Лист для своїх, тому, цього разу, українською.хоча, з деякими "своїми", ворогів не треба.Світлана з Дніпра,(якщо Ви , дійсно людина, а не черговий бот) не можу сказати, що здивували.доводилося чути подібне.але, чула я таке від людей з , так би мовити, досить вузьким мисленням, накшталт, "моя хата з краю".У нас демократична країна, і кожен має право висловлювати свою думку.поки Ви не закликаєте до заколоту проти влади, під час воєнного стану - все гаразд.Ви звинувачюєте владу в некомпетентності тому, що не домовились?згадайте Іловайськ.там домовились.а Ви знаєте, що за російскою конституцією до складу оркостану увійшли крім Криму і Донбасу ще Запорізька і Херсонська області ? Ви ,справді, вважаєте , що можна домовитись і все зупиниться ?а якщо путін забажає ще й Дніпропетровьску оголосити "ісконно русскімі тєтіторіямі"?чи вам байдуже, головне, щоб усе закінчілось?річ не в тім, куди "дивиться" та чи інша область, а в тім, куди дивиться той навіжений. зараз на окупованих територіях знаходиться велика кількість людей, яким не байдуже.яскравий приклад - звільнення Херсону минулого року. як бути з ними?виїхати звідти - пройти через пекло і не всі можуть ,через безліч причин.земля не варта людських життів, Ви праві.а от свобода і спокій майбутніх поколінь україньців - варті.я не хочу, щоб моя онука через двадцять років одягла піксель і пішла захищати те, що на той час залишиться від України. зараз вже зрозуміло, хто б не був при владі у нашій країні , війна, все одно, розпочалася б.нашому кровожерлевому сусіду потрібна Україна і , бажанно, без українців.знищити або перетворити на росіян - то вже як вийде.ми всі хочемо, щоб війна скоріше закінчилась і це нормально, ми всі живі люди, але вибору в нас немає.припинено воювати - зникнемо.і не варто вважати, що " пронесе".як дружина військового, знаю який тягар ліг на плечі наших хлопців і дівчат, які зараз боронять нашу країну, багато чого знаю не з чуток.колись, все це ввійде у підручники з історії і військової справи.повірте, Світлано,якби нас не захищали, летіло б , набагато, більше.на другому році війни, вже можна зрозуміти, домовитися з тими, хто бажає тебе знищити - неможливо.невже, Буча і Ізюм Вам цього не довели ?
І ще, цікаво, мені одній здається ,що останнім часом, навколо забагато "зради" стало ?
Тримаємось , українці💛💙
Ірина.нескорена Сумщіна.

Уважаемая Т.С.

Свои мысли я изложила очень подробно. Повторяться не буду. Почему с сумасшедшими нужно общаться аккуратно и быть умнее и хитрее их во благо себе же - да просто потому, что это логично. Этот "буйный" владеет ядерным оружием, а мы - ничем. Вы переждете в Германии, вернетесь в свое село и построите свой дом заново, я правильно Вас понимаю? (Это информация из Вашего предыдущего письма) СКОЛЬКИМИ нашими ребятами Вы готовы пожертвовать для освобождения Вашего села? Вы сможете там жить, зная цену его освобождения?

Я ни в чем не уверена, что было бы, если бы... Я вижу, ЧТО есть сейчас. Мы точно идём не тем путем. И "шоколадного" президента я не поддерживала, он мне не симпатичен. Зеленского - выбирала. Поверила. Обманул. "Легко отказался от оккупированных территорий" как раз таки предыдущий президент (странное обвинение в мой адрес). А нынешний уже и не вспоминал об этим территориях. Мысль их вернуть пришла к нему после полномасштабного вторжения. Для меня лично Донбасс и Крым всегда были гораздо более близкими по духу, чем для правительства. Я с ужасом думаю о том, что Вам пришлось пережить. И я представляю, как устали Донецк и Луганск от войны. 9 лет - это невыносимо. Сколько им ещё предстоит в этом жить? И ЧТО, в конце концов, будет для нас ПОБЕДОЙ?

Смысл моего письма - это поиск пути для сохранения жизней, а от Вашего "доброго" письма веет смертью.

Светлана, Днепр.

Светлане из Днепра

Я Мария, тоже из Днепра) Знаете, я не хотела спорить по поводу профнепригодности (честно, я не фанатка Зеленского, не фанатка вообще никакого из наших президентов, и было время, когда я разделяла ваши мысли о том, что государством должны управлять специалисты, а потом я кое-что другое поняла). Но...



Меня зацепило другое. Вот вы пишете о том, что не чувствуете себя защищенной в стране. Что у вас нет права на свободу, веры в завтрашний день и чувства, что ваша жизнь чего-то стоит.

Потому что у меня абсолютно противоположные ощущения (а я вернулась в Украину намеренно и осознанно в тот момент, когда началось полномасштабное вторжение), и я как раз ощущаю, что Украине не наплевать на меня. Что при условиях, когда в стране абсолютный и кромешный ад, Украина все еще пытается организовать для своих граждан максимально адекватный способ жизни. Графики отключений света – 3/6 значительно лучше, чем 4/5; информирование населения о действиях на случай чрезвычайных ситуаций – значительно лучше, чем оставить все на произвол судьбы и позволить поддаться панике.

Мне нравиться наблюдать, что, несмотря на все сложности, в городе продолжается какое-то благоустройство. Замечать, насколько у нас чисто. Слышать звук уборочной машины в три ночи – даже это, потому что в других городах, например, этого звука давно не слышали, и не только в зонах боевых действий.

И у меня точно нет ощущения, что моя свобода в чем-то ограничена.

Понимаете, дело ведь в том, что не существует стопроцентного способа прекратить войну прямо сейчас. «Просто прекратить стрелять» не работает. Потому что уже было восемь лет, из которых больше шести практически никто не стрелял – и это привело к полномасштабному вторжению. Вы же понимаете, что решение о вторжении принималось не в 2022 году и даже не в 2021? Что это планировалось задолго до, и что цели были обозначены еще тогда. И посмотрите, как именно и какими методами этих целей достигают.

Я расскажу, например. Женщина из Каховки, которой я помогала добраться до дома. Она ехала 19 дней, и я подхватила ее на последнем этапе уже, из Днепра до Кривого Рога. Маломобильная, на коляске, пожилая. Когда русские зашли в Каховку, в доме ее соседей они увидели свежий ремонт. Пожилая пара сделала его для себя, с расчетом, что ну это вот уже последний раз явно. Пока один держал на прицеле хозяев, другой прошелся по дому и разбил все, что ему слишком сильно (не)понравилось. Стрелял по стенам, по окнам. Потому что «почему это вы так хорошо тут живете». Вы думаете, президент каким-то образом мог бы остановить это? Кажется, вы тогда представляете президента наместником Божьим.

Однако это всего лишь нанятый человек, роль которого, внезапно, довольно ограничена. Он не принимает единолично решения. Излишняя власть – там, с другой стороны. И именно она порождает тиранов и диктаторов.

