(окончание)
Да, Вы угадали, я нахожусь и в украинском, и в российском, и в международном инфополе. И Вам советую. Чтобы не жить в мире иллюзий. Именно поэтому я знаю, что Россия в курсе, что помощь нам от Европы и Америки ослабевает. И она готовится к затяжной войне. И готовится не на словах, как это делаем мы. И если Вы не читаете неудобные Вам новости, это не значит, что этого нет. Или Вы думаете, что после очередной бессонной ночи, когда мой дом содрогается от взрывов, а я сижу в коридоре и прижимаю к себе своего дрожащего ребенка, наутро я открываю российские новости, какого-нибудь Соловьева с Симоньян, читаю их больную интерпретацию и начинаю любить Россию-матушку??? Кстати, большинство россиян, как и Вы, сидят только в своем родном инфополе. Во что они превратились?

И если бы регулярные обстрелы со стороны России вызывали только мою усталость от войны... Они вызывают гибель людей и разрушения!!!

И ещё. Мы воюем ради светлого будущего наших детей. Так ведь? Сейчас модно хаять наше прошлое. Мол, наши родители неправильно жили, не в то верили, не то смотрели-слушали... Но они оставили нам обустроенную страну: с домами, школами, мостами, заводами, электростанциями. Что мы оставим своим детям? Выжженную пустыню? Мол, вот мы воевали-воевали ради вас... По-другому мы не умели. Благодарите нас. Думаете, скажут спасибо?

Вы в курсе, что все войны заканчиваются за столом переговоров? Либо длятся десятилетиями до полного уничтожения того, кто слабее. Мы не делаемся сильнее уже по той простой причине, что нас становится все меньше и меньше с каждой минутой. Задумайтесь.

Ещё одно наблюдение. В российских комментариях к каким-либо новостям самые кровожадные - как раз российские женщины. Им не жалко своих мужчин. Их основная мысль - "уничтожать хохлов", любыми способами и любой ценой. Они даже ядерки не боятся, лишь бы нас не стало. Ну, что сказать... Хотелось бы как-то от них отличаться... Ну, и друг друга не съесть от безысходности.

Светлана, Днепр.

Да что ж такое, опять зацепило...
Марии из Днепра.
Пишу про то, что вижу.
Конфликт миров? И да и нет.
Почему да:
Есть в Украине значимое количество ее граждан, которые не хотят жить так, как сейчас существуют люди в РФ, РБ и далее в осколках СССР с устойчивым тоталитарным режимом.
Они могут и не знать точно - как именно хотели бы жить, но точно знают - как не хотели бы. Как в РТФ или РБ сегодня в частности. Назовем их "пассионарии".
Именно эта часть Вашего общества и является катализатором всех прогрессивных процессов и именно она спасла Вас зимой 2022.
Такого "5-го элемента" в РФ или РБ было критически мало. Теперь уже ничтожно мало. Выжигается он целенаправленно.
Теперь почему нет:
Сплав чиновников, криминала, продажных силовиков, "олигархов", "политиков", судей, плюс обслуживающая всю эту кодлу стая "шакалов Табаки", от обслуги и прикорытных "бизнесменов", до инфомерзавцев и пропагандонов всех мастей. Это раз! (Коррупция, правовой беспредел, диктат чиновников, разворовывание бюджета и госсобственности, передел власти внутри группы) - назову это "элитой".
Вымирающая часть общества, скучающая по СССР - это два! "Совки".
И, наконец, самая увы многочисленная часть общества - "пластилиновые". Которые верят властям, ждут когда за них все сделает добрый дядя, они вне политики и за все хорошее против всего плохого, особенно когда в толпе и когда" с ними тот, кто все за них решит". Это три!
Я сильно ошибаюсь, если думаю что эти три группы есть как в РФ, так и в Украине?
Я ошибаюсь,что именно благодаря этим "трем китам" внутри Украины коллективный Пу и решился на вторжение? На них и был его расчет. На очередную идиотскую "маленькую победоносную войну". На этих трёх китах стоит сам кремлёвский режим и картофельный дуче задавил "несогласных" именно благодаря этим "китам".
Были ещё значимые факторы, которые подтолкнули Кремль к нападению, но это отдельный разговор.
А вот кто именно спутал карты Кремлю и его реальным агентам влияния в Украине - объяснять не нужно?
А кто цинично ворует и набивает карманы во время войны?
А кто в первую очередь гибнет и получает увечья на фронте?
А кто попытается присвоить себе лавры победителя, если получится Украине победить?
А кто будет встречать с хлебом и солью "освободителей" если не получится?
А кто всегда громче всех кричит - "Держите вора!!!"?
А кто умело и вовремя "переобувается"???
А кто способен продвинуть страну в будущее, а кому "все Ок" и в кошмарном настоящем?
Чем же реально отличаются миры, между которыми конфликт, Мария-Днепр?
Обратите внимание, кто способен, что я не советую, не указываю, не обвиняю, не посыпаю голову пеплом.
Если бы все это сюда написал гражданин США, Германии, планеты Нибиру или Буркина-Фасо, то Ваши ответы и реакция были бы такими же как сейчас?
Я вижу то, что вижу и открыто пишу про это. Могу ошибаться - признаю это, ткните носом где неправ.
Думайте своей головой, не ведитесь на чужие нарративы и манипуляцию, делайте собственные выводы.
Начали разговаривать и обмениваться мнениями между собой в Украине - значит оживаете, выходите из шока. Значит, что есть надежда. Так думаю.

