Ефект від цього якраз посилюється дипломатією:

- Зневажливе ставлення на перемовинах
- Створення враження, що якщо ти «маленький», то не маєш ніяких прав і за тебе все вирішать (на жаль, цею логікою послуговуються зараз і штати, влаштовуючи психологічні нападки на всіх підряд, називаючи, наприклад, канадців «нерівноцінною нацією»)
- Створення відчуття безнадійності боротьби
- Затягування перемовин і тим самим створення невизначеності
- Нападки уже і на ЄС, на тему того, що як це вони сміють заступатись за Україну

Так, на жаль, абсолютно точно і безперечно, що відсутність політичної ізоляції грає росії на руку, бо вона це використовує не для миру, а для просування власних позицій. Це може створити реальну атмосферу відчаю і викликати думки, що от навіть якщо зараз настане перемир’я, то нас або за 1-2 раунди виборів повернуть у 2013 рік, тільки гірше, або знову нападуть і доб’ють.

Важливо, звісно, те, що ці варіанти – реалістичні.

Ми розумом усвідомлюємо, що так може бути.

Однак, що важливо: нам не можна дозволити змусити себе повірити, що ми слабкі. Це прям табу, якщо хочемо вижити.

І тут складність: а як? Самозапевнення на кшталт «ні, я не слабкий» - не працює, адже навпаки, концентрує на темі та змушує підключати логіку аби довести свою спроможність. Це не лікує, це виснажує. Це як ходити весь день і повторювати «сьогодні я не помру», але не знати цього точно, адже неможливо передбачити смерть.

Єдиної відповіді на це немає. Є лише експериментальна: вивчати самого себе і свою особистість, досліджувати, що може емоційно допомагати конкретно вам (повністю розумію ваше потенційне небажання жити, тому й не можу примусити чи порадити, лише сказати про таку можливість та її переваги на державному рівні, бо здоровий громадянин у воєнний час – це все ж краще, ніж хворий). Важливо концентруватись не на здобутті якоїсь уявної «сили» і навіть не на тренуванні психіки, а саме знайти те, що наповнює вас життям (не ресурсом, а саме відчуттям типу «я живий, файно є»), при цьому не завдаючи шкоди, як то алкоголь.

З того, що конкретно я перевіряла для себе (я не психолог, медичної освіти не маю, я це суто вигадала з нуля самостійно):

- Письмо. Відверто, чим гірше було морально – тим більше я писала, хоч у сюжетному плані книжка відношення до війни не має.
- Вигул. Сходити 5 хв за кавою і назад в будь-яку погоду – несподівано допомагає.
- Спостереження за світом. Не ідентифікую себе як щось окреме від світу бтв. Дивишся на ліхтарі, на кущі, висаджені вздовж тротуару, голуби собі бродять. Тут складно пояснити раціонально, але суть в тому, щоб просто «зчитувати» реальність. Протилежне до цього – знайти безпечне місце і орієнтуватись у ньому без зору і слуху – це теж доволі терапевтична практика.
- Опрацювання психічної травми через фізіологію. Оскільки у нас уже рідко травма виявляється через емоції (бо її забагато, лол), до того ж, вона – колективна, - її майже нереально проговорити. Однак можна допомогти через фізичне відчуття. Знаєте цей прикол, що люди часто краще засинають під важкою ковдрою? Дехто ще вважає, що можна пережити емоційний біль шляхом його перетворення на фізичний – я чесно вважаю це безглуздим, бо якщо вам уже погано, то у вас приглушене сприйняття негативних відчуттів і варто йти від зворотного. Тобто, якщо ви звикли до того, що «боляче і погано», то треба створювати фізично безпечний простір та дотик. Якщо ви звикли до того, що вас хтось вдаряє і це знову станеться – для вас не буде нічого нового, але якщо взаємодія буде обережна, скоріш направлена на створення відчуття «я існую» - то це буде великий контраст. Вийти листя почіпати, кота погладити, перевірити, що дерево все ще тверде – несподівано може допомогти.

Що є антонімом до смерті? Не боротьба, не сила і навіть не відсутність страху смерті, а життя. І так, у вас може виникнути логічне запитання: «Для чого це все?». Ну в першу чергу для вас самих, по-друге, для України – їй потрібні здорові, життєздатні люди. Чи має це сенс на рівні однієї єдиної, уже травмованої людини, котра навіть не виділяється з натовпу? Дерева, часто, серед інших дерев, теж не виділяються, але вони потрібні. У мене в саду була стара облуплена яблуня, яка родила дивні, не дуже смачні яблука. Два роки тому її звалила буря. Знаєте, що сталось? Вишні просто без причини почали ламатись і гинути, сонце спалило порічки і малинник вмер. Зате черешня знову відростила гілку в зоні доступу.

Та й таке… експериментуєм, живем.

*Три дописи вище - читати треба разом. Це один розділений

Дякую Службі безпеки, особисто генералу Малюку, також усім, хто був задіяний в операції. Готували операцію більш ніж півтора року. Планування, організація, усі деталі були ідеально підготовлені. Можна сказати впевнено, що це абсолютно унікальна операція. 

Найцікавіше – і вже зараз це можна говорити публічно – «офіс» нашої операції на території Росії знаходився безпосередньо поруч з управлінням ФСБ Росії в одній з їхніх областей. 

Загалом в операції було використано 117 дронів. І відповідна кількість операторів дронів працювала. Уражено 34 відсотки стратегічних носіїв крилатих ракет на аеродромах базування. Діяли наші люди на території різних російських регіонів – у трьох часових поясах. І наших людей напередодні операції з території Росії вивели, зараз вони в безпеці – ті, хто нам допомагав. 

Слава Україні!

Знаєте що думаю: авторське право, право інтелектуальної власності - це страшно. Воно мене лякає більше, ніж складне право і законодавство на кшталт податкового або господарського. В авторському праві замішані глибокі людські емоції та переживання і дуже круто, якщо в процесі автори не вбивають одне одного

Авторське право це ще нічого.

Суміжні права - це смерть.

Як щодо прав на цифрові об'єкти інтелектуальної власності?

Гірш всього - аудіо об'єкти.

Одна октава інша - зовсім інший твір семантично

Добре, що мені не доведеться мати з цим справу

Закрадається думка, що є кореляція між загальним психоемоційним станом населення та кількістю людей, яких спостерігаю під грозою без парасолі, але з радісним лицем🤔

Коментар юриста, бо по каналах понесли, що це робить трампа співучасником.

І це... правда

1. Тіп не знає МГП і напевно навіть не знає, що це. Для нього, схоже, мирняк і законна військова ціль за МГП - одне і те ж, АЛЕ в МГП не працює відмовка "я не знав". При чому не працює з 1945 року
2. Посольство викатило нове попередження щодо небезпеки приблизно тоді, коли розмова тривала, отже, найімовірніше, хтось сидів у режимі наживо і передав інформацію до посольства, отже є підстави вважати, що були як мінімум натяки на відповідь по мирняку, а не по "законних цілях"

Тобто дядько навіть не заперечує, просто констатує факт. Щоправда, було б цікаво подивитись на подальшу реакцію з боку України