Наша война – это не противостояние Зеленского и Путина. Ошибочно думать так. Это показывает, что вы в общем-то находитесь больше в российском инфополе, чем украинском – во власти иллюзии о всемогуществе верховного правителя. Ни в Украине, ни в любой из других соседних стран (кроме россии и ее верного сателлита) такого нет. По крайней мере, на текущий момент. Распространять это заблуждение – что рано или поздно появится новый – крайне опасно. Большинство стран цивилизованного мира давно отступились от такой идеи и схема, и мы хотим быть частью этого мира, а не вот того.

Поэтому вот кто тут воюет. Не Зеленский и Путин. А два разных мира, тоталитарный и демократический.

Мы не кладем энное количество своих ребят за чье-то село. Мы пытаемся доказать противнику – в каком бы селе или городе он ни был – что нам невозможно навязать чужое. Что мы готовы защищать свое право на жизнь в своей стране на своей земле.

И критично важно это право защитить, потому что провал тут приведет к повторению этой войны. Собственно, именно поэтому нас продолжают поддерживать – потому что прекращение поддержки сейчас лишь заморозит, причем на короткое время, конфликт между двумя разными устройствами мира на границе.

(окончание)
Но, да, я конечно понимаю, что такое усталость от войны, что такое желание вернуться каким-то образом в светлое прошлое, где ничего этого не было, и даже готовность пожертвовать ради этого чем-то не очень близким, вроде оккупированных и так уже очень давно территорий. Потому что да, лично – каждому – очень хочется, чтобы это прекратилось.

Этого не будет. Вообще никогда. Возврата в светлое прошлое не будет. Никогда. Будет будущее – другое какое-то, тоже нелегкое поначалу, а потом ну уж как получится, и вот в него надо верить, а не горевать по тому, что уже точно утрачено.

Понимаете, именно этого они и хотят – регулярными обстрелами, регулярной поддержкой «в тонусе» систем оповещения и ПВО – чтобы вы, Светлана, настолько устали от всего это, чтобы сказали, давайте уже прекращать любой ценой.

Потому что силовым способом захватить нас у них не вышло.

Такие дела.

Дякую!

Здравствуйте, доктор.
Я говорила, что засыпаю под ваши сказки? Ну, это если нет сирен. Или уже после отбоя, когда пытаюсь ещё доспать. Они добрые. И голос хороший.

Когда вы опубликовали мое письмо с реквизитами, нам пришли деньги и на счёт фонда, и на мой личный. Я искренне этого не ожидала, ну потому что с финансами проблемы сейчас, наверное, у всех. Но при этом порадовалась. Со своего накоплю и куплю ещё всякого нужного ребятам на фронте (лекарства в первую очередь).

На деньги фонда, возможно, добудем что-нибудь для детей. Например, мне хотелось бы сделать оформление в кабинете менее визуально шумным, детям с аутизмом нужно разгружать нервную систему. (И себе тоже заодно). Ничего дорогого, просто сложить все учебные материалы, например, в одинаковые однотонные коробочки, чтобы не было перед глазами постоянно этого всего слишком разноцветного и яркого. Они, эти коробочки, тоже, почему-то стоят денег. Но это так, просто идея. А может, для наших воинов тоже что-то добудем (последний раз покупали бесшумную систему зарядки потому что генераторы опасные).
Главное - спасибо каждому, кто решил помочь финансово.
И эти средства пойдут на пользу. Отчитаюсь обязательно, надо только придумать как правильно.

Доктор, на вашем канале много удивительных людей. Они разные. Спорящие. Иногда болезненно. Иногда непросто. Но не равнодушные. И я не о деньгах, а в целом о позиции. Есть, конечно, и всякие другие, но с ними не хочу говорить.

Спасибо каждому, кто поддерживает добрым словом. Люблю добрые слова.

Пишу после очередной почти бессонной ночи, так что простите, если непонятно. Трудно столько месяцев так функционировать, но нервная система упорно не хочет привыкать и перестать реагировать на сирены, всякие громкие звуки, плохие новости, накал страстей, и вести о погибших и раненых снова, снова и снова...

Все ещё надеюсь на весточку от Эльфа.

Но как минимум есть дети, кому мы, взрослые, должны сейчас не забывать продолжать помогать как можем. Мы их ориентиры.
И потому...

Тримаймося.

Виктория, Сумская область

Здравствуйте, Доктор и все-все-все!
Снова тетка с песочницей)))
В прошлом письме(в конце июня) я просила машину времени – месяца на три заглянуть в будущее. Машину времени не отыскала, три месяца прожила))))
Подозреваю, что мое письмо будет похоже на сочинение “Как я провел лето”, или колонку “Отвечая на письма читателей” но все же...)))
По порядку:
В середине июля я сообразила, что последний раз в отпуске была в 2016 году и нагло сбежала отдыхать. На десять дней. Семь из них я провела в Польше (музеи, замки, чуть-чуть набережной Балтийского моря), и на пятые сутки я практически скулила, так хотела домой. Никогда бы не подумала, что я так привязана к дому. “Не нужен мне берег турецкий, и Африка мне не нужна”, короче)))
После перезагрузки действительно стало легче. Недели на две. А потом я поняла, сколько я на себе волоку, и пришла в ужас. А потом выпила огромную чашку чая и успокоилась. И продолжила жить. Как-то так)))
Где-то месяц назад услышала/увидела/прочитала, что после пятидесяти, чтоб дедушка Альцгеймер с бабушкой Деменцией пришли как можно позже, нужно максимально разнообразить свою деятельность: учить языки, завести несколько новых хобби, в общем, - делать что-то совершенно новое, чем не занимался никогда в жизни. Ну, или хотя бы ходить на работу/в магазин разной дорогой. Поскольку вышеупомянутые дедушка с бабушкой мне не нравятся, страшно прониклась серьезностью ситуации))) Поэтому сначала написала акрилом картину “Корова в шляпе на пикнике на берегу реки” (не спрашивайте, почему именно этот сюжет, не знаю. Весь творческий процесс хохотала, как полоумная))) Прошла кучу онлайн-курсов. Потом напросилась модератором в чат-рулетку на канал “Украина обетованная” (если тут есть любители такого контента - это так называется?, - могу порекомендовать))). Когда проходила собеседование, подозреваю, что админ был в шоке: тетки предпенсионного возраста редко интересуются такими занятиями)))
Новости читать перестала вообще. Исключительно местные объявления об отключении воды и света))) И карты Дип Стейт.
Появились новые ритуалы:
стихи Макса я читаю в обед на его канале, пока остывает чай. (Макс, спасибо))).
Вечером, разогнав всех домашних по лежбищам, в полной тишине - письма на канале Доктора))) С первых строчек узнаю Катерину (Изюмский район), Викторию (Харьков), Викторию (Сумская область), Лейлу, Дмитриев (двух), Андрея (Киев), Романа (Запорожье), многих других... От их писем – теплая волна, как встреча с другом детства. Также с первых строчек – письма врача Ксении, Олеси и т.д. - Недоумение. Ступор...
Марина, Киевская область. К состоянию полнейшей пустоты я подползла где-то к апрелю. Потом, когда у нас в городе ракета влетела в девятиэтажку, меня тряхануло, пока была активно загружена – вроде ничего, а потом как накрыло... Перезагрузка помогает, правда. И новые занятия. И новые люди. И понимание, что это состояние – одно на всех, к сожалению. И если хочется сказать – нужно говорить, кричать, даже с малознакомыми, “эффект соседа по купе”, понимаете?)))
Лейла, шлю воздушный поцелуй, все будет хорошо)))
Дмитрий не из, нужно время. Очень много времени. Не уверена, что нашей жизни хватит, но... Держитесь)))
Эльф, я очень хочу знать, что ты жив.
Катерина (Изюмский район), как человек, способный уморить даже пластмассовый кактус, – восхищаюсь Вами неимоверно)))
Ира из Белой, Вы давно не писали, все нормально?
Виктория (Сумская область), ... Не знаю, как сказать... Больно.
Письмо без подписи со стихами: Спасибо. Как говорит Доктор – “дождаться и уцелеть”. А дальше будет видно.)))
Ірина.нескорена Сумщина, тримаймось)))