Пусть у Вас получится.

Дмитрий уже не из...

За кордоном

Півтора року. Півтора року життя у чужій країні з двома дітьми. Я - мама і тато.Ніяких планів, ніяких задач. Найближчий час планування вихідні цього тижня і то, за умови, що на роботі не змінять график. Вивчення мови країни не з необхідності, а з поваги й намагання адаптуватися у повсякденному житті. На це пішли всі вихідні весни, літа. У цьому місяці екзамен.
Оренда житла. Дистанційне навчання дітей. Окрема вдячність нашим українським вчителям - вони теж герої!
Читаючи листи з цього каналу, розумію, що ми з українцями, які зараз в Україні, трішки по-різному сприймаємо ситуацію. Воно й зрозуміло. Немає жодного міста в Україні де можно було б сховатися від "братської" любові. Хоча в кожного був і є вибір. Я виїхала з дітьми у квітні 2022-го року. Евакуаційний потяг, далі волонтери, волонтери,волонтери... 20 грн. у потязі за чай та каву - все у, що мені обійшовся виїзд за кордон. Та, якби прийшлося б платити за проїзд - звісно б платила. Але, людоньки, як же хочеться додому! Найбільше у житті!
Я з того регіону, який "притесняли" і "потребував" першочергового визволення. Моє місто зараз приймає естафету від "фортеці Бахмут". Немає вже шкіл, лікарень, магазинів, п'ятиповерхівок... Єдине, що розумію стовідсотково - я ніколи не повернусь у рідне місто, якщо воно не буде українське.
Про нашу владу. А є хто - небудь з українців, який би взяв би на себе цей тягар? Який точно знає, що треба робити, щоб одночасно перемогти й не втратити довіру свого народу і не втратити підтримку світової спільноти? Якщо є такий українець - хай з'явиться! Порошенко? Тимошенко? Якшо чесно - крапка неповернення пішла з нашого роззброєння у 1994 році. З Будапештського меморандуму. Так, втомився від нашої біди світ.
Хочу сказатитим українцям, що у відчаї ( в мене це теж буває часто) - якщо росія виведе свою орду з України - точно буде мир, ящо Україна піде на перемовини на умовах окупантів - це кінець України. Не вірете? Запитайте тих, хто в окупації зараз чи були раніше - на якій мові вони вчаться, який гімн співають? Для мене особисто - це неприємлимо. Так, гинуть наші воїни Гине цвіт нашого народу. Батьки, чоловіки, дружини, сестри, брати, діти, Уявіть, що завтра ми пішли на перемовини, що закричать нам їх души з небес? Живі хлопці та дівчата з окопів?
Відношення до росіян. На початку війни - надія та віра у їх людяність та співчуття. Далі - нерозуміння відсутності емпатії, відсутності супротиву. Далі - ненависть. Далі- ненависть. Далі-ненависть. Далі - зневага. Зараз - зневажлива байдужість. Чи можливий зворотній шлях? Можливо не при нашому житті...
На останок. Не треба було звільняти мене і моїх дітей! Ми вас не кликали!Не нужно было освобождать меня и моих детей. Мы вас не звали!
Слава Україні!
Світлана. Україна-Латвія

Поминки в Куп'янському районі
Доброго дня Любий Лікарю
Сьогодні подруга сестри прислала новину, про приліт в село Куп'янського району. В новині було написано, що обстріляли продуктовий ринок, 46 загиблих і 6 поранених. У мене не має знайомих із звідти, хіба що якийсь однокурсник, але після травми я не можу згадати майже нікого. Я раніше пам'ятала кожно с ким в яслі ходила, я вчилася у двох школах, багато де працювала, я пам'ятала всіх. Не імена, так в обличчя. А зараз не можу згадати з ким навіть дружила. У мене завжди був великий рівень емпатії. Мене аж розривало підчас Каховської трагедії. Але тепер я розумію, що після Каховської трагедії в мені щось надломилося. Я цю новину як завжди прогавила. Сестра на Харківщині, я сама з трьома дітьми, з господарством і збором урожаю. Загострення контузії не відпускає, мучає безсоння. Ніколи і поїсти які там новини. І тут подруга присилає цю новину.
Найстрашніше, що нічого не йокнула, розумієте нічого, ні обурення, і жаху, ні переляку, ні жалю. Нічого. Я навіть написала у відповідь, що фронт поряд нічого в купу збиватися. Що зі мною, я уже півроку не можу плакати, але фізичну слабкість та повинна відчути. Коли я отримала цю новину я відчула лише одне ВТОМУ.
Як же я втомилася від цього. Ми поговорили, я розповіла, що витворяє кум( як буде розв'язка, я обов'язково напишу, це наглядний приклад коли батьки ігнорують дитину, не пояснює, що таке добре, що погане, і який жах в результаті виростає. Це знущання продовжується уже місяць і як закінчиться не зрозуміло). Що коїться із племіником. І пішла працювати.
Коли я порала птицю, зателефонувала подруга мами і розповіла, що не в ринок влучили, а в похорону процесію, бійця ховали. Втомлено зітхнула, поговорила заспокоїла( наскільки, це можливо в даній ситуації). Пояснила, що значить добре наші зсу влупили по окупантам, що так добряче мстять. Я приготувала їсти, поїла і почала смажити баклажани і в цей момент я зрозуміла, що не можу зрушити з місця, у мене горять баклажани, а я не можу повурухнутися. Опритомніла, коли почала кашляти від диму. Я лежала на підлозі, замерзла так, що аж пальці посиніли. Плиту вимкнула, двері відчинила. Дим вийшов швидко, не так багато як я думала. Лягла у ліжко відпочити і подрімати. Заснути як завжди не змогла, дикий біль розривав голову. Я сама не зрозуміла в який момент біль ослаб, я нічого не зрозуміла. Просто задзвенів будильник забирати сина, я встала збиратися і поглянула у зеркало. І побачила.
Сльози, сльози рікою, я їх навіть не відчувала. Потрогала подушку, волосся а все мокре, ніби кухоль води вилела. Головний біль відступив. Пів години не могла зупинитися. Ну іти по сина, а вони як річка течуть не зупиниш. Вмилася - ні. Одне заспокійливе - ні, друга таблетка - ні. Не зупиняються, льються. А пора вже виходити. Вмилася і пішла. Течуть сльози і все. Вийшла, до мене біжать каченяти, от тільки тепер перестала плакати. Забрала дітей. Сьогодні не я їх вела, а вони мене. Забагато заспокійливих.
Щиро співчуваю, сім'ям усіх загиблих. Хай земля буде пухом. Покійтеся з миром. А тим хто це зробив, можу сказати одне. ВАМ НЕ ДОВГО РАДІТИ.
Слава Україні
Катерина Ізюмський район

