Ви не правильно гній кидаєте
Доброго дня Любий Лікарю 
Люди в селі на Чернігівщині дивовижні. Після нашого звернення в офіс президента і стички з міністерством освіти в селі дізналися, що ми будемо виїжджати. Село гудить, а коли дізналися де купили хату почалася паніка. Ба більше ходить по селу плітка, що ми купили велетенський особняк у приватному секторі Києва. Дякую. Уважили.
Почали нам витворяти. Кожного ранку і вечора ідуть і дуже уважно дивляться в двір. Коли бачать нас розчаровано промовляють " аааа ви ще тут". Ми вже стаємо смиканими.
А позаминулого минулого тижня себе перевершили. Зійшов сніг, добре розмєякла жижа під птахами, і трохи підсохла. Ця жижа висохнути не дає і сковзаємо. А вона земля з пометом. Ну в сараї вичистили в суботу, і зняли шар жижі, вивозимо на компостну купу. На одному із сусідніх городів чоловік бензокосою косе кукурузиння. Ну ми робимо своє, він робить своє. Все гаразд. А ні...
Цей город четвертий, який належить місцевій вчительці. І в минулому році обіцяла підвести мені кукурузиня, бо топити хату мені нічим було. У мене в 2023 кукурудза майже не виросла, свого було мало. Я із сусідньої ділянки кущи вирубували. Але тоді ніхто нічого не привіз, спалили на городі у себе не зважаючи на загрозу штрафу. Тож весною 2024 року посадили нам під ніс весь город кукурузиння. Але ми сварилися з опікою і вийшло так, що осінню 2024 на всю громаду висварили гуманітарні дрова. Відповідно, сусідська стерня нам не треба, нам є чим топити. В зимку в лютому забирали останє кукурузиня зі свого городу по льоду і снігу. Ближній сусід відав кору, ми обрізали свої дерева омолоджували, стерні з двору, брали гілочки на ділянках сусідів. А той город сусідський і не дивимося. А вчителька крадькома поглядає. От довелося їм те кукурузиня самим прибирати. От ми чистимо у пташок підходе через город чоловік, що косив. І приказним тоном:
- Так, дівчата, я буду косити, а ви складайте в купи. Швидко мені допомагати, я вам заплачу.
- мені хто допоможе - відповіла я
- нам ніколи- відповіла сестра
- ой, дівчата, то все дарма купа, це ж вона цілий рік гнитиме, це ж щодня її поливати. Фігня то все.
Ми на нього очі витаращили, адже всі рідкі відходи в купу і проливається вона наскрізь і все чудово гніє, тим паче у вологому чернігівському кліматі. Про що він взагалі говорить.
- дівчата вигрузите і до мене
- у нас по вашому окрім вичищання роботи нема?
- так , беріть тачку ідіть у мене качанчики на топку в грубі розбирайте
- не треба, нам є чим топити
- але ви кукурузиня просили
- коли? В минулому році? Ви дали? Куди діли? Зараз нам гуманітарні дрова дали. Нам нічого не треба.
- он як. Дівчата не кидайте вилами на верх купи гній, ви під ноги виступайте. Ви не правильно робите.
У нас відвисла щелепа.
- дякую за пораду, це моя купа і я сама розберуся як класти.
На частині компостної купи ми заклали парник, щоб із низу гріло. Цей чоловік сів біля парнику куре, іскри в різні боки летять. Я ледь стрималася, щоб не прогнати його матом. Ми почали їхати в двір і слава Богу він не поперся за нами у двір. 
В другій половині дня на тому городі працювало два чоловіки з косами, жінка і дівчинка. Наклали велетенський кагат із кукурузиння через весь город. В ночі того ж дня ми спала погано. В хаті сильний запах диму, хоча ми після топки провітрили і запаху не лишалося, крізь сон відчуваємо, як якесь світло б'є в очі. На ранок виявили, що кагат спалений. Тут ми зрозуміли, що заважало нам спати. На сусідньому городі чорніла ділянка в дві сотки. Найдивовижніше, що за 1,5 м від випалиної ділянки закинута хата, дуже зароша. Вітер не туди і палали б дерева. Чим ці люди думають. Щоб чорна ділянка не кидалася в очі швиденько виграв
Слава Україні 
Катерина Ізюмський район 

Здравствуйте, Евгений Олегович. Давно не писал сюда, но хочу ответить на письмо - крик души о ненависти.

Уважаемый автор письма.

Спасибо за ваш отклик и за попытку говорить от души. Я понимаю ваше стремление к миру, к примирению, к отказу от ненависти. Но позвольте ответить вам прямо.

Вы говорите: «не важно, кто начал» — простите, но это супер важно. Если мы закрываем глаза на источник зла — мы поощряем его повторение. Иначе получается, что агрессия и защита от неё — одно и то же. Так не бывает. Признание вины — это не абстрактный ритуал покаяния, это честное называние вещей своими именами.

Вы говорите о ненависти как о грехе, но вы забываете, что у этой ненависти есть причина: вторжение, разрушения, убийства, депортации, изнасилования. Простите, но требовать от людей, которые потеряли близких, которые живут под бомбами, чтобы они "не ненавидели" - это неправильно как минимум для гражданина страны, которая всё это натворила. Это как просить жертву насилия пожалеть насильника, потому что он сам несчастен.