(продолжение)
Светлана из Днепра, знаете, я никогда не ставлю дизлайки. Если не нравится – просто оставляю без реакции, а тут не удержалась и поставила три подряд. Объясню, почему. Отношения с соседкой, которые Вы описываете – это отношения с террористом. Просто запросы у этого террориста пока небольшие: еда и лекарства. А если завтра у нее схватит спину и она захочет, чтобы Вы каждый день мыли у нее полы? А если захочет переехать в Вашу квартиру, потому что на этаж ниже легче подниматься? В комнату Вашего ребенка, потому что она – самая теплая? Будете с ней вести дипломатические переговоры, или все-таки скажете категорическое “нет”? И что в этом случае по поводу газа на плите?.
Переходим к сантехнику. Видите ли, это по моей специальности, я – голова ОСББ))). Бывают такие случаи, когда самый виртуозный сантехник не может поменять кран в ванной, потому что трубы – гнилые. И резьбу ни нарезать, ни приварить. Только менять систему на новую. Но для этого нужно разбить кафель: пыль, грязь развезти... А хозяева голосят: “У нас кран течет, а вы хотите стену ломать!..”. И объяснить им, что из стены могло рвануть в любой момент, и намного сильнее - невозможно. И понять, что хорошо, что в тот момент, когда потекло, сантехник уже на месте, - они тоже не в состоянии. И, кстати, сантехник по соседям собирает не тряпки. А недостающий инструмент. Понимаете, о чем я?
А теперь от Сантехника перейдем к Президенту. Когда двое дерутся – прекратить драку в одностороннем порядке можно только сдавшись и отдав противнику сумку, кошелек, ключи от машины, и все, что противнику заблагорассудится. Вы об этом? Отдать Донецк, Луганск, Херсон, Запорожье, Харьков, Николаев, Одессу? Потому что он так хочет? Лишь бы прекратить наши страдания? (Заодно можно отдать Орбану Закарпатье, он давно намекает))) И что дальше? Будем отрезать по кусочку всем желающим, лишь бы не шумели и к газовой плите не подходили? А как насчет людей в оккупации? Приравняем к еде и лекарствам, спишем как сопутствующие затраты?
Вы говорите об уничтожении врага любой ценой. Где Вы зацепили этот нарратив? Я слышала об освобождении оккупированных территорий (а это понятие включает и людей, находящихся сейчас в оккупации). И не любой ценой, отнюдь.
Не поленилась, зашла на новостной сайт Днепра.
Читаю: ”У Дніпрі відновили 99% будинків, пошкоджених атаками російських окупантів…....З початку повномасштабного вторгнення у Дніпрі постраждало близько 375 багатоквартирних будинків різної форми власності. Вибиті вікна, потрощена покрівля та пошкоджені фасади – найчастіші наслідки ворожих атак. Будинок по вулиці Робочій, 178 двічі постраждав від російських терористів. Коштом міського бюджету у ньому було замінено більше 1700 м кв покрівлі та 158 м кв вікон. …. З початку повномасштабного вторгнення у Дніпрі постраждало 105 будинків ОСББ. В них замінено понад 3 тис. вікон та більше 9 000 м кв покрівель….У 118 будинку на Перемозі було відремонтовано систему опалення, каналізації та водопостачання вцілілих блоків. На цей час продовжуються проєктні роботи по демонтажу залишків зруйнованих під’їздів. У будинку № 29 на просп. Д. Яворницького, куди впала частина збитої ракети, було замінено міжповерхові перекриття, відремонтовано систему опалення та замінено покрівлю на нову…” И так далее. А Вы утверждаете, что еще ничего не ремонтировали и отстраивали... Вы точно из Днепра?
Светлана, мне очень понравилась Ваша фраза: “Ми готові стати окупантами? (...) Бо тоді вже ми понесемо свій «український мир» туди, де його не чекають”. Уточните, пожалуйста, какие земли мы готовы оккупировать? Херсонщину? Запорожскую область? Где не ждут “украинский мир”? В Мариуполе? Бердянске? Мелитополе? Энергодаре? Вы предлагаете бросить их и “Міста розквітали. Ми жили добре»?
Светлана, ВЫ ТОЧНО ИЗ ДНЕПРА?
???
Видите ли, Светлана, я точно знаю, что говорю. Мой сын воюет с первого дня. И он – не оккупант, он защищает свою землю. Он устал, кошмарно устал. Он не собирается сдаваться.

(окончание)
В ночь с субботы на воскресенье в двухстах метрах от моего дома “мопеды”поразили страшно стратегические объекты – склад кондитерки, склад с подсолнечником и два строительных магазина. В моем доме вылетели стекла.(Все живы, ранен один человек). Четыре дня подряд я вожу комиссии, снимаю размеры, восстанавливаю остекление подъездов и возвращаю на место выбитые двери. Так вот, я устала! Мне не двадцать лет, я дико устала, и я не собираюсь сдаваться!
Мария, Киев. Кто Вам сказал,что мы к войне не готовились? Не орали об этом из каждого утюга – это правда. Были недостаточно подготовлены – тоже правда. «Зубы дракона» - не оборонительное сооружение, а способ распила бюджета, так что хорошо, что обошлись без них. Но Авдеевка стоит уже 9 лет, подумайте, почему. Нью-Йорк, Торецк. Краматорск, Константиновка, Славянск – это все линии обороны. Бахмут продержался с августа по май – без подготовки? О том, что нападут – знали. И готовились. Но тихо.
Знаете, что такое казус белли? Повод для начала войны. Мы его не дали, пришлось РФ взрывать сарай в лесу и объявлять его пограничным пунктом. Если бы наши войска начали видимое движение – мы бы сделали Пу такой подарок, что не передать. И поддержки бы никакой НЕ БЫЛО. Точка. И если мы подпишем договор, а потом его нарушим – поддержка ЗАКОНЧИТСЯ. Точка. Нас будут поддерживать только пока мы играем ПО ПРАВИЛАМ. Восклицательный знак. Потому что в странах, которые нас поддерживают – демократия, и многое зависит от общественного мнения, а не от воли президента или премьер-министра.
Мария из Днепра, подписываюсь под каждым Вашим словом.
Сегодня длинно)))
Юлия, Умань
05.10.2023
Пы.Сы. “Если страна между войной и позором выбирает позор, она получит и войну, и позор” (эту цитату приписывают Черчиллю).
Пы.Пы.Сы. Подписалась я на парочку зетнутых каналов, и сижу там тихохонько. И читаю. И замечаю закономерность: чем больше вероятность наших успехов, тем больше на этих каналах стонут. Так вот, - воют в голос, чем дальше, тем громче. Запаслась попкорном и наблюдаю)))

Вітаю всіх.

