Взагалі, по самій мобілізації, я б хотіла сказати, що це не було ані несподіванкою, ані якимось шок контентом. Така реакція людей мені здається наслідком нерозуміння війни. При чому незалежно від того чи є ця людина постійним глядачем телемарафону.

Я знала, що так трапиться ще рік тому і казала про це людям, які думали, що війна закінчиться за пару місяців і їм нічого переживати. При чому хз, звідки знала, це було таке саме передчуття як на тему початку повномасштабки, яке мене переслідувало з 2014 року.

На випадок, якщо вам цікаво, пан адмін зняв обмежену придатність і вчиться воювать. Щодо мене, то поки за станом здоров’я прогнали, але може щось зміниться.
Я також не розумію цієї теми з втечею за кордон.

Так, багато хто каже: «а чо діти депутатів не воюють?»/ «що мені дала ця держава, щоб я за неї воював?». Ця держава абсолютно точно не ідеальна. Як і будь-яка інша держава (!). Ідеальних держав не існує. Щодо дітей депутатів, то, здебільшого – не їм тут жити, але я знаю щонайменше одну дитину депутата, що пішла добровольцем.

Ми воюємо за НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ. Ми не воюємо за державу, що є зараз. Ми воюємо за потенційну можливість щось зробити в майбутньому. Це не раціональна категорія – це виключно інстинктивна воля до існування, але саме вона дає людині життєву енергію. Раціонально ми б взагалі не мали чинити опір країні у 28 разів більше нашої. Однак воля до життя змусила нас все ж спробувати. Тоді ми всі були на емоційному підйомі, який зараз вже не працює. Але як тоді нічого не було вирішено, так і зараз.

Світ чудовий тим, що він несподіваний і ця частка невідомості варта того, щоб за неї поборотися.

Наступне, я вважаю, що інтереси держави і нації не збігаються, але точно перетинаються. Без цієї держави, нехай як би ми сердились, а нації не буде. Пам'ятаєте ці мапи «що якщо росія переможе»? Де казали про бази росії у Львові, кордон з НАТО і мобілізацію українців. Так от. Я не вірю в ці мапи, вони не передають суті.

Це і мобілізація тих, хто зараз, можливо, спробує втекти від мобілізації до лав української армії. Це тотальне (значно більш жорстоке, ніж в часи совка, бо сучасна росія вже знає, що буде, якщо не дотиснути) знищення українців. Захист за кордоном? Статус біженця? Це просто наші фантазії, засновані на сподіваннях, що західні країни – благородні й справедливі. Ні, росія зробить УСЕ, щоб знищити всіх, хто зможе розповісти про її безчинства та про війну проти України. Вона БУДЕ лобіювати позбавлення українців всіх пільг і їх придушення. Там будуть ходити русачки, що як мінімум психологічно травитимуть українців. Діаспора у 20 столітті грала важливу роль у збереженні української ідентичності, але зараз, якщо росія отримає шанс – то вона задавить діаспору.

«Ну то заохочуйте людей, зробіть, щоб їм було за що боротись».

Нам є за що боротись. Ми живемо краще, ніж у 90 і навіть на початку нульових. У нас є прогрес. Нерівномірний, не всюди, але він є, як би не хотілося цього заперечити. Крім того, матеріалізм ніколи не буде достатнім стимулом. Людина може збудувати хату на черкащині, але так само вона може збудувати хату, скажем, в Німеччині. Заохочення виключно матеріалізмом веде до того, що людина шукає де їй вигідніше примоститися і зберегти нажите майно, а не до бажання за нього боротися. Як бачимо, хату можна зруйнувати за секунди одним прильотом.

Матеріалізм важливий, але без волі до існування він ніщо. Ворог це знає, ворог намагається позбавити нас цієї волі.

Можливо, наша велика біда в тому, що коли весь світ творив правила, сенси і наживав багатство – ми були вилучені з цього процесу. Ми опинилися у стані війни практично без цінностей. Вони почали формуватися саме революціями та війною. Нам складно апелювати до минулого, бо воно було здебільшого трагічне. Там є чим розчаруватись.

Однак сенси світу почали відживати себе. Ми творимо власні фактично в порожньому полі: без стабільного бекграунду, у світі, повному хаосу, котрий не завершиться найближчим часом. Можливо, саме наше існування – конфлікт.

Я не вважаю, що нам треба піти за сенсами, створеними для нас кимось іншим, і, відтак, загинути. Навпаки, ми маємо творити власні. Що нам реально потрібно? Чого ми хочемо і куди ми йдемо? Якими ми повинні бути, щоб цього досягти? Що буде, якщо не досягти цього?

Це не запитання до олігархів, депутатів чи ще якихось груп, яких прийнято вважати «впливовими». Це питання для кожного.

