Pursuing peace

Друзі попросили зробити рескрін

По конференції:

Поки що багато води ні про що. Про зв'язки історичні, про Аляску і т.д.

О, хуйло сказав про "братній народ"

"У нас була продуктивна зустріч, зясовано багато питань, угоди поки немає"


Далі про бізнес.

"Це було кримінально, але коли це закнчиться ми будемо вести бізнес"

Очікувано, миру не буде.

Донатьте нашим захисникам.

Шановне панство!

Хлопцям з "Рубіжу" все ще потрібні крила!

Замість 1000 та одного слова - банка:

https://send.monobank.ua/jar/6Ma6ymVMNT

4441 1111 2571 4695

Потрібно зібрати 100к. Сума не маленька, але ми разом, тому впораємося💪

Слава Україні!🇺🇦

Вернулась зі своїх закордонів. По медичній частині не спойлеритиму, бо поки нічого не змінилось, але мушу визнати, що цивільна медицина там значно приємніше. Без зайвого хейту, прискіпувань і звинувачень у тому, що потрібна спеціальна програма для спілкування. Хоча медперсонал офігів з питань про воєнні ризики (імпланти типу не можна вдаряти, а я не можу гарантувати, що по мені не прилетить і я не вдарюсь). Довелось показати шмат ракети, який впав недалеко від будинку, щоб вони оцінили реальність ризику.

Однак, що дуже приємно – це фактичний рівень підтримки від іноземців до українців загалом. Поки на державному рівні усі дотримуються відносної стриманості, намагаються бути дипломатичними – на приватному – дуже багато людей, які донатять, надають матеріальну підтримку, обмінюються досвідом з українськими фахівцями, збираються гуртом і передають щось в Україну. Це приблизно той самий рівень волонтерства, який ми бачимо і дуже любимо всередині країни: начебто невеликий внесок, але формує спільноту та демонструє небайдужість.

Вважаю дуже показовим і правильним, що така допомога не подається як «жалість». Домінуючий настрій: «ви боретесь, вам складно, ми хочемо допомогти наскільки можливо». Ніякого: «ой бідні ви, треба вас рятувати». Пам’ятаю, раніше – десь 22-23 рік було доволі багато тиску на жалість, але ті, хто допомагав суто на емоціях і на шкодуванні – переважно вже втомились і залишились ті, хто підтримує ідейно. В Україні схожа ситуація.

На рівні людина людині ми маємо кращі можливості для співпраці, ніж на рівні країни. У нас абсолютно жахливий зовнішній борг, плюс ми у війні і не можемо якось дієво віддячити, але в плані особистої взаємодії – є змога запропонувати щось від себе: річ, послугу, відос з фпв і т.д.

Цей досвід трохи вивів з апатії, яка виникла через зменшення донатів та постійні розмови про договорняк, який постійно передбачають, але який ніколи не настає (я його уже більше року чую і щиро в нього не вірю, бо не вважаю, що росія дозволить війні припинитись). Підтримка за кордоном є, і донати є, і волонтери є, і люди, які дуже добре ставляться до українців – теж є. Звісно це не 100% населення, але якщо так глянути, то і в Україні, на жаль, не 100% населення – добросовісні патріоти-благодійники (а хотілось би).

Тож мушу зруйнувати міф про «ми нікому не потрібні, всі нас ненавидять». Це не так. Втім, тут найважливіше, щоб ми були потрібні самі собі і вміли бачити підтримку, навіть якщо вона індивідуальна та маленька. Це те явище, яке треба підтримувати і розвивати, а не вбивати ненавистю та заявами «мало». Ну і так – це філігранна робота, бо «мало» - не працює як мотивація, зате працюють дії, які викликають бажання самостійно захотіти долучитись до допомоги Україні.

З днем Державного Прапора України!

Відповідно до абз. 2 ст. 20 Конституції України Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Але ми всі знаємо, що це не просто стяг. Насправді, це символ віри та надії для кожного українця. Символ боротьби та єдності.

Наші вороги завжди шаленіли від люті від синьо-жовтого полотнища: вбивали, катували, замикали у тюрмах. Та й досі вони це роблять. А ми не здаємося.

В кого - майорить він вулицями, а хтось вимушений його ховати. Але для нас він - не просто полотнище, а нагадування про те, ким ми є.

Шановне панство!

Хлопцям з "Рубіжу" все ще потрібні крила!

Замість 1000 та одного слова - банка:

https://send.monobank.ua/jar/6Ma6ymVMNT

4441 1111 2571 4695

Потрібно зібрати 100к. Сума не маленька, але ми разом, тому впораємося💪

Слава Україні!🇺🇦

Сьогодні День відновлення Незалежності України!

Ми не знали, як це — не мати власної країни, на відміну від наших батьків, дідусів та бабусь і десятків поколінь до того.

Не так давно всі українці почали сприймати незалежність не як щось, що дано само по собі, а як те, що треба здобувати, захищати, вибороювати. А головне — вкладатися.