для Світлани, Дніпро

Ви все так гарно і правильно пишете.. Мене заціпіло- что мы оставим нашим детям, выжженую землю?
Вы вообще в реальности? Вы адекватны? Если Ваша позиция " за мир- во всем мире", то нечего сидеть в Днепре, берите чемодан и детей и не в Рашку, а в Сумы- хороший вариант, еасли стремно- то час и Вы в Павлограде. Ретроспектива не работает,е но расскажите мне про Киевску область и выжженые земли. Да когда уже у Вас мозг проснется- какие земли, какие дети- только пападитесь под окупацию, никого не найдете, никого похоронить не сможете, нет этих людей, следа их нет. К кому Вы обращаетесь, зачем этот пафос?
Не ми шукали цю війну, не ми обирали її, але оця вся фігня, яку Ви пишете, це обурливо і недостойно.

Задумайтесь, Светлана.

И да, я думаю, что мой ребенок скажет мне спасибо. И я знаю почему. Потому, чтоо я не Светлана из Днепра.

Ганна

Ще раз здрастуйте, докторе і всі учасники чату!

Від образу, створеного коментаторами, я, мабуть, тут вже не відмиюся. Читаю і думаю: "Жах, що ж я таке написала? Невже я така недобра і невдячна?" Навіть про своє місто збрехала. Спасибо, тетка с песочницей, что нашли данные про восстановления домов в моем городе. Это искренне, я не ехидничаю. Каюсь, я действительно об этом не почитала. Сказала на эмоциях. Просто каждый день вижу соседский дом на Победе. Окна в уцелевших квартирах вставлены. И всё. Это очень страшное зрелище. И часто бываю на Святослава Хороброго, там тоже страшное зрелище и пока без изменений.

Ольга, дивна реакція на мою розповідь про сусідку. Схоже, що на мені можна їздити? "Задобрити сусідку"? Ви мене не знаєте. Два рази у неї були якісь приступи, тряслися руки. Може, це і частіше буває, я не знаю. Два рази зверталася. А ви б, добрі люди, її послали, коли вона до вас дзвонить у двері, бліда і нещасна? Донести те, що не можна злити того, у кого є зброя і нема чого втрачати, я не зуміла. На жаль. Жорстокому діду Путіну нема чого втрачати. Він не любить своїх людей. Чудово, що ви прочитали мого листа через речення і прокоментували вибірково.

Думаю, що це мій останній лист.

Розкажу свою історію. У мене немає досвіду спілкування в такий спосіб. Я не пишу коментарів ані однодумцям, ані ворогам. До того, як відвідати ваш чат, востаннє листувалася півтора року тому із двоюрідними сестрами із Росії. Банальна, багатьом із нас відома історія. Але я все ж нагадаю, як це було. Чесно кажучи, я завжди думала, що в моїй сім'ї всі розумні на генетичному рівні, всі вміють думати. Розчарування. Мої російські сестри, що нещодавно вітали мене із днем народження, раптом стали дурами (чомусь "дурепа" надто лагідне слово). Я набралася терпіння, увімкнула дипломата і почала спокійно, без емоцій все їм пояснювати. На що почула: "Так ты националистка? Бандеровка?" Я кажу: "Нет, Бандера - не мой герой". Вони: "Тогда ты, как русскоговорящая, должна радоваться нашему приходу". Я кажу: "Нет, в гости ТАК не ходят!" Їх мозковий комп'ютер дав збій. Це розлютило їх ще більше, бо не відомо, яку програму вмикати для дискусії. Я, бачте, не підпадаю під відомі стереотипи. Ну, тобто, далі все за класикою. Більше спілкуватися не будемо ніколи. Вони чужі. Я не жалкую.

(До речі, російською я пишу грамотніше за них. Прикольно. Вони навіть одну мову не можуть вивчити досконало. Дівчата, до того ж, з медалями і червоними дипломами.)

