Зараз я вам трошки заспойлерю магістерську. Зрештою, я ж її не просто так писала ще з січня, а для того, щоб мати ідеї та основи для проектів. І контекст обсягом у 120 сторінок (поки що, я ще вношу правки) – не здається зайвим.

Для початку мені не подобається визначення дискримінації. Щонайменше тим, що його не існує. Ні, якщо ви загуглите, що таке дискримінація, то отримаєте відповідь, але якщо вирішите піти у пошуках далі Вікіпедії, то помітите, що визначення відрізняється на різних ресурсах, зокрема на сайтах різних національних та міжнародних організацій. На одних ресурсах вказано, що дискримінація «погано», якщо це упереджене негативне ставлення. На інших, що упереджене добре ставлення – також «погано». На третіх взагалі якась дурня про те, що дискримінація – це «напад на саму сутність людини» (це шось з магії?).

Як це називається, коли кажеш, що щось погано, але не можеш пояснити, що саме?

Боротися з іменниками – не дуже продуктивне заняття. Особливо з іменниками, що не походять від чітких дієслів.

Найбільше з визначень мені сподобалось одне, яке вказувало, що дискримінація – це безпідставно погане або хороше ставлення. Ну от я ж наприклад, не скажу, що негативне ставлення до русні з боку українців – безпідставне. Наше базове ставлення – негативне і воно, щонайменше, підкріплено статистично тим, що близько 87% громадян росії підтримують війну активно або принаймні не вважають чимось поганим (і не виступають проти).

Так само я не буду засуджувати дівчину, яка йдучи вночі додому, думає, що чоловік, який за нею іде всю дорогу – хоче на неї напасти. Зазвичай жінки не нападають на інших жінок або на чоловіків, у темних провулках. Тому, коли ти метр з куском на 50кг живої маси йдеш додому і за тобою сунеться тіп у півтора рази більше і вдвічі важчий, цілком нормально, що може бути не комфортно.

Нам може просто щось не подобатись в іншій людині. Наприклад, когось, хто надає перевагу активному способу життя, може бісити той, хто весь вільний час проводить вдома. На цій підставі вони навіть можуть припинити спілкування, але ж навряд чи ми скажемо, що ці люди зобов’язані дружити, бо протилежне – дискримінація. А навіть якщо скажемо – навряд чи це дійсно щось змінить.

Зрештою, люди постійно щось змінюють одне в одному, бо таким чином формується спільнота. Саме по собі виховання, є втручанням у процес формування особистості. Якщо люди не мають нічого спільного або мають критичні відмінності – їх спілкування не буде вдалим.

І мені здалося, що дискримінація – це радше щось ієрархічне. Принаймні, я не помічала, щоб між рівними людьми вона виникала. Щоб когось дискримінувати треба могти здійснювати вплив. Це коли хтось має фактично інші права, ніж інший і, зокрема, не може довести, що погане ставлення до нього – безпідставне.

Певною мірою по собі знаю, бо те, що я не чую – теж формує упередження, зокрема, що я буду працювати гірше, ніж повністю здоровий працівник. І поки мені не вдалося влаштуватись на роботу і побачити, що все у мене нормально виходить – я теж у це вірила.

Саме суспільство часто створює дискримінацію на порожньому місці. Як от я вже водному з раніших постів казала, що на вишколах буває до дівчат більш поблажливе ставлення. Окей, ви ставите нижчі вимоги, а потім дивуєтесь, що людина показує гірший результат? Логіка? Ні, не чули.

Або ж коли хтось має право зловживати становищем, скажімо, використовувати або знущатися з іншої людини для власного задоволення і не нести за це адекватного покарання.

Можливо, дискримінація – це можливість реально погіршувати життя людини через упереджене ставлення або створення умов на підставі упередженого ставлення які не дозволяють людині набути та продемонструвати індивідуальні знання/навички?

Зараз ще трошки поясню, для чого мені взагалі була ця дискримінація. Для чого я шукала її визначення, а потім пробувала знайти нове.

У мене магістерська про права жінок. Але хто тільки цю тему ще не тягав? Хтось для того, щоб показати, що жінки в гіршому становищі ніж чоловіки і вказати чому. Хтось для того, щоб навпаки заперечити це. А сенс?

Я виходила з думки, що чоловіки і жінки просто різні. Ті самі «гендерні ролі» складалися не одне століття та вже мають очевидний вплив на поведінкові патерни і я вирішила за необхідне відрізнити їх від дискримінації. З однієї простої причини: я вважаю, що мусить бути ієрархічний елемент. Може бути поділ ролей в родині навіть такий, що жінка весь час вдома і в усьому погоджується з чоловіком, але це не є дискримінацією, оскільки відсутній примус. Людям просто так комфортно.