Я прекрасно розумію лист з Дніпра від Світлани.

Втома, злість та відчуття втрати контролю.

І звісно це солодке відчуття, що от зараз я як проконтролюю і як у мене усе вийде.

Не вийде.

Я бачу в тому прямий звʼязок, коли хуйла називають нелюдом, росіян - орками.
Людина не може взяти контроль над нелюдами.
Але ж хуйло з росіянами - люди.
Звичайні, прості люди.
Нахабні, з непомірною пихою, з амбіціями - люди. Зі своєю власною волею.
Саме завдяки своїй власній волі росіяни беруть автомати, натискають кнопки, приймають рішення вбити будь-кого на території України.

Розумієте?
Це не стадо зомбі.
Це люди (!) які свідомо обрали вбити та зруйнувати.
І вже на цьому тлі неважливо чому…..
За 587 днів, хто хотів - той зрозумів.

Якось тупо звинувачувати Зеленського в тому, за що він не може в принципі нести відповідальності.

Чи відповідальна Світлана з Дніпра, що її сусідка так до неї відноситься?
Ні. Бо це контролювати неможливо.

Ситуація з Нагорним Карабахом вирішилася малою кровʼю. Азербайджан повернув свої території, люди які з цим не згідні - пішли.

Нагадаю, що Нагірний Карабах був таким само штучно створеним конфліктом як і лугандонія. Ким створений?
Тими самими людьми, які 30 років дурили світ демократією на території рф. Хуйло з компанією.

Людські життя збережені. Арменія бере під свої крило тих, хто хоче жити в Арменіі. А ті хто вирішив залишитися - будут інтегровані в Азербайджан.

Так само із окупованими територіями України буде. Незгідні з державою Україна просто переізжають до тієї країни, де їм найбільше подобається.

Тому віримо ЗСУ, донатимо, і тримаємо тил в міцних руках. За нашими хлопцями немає вертухаів, які будут стріляти в спину. Наші хлопці стоять на лінії фронту заради вас, Світлана. І навіть заради вашою сусідки.
І гинуть заради вас. І заради вашої сусідки.

І біль, який повʼязаний з тими українцями, які не розуміють чому не можна красти аж ніяк не повʼязаний з тим, що росіяни вбивають українців.

Це дві, абсолютно різні проблеми, не повʼязані між собою.

Ваша сусідка Світлана, немає ніякого відношення до того, що вас обікрали на базарі. Я розумію, що ви планували на ці гроші задобрити її. Але у крадія є своя, власна, воля - вкрасти у вас чи не красти.

Ольга.

Здрастуйте, докторе і учасники чату!

Відповім на щирі відгуки до мого листа.

Марія, Запоріжжя-Київ, по Вашим пунктам.
Нинішній президент пообіцяв завершити війну на сході, але аж до самого повномасштабного вторгнення нічого не робив у цьому напрямку. Чому? Чекав на велику війну?

Бо-не-втік - це Ваше слово. І це перше і поки що єдине, що говорять українці на адресу президента, коли хвалять його дії. Ви "поставили мене на місце" словом "методичка" та, на жаль, теж не пояснили, за що його цінуєте. Ви стали щасливішою при ньому?

Проросійський, проамериканський... Коли вже у нас буде проукраїнський президент?

"Світ втомиться - ну і хай з ним..." Цікава думка. Де зброю плануємо брати? За що купуватимемо обладнання для ремонту енергетичних об'єктів?

Відбивати території... Які саме? Крим вже давно чужий. Нас там не чекають, нас там ненавидять. Схід хотів автономії, але ми підемо їх визволяти... Визволяти - як Росія російськомовних в Україні? Вже забули, як донецьких називали сепаратистами? Ми всі забули, як до війни політичні експерти розмірковували щодо повернення Криму: "Воєнним шляхом - не варіант, а треба будувати таку країну, щоб вони самі захотіли до нас повернутися". Вважаєте, що зараз саме той час, коли вони захочуть? А щодо Запорізької області та Херсона - вони наші. Треба говорити. І ходити на перемовини хоч щотижня. І давити на ту російську владу, погрожувати, але говорити, говорити. Вже і у світі дивуються нашій впертості. Так треба показати світові, що ми прагнемо миру, але залізно гнути свою лінію щодо цих територій. Якщо не робити спроб, то результату точно не буде. А це вже робота професійної команди президента - народжувати формулювання своїх вимог. Президент у нас молодий, язикатий, кмітливий. На крайній випадок, я просто хочу почути хоча б: "От, дорогі українці, я вів з ними розмову і так, і так, і так, але вони хочуть те, те і те. Вибачте, продовжуємо воювати". Може, я і сприйму цю неминучість.

"Щастя сучасного українця - це можливість втекти в Європу?" Дивна думка. Я не хочу тікати. Я хочу літати відпочивати в Європу зі своєю сім'єю, як це було до війни. Такої можливості у мене зараз немає, без своїх хлопців я нікуди не поїду.

А це взагалі пропозиція-вогонь: атакувати місця по видобутку нафти. Ви уявляєте розміри цієї країни і масштаби її нафтогазової промисловості? Навіть теоретично, якщо у нас з'явиться така зброя, то удар по їхньому нафтосховищу стане тільки приводом для їх жорстокої відповіді і нашим вкладом в екологію планети (і здоров'я майбутніх поколінь). І головне - що це дасть? Вічну війну? Ядерний удар?

І ще. Цікаве спостереження від мене. Ваша пропозиція підписати мир з окупантами на їх умовах, а потім почати бомбити їхні території отримала купу позитивних реакцій, а моя пропозиція йти на переговори, але проявляти хитрість і домовлятися тільки на наших умовах, тонко і дипломатично, викликала купу негативних реакцій. Люди взагалі читають те, що оцінюють? Чи це просто лист в стилі "жорстка відповідь ворогу" викликає таку повагу?

Ірина, нескорена Сумщина, вибачте, Ваш набір слів взагалі не зрозуміла. Маю припущення, що росіяни давно Вас не провокували в чаті, і Ви просто вже зачекалися, на кого б напасти. Скажу тільки: так - у нас демократична країна (теоретично має бути такою). І так, я маю право на свою думку. Але я не впевнена, що Ви взагалі читали мій лист. Можливо, просто побачили реакцію під листом, яку залишили люди, наповнені зеленою жижею, і приєдналися до них. Ну, і просто написали багато літер.

Мария из Днепра. Ваше умение быть счастливой при графике отключения света 3/6 вместо 4/5 и радоваться оповещениям о чрезвычайных ситуациях вызывает уважение. Но мне искренне хочется, чтобы люди в моей стране опять научились радоваться совсем другим вещам. А чем дольше война, тем меньше повода для радости.

