Здравствуйте, доктор и все читатели канала. Я из России. Было уже дело, что писала к Вам сюда на канал в начале всей этой катастрофы. Потом просто читала письма других людей. Сейчас хочу скорее выговориться. Это как отдушина.
За весь этот промежуток времени от моего письма до «сейчас» я многократно пыталась найти хоть кого-то, кто готов действительно подумать о чем-то, кроме своей пятой точки. Благо нашла такого собеседника в своей подруге. Это было такое облегчение, так как попытки выйти на разговор с мужем заканчивались фразой «не накручивай себя», с мамой - «не все так однозначно» (крайне раздражает данная позиция), про бабушек, как своих, так и мужа, вообще молчу (они, как мне кажется, молиться готовы на царя). И все в том же плане по наклонной.
И вот объявлена могилизация. Как же, бл***, поменялось их мнение. Ну почти всех, но ладно бы осознали всю ситуацию, что мы преступники, так нет… все просто возмущаются, что это коснулось их. Я только и слышу, что «а почему мы должны», «а где регулярная армия». Единственное, что не поменялось, так это разговор с мамой. Она до сих пор продолжает, что все не так однозначно, а при разговоре, что вдруг придёт повестка моему мужу, получила ответ, что неправильно не идти. Там я вообще в осадок выпала. Ну и удивляют бабушки, которые твердят «это такой ужас», но царь молодец - страну на ноги поставил. Только в каком месте интересно.
У мужа тут услышала разговор с его знакомым, где он сказал: «если придёт повестка, деваться некуда - пойду». Пыталась с ним поговорить на эту тему и выяснить, от куда такое беспрекословное подчинение идти на убой, где цель только причинение вреда, но даже он не знает. Да, ему не хочется оставлять нас с ребёнком, но, дословно, «бегать я тоже не хочу».
Знаете, я и раньше жутко хотела идти на митинги, да крушить все вокруг, но не шла, так как на руках годовалый ребёнок. Сейчас это желание только усиливается, но пока так же сижу ради ребёнка дома.
И как же хочется, чтобы эти идиоты с дубинками и оружием в окружении царя очнулись, отвлеклись от получаемого бабла, повернулись к нему и близстоящим и нажали на курок.
Я не знаю, чего точно ждать в ближайшее время, и готовлюсь ко всем поворотам, но что знаю точно, так это - итог будет одним, просто степень тяжести может быть разной. И ладно я хоть сколько-то прожила, хотя мне ещё жить и жить, но как же я боюсь за ребёнка. Он только все познаёт. Дай Бог, мы ещё увидим мирное время, но это будет только с полной заменой власти, и то не факт.
Спасибо, что есть такая возможность выговориться.
Слава Украине. Сил Вам.
Россия очнись, и не рой ещё большую яму.

Любі українці, пам'ятайте, що ціль терору посіяти паніку та страх! Саме тому вони луплять по мирним містам.
Тримайтеся, бережіть себе та своїх близьких!
Нашим ворогам ніколи не знищити нашу націю!
Беремо себе в руки та продовжуємо боротьбу! Нас захищають найкращі!
Кончені терористи будуть покарані!

Здравствуйте, Доктор.

В такое утро очень сложно отправлять Вам стихи, написанные вчера и написанные совсем о другом. Но так уж вышло, что каждый мой "девятый" День кому-то посвящён.

Вчера, 09.10 исполнилось бы 63 года Борису Немцову, убитому несколькими выстрелами в спину в феврале 2015 у стен Кремля на Большом москворецком мосту. Немцов в 90-х был первым официально озвученным преемником Ельцина на посту Президента РФ. Политик, который вырос самостоятельно и публично, в отличии от. Но, очевидно, столь яркие и слишком свободные люди там, наверху, в тот момент были не нужны.

С 2014 года Борис много говорил о том, что если Диктатор не будет остановлен изнутри и/или снаружи, то расширение войны - неизбежный факт.

Сегодня весь мир видит, как "высокоточно" ведёт свою неправовую и аморальную войну один спятивший дед. И я не понимаю, чего он (мир) ждёт. Не понимаю.


Война. День 229. Памяти Бориса Немцова

Я знаю точно -
Слова все тщетны,
Ведь днем и ночью
В прямом эфире
Народным массам,
Увы, запретны
Вопросы к асам
Мочить в сортире.

Я знаю точно -
Призвать к ответу
Ударом сочным,
Ударом в корпус
Могли бы… люди,
Подняв карету:
"Эй, Царь на блюде,
Поправь-ка компас!".

Я знаю точно,
Пойдёт на братца:
"А так ли прочны
Границы мира?" -
Тоска - в домашних,
Не разобраться
В вопросах важных? -
Встречай Мортиры!

Война ФМ | @voina_fm

1959 - 2015 - 2022

10.10.2022

Создатели и участники этого канала,

имею ли я моральное право разделить с вами горе и боль за террор, который в очередной раз устраивают эти мрази на вашей земле? Позвольте высказать, что это абсолютно чудовищно и недопустимо, и мне очень жаль, что военные преступники, их хозяева, подпевалы и просто ватноголовые идиоты сегодня пируют на костях. Среди них и моя родная мать, а ведь я уже думала, что мое разочарование в человеке достигло дна. Я не знаю лично погибших и пострадавших, но сегодня я плачу вместе с теми, кто их знал. Скорблю о погибших и раненых и молюсь о здравии тех, кто все еще остается в опасности🙏 Не имею смелости на то, чтобы спрашивать у вас "как вы?", боюсь ответа.
Мысленно я сейчас с вами. И дай бог нам, россиянам, прозрения и ответственности за свои поступки.

