З Днем Вишиванки, шановне панство! Не забувайте, шо це не лише красива дата і гарне свято. Не буду казати про код нації і символізм. День Вишиванки - не самостійне свято. Вишиванка - не самостійний символ. Він комплементарний. Має сенс тільки тоді, коли крім вишиванки (все одно - з базару чи дизайнерського салону) у людини є інші здобутки перед Україною. На жаль, мені уже довелося зустрічати людей, для яких вдягти вишиванку на свято - вищий рівень патріотизму. А все інше... ну шо воно? Щоб воювати є військові, щоб допомагати - є волонтери. А вишиванка - це гарний одяг для фоток в інстаграм з патріотичним підписом про традиції. І ще на аватарку можна поставити💅
Особливо бере злість, коли стикаєшся з таким саме на свято.
Тож, хто має честь і святкує нині День Вишиванки - додайте до свого іміджу чудову і дуже модну річ - донат на ЗСУ.
От сюди: https://news.1rj.ru/str/aidar_24/168
Воно все ще не закрите, хоча ми поступово купуємо речі (почали з берців)
Щоб було зовсім гарно - покажіть друзям, виставте на свій канал чи сторінку, оформіть у сторіс❤️
Особливо бере злість, коли стикаєшся з таким саме на свято.
Тож, хто має честь і святкує нині День Вишиванки - додайте до свого іміджу чудову і дуже модну річ - донат на ЗСУ.
От сюди: https://news.1rj.ru/str/aidar_24/168
Воно все ще не закрите, хоча ми поступово купуємо речі (почали з берців)
Щоб було зовсім гарно - покажіть друзям, виставте на свій канал чи сторінку, оформіть у сторіс❤️
Мені здається, що перша, можливо, основна проблема законодавства (та і права теж) – це розбіжність з принципами і цілями людини або групи людей.
Навіщо людині порушувати законодавство, якщо воно відповідає її принципам і цілям? Вона і не буде, бо її влаштовуватиме правомірний порядок речей. Інша справа, коли між законом і метою є розбіжність.
Коли хабарник бере хабар? Коли його мета – отримати більше грошей, ніж міг би. Коли вбивця вбиває? Коли його мета – вбити, тобто саме фізично позбутися якоїсь людини (все одно з яких мотивів).
Або як трохи вище було про війну. Регуляція війни має виходити з мети війни. Тут треба би було переписувати все що зараз є, бо те, що зараз, виходило не з потреб війни, а з міркувань гуманізму. На жаль, гуманізм не завжди себе виправдовує (умовно: досить жорстока смерть 100 цивільних за день і капітуляція сторони наступного дня vs смерть по 10 цивільних протягом багатьох днів – не виглядає як супер аргумент на користь обережного ведення війни). Можна продовжувати цю думку, але суть така, щоб виводити регуляцію з мети відносин, а не формувати мету регуляціями (зазвичай, люди обирають мету й обходять регуляції).
Однак, якщо глянемо на приклади вище, то можемо бачити і межі такої пропозиції. Виводити кримінальний кодекс з мети якоїсь людини вбити іншу людину – було б абсурдним, оскільки інтерес групи – не допустити свавільного позбавлення життя одних людей іншими.
У таких випадках втручається авторитет (держава), яка показує, де починаються неприйнятні цілі. Втім, як бачимо, авторитет держави не просто не абсолютний, а такий, що його не ставить під сумнів тільки лінивий, особливо, коли держава робить щось не так як людині хочеться. Та і сама держава дійсно не завжди чинить справедливо, адже (шок!) складається з людей, у яких теж є цілі, які можуть не збігатися з законодавством і правом.
Це веде нас до одного з двох варіантів:
1. Право і законодавство є настільки абстрактною штукою, що воно для кожного своє і значить щось інше. Відтак при встановленні і застосуванні треба враховувати мету (яка знову ж у кожного своя). І таким чином встановлення стабільного правового режиму не є реальним. Звісно, цей варіант несе нереальні ризики маніпуляції правом.
2. Реставрація авторитету. Наприклад, монополії правників на право. І цей варіант теж несе ризики, але вже зловживання становищем, що передбачає жорстке стеження за цею професійною групою.
Чи випливає з цього, що права не існує, поки його не зробить якась людина? Думаю, так, бо я намагалася поговорити про право з сосною, вона мене проігнорувала.
Чи відновиться право, якщо його повністю знищити? Теж, думаю, що так, бо колись же воно виникло з нуля, значить, хтось знову додумається.
Отже, нам залишається хіба працювати з цею абстрактною штукою, намагаючись зробити нормально
Навіщо людині порушувати законодавство, якщо воно відповідає її принципам і цілям? Вона і не буде, бо її влаштовуватиме правомірний порядок речей. Інша справа, коли між законом і метою є розбіжність.
Коли хабарник бере хабар? Коли його мета – отримати більше грошей, ніж міг би. Коли вбивця вбиває? Коли його мета – вбити, тобто саме фізично позбутися якоїсь людини (все одно з яких мотивів).