Вы рассуждаете о морали, но при этом ставите в один ряд страну, которую разрывают на части, и страну, которая это делает. Это и есть та самая "упёртость", которую вы осуждаете. Только она теперь не в народах, а в неспособности признать: одно государство разрушает другое, и никакие красивые слова этого не меняют.

Ваше письмо, при всей его внешней мягкости, - это попытка сгладить вину агрессора и размыть границы между добром и злом. И это опасно. Потому что без ясности - не будет ни покаяния, ни мира, ни прощения.

С уважением, но с правдой.
Ярослав, Галифакс

Доброго дня усім читачам і дописувачам.
Бачу росіянці вчергове закликають міріцца. Ясна річ.
Тільки поясніть, будь ласка, хто з ким миритись прагне? «Миролюбний» і «ніяк не причетний» до війни росіянський народ із злостивими українськими «бендеровцамі», «каратєлямі» і «фашистамі»??? Ова! А чого це? Маленькій беззахисній рашці, зусибіч оточеній злобною, озброєною Заходом Україною, потрібен «недобитий розплідник бандеровщини» під боком? А слабо задуматися, навіщо?
Чи може врешті на ерефії прийшло розуміння, що Україна права, а росія – агресор? Що погано вбивати ракетами зі шрапнельним начинням мирних людей за самим лише місцем проживання, не розбираючи, навіть, де немовлята, а де – щойно народжені кошенята? Думаю, ні. Бо в іншому разі той анонім хоч би вибачився за всі ті звірства, що їх вже накоїли російські військові.
До речі, а чого анонім? Людинка настільки маленька і нічого не вирішує, що навіть псевда собі вигадати неспроможна. Скільки вам рочків, аноніме? Судячи з рівня інфантилізму десь три-чотири. Ну, добре. Мірі-мірі навсєгда, хто посоріцца – свінья, ми нє будем драцца, будєм цєловацца. А то путін прійдьот, всєм па жопє надайот…
Ой, а путін вам міріцца дозволив? Бо сам він якось… не дуже… в сенсі, обстрілів з початку «перемир’я» лише побільшало.
До речі, цікаве питання: а з мешканцями окупованих територій росіянці вже помирилися? Вже?
Тоді я знаю, на яких умовах має бути це «примирення». Я маю погодитись, що мене «немає», і моєї родини – «немає». Що ми всі – «поломаніє русскіє». Я маю годинами із повагою вислуховувати від росіянських алкоголиків і невігласів про «братскіє народи» і «Україну-придумав-Ленін». Маю вивчити два «українських» анекдота, щоб на вимогу розважати «старших братів» а також як доказ того, як класно «збережено мою національну ідентичність». Намертво утовкмашити собі, що я – «людина маленька», від мене «нічого не залежить», я «нічого не можу змінити», «владі видніше». Маю за жодних умов не відривати заду від дивану. Маю радіти окупації. І якщо моїх дітей, гнатимуть на чергову розв’язану росією війну, маю без зайвого суму зітхати: таке життя... людство завжди воювало… і воює… І не перейматися… хоч смертями своїх рідних, хоч вбивствами незнайомих мені людей…
Так я проти!
От що мене найбільше налякало останнього тижня: один із наших блогерів виклав запис розмови із чат-рулетки. Зокрема, від росіянинчика були такі питання: «в каком году появілся літовский язик?», «Вєлікоє княжество Літовскоє, Руськоє і Жомоітскоє – оно больше літовское, ілі больше «русскоє»?
Нічого не нагадує? Ніяких «общіх історій», «вас нікогда нє било», «далі поіграцца», «забіраєм свойо»? Ваші враження, аноніме?
Мої такі: навіть не завершивши геноциду українців, росіянська пропаганда вже готує росіянський піпл до нових нападів. А народонасєлєніє на росії підтримає будь-яке людожерство, бо звикло нічого нє решать, бути «внє політікі» і давати позитивний відгук на регулярні напади побєдобєсія.
Олена, укробандерівка у першому поколінні
--------------------
P.S. Цікаво, коли мені в голову летить російська ракета, скільки разів я маю встигнути проказати: «це – українська пропаганда», щоб ракета розчинилася в повітрі? Сто? Сто тисяч? Мільйон?
Ой, я дико сорі, за ці роки росіянські «миротвоці» і «миролюбці» вже кілька квадрильйонів разів сказали: «ето – нє война, а «сво». Усі росіянські боєприпаси мали би зникати ще на старті. Але чогось це не працює…

Евгений Олегович, не знаю видели Вы или нет,но сегодня Андрей Макаревич,  а может быть и не сегодня,а вчера,  но это не имеет значения  ,послал российского журналиста-провокатора на три больших буквы,первая Ха. Надеюсь,вы не очень покраснеете ,если  на эти три буквы пошлю  мадаму-провокатора или провокаторшу,не знаю ,как правильно))))) из россии .  Если она может написать,что  кадры с нашими военными после плена -пропаганда и выдумка.. доктор,народ, у меня нет слов.. НЕ дорогая мадам из россии ,я тебе очень желаю,чтобы  тебя твои Асвабадитиели,твои российские "мальчики" встретили ,как-нибудь вечером и оприходовали во все дырки. А лучше в ухо,чтобы прочистить твой мозг.  Но и это , я думаю, тебе не поможет. Да, да,я очень злая,  напиши мне это ,я лишний раз громко буду смеяться.   Господи,ну почему ты спишь??? Я в тебя не верю,но,есть же люди ,которые в тебя верят. Почему же ты смеёшься над ними.   

