Здравствуйте, доктор, участники канала!!!
Мирославе.
Как я Вас понимаю, как Вам тяжело, бедная Вы несчастная. Эти «укрофашисты», такие сволочи, вместо того, чтобы думать о удобствах граждан ртф, решают какие-то свои вопросы, особенно дяди из миграционной службы. Прям слов не хватает.
А теперь серьезно. В следующий раз, когда Вам захочется пожалеть себя или пожаловаться кому-то на трудности, испытываемые Вами, вспомните о том, что благодаря государству, гражданкой, которого Вы являетесь миллионы украинских женщин и детей покинули свои дома, поразъезжались по белу свету и живут вдали от своих пап и мужей. Многим некуда возвращаться, потому что их дома разбомблены или сгорели. Вспомните о сотнях тысяч украинских детей, к которым в этом году папа не пришел на день рождения, потому, что он на войне. О тысячах украинских детей, к которым папа никогда больше не придет, потому что он погиб, а ко многим не придет и мама. О тысячах украинских детей, у которых не будет возможности прийти на могилу к папе или маме, потому что ее физически не существует. О тысячах погибших и покалеченных детей. Попробуйте им посочувствовать. И тогда Вы увидите, что у Вас не все так плохо, как Вам кажется. И перестаньте манипулировать людьми и понятиями. Я не сильна в миграционных законах, но мне кажется, что Ваша дочь по отцу может получить национальность, но не гражданство. То, что Вашу дочь взяли в школу, не значит, что она стала гражданкой Украины. Загляните в ее свидетельство о рождении, посмотрите каким государством оно выдано. Если все-таки у нее украинское свидетельство о рождении или вы ей оформили гражданство, я не верю, что ее выдворяют из страны. У нас правовое государство и законы соблюдаются, возможно, Вам сказали, что не будут препятствовать выезду ребенка с Вами, то это далеко от «выдворяют». Почему Вы не оформляете ВНЖ? Возможно его сейчас не дают гражданам ртф, то Вы случайно не догадываетесь почему? У нас сейчас самое подходящее время для того, чтоб пускать граждан ртф на нашу территорию. Когда Вы решили переехать в Украину, Вы должны были понимать, что у Вас могут быть проблемы (тем более с Вашим паспортом). У нас сейчас такой период, что семьи живут раздельно, многие в разных странах. Хотите быть гражданином Украины, пройдите все круги ада вместе с нами.
Ангеліна, Київська область
Мирославе.
Как я Вас понимаю, как Вам тяжело, бедная Вы несчастная. Эти «укрофашисты», такие сволочи, вместо того, чтобы думать о удобствах граждан ртф, решают какие-то свои вопросы, особенно дяди из миграционной службы. Прям слов не хватает.
А теперь серьезно. В следующий раз, когда Вам захочется пожалеть себя или пожаловаться кому-то на трудности, испытываемые Вами, вспомните о том, что благодаря государству, гражданкой, которого Вы являетесь миллионы украинских женщин и детей покинули свои дома, поразъезжались по белу свету и живут вдали от своих пап и мужей. Многим некуда возвращаться, потому что их дома разбомблены или сгорели. Вспомните о сотнях тысяч украинских детей, к которым в этом году папа не пришел на день рождения, потому, что он на войне. О тысячах украинских детей, к которым папа никогда больше не придет, потому что он погиб, а ко многим не придет и мама. О тысячах украинских детей, у которых не будет возможности прийти на могилу к папе или маме, потому что ее физически не существует. О тысячах погибших и покалеченных детей. Попробуйте им посочувствовать. И тогда Вы увидите, что у Вас не все так плохо, как Вам кажется. И перестаньте манипулировать людьми и понятиями. Я не сильна в миграционных законах, но мне кажется, что Ваша дочь по отцу может получить национальность, но не гражданство. То, что Вашу дочь взяли в школу, не значит, что она стала гражданкой Украины. Загляните в ее свидетельство о рождении, посмотрите каким государством оно выдано. Если все-таки у нее украинское свидетельство о рождении или вы ей оформили гражданство, я не верю, что ее выдворяют из страны. У нас правовое государство и законы соблюдаются, возможно, Вам сказали, что не будут препятствовать выезду ребенка с Вами, то это далеко от «выдворяют». Почему Вы не оформляете ВНЖ? Возможно его сейчас не дают гражданам ртф, то Вы случайно не догадываетесь почему? У нас сейчас самое подходящее время для того, чтоб пускать граждан ртф на нашу территорию. Когда Вы решили переехать в Украину, Вы должны были понимать, что у Вас могут быть проблемы (тем более с Вашим паспортом). У нас сейчас такой период, что семьи живут раздельно, многие в разных странах. Хотите быть гражданином Украины, пройдите все круги ада вместе с нами.
Ангеліна, Київська область
👍200👎41😢14💩14❤13🤔7🖕3🤮2😱1
https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/7721
Мне это письмо напомнило риторику собчак.
То есть скорость изменения законодательства гражданина рф в рф не беспокоит.
А вот ес поменяло - это дискриминация по паспорту.
Дома вы тварь бесправная, а в ЕС права качать абсолютная норма.
Как это у вас в голове умещается и не противоречит друг другу?
Отсидеться в стороне не получится никак.
Как бы не хотелось.
Ольга.
Пысы.
Если с экономикой рф все в порядке, то тратьте деньги у себя дома.
Смысл тратить деньги в недружественных странах.
Мне это письмо напомнило риторику собчак.
То есть скорость изменения законодательства гражданина рф в рф не беспокоит.
А вот ес поменяло - это дискриминация по паспорту.
Дома вы тварь бесправная, а в ЕС права качать абсолютная норма.
Как это у вас в голове умещается и не противоречит друг другу?
Отсидеться в стороне не получится никак.
Как бы не хотелось.
Ольга.
Пысы.
Если с экономикой рф все в порядке, то тратьте деньги у себя дома.
Смысл тратить деньги в недружественных странах.
👍175💩16👎8🤔6❤3🖕2😱1🤡1
https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/7722
Ну вот и помогли бы, перевели бы на английский отчет команды навального, да побегали б, поискали соотечественников за границей, которые б тоже побегали, да и донесли бы до правительства Европы такую досадную ошибку/недоработку.
А?
Ольга.
Ну вот и помогли бы, перевели бы на английский отчет команды навального, да побегали б, поискали соотечественников за границей, которые б тоже побегали, да и донесли бы до правительства Европы такую досадную ошибку/недоработку.
А?
Ольга.
👍96💩17❤9👎5🤔2🤡1🖕1
лицемеры чертовы
Добрый день, дорогой доктор!
Хочется ответить автору письма, подписавшемуся "Лицемеры чертовы".
Ведь это же была подпись, я же правильно поняла, ну не мог же человек, относящий себя к оппозиции, обзывать нас, не так ли?