Анастасия, НиНо.

Сегодня , зайдя в ТГ- каналы , где опубликованы жуткие кадры последствий ударов российских ракет, я увидела реакции отдельных "нелюдей"- смайлик " поднятый большой палец". Кем же надо быть, чтобы радоваться людскому горю. Могу представить технически, когда по ТВ сказали, что нанесен удар по заводу или военной базе - радость победы русни. Но...здесь перед глазами окровавленные лица, трупы, разрушенные дома, сгоревшие машины с людьми и... "большой палец", как одобрение. Россия- это приговор тебе! Тебе уже не восстать! Мерзость и тлен в душе твоей! Да, не каждый русский поставит этот смайлик, но они есть и они плесень, которая покрывает все. Нет такого средства, чтобы отмыться

Ирина, Днепр

Доброго дня Любий Лікарю.
Болюче відчуття дежавю.
Сьогодні вийшли із дому в школу, бух бух. Набираю вчительку. Питаю, що відбувається. В відповідь нічого не відомо ведіть дітей. Трішки відійшла гул. Зазвичай племіниця прискоком стрибала в перед, а я із сином поволі пленталися до школи. То зазвичай. Цього разу коли загуло племіниця розвернулася і помчала до мене, вчепилася в руку так що репнув шов на рукаві куртки. Я навіть не злякалася. Та й чого скільки таких пролетіло в Залимані над хатою, та так низько, що звуковою хвилею димарь розбили. Тай подумала, що то наш винищувач. Ну я й тягну тепер їх обох і пояснюю, що то наш літак він нас захищає.діти трішки заспокоїлися. Та не на довго. Пройшли декілька метрів і на нас як лавина нахлинули діти які поверталися зі школи. Наздогнала мама однокласника малої і крикнула " Ідіть додому в наш бік ракети летять". Все рукав відірвала. Почала кричати." Швидко додому, там Любомир, там баба. Вони нас вистежили. Вони нам і цей будинок підірвуть. Я їм не подобаюся, вони мене вбити хочуть". Я отетеріла. Привів до тями дивний смик у другу руку. Син уже почав осідати. Підхопила, потрясла. Очуняв. Блідий. Зателефонувала вчительці. Вибачається, себе сварить. Летить. Довкола всі як мурахи бігають. Я з дітьми сіла в заглибенку і сиджу. Минуло. Діти затягли в магазин. Купила солоденького. Морозива ласунку. І багато фаршу і курячих печінок. Морозиво дуже виручило. Антистрес для дітей подіяв. Через стрес їли несамовито.
Залізла в новини, масштабний удар. Чула кожен вибух в Києві. Це ж якої сили, що я з такого далику чула. Жах. Нагадало її Ізюм, але по Ізюму били меншим калібром і набагато ближче він був. І знаєте що я відчула. Ні не страх. Злість. Я така людина- я ніколи нікому не заздрила. Ненавиділа лише одну людину в житі - батька мого сина. Він мене вагітною покинув. Уже 13 років нічого про нього не знаю. Це жахливе відчуття. Воно зжерало мене із середини. Я не хочу ненависті, я тримаюся. Але уже на грані. Сьогодні була близька до ненависті. Але не страх. Не дочекаєтеся. Вдома мама б'ється в істериці. Питає що роботи. Я порадила їй попрати дощовою водою. Сама пішла натягувати питну. Натягала третину. Світло зникло. Діти уже сиділи біля погреба, мама зібрала всі тривожні валізи. Я свої і не розбирали. Спустили в погріб стільці і сидимо. У дітей істерика, зазначу не переляк. Злість. Жахнувся як 7 річна племіниця проклинала Путіна. Син заснув. Мама плаче. Не ві страху. Від безвиході, що під Ізюм дозвонитися не може. Я на них дивлюся і в мене одне бажання забитися в куток і просто тихо плакати. Племіниця взяла за руку. " Тьотя ми ж уже гірше переживали". Відпустило. З 30 спроби дозвонилася в село. Все гаразд. Маму попустило. Повідомили, що тепер всі троє навчаються дистанційно. Все тепер і води попити ніколи буде. Сиділи поки не повідомили про запуск метрополітену. Дали світло. Донесла води.Я вчила, а мама хоча б їсти приготувала. Зараз лягаємо спати в гарному одязі. Помолилися Богу, щоб зберіг і ми завтра прокинулися. Яке сильне і болюче відчуття дежавю
Слава Україні.
Катерина Ізюмський район

Страшнее злодеяний людей грешных - только бездействие праведных.



Будучи подписанным на творческих людей со всего мира, я понял, что я больше могу смотреть на посты и проекты россиян, абстрагируясь от войны россии против Украины. Я почувствовал это давно, но написать решил сейчас, после очередной массированной атаки на мою страну.

Я не могу простить россиянам, пускай даже «хорошим» и очень талантливым, их бездействия. Я не понимаю, как они могут продолжать публично заниматься своим творчеством, вести стримы, давать уроки, продавать свои услуги и ни слова не говорить о войне.