(окончание)
Да, Вы угадали, я нахожусь и в украинском, и в российском, и в международном инфополе. И Вам советую. Чтобы не жить в мире иллюзий. Именно поэтому я знаю, что Россия в курсе, что помощь нам от Европы и Америки ослабевает. И она готовится к затяжной войне. И готовится не на словах, как это делаем мы. И если Вы не читаете неудобные Вам новости, это не значит, что этого нет. Или Вы думаете, что после очередной бессонной ночи, когда мой дом содрогается от взрывов, а я сижу в коридоре и прижимаю к себе своего дрожащего ребенка, наутро я открываю российские новости, какого-нибудь Соловьева с Симоньян, читаю их больную интерпретацию и начинаю любить Россию-матушку??? Кстати, большинство россиян, как и Вы, сидят только в своем родном инфополе. Во что они превратились?

И если бы регулярные обстрелы со стороны России вызывали только мою усталость от войны... Они вызывают гибель людей и разрушения!!!

И ещё. Мы воюем ради светлого будущего наших детей. Так ведь? Сейчас модно хаять наше прошлое. Мол, наши родители неправильно жили, не в то верили, не то смотрели-слушали... Но они оставили нам обустроенную страну: с домами, школами, мостами, заводами, электростанциями. Что мы оставим своим детям? Выжженную пустыню? Мол, вот мы воевали-воевали ради вас... По-другому мы не умели. Благодарите нас. Думаете, скажут спасибо?

Вы в курсе, что все войны заканчиваются за столом переговоров? Либо длятся десятилетиями до полного уничтожения того, кто слабее. Мы не делаемся сильнее уже по той простой причине, что нас становится все меньше и меньше с каждой минутой. Задумайтесь.

Ещё одно наблюдение. В российских комментариях к каким-либо новостям самые кровожадные - как раз российские женщины. Им не жалко своих мужчин. Их основная мысль - "уничтожать хохлов", любыми способами и любой ценой. Они даже ядерки не боятся, лишь бы нас не стало. Ну, что сказать... Хотелось бы как-то от них отличаться... Ну, и друг друга не съесть от безысходности.

Светлана, Днепр.

Да что ж такое, опять зацепило...
Марии из Днепра.
Пишу про то, что вижу.
Конфликт миров? И да и нет.
Почему да:
Есть в Украине значимое количество ее граждан, которые не хотят жить так, как сейчас существуют люди в РФ, РБ и далее в осколках СССР с устойчивым тоталитарным режимом.
Они могут и не знать точно - как именно хотели бы жить, но точно знают - как не хотели бы. Как в РТФ или РБ сегодня в частности. Назовем их "пассионарии".
Именно эта часть Вашего общества и является катализатором всех прогрессивных процессов и именно она спасла Вас зимой 2022.
Такого "5-го элемента" в РФ или РБ было критически мало. Теперь уже ничтожно мало. Выжигается он целенаправленно.
Теперь почему нет:
Сплав чиновников, криминала, продажных силовиков, "олигархов", "политиков", судей, плюс обслуживающая всю эту кодлу стая "шакалов Табаки", от обслуги и прикорытных "бизнесменов", до инфомерзавцев и пропагандонов всех мастей. Это раз! (Коррупция, правовой беспредел, диктат чиновников, разворовывание бюджета и госсобственности, передел власти внутри группы) - назову это "элитой".
Вымирающая часть общества, скучающая по СССР - это два! "Совки".
И, наконец, самая увы многочисленная часть общества - "пластилиновые". Которые верят властям, ждут когда за них все сделает добрый дядя, они вне политики и за все хорошее против всего плохого, особенно когда в толпе и когда" с ними тот, кто все за них решит". Это три!
Я сильно ошибаюсь, если думаю что эти три группы есть как в РФ, так и в Украине?
Я ошибаюсь,что именно благодаря этим "трем китам" внутри Украины коллективный Пу и решился на вторжение? На них и был его расчет. На очередную идиотскую "маленькую победоносную войну". На этих трёх китах стоит сам кремлёвский режим и картофельный дуче задавил "несогласных" именно благодаря этим "китам".
Были ещё значимые факторы, которые подтолкнули Кремль к нападению, но это отдельный разговор.
А вот кто именно спутал карты Кремлю и его реальным агентам влияния в Украине - объяснять не нужно?
А кто цинично ворует и набивает карманы во время войны?
А кто в первую очередь гибнет и получает увечья на фронте?
А кто попытается присвоить себе лавры победителя, если получится Украине победить?
А кто будет встречать с хлебом и солью "освободителей" если не получится?
А кто всегда громче всех кричит - "Держите вора!!!"?
А кто умело и вовремя "переобувается"???
А кто способен продвинуть страну в будущее, а кому "все Ок" и в кошмарном настоящем?
Чем же реально отличаются миры, между которыми конфликт, Мария-Днепр?
Обратите внимание, кто способен, что я не советую, не указываю, не обвиняю, не посыпаю голову пеплом.
Если бы все это сюда написал гражданин США, Германии, планеты Нибиру или Буркина-Фасо, то Ваши ответы и реакция были бы такими же как сейчас?
Я вижу то, что вижу и открыто пишу про это. Могу ошибаться - признаю это, ткните носом где неправ.
Думайте своей головой, не ведитесь на чужие нарративы и манипуляцию, делайте собственные выводы.
Начали разговаривать и обмениваться мнениями между собой в Украине - значит оживаете, выходите из шока. Значит, что есть надежда. Так думаю.

Пусть у Вас получится.

Дмитрий уже не из...

За кордоном

Півтора року. Півтора року життя у чужій країні з двома дітьми. Я - мама і тато.Ніяких планів, ніяких задач. Найближчий час планування вихідні цього тижня і то, за умови, що на роботі не змінять график. Вивчення мови країни не з необхідності, а з поваги й намагання адаптуватися у повсякденному житті. На це пішли всі вихідні весни, літа. У цьому місяці екзамен.
Оренда житла. Дистанційне навчання дітей. Окрема вдячність нашим українським вчителям - вони теж герої!
Читаючи листи з цього каналу, розумію, що ми з українцями, які зараз в Україні, трішки по-різному сприймаємо ситуацію. Воно й зрозуміло. Немає жодного міста в Україні де можно було б сховатися від "братської" любові. Хоча в кожного був і є вибір. Я виїхала з дітьми у квітні 2022-го року. Евакуаційний потяг, далі волонтери, волонтери,волонтери... 20 грн. у потязі за чай та каву - все у, що мені обійшовся виїзд за кордон. Та, якби прийшлося б платити за проїзд - звісно б платила. Але, людоньки, як же хочеться додому! Найбільше у житті!
Я з того регіону, який "притесняли" і "потребував" першочергового визволення. Моє місто зараз приймає естафету від "фортеці Бахмут". Немає вже шкіл, лікарень, магазинів, п'ятиповерхівок... Єдине, що розумію стовідсотково - я ніколи не повернусь у рідне місто, якщо воно не буде українське.
Про нашу владу. А є хто - небудь з українців, який би взяв би на себе цей тягар? Який точно знає, що треба робити, щоб одночасно перемогти й не втратити довіру свого народу і не втратити підтримку світової спільноти? Якщо є такий українець - хай з'явиться! Порошенко? Тимошенко? Якшо чесно - крапка неповернення пішла з нашого роззброєння у 1994 році. З Будапештського меморандуму. Так, втомився від нашої біди світ.
Хочу сказатитим українцям, що у відчаї ( в мене це теж буває часто) - якщо росія виведе свою орду з України - точно буде мир, ящо Україна піде на перемовини на умовах окупантів - це кінець України. Не вірете? Запитайте тих, хто в окупації зараз чи були раніше - на якій мові вони вчаться, який гімн співають? Для мене особисто - це неприємлимо. Так, гинуть наші воїни Гине цвіт нашого народу. Батьки, чоловіки, дружини, сестри, брати, діти, Уявіть, що завтра ми пішли на перемовини, що закричать нам їх души з небес? Живі хлопці та дівчата з окопів?
Відношення до росіян. На початку війни - надія та віра у їх людяність та співчуття. Далі - нерозуміння відсутності емпатії, відсутності супротиву. Далі - ненависть. Далі- ненависть. Далі-ненависть. Далі - зневага. Зараз - зневажлива байдужість. Чи можливий зворотній шлях? Можливо не при нашому житті...
На останок. Не треба було звільняти мене і моїх дітей! Ми вас не кликали!Не нужно было освобождать меня и моих детей. Мы вас не звали!
Слава Україні!
Світлана. Україна-Латвія