Або як трохи вище було про війну. Регуляція війни має виходити з мети війни. Тут треба би було переписувати все що зараз є, бо те, що зараз, виходило не з потреб війни, а з міркувань гуманізму. На жаль, гуманізм не завжди себе виправдовує (умовно: досить жорстока смерть 100 цивільних за день і капітуляція сторони наступного дня vs смерть по 10 цивільних протягом багатьох днів – не виглядає як супер аргумент на користь обережного ведення війни). Можна продовжувати цю думку, але суть така, щоб виводити регуляцію з мети відносин, а не формувати мету регуляціями (зазвичай, люди обирають мету й обходять регуляції).
Однак, якщо глянемо на приклади вище, то можемо бачити і межі такої пропозиції. Виводити кримінальний кодекс з мети якоїсь людини вбити іншу людину – було б абсурдним, оскільки інтерес групи – не допустити свавільного позбавлення життя одних людей іншими.
У таких випадках втручається авторитет (держава), яка показує, де починаються неприйнятні цілі. Втім, як бачимо, авторитет держави не просто не абсолютний, а такий, що його не ставить під сумнів тільки лінивий, особливо, коли держава робить щось не так як людині хочеться. Та і сама держава дійсно не завжди чинить справедливо, адже (шок!) складається з людей, у яких теж є цілі, які можуть не збігатися з законодавством і правом.
Це веде нас до одного з двох варіантів:
1. Право і законодавство є настільки абстрактною штукою, що воно для кожного своє і значить щось інше. Відтак при встановленні і застосуванні треба враховувати мету (яка знову ж у кожного своя). І таким чином встановлення стабільного правового режиму не є реальним. Звісно, цей варіант несе нереальні ризики маніпуляції правом.
2. Реставрація авторитету. Наприклад, монополії правників на право. І цей варіант теж несе ризики, але вже зловживання становищем, що передбачає жорстке стеження за цею професійною групою.
Чи випливає з цього, що права не існує, поки його не зробить якась людина? Думаю, так, бо я намагалася поговорити про право з сосною, вона мене проігнорувала.
Чи відновиться право, якщо його повністю знищити? Теж, думаю, що так, бо колись же воно виникло з нуля, значить, хтось знову додумається.
Отже, нам залишається хіба працювати з цею абстрактною штукою, намагаючись зробити нормально
До речі, хотіла ще сказати трохи про корупцію і про заяву яка чогось різко виникла – вибори 2023 (за шо???). Та в принципі, не лише про це. Під час конференції не було часу писати пости, а зараз з'явився.
Але всьому свій час. Почнемо з корупції. Кого не спитай: «що ти думаєш про корупцію?», - людина відповість про вкрай негативне ставлення до цього явища і про корупціонерів при владі.
А потім дасть гривень лікарю, щоб полікував нормально. Заплатить за отримання прав. Домовиться за прийом своєї дитини чи друга на роботу.
І, неймовірно, але факт…
Іноді хабар треба занести за ПРАВОМІРНЕ СПРАВЕДЛИВЕ рішення. Це той самий випадок, що гарно ілюструє фразу «ві лів ін сосайті» (для культурних we live in society).
За логікою справедливе рішення не мало передбачати внесення хабаря.
Нехай ми звикли казати про жахливих водіїв, які купили права і про бездарних дітей, яких батьки прилаштували на роботу, але, як не дивно, іноді нечесний спосіб допомагає людині посісти заслужене (!) становище. Це абсолютно ніяк не підкріплюється законом. Це виключно неформальний момент, коли людина, яка бере хабар, хоче заробити. І це не показує, що хабар виправданий, а лише те, що людина, яка його вимагає – не заслугувала свого власного становища (десь у цьому місці викликається поліція).
На жаль, мені доводилося бачити випадки апріорі несправедливого ставлення до людей, іноді, таких, що не могли представити або захистити себе самі. І в таких випадках люди часом готові вийти за межі закону, щоб отримати те, що їм і так положено.
Так, це абсурд. Так, це значить, що у нас може бути купа ПРАВОМІРНИХ судових рішень, винесених неправомірним шляхом. Більш того, навпаки теж працює. Неправомірне рішення може бути винесене правомірним шляхом (тут чудовим прикладом могло б стати ООН. Там рішення колегіальні і країни не несуть відповідальності за те, як вони проголосували. Тобто, теоретично, всі країни могли б проголосувати за невизнання агресії роісі проти України і нічого б їм за це не було).
Чи є корупція добре, якщо вона іноді йде на благо і може поставити гідну людину на гідне становище? Навряд, бо то радше ексцес, ніж правило. Однак, необхідність давати хабар за справедливе правомірне рішення або дію – однозначно ідентифікатор стану суспільства. Можна стверджувати, що нещодавнє викриття голови ВСУ - вершина айсберга.
А ще я б перевірила решту суддів. Тих що Князеву висловили недовіру - теж. Зазвичай, коли злочинець попався - від нього відхрещуються, але це не робить інших безгрішними і не знімає підозри
Але всьому свій час. Почнемо з корупції. Кого не спитай: «що ти думаєш про корупцію?», - людина відповість про вкрай негативне ставлення до цього явища і про корупціонерів при владі.
А потім дасть гривень лікарю, щоб полікував нормально. Заплатить за отримання прав. Домовиться за прийом своєї дитини чи друга на роботу.
І, неймовірно, але факт…
Іноді хабар треба занести за ПРАВОМІРНЕ СПРАВЕДЛИВЕ рішення. Це той самий випадок, що гарно ілюструє фразу «ві лів ін сосайті» (для культурних we live in society).