С одной стороны я понимаю, что они не обязаны выражать свою позицию. Они имеют полное право просто работать и не афишировать свою позицию публично. С другой - я не могу принять такого положения дел. Быть «вне политики» теперь просто не этично.

Представим себе человека, который торгует пирожками на площади. Выходит каждый день на одно и то же место и начинает громко на распев повторять: «Пирожки горячие! Свежие! Домашние!». И вот однажды на этой площади, где он стоит каждый день с пирожками, начинают ежедневно происходить преступления. Людей поочерёдно то грабят, то насилуют, то пытают и убивают. И на фоне этого всего наш человек каждый день стоит и распевает: «Пирожки горячие!»…

Аморально делать вид, что ничего не происходит. Аморально продолжать вещать на огромную международную аудиторию, полностью игнорируя войну, даже не упоминая о ней. Недостаточно быть просто внутренне несогласным.



Россияне, тем что вы молчите, игнорируя преступления, вы фактически способствуете их принятию в обществе. Раз нет возмущения, значит происходящее - допустимая норма.



Я вас ни к чему не призываю. Мне плевать. Вы уже проиграли войну. Дальше вас ждёт только позор, изоляция от мира и рецессия.

Это вам жить в этой стране, среди людей, для которых насилие станет нормой. Не хотите ничего с этим делать - не делайте.



Андрей, Киев

Всего доброго всем добрым людям!

Безумно жаль тех, чью жизнь сегодня нелепо и преступно оборвали очередные судороги кремлёвского урода.
Скорейшего выздоровления тем, кто ранен.
Стойкости тем, кто потерял близких.
Понимаю, что грош цена моим соболезнованиям, но пусть лучше меня пошлют куда подальше с ними украинцы, чем они же подумают, что мне все равно.
Лучше всего сегодня выступил от лица Украины Золкин прямо из центра Киева - не добавить, не добавить.
Таня из сердца Украины - спасибо за заботу от обоих Дмитриев СПб (тезка, я думаю ,не будет против).
Ольги (Одесса и не только) - слов нет у меня таких, чтобы...
Тезка-земляк! Кроме Путина и его ближайшего окружения есть ещё немалая орда моральных уродов, без личного осознанного участия которых сегодняшние события были бы невозможны. Впрочем как и все предыдущие аналогичные мерзости.
Кто-то ведь исполняет месть пахана за его любимый мост, будь он проклят.
Кто-то взлетает, кто-то выходит в море, кто-то снаряжает, даёт целеуказание, готовит данные стрельбы...
Все они потом (если будет это потом) будут блеять, что они лишь исполнители, им приказали, они люди служивые. Вот только понятие преступного приказа и военных преступлений никто не отменял. С этими всеми то что делать...
А до "Полярной Совы" это существо не доживёт - свои же замочат в сортире, в попытке замести следы и выкупить прощение, свалив все на пахана.
Если честно, то все чаще в голове, когда думаю про Россию, всплывает неведомо где услышанная фраза:
"Здесь не исправить уже ничего, Господь, жги!"

Слава Украине!
Дмитрий СПб.

https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/7764
О, Ирина, вы не представляете сколько смайликов и "пальцев вверх" стоит под постами с жертвами в Донецке, иногда по 3 тысячи. Интересно, кто же их ставит?
Не у всех жертв такая шикарная рекламная кампания, как у украинских. Вы о многих просто не знаете. У нас жизнь по лотерее уже много лет, и сейчас каждый день прилеты в дома и школы, каждый день погибают люди, у себя дома или которые шли на работу или в магазин, но о них нет жалостливых новостей, на рекламную кампанию никто не дал денег, только сухие сводки: сегодня умерло столько-то. А когда люди подрываются на лепестках, им отрывает ноги, знаете сколько лайков под этими новостями?

