Подивіця шо тут ховається на фейсбуці (де цільова аудиторія майже не сидить).
Уряд вирішив покласти туди канал з інформацією про опитування та громадські обговорення, шоб ті, хто на фб все ж сидить могли голосувати і надсилати листи, долучаючись до формування політик та програм у м'який спосіб. Воно якимось чином мене знайшло, а я допоможу цьому знайти і вас теж🌚

Провела адміну годинну лекцію про ШІ. Хочете вам теж проведу?😁

Помітила, що в деяких місцях почали надавати перевагу при працевлаштуванні тим, кому більше 22. Це сюр і крінж. Не можна так робити. Як взагалі молодь має відчувати себе потрібною і важливою цій країні, якщо страх, що людина виїде - переважає бажання інтегрувати цю людину на вітчизняний ринок праці? І це не на рівні держави - це на рівні приватних бізнесів, тобто "простих громадян".

Хай скільки мине часу, а мене досі вражає як в Україні співіснує життя і смерть, норма і ненормальність.

Запитувала раніше щодо лекції про ШІ. У мережі є багато різної інформація про те, який ШІ шкідливий або який ШІ корисний, про те, як і кого він позбавляє роботи, а кого «незаслужено виділяє». Однак було б цікаво поговорити перш за все не про шкоду чи користь ШІ, а про контроль та конкуренцію з людиною.

Тобто це не про технічний бік ШІ (хоча і його довелося б зачепити) і навіть не про ту шизу, яку він іноді любить видати, а саме перш за все про взаємодію з людиною.

Якщо вам цікаво, то можемо зробити обговорення. Наступним дописом скину пропозиції по часу. Думаю, зробимо голосовий чат + запис.

Тут можете в коментарях писати питання, може щось конкретне було б цікаво. Я б про це теж могла пошукати інфо ще до лекції.

Іноді хочеться абстрагуватись від новин та інтернету загалом, але для українців це щось з переліку розкішного. Сидиш в горах, наче почуваєшся ок, а тоді прилітає новина про краматорські вітряки та ворога в Покровську і тобі уже зовсім не ок

Українська – дуже складна і важка мова.

Її складно вивчити, бо її забороняли, переписували і змінювали. Багато з нас вчили українську за підручниками, зі словами, наближеними до російської, на кшталт «заметілі», щоб було схоже на «метель». Багато з нас вчили українську з учителями, котрі не були носіями мови. Багато з нас не мали серед знайомих носіїв мови, які б не переходили на російську у російськомовній компанії. На т.о. територіях вивчення української може призвести до психіатричної лікарні, в’язниці, а то й смерті.

Її складно зберігати, бо українська несе ризик, що тебе облають, поб’ють, уб’ють. Щоб послуговуватись українською – таки треба мати певну сміливість.

Її складно відновлювати як офіційну мову, бо українська рясніє діалектами, незвичними словами та абсолютно не літературними варіантами використання і важко підігнати все це під уніфікований еталон.

Українська ближче до символу, ніж до простого засобу спілкування. Щоб її вивчати – треба бачити сенс, а не просту потребу.

Моя українська – геть не літературна. Це намагання довести вчительці у 2 класі, що слово «мнякий» - існує. Це Севастополь 2013 року і пошук відповідного взуття, щоб пояснити, що таке мешти. Це канапки на канапі, бамбетель на веранді, фасоля на тичках, кєрниця, півниця, стрих; мама, яка приходить і просить прибрати манатки, бо в кімнаті капарство; пропуски школи через сильний катер; неконвенційне використання «ся» і «видиш» з двома твердими «И». І ще багато-багато всього.

І воно все рідне, живе і близьке – те, що не хочеться втрачати і що аж ніяк не суперечить будь-яким іншим діалектам української.

Ваша українська може бути неідеальна, не літературна, вивчена в дитинстві, або вже у свідомому віці: важливо перш за все – що вона для вас означає. Чим більш вона для вас буде живою та автентичною – тим більший шанс, що нею схочеться говорити і передати своїм дітям.

Тож я щиро вітаю з Днем української мови та писемності! Всіх, хто писав радіодиктант і всіх, хто не писав – також.

Вірю, що колись теж зможу написати, але навіть якщо ні – все одно братиму участь в обговореннях пітяток, пацєток, котяток, песяток і навіть дорослих псів Птаронів😁