До речі, панове, ми з адміном знаємо, що ви донатите в будь-який час, коли є збори. І ми раді, що у нас нехай і маленький канал, але з хорошим контингентом (на який іноді нападає шиза).

Більш того, коли ми беремо на себе обов'язок закрити збір – то розуміємо, що це не питання одного дня й одного каналу. Але якщо ми не візьмемось за цю справу, то хто це зробить?

Насправді, донати на збори мають більше значення, ніж може здатись. Волонтери закрили збір і передали речі = боєць матиме шанс не загинути/не отримати поранення/краще почуватися і як наслідок – підтримувати боєздатність довший час = менше людей доведеться мобілізувати, щоб перекрити втрати. Фактично, опосередковано від вашого донату залежить вірогідність бути мобілізованим на ризиковане місце.

Тому чисто раціонально, долучитися до збору вигідніше, ніж не робити цього.
І, звісно, ми тут прикріпимо збір на Старлінки для Айдару.

Власне, монобанка: https://send.monobank.ua/jar/AZTSx5afKb

Завжди дивіться на збір більш як на просто потребу в якійсь речі. От Старлінк – це зв'язок. Зв'язок – це можливість якісно координувати дії. Можливість якісно координувати дії – це: прикриття піхоти, збереження особового складу, більші втрати для ворога, уникнення френдлі фаєра, зменшення ризику, що підрозділ доведеться виводити і наповнювати новими людьми, виданими ТЦК.

Втім, з вашою допомогою, ми вже змогли зібрати на один starlink. Залишилося зібрати на drivelink. Тобто, нам залишилося зібрати ще 49 000 грн.

Cаме тому ми просимо не просто про донат, а й про репост. Репост – дуже важлива штука.

Шановні пані та панове!

Хочемо привітати всіх вас з прийдешнім Новим Роком.

На жаль, не всі можуть святкувати це свято за родинним столом. Дехто назавжди залишиться у році, що минає. Але вони назавжди вписали своє ім’я в історію нашої держави і вони завжди житимуть у наших серцях. Давайте згадаємо про них у останні хвилини цього року і ніколи не забуватимо ні їх, ні того, за що вони віддали своє життя.

У кожного з нас були свої випробування та досягнення, якими можна пишатися. Ми ж дякуємо всім, хто донатив на допомогу нашим захисникам, хто робив репости або надавав іншу допомогу.

Новий рік не буде простішим. Будуть нові виклики, потрясіння. Будуть масштабні збори, щоб допомогти нашим захисникам зберігати боєздатність та ефективніше нищити ворога.

Будуть хвилини суму, зневіри… Проте, ми завжди з оптимізмом, роблячи все можливе і неможливе, дивитимемося у майбутнє, спрямовуючи свої справи і серця заради однієї завітної мрії, яку бажає кожен з нашої української родини.

Ми бажаємо кожному щастя та злагоди. Щоб рік, що прийде приніс нові випробування, які будуть здатні навчити та зробити нас сильнішими. І щоб у нас вистачило сил все подолати.

Тим, хто зустрічає це свято в однострої ми бажаємо зустріти Перемогу живими. Ви потрібні. Понад усе, ми цінуємо і пишаємося вами. Хай ворожі кулі оминають, а ваші - б’ють чітко у ціль.

Всіх з Новим Роком ✨

До речі, Новий рік і старий Новий рік - це тепер один і той самий день. Всі, хто намагався зайти з "Щедриком" на Різдво, то був не ваш час. От тепер - ваш час, бо тепер у нас сьогодні щедрий вечір. Що загалом логічно, враховуючи традиції святкування нового року

Причини чого вмер постинг: адмінша весь 2024 працює, читає і малює поней

До речі, на фоні красивої роботи ППО (🌚) в Бєлгороді

Збір на другий старлінк для Айдару ще не закритий.