Доброго дня Любий Лікарю.
Кози
Коли ми виїхали ми випустили своїх породистих кіз на призводяще. Сусід ветеринар розповідав, що прийшли люди і забрали їх собі. Сусід ветеринар мав авто і переодично в короткі затишшя заїжджав в село привести гуманітарку і речі забрати. Ми цікавилися в нього чи відомо щось про наших козочок бо як діти вони нам були. Всі як один розповідали, що повбивало, або з'їли жодної живої. Ми оплакували їх важко цю утрату переживали.
Наших кіз іншими не сплутаєш в них або взагалі немає, або короткі вуха. На все село лише в нас і дві від нашого цапа. Все.
Приїжджає в село сестра і за шкибирток місцевих зірок мародерів нумо тягати. Вижило із 16 - 8. Трьох повернули собі тих лишили людям, що доглядали. Доглядали старики які не витримали б дороги. А наші кози очеровашки. І дояться в радість. Розповідають, що лише завдяки ним не здавалися і витримали те пекло. Один дідусь розповів як одного разу пішов до городу трохи молодої картоплі накопати. Моя козочка зірвалася з вірьовки і до нього вела себе дивно навіть агресивно. Дідусь хочеш не хочеш почав задкувати. Минуло декілька секунд на місце де він щойно стояв прилетіла міна від міномета. Дід трохи оглух, а так відбувся переляком. Також сусіди розповідають, що козенята втікали від приймачів і бігли назад у мій двір. Там бідолашних вбивало. Люди розповідали зі сльозами на очах як їм доводилося дорізати. Розповідають, що до мого двору був не здоровий інтерес. Спочатку щойно ми виїхали весь город закидали снарядами і навіть фосфором поцілили. Сестра розповідає, що сад спалений із 200 саджанців вціліло 15. Все вигоріло. Особливо вирва на зернових і гречці. Я з цієї ділянки спокійно 5 осіб прогодовувала. Хочете сказати випадково. Не думаю. Знали куди цілили. Хочуть нам 1933 організувати. Сусіди розповідають зазвичай пролетить дрон і все. А над нашою хатою п'ять кіл зробить. І от втекло козенятко, загудів дрон. Все обстріл. При найменшому русі у мене. Двоє скелетів в городі, інших встигли дорізати. Вбитий кіт. Пес вижив, але на лапу шкутельгає. По селу всі коні, корови вбиті. На все село менше 40 кіз і 5 корів. У одного бики і корівка вціліли. Тепер ходе і сміється з тих у кого худобу повбивало. Неадекват.В селі до війни були близько 4 000 жителів, ну не всі повернулися ну якщо і 5 частина зараз повернулася, цього мало. Не вистачатиме. І чому до мого двору так ушниплитя я що головний нацист? Чи у мене на зерновий тракторний завод. Особливо небезпечний об'єкти. Будинок в якому жило дві жінки і троє дітей. А може баба Маня страшний нацист, ну та баба Маня яку у вісні прямо в ліжку спалили. Лишилося від неї лише хрест в дворі біль згорівшої хати. Ой страшний небеспечний бендеровець на двох палицях ледве пов'язала. Так бендеровець родом із Астрахані все життя з російським паспортом і по російському говорила. Прожила серед укропів не клята не м'ята. А освободітелі нарешті звільнили від старої тілесної оболонки.
Знаєте в дитинстві я відрізнялася від однолітків. Росла д 90 - сті на прикордонні з Росією, тож мені не преба пояснювати як мені було. Бувало додому приходила вся синя від побоїв. Батьки казали давай здачі. А я боялася, що ще гірше стане. В якийсь момент стало нестерпно і я дала здачі. Ох дала відлупцювала торбою з горохом який бабці несла. Не чіпали. Навіть в друзі набиралися. Так і наша країна зараз. Путін хоче нас залякати. Що ж. З цього приводу можу сказати те що завжди мені казав дідусь.
Страшний, ой страшний поранений загнаний в кут звір, бо йому нічого втрачати
Та страшніший вовк, який захищає своїх цуценят і вовчицю. Від не задумуючись роздере любого. І думаєте це найстрашніший звір в лісі?
Ні! Найстрашніший звір в лісі вовчиця яка захищає свою родину. Вовк буде рвати, та як вирвешця втечеш. А вовчиця знайде, не сховаєшся. Тож будіть внутрішніх вовчиць у українцях. Грайтеся з вогнем. Не йдіть добровольцями. А хочете йти, що ж " Добро подаловать в ад". Бо сьогоднішнім обстрілом підписали смертний вирок всім і кожному хто із зброєю прийде. Не жалійтеся тоді.
Слава Україні
Катерина Ізюмський район

Здравствуйте, доктор! Это второе моё письмо Вам. Сегодня Всемирный день психического здоровья. Поздравлять в нашей стране( России) практически уже нЕкого... Те, кто поддерживает этот кошмар, давно с ума сошли, а те, кто не поддерживает- на грани...
Мне 55 лет. Среди моих знакомых и родни, те, кто на грани, наберется человек 20...И то в разных городах...Вы , украинцы всё кричите: делайте что нибудь, митингуйте и тд... Людиии, да что мы можем сделать?! Вы историю не читали? Фильмы не смотрели? Про фашистскую Германию, например... Ремарка не читали? Ну дайте совет мне 55 летней женщине, что мне делать?! Дайте мне совет!!!

Вітаю, любий лікарю! Жодного разу не писала Вам,було бажання, але всі мої думки були озвучені іншими. Не бачу сенсу повторюватися, але зараз я зламалася, рожеві окуляри лопнути і боляче ріжуть в очі.
Трикляті руцькіє пропог@#дони кілька днів тому були обурені тим, що ми не боїмося ядерного удару. Про Щекавицю говорили, я ще тоді піймала себе на думці, що дійсно не боюся. Сьогодні було дуже гучно, зникло світло і вода. Не можу назвати ємоції які відчувала… Гнів, ненависть, жага помсти, злість, роздратування, … і відчуття провини, але не страх. Мої діти одного разу сказали :
- « Россияни плохие», на що я відповіла: « Небуває поганої нації, бувають погані люди в кожній наіії».
- Ненавижу Россию!
- Ненависть погане почуття, воно з‘їдає нас із середини.
- Чтобы они все умерли, чтобы по ним тоже летели ракеты!
- Чим ми тоді кращі за них? Ми маємо бути сильними і не втратити людяність.
Як я помилялася, як я шкодую про ці слова… Я зламалася… вся моя людяність, гуманність та віра у справедливість зникла є лише жага помсти, страшної помсти. Я бажаю смерті всім, хто бодай якимось чином причетний або радіє з того, що наші діти не можуть нормально ходити до школи, вкрадено безліч життів, зруйновано дім величезної кількості людей. Ці виродки навіть до моїх спогадів дібралися, тепер замість приємних спогадів лише обгорівші каркаси, розтрощені будинки та парки.
Я не боюся росію і росіян !!! Я ненавиджу, мені гидко, хочеться блювати, відчуваю огиду.
Марина, вчитель, Харківська область, з Харковом в серці.