І от пройшло півтора року. Так, я втомилася від війни. Так, я щиро вірю, що існують інші шляхи вирішення для нашої біди. І я вперше захотіла поспілкуватися зі своїми, поділитися міркуваннями. Згадала, що є канал Євгена Олеговича, якого я безмежно поважаю за щирість і професіоналізм. Ну, і виклала в чаті всі свої думки. А тут, виявляється, теж сидять "мої двоюрідні сестри". Хоча, чому ж двоюрідні? Рідні. Україночки. Увімкнули свій мозковий комп'ютер і понеслося (схоже, мене віднесли до всіх категорій подразників разом): "Ти проросійська?" "Ні, це не людина, це бот". "О, зрадниця!" "Гірша за ворога" "Твоя хата скраю" "Людина з вузьким мисленням" "В російському інфополі пасешся?" "Методички начиталася?" "Може, зараз про мову почне нудити..." "Закликаєте до заколоту?" "От, ти не уявляєш, що ми пережили!" Ну, що тут скажеш... Мабуть, росіянки на мою адресу стільки епітетів і не вигадали б... Добрі у нас жінки...

Чи я уявляю і знаю, що відбувається в Україні, живучи в ній??? Мені це болить нестерпно. Просто я хочу, щоб щасливими були не тільки мої майбутні правнуки, а і мої діти. Я просто шалено цього хочу! Я не буду повторюватись, про що я писала. Коротко: я не за руський мир. Я - за спробу відшукати мир. І все.
Коли я припустила: "А може, можна спробувати зупинити це жахіття?", на мене накинулися: "Ти що, це наша доля - терпіти і гинути заради майбутнього!!! І не заважай нам страждати!" Наче секта якась. За мої слова "Я не хочу війни" мене ледь не з'їли. Щось це нагадує. Десь таке вже відбувається.

(окончание)

Відповідей на складні питання не отримала, зате необґрунтованої категоричності - вдосталь.
Я не бот. І всі ті ваші припущення не про мене. Я вдома. Я тут капець як вкоренилася. Чому наші люди стали такі чужі? Чому я не відчуваю різниці в розмові з зомбі-росіянами і своїми? Ми реально можемо зжерти одне одного за іншу думку? Ви справді хочете повернути Крим і Схід? Щоб що? Щоб зжерти тих людей? Адже у них може бути ой яка ІНША думка!

Дякую, Євгене Олеговичу, що дали можливість висловитися, і дякую тим, хто мене підтримав, і хто просто не показав свого невдоволення.

З повагою, Світлана, Дніпро.

Светлане из Днепра

Как вы выборочно читаете. Я вам на пальцах тут объясню, как кто-то манипулирует вами, а вы пытаетесь – мной (и нами).

Смотрите, то, что во всех ваших письмах читается рефреном:

- я просто хочу жить мирной жизнью и радоваться!!! (простая, понятная эмоция, которая должна откликнуться у каждого)

- президент у нас действует не в наших интересах (потому что не хочет переговоров)

- переговоры – единственный путь решения (вы цитируете правильную фразу, но забываете о том, что переговоры начинаются тогда, когда минимум у одной из воюющих сторон не остается иного выбора)



В угоду своему рефрену вы читаете выборочно. Ну, например, то, что я «радуюсь отключениям 3/6», хотя написано было – «хорошо, что 3/5, а не 4/5 в условиях войны» (то есть, в том числе разрушенной уже инфраструктуры и потенциальных новых ударов).



В угоду тезису о том, что президент действует не в интересах Украины вы по-разному крутите вопрос об оккупированных территориях. Запорожская и Херсон – да, наши, а Донецкая, Луганская и Крым – уже не очень наши (хотя вы, конечно, уточняете, что вот для вас лично они даже еще более ваши, но мы же понимаем, что нас там не ждут).



В угоду тезису о том, что нужно срочно садиться за стол переговоров, вы пытаетесь давить на эмоции – весьма шаблонными фразами. «Светлое будущее наших детей», «модно хаять наше прошлое», «что мы оставим нашим детям».



В чьих интересах вы пишете, позвольте поинтересоваться? Или иначе вопрос поставлю – вы вообще понимаете, в чьих на самом деле интересах пишете? (К вашему сведению, я свободно говорю на двух иностранных языках, читаю тоже, разумеется, и в инфополе присутствую далеко не только украинском, а вот российское и вам рекомендую исключить).



Я вам скажу, в чьих интересах. В российских. Посмотрите на линию фронта и на ее динамику. Село за селом, медленно (прямо даже очень медленно, да, но такая уж война) и поступательно. Успехов у российском армии нет. Крым оказался беззащитен тоже. Задайте себе вопрос, кому именно выгодно начать переговоры именно сейчас, причем с точки зрения «ну Запорожскую и Херсонскую мы вам отдадим, а остальные, давайте быть реалистами, уже давно интегрированы в российские реалии».



Так что, Светлана, вы либо сами того не понимая, продвигаете тут пророссийскую пропаганду, либо получаете за это зарплату. И честно говоря, лучше бы второе – потому что в первом случае очень жаль, что вы, женщина из Днепра, важнейшего военного и гуманитарного хаба с 2014 года, на этот крючок попались.



Дмитрий не из…

Ох как вас триггерит каждый раз, как кто-то озвучивает эту простую и очевидную уже истину: мы разные народы, которые живут в разных мирах.

Я, в принципе, понимаю, почему. Неприятно быть частью дикой орды. Хочется верить в то, что это не так, что вы – часть чего-то большего и хорошего. Нормальное человеческое желание.