І ще одне. Вважаю, що лицемірно вимагати міжнародні організації називати війну війною, а не "конфліктом", але при цьому наполягати, що мобілізація незаконна, бо у нас воєнний стан, а не стан війни. Ми кажемо: "дивіться не на те, як воно юридично, а те - як воно насправді є" (коли це вигідно), але коли не вигідно, то "доброго вечора, ми з прав людини"

Насправді, як людина , що ходила півроку до ТЦК та СП хочу сказати наступне:

Все дуже і дуже сумно.

І справа тут не стільки в роботі ТЦК, скільки у тому, що , людей, які добровільно йдуть і хочуть йти - все менше й менше. Дуже багато людей сидять у тих коридорах з такими пиками, ніби їх зараз виверне просто під себе.

Більш того, реакція самих людей та працівників на бажання зняти обмежену придатність, аби мати змогу здобути військово-облікову спеціальність перед тим як йти в служити - сприймається людьми, лікарями та й самими працівниками ТЦК, як прояв божевілля.

Поки маєте час - розпоряджайтеся ним раціонально. Можна, звичайно, й далі по клубам-дискотекам, втім, це не сильно допоможе.

Кожного разу як ми забуваємо, чому потрібно донатити та і взагалі, чому ми маємо боротися - русня нам про це нагадує. Інше питання чому комусь потрібно побачити смерть цивільних співвітчизників в тилу, щоб кинути грошей на ЗСУ. Це точно не те, як має працювати національна єдність.

Хотілося б висловити співчуття родинам загиблих, але співчуття - це не те, що дійсно треба. Потрібна перемога, а для перемоги потрібна боротьба

До речі, панове, ми з адміном знаємо, що ви донатите в будь-який час, коли є збори. І ми раді, що у нас нехай і маленький канал, але з хорошим контингентом (на який іноді нападає шиза).

Більш того, коли ми беремо на себе обов'язок закрити збір – то розуміємо, що це не питання одного дня й одного каналу. Але якщо ми не візьмемось за цю справу, то хто це зробить?

Насправді, донати на збори мають більше значення, ніж може здатись. Волонтери закрили збір і передали речі = боєць матиме шанс не загинути/не отримати поранення/краще почуватися і як наслідок – підтримувати боєздатність довший час = менше людей доведеться мобілізувати, щоб перекрити втрати. Фактично, опосередковано від вашого донату залежить вірогідність бути мобілізованим на ризиковане місце.

Тому чисто раціонально, долучитися до збору вигідніше, ніж не робити цього.
І, звісно, ми тут прикріпимо збір на Старлінки для Айдару.

Власне, монобанка: https://send.monobank.ua/jar/AZTSx5afKb

Завжди дивіться на збір більш як на просто потребу в якійсь речі. От Старлінк – це зв'язок. Зв'язок – це можливість якісно координувати дії. Можливість якісно координувати дії – це: прикриття піхоти, збереження особового складу, більші втрати для ворога, уникнення френдлі фаєра, зменшення ризику, що підрозділ доведеться виводити і наповнювати новими людьми, виданими ТЦК.

Втім, з вашою допомогою, ми вже змогли зібрати на один starlink. Залишилося зібрати на drivelink. Тобто, нам залишилося зібрати ще 49 000 грн.

Cаме тому ми просимо не просто про донат, а й про репост. Репост – дуже важлива штука.

Шановні пані та панове!

Хочемо привітати всіх вас з прийдешнім Новим Роком.

На жаль, не всі можуть святкувати це свято за родинним столом. Дехто назавжди залишиться у році, що минає. Але вони назавжди вписали своє ім’я в історію нашої держави і вони завжди житимуть у наших серцях. Давайте згадаємо про них у останні хвилини цього року і ніколи не забуватимо ні їх, ні того, за що вони віддали своє життя.

У кожного з нас були свої випробування та досягнення, якими можна пишатися. Ми ж дякуємо всім, хто донатив на допомогу нашим захисникам, хто робив репости або надавав іншу допомогу.

Новий рік не буде простішим. Будуть нові виклики, потрясіння. Будуть масштабні збори, щоб допомогти нашим захисникам зберігати боєздатність та ефективніше нищити ворога.

Будуть хвилини суму, зневіри… Проте, ми завжди з оптимізмом, роблячи все можливе і неможливе, дивитимемося у майбутнє, спрямовуючи свої справи і серця заради однієї завітної мрії, яку бажає кожен з нашої української родини.

Ми бажаємо кожному щастя та злагоди. Щоб рік, що прийде приніс нові випробування, які будуть здатні навчити та зробити нас сильнішими. І щоб у нас вистачило сил все подолати.

Тим, хто зустрічає це свято в однострої ми бажаємо зустріти Перемогу живими. Ви потрібні. Понад усе, ми цінуємо і пишаємося вами. Хай ворожі кулі оминають, а ваші - б’ють чітко у ціль.