Относительно Ваших слов про оппозиционно настроенных к режиму, прости Господи, путину людей. Вас очень обижает несправедливая неизбирательная санкционная машина европейцев, которая блокирует Вам сервисы разные (и неправда, не только Вам, российские олигархи точно также лишаются этих самых сервисов, как и оппозиционеры). И где-то можно Вас понять даже, и сразу тянется рука написать Вам предложение, а давайте Вы составите списки оппозиционеров и списки пособников путина, а мы, украинцы, будем требовать от наших властей призвать наших европейских партнеров восстановить справедливость. И я уверена, что нам бы это удалось, ведь наше правительство очень прислушивается к мнению народа, а наши партнеры прислушиваются к мнению правительства Украины. Вот только есть одно небольшое но... Не окажется ли сейчас так, что в списках приверженцев путина останется пяток человек, ну которые просто у всех на слуху: Шойгу, Лавров, Захарова, Матвиенко, Володин, а список оппозиционеров будут насчитывать 140 млн человек? Или нет, 140 млн там не будет, конечно, про бабушку из Тольятти никто не вспомнит, но может оказаться, что всякие там Михалковы, Охлобыстины, Певцовы, Мишустины, Симоньяны всю жизнь были заложниками и втайне голосовали за Навального, не случится такого? И как нам быть с тем, что российская оппозиция никому ничего не обязана, особенно украинцам? Стоит вспомнить, что эти свои слова Кац признал троллингом, сказав в ролике "сорян" за них, но тем не менее... Вы пишите украинскому доктору о проблемах российской оппозиции, значит рассчитываете на какую-то поддержку, не так ли? А украинцы чем-то обязаны российской оппозиции?
Тем не менее, мы готовы и хотим прекращения войны, и очень надеюсь, что мы с Вами хотим одного и того же. Санкции хоть и не с наибольшей эффективностью, но все же положительно влияют на это. Если Вы внимательно следите за расследованиями ФБК и/или других оппозиционных каналов, перечислите пофамильно российских олигархов, у которых есть активы за пределами рф, на которые можно было бы наложить арест и на которые он еще не наложен, с указанием адресов таких активов и подтверждением права собственности на эти активы. Я в свою очередь подготовлю обращения во все органы власти: Президенту, РНБО, Министерство иностранных дел, чтобы они способствовали аресту этих активов, и приложу Вашу табличку. Это может еще немного приблизить нашу победу, а как только мы победим, уверена, Вам сразу позволят пользоваться Вашей криптовалютой, плюс бонусом Вы получите себе нормальную страну.
Алена, г. Буча
Добрый день, дорогой доктор!
Хочется ответить автору письма, подписавшемуся "Лицемеры чертовы".
Ведь это же была подпись, я же правильно поняла, ну не мог же человек, относящий себя к оппозиции, обзывать нас, не так ли?
Относительно Ваших слов про оппозиционно настроенных к режиму, прости Господи, путину людей. Вас очень обижает несправедливая неизбирательная санкционная машина европейцев, которая блокирует Вам сервисы разные (и неправда, не только Вам, российские олигархи точно также лишаются этих самых сервисов, как и оппозиционеры). И где-то можно Вас понять даже, и сразу тянется рука написать Вам предложение, а давайте Вы составите списки оппозиционеров и списки пособников путина, а мы, украинцы, будем требовать от наших властей призвать наших европейских партнеров восстановить справедливость. И я уверена, что нам бы это удалось, ведь наше правительство очень прислушивается к мнению народа, а наши партнеры прислушиваются к мнению правительства Украины. Вот только есть одно небольшое но... Не окажется ли сейчас так, что в списках приверженцев путина останется пяток человек, ну которые просто у всех на слуху: Шойгу, Лавров, Захарова, Матвиенко, Володин, а список оппозиционеров будут насчитывать 140 млн человек? Или нет, 140 млн там не будет, конечно, про бабушку из Тольятти никто не вспомнит, но может оказаться, что всякие там Михалковы, Охлобыстины, Певцовы, Мишустины, Симоньяны всю жизнь были заложниками и втайне голосовали за Навального, не случится такого? И как нам быть с тем, что российская оппозиция никому ничего не обязана, особенно украинцам? Стоит вспомнить, что эти свои слова Кац признал троллингом, сказав в ролике "сорян" за них, но тем не менее... Вы пишите украинскому доктору о проблемах российской оппозиции, значит рассчитываете на какую-то поддержку, не так ли? А украинцы чем-то обязаны российской оппозиции?
Тем не менее, мы готовы и хотим прекращения войны, и очень надеюсь, что мы с Вами хотим одного и того же. Санкции хоть и не с наибольшей эффективностью, но все же положительно влияют на это. Если Вы внимательно следите за расследованиями ФБК и/или других оппозиционных каналов, перечислите пофамильно российских олигархов, у которых есть активы за пределами рф, на которые можно было бы наложить арест и на которые он еще не наложен, с указанием адресов таких активов и подтверждением права собственности на эти активы. Я в свою очередь подготовлю обращения во все органы власти: Президенту, РНБО, Министерство иностранных дел, чтобы они способствовали аресту этих активов, и приложу Вашу табличку. Это может еще немного приблизить нашу победу, а как только мы победим, уверена, Вам сразу позволят пользоваться Вашей криптовалютой, плюс бонусом Вы получите себе нормальную страну.
Алена, г. Буча
👍182💩18🤔7🤮5🔥4👏4❤3🥰3👎2🥱2🖕2
Смотрите "❗️ЭТО ВИДЕО ДОЛЖНЫ ПОСМОТРЕТЬ РУССКИЕ ОФИЦЕРЫ! Резников: вас предадут и сделают крайними!" на YouTube
https://youtu.be/ZWWuFRq8BNI
https://youtu.be/ZWWuFRq8BNI
YouTube
❗️ЭТО ВИДЕО ДОЛЖНЫ ПОСМОТРЕТЬ РУССКИЕ ОФИЦЕРЫ! Резников: вас предадут и сделают крайними!
В день рождения Владимира Путина Министр обороны Украины Алексей Резников опубликовал обращение к офицерам Вооруженных сил РФ. В нем - он, на самом деле, структурировал все то, о чем каждый русский офицер с критическим мышлением наверняка задумывается, но…
👍122🕊11🤮8😁2💩2🖕2❤1🤡1
Доктор. Я получил награду.
К моим родителям в России пришли и спрашивали о моем мнение об этой “СВО”.
Да. Я не в России и открыто высказывают и призываю людей саботировать все в Фашисткой России.
Может быть это будет небольшой каплей для тех, кто меня знает.
К моим родителям в России пришли и спрашивали о моем мнение об этой “СВО”.
Да. Я не в России и открыто высказывают и призываю людей саботировать все в Фашисткой России.
Может быть это будет небольшой каплей для тех, кто меня знает.
👏117👍30💩9👎7🔥6🖕6🤮3🤣2🤡1
https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/7723
Когда человек чувствует и понимает, что с ним случилось что-то несправедливое, возникает чувство возмущения.
Моя мысль была о том, что правительство рф врет и обманывает. И этот факт должен вызвать в человеке возмущение. Потому что с людьми так не допустимо.
Не допустимо врать, пугать, шантажировать.
А по моему мнению, большинство россиян пропускают этот этап чувства.
То есть «возмутительно - а что делать - а что я могу - ничего - смирение». Я так это вижу.
Я же предлагаю жителям рф задержаться на чувстве возмущения, прочувствовать его, понять как это - быть возмущенным.
Потому что с людьми не допустимо делать то, что делает правительство рф.
Я не помню кто, извините, писал сюда письмо, с мыслью о том, что росиянам не хватает злости, что бы отреагировать на происходящее.
А злость приходит тогда, когда человек понимает, что его обманули.
Ольга.
Пысы. Я не из Одессы.
Когда человек чувствует и понимает, что с ним случилось что-то несправедливое, возникает чувство возмущения.
Моя мысль была о том, что правительство рф врет и обманывает. И этот факт должен вызвать в человеке возмущение. Потому что с людьми так не допустимо.
Не допустимо врать, пугать, шантажировать.
А по моему мнению, большинство россиян пропускают этот этап чувства.
То есть «возмутительно - а что делать - а что я могу - ничего - смирение». Я так это вижу.
Я же предлагаю жителям рф задержаться на чувстве возмущения, прочувствовать его, понять как это - быть возмущенным.