Доктор, я человек по натуре не подлый,и с совестью у меня все в порядке,но когда я читаю такие письма, как написала эта россиянка, моя совесть  засыпает .
Поздравляю всех украинцев с Пасхой. Пусть эта Пасха будет последним праздником,который мы  отмечаем под грохот ракет,шахедов.
Киевлянка.

Катерина,

Все ваши реакции лично для меня совершенно адекватные. Читаю их с болью, но уверена, что:

Нормально: в ответ на этот ужас проклинать всех русских, россиян, желать нам (всем скопом) гореть в аду, ненавидеть всех и меня лично за тот факт, что формально я отношусь к вражеской стороне.

Ненормально: бомбить школы, больницы, детские поликлиники, жилые дома, убивать людей.

Также не нормально требовать от людей, которые пытаются выжить в военное время, сочувствия и понимания.

P.S. это письмо было написано спустя пять минут после прочтения https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/12991. Не собиралась его отправлять, пока не увидела альтернативное мнение россиянки.

Очень хочу добавить комментарий к письму про сеянье розни, про посеешь ветер.... Письмо написал верующий человек. Очень больно что упущено одно маленькое важное, - прощение даётся после покаяния, трудно простить убивающему даже не тебя, - твоих детей. То есть в представлении Вас вы убиваете моего ребенка а я в процессе этого действа должна блюсти чистоту и молиться за ваше здравие и наше взаимопонимание. Как же больно. Мне этакую несінитницю более 3 лет моя сестра изо дня в день, отняли мир, дали страх за детей на каждый миг, разрушили все что смогли и убивают, убивают... Но мы должны быть добрыми и смиренными, а не то ветер, буря, ураган, кары египетские вроде мы в тиши живём. И ещё вопрос к Вам, а вы тоже молитесь за Путина? Власть же нельзя осуждать... Я же все верно говорю? Как же Вы так можете?????? Хочется просто рыдать от отчаянья

Шановна, що відповіла мені
Доброго дня Любий Лікарю 
Представтеся, як до вас звертатися. Звичайно у мене адекватна реакція. Суми взагалі добили. Ви правда не розумієте свою відповідальність, правда не розумієте чому українці такі злюки? Нормальним спокійним тоном ми до росіян зверталися тоді у 2022. Записували звернення. Особисто телефонували рідні. Що зробили? - походили покричали і група тікає від одного омонця. Пху. Дивися і нічого не розумієш. І тоді,ой ой ви ранили мою ніжну душу. Росіяни, період коли до вас говорили культурно минув. Тепер, щоб вам дійшло ми бажаємо вам, щоб ви відчули як зупиняється час коли у вас летить снаряд. Як вибухає сусідній будинок. Як ви не можете осмислити і прийняти той факт, що ви живі, а по сусідству всі загинули. Ненависть? Ні її немає. Росіяни не достойні на будь яке відчуття з мого боку. Я буду допомагати зсу всім чим можу, щоб вам прийшло прозріння. Мені одне цікаво, у грузинів, ви теж просили розуміння, у чеченця вимагали поваги? Ви правда не розумієте? Внутрішні справи суверенних держав, не ваша справа. Ви не маєте права лізти в чужу державу. Не маєте. Я не буду сипати прокляттями. Я вище цього. Я хочу щоб ваші хлопчики припинили стріляти, щоб ваш бункерний, засвоїв, що Україну чіпати, дорожче буде. Я хочу щоб ви відчули над головою гул гелікоптера, і вихід з нього снаряду. Щоб ви відчули, як він летить у вас і ви не знаєте куди подітися. Як зупиняється час, і ви хаотичнт шукаєте укриття, як прилітає в місце де ви стояли і ви бачите приліт і через секунду вас кидає об стіну і дикий всеосяжний біль. Я бажаю вам цього. Бо слова не доходять. Вам росіянам як малим дітям треба відчути, щоб ви перестали стріляти, перестали нападати на сусідів. Вам не доходе. І не кажіть мені, " тільки за те що я росіянин бажати мені зла, але за що". Бункерний ваш президент, як він опинився на цій посаді. Ви що безхребетні? Ну що тепер у мене не адекватна реакція. Мене хочуть вбити лише за те, що я українка. Аналогій не відчуваєте, а? Діти вбиті в Кривому розі, Харків- я ходила по цих вулицях. Суми - я чула цей вибух. На Вербну неділю дрижала земля. Уявіть якої сили був вибух, що так далеко я його відчула. Стріляють ваші чоловіки, а як не стріляють ви безневинні росіяни працюєте на заводах які роблять або зброю, або снаряди якими в нас стріляють. А якщо ви не працюєте - платите податки в бісову казну. А ці гроші вкладаються у вбивство українців. Ви росіяни, всі загрузли в цій війні. Ви всі в ній. І питанням: а до чого тут я? Ви показуєте свою тупість. 
Не подобається. Не відповідайте мені
 На росіян у мене лише така реакція. 
Приємних свят. Нам ви свято всіми силами спробуєте зіпсувати. Вже знаємо. Але ми будемо святкувати. Ні не на зло росіянам. В супереч, для себе.
Чекаю порцію жовчі у свій бік. Хоч канал оживе. Давай вперед. 
Слава Україні 
Катерина Ізюмський район 