За логікою справедливе рішення не мало передбачати внесення хабаря.
Нехай ми звикли казати про жахливих водіїв, які купили права і про бездарних дітей, яких батьки прилаштували на роботу, але, як не дивно, іноді нечесний спосіб допомагає людині посісти заслужене (!) становище. Це абсолютно ніяк не підкріплюється законом. Це виключно неформальний момент, коли людина, яка бере хабар, хоче заробити. І це не показує, що хабар виправданий, а лише те, що людина, яка його вимагає – не заслугувала свого власного становища (десь у цьому місці викликається поліція).
На жаль, мені доводилося бачити випадки апріорі несправедливого ставлення до людей, іноді, таких, що не могли представити або захистити себе самі. І в таких випадках люди часом готові вийти за межі закону, щоб отримати те, що їм і так положено.
Так, це абсурд. Так, це значить, що у нас може бути купа ПРАВОМІРНИХ судових рішень, винесених неправомірним шляхом. Більш того, навпаки теж працює. Неправомірне рішення може бути винесене правомірним шляхом (тут чудовим прикладом могло б стати ООН. Там рішення колегіальні і країни не несуть відповідальності за те, як вони проголосували. Тобто, теоретично, всі країни могли б проголосувати за невизнання агресії роісі проти України і нічого б їм за це не було).
Чи є корупція добре, якщо вона іноді йде на благо і може поставити гідну людину на гідне становище? Навряд, бо то радше ексцес, ніж правило. Однак, необхідність давати хабар за справедливе правомірне рішення або дію – однозначно ідентифікатор стану суспільства. Можна стверджувати, що нещодавнє викриття голови ВСУ - вершина айсберга.
👍1
Щодо виборів – то заява про їх проведення цьогоріч – апріорі абсурдна. Не через політичний момент, а радше, через військовий.
Та і взагалі є багато спірних моментів.
1. Суверенітет держав. Так, ніякі західні політики та організації не мають права лізти в державний суверенітет. Є держави, у яких строк каденції Президента навіть більший ніж у нас, але чогось саме до України претензії.
2. Кожні вибори – це стрес та адаптація. Новому Президенту, Парламенту, Урядові треба деякий час, щоб адаптуватися і зрозуміти свою роль. Навіть якщо люди підготовлені. Навіть якщо відбувається переобрання тих же людей, навіть якщо в електронному форматі – це все ж час особливої вразливості держави. Під час війни це як мінімум – небезпечно. Як максимум, таке можна розглядати як спробу привести до влади когось, хто був би вигідний для замороження війни (думка, що хтось в ЄС хотів би бачити у нас більш войовничу владну верхівку – звучить неправдоподібно).
3. У нас є своє законодавство і ми його дотримуємося. Якщо після завершення війни не буде виборів – це вже інша справа, тоді можна буде казати про диктатуру. В Україні її уже валили, навряд чи будуть панькатися вдруге. Внутрішня диктатура в Україні – не така страшна загроза, як зовнішній диктат чи тим паче – поразка у війні. Якби народ зараз був у тій кондиції, щоб когось зносити – він би зніс, тут українцям рішучості не бракне. З внутрішньою диктатурою народ розбереться.
Тож я дивлюся на ідею проведення виборів під час воєнного стану не лише як дурну і небезпечну, але і як неповагу до свого законодавства. Виходить, що заява когось-там і заходу, важливіше ніж Конституція та законодавство України, з яким я в даному випадку погоджуюся і як юрист, і як трохи більш ніж юрист.
Зробимо трохи перерву між дописами і продовжимо 😅
Та і взагалі є багато спірних моментів.
1. Суверенітет держав. Так, ніякі західні політики та організації не мають права лізти в державний суверенітет. Є держави, у яких строк каденції Президента навіть більший ніж у нас, але чогось саме до України претензії.
2. Кожні вибори – це стрес та адаптація. Новому Президенту, Парламенту, Урядові треба деякий час, щоб адаптуватися і зрозуміти свою роль. Навіть якщо люди підготовлені. Навіть якщо відбувається переобрання тих же людей, навіть якщо в електронному форматі – це все ж час особливої вразливості держави. Під час війни це як мінімум – небезпечно. Як максимум, таке можна розглядати як спробу привести до влади когось, хто був би вигідний для замороження війни (думка, що хтось в ЄС хотів би бачити у нас більш войовничу владну верхівку – звучить неправдоподібно).
3. У нас є своє законодавство і ми його дотримуємося. Якщо після завершення війни не буде виборів – це вже інша справа, тоді можна буде казати про диктатуру. В Україні її уже валили, навряд чи будуть панькатися вдруге. Внутрішня диктатура в Україні – не така страшна загроза, як зовнішній диктат чи тим паче – поразка у війні. Якби народ зараз був у тій кондиції, щоб когось зносити – він би зніс, тут українцям рішучості не бракне. З внутрішньою диктатурою народ розбереться.
Тож я дивлюся на ідею проведення виборів під час воєнного стану не лише як дурну і небезпечну, але і як неповагу до свого законодавства. Виходить, що заява когось-там і заходу, важливіше ніж Конституція та законодавство України, з яким я в даному випадку погоджуюся і як юрист, і як трохи більш ніж юрист.
👍1
Forwarded from Seine königliche Hochheit Mykhailo
Збір.