Ну так вот да, разумеется, в Украине есть эти три группы. Вопрос в том, какое влияние они оказывают на жизнь общества. Точно так же, как в Украине есть преступники, убийцы и прочие асоциальные элементы. Точно так же, как есть сторонники русского мира. Корректировщики или просто ждуны. Но наши преступники не отправляются в виде амнистии на фронт, например. Наших «совков» оказалось недостаточно для того, чтобы встречать с цветами «освободителей». А наши военные не уничтожают ракетами магазины и рестораны в, допустим, Щебекино (да, отсылка к вчерашней трагедии).

Вот эта вот прослойка – равно как и прослойка одобряющих убийства мирных жителей – вы про нее забыли, а она очень важна.

К слову, еще одна прослоечка. Пропагандисты. У нас-то тоже пропаганда есть. В основном она выглядит как «давайте посмеемся еще раз над тупой русней» (в этом есть своя опасность, потому что врага нельзя недооценивать). Но наша пропаганда не рассказывает о том, что в освобожденном городе N. нашли документы о том, что русских младенцев продают на органы компании Кока-Кола. Наши официальные лица не выдумывают боевых комаров и прочее. И не призывают с экраном стереть что-нибудь в ядерный пепел.

(окончание)
Таки да, это разные миры. Северная и Южная Корея вам в пример. Только там даже народ один, просто миры разные – а в нашем случае еще и народы разные.

И если бы то, что вы написали, написал бы житель Буркина-Фасо, я бы только первый абзац убрала, а так – какая разница-то? Мне вот недавно какой-то случайный гражданин Индии написал, примерно то же самое. И я ему - тоже. С той лишь разницей, что вот я опять сделала исключение и ответила россиянину, и теперь думаю, от я слабое существо-то - а тогда бы терзаний не было.



Катерина, Изюмский район.

Мне знакомы ваши ощущения… Прошлым летом, когда был удар по Виннице, я несколько дней места себе найти не могла. Первые полгода минимум – вообще, в слезы от любых подобных новостей. Рыдали на пару с подругой. За что они нас так. Что же такое происходит.

Потом вместо слез была злость и ярость. А потом пришло вот это – «еще один теракт, они опять убили несколько десятков людей просто так. Опять.». Так наш мозг защищает нас, вот в чем дело. Любой военный может об этом рассказать – о том, как блокируются эмоции, чтобы не сойти с ума от количества ужаса вокруг.

И если у вас эта планка еще не настолько повысилась, чтобы отложенной реакции тоже не происходило, то вы очень сильная женщина (впрочем, мы и так это знаем). Вы способны справиться с эмоциями. Через боль и слезы, успокоительные – но вы удерживаете себя на «мирном» уровне восприятия горя. Это очень важно, хоть и очень тяжело.

Держитесь.

Добрий день, лікарю та все товариство каналу.

Для Світлани Дніпро.

Перемовини сьогодні неможливі, так як вони нічого нам не повернуть, це показав 2014рік.
Віддай їм хоч метр нашої землі, вони захочуть більше.
Нажаль вони розуміють тільки силу, і якщо наше поколііння не вигонить їх з усіх наших земель, то воювати будуть вже наші діти і внуки.
Для мене особисто, це не просто території, це-наша свята земля, наша душа,наше коріння.
Так, і за наших людей і нашу землю воюють наші хлопці.
Для мене особисто має величезне значення моє місто, ліси навколо і річки, де все знайоме до найменших дрібниць.
На цій землі жили та поховані мої прадідусі, прабабусі, дідусі,бабусі та батьки.
Якщо у людини вирвати коріння, спаплюжити все, що для неї було важливим, то з неї можна ліпити все, що заманеться, що і робить російська пропаганда і з українцями, які проживають в росії і на окупованих територіях, так і з іншими народами, які проживають в рф.
Перетворює їх на манкуртів.Якщо виходить зробити це з дорослими, то що говорити про дітей.Це жах.
І якщо, у ворога вийшло б ще на початку війни окупувати Суми та область, то, я б повинна проти своєї волі або взяти паспорт рф, або виїхати зі своєї землі.Коли б мені не подобалося жити в своєму місті, я б сама вирішувала, де б я хотіла жити. Ми тільки були в оточенні, але і цього достатньо, щоб зрозуміти , що вони прийшли знищити нашу землю і нас , як націю, щоб потім розповідати, що українців ніколи не було, а "изначально это русская земля и все здесь русские", як зараз про Донбас та Крим.

Вибачаюсь за сумбурність і деяку непослідовність, бо емоції переповнюють.
Серце розривається від жахіття ,яке сталося в Харкові та Харківській області.

Наближаємо разом Перемогу!
З Україною в серці,
Людмила, Суми.