Самі по собі гендерні ролі не є злом. Немає чогось дуже вже страшного в тому, щоб один забезпечував сім’ю, а другий робив шось вдома. Але це не робить одного гіршим, а другого – кращим. І дискримінація, ймовірно, навіть не в тому, щоб мати очікування від людини залежно від її статі, а в тому, щоб:

1. Не давати їй можливості робити щось ще, крім того, що «нормально» для ролі
2. Не надавати їй захисту від зловживання становищем того, хто сильніше/багатше/має більше друзів і т.д.
3. Не створювати їй умов для реалізації відповідної ролі (об’єктивно, репродуктивна функція заслуговує більшої кількості досліджень, щонайменш тому, що перспектива розмножуватись не здавалася б такою страшною, якби не треба було майже рік почуватись мегапогано з ризиком вмерти)

Чому це важливо? Ну бо ДеМоГрАфІя. Відверто, права людини стали політичною категорією і деякі країни навіть почали умисно позбавляти людей прав для того, щоб показати, що вони геополітично протиставляють себе західним демократіям. І ці авторитарні країни ведуть експансивну політику, у тому числі, використовуючи демографію як інструмент.

Було б дуже наївно очікувати, що можна залишатись вільними і добренькими, не мати засобів для захисту і думати, що все одно лишатимешся світовим гегемоном просто тому що «країна першого світу». Тому я окремо перевіряла, чи можливо стимулювати демографію, при цьому не звертаючись до насильницьких методів і простих заборон (наприклад, заборон жінкам навчатись, мати майно і т.д.).

Загалом, дійшла висновку, що можливо, але ще не завершила правки до роботи. Чекаю коментар викладача.

Час пояснення до опитування. Насправді, сама ідея концепту не є погана. Я не перша, хто питає як це працює або має працювати. Тобто, уже є певні напрацювання за темою і дискусія тут не завершується ступором на першому ж питанні.

Люди вже думали над тим, як вияснити, де саме свобода починається, а де закінчується. Були спроби обмежити її якимись очевидними рамками, на кшталт «все, що людина сама з собою робить – вас турбувати не повинно». Були також і спроби обмежити її суб’єктивно, зокрема шляхом того, що людина сама може встановити межі, що для неї прийнятно, а що ні і ці межі порушувати не можна. Були і спроби зайти через принцип «не роби іншим того, чого не хочеш собі». Тут підключалась мораль з регулюванням ситуацій на кшталт: сумка без нагляду лежить не для того, щоб її вкрали.

Однак, фактично, концепт має прогалини, які я вважаю такими, що завідомо виключають його реальність.

1. Свобода зазвичай обмежена не іншою свободою, а законом. Закон встановлюють люди. Якщо спробувати відкинути людей як законодавців, то ми підемо або під владу ШІ, або повернемось до поділу законодавства на «людське» і «божествене» (і там будемо розбиратись як визначити, що автор – Бог). Ну тобто, апріорі одні люди мають свободи більше.

2. Ми іноді не знаємо, що порушуємо чиїсь свободи, навіть якщо цього не бажаємо. Колись навіть бачила судовий кейс, де людина подала позов, бо її не взяли в престижну компанію. Обгрунтувала вона позов тим, що має таке ж право там працювати, як і інші кандидати, яких прийняли. Суд, звісно, у задоволенні відмовив і сказав, що це можливість, а не гарантія. Фактично, тут право (не гарантія) кандидата на роботу зіткнулось з правом роботодавця мати в компанії грамотних працівників і далі вже треба було розбиратись, що більш правомірно.

3. Люди соціальні істоти, вони впливають одне на одного іноді навіть не контактуючи. Їх інтереси постійно конфліктують. Бажання дитини після школи піти працювати і бажання батьків, щоб дитина мала повну вищу до 25 років. Рівноцінні бажання насправді. Чому? Бо ніхто реально не знає, як буде краще. Свого часу сама намагалась НЕ вступити на юридичний (та і в принципі не вступити), але зараз думаю, що насправді це не було такою вже поганою ідеєю. Інтереси однієї сторони в контроверсійних випадках і в разі спору про майбутню свободу (випадки, коли наслідки невідомі: назвемо це так) будуть так чи інакше порушені, якщо не буде досягнуто компромісу.