Сніг і парник
Доброго дня Любий Лікарю 
Христос воскрес всім. Щиро вітаю з Великоднем. Смачної пасхи вам і тихого небо. Росіяни вас це не стосується.
Ох і весна цього року. Все навпаки. Ніяк не потепліє, то жарко. А строки піджимають. От ми для перестраховки зняли верхній шар компостної купи, лишили частину яка активно горить і виділяє тепло, поставили з верху короб і насипали землі. Потім для активації процесу і дезінфекції залили кип'ятком і посіяли посаду. Зверху накрили клейонкою і ватяною ковдрою. От так 2 квітня парник заклали, через пару днів пішов сніг. Дивлюся у вікно на бугорець на місці парнику. І вже змирилися, що росади не буде. Уявіть моє здивування, коли зійшов сніг, пригріло сонце. Відкриваємо парник. А там сходи. Все окрім перцю сходе. Диво? Точно диво. Після всіх ближніх і дальніх вибухів. Вбивства дітей і страждання земляків. Постійного гулу шахедів і ракет. Ці малесенькі сходи як подарунок. Знак -життя продовжується. Треба триматися. Бо тепер ці манесенькі сходи, ці дітки залежать від нас. Тепер треба доглядати. А отже, є натхнення, ще на рік життя. Сподіваюся війна припиниться, і ці помідорчики я покладу на святкування перемоги.
Слава Україні 
Катерина Ізюмський район 

Дятел музикант
Доброго дня Любий Лікарю
У нас біля хати стоїть на високому стовпу стара металева антена. Якби захотіли вімкнули б телевізор, і телевізор нам старенький подарували, але нам не дуже він треба. Тому і антена і телевізор предмет інтер'єру. Останнім часом переіодично коли з ранку, коли протягом дня прилітає до нас дятел. Ну скажете. Ну що тут особливого, дятел? А ні! До мене прилітає особливий дятел - дятел музикант. А його інструмент металева частина антени. Прилітає стукає по металу і кайфує від цього, то стовп по кругу обстрибає, то на саму антену застрибне. Сподіваюся настрій підняла.
Слава Україні
Катерина Ізюмський район

Дякую, Ірино з нескореної Сумщини, що виклали фото вбитих росією людей у центрі Сум. На жаль, це нічого не змінить.

Не десь в інтернеті, а саме на цьому каналі вже викладали фото і списки розстріляних і закатованих у Бучі людей. І детальне розслідування російських звірств у Маріуполі. Не допомогло.

Червоний манікюр, вцілілий «півник», «ДІТИ», кухня кольору сонця, чайні троянди на руїнах будинку, пес на ім’я Крим… це для нас свідчення російських воєнних злочинів. А для них – «ето всьо - пропаганда».

--------------------

Із лютого 2022 року лише моя родина поховала одинадцятьох рідних, друзів та знайомих. Лиш один із них помер своєю смертю. Із решти – десятьох вбитих росією – лише троє були у війську. Я навіть не можу назвати їх військовими. До російського вторгнення вони мали цілком мирні професії, та мусили піти захищати свої доми, свої родини.

Серед загиблих – ціла родина – тато, мама і дитина. Їх убила російська авіабомба. У лютому 2022 року. В Бородянці. У підвалі. Їх та ще тридцятьох сусідів.

Я віддала би все, що маю, якби одного разу всі вони вийшли до мене зі словами: Насправді ми живі! От і надурила ж тебе «пропаганда»!

Я певна, що кожна українська родина так само віддала би всі скарби світу, аби побачити живими своїх любих. Щоб почути: це – неправда, ми – живі! І відказати: так! Повірити «пропаганді» – як ми могли!

Але ні. Їх вже ніколи не буде.

Та росіянцям начхати.

Олена

-------------------------

17:08 19 квітня, читаю у соцмережах, що путлер, нібито, оголосив великоднє перемир’я, росія «припиняє» бойові дії з 18:00.

22:03 19 квітня. За вікном виє сирена – ракетна небезпека… російське «перемир’я»…

03:26 21 квітня. Знову сирена. Знову шахеди, ракети і обстріли з артилерії. Вибухи у Миколаєві, Черкасах, Херсоні, Підгородньому, Павлограді, Марганці…

Певна, цієї ночі «українські пропагандисти» теж не спали. «Копали» вирви від вибухів.

Вітаю всіх.