Добрий вечір, лікарю! Добрий вечір, читачі каналу!
Останнім часом пишу Вам вкрай рідко, дуже багато роботи, але все уважно читаю, адже багато хто на Вашому каналі стали сім'єю, при цьому коли бачу деякі підписи, спершу ставлю сердечко, а потім вже читаю лист, і потім радію, що сердечко моє не було передчасним, автор повністю виправдав мої сподівання, як і завжди.
Але сьогодні, не дивлячись на всю завантаженість, не дивлячись на перебої із електроенергією, просто мушу Вам написати, адже Ваше відео зачепило мене до глибини душі. Ну як Ви могли порівняти отого старого маразматику із Драконом?! Моїй дочці нещодавно виповнилося 9, я її інколи називаю грайливо "Матір Драконів". З 4-х років вона обожнює драконів, все почалося із мультфільму "Як приручити дракона", всі частини якого вона задивилася до дір, потім вона дивилася короткометражний серіал про героїв цього мультфільму, потім малювала Книгу драконів, вкрай серйозно, вимірювала розмах крил кожного з драконів, описувала кожного до найменших дрібниць. Потім вона перечитала всі частини книги Крессіди Ковелл "Як приручити дракона". Пізніше ми ходили разом в бібліотеку і вивчали згадки про драконів у міфах і легендах різних народів. Про драконів вона може розповідати годинами, і не дай Боже хтось скаже, що дракони і динозаври - це одне й те ж саме, вона потім годину розповідатиме про їх відмінності. Звичайно, за ці 5 років захоплень моєї донечки драконами, мені теж довелося їх полюбити, я навіть іспит з драконів здала (до речі єдина з усіх наших родичів і друзів), і тут я чую як Ви порівнюєте путіна із цим благородним створінням, ну як же не написати Вам після цього. Не робіть так більше))))
Сьогодні вкрай багато новин, новин не найкращих, часто Ви, Євгене Олеговичу, згадуючи про Харківщину, говорите, що Ви там кожну вулицю, кожен кущик знаєте, як болить Вам. Сьогодні вранці мені згадувалося кожне Ваше таке слово, адже Київ для мене - найкраще місце на планеті. Вулиця Володимирська - це взагалі особливе місце для мене, практично кожна будівля на цій вулиці для мене із чимось пов'язана, не було жодного разу, щоб крокуючи цією вулицею, я з кимось не привіталася, обов'язково зустрічаю там знайомих. Як тільки з'явилося перше відео влучання, я одразу зрозуміла де це, і одна думка мене не полишала: навіщо? Так, вони безумні терористи, але ж вони мають своєму суспільству якось пояснити місце влучання. Хоч як би це не виглядало неграмотно, але у Вінниці вони хоча б вчепилися за словосполучення "Будинок офіцерів", ну там же офіцери були... А тут, я собі думаю, ну як же вони пояснять своїм, всім же очевидно стане, що це якісь оскаженілі нелогічні дії. В тому місці тільки освітньо-культурні заклади, ну ніяк не пояснити. Каюсь, я шукала логіку там, де її не може бути... Я зайшла на ТГ-канал Геббельса, ой, вибачте, сплутала, Соловйова, і там він розмістив карту Києва, де була виділена ця вулиця і написано, що на ній знаходиться будівля СБУ, яка і була їх метою, адже саме СБУ ніби-то причетна до підриву кримського мосту. І тут я зрозуміла усю свою недолугість... Чого я чекала??? Логіки, прозріння? Аж соромно за себе. На карті виділена вулиця, яка тягнеться ледве не через пів Києва і написано, що там розміщено СБУ, і далі під цим постом купа щасливих реакцій і ніхто, абсолютно ніхто з тих зомбанутих навіть не подумав порівняти місце вибуху із адресою СБУ. Та Ви ж навіть не злякали тим вибухом СБУ, адже на такій відстані у людному місці, де всі машини вранці на брущатці так сигналять і газують, нічого не чути за кілька десятків метрів, а вибух стався за кілька кілометрів, ідіоти Ви високоточні. А далі ще краще, я почала на рашистських каналах писати, що відео з місцем вибуху - за кілька кілометрів від СБУ. І що Ви думаєте, мій коментар когось збентежив? Вся та спільнота написала мені, значить так було задумано, щоб налякати нас, щоб наступного разу ми, бандерівці, знали, що можуть наше СБУ знести і не чіпали міст...