Збираємо на специфічне обладнання для подолання водних перешкод. Збираємо для козаків, які наразі виконують бойові завдання на Півдні. Чому терміново? Бо скоро почнеться. Бо скоро треба бути готовим на всі сто, аби викластись на всі сто і з усіма ста відсотками побратимів повернутись назад. Ціль фактична - 60к. Наша ціль - скільки встигнемо. Чи буде фото/відео звіт? Відео - ні, обличчя, голос, форма - не маю права. Фото - ймовірно, не можу гарантувати. Всі питання щодо документів, прозорості ,попередніх проектів - в особисті:
@myshko21
Реквізити:
4149510044983502
MYKHAILO MINIAILO
Збираємо на специфічне обладнання для подолання водних перешкод. Збираємо для козаків, які наразі виконують бойові завдання на Півдні. Чому терміново? Бо скоро почнеться. Бо скоро треба бути готовим на всі сто, аби викластись на всі сто і з усіма ста відсотками побратимів повернутись назад. Ціль фактична - 60к. Наша ціль - скільки встигнемо. Чи буде фото/відео звіт? Відео - ні, обличчя, голос, форма - не маю права. Фото - ймовірно, не можу гарантувати. Всі питання щодо документів, прозорості ,попередніх проектів - в особисті:
@myshko21
Реквізити:
4149510044983502
MYKHAILO MINIAILO
❤3❤🔥1🤡1
Невеликий коментар до конференції, на якій я, власне, була. Як уже було сказано, сам матеріал мені сподобався. Я скептично ставлюся до будь-якої інформації і перевіряю її, але, як мінімум, щоб щось критикувати і казати, що воно не так як має бути – мушу добре орієнтуватися в матчастині.
Без знань матчастини рано чи пізно викриють або на брехні, або на некомпетентності. І від цього не захистишся, бо не орієнтуєшся в чужому полі.
Однак, зараз про організаційний момент. Як ви знаєте, адмінша у вас погано чує. Ну як погано. Майже нічого))) Відповідно, стикається з деякими проблемами, яких інші не помічають.Це не в докір іншим. Помітити проблеми, яких у вас нема – складно. Все це починається уже коли дізнаєшся про них від інших або сам стикаєшся.
Відповідно, я помітила що? Що там, як і в Україні, не було пристосувань для людей з неочевидними особливими потребами (слух/зір). Пам’ятаю, як здавала ще іспит з англійської FCE. Для них цей випадок теж був сюрпризом, вони з таким не стикалися і спершу не знали що зі мною робити.
У мене трохи таке враження, що попри заявлену інклюзивність є неформальне розуміння, що людей, які не бачать чи не чують, у топ-університетах не буде. І на топ-програмах теж. Чому так? Вони відсіюються куди раніше. Якщо потреби – з народження, то зазвичай це означає направлення в спеціальну школу. Включення дитини до звичайної школи іноді навіть вважається насиллям, бо психологічно їй складно адаптуватися, а шкільна система досі не створює нормальних умов для тих, хто відрізняється. З ВНЗ те ж.
Крім того, проблематика адаптації осіб з інвалідністю полягає в частому приховуванні самого факту, замкнутості спільнот або не бажання первинно виїжджати на своїй інвалідності. Погодьтеся, навряд зустрінете людину яка заявить: «Я пишаюся, що я – інвалід, бо це робить мене особливим».
Власне, проблематика взаємодії з суспільством, створюють умови, коли питання оминаються, а дехто каже: «А у нас ще більша біда».
Інклюзивних пристосувань немає перш за все тому, що немає попиту в тих місцях. А попиту немає, бо люди до такого рівня часто потрапити не можуть.
У вас може виникнути логічне питання, а шо не так з адміншею, що вона туди влізла і чого тоді інші не можуть. Чесно? Не знаю. Я почала втрачати слух після однієї не дуже приємної події у віці 10 років. Проблема ще в школі стала добре помітна, але я її не визнавала доки справа не дійшла до аудіювання на ЗНО з англійської (знала, що провалю його, провалювала практично всі аудіювання й диктанти, тому вирішила таки сходити до лікаря).
Виїжджала виключно на друкованих матеріалах. І досі так роблю. Пощастило вміти швидко читати і добре розуміти. Дуже рятує дистанційне навчання, бо більшість матеріалу йде в письмовому вигляді. На заняттях мені іноді достатньо уловити одне слово (зазвичай – частину фрази), щоб зрозуміти, про що йдеться і надати відповідь. Коли викладач запитує по питаннях, які він записав у силабусі – то взагалі шикарно.
На жаль, так пощастило не всім. Можливості людей - різні. З урахуванням гіршої стартової підготовки більшість навіть не насмілюється піти туди, де для них немає пристосувань. Бо це може тягти не лише труднощі навчання, але й труднощі соціалізації (от з цим у мене все погано).
На жаль, за намагання жити нормальне життя у даному випадку доводиться платити постійним напруженням. Треба завжди бути напоготові. Тому не можу назвати елітні навчальні заклади такими ж елітними та привабливими з точки зору людини з особливими потребами. Для неї це радше агресивне середовище. Для України, через війну, питання інтеграції людей з інвалідністю набуває актуальності
Без знань матчастини рано чи пізно викриють або на брехні, або на некомпетентності. І від цього не захистишся, бо не орієнтуєшся в чужому полі.