Поминки в Куп'янському районі
Доброго дня Любий Лікарю
Сьогодні подруга сестри прислала новину, про приліт в село Куп'янського району. В новині було написано, що обстріляли продуктовий ринок, 46 загиблих і 6 поранених. У мене не має знайомих із звідти, хіба що якийсь однокурсник, але після травми я не можу згадати майже нікого. Я раніше пам'ятала кожно с ким в яслі ходила, я вчилася у двох школах, багато де працювала, я пам'ятала всіх. Не імена, так в обличчя. А зараз не можу згадати з ким навіть дружила. У мене завжди був великий рівень емпатії. Мене аж розривало підчас Каховської трагедії. Але тепер я розумію, що після Каховської трагедії в мені щось надломилося. Я цю новину як завжди прогавила. Сестра на Харківщині, я сама з трьома дітьми, з господарством і збором урожаю. Загострення контузії не відпускає, мучає безсоння. Ніколи і поїсти які там новини. І тут подруга присилає цю новину.
Найстрашніше, що нічого не йокнула, розумієте нічого, ні обурення, і жаху, ні переляку, ні жалю. Нічого. Я навіть написала у відповідь, що фронт поряд нічого в купу збиватися. Що зі мною, я уже півроку не можу плакати, але фізичну слабкість та повинна відчути. Коли я отримала цю новину я відчула лише одне ВТОМУ.
Як же я втомилася від цього. Ми поговорили, я розповіла, що витворяє кум( як буде розв'язка, я обов'язково напишу, це наглядний приклад коли батьки ігнорують дитину, не пояснює, що таке добре, що погане, і який жах в результаті виростає. Це знущання продовжується уже місяць і як закінчиться не зрозуміло). Що коїться із племіником. І пішла працювати.
Коли я порала птицю, зателефонувала подруга мами і розповіла, що не в ринок влучили, а в похорону процесію, бійця ховали. Втомлено зітхнула, поговорила заспокоїла( наскільки, це можливо в даній ситуації). Пояснила, що значить добре наші зсу влупили по окупантам, що так добряче мстять. Я приготувала їсти, поїла і почала смажити баклажани і в цей момент я зрозуміла, що не можу зрушити з місця, у мене горять баклажани, а я не можу повурухнутися. Опритомніла, коли почала кашляти від диму. Я лежала на підлозі, замерзла так, що аж пальці посиніли. Плиту вимкнула, двері відчинила. Дим вийшов швидко, не так багато як я думала. Лягла у ліжко відпочити і подрімати. Заснути як завжди не змогла, дикий біль розривав голову. Я сама не зрозуміла в який момент біль ослаб, я нічого не зрозуміла. Просто задзвенів будильник забирати сина, я встала збиратися і поглянула у зеркало. І побачила.
Сльози, сльози рікою, я їх навіть не відчувала. Потрогала подушку, волосся а все мокре, ніби кухоль води вилела. Головний біль відступив. Пів години не могла зупинитися. Ну іти по сина, а вони як річка течуть не зупиниш. Вмилася - ні. Одне заспокійливе - ні, друга таблетка - ні. Не зупиняються, льються. А пора вже виходити. Вмилася і пішла. Течуть сльози і все. Вийшла, до мене біжать каченяти, от тільки тепер перестала плакати. Забрала дітей. Сьогодні не я їх вела, а вони мене. Забагато заспокійливих.
Щиро співчуваю, сім'ям усіх загиблих. Хай земля буде пухом. Покійтеся з миром. А тим хто це зробив, можу сказати одне. ВАМ НЕ ДОВГО РАДІТИ.
Слава Україні
Катерина Ізюмський район

для Світлани, Дніпро

Ви все так гарно і правильно пишете.. Мене заціпіло- что мы оставим нашим детям, выжженую землю?
Вы вообще в реальности? Вы адекватны? Если Ваша позиция " за мир- во всем мире", то нечего сидеть в Днепре, берите чемодан и детей и не в Рашку, а в Сумы- хороший вариант, еасли стремно- то час и Вы в Павлограде. Ретроспектива не работает,е но расскажите мне про Киевску область и выжженые земли. Да когда уже у Вас мозг проснется- какие земли, какие дети- только пападитесь под окупацию, никого не найдете, никого похоронить не сможете, нет этих людей, следа их нет. К кому Вы обращаетесь, зачем этот пафос?
Не ми шукали цю війну, не ми обирали її, але оця вся фігня, яку Ви пишете, це обурливо і недостойно.

Задумайтесь, Светлана.

И да, я думаю, что мой ребенок скажет мне спасибо. И я знаю почему. Потому, чтоо я не Светлана из Днепра.

Ганна

Ще раз здрастуйте, докторе і всі учасники чату!

Від образу, створеного коментаторами, я, мабуть, тут вже не відмиюся. Читаю і думаю: "Жах, що ж я таке написала? Невже я така недобра і невдячна?" Навіть про своє місто збрехала. Спасибо, тетка с песочницей, что нашли данные про восстановления домов в моем городе. Это искренне, я не ехидничаю. Каюсь, я действительно об этом не почитала. Сказала на эмоциях. Просто каждый день вижу соседский дом на Победе. Окна в уцелевших квартирах вставлены. И всё. Это очень страшное зрелище. И часто бываю на Святослава Хороброго, там тоже страшное зрелище и пока без изменений.

Ольга, дивна реакція на мою розповідь про сусідку. Схоже, що на мені можна їздити? "Задобрити сусідку"? Ви мене не знаєте. Два рази у неї були якісь приступи, тряслися руки. Може, це і частіше буває, я не знаю. Два рази зверталася. А ви б, добрі люди, її послали, коли вона до вас дзвонить у двері, бліда і нещасна? Донести те, що не можна злити того, у кого є зброя і нема чого втрачати, я не зуміла. На жаль. Жорстокому діду Путіну нема чого втрачати. Він не любить своїх людей. Чудово, що ви прочитали мого листа через речення і прокоментували вибірково.

Думаю, що це мій останній лист.