(продолжение)
І я от сиджу собі і уявляю хід їх думок, дивлюся на фото закривавлених киянок, які поспішали вранці на роботу, гарно вдягнені, із зачісками, із красивим манікюром і всі в крові... біля них працівники невідкладної допомоги накладають їм пов'язки, а вони стоять і думають (за уявленнями оцих зомбанутих): ну все, треба починати боятися росіян, бо могли ж оце зараз не мене посеред вулиці поранити, а не приведи Господи, у будівлю СБУ потрапити. Так думають, на Ваш погляд, перехожі у центрі Києва, справді?
На цьому каналі точно немає таких хворих на голову, як на каналі Соловйова, але ж, напевне, є ті, в кого "не все так однозначно". Спробую сформувати свої думки для росіян щодо сьогоднішніх подій.
Я не боюся, я втомилася боятися, я страшенно боялася у лютому, у березні, але не зараз, думаю, такі думки в багатьох моїх співвітчизників. Якщо моя дитина поряд, мені не страшно. Мені страшно в ті дні, коли я в офісі, лунає тривога, а моя дитина далеко. В такі моменти я інколи думаю, якщо її не стане, я не хочу жити. Якщо ми будемо разом, і станеться найгірше, я про це не дізнаюся, тому мені не страшно. Сьогодні ми були разом, тому я була абсолютно спокійною. Коли ми були в Тернополі, під час евакуації, і там лунала повітряна тривога, моя дитина зовсім не боялася і це дивувало місцевих, її питали чому вона не боїться, дочка відповідала: "Я з Бучі", тоді я зрозуміла, якщо дитина не боїться, то й я не маю, більше не маю, досить.
Останнім часом дивилася кілька фільмів про події у Чечні, багато хто з тих, хто пережив війну, зараз все розуміє, але воліє змиритися із тим, що відбувається із їх Батьківщиною, заради миру, вони бояться повторення тих подій. Їх можна зрозуміти, але ми інші. Мені здається, путін чекає від нас саме такої поведінки, він не розуміє, що ми інші. Я ніколи не житиму в імперії путіна.
Згадалася історія з дитинства, в моєї бабусі була кішка, її звали Фрося. В моєму дитинстві мене на літо привозили до бабусі у Полтавську область, там нас таких було четверо онуків. Думаю, Фрося ненавиділа літо, адже вона постійно була нашою донечкою, ми її колисали, одягали, намагалися годувати із пляшечки, жодного разу Фрося не продемонструвала нам своїх кігтів чи зубів. Вона частенько тікала із ліжечка з пелюшками, але жодного разу не проявляла агресії. Одного разу Фрося дуже мене здивувала. В неї народилися кошенятка, вони були у будинку, а Фрося лежала перед будинком на траві і ніжилася на сонечку, поряд ходила квочка із маленькими курчатами, курчата безсоромно залізали прям на Фросю, перестрибували через неї, вона дрімала і зовсім не звертала на них увагу. І тут із якоюсь шаленою швидкістю, ніби падаючий камінь з неба, на курчат кинувся яструб. Я ніколи до того не бачила яструба і з переляку почала якось несамовити кричати, я розуміла, що в курчат жодних шансів, адже кігті в того яструба були просто страшенні. Фрося з місця, з пози лежачи, підлетіла вгору метра на півтора вгору і вчепилася в того яструба, він явно такого не чекав, в той момент вона була не кішечкою, а тигрицею, яструб втік закривавлений, він ледве врятувався. Кошенятам нічого не загрожувало, але яструб погрожував курчатам, які для Фросі були рідними.
Мені здається, що саме ця історія яскраво відображає, що відбувається в українському суспільстві, коли росіяни обстрілюють наші міста. Яструб хоче знищити наших курчат. В нас не виникає бажання здатися і підгодовувати яструба, ми перестаємо лагідно мурликати і готові розірвати будь-кого, із будь-якими кігтями. Ви думаєте, ми вчора раділи підриву кримського мосту, а сьогодні жалкуємо про це через Ваші теракти?

(окончание)
Кримський міст - це артерія, яка забезпечує російських військових зброєю, ця зброя вбиває наших дітей, тому він має бути знищений, і ніяк інакше. Ви погрожуєте нам помстою за наш спротив? Своїм тероризмом ніби-то за той міст, який ще невідомо хто підірвав, Ви не лякаєте нас, а лише дратуєте, ми працюватиму ще наполегливіше, щоб прогнати яструба із свого подвір'я, ми не скоримося. Нас таких десятки мільйонів. Сьогодні сумний день, жахливий, але мені не сумно, а не плачу, сьогодні мій настрій і мої думки наповнюють інформаційний простір квотою добра, адже попри події, сьогодні я стала міцнішою, сьогодні в мені немає ненависті, яка може мене знищити, сьогодні - тільки ще більше сил для боротьби. Вам ніколи не перемогти нас, бо ми вже перемогли, просто Ви цього ще не зрозуміли.

Альона, м. Буча

Стих мой,для окупантов)
Входящие

Вам не понять как в Киеве моем,
Уютный как родной балкон,
А Днепр как хамелеон,
От облаков на нем мерцает хром.
Вам не понять, что нипочём,
ракета ваша или дрон..
Вам не понять, что мы в метро поём.
В объемах ваших мы не пьём.
Вам не понять за что, мы бьём,
ведь вам чужой не жалко дом.
Мы спрашивали: "что за дурдом?
Враньё у вас как снежный ком,
а мы ведь тут! У нас живьём!"
Мы вам писали о больном,
который в бункере своем.
Мы вам кричали: "Каким же нужно быть бревном,
чтоб слушать то, что вам вещает гном?
Живите вы своим умом!"
А впрочем..Идите вы за кораблём!