Потому что с людьми не допустимо делать то, что делает правительство рф.
Я не помню кто, извините, писал сюда письмо, с мыслью о том, что росиянам не хватает злости, что бы отреагировать на происходящее.
А злость приходит тогда, когда человек понимает, что его обманули.
Ольга.
Пысы. Я не из Одессы.
Telegram
"Здравствуйте, доктор!" Письма войны.
https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/7717
Здравствуйте Ольга!
Судя по стилю - Вы из Одессы раньше подписывались, извините, если путаю.
Это я писал про то, что не пойду на баррикады в России сегодня (покраснел и опустил глаза).
Считаю это бесполезным шагом в данных условиях.…
Здравствуйте Ольга!
Судя по стилю - Вы из Одессы раньше подписывались, извините, если путаю.
Это я писал про то, что не пойду на баррикады в России сегодня (покраснел и опустил глаза).
Считаю это бесполезным шагом в данных условиях.…
👍115👎12💩8❤4🖕4
Добрый день. Развод родителей достаточно травмирующий процесс для ребёнка. Мои родители развелись, когда мне было 12. И я была счастлива. Лет с 8-9 я не понимала почему моя мама его терпит. Женщины, не сохраняйте семью ради детей, дети все видят и понимают. С отцом я отношения не поддерживала, я его вычеркнула из жизни. Нет этого человека. Но город маленький, маме часто рассказывали о нем. Любимое занятие у человека, поливать грязью нас с мамой. Ну бывает, это его проблемы, нас это не касается. К слову, после развода он 2 года жил с нами в однокомнатной квартире. Устраивал постоянные скандалы. И нет, квартира не его, а мамина, она его просто прописала. На этом и стоял.
А сейчас война. Наш город оккупирован. Этот человек работает на русских. И не просто работает, а стал директором одного предприятия, сотрудничает активно, рассказывает у кого родственники в ЗСУ. Людей отводят в подвалы и бьют. К маме тоже приходили. Ей повезло, за несколько дней до этого, она выехала на подконтрольную территорию. Ну вот как можно быть такой мразью? Гнев, ненависть все мерзкие чувства к нему опять и опять возникают во мне. Простить? А как такое можно прощать? Он испортил мне жизнь, моей маме, теперь он унижает и издевается над другими.
Дочь предателя. Это ужасно осознавать, будто тебя саму окунули в эту грязь. И теперь тебе нужно с этим жить.
Я жду освобождения нашего города. Я жду когда его посадят, потому что бежать ему некуда. А может партизаны доберутся до него быстрее. Желать смерти собственному отцу это ужасно. Но я понимаю что это поможет спасти от мучений и пыток других людей.
Сумбурно, мысли путаются. Эмоции сложно контролировать. Спасибо всем кто прочитает это.
А сейчас война. Наш город оккупирован. Этот человек работает на русских. И не просто работает, а стал директором одного предприятия, сотрудничает активно, рассказывает у кого родственники в ЗСУ. Людей отводят в подвалы и бьют. К маме тоже приходили. Ей повезло, за несколько дней до этого, она выехала на подконтрольную территорию. Ну вот как можно быть такой мразью? Гнев, ненависть все мерзкие чувства к нему опять и опять возникают во мне. Простить? А как такое можно прощать? Он испортил мне жизнь, моей маме, теперь он унижает и издевается над другими.
Дочь предателя. Это ужасно осознавать, будто тебя саму окунули в эту грязь. И теперь тебе нужно с этим жить.
Я жду освобождения нашего города. Я жду когда его посадят, потому что бежать ему некуда. А может партизаны доберутся до него быстрее. Желать смерти собственному отцу это ужасно. Но я понимаю что это поможет спасти от мучений и пыток других людей.
Сумбурно, мысли путаются. Эмоции сложно контролировать. Спасибо всем кто прочитает это.
😢297❤96👍28💩20🤯8🙏7👎3🤮2🤣2🖕1
Вітаю, Євгене Олеговичу.
Вітаю всіх.
Я хочу поділитися з вами своєю історією того, як шкереберть полетіло моє здоров’я з початком війни. І можливо це комусь допоможе.
З 24.02. я не могла їсти, пити, палити (погана звичка, я знаю), спати. Організм не витримував. Я спала вночі уривками, не було глибокої фази сну.
Раз на півтора тижня мене вирубало десь годин на 4-5, може таким чином мій дах не поїхав остаточно.
Але стрес не проходить просто так. Фізично тіло теж реагує.
В мене порушився мій місячний цикл. В переїздах, мені не було коли звернутися до лікаря. Але все ж таки до лікаря я дійшла.
Цикл по за межами норми, втома, не має сил просто встати з ліжка, задишка від найменших намагань пройтися або якихось простих фізичних вправ, запаморочення.
Підсумовуючи - я отримала важку стадію залізо-дефіцитної анемії, яка вже не могла бути профілактована їжею або пролікована пігулками.
Знадобилась крапельниця, при чому дворазово.
А я скидала все на стрес, на поганий сон, на втому від всього, що коїлось. Я думала про депресію, про стрес, про то, що моє погане самопочуття пройде, як тільки перестане боліти, як закінчиться війна.
Євгене Олеговичу, ви багато говорили про депресію, її діагностику та важливість лікування.
В мене до Вас велике прохання, озвучте цю тему, тему залізодефіциту у жінок.
Дякую заздалегідь.
Ольга.
Вітаю всіх.
Я хочу поділитися з вами своєю історією того, як шкереберть полетіло моє здоров’я з початком війни. І можливо це комусь допоможе.
З 24.02. я не могла їсти, пити, палити (погана звичка, я знаю), спати. Організм не витримував. Я спала вночі уривками, не було глибокої фази сну.
Раз на півтора тижня мене вирубало десь годин на 4-5, може таким чином мій дах не поїхав остаточно.
Але стрес не проходить просто так. Фізично тіло теж реагує.
В мене порушився мій місячний цикл. В переїздах, мені не було коли звернутися до лікаря. Але все ж таки до лікаря я дійшла.
Цикл по за межами норми, втома, не має сил просто встати з ліжка, задишка від найменших намагань пройтися або якихось простих фізичних вправ, запаморочення.
Підсумовуючи - я отримала важку стадію залізо-дефіцитної анемії, яка вже не могла бути профілактована їжею або пролікована пігулками.
Знадобилась крапельниця, при чому дворазово.
А я скидала все на стрес, на поганий сон, на втому від всього, що коїлось. Я думала про депресію, про стрес, про то, що моє погане самопочуття пройде, як тільки перестане боліти, як закінчиться війна.
Євгене Олеговичу, ви багато говорили про депресію, її діагностику та важливість лікування.
В мене до Вас велике прохання, озвучте цю тему, тему залізодефіциту у жінок.
Дякую заздалегідь.
Ольга.
👍128❤32💩15🙏7👎2🖕1
Доброго дня,доктор!
Здоровья Вам и душевного равновесия 😊
..ну что пожелать юбиляру.. что б ты сдох,падло!
Что бы места тебе не было ни на этом свете,ни на том.
Может хоть тогда,россияне обретут былую волю,достоинство,способность жить в мире с соседями.
В мире с собою.
Хочется верить..
https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/7723
Не Дмитрий,перепутали)
На этой неделе "я тихая" - грызу гранит науки с ребенком по zoom.
"Спасибо" оркам 🤬
Оля,Одесса
Здоровья Вам и душевного равновесия 😊
..ну что пожелать юбиляру.. что б ты сдох,падло!
Что бы места тебе не было ни на этом свете,ни на том.
Может хоть тогда,россияне обретут былую волю,достоинство,способность жить в мире с соседями.