Всіх з Новим Роком ✨

До речі, Новий рік і старий Новий рік - це тепер один і той самий день. Всі, хто намагався зайти з "Щедриком" на Різдво, то був не ваш час. От тепер - ваш час, бо тепер у нас сьогодні щедрий вечір. Що загалом логічно, враховуючи традиції святкування нового року

Причини чого вмер постинг: адмінша весь 2024 працює, читає і малює поней

До речі, на фоні красивої роботи ППО (🌚) в Бєлгороді

Збір на другий старлінк для Айдару ще не закритий.

Банка: https://send.monobank.ua/jar/AZTSx5afKb

Донат + репост

Скоро уже буде звіт за перший старлінк🤩

Як і обіцяли - звітуємо за перший Старлінк :)

Ще потрібен потрібен Драйвлінк. І чим швидше ми на нього зберемо - тим швидше він дістанеться Айдарівцям для кращого нищення русні. А він потрібен ще вчора

Так що, донатьте сюди: https://send.monobank.ua/jar/AZTSx5afKb

Ні, адмінша сьогодні не проспала постинг (а хотілося б😁)
Починаємо з теми про тиранічну демократію. Бачила в коментах під попереднім постом ідеї. Знаєте, є такий прикол в юристів «правова система» і «система права» звучить як синоніми, але це дуже різні речі. І от кажучи про «тиранічну демократію» я спеціально думала над порядком слів, бо варіант, де ми бачимо де-факто тиранію при де-юре демократії – було б доречно (на мою думку) назвати «демократичною тиранією». Тут в кожного своє сприйняття, тому все одно, перейдемо до суті.

У результаті прочитання багатьох статей про тиранів, бо моя магістерська робота того вимагає - на думку спав випадок, коли ми бачимо демократію і де-юре і, начебто й де-факто. Тобто система демократична: купа альтернативних джерел інформації, постійно якісь консультації з народом, існують всякі демократичні інструменти впливу, законодавство можна назвати загалом не репресивним.

Але ми розуміємо, що щось не так.

І, водночас, не можемо нічого з цим зробити. Бо ми не можемо довести, що система недемократична, ми бачимо, що десь то собака зарита, але не можемо навіть змусити інших повірити, що це так. При цьому складно сказати, а хто саме винен. Той вказує на свого помічника, помічник – на свого помічника, помічник – на колектив, колектив – на сам народ.

У той же час відбувається, дія «на благо» народу. Розширення прав, реалізація нових демократичних механізмів, лібералізація, але робиться так, що не працює якось «правильно». Користувач звертається зі скаргою, що є проблема, але йому пояснюють, що проблеми нема, пропонують навіть навчання, але все одно не вдається. І тоді користувач права іде з думкою, що з ним щось не так, а не з правом.

В глобальному масштабі – це щось на кшталт, коли вводиться норма, яку люди просили, норма працює як-попаде, але претензії всі до того, хто просив. Те що називають «газлайтинг» (не дуже люблю це слово, але воно тут підходить) – це коли тебе обдурюють і ще змушують думати, що то ти дурень.

Водночас «тиран» не є тираном в класичному розумінні. Злий дядько, який управляє «твердою сильною рукою». Навпаки, йдеться про тих, хто справляє враження «хорошого хлопця» і навіть в голову багатьом не приходить, що він може вчиняти щось погане.

І це, можливо, навіть гірший тип тиранів (а вони, до речі, пристосовуються), бо круто, коли ти можеш побачити зло і сказати, що це зло. А як щодо того, щоб відчувати зло, але навіть не могти однозначно довести це собі та оточуючим?

Коли я йду до джерела (та і взагалі в ліс) взимку – розглядаю сліди тварин. Тут дуже активно шастає різна дичина: лисиці на подвір’я заходити не соромляться, кабани риють. Взимку вони можуть становити більше небезпеки, ніж влітку, тому, коли йдеш в ліс взагалі без нікого і знаєш, що людей поблизу – немає, якщо втрапиш в біду – досить добре розбиратися, що за тварина проходила, коли, і чи була вона одна.

Таким чином зменшуєш свої шанси нарватися на стадо кабанчиків.

Слідів багато. Це і зайці, і білки, і птахи, які сідали на сніг, залишаючи відбитки крил, і лисиці, і власне, всякі копитні. Коли дивишся в боки, не знаючи ще часу, коли ці сліди були залишені, і ким – велика кількість темних полос і перехресть – трохи лякає. Бачиш одночасно усіх тварин, що були протягом кількох днів так, наче вони всі одночасно натовпом пройшли. І думаєш, що б робив при зустрічі.
Але сніг розтане. Слідів знову не буде. Але чи зникнуть від цього тварини? Ні. Більш того, вони стануть ще менш помітними. Однак, чомусь почуваєшся безпечніше, не знаючи, що годину тому тут пройшов вепр.