--

Доброго дня, всім, окрім орків.хоча, не знаю, як день може бути добрим після вчорашньої трагедії у Куп'яньску.
Світлана з Дніпра, я не збиралася "нападати" ні на Вас, ні на , будь кого іще.якщо, ми з'ясували, що наша країна демократична, то і я , напевне, маю право висловити свою думку.можливо, я роблю це занадто агресивно, але, деякі речі тригерять і дуже сильно.можливо, в мене теж втома, або стрес минулого року взнаки дається, не знаю.не можу багато чого зрозуміти.вважала, що ці розмови не на часі, що розберемося потім, як виявилося , це не так.Чому, коли розпочплася ця жахлива війна, ми були інші?ми розуміли, що на нас напали і ми повинні захищатися?що зараз, дійсно, дається взнаки втома, чи щось інше?ми змінилися, чи, може навпаки, деякі люди не міняються?
Минулого року,до нас приїхала сім'я з Харьківщіни.втікали з під обстрілів, практично, в чому стояли, прихопили лише бабцю під сто років.їхнього села вже не існує, тому вирішили залишитись.і от, якось ,у розмві чую про те як добре жилося при союзі і що у війні винна нинішня українська влада.люди добрі!!! хотіла запитати, чи не власноруч пан Зеленський, вщент, розбив їхнє село, але стрималась.не розумію.
Заїхали влітку в місто військві на ротацію з Бахмута, відпочти від того жахіття.деякі "активісти" почали збирати підписи щоб не селили.не розумію.
Особисто знала декількох осіб, які під час війни поїхали на заробітки до Росії через Польщу і Белорусь, ще й збираються повертатися.не розумію.
Розмови про те, що потрібно віддати частину України, щоб припинити війну.не розумію
Незрозуміло, яку саме частину, і на який час це припиниться, якщо- "Одєсса - русскій город і нємного еврейский".а, на шляху до Одеси, ще багато чого.то як віддавати будемо, усе одразу, чи частинами?а може ще на моїй Сумщіні, якесь СиНиРи створемо, щоб одразу питання закрити і дітям залишити, те, що залишилось?як вважаєте, діти нам подякують?
Світлано, Ваш лист я читала.могли б і не уточнювати, що знаходитесь у російському інфопросторі, він у Вас там скрізь.переконувати ні Вас, ні Ваших однодумців, ні в чому не хочу.набридло.як це ще Олеся з Луганску не прибігла Вам аплодувати.
Що, особисто для мене перемога?
Спокій.впевненість, що через п'ять, чи десять років, мене знов не прийдуть "визволяти", через моє російське прізвище.щоб у наших скажених сусідів, навіть, бажання зникло дивитися в нашу сторону.а ще, я хочу за своїм українським паспортом, поїхати українським потягом -"Суми-Семфірополь" у наш українській Крим, ні, не на відпочинок.хочу відвідати могилу свого батька, якого у 2017 році не змогла провести в останню путь.розумію, ні швидко, ні легко не буде, але ж таки, буде.
Тримаймося💛💙
Ірина.нескорена Сумщіна

Я розридалася,коли прочитала слова Світлани з Дніпра, що нашим дітям залишиться випалена пустеля. А ще й кредити на кілька поколінь за зброю, понівечені батьки ,сирітство. Проплакала всю ніч. Як обухом по голові. Їм то за що все це? І онукам. Або стати вічним мігрантом,другим сортом.
Що робити,як далі жити.
Будьте прокляті ті, хто закликав і закликає війну на наші землі. Всі ці депутати,президенти,всякі Юлії з Умані, Марії з Дніпра. Мерзоти, літні канікули влаштовуєте, коли рідна земля горить. І все мало, вимагають продовжувати. Нехай всі прокляття впадуть на вас усіх. Ненавидячи.
Тетяна, Кривий Ріг.

Сколько живу, ни единым своим поступком я не заработала оскорблений в свой адрес. Спасибо вам, милые женщины. Особенно за сочувствие моим детям за то, что у них такая мать. Обиднее, наверное, я уже больше ничего не услышу. Как-то бы теперь прийти в себя. Ради детей. Больно.
Хотя чему я удивляюсь? Женшины-лицемеры, молящиеся за мужчин в окопах, но готовые бесконечно отправлять их на смерть. Вы как заградительные отряды. Ни шагу назад.

Светлана, Днепр. Теперь уж точно последнее письмо.

Здравствуйте,доктор,ну какой же Вы прихорошенький💖💖💖💋💋,дети всю неделю кашляли,сегодня посмотрела ваше видео про кашель,и Вы как доктор,и как родной человек разложили по полочкам,про молочко и кампотик)Господи ну как вас можно не любить,человек с золотым сердцем.смотрим,слушаем Вас и делаем правильные выводы,уде 12 лет(как родился у нас первенец)сил и терпения Вам💞💞💞💞💞💞💞молю о мире💛💙

Багато листів я прочитала,але лист Тетяни мене просто шокував.
Але потім я зрозуміла,що це така ж Тетяна як я Клара Цеткін(с)
Вона тільки після листа з Дніпра розривалася ,бачите...
Українці почали ридати набагато раніше,а тільки зараз почали ридати рашисти,бо все не по їх плану пішло.
І раптово чи не раптово почали з'являтися листи українською мовою з закликами здатися,шукати причини війни в собі і тому подібне.
Кленіть своїх кураторів з росії,не шановні.Нічого у вас,потвор рашистських не вийде.
Марина з Івано-франківська