Щиро дякуємо всім причетним, що можемо й надалі вшановувати це свято!

Чи є цього року традиційно поня до Дня Незалежності? Так, є👌

Як сказав адмін, вайб цьогорічної поні: "Ну давай, спробуй мене вбити - серце вигризу"

Можете називати "фурі" як ви любите 😁

До мене сьогодні вперше випадкові люди спробували використати жестову мову при спілкуванні. Не так, що я попросила (бо я її майже не знаю і користуюсь іншими засобами), а з власної ініціативи. Звісно, це не було професійне володіння, а радше так, як доводилось бачити в рілс в інстаграмі, однак, зважаючи на те, що багатьом нечуючим людям дійсно потрібна жестова мова - вважаю це дуже добрим знаком

Нагадуємо про збір

Важлива кожна гривня

Шановне панство!

Хлопцям з "Рубіжу" все ще потрібні крила!

Замість 1000 та одного слова - банка:

https://send.monobank.ua/jar/6Ma6ymVMNT

4441 1111 2571 4695

Потрібно зібрати 100к. Сума не маленька, але ми разом, тому впораємося💪

Слава Україні!🇺🇦

Щиро сумно від того, що реакція на відкриття кордонів для хлопців 18-22 роки і реакція на посилення мобілізації - однакові: негативні.
Тобто:
"випускати за кордон" = погано
"обмежувати виїзд і мобілізувати" = погано

Дивна і непослідовна динаміка.
Ще більше шкода, що ми реально сприймаємо виїзд ледь не всіх хлопців віком 18-22 за кордон як доконаний факт. Отже, ми припускаємо, що у нас практично немає молоді з психологічною та ідейною прив'язкою до України, котра хоче і готова працювати над майбутнім. І такі настрої популярні серед різних каналів.

Українська молодь - не така безхребетна і немічна, як чомусь узагальнюють. Мені випала нагода знати не одну сміливу людину, яка за власною ініціативою вступали до лав армії ще у 18 років. Багато хто волонтерить, працює на благо країни, навіть не маючи від неї зворотного зв'язку та належного визнання. Є такі, що обирають вступати в українські ВНЗ навіть якщо ще неповнолітні та могли виїхати й раніше. Є й ті, хто готується, здобуває на вишколах навички, щоб потім бути повноцінно побратимами/посестрами для старших.

На мій погляд варто шанувати і приділяти особливу увагу саме молоді, яка залишається, але про яку мало згадують, бо ж цим людям "нічого не треба аби обрати залишитись в Україні" - вони і так тут, нікуди не збираються втікати. Можливо, це не вся молодь - але точно більше ніж якийсь там 1% від сегменту 18-22.

Коли почалась повномасштабка - багато хто з нас самих - адмінів тг каналів і підписників - були у тому ж віці або навіть молодше, але обрали залишитись і боротись. Ми з вами тікали від батьків, щоб волонтерити або проситись в ТрО, лазили і знищували мітки (яким би смішним нам це зараз не здавалось), ночували на всіляких базах, були малими авантюристами і шибениками. Навіть ті, хто залишався в себе вдома - донатили, допомагали матеріально, поширювали інформацію, малювали плакати і писали пости для західної аудиторії. Робили те, що в наших силах.

Можливо, ми стали старшими, але молодь, що заступила наше місце - не гірше нас самих.

І так: молодь 18-22 я вважаю, що ви файні малі, навіть якщо поки самі так не вважаєте

Дуже дивно розуміти, що я більше не в цьому сегменті

Каналами поширюється ще меседж про те, що за невиконання наказу командира хочуть зробити покарання виключно від 5 до 10 років позбавлення волі. Чи це правда? Так, це правда, законопроект №13452.
Єдине що цей законопроект лежить у ВРУ уже 2 місяці і поки на нього видано аж один експертний висновок - та й той - негативний. Його на жодне читання не виносили. Найкраще, що ви можете робити - дивитись за станом проходження і брати участь у відкритих обговореннях комітету з питань правоохоронної діяльності, а не панікувати

Р.S. я тому й заоохочую хоча б поверхнево іноді проглядати законопроекти на сайті ВРУ, бо складається враження, що часом законопроекти зумисне не обговорюють і ховають від суспільної уваги, поки вони раптом не виникнуть у 2 читанні, а іншого разу - починається некромантія і розгін інфи без контексту. У мене є дуже неприємне відчуття, що підйом цього законопроекту з мертвих якось пов'язаний у таймлайні зі спрощенням виїзду за кордон (в більш дорослому сегменті інтернету цей законопроект обговорювався ще на початку липня і на тому й заглох).

І так, я вважаю, що цей законопроект не є раціональним та не відповідає принципам кримінального права. Обговорити його в мережі так, щоб отримати фідбек від держави з поясненням - хороший варіант. Військові правозахисні організації можуть брати участь в таких дискусіях.

У fight or flight ситуаціях пропоную обирати fight (але більш стратегічно виважений fight, ніж клоунів наставити і посратись у коментах).