Банка: https://send.monobank.ua/jar/AZTSx5afKb

Донат + репост

Скоро уже буде звіт за перший старлінк🤩

Як і обіцяли - звітуємо за перший Старлінк :)

Ще потрібен потрібен Драйвлінк. І чим швидше ми на нього зберемо - тим швидше він дістанеться Айдарівцям для кращого нищення русні. А він потрібен ще вчора

Так що, донатьте сюди: https://send.monobank.ua/jar/AZTSx5afKb

Ні, адмінша сьогодні не проспала постинг (а хотілося б😁)
Починаємо з теми про тиранічну демократію. Бачила в коментах під попереднім постом ідеї. Знаєте, є такий прикол в юристів «правова система» і «система права» звучить як синоніми, але це дуже різні речі. І от кажучи про «тиранічну демократію» я спеціально думала над порядком слів, бо варіант, де ми бачимо де-факто тиранію при де-юре демократії – було б доречно (на мою думку) назвати «демократичною тиранією». Тут в кожного своє сприйняття, тому все одно, перейдемо до суті.

У результаті прочитання багатьох статей про тиранів, бо моя магістерська робота того вимагає - на думку спав випадок, коли ми бачимо демократію і де-юре і, начебто й де-факто. Тобто система демократична: купа альтернативних джерел інформації, постійно якісь консультації з народом, існують всякі демократичні інструменти впливу, законодавство можна назвати загалом не репресивним.

Але ми розуміємо, що щось не так.

І, водночас, не можемо нічого з цим зробити. Бо ми не можемо довести, що система недемократична, ми бачимо, що десь то собака зарита, але не можемо навіть змусити інших повірити, що це так. При цьому складно сказати, а хто саме винен. Той вказує на свого помічника, помічник – на свого помічника, помічник – на колектив, колектив – на сам народ.

У той же час відбувається, дія «на благо» народу. Розширення прав, реалізація нових демократичних механізмів, лібералізація, але робиться так, що не працює якось «правильно». Користувач звертається зі скаргою, що є проблема, але йому пояснюють, що проблеми нема, пропонують навіть навчання, але все одно не вдається. І тоді користувач права іде з думкою, що з ним щось не так, а не з правом.

В глобальному масштабі – це щось на кшталт, коли вводиться норма, яку люди просили, норма працює як-попаде, але претензії всі до того, хто просив. Те що називають «газлайтинг» (не дуже люблю це слово, але воно тут підходить) – це коли тебе обдурюють і ще змушують думати, що то ти дурень.

Водночас «тиран» не є тираном в класичному розумінні. Злий дядько, який управляє «твердою сильною рукою». Навпаки, йдеться про тих, хто справляє враження «хорошого хлопця» і навіть в голову багатьом не приходить, що він може вчиняти щось погане.

І це, можливо, навіть гірший тип тиранів (а вони, до речі, пристосовуються), бо круто, коли ти можеш побачити зло і сказати, що це зло. А як щодо того, щоб відчувати зло, але навіть не могти однозначно довести це собі та оточуючим?

Коли я йду до джерела (та і взагалі в ліс) взимку – розглядаю сліди тварин. Тут дуже активно шастає різна дичина: лисиці на подвір’я заходити не соромляться, кабани риють. Взимку вони можуть становити більше небезпеки, ніж влітку, тому, коли йдеш в ліс взагалі без нікого і знаєш, що людей поблизу – немає, якщо втрапиш в біду – досить добре розбиратися, що за тварина проходила, коли, і чи була вона одна.

Таким чином зменшуєш свої шанси нарватися на стадо кабанчиків.

Слідів багато. Це і зайці, і білки, і птахи, які сідали на сніг, залишаючи відбитки крил, і лисиці, і власне, всякі копитні. Коли дивишся в боки, не знаючи ще часу, коли ці сліди були залишені, і ким – велика кількість темних полос і перехресть – трохи лякає. Бачиш одночасно усіх тварин, що були протягом кількох днів так, наче вони всі одночасно натовпом пройшли. І думаєш, що б робив при зустрічі.
Але сніг розтане. Слідів знову не буде. Але чи зникнуть від цього тварини? Ні. Більш того, вони стануть ще менш помітними. Однак, чомусь почуваєшся безпечніше, не знаючи, що годину тому тут пройшов вепр.

До чого тут корупція?

Це теж трохи про невидимість. Чи зникають корупціонери, коли ми їх не бачимо? Звісно, ні. Але, що стається, коли ми їх розкриваємо?