Нарешті! Західні ЗМІ оприлюднили «мирний план Трампа». Ну що сказати? В мене лише дві версії. Або якийсь відповідальний за ксерокопіювання клерк намагався на пальцях пояснити журналісту, що зрозумів у купі друкованого паперу, при тому, що продививсь по діагоналі дві-три сторінки. Або… або я була кращої думки про команду Білого дому. Бо «план» нагадує твір на тему «як я провів літні канікули» для четвертого класу, коли події трьох місяців легко вміщуються на сторінку, списану якнайбільшими буквами, які здатна вивести дитина.

Та хоча б можна вже пробігтися по пунктах. Отже:

П.1 – зупинка вогню і заразом п.6 - жодних гарантій безпеки.

Українські ЗМІ одразу звернули увагу на відсутність гарантій безпеки. Так. Але гарантій припинення вогню там теж немає. Жодних.

П.2 США визнають Крим «російським».

Це автоматично перекреслює устав ООН і Гельсінський заключний акт 1975 року. Нагадаю, обидва документи, зокрема, забороняють міжнародне визнання будь-яких територій, «надбаних» внаслідок воєнної агресії або навіть погрози силою.

Тобто Трамп пропонує Путіну зруйнувати світовий порядок, про який країни домовилися за підсумками Другої світової війни, та у рамках «мирних зусиль» юридично відкрити шлях до переділу територій і Третьої світової. Браво!

П.3 Запорізька АЕС оголошується «нейтральною територією під контролем США».

Тут незрозуміло, про який контроль йдеться. Якщо США лише спостерігатимуть через супутник, то ніяка це в біса не нейтральна територія, бо там хазяйнує російська армія. А росія періодично шантажує світ імовірністю ядерної катастрофи.

Якщо Трамп пропонує вивести із ЗАЄС російських військових злочинців і завести туди американських цивільних фахівців (бо ні про яких військових США не йдеться – неодноразово оголошувалося, що це категорична позиція), тоді… відправити американських громадян як потенційних заручників росії, щоб потім мати змогу обміняти їх на засуджених у США громадян рф – терористів або торгівців зброєю? Браво ще раз!

П.4 Україна відмовляється від вступу в НАТО

От мені здається, що якби Трамп заприсягся би путіну, що США блокуватимуть вступ України до НАТО, хоч би скільки заявок не подав Київ, – це було б певніше. Навіщо втягувати третю сторону в ситуацію, де ефективна угода залежить лише від двох? Моя відповідь – щоб зробити угоду неефективною.

П.5 США не визнає російський контроль над частинами Херсонської, Запорізької, Донецької, Луганської та Харківської областей, але й не вимагає виведення звідти російських військ.

З урахуванням п.2 (США визнає Крим «російським») я прочитала би п.5 як відверту пропозицію Трампа поновити агресію, коли путіну буде зручно, щоб домогтися визнання «російськими» іще п’яти областей України.

Це все. У них закінчилися пункти, а в мене – пристойні слова.

Елена (злая я с калькулятором)

P.S. Пропоную в рамках «премії Дарвіна» створити номінацію «за найбезглуздіше політичне самогубство, скоєне потенційно небезпечним для планети способом». Спеціально для Трампа.

Здравствуйте, доктор.
Здравствуйте, все.

Недавно на Фейсбуке мне попался пост от "Мемориала" о бомбежке роддома в Запорожье и фото ребенка, который прожил два дня. 
Вот ссылка
https://www.facebook.com/100083111713093/posts/670829305697454/?mibextid=rS40aB7S9Ucbxw6v

Это меня тогда очень потрясло потому что как кто-то сказал, гроб не должен быть размером с колыбель.
И просто потому что болит.
Но почему-то этого "болит" они не понимают. И не только они. Когда в другой стране сторонница путина на слова о том, что путин повинен в смерти многих людей, среди которых много детей ответила "Да мне нет до этого дела" то уровень этого "болит" у меня стал выше.
Почти собрали на зарядную станцию. И на РЕБ полностью - большую часть денег дали родители погибшего защитника Украины. И горько, и необходимо. Такой донат трудно принимать без слез. Купили вне сборов колеса на машинку разведчикам. Я попсиховала, что купили без меня, со словами "Я сам" и докинула своих. На кредитке ещё осталось. Меня в шутку назначили "бригадным генералом волонтёрских войск с позывным "Сонечко" 
Это очень приятно и мило :)
Тримаймося 
Виктория, Сумская область 

Здравствуйте, Доктор!
Здравствуйте, все!
Привет, это Макс

и 165 Неделя:

День 1146. Персона года Time. '32: Франклин Рузвельт (Мир, в котором Человек года — претендент на пост Президента с планом лучшей жизни)
День 1147. Мир между (Как договориться на двоих)
День 1148. Гибель «Гойи» (Одна из крупнейших катастроф «били по военным, погибли мирные»)
День 1149. Памяти Габриэля Гарсия Маркеса (11 лет без Мастера)
День 1150. Нобели Мира. '1905: Берта фон Зутнер (Венгерская баронесса, которой было не всë равно)
День 1151. Приговор Дарье Козыревой (В Питере осуждена 19-летняя антивоенная активистка. Дискредитация армии стихами Тараса Шевченко)
День 1152. Пасхальное перемирие (Вернуться домой за 30 часов)
======

Война. День 1146. Персона года Time. '32: Франклин Рузвельт

Тот тридцать второй, как бурлящий котëл:
С ним всë не решить? Неужели?
И Time выбирает того, кто не шëл,
Но ехал к заявленной цели.

