Всім дякую! Збір закрито!

Ми зробили це разом😌

Всіх не перерахувати, але ми дякуємо кожному особисто. Всім хто донатив та робив репости.

Ви - найкращі

Потрапила мені в руки отака книжка: Ланді Бекфорт «Чому він це робить?». Одна з тих, що я читала в межах підготовки магістерської, щоб трохи більше розібратись в сімейних судах США.

Назва, звісно, така, що може дуже привабити людей, які обстоюють позицію, що в домашньому насильстві завжди винен чоловік і різко відштовхнути тих, хто думає, що зараз тут у 500 сторінках розкажуть, чому чоловіки – зло.

Насправді, це не зовсім так. З тих матеріалів, що я взагалі начитала, цей, певно, найкращий. Автор говорить не лише про «жорстоких чоловіків» (про жінок теж) і не поширює цей термін на всіх чоловіків, на перших сторінках пояснюючи, чому вживає саме таке формулювання.

Спершу скептично ставилася до матеріалу, який прямо не відноситься до магістерської, але зрештою прочитала все. Вважаю, що варто почитати навіть тим, хто не зазнає і не вчиняє домашнього насильства. Там багато цікавої інфи. Мені сподобалось, що автор:

1. Має практичний досвід роботи з кейсами домашнього насильства ще з 90-х. Тобто він не з порожнього місця це говорить і не використовує як джерела всякі неперевірені статті.
2. Не ототожнює культурні відмінності та сімейні ролі з насильством (натрапляла на статті, де, наприклад, написано, що якщо жінка займається дітьми і домом, а чоловік відповідає за публічну сферу – то це насилля. Хоча на практиці особисто знаю сім’ї з таким розподілом ролей, але в яких насилля не відбувається)
3. Не дегуманізує тих, хто вчинив насилля. Чому це здалося добре? Бо прямий наїзд на людину в таких кейсах у форматі «ти монстр» спричиняє автоматичну захисну реакцію. Людина відчуває напад на саму свою сутність, що це просто її всю вважають абсолютним злом, а не певні аспекти поведінки. Автор же вказує, що хибними можуть бути погляди/цінності і з цим можна працювати. Плюс цікаво говорить про систему покарань, а не як деякі, що просто кажуть «чим більше строк у в’язниці – тим краще».
4. На відміну від дуже багатьох інстапсихологів, статті яких потрапляють в інтернети, тут немає оцього заклику «тіки шось не так – розходьтесь». Ні, автор не пропонує залишати ситуацію як є і змиритись, але він радше виступає за поступове і систематичне викорінення насильства в сім’ї.

Добре показано, як відбувається взагалі наростання насильства і різниця між власне насильством і сімейним конфліктом. І хоча деякі соціальні моменти мені не були до кінця зрозумілі (бо я не живу в Штатах), а всі контакти, перекладені українською для України не актуальні (лол), почитати цілком має сенс.

В умовах, коли у нас демографія пішла в глибокий мінус і населення отримує кінську дозу стресу, було б слушно зменшити насилля вдома. Фактично, виходить, що якщо це саме домашнє насилля починається, то потім переростає у щоденні розборки і це все тільки погіршує ситуацію, доки не призводить до повного розвалу сім’ї, судових справ, а на додачу до всього – суспільної конфронтації.

По-факту, збільшення кількості міцних успішних сімей, могло б бути потужним сигналом, що сім’я – це добре. Ну але зробити це можна лише добровільно.

Як відомо, 19 лютого 1992 року Верховна Рада України затвердила тризуб, як малий державний герб України.

Мабуть, кожний з нас знає, що тризуб був символом наших князів, хоч від князя до князя мав відмінну форму. Як-то в князя Святослава Хороброго він мав форум двозуба,а спадковим тризубом він став вже за нащадків Святого Володимира Великого - Святополка, Ярослава Мудрого та інших князів. А за часів визвольних змагань тризуб став символом єднання українських земель.

Якщо переглядати стінограми записів тих днів, коли приймалося рішення про затвердження державного гербу, можна побачити, як комуняцькі недобитки, аж у з піною у рота намагалися не допустити затвердження наших національних символів, як офіційних символів держави. Використовуючи різні засоби, аргументації, вони мали єдиний намір - не допустити використання тризубу та нашого стягу, як національних символів.

Наш герб, як і інші національні символи - це символ нашої боротьби за нашу самостійність. Наразі - це символ жертовності та прагнення до свободи. Символ, що вселяє надію майбутнього на сильну, незалежну державу.