Ми бачимо, що їх багато, знаємо, що «той два тижні тому зловився на хабарі 100 000 доларів», а «цей, рік тому зловився на 50 000», а «он того впіймали вчора з горнятком валюти». Ну і так далі. І ця видимість, оточує нас інформацією, справляючи враження, що проблема збільшилась. Ми не знаємо, чи збільшилась вона насправді. Як, в принципі, і не знаємо, чи вона зменшилась. Але тут і зараз, вона справляє враження «багато».

Це можна поширити і не на корупцію. Візьмемо будь-який злочин. Його стане ніби більше, коли почнеться боротьба із ним. Бо все те, що було приховане – стане явним. І ми можемо жахнутися, як насправді багато було цього лайна.

Так, можна сказати, що визнання і виявлення проблеми – половина шляху до вирішення.

Однак, річ у тім, що ми не знаємо напевно. Тварини ж не зникають від того, що ми побачили їх сліди. Крім випадків, коли на цих тварин оголошено сезон полювання.

Читала книжку, називається «Нові правила війни» авторства Шона Макфейта (американець). Дядько має практичний і теоретичний досвід, а відгуки на палітурці називали його «новим Сунь-цзи».
Ну, не те щоб новий Сунь-цзи, бо вважав, що росія ніколи не вдасться до широкомасштабної війни, а постійно воюватиме через маріонеток, мігрантів і найманців. Скажем так: згодна десь з 70% матеріалу і з головною ідеєю: у майбутньому буде багато нескінченних війн різних типів, а «провідні» армії до них не готові.

Можливо, помилку дядька щодо росії можна зрозуміти: він вивчав протидію СРСР, коли совка вже не існувало і, напевно, вирішив, що це більше не небезпечний актор в плані прямого зіткнення. І розглядав все крізь призму конфлікту США та Китаю, знехтувавши аналоговнєтной второармієй міра.
Загалом, цікава інформація там є.

Автор описував ситуацію з есмінцем ВМС США «Стетем», який зайшов у Південнокитайське море для здійснення провокації. Мета завдання не уточнюється, але необхідно було запливти у води, які Китай вважає своїми і спровокувати його на протидію. Подивитися, що він робитиме. Китай направив авіацію. Американці мали демонструвати бойову готовність, але не розпочинати війни (бо тоді б почалася пряма війна Китаю і США буквально на порожньому місці). Китайська авіація не несла боєприпасів і теж не планувала відкривати вогонь, однак це стало зрозуміло лише на критично малій відстані, коли захиститися в разі удару вже було практично неможливо.

І суть у тому, що попри те, що провокації здійснювалися США, від них насправді вигравав (і, схоже, все ще виграє) Китай. Збройні сили Китаю поступово активувалися раніше, тобто реагували на загрозу спершу, скажем, на відстані 190 морських миль від берега, потім 200, потім 210 (не безмежно, звісно, але в межах простору, який вважали «своїм»). Таким чином «провокатори» уже не могли наблизитись на ту саму відстань, що раніше. І Шон Макфейн описав це: «якщо Китай зробить так достатню кількість разів, він, зрештою, заволодіє Південнокитайським морем».

Сьогодні прочитала новину, що «Зерновий коридор» у Чорному морі вийшов на довоєнну прохідність. Це сталося в результаті методичного знищення російських кораблів і катерів, які намагалися наблизитися. Нагадую, росія вийшла із «Зернової угоди» ще в липні 2023. Вона знищувала портову інфраструктуру Одеси, але, маловірогідно, що реально вдалася б до захоплення/знищення іноземних суден під неукраїнським прапором. Ймовірно, вона очікувала, що наближенням своїх кораблів, вдасться відлякати торгові судна, а Україна намагатиметься відвести їх у «безпечну» зону, тобто у крайнє прибережжя, звідки її теж вдасться витіснити. Можливо, очікувалось, що партнери не дозволять здійснювати операції зі знищення, побоюючись подальшої ескалації і того, що росія справді атакує якийсь корабель із зерном.

І якось навіть приємно було почитати, що ми не втрапили у цю фігню.

Чи можна в цю гру грати удвох? Поки не знаю, бо це гра більш агресивної країни з менш агресивною. Ми ж захистили життєвий простір зброєю. Досить вірогідно, що якби ми спробували повторити «провокацію» без застосування зброї, то росія б все одно відповіла на неї силою. Наскільки успішно – це вже інше питання, просто це було б уже зіткнення, а не невоєнна провокація.