Он ехал в коляске, ещё не герой,
Но в каждом движении — POTUS,
Ни щит и ни меч волочил за собой,
Не жаждал охватывать глобус.

Персона — за дело? Персона — за план! —
Бушует разгневанный критик,
Но выбор людей: паралич — не изъян,
К штурвалу, синьор Паралитик!

И биржи лежали что кони в пыли,
И банки что склепы без злата,
Но он говорил: «Мы пойдëм», — и пошли,
Шагая от штата до штата.

«Он свой, не чужой, — говорили, — он наш,
Морщины, сомнения в речи,
И сделан был выбор, случился марьяж,
Игра окупила все свечи.

Ведь миру нужны ни триумф, ни позор,
Ни гром и ни плаха, но имя.
И Time на обложке выводит узор:
«Он знает, что всë поправимо!»

Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm
#timeperson

30.01.1882 — 12.04.1945 | 14.04.2025
======

Война. День 1147. Мир между

Теплом оттаявшая льдина
Маячит зря туда-сюда,
Никто из них не Украина,
Но близок мир как никогда.

Они нарежут как салаты
Наделы будущих земель,
Пойдут под нож ЕС и НАТО —
От сих до сих, отсель досель.

Союзам — бой, поганой тряпкой
Хлестать друзей: «Я есть закон», —
Два старикана делят бабки,
А эти лезут на рожон.

Сведут тотально, поголовно
Всех критикующих к нулю,
Не замечая глазом бревна:
«В Альянс!» — советуют Кремлю.

Какие нормы? Всë же просто,
Дерись, покуда хватит сил.
Дерись за остров, полуостров:
«Я по-хорошему просил!»

Рассудит время, кто был правым,
Кто резал глобус сверху вниз.
Они пришли с одной оравы:
Один на срок, другой на жизнь.

Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm

15.04.2025
======

Война. День 1148. Гибель «Гойи»

Море не помнит. Оно же не суд.
Ведь нет в нëм ни правых, ни виноватых.
И лишь пузырьками наверх плывут
Те души. Из банки помятой.

Ты судно. Ты цель. Ты всё и ничто.
Избитый сюжет о ночном отъезде.
Одним новых звëзд раздадут за «то».
Другим упокоиться вместе.

И снова апрель. Ледяная гладь.
Молча «Гойя» лежит. Была причина.
Но пока есть Война — будет и мать,
Потерявшая дочь и сына.

Вода тяжела, свинцом орденов
Укроет молитвы на дне оврага.
Лишь тот, кто пустил торпедой на дно,
Уснëт, завернувшись в присягу.

Время не лечит. Ведь время — глухарь.
В том деле, где даже не будет иска.
Никто не зажжёт кормовой фонарь
При последнем порту приписки.

И снова апрель. Опять и опять.
Сколько «Гой» пойдут в небеса и толщу?
И опять Война. И седая мать.
И портрет. Не моргает. Молча.

Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm

16.04.1945 | 16.04.2025
======

Война. День 1149. Памяти Габриэля Гарсия Маркеса

Война каблуком стучится вновь,
Как в Макондо — пепел и тлен.
Кто первым начал? Вопрос не в бровь.
Кто последним уймëт Верден?

Диктатор в ложь как броню одет,
Его слово — свинцовый груз,
Но правда птицей прорвëт рассвет,
Принесëт крылом: «Не боюсь!»

«Не в подвиге суть, — шепчет листва,
Война — это сон, где не спят
Дети и ангелы. Лишь слова
Вперемешку. Кто виноват?»

И Макондо стонет в дымке сна,
Только Дом как вырванный зуб,
На новом круге слепа весна
Тем, кто ей ненадолго люб.

Ведь ложь — не ресурс, но самая суть,
А власти — лишь тень у зеркал,
Но кто уверовал в этот путь,
Не сможет ответить: «Не знал!»

Так пусть же каждый в урочный час,
Взглянувши на пламя и лëд,
Вспомнит — рождаются только раз.
Выбирай же свой шаг вперëд!

Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm
#X9

06.03.1927 — 17.04.2014 | 17.04.2025
======

Война. День 1150. Нобели Мира. '1905: Берта фон Зутнер

Она не жгла костры из книг,
Не пела марши под штандарт,
Но просто верила, возник
Хоть шанс, что кончится азарт.

Азарт раздвинуть рубежи,
Азарт в атаку бросить рать,
Где затянулось — развяжи,
Не каждый узел разрубать.

Её роман — не пустозвон,
А крик сквозь грохот батарей,
Но генералов полигон
Смеялся: «Леди… Чëрт бы с ней».

Прошли года, но вновь в цене
Солдатский пот и боль свинца,
И Мир опять наедине,
Без глаз Небесного Отца.

В разбитых рамах спит беда,
Укрыт горбушкою бокал.
Да, этот мрак не навсегда,
Но впереди девятый вал.

Нет, не напрасны письмена,
Не зря рвалась на части грудь,
Ëе отринула страна,
Но Мир оценит этот путь.

Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm
#нобелимира

08.06.1843 — 21.06.1914 | 18.04.2025
======

Война. День 1151. Приговор Дарье Козыревой

Легко! Легко в стране огромной
сломать от совести лучинки
и спрятать после ночью тëмной
на выбор — в водке или в цинке.

Легко судить. Девчонку. Дашу.
За слово классика о воле.
Но как в бреду возможно даже
казнить стихи в казённом поле?

Легко? Погонам от Фемиды,
им не постичь за ношей лямки —
нельзя дворцовые обиды
назвать «закон» и вставить в рамки.

Легко… Нести и быть мишенью
те строчки горькие, что слëзы.
Скажите, совесть — преступление,
а мысли, стало быть, угрозы?

Легко судье. В угаре власти.
Не дать девчонке защититься.
И предложение отчасти
принять и выслать до темницы.

Легко шаблонные ответы
бубнить беде глухому люду,
пройдëт Война, пройдëт всë это,
но вас, поверьте, не забудут.

Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm

19.04.2025
======

Война. День 1152. Пасхальное перемирие

Тридцать часов — это даже не срок
для тех, кто лежит в тишине,
не чувствуя рук, не чувствуя ног,
уснувших в неравном турне,

лишь передышка и крохотный шанс:
минутой закончится бой,
вместо коварного «мы или нас»
вернуть с полосы нулевой

сражëнного пулей с той стороны
такого же точно, как ты.
Чудо ли, в пекле бурлящей Войны,
увидеть, что «там» не скоты?

Тридцать часов, чтоб вернуться домой,
и робко на древке повис
белый отрез, укрывая конвой,
несущий брезент плащаниц.

Где-то раскаты, но где-то в стене
пробьëтся травы колосок,
мало, кто верил, но видел во сне
и знал, не надышишься впрок.

Может когда-нибудь бросят стрелять
на тридцать на дней или лет?
Полночь, и гром возвратится опять,
в дыму укрывая ответ.

Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm

20.04.2025
======

Смотрю на него вот уже каждый будний день.

Он стоит как ракета Искандера. Свои ~3 млн.долларов.
Но Искандер вычитает жизни, а Он прибавляет.

Я называю Его «Солярий» — за мягкое свечение гентри, за неощутимое тепло, которого так не хватает телу, поражëнному болезнью.
Его настоящее имя — «Безмятежность».

Ирония в том, что это та же сумма, что и у того, кто приносит абсолютную безмятежность — вечный покой.

Один — методично испаряет опухоли.
Другой — мгновенно испаряет дома.

Один — жужжит, как огромная шестерёнка, отсчитывая секунды облучения.
Другой — воет, отсчитывая секунды до взрыва.

Здесь — цифры на экране: дозы, проценты, шансы.
Там — цифры в сводках: погибшие, раненые, «коллатеральные потери».

Здесь — ты намертво пристëгнут, чтобы не шевельнуться.
Там — кто-то жмёт кнопку «пуск», чтобы ты не шевелился никогда.

Оба механизма — продукт человеческого гения.
Оба — стоят одинаково.
Но один — лечит.
А другой — убивает.

И где-то в параллельной вселенной эти миллиарды рублей тратятся только на первые.

Береги себя. До Понедельника.

Твой Макс

Ну и какая падла из россии мне ещё напишет,что я сею ненависть  и упиваюсь её??  Россияне,добро пожаловать в Ад.  Только в Аду ваше место, пусть все, что ваш путиногитлер  отдаёт приказ творить в Украине,вернётся к вам сторицей.  24 Апреля 2025 года.  Будьте вы все ,кто поддерживает путиногитлера прокляты до 100  колена... Киевлянка.

Анна Гин.


 Статистика в цифрах звучит сухо, буднично – за ночь Харьков пережил удары десяти крылатых ракет и четырнадцати беспилотников. Пережил – это точное слово, потому что сегодня в городе никто не погиб. И слава богу.

Искренние соболезнования семьям жертв в столице.

На самом деле ночь в Ха была невероятно эмоциональной. Ракеты летели через город с таким диким ревущим свистом, будто истребители. И так низко, что казалось касались моих окон.

Свист, вспышка, грохот. Свист, вспышка, грохот.

Вот это мгновение – от свиста до грохота – полсекунды животного ужаса. Потому, что ты не понимаешь, где будет взрыв. В соседнем подъезде, в соседнем дворе, в соседнем районе?

Я тысячу раз представляла себя под завалами. И тысячу раз заставляла себя не думать об этом.

Снова свистит. Гектор мечется, бегает от ванны к тамбуру, пытается найти безопасное место. В квартире напротив громко плачет грудничок, "ч-ч-ч" успокаивает малыша совсем молодая мама.

– Ч-ч-ч,–  повторяет моя птица.

Оживились все чаты и телеграм-каналы: куда был удар? есть ли жертвы? будут ли еще запуски?

Я так и не уснула. Оголтелые швырялись смертью до самого утра. После российских ракет зажужжали российские беспилотники, а под утро снова полетели ракеты.

Мы вышли с собакой около шести, побрели в парк по пустой аллее. Глаза слипаются, голова не соображает, и ты не понимаешь, чего больше хочешь – спать или чтобы эти твари сдохли. Простите.  