Наш друг попросив допомогти зі збором на пікап для 35 ОбрМП, що зараз на Херсонському напрямку.

Потрібен пікап і треба зібрати частку в 25к.

Просимо донатити та поширювати

Посилання на банку - https://send.monobank.ua/jar/7x2VHJHHZD

Сьогодні вшановуємо день пам’яті Героїв Небесної сотні.
З часів Революції Гідності ми всі, українці продовжуємо щодня доводити, що це було не дарма. І незважаючи на всі труднощі і перешкоди – доведемо.

Тут вам підібрали матеріал, як то було.

Адмінші пощастило бути активною ще тоді. І хоч останній раз була на Майдані 18 лютого, пам’ятаю, як сиділи вночі сім’єю, дивились прямий ефір. Якось уже розповідала більше.

Пам’ять про той час досі надихає мене, коли думаю, що держава мала більше важелів впливу і монополію на застосування сили, але все одно не змогла примусити народ поступитись. Я не сприймаю Революцію як боротьбу за вступ до ЄС, але як боротьбу за становлення України.

Два роки...

Минуло цілих два роки. Довгих, немов ціле життя. Невимовно болючих.

Рівно два роки тому нас, цивільних, пробудили вибухи. Дехто зустрів повномасштабне вторгнення на лінії фронту.

Рівно два роки кремлівстка істота оголосила про початок вторгнення.

Чи змінилися ми за ці два роки? Чи зрозуміли щось для себе? Питання виключно і повністю риторичне.

Українці - унікальна нація, яка має такий внутрішній ресурс, які не мають інші. Тим, кому давали 3 дні - стоять вже два роки.

Втім, зрозуміло одне: ніхто крім нас не здобуде Пернмогу над ворогом. Ніхто крім нас не відстоїть Незалежність нашої держави.

Ми маємо триматися разом, бо інакше - не буде майбутнього.

Ми пройшли точку неповернення, а надалі - все у наших силах.

Дякуємо всім, хто героїчно долучився до оборони нашої держави. Світла пам'ять усім полеглим героям, що віддали своє життя в боротьбі за нашу свободу.

Слава Україні!

Знаєте, для мене війна була завжди. Принаймні, психологічно. У сім’ї було прийнято не замовчувати більш давні злочини русні. У мене був вільний доступ до літератури про ОУН/УПА, про Січових Стрільців, про Голодомор, також сімейством відвідували проукраїнські заходи, були на революції 2004 року і 2013-2014 теж, і це все формувало відчуття, що велика війна – лише питання часу.

З 2014 по 2022 мені вдалось не раз долучитись до волонтерства, до вишколів і, якщо чесно, 24.02.2022 мені було навіть трохи соромно, що повномасштабне вторгнення не було для мене несподіванкою. Не було шоку, не було заціпеніння чи чогось такого. Зростання частоти і масштабності обстрілів на тодішній лінії розмежування, що почалося, здається, 17 лютого – було сигналом приготуватись.

Мені тоді згадався передовсім – Майдан. Те саме відчуття певної єдності. Здавалося, що вся країна стала ніби єдиною живою істотою, що приготувалася до захисту. І це напруження поступово зростало, як перед стрибком застигають м’язи, щоб у час Х вивільнити енергію й накинутися на ворога з усією силою. Ранок 24 лютого був схожий на натискання спускового гачка. Попри те, що певна віддача вдарила в плече, куля все ж вилетіла вперед. І вся енергія спустилася на ворога.

Зараз відчувається набагато складніше. Здавалося, тоді нам загрожувало обезголовлення, болісне, але швидке, а зараз більше схоже на відривання по шматочку, що не загрожує миттєвою смертю, але все таке ж небезпечне і психологічно складніше витримати. Не можна отак накинутись на ворога з усією силою, а є важка, рутинна і подекуди механічна робота на перемогу.

Але зрештою, це є стан, який теж потрібно опанувати, і жити з ним, адже багатьох, навіть тих кого ми з адміном особисто знали – уже немає і найстрашніше, що можу собі уявити – щоб це було марно.

Нічого з цього не має бути марно.
І не буде.

Драйвлінк на місці💅
Проміжний квест виконано, але не розслабляємося, скоро новий збір. Запити є постійно.

Зробили подаруночок на ДН адміна. Дякуємо всім, хто долучався до збору❤️

Росія продовжує воювати із цивільними людьми. Нічна атака «шахедів»: Харків, Одеса, міста Сумщини. Один із ворожих дронів влучив у житловий будинок в Одесі. Зруйновано 18 квартир.

