Здравствуйте уважаемый Евгений Олегович, на тему детей можно говорить очень долго, но главное не разговоры а поступки. Я хочу рассказать вам историю из жизни которую рассказала мне моя свекровь. В 40вые годы прошлого века наше село в николаевской области было под окупацыей, а в доме где жили мать сестра и два брата моей свекрови, немцы обосновали себе камендатуру. Отец ушол на фронт как и все остальные мужчины, можно только представить себе ,какая это была жизнь! Младший брат, двухлетний Витя бил очень болен , он задыхался на шее у него была большая опухоль которая мешала ему дышать. А немцы которые наблюдали за страданиями матери и её ребенка, были грамотные , может быть даже и медики, в один из дней они выгнали мать из дама закрыли двери из нутри и заделали маленькому Вите операцию . Война закончилась а Витя дожил до глубокой старости и его сын сейчас защищает нашу Украину. С уважением Таня.

Доброго дня Любий Лікарю
Даю знати
Ми з сестрою виписуємо газету "Урядовий кур'єр". Вчора ми знайшли в даній газеті публікацію, що на деокуповані території можуть надати безкоштовне насіння овочевих культур від закордонних партнерів, щоб знизити гуманітарне навантаження. Деякі області вже отримали. Ми зателефонували старості нашого села - від нічого не знає. І ніхто в тій місцевості не знає. Цим питанням повинна займатися верхівка селищних рад. Подавати списки, що і в якій кількості необхідно. Ми поінформували, не знаю чи буде результат. Сподіваюся буде. Ми зателефонували всім знайомим з даного питання. І уявіть наше здивування коли більша частина, кому говорили дану новину, говорили:
- Ні, не треба. Нам краще готову гуманітарку хай дають.
Вибачте шановні земляки, які вважають так само, у мене до вас запитання.
- Хто вам повинен вирощувати продукти? Хто вам повинен готувати їжу? Ви вважаєте, що вам хтось щось повинен? Чи ви вважаєте, що до вас хтось наймався?
Так нам допомогають, підтримують доки ми станемо на ноги. Але вічно нас ніхто тягти не буде. Беріть насіння і саджайте.
Так я знаю, що я говорю, у мене на ділянці в 40 соток 60 прильотів. І саперів викликала. Всіляке було. Але я не збираюся опускати руки. Я буду саджати. Бо сьогодні привезуть гуманітарну допомогу, а коли буде наступна? Аякщо наступна буде через пів року, що їсти будете, а? Ті хто розповідає, що до війни гірше жили, а зараз добре бо халяву возять, ви хоча б раз задумалися де береться ця халява. Хто її виростив, хто приготував, хто запакував, хто склав, хто привіз. А дякую хоча б сказали?
Ми не єдині кому потрібна допомога. Не треба далеко ходити - Турція, Сирія.
Розвантажте волонтерів, ну хоча б петрушку посадіть на підвіконні.
Так я розумію війна триває. Але згадайте, що робили наші предки в окупаціях, блокадах - на клумбах картоплю саджали.
Не лінуйтеся
Слава Україні
Катерина Ізюмський район

Доброго дня Любий Лікарю
Казка

Деревце

Край дороги на одинці, у самотньому смутку стояло деревце першорічка. Повз нього по дорозі без зупинки мчали автомобілі, пчихами повітря псуючи. Деревце поволі підростало у турботі - чи не зломить в сліпім мчані на автомобілі його якась підлога. Та Бог зберіг бідолашне.Вціліло і все міцнішало з кожним роком
Жарким літом кине тінь, дасть прихисток і зайчику і білці.Пташки між вітами весело щебечуть. Весною годувало бджілок смачним нектаром.А восени скидало багряне листя
Для зимівлі сонечок і їжачка.У зимку під корою якусь личинку прихистить.
Підросло та почало родити рясними вишнями воно.Та сумно самому край дороги.І почало воно тягти гіля до
бездушних автомобілів.Одного разу їхала жінка і розгледіла ту мольбу.Не довго думаючи кинула поряд абрикосову кісточку.Приїхавши додому у жінки дерево не йшло із голови.
Вона почала збирати в пакетик трішки підсушені кісточки яблучок, ягодок і грушок.
Минув тиждень.
Жінка знову рушила в дорогу і взяла з собою пакетик насіння.
Під'їхавши до дерева злякалася не на жарт.Надумали недобрі люди те дерево зрубати.Зчинила жінка гвалт,викликала поліцію.Злодюг оштрафували і в камеру погнали.
А жінка мов в городі просіяла все насінячко.Довго після того випадку вглядалася в траву бідолашна, та крім трави нічого на бачила.Уже і дерево втратило будь- яку надію.
Раптом пішов веселий дощик, гарненько землю промочив.
І сталося диво:
О яблунька вигулькнула із під листочка, а ось абрикоса коло травинки визирнула.І грушки, і вишні, і навіть персик причепився.
Зраділо дерево і так завзято замахало вітами, що всі автомобілі зупинило.Найперша зупинилася рідненька жінка.
Всі довколо гомоніли:
- Що за диво? Звідки їх тут стільки?
А жінка просто мовчки раділа і спостерігала,Як молоденькі деревця весело гомоніли.
Мораль казки дуже проста:
Не рубай дерева без крайньої потреби і від себе хоча б одне посади.Бо нічим тобі буде дихати
Катерина Ізюмський район