До чого тут корупція?

Це теж трохи про невидимість. Чи зникають корупціонери, коли ми їх не бачимо? Звісно, ні. Але, що стається, коли ми їх розкриваємо?

Ми бачимо, що їх багато, знаємо, що «той два тижні тому зловився на хабарі 100 000 доларів», а «цей, рік тому зловився на 50 000», а «он того впіймали вчора з горнятком валюти». Ну і так далі. І ця видимість, оточує нас інформацією, справляючи враження, що проблема збільшилась. Ми не знаємо, чи збільшилась вона насправді. Як, в принципі, і не знаємо, чи вона зменшилась. Але тут і зараз, вона справляє враження «багато».

Це можна поширити і не на корупцію. Візьмемо будь-який злочин. Його стане ніби більше, коли почнеться боротьба із ним. Бо все те, що було приховане – стане явним. І ми можемо жахнутися, як насправді багато було цього лайна.

Так, можна сказати, що визнання і виявлення проблеми – половина шляху до вирішення.

Однак, річ у тім, що ми не знаємо напевно. Тварини ж не зникають від того, що ми побачили їх сліди. Крім випадків, коли на цих тварин оголошено сезон полювання.

Читала книжку, називається «Нові правила війни» авторства Шона Макфейта (американець). Дядько має практичний і теоретичний досвід, а відгуки на палітурці називали його «новим Сунь-цзи».
Ну, не те щоб новий Сунь-цзи, бо вважав, що росія ніколи не вдасться до широкомасштабної війни, а постійно воюватиме через маріонеток, мігрантів і найманців. Скажем так: згодна десь з 70% матеріалу і з головною ідеєю: у майбутньому буде багато нескінченних війн різних типів, а «провідні» армії до них не готові.

Можливо, помилку дядька щодо росії можна зрозуміти: він вивчав протидію СРСР, коли совка вже не існувало і, напевно, вирішив, що це більше не небезпечний актор в плані прямого зіткнення. І розглядав все крізь призму конфлікту США та Китаю, знехтувавши аналоговнєтной второармієй міра.
Загалом, цікава інформація там є.

Автор описував ситуацію з есмінцем ВМС США «Стетем», який зайшов у Південнокитайське море для здійснення провокації. Мета завдання не уточнюється, але необхідно було запливти у води, які Китай вважає своїми і спровокувати його на протидію. Подивитися, що він робитиме. Китай направив авіацію. Американці мали демонструвати бойову готовність, але не розпочинати війни (бо тоді б почалася пряма війна Китаю і США буквально на порожньому місці). Китайська авіація не несла боєприпасів і теж не планувала відкривати вогонь, однак це стало зрозуміло лише на критично малій відстані, коли захиститися в разі удару вже було практично неможливо.

І суть у тому, що попри те, що провокації здійснювалися США, від них насправді вигравав (і, схоже, все ще виграє) Китай. Збройні сили Китаю поступово активувалися раніше, тобто реагували на загрозу спершу, скажем, на відстані 190 морських миль від берега, потім 200, потім 210 (не безмежно, звісно, але в межах простору, який вважали «своїм»). Таким чином «провокатори» уже не могли наблизитись на ту саму відстань, що раніше. І Шон Макфейн описав це: «якщо Китай зробить так достатню кількість разів, він, зрештою, заволодіє Південнокитайським морем».

Сьогодні прочитала новину, що «Зерновий коридор» у Чорному морі вийшов на довоєнну прохідність. Це сталося в результаті методичного знищення російських кораблів і катерів, які намагалися наблизитися. Нагадую, росія вийшла із «Зернової угоди» ще в липні 2023. Вона знищувала портову інфраструктуру Одеси, але, маловірогідно, що реально вдалася б до захоплення/знищення іноземних суден під неукраїнським прапором. Ймовірно, вона очікувала, що наближенням своїх кораблів, вдасться відлякати торгові судна, а Україна намагатиметься відвести їх у «безпечну» зону, тобто у крайнє прибережжя, звідки її теж вдасться витіснити. Можливо, очікувалось, що партнери не дозволять здійснювати операції зі знищення, побоюючись подальшої ескалації і того, що росія справді атакує якийсь корабель із зерном.

І якось навіть приємно було почитати, що ми не втрапили у цю фігню.

Чи можна в цю гру грати удвох? Поки не знаю, бо це гра більш агресивної країни з менш агресивною. Ми ж захистили життєвий простір зброєю. Досить вірогідно, що якби ми спробували повторити «провокацію» без застосування зброї, то росія б все одно відповіла на неї силою. Наскільки успішно – це вже інше питання, просто це було б уже зіткнення, а не невоєнна провокація.

З негативного, захід, схоже, все ще бачить у діях росії просто провокацію, яку можна і потрібно не ескалувати😬