Наразі відомо про двох загиблих, ще вісім людей постраждали, серед яких дитина. Мої співчуття родинам і близьким загиблих.

Пошуково-рятувальна операція триває в безперервному режимі. Всі служби на місці. Людям надається вся необхідна допомога. Дякую кожному, хто залучений!

Нам потрібно більше ППО від партнерів. Потрібно посилювати український повітряний щит, щоб додати захисту нашим людям від російського терору. Більше систем ППО, більше ракет для ППО – це те, що зберігає життя.

Панове, ОП опублікувало петицію (два дні тому. І не повідомило мені про це одразу. І на тому дякую).

Ви можете знати, що крім волонтерства, ми займаємось також іншими напрямками, передовсім, забезпеченням прав осіб з інвалідністю по слуху (бо тут адмінша в курсі проблеми і має компетенцію діяти).

Не так давно був нацвідбір Євробачення, де була дуже харизматична перекладачка жестової мови, однак, через те, що вона самоучка, багато жестомовних людей поскаржились на те, що переклад неякісний. На жаль, у нас є тільки 3 заклади, де можна офіційно навчатись жестової мови. Вони знаходяться в обласних центрах і дають базовий рівень знань і низький кваліфікаційний рівень, що робить їх «непрестижними». Сумарно програми розраховані на 100 людей. Цього, замало.

Наша команда, спільно з партнерами робила тренінги з домедичної допомоги для осіб з інвалідністю по слуху (і будемо проводити ще). Нам вдалося знайти дуже хорошу перекладачку. Як можете розуміти, у таких тренінгах це критично важливо, оскільки йдеться про збереження життя. Неправильний чи неповний переклад зводить до нуля сенс таких занять.

Розширення програм із вивчення жестової мови також дасть додаткові робочі місця, у той час як це є напрямок, який може бути фінансований з міжнародних програм і благодійних фондів (тобто, витрати з держбюджету можуть бути зведені до мінімуму). Жестомовні, попри те, що багато хто цього не помічає, беруть активну участь у сприянні обороні держави. Вони закривають збори на авто, на медеваки, на інші потреби, тож вважаємо, що питання порушене в петиції – на часі.

Просимо підписати петицію отут:
https://petition.president.gov.ua/petition/220110

Вже вечір, але можна і пізно, шоб не ніколи)

Коли я була ще в школі, то любила 8 березня. Ми робили прикольні малюнки/аплікації для мам, хлопчики розповідали віршики, вітали, дарували якісь листівки і цукерки. Не можу сказати, що це відчувалося якось погано.

Потім я ненавиділа 8 березня, бо фу, комуністичне свято і взагалі, чому «день жінок» такий популярний, а день чоловіків - ні?

Але що цікаво, навколо дня чоловіків таких ідеологічних баталій нема навіть відколи він більш широко увійшов в український інфопростір.

Навколо ж 8 березня відбувається цілий конфлікт. Одні кажуть про комунізм, другі агресують на «окрасу колективу», треті агресують на двох попередніх. Та й таке…

Насправді, не бачу особливої проблеми прийняти на роботі яку-небудь фразу про красу. Зазвичай, люди не мають на меті нічого поганого, а ще іноді для них це як коли мама дзвонить до сестри тітки брата, дає тобі телефон і каже придумати їй привітання (і в мізках летить перекотиполе). Виняток – якщо ставлення як до «окраси колективу» виявляється під час робочого процесу.

Відверто, ідею про стимулювання визнання внеску жінок в історії, вважаю правильною. І, до речі, не вважаю це феміністичним, бо йдеться про визнання того, що людина справді зробила. Вважаю також, що було б круто, якщо хочеться стимулювати демографію, ставитись з повагою до того, що жінка створює сім’ю, народжує дітей і займається хатніми справами.

Щодо нерівного ставлення… Поки що воно дійсно є. Але наштовхуються на нього не всі, не всюди і не завжди. Так, мені доводилося чути, що я не зможу себе захистити, бо я – жінка (хоча я вже це робила), доводилося мати справу з людьми, які розділяли групу за статтю і жінкам пояснювали «як для дівчат» (тому що «чоловіча професія»), доводилося мати справу з людьми, які відмовляли в прийомі на роботу, бо не хотіли бачити там жінок. Мені траплялися вишколи, на яких від жінок вимагали меншого, ніж від чоловіків і це не про дискримінацію чоловіків. Людина від якої вимагають менше – буде погано навчена, буде слабкою ланкою колективу і ще більше вкорінить враження про «тупих баб». Вчіть однаково, вимагайте однаково, тоді вже судіть.