Здравствуйте уважаемый доктор!
Вот уж не думала, что буду писать сюда. Читать - читала, но чтобы писать…
Мы много пережили ужасов - были уже и Буча, и Ирпень, и Харьков, и Мариуполь. Мы уехали из Киева в первые дни войны. Но остались родственники, друзья и вся моя жизнь в любимом городе. Все эти месяцы я засыпала и просыпалась с разной степенью тревоги. Прошли мы все через злость, страх, недоумение, отчаяние, ненависть, презрение и многое другое чему даже нет названия.
Я немолодая женщина, преподаватель философии, многое понимаю и трезво оцениваю. У меня уже давно подросли внуки. Я видела что эта война не только забирает силы и здоровье, но и нарушает психику людей.
Но вот сегодня так вышло, что моя внучка ехала на занятия и оказалась возле Киевского университета рядом со взрывом. Она чудом спаслась. Недавно у нее умерла мама, моя старшая дочь. И знаете что - я вдруг осознала что тревога ушла. Совсем. Вместо нее появилась холодная спокойная ярость и ясность.
Я поняла, что готова брать оружие и убивать. До сегодняшнего дня я жалела всех - и наших воинов и российских молодых ребят, умирающих неизвестно за что. Меня, конечно, уже никто не возьмет в армию. Но теперь я отлично понимаю, в каком состоянии находится человек, когда уже нет страха, нет растерянности, даже нет желания мстить. Это совсем другое состояние - трезвая голова, абсолютное спокойствие и отчетливое понимание что зло должно быть уничтожено. И неважно кто его носитель. Если это чувствуют наши воины - мы победим. Вспомнила, что во всех восточных единоборствах условием победы считается абсолютное спокойствие, отсутствие злобы и ненависти и твердое намерение победить врага.
Удивительно, но сегодня многие люди говорят что переживают подобное.
С уважением О.И. Г-ко.
10. 10. 22.

Понедельник вечер.
Паршивое настроение ещё с воскресенья.
Паршивым оно стало после просмотра видео.
Майкл Наки записал свою иллюстрацию статьи в Washington Post.
"Битва за Киев".
После просмотра чувствуешь себя..голым.
Уязвимым.
Растерянным.
Испуганным.
И опять этот липкий вопрос :"За что?!"
Всё,как 24-го февраля.

Но это нужно смотреть.
И помнить.
Мстить?Наверное..со временем.

Ну а Майклу - благодарность за его труд и талант.

Помню то время..
Каждые 5-ть минут вопрос друг-другу :"Ну что там?"
Всё сидели "в новостях".
Мысленно "были с Киевом и в Киеве",знали,если столица выстоит - у нас у всех будет шанс.
Шанс не выжить физически,шанс остаться теми,кто мы есть - украинцами в своей Украине.
Неволя и правда хуже смерти.
Впрочем,россияне могут со мной не согласиться..


А потом,долгие месяцы поисков "хороших русских".
Вереница страшных событий.
А ты все ищешь..для себя.
Знаешь,что они есть,ведь годами "сидишь" на Эхо Москвы.
Любишь их.
Бунтмана,с папой из Херсона,Белковского,Нарышкина,Аникина,Сванидзе и многих других.
Предательский голос нашёптывал : "Но ведь Путин не клонировал себя,правда?"
Кто эти 200 тыс военных на территории Украины + их сотни тысяч родственников,которые поддерживают войну - это и есть настоящая Россия?
Кто эти многие тысячи и их близкие,кто занимается снабжением войск - это и есть настоящая Россия?
Кто эти полчища служак РЖД и их семьи,кто везёт к Украине орудия убийств,личный состав,ГСМ - это и есть настоящая Россия?
Кто работает на ВПК в три смены и их близкие,понимая,куда всё производимое идёт - это и есть настоящая Россия?
И многие другие "ручейки" которые питают и поддерживают эту войну.

Если прикинуть :
половина России питает войну.
Песчинки "хороших" - опустились ко дну..


И одна из этих "песчинок" всплыла вчера у Золкина )
Мои надежды рухнули окончательно.
"Песчинка" из Липецка.
Хороший такой парень,это видно.
Счастливый,что живой.
Чмобик(частично мобилизирован)
Против войны.
Всё понимает.
Но.."все пошли,и я пошёл".
Или "за отказ - тюрьма.А тюрьма в России - хуже смерти"
Всё.
Это дно.
Россия - конченное государство.
Оно и граждан своих преображает в конченных.
Равнодушных,бесправных...конченных.
И вы ещё украинцам отказываете в государственности и субъектности?
Да откуда вам знать,что это такое?
Это вам надо отказать в государственности,потому как тупо - вы угроза для мира!
С абсолютно бесправным, запуганным народом и маньяком во главе!

Кстати,освободители хреновы,куда девалась денацификация и демилитаризация,освобождение куда делось,защита,прости Господи,"днрлнр"?
Земли надо нашей по больше хапнуть?
Прирости захотелось банально?
А сегодня ваш чмоня говорит о "ударах по украинской энергосистеме"!
И глазом не повёл,падло.
По энергосистеме страны!
Так кто вы после этого?
Галимые террористы!



P.S. Недавно письмо было.
Автор из России недоумевал,почему граждане Украины,которые к ним бегут от войны, "топят" за Путина.
Письмо,как мне показалось,с двойным дном..но это ладно.