В мире с собою.
Хочется верить..
https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/7723
Не Дмитрий,перепутали)
На этой неделе "я тихая" - грызу гранит науки с ребенком по zoom.
"Спасибо" оркам 🤬
Оля,Одесса
👍184❤34🖕14💩11🤮7👏4👎3😁1🤣1
Евгений Олегович, добрый день.
Хочу попросить вас написать о моем канале – «Военно-городской дневник».
Это не коммерческий канал, я не организую там никаких сборов и не призываю к донатам. Не публикую новости, а под публикациями нет обсуждений. Этот канал – своеобразный онлайн-мемориал историй реальных людей.
Сначала это был приватный канал, где я собирала истории людей, публикации которых встретились мне в Facebook, и я не собиралась делиться каналом или пиарить его. Но сейчас решила сменить тип канала на публичный и поделиться им с наибольшим количеством людей. Потому что в большинстве своем там собранные истории от первого лица и они очень хорошо демонстрируют как простые люди видят эту войну и что они чувствуют, находясь в этой войне. Все публикации содержат скриншот и ссылку на оригинальную публикацию, то есть с каждой публикации можно перейти на оригинальную должность автора.
Этот канал я начала вести в апреле и сейчас там почти 600 публикаций, а историй, которые на очереди столько же.
Если не сложно, пожалуйста поделиться ссылкой на канал.
Заранее спасибо.
https://news.1rj.ru/str/svidetelivojny
--
С Уважением,
Виктория
Хочу попросить вас написать о моем канале – «Военно-городской дневник».
Это не коммерческий канал, я не организую там никаких сборов и не призываю к донатам. Не публикую новости, а под публикациями нет обсуждений. Этот канал – своеобразный онлайн-мемориал историй реальных людей.
Сначала это был приватный канал, где я собирала истории людей, публикации которых встретились мне в Facebook, и я не собиралась делиться каналом или пиарить его. Но сейчас решила сменить тип канала на публичный и поделиться им с наибольшим количеством людей. Потому что в большинстве своем там собранные истории от первого лица и они очень хорошо демонстрируют как простые люди видят эту войну и что они чувствуют, находясь в этой войне. Все публикации содержат скриншот и ссылку на оригинальную публикацию, то есть с каждой публикации можно перейти на оригинальную должность автора.
Этот канал я начала вести в апреле и сейчас там почти 600 публикаций, а историй, которые на очереди столько же.
Если не сложно, пожалуйста поделиться ссылкой на канал.
Заранее спасибо.
https://news.1rj.ru/str/svidetelivojny
--
С Уважением,
Виктория
Telegram
Воєнний щоденник мирних городян
«Воєнний щоденник мирних городян»
Не комерційний telegram-канал з історіями реальних людей які потрапили під обстріли. Людей які перебувають на окупованих територіях. Людей що евакуювалися з окупації. Людей які втратили будинок і близьких.
Не комерційний telegram-канал з історіями реальних людей які потрапили під обстріли. Людей які перебувають на окупованих територіях. Людей що евакуювалися з окупації. Людей які втратили будинок і близьких.
❤65👍35🤮4🤡4💩1🖕1
Пишет доктор.
Напоминаю: суббота-воскресенье на нашем канале дни отдыха .
В качестве релакса и информации к размышлению, предлагаю сказку от Катерины из Изюмского района:)
Напоминаю: суббота-воскресенье на нашем канале дни отдыха .
В качестве релакса и информации к размышлению, предлагаю сказку от Катерины из Изюмского района:)
👍60❤23🤮3💩2🖕1
Доброго дня Любий Лікарю. Ніколи й дихнути. Не записала казку у блокнот. Тож пишу вам на пряму, щоб хоча б не забути. Ато через контузію бувають приступи провалів пам'яті. Вона повертається, з часом. Але .... Можли я щось відчувала. Бо кожен день з початку війни до евакуації, або знімала відео, або записувала щоденник. Знала, що забуватиму.
Казка про дуб.
Багато років тому на пустиній галявину впав жолудь. Земля була суха і збіднена, але малий упертюх проріс. Важко йому це далося. Та найтяжче було попереду. Більш менш перезимувавши дубок стикнувся із смертельною небезпекою - бензокосою. Безжальна, яка зносила все на своєму шляху норовила знищити деревце. У бідолашного дуба все в середині аж завмерло. Але великим чудом його не зачепило. Він ріс далі. Десь поодаль чув як багатоголосий спраглий хор просить води. Як хтось стогне і просить накрити його від безжальної спеки. Та він був дуже маленький і не знав хто це.
Через деякий час людина з бензокосою пройшла уже із граблями, згребла суху траву в кучу і запалала. Бідолашне деревце задихалося від густого диму, воно шелестіло листочками і благало припинити цю катівню. Та марно старий господар був глухий. Нічого не чув. Минув рік і дубок добряче підрізс поряд прилетіло три насінини беріз і тепер маленькі весело щебетати одна до одної. Поряд вперто лізла акація, а поодаль величаво стояв старий кущ калини. Що помітив дуб, що калина ягід майже не давала і листочки якісь тм'яні.
Тепер дуб був вищий і бачив як в городі спрагло молили у господарів овочі води. Капуста раз по раз зачепала господаря за ноги восковим листям і молила про тінь. Якось дереву скаржився томат" Ну невже не можна мене полити з ранку. Є ні поливають з вечора. Мені і так напекло безжальним сонцем, а вони линуть теплої води. Вони що не розуміють, що до коренів уже окріп дійде. Я гаряче пити не вмію, я прохолодну воду люблю. Та й сам господа я бачив холодну воду ковтками п'є, а гарячу по дрібочці. Я просив, казав. Не чує. Не хочу жити". Через декілька діб томат засох. Картопля аж хекала так їй жарко було. Окрім несамовитої спеки господар додатково землю нагорнув, і бідолашна картопля кожні п'ять хвилин від спеки зомліває. Квасоля уже опускає листочки до землі і благає насіння бур'янів прорости, щоб хоч малесеньку тінь дали. Та щойно протикнеться хоч якийсь бур'янець господар біжить із старою і несамовито знищує, немов запеклого ворога, ба більше пройде і чимось побрискає бур'яни, так що довго усі овочі кашляють. Найгірше дощовим черв'якам. Вони і чорній оголеній землі - вони печуться заживо. Вони волають про допомогу, але не чує господар не чує. Прийшла пора косовиці і старий ворог повернувся на межу. Бензокоса. Як кричали молоді берізки і акація, як побивалася і плакала за сестричками і подружкою одинока берізка. Трава висохла її згребли і знову запалили калина кашляла, берізка чередувала чих із схлипом. А дуб старався взагалі не дихати, із горівшої купи долинали волання про допомогу сонечок і коників. Та господар не чув. Він був глухий до природи так навчили працювати його батька в радянському союзі, а батько його. І всі довкола роблять так, чому йому робити інакше? Щей засміють чого доброго. І так рік у рік. Дуб різ і дужчав, поряд тяглася струнка берізка, а кущ калини з кожним роком опускав віти все нижче і листя ставало все т'янішим. Щороку молоді овочі просили води. Черв'яки старалися підлісти під крону дерева і перероблять хоча коріння рідкої трави у смачнючий грунтових сироп. Старий господар не навидів траву і намагався її скрізь труїти. Дуб аж задихався від тієї хімії. В городі земля ставала все біднішою і твердішою і тепер уже овочі скаржилися, що підчас рідких дощів вода не йде до коренів, а зтікає геть замулюючи їхні листячко. Одного разу старий господар стояв під дубом і сварився,що погана земля. А старий черв'як в кореня лише головою похитав" Земля в нього погана, а чому він її пече на сонці, он сам свою шкіру від спеки сорочкою прикриває, щоб не червоніла. А з грунту все забере, і пектися виставить". Всі погодила, а зробити нічого не могли, не чує.