Доброго вечора усім читалам каналу, це Марія (Запоріжжя - Київ).
Бачу декілька листів українською з закликом припинити війну. А прикольно вигадали, розраховуєте на тих, хто вважає, що російськомовний = друг раши, а україномовний = патріот = можна йому вірити.
Тому продовжу російською. Чтобы ботам стало понятно, что люди отличают показушное владение украинским языком от настоящего патриотизма.
Татьяна из Кривого Рога (а может, из Саранска или Тюмени??), а вы не проплакали, глядя на то, что случилось в Харькове и Харьковской области? Там 50 человек погибло. У нас сейчас от этого люди плачут. Странно, что вы от письма плачете, а такое ужасающее событие и не вспомнили. Вчитывайтесь повнимательнее в то, что происходит у нас в Украине перед тем, как писать манипулятивные письма. ВПН себе установите, что ли, в россии все так делают.
Светлана из Днепра.
Вы несколько раз упомянули про президента "у президента зростає рейтинг через те, що не втік". А я ответила, что бо-не-втік это тезис русской пропаганды. За что его ценят? Из объективных действий велике будівництво. Может, ковидная тисяча еще. Реагирует на петиции (не на все). Еще он рубаха-парень, народу такие нравятся. Вы хотите сказать, что он виноват в том, что не закончил войну, пообещав? Так и Порошенко не закончил, пообещав...
Вы хотите переговоров? Так, хорошо, приходит наш Зеля и х**ло ему предлагает не воевать за энное количество территорий. Подарить великой стране россии. Зеля говорит, да, согласен и подписывает. Что будет дальше?
А дальше будет второе ОРДЛО. То есть моих же родственников (они сейчас в оккупации) из Запорожской области погонят освобождать Запорожье, потому что "там очень сильно ущемляют русскоязычных". А мой муж, он не в оккупации, пойдет через пару лет воевать на этом направлении против своих же двоюродных братьев и зятьев. Короче, вариант так себе.
Или давайте тогда сразу уточним: вы предлагаете просто регулярно ходить на переговоры и обсуждать что-то или вы предлагаете подписать мирный договор? Потому что на мирный договор на НАШИХ условиях х**ло точно не пойдет.
Что касается подготовки к войне в целом, а я считаю, что она была недостаточна, хочу уточнить, что война началась в 2014 году и начни мы укреплять страну по периметру с того момента, никто бы в 2022 не доехал аж до Ирпени. Начни мы строить нашу военную промышленность еще тогда, у нас бы были и самолеты, и танки, и свое ПВО. Да, не так много, как у раши, да, это стоит много денег. Но коррупция ест миллионы, вот оттуда можно было бы достать нужные суммы. Ну это уже не только к Зеле вопрос, но и к Порошенко. При нем мы пробовали задобрить россию, загасить конфликт мирным путем, повоевали и стопнули.
Что можно сделать сейчас? У нас есть области, которые наименее обстреливаются. Города Ужгород и Черновцы, где имеет смысл размещать эту военную промышленность.
Второе, нам надо возвращать людей в Украину. Дайте людям шанс снимать жилье за умеренную цену в самых удаленных от фронта городах, и много жен с детьми вернется, чтобы быть ближе к мужьям.
У нас вся айтишка выехала, кто успел в первые дни, кто выехал незаконно. Этих людей тоже надо вернуть, найти способ, потому что з этих зарплат платится налог, плюс люди внесут определенные немалые суммы в нашу экономику просто живя здесь.
Третье, диверсии в рашке. Пусть СБУ или ГУР или кто там этим всем занимается, пусть ищут людей, готовых за определенную сумму сделать определенные действия. У нас же есть зрадники и наводчики, раша их как-то вербует. У них тем более найдутся.
Четвертое. Наш больной мозоль - простые люди воюют, а кто-то за кордон себе катается с надуманными культурными миссиями, а кто-то молодой здоровый в Тайланд поехал. Руки у людей опускаются... Выходит, все равны, но некоторые равнее? Так блин отправьте повестки депутатам, тем, кто заседает в Верховной Раде, всем неприкосновенным. Очень хочу посмотреть, как Коля Тищенко копает окоп на передовой. И такие действия дадут людям надежду, что не всё потеряно. Что перед лицом войны мы все равны.

(окончание)
Я к чему это всё веду, а к тому, что нам есть куда себя улучшать, откуда взять ресурс финансовый и человеческий. Мы должны быть способны опереться на самих себя, в случае если европейская поддержка ослабнет.
Я тоже против смертей, против глупой бравады "мы сейчас быстро всех победим", и я не хочу, чтобы наши люди гибли в огромных количествах на каждый метр земли. На Запорожском направлении очень тяжелая ситуация.
Я за то, чтобы они шли в бой при достаточном количестве техники, при поддержке авиации, с качественной амуницией и так далее.
россия готовится к долгой войне? Окей, значит у нас есть долгосрочный план действий, что делать с экономикой, как будут распределяться финансы и тд.
Это всё реально, надо вникать в детали... смотреть на подобные примеры в истории... консультироваться с экспертами из других стран... Как-то так.

П.С. Світла пам'ять тим, хто загинув від російського теракту у Харкові і с.Гроза. Загинули діти... Неймовірна біль... Не розумію, як увесь світ спокійно живе далі.

Марія

Прохання поширити петицію

Добрий день!
Мене звати Валерій Желнін, і я хочу звернутися до Вас з проханням поширити петицію стосовно мого батька, бо він був лікарем, як і Ви. Сподіваюсь, що Ви могли б поширити петицію.

Мій батько, Єгор Желнін, добровільно вирушив у воєнкомат о 6 ранку 24 лютого 2022 року, щоб приєднатися до лав ТрО, хоча він був лікарем-стоматологом (закінчив ХНМУ, як і Ви) і не зобов'язаний був туди йти, але вирішив захищати свою сім'ю та Україну.
Був бойовим медиком, старшим лейтенантом, а пізніше отримав підвищення - ставши капітаном, також нагороджений медаллю "За хоробрість в бою". За 1.5 роки отримав 4 поранення, контузію, міг не повертатися на фронт, але все одно повертався.