З негативного, захід, схоже, все ще бачить у діях росії просто провокацію, яку можна і потрібно не ескалувати😬

Панове, дивіться яка справа.

Збір на Старлінки для Айдару, який так чудово йшов на Різдво та НР, після свят - застряг. За 2 тижні 2024 на банці з'явилось донатів рівно стільки ж, скільки за одну різдвяну ніч!
Це наштовхує на думку, що ми воюємо тільки на свята і що донатити треба теж тільки на свята. Давайте доведемо, що це не так, шляхом донату та репосту.

Банка:
https://send.monobank.ua/jar/AZTSx5afKb

16 січня вшановуємо пам’ять захисників Донецького аеропорту. Люди тримали оборону аеропорту 242 дні,  за що їх прозвали Кіборгами.

Це було без джавелінів з байрактарами, без хаймарсів і снарядів НАТО, в час, коли навіть такмед не перебував на тому рівні, що зараз. Але людина, яким би крихким і непевним не здавалось її життя – здатна витримати більше, ніж те, що зроблено її руками. Кіборги вистояли – не вистояв бетон.

«Інвестуйте в людей, а не в технології» - так називався ще один розділ з книги Шона Макфейта «Нові правила війни». Згадався він мені на тлі новин останніх днів.

У самому розділі Макфейт наводить приклади, як в американські військові кораблі врізалися товарні судна (випадково), спричиняючи загибель членів екіпажу та значні пошкодження борту. Моряки просто не думали, що з настільки захищеною машиною може трапитися такий дурний випадок, адже всі військові кораблі були оснащені системами виявлення перешкоди. У час аварії команди просто спали, тому шо ніч надворі.

Однак те саме ми бачимо і на власні очі, а не десь там у Тихому океані у 80-х роках 20 ст.

Збиття А-50. Геніальна операція. Українська сторона знала всі деталі польоту, а для збиття використала ЗРК, створене за програмою FrankenSAM (поєднання радянських ЗРК і західних). Літак А-50 ідентифікував установку як С-300, а не як Patriot. Фактично, до останнього моменту, коли вже було пізно, екіпаж вважав, що він в безпеці. Він же на суперлітаку, який неможливо збити.

NASA показало літак, який переходить на надзвукову швидкість без характерного звуку вибуху. Здатен летіти на швидкості до 1488 км/год. Його форма така, що замість лобового скла розмістили камеру, яка транслює в кабіну пілота зображення, що там навколо. Виглядає круто, в коментарях під новинами про це – купа захоплених людей (ну і коментаторів на тему швидкості літака). Це супердорогий проект (скажіть, скільки він у мавіках), а тепер уявіть, що ви летите на швидкості 1488 км/год і у вас зламалась камера. У вас немає перед собою скла, щоб самостійно розібратись. Ваші дії? Ну тобто з одного боку так, крутецько, з іншого боку – чи дійсно цей літак придатний до того, до чого його хочуть використати, чи це суперпроект для любителів подивитись на красиві залізяки. Головна характеристика будь-якої техніки – це не швидкість, вага або кількість зброї, яку можна туди начепити, а саме відповідність цих параметрів до кінцевого призначення продукту.

Суперзброя має сенс у війні лише якщо нею вмієш користуватись. І це не про вміння завести двигуна і поїхати чи полетіти. Це про здатність використати зброю ефективно для конкретної задачі. Кожна зброя має свої характеристики, і військові розуміють, яку зброю де і як треба використовувати. Однак що вони роблять за відсутності вундервафель? Збивають ракети/шахеди з усяких кулеметів та автоматів, створюють зброю з товарів цивільного призначення, спаюють різні види зброї. Ну тобто люди використовують мізки. Суперзброя в екіпажу, який просто почувається в ній безпечним і невразливим має нульову ефективність. Суперзброя в екіпажу, який вміє скористатись нею за інструкцією – має базову ефективність (що, до речі, робить її просто зброєю, бо технічні характеристики можна прочитати або вкрасти і прочитати і ніякої несподіванки не буде). Вона ж у руках екіпажу з мізками виконує своє пряме призначення, тобто дійсно є суперзброєю, роблячи те, що від неї могли і не чекати.

Тому реально, інвестування в людей – це чудова тема. Люди роблять ефективною зброю, а не навпаки.  Плюс вливати гроші треба саме в ту зброю, яка потрібна для ефективного ведення війни.