4. Не працює в надзвичайних випадках. Серйозно. От у випадку війни. Або не може бути, або я просто сліпа-дурна не знайшла способу, мати дисципліновану ієрархічну структуру, у якій є різні люди без обмеження прав і свобод. Включно зі свободою розпоряджатися власним життям, як би це когось не лякало. І це не про армію, а про державу загалом. Мотивація і заохочування – це круто, але не можна в таких випадках триматися на абстракції.

Я б сюди могла додати ще таку юридичну категорію як спільна сумісна власність, яка досить часто стає предметом спору, але якої люди все одно бажають. Могла б додати, що свободи людей різні (наприклад, в силу їх професій) і запам’ятовувати по кожному – проблематично. Могла б додати, що деякі люди просто не здатні розуміти абстрактні категорії (це психологічна особливість, але досить поширена), а відтак, усвідомлювати, що таке свобода і де вона є.

Але суть така, що я не знайшла куди причепити той принцип, щоб він по-людськи працював.

І так , нарешті можемо прозвітувати.

Після великої заминки з поставкою (бо в процесі замовлення людині вже знадобилися тактичні штани) - ми можемо з впевненістю доповісти про те, що все вже на місці)

Залишок ми скинули на іншу банку-збір. Більш детально - в наступному пості👇

P.S. відео за ініціативи та побажанням самого автора

І одразу ж у нас новий збір)

Банка:
https://send.monobank.ua/jar/2qc4QacgHH


У цей раз ми доєдналися до ініціативи "Оборонний вал". Збираємо на ескаватор для ДПСУ "Помста".

Мабуть, не треба пояснювати на скільки потрібно зараз укріпити лінію оборони? Власне, саме тому цей збір такий важливий.

Конкретно наша ціль - 15 000 грн.

Є неіронічна можливість його закрити

Кожен може стати героєм дня на каналі

Збір закрито)

Дівчата не сплять, дівчата ситуацію на Близькому Сході моніторять. Насправді, я в цій темі на рівні диванного експерта (як і, здається, багато адмінів котрі зараз про це постять), але чогось мені здається, що це наслідок того, що у світі стало зрозуміло, що воювати можна, запускати ракети - можна, що світ і досі керується силою. І що можна робити це все відкрито, від власного імені і офіційними силами. І власне, того воно все ескалірує))

Навряд чи Іран би насмілився на безпосередній запуск дронів і ракет (поки це не до кінця відома інфа) по Ізраїлю, якби раніше поставки цих дронів і ракет до росії, та їх подальше використання, не були б проігноровані.

А мені викладач роботу погодив, я буду її оформляти навіть в умовах кінця світу, якщо треба.

Прийшла трохи позвітувати панове підписникам.

Магістерська була успішно здана на кафедру. Щоправда тепер треба ще підіслати самоаналіз цієї роботи. Я вважаю, що вийшло добре, викладач вважає, що вийшло добре, залишилось перевести матеріал з теоретичної в практичну площину, бо я не люблю наукові дослідження заради наукових досліджень. Можливо, якби кваліфікаційні роботи мали практичне застосування – студенти більш мотивовано б їх писали. Людина робить щось добре коли їй або це цікаво, або добре платять, або покарають якщо не зробить.

Цього семестру проходила курс з експертизи нормативно-правових актів і зрозуміла одну штуку: розкритикувати можна буквально будь-який акт. Абсолютно будь-який. Неважливо наскільки він хороший, якщо подивитись – проблеми знайдуться. Якщо не прямо в тексті, то при моделюванні застосування. Наприклад, може знайтися спосіб використати щось для зловживання правом.

Якщо на бакалавраті вчили творити право, то на магістратурі віру в нього в основному – ломають. Не можу сказати, що то погано, бо кожна людина в якийсь момент стикається з тим, що право не може вирішити її проблему.

Вчора думала про те, що писати щось на канал – не особливо хочеться. Писати про геополітику не те, щоб мало великий сенс, бо загалом все зводиться до «нам своє робити, незалежно від того, що скажуть інші». Писати аналізи законопроектів – теж не дуже, бо вони останнім часом по-перше, неякісні, по-друге, реально на більшість із них неможливо адекватно вплинути. Як мені здалося, петиції працюють у тих випадках, коли відсутній особливий інтерес держави до питання і власна позиція по ньому. З часом також задовбуєшся комусь доводити, що байдужість – погано, що треба щось робити для України (або хоча б не шкодити аморальними/незаконними вчинками). Хто хоче робити – уже робить.

В результаті знову потрапляємо до тези «я знаю, що роблю, і буду робити, незалежно від того чи це роблять діти депутатів, відомі діячі чи взагалі хто-небудь ще».