Вийшло доволі іронічно, що намагаючись не бути феміністкою, фактично я нею є: використовую свої громадянські права, цікавлюся публічними сферами, передовсім «чоловічими».

Водночас, є дуже багато нюансів, чому важко говорити про всіх чоловіків і всіх жінок як про єдині групи. Як мінімум – реальне життя. Щоб справді казати про рівні права – треба щоб ці права щось означали, а не коли людина (незалежно від статі) впахує як не в себе і все одно лишається на дні.

Якщо чесно, емансипація жінок, на мою думку, ще довго буде конфліктним моментом. Хоча, я вважаю, що наявність дня жінок – хороша тема. Наразі вона не піднімає єдності, але піднімає дискусію і в даному випадку – це не є погано.

Я зараз власне пишу магістерську. Більше 80 сторінок прав жінок. Ну я не могла не спробувати розібратися в тому, як мінімум, сумніваючись у тому, що такі от погані чоловіки всю історію пресували жінок. Тим більше, після того, як військову тему я вже розібрала рік тому й треба було дослідити щось нове. Ставлю перед собою мету подивитись на все це діло по-своєму, бо більшість джерел, насправді – однотипні. Може вони праві, ще не завершила, ще не знаю.

Однак у мене вже виникає багато питань. Є періоди, коли права жінок були ширші (а в Єгипті 9 ст. взагалі була юридична рівність), а є періоди і місця, коли у них взагалі не було юридичних прав. Ця історія, як виявилось, нелінійна. Більш того, періоди могли змінюватися раптово, не залежали від політичних режимів. Наприклад, покращення становища жінок у середньовічній Японії було в період диктатури. А в ранній період там взагалі вважалося, що правити мають жінки і протягом 6-8ст. було 7 імператриць (вони були наділені всією повнотою влади).

Зміни могли відбуватися буквально в межах століття. Це явно не наслідок еволюції, не щось біологічне, хоч відкидати базову біологію було б дивно.

Я також не відділяю права чоловіків від прав жінок, оскільки відомо і те, що права чоловіків зазнавали змін.

Але з якоїсь причини правове становище жінок справді могло коливатись від повноправності до безправ’я і, наразі, я ще не змогла дійти повноцінного висновку чому саме. Можливо, у панове підписників є думки щодо цього.

До 210 річниці Дня народження Тараса Шевченка, хотілося б сказати кілька слів.

Є в мене улюблений уривок з "І мертвим, і живим, і ненародженим..." який я цитувала буквально щороку.

Якби ви вчились так, як треба
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо,
І ми - не ми, і я - не я.
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й Бога, тілько я...
Та куций німець узловатий,
А більш нікого...
Добре, брате, що ж ти такеє?
Нехай скаже німець, ми не знаєм.
Отак то ви навчаєтесь у чужому краю...

Це уривок, що вказує на комплекс меншовартості в українців. І знаєте, цього року я вперше хочу сказати, що ми цього позбуваємось. Повільно, складно, все ще часто спотикаючись, але починаємо будувати стабільну ідентичність.

Можливо, зараз ми також виконуємо і "Заповіт", бо ж таки Дніпро дійсно вже несло у синєє море кров ворожу.

І тоді я все покину,
І полину до самого Бога,
Молитися

А нам на земному шляху лишається боротися, щоб побороти.

Моя магістерська дійшла до запитання, як ліберальні демократії планують надалі підтримувати конкурентоздатність і геополітичну активність, не стимулюючи народжуваність (бо стимулювати народжуваність – то патріархальна тема). Технологій, які могли б повністю замінити репродуктивну функцію жінки поки що немає.

От тільки проблема в тому, що народжуваність стимулюється геополітичними конкурентами західних демократій і якби: а хто буде забезпечувати права жінок, якщо гору візьмуть авторитарні і не такі толерантні актори? Демографія також застосовується для освоєння нових територій і навіть для захоплення уже належних іншим державам просторів. Передовсім тими, хто менше опікується правами людини😬

Шось мені здається, що ефективне заохочення до створення сім'ї і продовження роду - то не про патріархат і приниження жінок (особливо, якщо все супроводжується вихованням, навчанням і юридичним захистом).