Як бачимо, люди без суперзброї тримали оборону Донецького аеропорту, люди у практично безвихідному становищі, тримали оборону в заблокованому Маріуполі, люди з АК-74 тримають населені пункти, де уже немає стін. Бо саме люди – то найефективніший елемент у війні.

Збір для Айдару сам себе не закриє

У коментарях до цього допису просили приклади, але я їх спеціально не подавала одразу. Цікаво було, зокрема, подивитись хто що побачить для себе.

Власне, я тут неодноразово казала, що уособлення держави у постаті людини (саме як у Платона в "Державі", де він спосіб правління передавав через особу правителя) - доволі класний ключ до розуміння суспільних проблем.

Так от, звідки я взяла думку про тиранічну демократію? З книги про домашнє насильство.
Суть була така, що не завжди той, хто здійснює насильство виглядає злою і підлою людиною. Навіть навпаки, часто він або вона намагається створити собі образ спасителя і чудової особистості, а своєму партнеру/партнерці образ фактичного агресора. І потім використовує аргументи на кшталт: "я поганий/а? Ти так думаєш? А ти спитай у всіх навколо, всі знають, що це ти тут агресор, а я - жертва".

І я подумала, що книжка ніби як про стосунки, але чи дійсно актуальна лише для них?

Навряд чи. Звісно, коли ми говоримо про пару чи подружжя, то це певним чином пов'язані люди. Як в принципі і у випадках з насильством батьків проти дітей або дорослих дітей щодо літніх/немічних батьків. Між цими людьми є навіть юридичний зв'язок. Відповідно, постраждалим не так легко втекти. Вважається, що якщо людина не має до тирана ніякої прив'язки, то вона просто піде.

Однак у стосунки з тиранами люди також часто потрапляють із власної волі (не йдеться про бажання отримати насилля, але про не здатність помітити його вчасно). І це не про одного якогось, з яким ділиш побут, але про десятки таких тиранів.

Роботодавець, який надзвонює у вихідний день і давить на жалість, що щось треба зробити до понеділка і тільки ти впораєшся. "Друг", який звинувачує в тому, що ви мерзота, бо не приїхав до нього, коли його покинула дівчина, а ви були зі своєю сім'єю. Колега в проекті, який нічого не робив, а потім сказав, що це ви винні у провалі.

Не подумайте, що це б подавалось у формі: "це ти винен!". Ні, це так само і формулювання: "дивись, ти пипустився помилки у цій роботі/у цьому тексті/у цій презентації у цьому от місці. Тут порахував, що треба 600грн, а треба було 900грн. На жаль, це призвело до серйозних наслідків".

Те, що ця людина сиділа і лише критикувала кожен крок колег, ніяк не допомагаючи - відходить на задній план. Натомість у вас у голові може крутитись думка, що от саме через ці 300грн, які прорахували ВИ все пішло шкереберть. Відтак хто винен? Ви. Але чого він приперся тикнути у прорахунок зараз, а не до реалізації?

Ремарка: це не значить скидати всю провину на інших. Однак, треба перевірити, чи дійсно саме ваші дії призвели до несприятливого результату. Щонайменше, ви можете дійти висновку не залучати більше того колегу і не розраховувати на нього.

Додати до цього те, що люди часто не йдуть від того, хто з них відверто знущається, придумуючи жарти про "тупий народ" (але наголошуючи, що то лише жарти, чого ображатися?).

Це все дуже схоже на те, як в домашньому насильстві описують ситуації, коли людина каже партнеру/партнерці: "та їж скільки хочеш, тебе ніхто не засуджує", а потім привселюдно жартує про те, скільки ти їси, що ти їси і що уже зараз не влізатимеш у двері.

Це про ситуації, коли застосовується пасивна або непомітна агресія. Це однаково актуально для людини, яка б’є своїх близьких, а публічно заявляє, що «довели» та для людини, яка створює фальшиві справи проти бізнесу, в медіа тим часом поширюючи інформацію про те, що цей бізнес порушував закон і це саме він – небезпечний і винен, що його душать.

Публічне і приватне – це наче й різні сфери, але не така далека їх сутність, щоб відмовитися вивчати одне крізь інше.

Донат на Старлінк для Айдару