Однак, зараз про організаційний момент. Як ви знаєте, адмінша у вас погано чує. Ну як погано. Майже нічого))) Відповідно, стикається з деякими проблемами, яких інші не помічають.Це не в докір іншим. Помітити проблеми, яких у вас нема – складно. Все це починається уже коли дізнаєшся про них від інших або сам стикаєшся.
Відповідно, я помітила що? Що там, як і в Україні, не було пристосувань для людей з неочевидними особливими потребами (слух/зір). Пам’ятаю, як здавала ще іспит з англійської FCE. Для них цей випадок теж був сюрпризом, вони з таким не стикалися і спершу не знали що зі мною робити.
У мене трохи таке враження, що попри заявлену інклюзивність є неформальне розуміння, що людей, які не бачать чи не чують, у топ-університетах не буде. І на топ-програмах теж. Чому так? Вони відсіюються куди раніше. Якщо потреби – з народження, то зазвичай це означає направлення в спеціальну школу. Включення дитини до звичайної школи іноді навіть вважається насиллям, бо психологічно їй складно адаптуватися, а шкільна система досі не створює нормальних умов для тих, хто відрізняється. З ВНЗ те ж.
Крім того, проблематика адаптації осіб з інвалідністю полягає в частому приховуванні самого факту, замкнутості спільнот або не бажання первинно виїжджати на своїй інвалідності. Погодьтеся, навряд зустрінете людину яка заявить: «Я пишаюся, що я – інвалід, бо це робить мене особливим».
Власне, проблематика взаємодії з суспільством, створюють умови, коли питання оминаються, а дехто каже: «А у нас ще більша біда».
Інклюзивних пристосувань немає перш за все тому, що немає попиту в тих місцях. А попиту немає, бо люди до такого рівня часто потрапити не можуть.
У вас може виникнути логічне питання, а шо не так з адміншею, що вона туди влізла і чого тоді інші не можуть. Чесно? Не знаю. Я почала втрачати слух після однієї не дуже приємної події у віці 10 років. Проблема ще в школі стала добре помітна, але я її не визнавала доки справа не дійшла до аудіювання на ЗНО з англійської (знала, що провалю його, провалювала практично всі аудіювання й диктанти, тому вирішила таки сходити до лікаря).
Виїжджала виключно на друкованих матеріалах. І досі так роблю. Пощастило вміти швидко читати і добре розуміти. Дуже рятує дистанційне навчання, бо більшість матеріалу йде в письмовому вигляді. На заняттях мені іноді достатньо уловити одне слово (зазвичай – частину фрази), щоб зрозуміти, про що йдеться і надати відповідь. Коли викладач запитує по питаннях, які він записав у силабусі – то взагалі шикарно.
На жаль, так пощастило не всім. Можливості людей - різні. З урахуванням гіршої стартової підготовки більшість навіть не насмілюється піти туди, де для них немає пристосувань. Бо це може тягти не лише труднощі навчання, але й труднощі соціалізації (от з цим у мене все погано).
На жаль, за намагання жити нормальне життя у даному випадку доводиться платити постійним напруженням. Треба завжди бути напоготові. Тому не можу назвати елітні навчальні заклади такими ж елітними та привабливими з точки зору людини з особливими потребами. Для неї це радше агресивне середовище. Для України, через війну, питання інтеграції людей з інвалідністю набуває актуальності
👍3👏1
Нині на місце Князєва обрали Кравченко. Відверто, шило на мило .
🤦♂️ Незважаючи на суспільну позицію, оцінку експертів і факт, що Кравченко - це та сама людина, яка перебувала в складі колегії суддів, котра відпустила обвинуваченого у вбивстві Гонгандзе - Пукача.
Усе одно 108 з 148 присутніх суддів підтримали кандидатуру Кравченка. Це не дивно, якщо відомості, що з метою агітації, він пообіцяв виділити суддям безкоштовні (службові) квартири – правда. Більше про Кравченка і його критику можна глянути також тут - BBC News Україна. Втім, у разі підкупу - підтверджується необхідність перевірки ВСІХ суддів (хаха, вона потрібна давно). Дещо про те, чому обрання нового голови ВС взагалі слід було відкласти: тут.
Хоча... усілякі справи доводиться розглядати, раптом то випадковість чи неправда. От тільки це не єдиний гріх пана Станіслава. Згадаймо про ухвалення рішення, що порушують права людини, про що констатував ЄСПЛ, і про що сам Кравченко не вніс до своєї декларації доброчесності. І про те, що у деклараціях за 2012-2014 роки не вносив відомості у свою декларацію про володіння земельною ділянкою на 900 кв.м.. Не вносив також жодних відомостей про будинок, що розташовувався на цій ділянці, у деклараціях за 2004, 2006 та 2009 роки (нерухомість грає в хованки). Випадки за час каденції Януковича взагалі, мали б призвести до люстрації.
📕 Інша кандидатка, Наталія Коваленко – теж має скелети у шафі. Вона перебувала у складі комісії Касаційного Адміністративного Суду, який встановив законність забудови Рибальського Острова, за якими стояли такі одіозні та НЕшановні особи як Нестор Шуфрич та Михайло Бродський.