А в парке именно сегодня, за эту адскую ночь, представляете, зацвела сирень. Аромат стоит невероятный.

Вдыхаю эту жизнь и слёзы катятся.

Я вроде взрослая, сильная, совершенно не сентиментальная женщина. Еще полчаса назад матом проклинала нелюдей, обстреливающих ночной город, желала жуткой смерти ублюдкам, развязавшим и поддерживающим войну.
А тут стою над веточкой сирени и не могу успокоиться.

Потому что мир, он должен быть таким – чтобы утром вдыхать цветущий куст, а не пожарище.

П.С. Честно, я, атеистка, сегодня весь день думаю о том, что почивший Папа римский, должен же как-то там на небесах взмахнуть рукавом своей сутаны во имя мира добра и справедливости (или как там в оригинале). Короче, сделать так, чтобы они все сдохли, твари. Простите-два.

Киевлянка.. 


 

Квитанції за світло, староста заспокоює
Доброго дня Любий Лікарю
Ну тупі люди Чернігів обленерго. Вже двічі лишали скаргу, що не приходять платіжки на почту вчасно, або взагалі їх нема. Що роблять штучним шляхом борги за електроенергію. Вже двічі. Одного дня приїхали дивитися лічильники і ходять по селу і доказують, "що вони не повинні возити квитанції. Нащо виставляють себе ідіотами ті хто скаржаться і вимагають з нас квитанції. Якого нас діймають. Дівчина з укрпошти згодна рахувати, скільки вам платити. Полатіть без квитанцій нащо ви нас діймаєте. А дівчина на пошті отримує за це доплату". А дівчина на пошті не знає за що хапатися. Голова квадратна. Я спробувала пояснити, що дівчині за підрахунки не доплачують. Лише за прийом платежів. Та їм щось докажеш. Інспекторів слухають. Так я розповіла цю ситуацію особисто дівчині на пошті. Дівчина в шоці з людської наглості. Для підрахунків існує ціла структура, а вони на неї все скинули, і просто так зарплату ото мають. Дівчина перестала їздити в наше село. Тепер на виїзному відділені їздить старша і грубіша дівчина. Вона працює лише місяць і нікому нічого не рахує. Принесла я мамі посилку відправити, довкола мене бігає сестра їй треба на уроки забрати мій телефон і піти додому до племінника. Уже 18 квітня. Заплатити за світло треба до 20 квітня. Наступного разу відділення приїде 23 квітня. За газ квитанції є. А за світло - жодної. Люди психують, возмущаються. Я дивлюся і розповідаю, що вже двічі з цього приводу скаржилася. Що чому я одна це роблю, хай вони теж скаржаться. Почали питати куди скаржитися. Ми сказали куди. Я психую і кажу фразу " та дістали, мені що знову звернення відправити президенту". Вискочила староста. Просить тихо. Покликала сестру. Я біля посилки. Завела в кабінет.
В кабінеті щебече як соловей. Просте не баламутити людей. Уточнила чи хочемо ми заплатити. Сестра сказала, що для цього ми прийшли. Вона обдзвонила всіх і з'ясувала скільки нам платити. Ледь не на колінах повзає, щоб нікуди нічого не писали. Якщо треба дізнатися скільки платити підійдіть вона, з'ясує. Тільки просе щоб нічого нікуди не писали. Ми заплатили сказану суму. Відправили посилку. І пішли додому. Не хочемо знову підіймати кіпіш, скоро виїжджати. Інакше я за них взялася б. На цей раз серйозно. Але це вже не мої проблеми. Я не месія, не можу врятувати всіх. Хай за це село бореться той хто в ньому лишається. Чесно я втомилася.
Слава Україні
Катерина Ізюмський район

Верба неділя Суми
Доброго дня Любий Лікарю
Це був звичайний день. Свято, нам бабуся принесла гілочку верби і дала по попі племіниці, щоб слухняна була. Піднесений настрій. Посмішки. Ми поралися. Почали готувати і гріти їсти. Діти веселяться, щебечуть. Я вийшла на вулицю, , вже не згадаю нащо. І навіть викрикнула від несподіванки. Земля дрижить. З хати виглянула перелякана сестра.
- Чому хата підстрибує?
- Я нічого не чула лише земля під ногами ходуном ходить.
Перший час в новинах нічого не було. Діти притихли. Святковий настрій як рукою зняло. Страшно. В другій половині дня з'явилися перші публікації. Жах. Суми? Господи!. Де Суми, а де я. Чим же ті придурки гатонули. Ми не помітили коли день зійшов на нівець. Довго не могли заснути. На ранок, реакція Трампа. І бажання його гарно тряхонути, щоб прийшов до тями. Сльози? Вже не можу. З жахом розумію, що я черствію і не реагую на смерть як раніше. Краще плакала. Відплата прийшла через день. Дикий біль закинула в одному положенні. Радує, що змінила лікаря. І тепер дійсно допомагають, а не знімають гострі симптоми. За лікування в сусідньому містечку не вставала б з пів місяця. Але з новим лікарем прийшла до тями за три дні. Сподіваюся росії все, що вона заподіяла нам повернеться сторицею. Дуже сподіваюся.
Славна Україна
Катерина Ізюмський район