Розкажу свою історію. У мене немає досвіду спілкування в такий спосіб. Я не пишу коментарів ані однодумцям, ані ворогам. До того, як відвідати ваш чат, востаннє листувалася півтора року тому із двоюрідними сестрами із Росії. Банальна, багатьом із нас відома історія. Але я все ж нагадаю, як це було. Чесно кажучи, я завжди думала, що в моїй сім'ї всі розумні на генетичному рівні, всі вміють думати. Розчарування. Мої російські сестри, що нещодавно вітали мене із днем народження, раптом стали дурами (чомусь "дурепа" надто лагідне слово). Я набралася терпіння, увімкнула дипломата і почала спокійно, без емоцій все їм пояснювати. На що почула: "Так ты националистка? Бандеровка?" Я кажу: "Нет, Бандера - не мой герой". Вони: "Тогда ты, как русскоговорящая, должна радоваться нашему приходу". Я кажу: "Нет, в гости ТАК не ходят!" Їх мозковий комп'ютер дав збій. Це розлютило їх ще більше, бо не відомо, яку програму вмикати для дискусії. Я, бачте, не підпадаю під відомі стереотипи. Ну, тобто, далі все за класикою. Більше спілкуватися не будемо ніколи. Вони чужі. Я не жалкую.

(До речі, російською я пишу грамотніше за них. Прикольно. Вони навіть одну мову не можуть вивчити досконало. Дівчата, до того ж, з медалями і червоними дипломами.)

І от пройшло півтора року. Так, я втомилася від війни. Так, я щиро вірю, що існують інші шляхи вирішення для нашої біди. І я вперше захотіла поспілкуватися зі своїми, поділитися міркуваннями. Згадала, що є канал Євгена Олеговича, якого я безмежно поважаю за щирість і професіоналізм. Ну, і виклала в чаті всі свої думки. А тут, виявляється, теж сидять "мої двоюрідні сестри". Хоча, чому ж двоюрідні? Рідні. Україночки. Увімкнули свій мозковий комп'ютер і понеслося (схоже, мене віднесли до всіх категорій подразників разом): "Ти проросійська?" "Ні, це не людина, це бот". "О, зрадниця!" "Гірша за ворога" "Твоя хата скраю" "Людина з вузьким мисленням" "В російському інфополі пасешся?" "Методички начиталася?" "Може, зараз про мову почне нудити..." "Закликаєте до заколоту?" "От, ти не уявляєш, що ми пережили!" Ну, що тут скажеш... Мабуть, росіянки на мою адресу стільки епітетів і не вигадали б... Добрі у нас жінки...

Чи я уявляю і знаю, що відбувається в Україні, живучи в ній??? Мені це болить нестерпно. Просто я хочу, щоб щасливими були не тільки мої майбутні правнуки, а і мої діти. Я просто шалено цього хочу! Я не буду повторюватись, про що я писала. Коротко: я не за руський мир. Я - за спробу відшукати мир. І все.
Коли я припустила: "А може, можна спробувати зупинити це жахіття?", на мене накинулися: "Ти що, це наша доля - терпіти і гинути заради майбутнього!!! І не заважай нам страждати!" Наче секта якась. За мої слова "Я не хочу війни" мене ледь не з'їли. Щось це нагадує. Десь таке вже відбувається.

(окончание)

Відповідей на складні питання не отримала, зате необґрунтованої категоричності - вдосталь.
Я не бот. І всі ті ваші припущення не про мене. Я вдома. Я тут капець як вкоренилася. Чому наші люди стали такі чужі? Чому я не відчуваю різниці в розмові з зомбі-росіянами і своїми? Ми реально можемо зжерти одне одного за іншу думку? Ви справді хочете повернути Крим і Схід? Щоб що? Щоб зжерти тих людей? Адже у них може бути ой яка ІНША думка!

Дякую, Євгене Олеговичу, що дали можливість висловитися, і дякую тим, хто мене підтримав, і хто просто не показав свого невдоволення.

З повагою, Світлана, Дніпро.

Светлане из Днепра

Как вы выборочно читаете. Я вам на пальцах тут объясню, как кто-то манипулирует вами, а вы пытаетесь – мной (и нами).

Смотрите, то, что во всех ваших письмах читается рефреном:

- я просто хочу жить мирной жизнью и радоваться!!! (простая, понятная эмоция, которая должна откликнуться у каждого)

- президент у нас действует не в наших интересах (потому что не хочет переговоров)

- переговоры – единственный путь решения (вы цитируете правильную фразу, но забываете о том, что переговоры начинаются тогда, когда минимум у одной из воюющих сторон не остается иного выбора)



В угоду своему рефрену вы читаете выборочно. Ну, например, то, что я «радуюсь отключениям 3/6», хотя написано было – «хорошо, что 3/5, а не 4/5 в условиях войны» (то есть, в том числе разрушенной уже инфраструктуры и потенциальных новых ударов).



В угоду тезису о том, что президент действует не в интересах Украины вы по-разному крутите вопрос об оккупированных территориях. Запорожская и Херсон – да, наши, а Донецкая, Луганская и Крым – уже не очень наши (хотя вы, конечно, уточняете, что вот для вас лично они даже еще более ваши, но мы же понимаем, что нас там не ждут).



В угоду тезису о том, что нужно срочно садиться за стол переговоров, вы пытаетесь давить на эмоции – весьма шаблонными фразами. «Светлое будущее наших детей», «модно хаять наше прошлое», «что мы оставим нашим детям».



В чьих интересах вы пишете, позвольте поинтересоваться? Или иначе вопрос поставлю – вы вообще понимаете, в чьих на самом деле интересах пишете? (К вашему сведению, я свободно говорю на двух иностранных языках, читаю тоже, разумеется, и в инфополе присутствую далеко не только украинском, а вот российское и вам рекомендую исключить).



Я вам скажу, в чьих интересах. В российских. Посмотрите на линию фронта и на ее динамику. Село за селом, медленно (прямо даже очень медленно, да, но такая уж война) и поступательно. Успехов у российском армии нет. Крым оказался беззащитен тоже. Задайте себе вопрос, кому именно выгодно начать переговоры именно сейчас, причем с точки зрения «ну Запорожскую и Херсонскую мы вам отдадим, а остальные, давайте быть реалистами, уже давно интегрированы в российские реалии».



Так что, Светлана, вы либо сами того не понимая, продвигаете тут пророссийскую пропаганду, либо получаете за это зарплату. И честно говоря, лучше бы второе – потому что в первом случае очень жаль, что вы, женщина из Днепра, важнейшего военного и гуманитарного хаба с 2014 года, на этот крючок попались.



Дмитрий не из…

Ох как вас триггерит каждый раз, как кто-то озвучивает эту простую и очевидную уже истину: мы разные народы, которые живут в разных мирах.

Я, в принципе, понимаю, почему. Неприятно быть частью дикой орды. Хочется верить в то, что это не так, что вы – часть чего-то большего и хорошего. Нормальное человеческое желание.

Ну так вот да, разумеется, в Украине есть эти три группы. Вопрос в том, какое влияние они оказывают на жизнь общества. Точно так же, как в Украине есть преступники, убийцы и прочие асоциальные элементы. Точно так же, как есть сторонники русского мира. Корректировщики или просто ждуны. Но наши преступники не отправляются в виде амнистии на фронт, например. Наших «совков» оказалось недостаточно для того, чтобы встречать с цветами «освободителей». А наши военные не уничтожают ракетами магазины и рестораны в, допустим, Щебекино (да, отсылка к вчерашней трагедии).