Казка про дуб.
Багато років тому на пустиній галявину впав жолудь. Земля була суха і збіднена, але малий упертюх проріс. Важко йому це далося. Та найтяжче було попереду. Більш менш перезимувавши дубок стикнувся із смертельною небезпекою - бензокосою. Безжальна, яка зносила все на своєму шляху норовила знищити деревце. У бідолашного дуба все в середині аж завмерло. Але великим чудом його не зачепило. Він ріс далі. Десь поодаль чув як багатоголосий спраглий хор просить води. Як хтось стогне і просить накрити його від безжальної спеки. Та він був дуже маленький і не знав хто це.
Через деякий час людина з бензокосою пройшла уже із граблями, згребла суху траву в кучу і запалала. Бідолашне деревце задихалося від густого диму, воно шелестіло листочками і благало припинити цю катівню. Та марно старий господар був глухий. Нічого не чув. Минув рік і дубок добряче підрізс поряд прилетіло три насінини беріз і тепер маленькі весело щебетати одна до одної. Поряд вперто лізла акація, а поодаль величаво стояв старий кущ калини. Що помітив дуб, що калина ягід майже не давала і листочки якісь тм'яні.
Тепер дуб був вищий і бачив як в городі спрагло молили у господарів овочі води. Капуста раз по раз зачепала господаря за ноги восковим листям і молила про тінь. Якось дереву скаржився томат" Ну невже не можна мене полити з ранку. Є ні поливають з вечора. Мені і так напекло безжальним сонцем, а вони линуть теплої води. Вони що не розуміють, що до коренів уже окріп дійде. Я гаряче пити не вмію, я прохолодну воду люблю. Та й сам господа я бачив холодну воду ковтками п'є, а гарячу по дрібочці. Я просив, казав. Не чує. Не хочу жити". Через декілька діб томат засох. Картопля аж хекала так їй жарко було. Окрім несамовитої спеки господар додатково землю нагорнув, і бідолашна картопля кожні п'ять хвилин від спеки зомліває. Квасоля уже опускає листочки до землі і благає насіння бур'янів прорости, щоб хоч малесеньку тінь дали. Та щойно протикнеться хоч якийсь бур'янець господар біжить із старою і несамовито знищує, немов запеклого ворога, ба більше пройде і чимось побрискає бур'яни, так що довго усі овочі кашляють. Найгірше дощовим черв'якам. Вони і чорній оголеній землі - вони печуться заживо. Вони волають про допомогу, але не чує господар не чує. Прийшла пора косовиці і старий ворог повернувся на межу. Бензокоса. Як кричали молоді берізки і акація, як побивалася і плакала за сестричками і подружкою одинока берізка. Трава висохла її згребли і знову запалили калина кашляла, берізка чередувала чих із схлипом. А дуб старався взагалі не дихати, із горівшої купи долинали волання про допомогу сонечок і коників. Та господар не чув. Він був глухий до природи так навчили працювати його батька в радянському союзі, а батько його. І всі довкола роблять так, чому йому робити інакше? Щей засміють чого доброго. І так рік у рік. Дуб різ і дужчав, поряд тяглася струнка берізка, а кущ калини з кожним роком опускав віти все нижче і листя ставало все т'янішим. Щороку молоді овочі просили води. Черв'яки старалися підлісти під крону дерева і перероблять хоча коріння рідкої трави у смачнючий грунтових сироп. Старий господар не навидів траву і намагався її скрізь труїти. Дуб аж задихався від тієї хімії. В городі земля ставала все біднішою і твердішою і тепер уже овочі скаржилися, що підчас рідких дощів вода не йде до коренів, а зтікає геть замулюючи їхні листячко. Одного разу старий господар стояв під дубом і сварився,що погана земля. А старий черв'як в кореня лише головою похитав" Земля в нього погана, а чому він її пече на сонці, он сам свою шкіру від спеки сорочкою прикриває, щоб не червоніла. А з грунту все забере, і пектися виставить". Всі погодила, а зробити нічого не могли, не чує.
👍74❤25👏8🤮6🤔2💩2😱1🖕1
(продолжение)
З часом на межі через постійно викошену траву почали страждати дерева. З кожним роком поживного сиропу ставало все менше, все менше води поглиналося у землю. Через відсутність трави шалені вітри і неприйнятна вода зносили землю з корені відкриваючи їх безжальному сонцю. Першою здалася калина. В якийсь момент вина зовсім опустила віти і листочки не розпустила. Дуб сумно спостерігав як із хижим задоволення старий господар вирубував кущ. Дуб був уже кремезним і могутнім, але міг із себе видавити лише пару жолудів. Як радів, коли проростали і як тужив коли їх викосювали. Далі здалася берізка. З горя у дуба почала верхівка висихати. З кожним роком корені все більше виринали із землі, все глибше вгризалася суха верхівка в стовбур. Дуб проклинав свою природну витривалість. Він хотів одного - не мучте мене більше.
Старий господар ходив довкола нього в хижому передчутті, спочатку це лякало дуба, а потім йому було всеодно. Одного разу на межу зайшов незнайомець і запропонував старому господареві продати ділянку. Старий господар почав сварити, мовляв погана земля, погане розташування, мало води нащо тобі така.
- Мені згодиться! - Посміхнувся юнак. Щось у тій посмішці відгукнулося в дереві.
Все ж старий господар погодився продати. Поторгуватися. Старий господар полегшено зітхнув махнув рукою, мовляв нарешті здихався, і задоволений пішов. Більше його дуб не бачив. А юнак підійшов до дуба поклав долоню на стовбур і промовив" Нічого ще поборемося" і кудись пішов. Довго слід від долоні пульсував на стовбурі, ніби серце розганяючи по змученому дереві жагу до життя.
Наступного дня юнак прийшов з косою, не бензо, а звичайною. Косив довго дбайливо минаючи лікарські трави, конвалії і молоденькі дерева. Потім восени він їх розсадив так, щоб один одному не заважали. Дуб весь аж зіщулився, знову буде дим. Але далі сталося щось дивне. Юнак приніс подерту простинь, старий світер, подерті штани і подерті шкарпетки. Дуб аж листям стрепенув від здивування.
- Зараз займемося твоїми коренями велетню! - посміхнувся у відповідь юнак.
Він дбайливо накрив корені ганчір'ям, а зверху присипані свіжоскошеною травою. Дуб аж зітхнув від задоволення. Це можна порівняти коли на до сонячного опіку притулити щось холодне. Далі юнак приніс цебро води. І дереву здалося, що він потрапив в рай.
З часом на межі через постійно викошену траву почали страждати дерева. З кожним роком поживного сиропу ставало все менше, все менше води поглиналося у землю. Через відсутність трави шалені вітри і неприйнятна вода зносили землю з корені відкриваючи їх безжальному сонцю. Першою здалася калина. В якийсь момент вина зовсім опустила віти і листочки не розпустила. Дуб сумно спостерігав як із хижим задоволення старий господар вирубував кущ. Дуб був уже кремезним і могутнім, але міг із себе видавити лише пару жолудів. Як радів, коли проростали і як тужив коли їх викосювали. Далі здалася берізка. З горя у дуба почала верхівка висихати. З кожним роком корені все більше виринали із землі, все глибше вгризалася суха верхівка в стовбур. Дуб проклинав свою природну витривалість. Він хотів одного - не мучте мене більше.
