Пишет доктор!

Ребята!
Обращаю внимание, что у нашего проекта "Казки українською з доктором Комаровським" теперь свой инстаграм и свой канал в YouTube!
Очень прошу поддержать команду подпиской, лайками и комментариями!

Инстаграм - https://www.instagram.com/tale_komarovskiy/
YouTube канал - https://www.youtube.com/@tale_komarovskiy

СПАСИБО!

P.S. Для желающих участвовать в проекте даже есть отдельная почта - taledoktor@gmail.com

Журнал о литературе и войне.

Здравствуйте!
Я подписан на ваш канал, читаю его и восхищаюсь вашей деятельностью. Прежде всего - вы прекрасны, что взялись за такую инициативу.
Сам я - главный редактор андеграунд-литературного журнала "Андерхаунд", и обычно мы занимаемся тем, что ищем молодых авторок и авторов Украины, которые пишут как на русском, так и на английском (в тематиках ужасов, киберпанка, антиутопии, фентези, прочей нишевой литературы), но ввиду событий после 24-го февраля решили слегка изменить профиль деятельности, и в данный момент готовимся к выпуску внештатного номера, в котором собрали:
- прозу
- поэзию
- дневниковые и мемуарные записи наших соотечественниц и соотечественников, посвящённые мыслям, переживаниям, рефлексии и личной трагедии, связанных именно с первым периодом полномасштабной войны - от зимы и до конца весны, при этом, что достаточно важно: сделав упор не на то, как всё плохо и ужасно, а - с мыслью-лейтмотивом мы это пережили (чем и обусловлено название грядущего выпуска).

Вы сможете рассказать о нашем проекте на своём канале?
Делаем мы журнал прежде всего с мыслью "помочь авторкам и авторам достучаться до их читательниц и читателей", передать сопричастность опыта, поделиться общим-пережитым.

Канал нашего журнала можно посмотреть здесь: https://news.1rj.ru/str/anderhound

Спасибо за внимание!

С уважением,
Герр Фарамант.

--
H. P. Faramant

Здравствуйте уважаемый Евгений Олегович, на тему детей можно говорить очень долго, но главное не разговоры а поступки. Я хочу рассказать вам историю из жизни которую рассказала мне моя свекровь. В 40вые годы прошлого века наше село в николаевской области было под окупацыей, а в доме где жили мать сестра и два брата моей свекрови, немцы обосновали себе камендатуру. Отец ушол на фронт как и все остальные мужчины, можно только представить себе ,какая это была жизнь! Младший брат, двухлетний Витя бил очень болен , он задыхался на шее у него была большая опухоль которая мешала ему дышать. А немцы которые наблюдали за страданиями матери и её ребенка, были грамотные , может быть даже и медики, в один из дней они выгнали мать из дама закрыли двери из нутри и заделали маленькому Вите операцию . Война закончилась а Витя дожил до глубокой старости и его сын сейчас защищает нашу Украину. С уважением Таня.

Доброго дня Любий Лікарю
Даю знати
Ми з сестрою виписуємо газету "Урядовий кур'єр". Вчора ми знайшли в даній газеті публікацію, що на деокуповані території можуть надати безкоштовне насіння овочевих культур від закордонних партнерів, щоб знизити гуманітарне навантаження. Деякі області вже отримали. Ми зателефонували старості нашого села - від нічого не знає. І ніхто в тій місцевості не знає. Цим питанням повинна займатися верхівка селищних рад. Подавати списки, що і в якій кількості необхідно. Ми поінформували, не знаю чи буде результат. Сподіваюся буде. Ми зателефонували всім знайомим з даного питання. І уявіть наше здивування коли більша частина, кому говорили дану новину, говорили:
- Ні, не треба. Нам краще готову гуманітарку хай дають.
Вибачте шановні земляки, які вважають так само, у мене до вас запитання.
- Хто вам повинен вирощувати продукти? Хто вам повинен готувати їжу? Ви вважаєте, що вам хтось щось повинен? Чи ви вважаєте, що до вас хтось наймався?
Так нам допомогають, підтримують доки ми станемо на ноги. Але вічно нас ніхто тягти не буде. Беріть насіння і саджайте.
Так я знаю, що я говорю, у мене на ділянці в 40 соток 60 прильотів. І саперів викликала. Всіляке було. Але я не збираюся опускати руки. Я буду саджати. Бо сьогодні привезуть гуманітарну допомогу, а коли буде наступна? Аякщо наступна буде через пів року, що їсти будете, а? Ті хто розповідає, що до війни гірше жили, а зараз добре бо халяву возять, ви хоча б раз задумалися де береться ця халява. Хто її виростив, хто приготував, хто запакував, хто склав, хто привіз. А дякую хоча б сказали?
Ми не єдині кому потрібна допомога. Не треба далеко ходити - Турція, Сирія.
Розвантажте волонтерів, ну хоча б петрушку посадіть на підвіконні.
Так я розумію війна триває. Але згадайте, що робили наші предки в окупаціях, блокадах - на клумбах картоплю саджали.
Не лінуйтеся
Слава Україні
Катерина Ізюмський район

Доброго дня Любий Лікарю
Казка

Деревце

Край дороги на одинці, у самотньому смутку стояло деревце першорічка. Повз нього по дорозі без зупинки мчали автомобілі, пчихами повітря псуючи. Деревце поволі підростало у турботі - чи не зломить в сліпім мчані на автомобілі його якась підлога. Та Бог зберіг бідолашне.Вціліло і все міцнішало з кожним роком
Жарким літом кине тінь, дасть прихисток і зайчику і білці.Пташки між вітами весело щебечуть. Весною годувало бджілок смачним нектаром.А восени скидало багряне листя
Для зимівлі сонечок і їжачка.У зимку під корою якусь личинку прихистить.
Підросло та почало родити рясними вишнями воно.Та сумно самому край дороги.І почало воно тягти гіля до
бездушних автомобілів.Одного разу їхала жінка і розгледіла ту мольбу.Не довго думаючи кинула поряд абрикосову кісточку.Приїхавши додому у жінки дерево не йшло із голови.
Вона почала збирати в пакетик трішки підсушені кісточки яблучок, ягодок і грушок.
Минув тиждень.
Жінка знову рушила в дорогу і взяла з собою пакетик насіння.
Під'їхавши до дерева злякалася не на жарт.Надумали недобрі люди те дерево зрубати.Зчинила жінка гвалт,викликала поліцію.Злодюг оштрафували і в камеру погнали.
А жінка мов в городі просіяла все насінячко.Довго після того випадку вглядалася в траву бідолашна, та крім трави нічого на бачила.Уже і дерево втратило будь- яку надію.
Раптом пішов веселий дощик, гарненько землю промочив.
І сталося диво:
О яблунька вигулькнула із під листочка, а ось абрикоса коло травинки визирнула.І грушки, і вишні, і навіть персик причепився.
Зраділо дерево і так завзято замахало вітами, що всі автомобілі зупинило.Найперша зупинилася рідненька жінка.
Всі довколо гомоніли:
- Що за диво? Звідки їх тут стільки?
А жінка просто мовчки раділа і спостерігала,Як молоденькі деревця весело гомоніли.
Мораль казки дуже проста:
Не рубай дерева без крайньої потреби і від себе хоча б одне посади.Бо нічим тобі буде дихати
Катерина Ізюмський район

Доброго дня Любий Лікарю. Діти до моєї казки намалювали малюнки
Катерина Ізюмський район