Загинув 17 серпня на бахмутському напрямку, коли під час евакуації поранених накрив собою одного з воїнів, коли потрапили під ворожий арт- і мінометний обстріл.

Буду дуже вдячний Вам. Слава Україні!

Посилання на петицію: https://petition.president.gov.ua/petition/203820

Сеанс самолікування
Доброго дня Любий Лікарю
У мене чергове безсоння не відпускає, ні не плачу, але не засну. Не відпускає, Куп'янська трагедія і всі обстріли і сама війна. Випила другу таблетку, чекаю доки подіє.
Ви мене не знаєте тому поясню
Коли мені дуже погано, але я дуже хочу підняти собі настрій я стараюся покращити настрій усіх довколо. Зараз мені дуже сумно, але я хочу це змінити. Тому розкажу історію яка сталася зі мною минулої зими на колядку.
Ви мене не знаєте але в мене такий склад характеру, що коли я ставлю руки в боки і починаю говорити грубим тоном, зазвичай починається із " значить так ...", або " А тепер ти мене слухай". То краще бери лопату іди в садочок і копай ямку на 2 метри в землю і ховайся там поки не подобрішаю. А якщо ні, то в туж земельку без лопати зариєшся без лопати по собачому.
Я не п'ю алкоголю навіть на свята, і не переношу п'яних людей.
Моя племіниця і її подружка пішли колядувати і щось їх довго нема. Ну моя сестра пішла їх шукати. Виявляється до дівчат причепився якийсь п'яний родич подружки і не пускає додому. Моя сестра давай тягти дівчат до нас додому і це чудо вшнипилося, що не робить не відстає. " Ну, добре - каже - зараз тебе із моєю сестрою познайомлю". Сестра у мене худенька, вони її як дівчинку сприймають, а я повненька, мені періодично від неї як мамці залицяльників небажаних ганяти доводиться.
Ну от привела дітей до нас і оце лізе до хати не зупиниш. Залазить кричить" Добрий вечір тобі пане господарю" і з грохотом ставить пляшку горілки на стіл...
Я дивлюся на переляканих дітей, на сестру, вона мені підморгує. Ясно.
Руки в боки:
- Значить так! А не добрий вечір, а ти звідки таке чудо вилізло?
- та, я ж поколядувати, випити, відмітити Різдво.
- а, тебе запрошували? А тебе чекали? З якого дива ти вирішив, що я пити з тобою буду?
- та, ти чого традиція!
- чия традиція? У мене такої немає! Забрав вся з перед моїх очей бо заб'ю тебе твоєю пляшкою та в пустері зарию, ніхто і не знатиме куди дівся.
- та чого ти давай вип'ємо!
- я сказала геть, бо зараз проковтнеш її от так як стоїть нерозпаковану, не бійся не вдавишся затовкаю, а головне зручно закусювати не треба.
Вилетів із хати як чорт від ладану. По сей день як мене бачить на другий бік дороги перебігає, ледь під машини не кидається. Ось так.
Слава Україні
Катерина Ізюмський район

Отакої...
Гадаю, після листа Тетяни з Кривого Рогу, частина аудіторії каналу аплодує, стоячи. Чи не відкоркувати пляшку шампанського? Ми - де свою справу зробили...
Канал був створений, як хроніки війни для українців і, як спроба достукатися до йо...нутих сусідів. Навіть смиренно читали їхні думки на межі марення. Типу діалоги вели. Не вдалося. Не достукалися. Ба більше - свої втомилися чекати, коли їм спокій хтось принесе. Навіть дочекалися прокльонів. Ну що ж, дивіться не втопіться у своїй жовчі, а нам - своє робити!

Юлия-Умань, уверен, что Вы-то точно представляете какое это облегчение лично для меня - прочитать Ваше письмо после такого долгого молчания. И узнать, что все у Вас в порядке.
Мария-Запорожье - про Ваше последнее письмо. Подписываюсь под каждым словом.
Неизвестному автору:
https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/11110
Меня действительно "триггерит. От того, что Вы придумываете "разные" миры и прочие вымышленные конструкции. Есть своя структура общества в Украине и есть структура общества а РФ. И принципиальная разница в этих структурах - те пассионарии, которые вырвались из болота Ваших "пластилиновых". И они - Ваша единственная надежда на будущее. Они воюют, впахивают, волонтерят без болтовни и самопиара. Реально, а не в Ютьюбе. Они спасли Вас зимой 2022, только у них сможет получиться вытащить Вашу страну из сегодня в будущее. Это те, кого ничтожно мало в РФ и РБ для того, чтобы снести этот концлагерь своими силами и мне горько и даже завидно, не буду скрывать. Вот и вся принципиальная разница - мое мнение. А не "гены рабства", гены "вольного казачества", разные миры и прочая ахинея, рассчитанная на облапошивание толпы на предмет собственного "вяличия" - это все болтовня для политиканов и пропагандонов.
По поводу очередной трагедии.
Чужая цитата, я лучше не смог бы описать свои чувства:
​«- Если вы тратите "Искандер" ценою в $3 млн., чтобы убить 57 сельских жителей, вы либо конченый либо конченый людоед, либо абсолютный долбоеб.
- Либо и то, и другое»

В Москве к памятнику Лесе Украинке люди несут цветы и игрушки в память о погибших в Харьковской области.
конец цитаты...

Вместе с этими словами было выложено видео с цветами у памятника. Букетов немного... Перевязаны траурными лентами и лентами с цветами украинского флага.

Пусть у Вас получится.
Опять я.