🗿 Нагадаємо, що в рамках запровадження судової реформи у 2017 році склад ВСУ було повністю знесено. Однак, усі кандидати і судді ВСУ мають величезний стаж роботи. Наприклад, обраний Голова ВСУ має цілих 30 років стажу.
А тепер уявіть, одразу після скандалу з викриттям отримання попереднім Головою Князєвим неправомірної вигоди (хабара) - судді обирають новим Головою, до того ж, дуже кваплячись, суддю з не самою чистою репутацією. Так швидко проводять процедуру, що дійсно достойні люди, такі як, наприклад, Олександр Мамолюй, який наразі воює, просто не встигають внести свої кандидатури.
😒 Про що це свідчить? Мабуть, про те, що 2 кандидатури, які проявилися - це лише вершина величезного айсбергу. Цілих 108 суддів з присутніх 148, віддають свій голос за людину, навколо якої ще до обрання, скопилась достатня кількість скандалів, негативна суспільна думка та сформувалася не найкраща репутація.
Проблема з суддями у нас існувала завжди. Щонайменше, наша система виникла з радянської і перейняла багато її недоліків. Сюди входить і покривання одне одного. І, безперечно, в таких умовах складно проводити будь-яку реформу. Система її сама саботує.
👨💻 Універсальних ліків від цього не має. Ми думали про штучний інтелект, принаймні, для суддів першої інстанції. Хтось - пропонує зовсім знести судову систему і оновити ВСІХ. Хтось ще пропонує обирати суддів на місцях (народним голосуванням).
Що з цього вийде? У випадку, якщо не обмежити можливість отаким от суддям обиратися, обирати та бути обраними - результат не зміниться. Але, водночас, існують і добропорядні судді, вище вже згадували суддю, що пішов у ЗСУ, хоча мав підстави уникати мобілізації, тобто не можна робити висновок про всіх суддів. Отже, потрібно розглядати кожного суддю окремо й тоді виносити рішення щодо допуску або недопуску до носіння судової мантії. А хто цим може зайнятися? Хто може винести таке рішення? Правильно, наразі - самі судді.
Вбачається, що дійсно треба створювати незалежний орган, надавати йому компетенцію та ресурси на все це, створювати умови, через які не зависнуть судові справи по всій країні... А ще згадаємо, що більшість державних органів також має дуже погану репутацію. А ще, що у нас купа новостворених органів, які проблемні «з народження». Схоже, ідея зі штучним інтелектом не здається аж настільки жахливою.
Усе одно 108 з 148 присутніх суддів підтримали кандидатуру Кравченка. Це не дивно, якщо відомості, що з метою агітації, він пообіцяв виділити суддям безкоштовні (службові) квартири – правда. Більше про Кравченка і його критику можна глянути також тут - BBC News Україна. Втім, у разі підкупу - підтверджується необхідність перевірки ВСІХ суддів (хаха, вона потрібна давно). Дещо про те, чому обрання нового голови ВС взагалі слід було відкласти: тут.
Хоча... усілякі справи доводиться розглядати, раптом то випадковість чи неправда. От тільки це не єдиний гріх пана Станіслава. Згадаймо про ухвалення рішення, що порушують права людини, про що констатував ЄСПЛ, і про що сам Кравченко не вніс до своєї декларації доброчесності. І про те, що у деклараціях за 2012-2014 роки не вносив відомості у свою декларацію про володіння земельною ділянкою на 900 кв.м.. Не вносив також жодних відомостей про будинок, що розташовувався на цій ділянці, у деклараціях за 2004, 2006 та 2009 роки (нерухомість грає в хованки). Випадки за час каденції Януковича взагалі, мали б призвести до люстрації.
А тепер уявіть, одразу після скандалу з викриттям отримання попереднім Головою Князєвим неправомірної вигоди (хабара) - судді обирають новим Головою, до того ж, дуже кваплячись, суддю з не самою чистою репутацією. Так швидко проводять процедуру, що дійсно достойні люди, такі як, наприклад, Олександр Мамолюй, який наразі воює, просто не встигають внести свої кандидатури.
Проблема з суддями у нас існувала завжди. Щонайменше, наша система виникла з радянської і перейняла багато її недоліків. Сюди входить і покривання одне одного. І, безперечно, в таких умовах складно проводити будь-яку реформу. Система її сама саботує.
Що з цього вийде? У випадку, якщо не обмежити можливість отаким от суддям обиратися, обирати та бути обраними - результат не зміниться. Але, водночас, існують і добропорядні судді, вище вже згадували суддю, що пішов у ЗСУ, хоча мав підстави уникати мобілізації, тобто не можна робити висновок про всіх суддів. Отже, потрібно розглядати кожного суддю окремо й тоді виносити рішення щодо допуску або недопуску до носіння судової мантії. А хто цим може зайнятися? Хто може винести таке рішення? Правильно, наразі - самі судді.
Вбачається, що дійсно треба створювати незалежний орган, надавати йому компетенцію та ресурси на все це, створювати умови, через які не зависнуть судові справи по всій країні... А ще згадаємо, що більшість державних органів також має дуже погану репутацію. А ще, що у нас купа новостворених органів, які проблемні «з народження». Схоже, ідея зі штучним інтелектом не здається аж настільки жахливою.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Трохи фото Києва з нестандартних ракурсів до дня столиці❤️
Для тих, хто не розуміє, нащо це виставляти, ви шо хочете шоб ракета прилетіла. UPD: фото старе. Хто знає - той розуміє НАСКІЛЬКИ
❤2
Проєкт «Активна ре(інтеграція) молоді ВПО на Львівщині» втілюється ГО «Штука» за сприяння Програми розвитку Організації Обʼєднаних Націй (ПРООН) в Україні у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки Європейського Союзу.