Старий господар ходив довкола нього в хижому передчутті, спочатку це лякало дуба, а потім йому було всеодно. Одного разу на межу зайшов незнайомець і запропонував старому господареві продати ділянку. Старий господар почав сварити, мовляв погана земля, погане розташування, мало води нащо тобі така.
- Мені згодиться! - Посміхнувся юнак. Щось у тій посмішці відгукнулося в дереві.
Все ж старий господар погодився продати. Поторгуватися. Старий господар полегшено зітхнув махнув рукою, мовляв нарешті здихався, і задоволений пішов. Більше його дуб не бачив. А юнак підійшов до дуба поклав долоню на стовбур і промовив" Нічого ще поборемося" і кудись пішов. Довго слід від долоні пульсував на стовбурі, ніби серце розганяючи по змученому дереві жагу до життя.
Наступного дня юнак прийшов з косою, не бензо, а звичайною. Косив довго дбайливо минаючи лікарські трави, конвалії і молоденькі дерева. Потім восени він їх розсадив так, щоб один одному не заважали. Дуб весь аж зіщулився, знову буде дим. Але далі сталося щось дивне. Юнак приніс подерту простинь, старий світер, подерті штани і подерті шкарпетки. Дуб аж листям стрепенув від здивування.
- Зараз займемося твоїми коренями велетню! - посміхнувся у відповідь юнак.
Він дбайливо накрив корені ганчір'ям, а зверху присипані свіжоскошеною травою. Дуб аж зітхнув від задоволення. Це можна порівняти коли на до сонячного опіку притулити щось холодне. Далі юнак приніс цебро води. І дереву здалося, що він потрапив в рай.
👍72❤28🤮7💩4👏3🖕1
(продолжение)
Не уявляєте здивування дерева коли новий господар найняв трактора, але виорав невелику ділянку, а не як раніше в притул до самого дуба. З часом дуб щиро подякував новому господарю, бо плуг не обдер і не пошкодив його дрібні корінці і дерево поволі почало підіймати віти. На виораній ділянці господарювала дружина. Вона розділила виорату ділянку на рівні частинки, неширокі щоб можна було рукою дістати і накрили соломою, посадили, садили дивно не розділяли рядочками, а ніби в перемішку, але не хаотично, щоб культури між собою не сварилися. Навесні завжди дмухали льодяні вітри і обморожували саджанці. Тому новий господар швиденько з боку найсильніших вітрів поставив тинок із палиць. Трішки димогло, але не достатньо. Тому новий господар обвсадив по периметру усю ділянку топінамбуром. У вітах дуба жив одинокий горобець( всі інші пташки политіли геть шукати корм) раз по раз прилітав сідав на гіляку дуба весело щебетав, та сміявся з того як господарюють нові господарі, та й сусіди в обличчя господарям сміялися. Та їм було все одно вони робили свою справу.
Тяжко, ой тяжко було господарям перший рік. Свердловини немає, тож воду тягали із колодязя. Та й бур'яну дуже багато. Шкода було дубу, все шелестів листям до нового господаря
- Чому ви так мучаєтеся, протравіть, попередній так робив. - звертався дуб
- Ні, бур'ян поросте, поросте та перестане, це спочатку важко.
Дуб взагалі нічого не зрозумів, але сперечатися не став.
Нові господарі рвали бур'ян, зрізали серпом, скосювали, сікли секаторим доки не набрався насінням і товстим шаром клали на виділені діляночки, вони їх називали грядами. Діти ходили коло батьків і немов маленькі гармати то тут то там прицільно стріляли то насінячком кавуна, то кісточкою абрикоси, персику, вишні, яблука і винограду. Ох як же весело їм було цим займатися, і ніхто їх не сварив, а навпаки підбадьорювали. А діти раді старатися. Реготали. І дуб сам не помітив як втягнувся в цю веселу атмосферу.
Багато працювали нові господарі. Городина підіймалася і весело щебетали між собою. Прикрита соломою і сухими зрізаними бур'янами земля була волога, приємна, нові господарі старалися поливати зранку холодною водою, тож городина напивалася в досталя і більше не скаржилася. Солому го сподарі називали мульчею, дуб з два місяці вивчав це дивне слово. Окрім мульчи корінячко городини від жагучої спеки захищали самі рослини. Густо посаджені один до одного, не давали вільно рости бур'янам і листя одного, давало тінь другому.
От кожного вечора томат дякував гарбузу, що той закрив своїм великим листям коріня від палючого сонця.
Спочатку господарі носили скрізь воду з колодязя, але з часом почали виливати по 5-6 відер лише під нього, дивної, каламутної. Дуб запитав:
- Господарю, що це за вода.
- Із ванної. Тобі не подобається?
- Ні що ти. Смачна.
В коренях на гнилому ганчірі поселилися черв'яки і дуб вперше за багато років наївся вдосталь смачного грунтовно сиропу. З часом підіймалися городина і топінамбур. Одна капустинка навіть закохалася в топінамбур в все раз по раз лоскотала його своїм листячком. В грядах теж оселилися дощові черв,яки. І земля під шаром мульчи ставала все м'якшою і пухкіщою. Огірочки задоволено ніби роспливалися ситі і пузаті.
Не уявляєте здивування дерева коли новий господар найняв трактора, але виорав невелику ділянку, а не як раніше в притул до самого дуба. З часом дуб щиро подякував новому господарю, бо плуг не обдер і не пошкодив його дрібні корінці і дерево поволі почало підіймати віти. На виораній ділянці господарювала дружина. Вона розділила виорату ділянку на рівні частинки, неширокі щоб можна було рукою дістати і накрили соломою, посадили, садили дивно не розділяли рядочками, а ніби в перемішку, але не хаотично, щоб культури між собою не сварилися. Навесні завжди дмухали льодяні вітри і обморожували саджанці. Тому новий господар швиденько з боку найсильніших вітрів поставив тинок із палиць. Трішки димогло, але не достатньо. Тому новий господар обвсадив по периметру усю ділянку топінамбуром. У вітах дуба жив одинокий горобець( всі інші пташки политіли геть шукати корм) раз по раз прилітав сідав на гіляку дуба весело щебетав, та сміявся з того як господарюють нові господарі, та й сусіди в обличчя господарям сміялися. Та їм було все одно вони робили свою справу.
Тяжко, ой тяжко було господарям перший рік. Свердловини немає, тож воду тягали із колодязя. Та й бур'яну дуже багато. Шкода було дубу, все шелестів листям до нового господаря
- Чому ви так мучаєтеся, протравіть, попередній так робив. - звертався дуб
- Ні, бур'ян поросте, поросте та перестане, це спочатку важко.
Дуб взагалі нічого не зрозумів, але сперечатися не став.
Нові господарі рвали бур'ян, зрізали серпом, скосювали, сікли секаторим доки не набрався насінням і товстим шаром клали на виділені діляночки, вони їх називали грядами. Діти ходили коло батьків і немов маленькі гармати то тут то там прицільно стріляли то насінячком кавуна, то кісточкою абрикоси, персику, вишні, яблука і винограду. Ох як же весело їм було цим займатися, і ніхто їх не сварив, а навпаки підбадьорювали. А діти раді старатися. Реготали. І дуб сам не помітив як втягнувся в цю веселу атмосферу.
Багато працювали нові господарі. Городина підіймалася і весело щебетали між собою. Прикрита соломою і сухими зрізаними бур'янами земля була волога, приємна, нові господарі старалися поливати зранку холодною водою, тож городина напивалася в досталя і більше не скаржилася. Солому го сподарі називали мульчею, дуб з два місяці вивчав це дивне слово. Окрім мульчи корінячко городини від жагучої спеки захищали самі рослини. Густо посаджені один до одного, не давали вільно рости бур'янам і листя одного, давало тінь другому.