Доброго дня Любий Лікарю. Діти до моєї казки намалювали малюнки
Катерина Ізюмський район

Здравствуйте, Доктор, и читатели канала.

Вчера я была на похоронах своего троюродного брата, ему недавно исполнилось 22 года, и у виска его было пулевое ранение. Погиб под Бахмутом. Это было морально трудно - видеть в гробу красивого молодого парня, который мог бы столько всего ещё сделать хорошего. Идти с венком в процессии, через живой коридор людей, провожающих его на коленях, бросающих цветы нам под ноги. Это странное чувство - невероятная боль, от которой перестаешь ощущать землю под ногами, и столь же невероятная гордость.

Замирцам отвечать - сразу скажу - не собираюсь. Потому что разница между парнем, что в своей стране защищал детей, стариков, женщин от ужаса оккупации, что защищал свою маленькую племянницу и сестру, оставленных здесь, на Буковине, мать и бабушку с дедушкой, и между теми, кто пришёл в чужую страну, не имея на то никаких оснований, колоссальная. Нельзя сравнить топаз, берилл, или изумруд с булыжником.

Но пишу не только для того, чтобы поделиться своей болью. Просто хочу обратиться к читателям из рф и из Украины.

Сначала к россиянам. Те из вас, кто нашел в себе смелость смотреть на происходящее честно - меня поймут. Остальные - не очень и важно, но вдруг зададутся вопросом?

И так. Знаете, после вчерашнего дня уровень моей личной агрессии к каждому солдату, что ступил на мою землю с оружием, вырос в разы. Моментально. Потому что теперь у их злодеяний есть конкретное лицо - лицо, знакомое мне с детства. Лицо хорошего умного парня, с дыркой у виска. Кто-то правда ещё полагает, что я, или другие такие же, как я, захотят с вами общаться? Кто-то правда ещё верит, что даже если ваши уроды придут в МОЮ Буковину, у таких, как я, дрогнет рука, при наличии малейшей возможности? Писали тут любопытные люди, пытаясь доказать, что у украинцев нет шанса на победу. Серьёзно? Вы в это верите? Сообщаю как факт, как данность, как заповедь - каждый солдат рф, ступивший на нашу землю - проклят. Каждый житель рф, радующийся смертям наших людей - проклят. Вы все, кто это делает - мерзкие пособники преступного режима. Совести у вас есть, но частичное понимание присутствует. Вас пугает мысль, что мы победим. А это случится, потому что украинцы все вместе работают на нашу свободу. Свободу от вас, уродов. И вы знаете, что уже заклеймлены. И солдаты, убивающие наших женщин, детей, стариков, солдат. И ура-путриоты, честно верующие, что происходящие зверства - право их недогосударства. И молчуны, покорно ждущие грядущей ответственности и боящиеся ее. Вам с этим жить. Вам и вашим детям. И путь к восстановлению человеческого облика для вас начнется с осознания и болезненного раскаяния.

Немногие здравомыслящие люди в рф - сочувствую. Заявляйте свою позицию, хоть как-то. Документируйте свою неподдержку происходящему и храните от жандармов, что пытаются винтить всех, кто хоть примерно может понимать правду. Вам это пригодится потом, чтобы хоть немного легче было отмыться, доказать, что вы не из этого молчащего стада, покорно идущего на смерть и на преступления по приказу равнодушных господ. Отдельное спасибо Эльфу, что пишет сюда иногда - переживаю за Вас, как за родного. Будьте осторожны, берегите себя, и пусть Бог, или какая угодно Сила хранит Вас в Вашем деле, и Ваших компаньонов тоже. Хочу сказать спасибо Дмитрию из СПБ. Нет слов, чтобы выразить, как важно для меня понимать, что есть такие люди, как Вы, которым не всё равно, которые понимают, или пытаются понять.