#UNRPP
В останні вихідні травня нам таки вдалося реалізувати проект, про який неодноразово тут писали – тренінги для нечуючих людей.
Окрема подяка:
НГО «Штука» - які проводили конкурс з отримання мікрогрантів, а надалі – багато допомагали з комунікацією та організацією.
ГО «Соціальна Єдність» - котрі спеціалізуються на допомозі і створенні можливостей для людей з особливими потребами по слуху
УТОГ – за інформаційне сприяння і консультації
Олені Чернишовій – перекладачу жестової мови, яка забезпечила переклад
Лілії Фабін – тренеру з медицини, яка допомогла людям опанувати необхідні навички
Наразі такий тренінг пройшов лише у Львові, але ми працюємо над його розширенням як територіально, так і кількісно.
Для себе дізналися багато нового. Було круто бачити, що можеш надати людям можливості отримати необхідні знання, які були для них недоступні 1,5 року (!) повномасштабного вторгнення, при тому що тренінгів з тактмеду в інтернеті купа. Жоден з них не був пристосований для людей з особливими потребами.
Запрошуємо панство надалі до співпраці!
#UNRPP
В останні вихідні травня нам таки вдалося реалізувати проект, про який неодноразово тут писали – тренінги для нечуючих людей.
Окрема подяка:
НГО «Штука» - які проводили конкурс з отримання мікрогрантів, а надалі – багато допомагали з комунікацією та організацією.
ГО «Соціальна Єдність» - котрі спеціалізуються на допомозі і створенні можливостей для людей з особливими потребами по слуху
УТОГ – за інформаційне сприяння і консультації
Олені Чернишовій – перекладачу жестової мови, яка забезпечила переклад
Лілії Фабін – тренеру з медицини, яка допомогла людям опанувати необхідні навички
Наразі такий тренінг пройшов лише у Львові, але ми працюємо над його розширенням як територіально, так і кількісно.
Для себе дізналися багато нового. Було круто бачити, що можеш надати людям можливості отримати необхідні знання, які були для них недоступні 1,5 року (!) повномасштабного вторгнення, при тому що тренінгів з тактмеду в інтернеті купа. Жоден з них не був пристосований для людей з особливими потребами.
Запрошуємо панство надалі до співпраці!
Telegram
Штука — ГО "ШТУКА"
Громадська організація з Донеччини. Ми про культуру, молодь і громадянське суспільство.
Чат: https://news.1rj.ru/str/+U_RKNWtTuJpiYjgy
facebook.com/ShtukaNGO
youtube.com/@shtukango
instagram.com/shtukango
tiktok.com/@shtukango
Чат: https://news.1rj.ru/str/+U_RKNWtTuJpiYjgy
facebook.com/ShtukaNGO
youtube.com/@shtukango
instagram.com/shtukango
tiktok.com/@shtukango
❤🔥2👍1
Зараз займаюся дослідженнями для деяких робіт, які пишу (це уже який напрямок того шо я роблю?). Якщо комусь цікаво, іноді можу закидувати свої роботи сюди, єдине що більшість з них англійською.
В поле зору мого дослідження потрапила нинішня ситуація в Києві. Люди під час тривоги прийшли до укриття, не змогли потрапити всередину, оскільки воно було зачинене і постраждали внаслідок падіння уламків, а троє - загинули.
Тут безперечна відповідальність осіб, що повинні стежити за укриттям, хоч у нас це погано прописано. Так то навіть за міжнародним правом: під час війни, сторона, що захищається, повинна турбуватися про своїх цивільних.
Наразі відомо, що затримали сторожа з ознаками алкогольного сп’яніння. Міська влада Києва повідомила, що ініційовано пропозицію до ВРУ вдосконалити законодавство стосовно відповідальності осіб, що мають стежити за укриттями. Також вказали, що тепер укриття мають бути завжди відчиненими, зокрема тому, що зменшився часовий проміжок між оголошенням повітряної тривоги та вибухами, а також між повітряними тривогами загалом.
Звісно, виникло питання: «чому тільки зараз?»
Пам’ятаю історію знайомої, яка в перші дні повномасштабного вторгнення перебувала в укритті на Оболоні і там не зачинялися двері (укриття, за необхідності, мусить зачинятися, оскільки від деяких небезпек рятує лише герметично зачинене приміщення).
Однак, зміни провокує часто якраз таки трагічна ситуація. Ну бо знову ж, ми не думаємо про вирішення проблеми, поки вона не спричиняє чогось страшного. Законодавства про покарання за вбивство не було б, якби нікому не прийшло в голову вбити іншу людину. Законодавство – це часто реакція на те, що трапилося щось, чого не мало б трапитися.
Тому, казати, що закони треба було ухвалювати півтора роки тому – складно, вважалося, що досить того що є (ну, шановні, навіть петицій щодо цього не робили, люди самі подумали, що то треба було рік тому зробити, коли уже сталося).