От кожного вечора томат дякував гарбузу, що той закрив своїм великим листям коріня від палючого сонця.
Спочатку господарі носили скрізь воду з колодязя, але з часом почали виливати по 5-6 відер лише під нього, дивної, каламутної. Дуб запитав:
- Господарю, що це за вода.
- Із ванної. Тобі не подобається?
- Ні що ти. Смачна.
В коренях на гнилому ганчірі поселилися черв'яки і дуб вперше за багато років наївся вдосталь смачного грунтовно сиропу. З часом підіймалися городина і топінамбур. Одна капустинка навіть закохалася в топінамбур в все раз по раз лоскотала його своїм листячком. В грядах теж оселилися дощові черв,яки. І земля під шаром мульчи ставала все м'якшою і пухкіщою. Огірочки задоволено ніби роспливалися ситі і пузаті.
❤75👍26💩6🤮5👏2🖕1
(продолжение)
Так і жили роками. Покинуту невиорану частину городу господар спочатку просто косив. А восени приносив або куплені саджанці і садив, або те що виростало з наплюханого дітьми. Хоча в основному старався не чипати, старався лишити там де виросло. Пересаджував тільки, якщо заважало один одному. З часом господарі пробили свердловину і із шлангів добряче проливали все що росло. А росло чимало тепер на ділянці не було нещасної городини і одинокого дуба. Тепер тут росло все що тільки можна уявили, і плодові, і не плодові, і декоративні дерева. Найрізноманітніші куші. Квіти, лікарські, пряні трави. Гриби. Господар поряд з дубом посадив горіха і вони тепер поважно перемовлялися. Коріня дуба вкрилося товстим шаром грунту бо господар щороку додавав ганчір'я і мульчи, тепер у цьому не було потреби, господар періодично скошував траву і все. Потім господар посіяв гриби під дуба і горіха. Особливо їх веселив труфель. Коли повз проходив господар, він показував язик і казав " Не побачиш, не знайдеш". Та господар знаходив і був на сьомому небі від щастя.
Бур'янів ставало все меншу і тепер господарі привозили з відкілясь листя і траву. А якщо десь дощкульми на них господарі клали старий ленолейм, або картон. І шкідників практично не лишилося. Багато їх було в перший рік. Ох і об'їлися сонечка та хижаки того року. Тому покликали родичів з інших ділянок щоб теж поїли. Тепер розмножилися хижаки і у шкідників не лишилося жодного шансу. Бідолашний горобчик обївся гусениць. І лежав догори лапками на одній із гілок дуба.
- Ох як їх багато, я всіх не з'їм? - скаржився він.
- Так покличе друзів на допомогу! - запропонував дуб.
Тепер пташок ціла зграя.
Пішли дощі, і не стекли, не замулили рослини. А немов в губку впиталися в мульчу. Особливо веселилися після дощу дощові черв'яки. Вони виставляли із мульчи свої писки і показували язика, а коли пташка налітала їх схопити, гульк і був такий. І знову. Ну й кумедні.
Тож тепер щоранку на ділянці стояв страшенний пташиний гомін. В вечері підчас заходу сонця кружляли стрикози, а вночі полювали кажани.
Одного разу пройшов господар з пилкою до дуба. Дерево не сахнулася з переляку, а спостерігало з цікавістю.
- Ну що велетню займемося твоєю верхівкою?
Дуб свально зашелестів вітами. Ну дуже вона йому дошкуляла.
Господар дбайливо обрізав і зріз замазав садовим варом.
Багато жолудів достигало на дереві. Щойно починали опадати приходила господиня і збирала. На запитання дуба навіщо. Господиня пояснила, що їсти будуть. Дуб здивувався, але наступні роки плекав жолуді, ще завзятіше. Ті жолуді, що проросли господиня відносила на відстанях де заважати не буде, садила. Тож тепер уся межа була в молодих дубках, а старий дуб не міг натішитися своїми дітками.
Та на межі росли не тільки дуби, там були і берези, і горобина, і цукровий клен, і акація, і гльод, і бузина. І з часом на межі виріз справжній ліс. Весело було гомоніли з друзями.
Одного разу господар прийшов з лопатою і почав щось копати на місцині яку завжди зберігав порожньою. Довго копав. Землю розподіляв перекриваючи струмки якими тікала вода з ділянки. Вирив глибоку не рівномірну , яму, а до неї немов промені по всій ділянці канавки - він їх назвав дренажем. Не довго стояла яма порожньою. Пішли дощі і вона набралася води. Тепер господар звідти поливав. Потім вирив ще, нижче і зробив щоб перетікало. Так вийшло три озера. Завдяки цим озерам дерева почали робити свій власний дощ. Коли нічна роса опадала на землю. Господар оселив там рибу і раків.
Потім господар побудував сарайчик і оселив качак на озері. Ох і кумедні. Особливо дубові подобалося коли вони лоскотали, його хвостиками. І відкладали біля стовбура яйця.
Далі господарі відгородили ділянлчку сіткою і там оселилися кури із свиньми, як не дивно дуже комфортно їм разом. Далі оселилися кози і коні.
Так і жили роками. Покинуту невиорану частину городу господар спочатку просто косив. А восени приносив або куплені саджанці і садив, або те що виростало з наплюханого дітьми. Хоча в основному старався не чипати, старався лишити там де виросло. Пересаджував тільки, якщо заважало один одному. З часом господарі пробили свердловину і із шлангів добряче проливали все що росло. А росло чимало тепер на ділянці не було нещасної городини і одинокого дуба. Тепер тут росло все що тільки можна уявили, і плодові, і не плодові, і декоративні дерева. Найрізноманітніші куші. Квіти, лікарські, пряні трави. Гриби. Господар поряд з дубом посадив горіха і вони тепер поважно перемовлялися. Коріня дуба вкрилося товстим шаром грунту бо господар щороку додавав ганчір'я і мульчи, тепер у цьому не було потреби, господар періодично скошував траву і все. Потім господар посіяв гриби під дуба і горіха. Особливо їх веселив труфель. Коли повз проходив господар, він показував язик і казав " Не побачиш, не знайдеш". Та господар знаходив і був на сьомому небі від щастя.
Бур'янів ставало все меншу і тепер господарі привозили з відкілясь листя і траву. А якщо десь дощкульми на них господарі клали старий ленолейм, або картон. І шкідників практично не лишилося. Багато їх було в перший рік. Ох і об'їлися сонечка та хижаки того року. Тому покликали родичів з інших ділянок щоб теж поїли. Тепер розмножилися хижаки і у шкідників не лишилося жодного шансу. Бідолашний горобчик обївся гусениць. І лежав догори лапками на одній із гілок дуба.
- Ох як їх багато, я всіх не з'їм? - скаржився він.
- Так покличе друзів на допомогу! - запропонував дуб.
Тепер пташок ціла зграя.
Пішли дощі, і не стекли, не замулили рослини. А немов в губку впиталися в мульчу. Особливо веселилися після дощу дощові черв'яки. Вони виставляли із мульчи свої писки і показували язика, а коли пташка налітала їх схопити, гульк і був такий. І знову. Ну й кумедні.
Тож тепер щоранку на ділянці стояв страшенний пташиний гомін. В вечері підчас заходу сонця кружляли стрикози, а вночі полювали кажани.
Одного разу пройшов господар з пилкою до дуба. Дерево не сахнулася з переляку, а спостерігало з цікавістю.
- Ну що велетню займемося твоєю верхівкою?
