.

🔥 Про що насправді цей текст?

1️⃣ Америка керувала війною
З військової бази США у німецькому Вісбадені діяв секретний штаб:
🔸 передача розвідданих
🔸 керування ударами HIMARS
🔸 планування наступів
👉 Це не “допомога” — це війна США проти РФ руками України.

2️⃣ Україна — винна у провалі
🔻 Розкол Залужний – Сирський
🔻 Особисте втручання Зеленського
🔻 Ігнорування порад союзників
👉 Посил: “Ми дали їм усе. Але вони самі все зруйнували”

3️⃣ Публічне попередження Трампу
“Ти хочеш вийти з цієї війни? Тепер увесь світ знає — це наша війна.
Якщо США підуть, це буде їхня капітуляція.”

👉 Це тонкий шантаж — зробити мир із Путіним політично неможливим для Трампа.

4️⃣ Гра проти Путіна
“Ти програвав не Києву — ти програвав нам.”
👉 США хочуть зняти з України суб’єктність і монополізувати мирну угоду.

5️⃣ Імідж супердержави
Америка демонструє свою модель війни майбутнього:
🔸 жодного солдата
🔸 повний контроль
🔸 технології та глобальний вплив

📌 Висновок:

Цей текст — не розслідування. Це політична операція з кількома цілями:
🔹 Виправдати адміністрацію Байдена
🔹 Поставити пастку Трампу
🔹 Натиснути на Путіна
🔹 І винести вирок Україні:

“Політичне та військове керівництво не впоралось. Тепер граємо без них.”

🧠 Цей матеріал треба читати не як репортаж — а як інструкцію до нової геополітичної епохи.
Важливе питання:
А де Британія? Це найгучніша фігура замовчування у всьому тексті. Її тінь пояснює головне “відхилення” всієї історії — Залужного, який діяв так, ніби підпорядковувався не Вашингтону, а Лондону.

📎 Читати виклад українською (3 частини):
🔘 Частина 1 – Початок партнерства
🔘 Частина 2 – Жовтень–листопад 2022
🔘 Частина 3 – Весна–літо 2023: Точка неповернення

📎 Оригінал англійською:
🔘 Перейти до статті

👉 t.me/GOPReport

#NYT #США #Війна #Партнерство #Зеленський #Залужний #Сирський #Вісбаден #Байден #Трамп #Путін #ATACMS #HIMARS #Контрнаступ #Геополітика #Україна2024