Тепер ще одне: я вважаю, що просто не зачиняти укриття – погана ідея. Якщо так робити – треба обов’язково додати регуляцію проблеми, що виникає з доступності приміщень.
Там хтось нагадить. В укриття, що не охороняються, у будь-який час зможуть заходити всякі любителі випити, любителі насмітити, любителі гострих відчуттів і т.д.
Я бачила цю проблему неодноразово в укриттях відкритого типу, які не так давно встановили в Дніпрі, Миколаєві, Одесі і деяких інших містах.
Заглядаєш в це укриття, а там, вибачте, смердить сечею, сміттям, купа якогось лахміття. Якщо його зачинити для захисту від небезпеки – воно стане газовою камерою для людей всередині, ніяка вентиляція не врятує. Натуральний смітник. Інтернетом ще ширилося відео про секс в такому укритті.
Ну це ж дичина. Звісно, у нас є багато громадян, які розуміють, нащо треба укриття, але ті, хто гадить – це якраз таки категорія населення, якій найскладніше пояснити, чому так робити не можна.
Тому я бачу так:
1. Якщо укриття залишати відчиненими 24/7 там мусить бути або охорона, або відеоспостереження
2. Покарання для тих, хто гадить у відчинених укриттях (частково це регулюється нормами КУпАП та КК, але недостатньо)
3. Якщо НЕ залишати укриття відчиненими 24/7, то було б круто їх вдосконалити. Наприклад в нових ЖК (бо в старій забудові це зробити досить складно через її стан) передбачити автоматичне відкриття дверей. Можна технічно прив’язати до сповіщення про повітряну тривогу, щоб двері (наприклад на магніті, як це часто при вході в сам будинок, де є домофони) автоматично відчинялися при сповіщення про небезпеку.
В поле зору мого дослідження потрапила нинішня ситуація в Києві. Люди під час тривоги прийшли до укриття, не змогли потрапити всередину, оскільки воно було зачинене і постраждали внаслідок падіння уламків, а троє - загинули.
Тут безперечна відповідальність осіб, що повинні стежити за укриттям, хоч у нас це погано прописано. Так то навіть за міжнародним правом: під час війни, сторона, що захищається, повинна турбуватися про своїх цивільних.
Наразі відомо, що затримали сторожа з ознаками алкогольного сп’яніння. Міська влада Києва повідомила, що ініційовано пропозицію до ВРУ вдосконалити законодавство стосовно відповідальності осіб, що мають стежити за укриттями. Також вказали, що тепер укриття мають бути завжди відчиненими, зокрема тому, що зменшився часовий проміжок між оголошенням повітряної тривоги та вибухами, а також між повітряними тривогами загалом.
Звісно, виникло питання: «чому тільки зараз?»
Пам’ятаю історію знайомої, яка в перші дні повномасштабного вторгнення перебувала в укритті на Оболоні і там не зачинялися двері (укриття, за необхідності, мусить зачинятися, оскільки від деяких небезпек рятує лише герметично зачинене приміщення).
Однак, зміни провокує часто якраз таки трагічна ситуація. Ну бо знову ж, ми не думаємо про вирішення проблеми, поки вона не спричиняє чогось страшного. Законодавства про покарання за вбивство не було б, якби нікому не прийшло в голову вбити іншу людину. Законодавство – це часто реакція на те, що трапилося щось, чого не мало б трапитися.
Тому, казати, що закони треба було ухвалювати півтора роки тому – складно, вважалося, що досить того що є (ну, шановні, навіть петицій щодо цього не робили, люди самі подумали, що то треба було рік тому зробити, коли уже сталося).
Тепер ще одне: я вважаю, що просто не зачиняти укриття – погана ідея. Якщо так робити – треба обов’язково додати регуляцію проблеми, що виникає з доступності приміщень.
Там хтось нагадить. В укриття, що не охороняються, у будь-який час зможуть заходити всякі любителі випити, любителі насмітити, любителі гострих відчуттів і т.д.
Я бачила цю проблему неодноразово в укриттях відкритого типу, які не так давно встановили в Дніпрі, Миколаєві, Одесі і деяких інших містах.
Заглядаєш в це укриття, а там, вибачте, смердить сечею, сміттям, купа якогось лахміття. Якщо його зачинити для захисту від небезпеки – воно стане газовою камерою для людей всередині, ніяка вентиляція не врятує. Натуральний смітник. Інтернетом ще ширилося відео про секс в такому укритті.
Ну це ж дичина. Звісно, у нас є багато громадян, які розуміють, нащо треба укриття, але ті, хто гадить – це якраз таки категорія населення, якій найскладніше пояснити, чому так робити не можна.
Тому я бачу так:
1. Якщо укриття залишати відчиненими 24/7 там мусить бути або охорона, або відеоспостереження
2. Покарання для тих, хто гадить у відчинених укриттях (частково це регулюється нормами КУпАП та КК, але недостатньо)
3. Якщо НЕ залишати укриття відчиненими 24/7, то було б круто їх вдосконалити. Наприклад в нових ЖК (бо в старій забудові це зробити досить складно через її стан) передбачити автоматичне відкриття дверей. Можна технічно прив’язати до сповіщення про повітряну тривогу, щоб двері (наприклад на магніті, як це часто при вході в сам будинок, де є домофони) автоматично відчинялися при сповіщення про небезпеку.
👍1