Дуб свально зашелестів вітами. Ну дуже вона йому дошкуляла.
Господар дбайливо обрізав і зріз замазав садовим варом.
Багато жолудів достигало на дереві. Щойно починали опадати приходила господиня і збирала. На запитання дуба навіщо. Господиня пояснила, що їсти будуть. Дуб здивувався, але наступні роки плекав жолуді, ще завзятіше. Ті жолуді, що проросли господиня відносила на відстанях де заважати не буде, садила. Тож тепер уся межа була в молодих дубках, а старий дуб не міг натішитися своїми дітками.
Та на межі росли не тільки дуби, там були і берези, і горобина, і цукровий клен, і акація, і гльод, і бузина. І з часом на межі виріз справжній ліс. Весело було гомоніли з друзями.
Одного разу господар прийшов з лопатою і почав щось копати на місцині яку завжди зберігав порожньою. Довго копав. Землю розподіляв перекриваючи струмки якими тікала вода з ділянки. Вирив глибоку не рівномірну , яму, а до неї немов промені по всій ділянці канавки - він їх назвав дренажем. Не довго стояла яма порожньою. Пішли дощі і вона набралася води. Тепер господар звідти поливав. Потім вирив ще, нижче і зробив щоб перетікало. Так вийшло три озера. Завдяки цим озерам дерева почали робити свій власний дощ. Коли нічна роса опадала на землю. Господар оселив там рибу і раків.
Потім господар побудував сарайчик і оселив качак на озері. Ох і кумедні. Особливо дубові подобалося коли вони лоскотали, його хвостиками. І відкладали біля стовбура яйця.
Далі господарі відгородили ділянлчку сіткою і там оселилися кури із свиньми, як не дивно дуже комфортно їм разом. Далі оселилися кози і коні.
❤76👍24💩13👏3👎1🖕1
Одного разу лежав господар під дубом і дерево запитало.
- А чому твоє господарювання так відрізняється від попереднього господаря?
- Твій попередній господар притримувався інтенсивних стандартних технологій, а я притримуюся природних правил, це називається пермакультура.
-А як ти до цього дійшов?
(окончание)
- Раніше і я робив як твій попередній господар. Але нічого не отримував. Я ішов на роботу, щоб себе прогодувати, працював як проклятий і все одно був голодний. Я був нещасний. І мене почало мучати питаня. Що не так? Я почав читати, досліджувати. І знайшов статі про природне землеробство. Чесно кажучи ця ділянка налякала мене, але коли я побачив тебе,Дубе, змученого, як ти тримаєшся за життя. Я вирішив прийняти цей виклик. І от результат. Правда тут добре?
- Так тут справжній рай.
- Тобі краще зі мною?
- Звичайно, я найщасливіше дерево у світі.
- Ну раз ти щасливий, то і я щасливий. - промовив господар і заснув.
А дуб задумався. Шкода що таких як він мало. Шкода,що люди не розуміють як вони залежать від навколишнього середовища. Що нещадно нищать його. Шкода, що людство рубає гілку на якій сидить.
Все казці кінець. Сподіваюся ви зрозумієте, що я намагалася нею донести
Слава Україні.
Катерина Ізюмський район.
- А чому твоє господарювання так відрізняється від попереднього господаря?
- Твій попередній господар притримувався інтенсивних стандартних технологій, а я притримуюся природних правил, це називається пермакультура.
-А як ти до цього дійшов?
(окончание)
- Раніше і я робив як твій попередній господар. Але нічого не отримував. Я ішов на роботу, щоб себе прогодувати, працював як проклятий і все одно був голодний. Я був нещасний. І мене почало мучати питаня. Що не так? Я почав читати, досліджувати. І знайшов статі про природне землеробство. Чесно кажучи ця ділянка налякала мене, але коли я побачив тебе,Дубе, змученого, як ти тримаєшся за життя. Я вирішив прийняти цей виклик. І от результат. Правда тут добре?
- Так тут справжній рай.
- Тобі краще зі мною?
- Звичайно, я найщасливіше дерево у світі.
- Ну раз ти щасливий, то і я щасливий. - промовив господар і заснув.
А дуб задумався. Шкода що таких як він мало. Шкода,що люди не розуміють як вони залежать від навколишнього середовища. Що нещадно нищать його. Шкода, що людство рубає гілку на якій сидить.
Все казці кінець. Сподіваюся ви зрозумієте, що я намагалася нею донести
Слава Україні.
Катерина Ізюмський район.
❤235👍51🤮8🥰6👏6💩6🖕1
Катерина Ізюмський район, здравствуйте! Ваша сказка мне очень полюбилась! Она согрела мне душу своей душевностью, любовь и пониманием природы! Дякую вам! Вы талант!
👍116❤18🔥7💩6👎3🖕1
Добрый Наш Доктор, Евгений Олегович, здравствуйте! Много раз хотела написать письмо, то на одну тему,то на другую,но мои мысли я встречала у вас на канале,не хотелось повторяться. Сейчас самое время. Тревога, Днепр. Вчера над нашим домом пролетели 2 ракеты, сегодня все утро взрывы. Дочка на руках спит, сидим в кухне, кухня внутри дома. Доктор,так ХОЧЕТСЯ ЖИТЬ! Нам всего по 35 и столько было планов, а теперь постоянная тревога за всю семью. По ночам сплю плохо, прислушиваясь к тревогам и бахам. Жизнь поставлена на паузу, далеко боишься планировать, вроде и есть планы, но на пару дней. Но понимаешь,что все может измениться, жизнь сейчас в Украине -рулетка. Будьте вы прокляты, кто жмёт на эти чёртовы кнопки, кто отдает приказы бить куда попадет!!! Опять бах! Допишу,если живы останемся...
😢274🙏78❤41👍10🤮6💩4🔥2🖕1
Здравствуйте, Евгений Олегович, и читатели канала.
Я из России. Уже писала Вам, ещё в феврале, когда началась война. Потом много читала писем других людей, и с апреля по август взяла паузу. Очень сложно жить в постоянном напряжении и негативе, когда у тебя годовалый ребёнок, который правда все чувствует.
Очень много мыслей у меня, сначала думала, что напишу, поделюсь с Вами, а начала писать и понимаю, что не нужны Вам мои слова, они просто неуместны.
Сегодня юбилей у фюрера №2... И как невероятно много людей желают этому таракану смерти. Но при этом все сидят по норам, как в сказке про тараканище...
Я вот только подумала, что у этой банды точно есть план на случай, если батя умрёт. Что шайка будет делать после его смерти? Маловероятно, что там адекватные люди, готовые немедленно все прекратить...
Желаю победы Украине, а после - процветания❤️.
А Россию уже ничего не спасёт...
Я из России. Уже писала Вам, ещё в феврале, когда началась война. Потом много читала писем других людей, и с апреля по август взяла паузу. Очень сложно жить в постоянном напряжении и негативе, когда у тебя годовалый ребёнок, который правда все чувствует.
Очень много мыслей у меня, сначала думала, что напишу, поделюсь с Вами, а начала писать и понимаю, что не нужны Вам мои слова, они просто неуместны.
Сегодня юбилей у фюрера №2... И как невероятно много людей желают этому таракану смерти. Но при этом все сидят по норам, как в сказке про тараканище...
Я вот только подумала, что у этой банды точно есть план на случай, если батя умрёт. Что шайка будет делать после его смерти? Маловероятно, что там адекватные люди, готовые немедленно все прекратить...
Желаю победы Украине, а после - процветания❤️.
А Россию уже ничего не спасёт...
👍210🤮45❤18😢15🙏15💩8🖕6👎2