Вот эта вот прослойка – равно как и прослойка одобряющих убийства мирных жителей – вы про нее забыли, а она очень важна.

К слову, еще одна прослоечка. Пропагандисты. У нас-то тоже пропаганда есть. В основном она выглядит как «давайте посмеемся еще раз над тупой русней» (в этом есть своя опасность, потому что врага нельзя недооценивать). Но наша пропаганда не рассказывает о том, что в освобожденном городе N. нашли документы о том, что русских младенцев продают на органы компании Кока-Кола. Наши официальные лица не выдумывают боевых комаров и прочее. И не призывают с экраном стереть что-нибудь в ядерный пепел.

(окончание)
Таки да, это разные миры. Северная и Южная Корея вам в пример. Только там даже народ один, просто миры разные – а в нашем случае еще и народы разные.

И если бы то, что вы написали, написал бы житель Буркина-Фасо, я бы только первый абзац убрала, а так – какая разница-то? Мне вот недавно какой-то случайный гражданин Индии написал, примерно то же самое. И я ему - тоже. С той лишь разницей, что вот я опять сделала исключение и ответила россиянину, и теперь думаю, от я слабое существо-то - а тогда бы терзаний не было.



Катерина, Изюмский район.

Мне знакомы ваши ощущения… Прошлым летом, когда был удар по Виннице, я несколько дней места себе найти не могла. Первые полгода минимум – вообще, в слезы от любых подобных новостей. Рыдали на пару с подругой. За что они нас так. Что же такое происходит.

Потом вместо слез была злость и ярость. А потом пришло вот это – «еще один теракт, они опять убили несколько десятков людей просто так. Опять.». Так наш мозг защищает нас, вот в чем дело. Любой военный может об этом рассказать – о том, как блокируются эмоции, чтобы не сойти с ума от количества ужаса вокруг.

И если у вас эта планка еще не настолько повысилась, чтобы отложенной реакции тоже не происходило, то вы очень сильная женщина (впрочем, мы и так это знаем). Вы способны справиться с эмоциями. Через боль и слезы, успокоительные – но вы удерживаете себя на «мирном» уровне восприятия горя. Это очень важно, хоть и очень тяжело.

Держитесь.

Добрий день, лікарю та все товариство каналу.

Для Світлани Дніпро.

Перемовини сьогодні неможливі, так як вони нічого нам не повернуть, це показав 2014рік.
Віддай їм хоч метр нашої землі, вони захочуть більше.
Нажаль вони розуміють тільки силу, і якщо наше поколііння не вигонить їх з усіх наших земель, то воювати будуть вже наші діти і внуки.
Для мене особисто, це не просто території, це-наша свята земля, наша душа,наше коріння.
Так, і за наших людей і нашу землю воюють наші хлопці.
Для мене особисто має величезне значення моє місто, ліси навколо і річки, де все знайоме до найменших дрібниць.
На цій землі жили та поховані мої прадідусі, прабабусі, дідусі,бабусі та батьки.
Якщо у людини вирвати коріння, спаплюжити все, що для неї було важливим, то з неї можна ліпити все, що заманеться, що і робить російська пропаганда і з українцями, які проживають в росії і на окупованих територіях, так і з іншими народами, які проживають в рф.
Перетворює їх на манкуртів.Якщо виходить зробити це з дорослими, то що говорити про дітей.Це жах.
І якщо, у ворога вийшло б ще на початку війни окупувати Суми та область, то, я б повинна проти своєї волі або взяти паспорт рф, або виїхати зі своєї землі.Коли б мені не подобалося жити в своєму місті, я б сама вирішувала, де б я хотіла жити. Ми тільки були в оточенні, але і цього достатньо, щоб зрозуміти , що вони прийшли знищити нашу землю і нас , як націю, щоб потім розповідати, що українців ніколи не було, а "изначально это русская земля и все здесь русские", як зараз про Донбас та Крим.

Вибачаюсь за сумбурність і деяку непослідовність, бо емоції переповнюють.
Серце розривається від жахіття ,яке сталося в Харкові та Харківській області.

Наближаємо разом Перемогу!
З Україною в серці,
Людмила, Суми.


--

Доброго дня, всім, окрім орків.хоча, не знаю, як день може бути добрим після вчорашньої трагедії у Куп'яньску.
Світлана з Дніпра, я не збиралася "нападати" ні на Вас, ні на , будь кого іще.якщо, ми з'ясували, що наша країна демократична, то і я , напевне, маю право висловити свою думку.можливо, я роблю це занадто агресивно, але, деякі речі тригерять і дуже сильно.можливо, в мене теж втома, або стрес минулого року взнаки дається, не знаю.не можу багато чого зрозуміти.вважала, що ці розмови не на часі, що розберемося потім, як виявилося , це не так.Чому, коли розпочплася ця жахлива війна, ми були інші?ми розуміли, що на нас напали і ми повинні захищатися?що зараз, дійсно, дається взнаки втома, чи щось інше?ми змінилися, чи, може навпаки, деякі люди не міняються?
Минулого року,до нас приїхала сім'я з Харьківщіни.втікали з під обстрілів, практично, в чому стояли, прихопили лише бабцю під сто років.їхнього села вже не існує, тому вирішили залишитись.і от, якось ,у розмві чую про те як добре жилося при союзі і що у війні винна нинішня українська влада.люди добрі!!! хотіла запитати, чи не власноруч пан Зеленський, вщент, розбив їхнє село, але стрималась.не розумію.
Заїхали влітку в місто військві на ротацію з Бахмута, відпочти від того жахіття.деякі "активісти" почали збирати підписи щоб не селили.не розумію.
Особисто знала декількох осіб, які під час війни поїхали на заробітки до Росії через Польщу і Белорусь, ще й збираються повертатися.не розумію.
Розмови про те, що потрібно віддати частину України, щоб припинити війну.не розумію
Незрозуміло, яку саме частину, і на який час це припиниться, якщо- "Одєсса - русскій город і нємного еврейский".а, на шляху до Одеси, ще багато чого.то як віддавати будемо, усе одразу, чи частинами?а може ще на моїй Сумщіні, якесь СиНиРи створемо, щоб одразу питання закрити і дітям залишити, те, що залишилось?як вважаєте, діти нам подякують?
Світлано, Ваш лист я читала.могли б і не уточнювати, що знаходитесь у російському інфопросторі, він у Вас там скрізь.переконувати ні Вас, ні Ваших однодумців, ні в чому не хочу.набридло.як це ще Олеся з Луганску не прибігла Вам аплодувати.
Що, особисто для мене перемога?
Спокій.впевненість, що через п'ять, чи десять років, мене знов не прийдуть "визволяти", через моє російське прізвище.щоб у наших скажених сусідів, навіть, бажання зникло дивитися в нашу сторону.а ще, я хочу за своїм українським паспортом, поїхати українським потягом -"Суми-Семфірополь" у наш українській Крим, ні, не на відпочинок.хочу відвідати могилу свого батька, якого у 2017 році не змогла провести в останню путь.розумію, ні швидко, ні легко не буде, але ж таки, буде.
Тримаймося💛💙
Ірина.нескорена Сумщіна