Переважно хочеться заткнутись і просто робити щось корисне: проекти, волонтерку, роботу, долучатися до всяких заходів. Тобто, впливати на те, на що можу вплинути.

Але знаєте що? Пости будуть)

Для мене цей канал, хоч він невеликий – має значення. Тут є люди, які донатять, допомагають поширювати збори, підтримують ініціативи, читають дописи. Це мотивує і мені на вас не байдуже🤍

Я поки думаю, що б вам хорошого запостити, але можете пропонувати теми, які вас цікавлять.

Кажуть, що юридичний комітет Парламентської асамблеї Ради Європи схвалив правки до проекту резолюції, яка підтверджує, що російська нафтопереробна галузь є легітимною ціллю для України. Коли буде відомий текст – тоді проаналізую і оціню. Штука в тому, що резолюція, за своєю юридичною природою, має декларативний характер (не має юридичної сили), тобто, може не впливати на те, що хтось буде продовжувати обурюватись такими діями і зажимати через це допомогу. Втім, можна буде глянути.

В кожному разі, нам все одно "своє робити")

На фронті загинув автор телеграм-каналу «Архіпелаг 95», активіст і волонтер, військовослужбовець ЗСУ Павло Петриченко.

Сьогодні зранку помер письменник, публіцист та один з засновників каналу "імені Т.Г Шевченка" Дмитро Капранов

Житя вирішило, що морально-психологічний стан поки покращуватися не буде.

Не робіть в коментах срачів, будь ласка

Подивіться, яка штука потрапила на очі. Ігровий симулятор такмеду.
Можна отримати повну версію безкоштовно через Дію. Звісно, це не те саме, що очний захід з інструктором, який навчить і руки направить, якщо будете неправильно робити, але як на мене - доволі крута фіча в ролі доповнення до тренінгів

Ми чекали на це голосування півроку.
Ці півроку видались нам дуже важкими. Невимовно важкими.

Але тепер хоч якийсь позитив. Хоч і з гіркотою післясмак

Сьогодні ми отримали рішення, якого очікували: про пакет американської підтримки. За яке так ми боролися. Дуже вагомий пакет, який відчують і наші воїни на передовій, наші міста і села, які потерпають від російського терору.

Сьогодні відбулось голосування Палати представників Сполучених Штатів. Дякую кожному й кожній, хто підтримав наш пакет: це рішення для захисту життя. Дякую особисто спікеру Майку Джонсону, усім американським серцям, які, так само як і ми в Україні, відчувають, що російське зло точно не повинно вигравати. Сподіваюсь, що розгляд пакету в Сенаті США і направлення Президенту Байдену будуть достатньо швидкими.

Ми цінуємо кожен прояв підтримки нашої держави і незалежності, наших людей і життя нашого, яке Росія так хоче закопати в руїнах. Америка від перших днів війни проявляла своє лідерство. Саме таке американське лідерство є життєво важливим для того, щоб у світі зберігся міжнародний порядок, заснований на правилах і передбачуваності життя для всіх народів. Безперечно, ми використаємо американську підтримку, щоб зміцнити обидва наші народи і наблизити справедливе завершення цієї війни – війни, яку Путін повинен програти.

І я дякую всій команді України, кожному й кожній, хто працює і робить усе, щоб наблизити цей результат. Дякую всім представникам нашої держави, усім нашим дипломатам, які працюють заради збільшення підтримки України, усім представникам громадського сектору, кожному волонтеру, який працює, всім друзям України. Дякую моїй команді.

Світ обʼєднується заради України, коли українці обʼєднуються заради незалежності.

Ми помітили, що в інфопросторі , наразі шириться інформація про часткове призупинення надання консульських послуг усіх дипломатичних установ. Нібито це доручення першого заступника міністра зовнішніх справ Андрія Сибіги.
Почнемо з того, що цей документ посилається на норми, які не те, щоб стосуються конкретного питання, але й не відноситься до повноважень дип. установ та консульств. Зауважимо, що Порядок виконання закордонними дипломатичними установами України консульських функцій визначається Консульським статутом України.
Крім того, виникають і питання до самого формату документу за відсутністю підстав його видання, дати та чіткого окреслення його дії.
Поки що виглядає як вкид, проте, якщо підтвердиться - ми зробимо детальний аналіз на цю тему.
А поки що - пам’ятайте про власну інформаційну гігієну)

На каналі всього має бути порівну: один адмін турбується про юридичну коректність і допустимість заходів, інший адмін цікавиться фактичними наслідками