Тут нет ничего удивительного.
В начале войны,несколько месяцев спустя,у нас проводили опрос,отношение украинцев к россиянам и России в целом .
Два процента проголосовали положительно.
Типо любил,люблю и буду любить.
Не секрет,что большинство "таких" проживало на востоке и юге Украины.
Ну а ваши рашисты именно там,в большей степени и "резвятся".
Данным гражданам пришлось эвакуироваться что бы в живых остаться.
Едут к вам.
Но "любовь" ведь никуда не делась.
А то что квартиру разбомбили,так это такое,наживное,типо "бьёт,значит любит" 🥴
Чисто по-русски.
Так что таких у нас 2%,в пересчёте на общее колличество населения - довольно многие тысячи.
Нечему удивляться 🤷


PP.SS.
Уважаемый доктор,хотя это и не закрутки(закатки/консервация), но я вчера была на Привозе,и купила пять саженцев фруктовых деревьев.
Сегодня посадили на лужайке.
Это задел на будущее.
На будущее,которое обязательно будет.
На нашей земле,с нашими близкими.

На соседнем участке достраивают дом.
Там вообще у хозяина центровой слоган "Строю,потому что верю в ЗСУ!"

(окончание)
Мы все верим!
Верят и мои родители на оккупированной пока территории,так верят ,что за лето ни одной свободной банки не осталось а подвал заставлен консервацией : "Для внучки,а то ведь скоро приедете.."

Вот так..
🙏🇺🇦


Оля,Одесса

Доктор,как избавиться от ненависти ко всем россиянам, и хорошим и плохим. ??? Мне совсем не хочеться читать письма из России. Нет,я не так написала, я их не читаю,мне не хочется ,чтобы они попадали мне на глаза. Евгений Олегович, зачем Вы их публикуете..??? Что вы этим хотите сказать? Что в России есть еще люди с человеческим лицом и мозгами в голове.? Допустим, что есть. Но зачем они нужны здесь на вашем канале??? Доктор, не нужно им давать площадку у вас на канале для проливания их слез... Их слезы-слезы крокодилов,которые,если отвернуться,то сразу сожрут. Черт побери,пусть организовывают свои телеграмм каналы и там облегчают свои души.. Я пишу жестокие слова, но не стесняюсь этого , потому что они справедливые. Доктор, я живу далеко от Украины,но у меня в Киеве живут очень родные люди. Родней не бывает. А вокруг меня только один человек,который думает так,как я. А остальные -большое и тупое гавно, повторяющее российскую пропаганду,что президент Зеленский -клоун и наркоман. Кстати,привет этому сволочу порошенко, первым,кто назвал Зеленского наркоманом ,был он. Этого порошенко нужно повесить рядом с путиным на одном столбе. Евгений Олегович,нет хороших россиян. Хорошие удрали из России в первые дни ,они сразу все поняли, а те,кто остался, - пусть мучаются. Очень хочу чтобы в Москве взрывались дома,чтобы Москва была полностью разрушена и не только Москва. А россияне ,чтобы сидели в подвалах без воды,еды и света. Доктор,я не уверена,что Вы опубликуете мое письмо. . Да это не так важно. Я знаю только одно,что Вы думаете и чувствуете так же,как и я..Это было очень заметно в эфире за 10 октября. У Вас лицо было чёрного цвета. Это было видно даже через экран моего ноутбука. Доктор, мы с Вами не знакомы . И я ,до войны, не всегда была согласна с Вами. Но это было 100 лет назад. А сейчас ,доктор, я Вас обнимаю . Евгений Олегович,у нас с вами лицо одного цвета-черного. Не буду сегодня подписываться. Хотя, коренная киевлянка с таким прекрасным летним именем. Будем жить доктор, на зло всем врагам.

Здравствуйте доктор, я пишу вам из Мордора ( кстати эта очень любимая книга моего мужа, Властелин колец) , он сразу подметил аналогию между Россией и Мордором...нам с мужем по 37 лет, у нас трое деток, Януш 7 лет, Арсений 11 лет и Анастасия 17 лет, между детками разница по 5 лет, часто пользуемся вашими советами, муж по образованию биолог, (выбирая профессию шел по призванию , а не смотрел на реальность, если б был военный и тупой было б наверное материально лучше...но он потомственный Поляк, большой и светлый ум) с начала войны окончательно принял решение восстановить историческую справедливость и поменял фамилию на свою, потомственную, польскую..работает строителем, вот так умы в Мордоре пропадают под шпателями и цементом...сколько посмотрели ваших выпусков, каждый раз понимаем что мы с вами одного мнения, все обсуждаем шепотом, невозможно говорить вслух, живем с мамой, она зомбирована ящиком, с которого вещает Пу. Стало тяжело...с друзьями не поговорить...все, абсолютно все ЗА этот режим, кровь и ужас, морально так тяжело..Часто пускаю слезы, на работе тоже самое, кучка зомби, как по писанному одно по одному, а вот им Домбас и т.д. мне больно..и мне стыдно, очень стыдно перед вами, вашим народом, вашей страной, я каждый раз думаю как тяжело..как ужасно, как больно и страшно всем в Украине, мужу уже говорила..давай уедем в Украину, волонтерами после войны...а потом думаю..наши морды после такого ужаса...просто омерзительны будут...я пишу все это..что бы попросить прощения, простите за этот ужас, если б знали уехали еще до всего этого, но как бросить мам? молюсь за вас...злюсь на себя, на режим и всех кто живет рядом, как мерзки они...как противно говорить с человеком который смотрит на тебя рыбьими , тупыми глазами, говорит что Шоуйгу классный...? на вопрос почему , ни чего внятного не отвечает...господи помоги этим тупым прозреть

с уважением Анна