Тут відповідь теж має дати кожен перш за все собі.

Якщо Захід виконує всі наші забаганки - то він має право вважати нас слабкими і має право вирішувати, ким ми будемо. Якщо він не виконує - весь світ платить дуже велику ціну. Перш за все - Україна платить цю ціну, бо саме вона мусить протистояти ворогу. Це тисячі загиблих, знищені міста і села, це колосальні витрати сил від кожного громадянина. Результат - побудова нового світу. Самі люди держав-членів НАТО, особливо на східних рубежах - розчаровуються. Більш того, ті, хто найближче до загрози - ведуть себе найсміливіше.

Дуже сподіваємося, що нашій владі вистачить вмінь, щоб створити новий альянс, який вже окреслюється, та зайняти в ньому чільне місце так, аби він працював.

Війна не скінчиться завтра. На це і розраховувати не варто. Війна витягне з нас ще неймовірно багато сил і крові, проте, на виході ми отримаємо кращий результат, ніж якби війна дійсно скінчилася завтра. Ми отримали б незавершене перетворення, коли і назад вже дороги нема, але й вперед незрозуміло куди. Тому ми повинні пережити цей досвід до кінця.

Наразі ж нам треба контролювати емоції щодо всіх міжнародних організацій, адже той, хто одразу очікував твоєї смерті, побачивши, що ти перемагаєш, може злякатися твоєї перемоги і замість допомоги - добити тебе. Нам це не потрібно.

Всі зміни, якими б вони не були повинні пройти і пройдуть природно. Головне - не здаватися і на жодному з фронтів не переймати риторику окупанта "ми нічєго нє можем сделать". Все ми можемо.

Тому і переможемо.

Слава Україні!

Долучаємося до вітань! Велика подяка ЗСУ!

Слава Україні!

200 единиц техники под Мелитополем, расфигаченой и взятой в окружение - это лучший подарок!!!! Слава ВСУ :)

АПДЕЙТ: Інформація за 2 березня за деякими джерелами. Але Сонсцесяйного Кіма - вітаємо все одно:)

Наш волонтерський центр потребує вашої допомоги!

Через те, що допомагаємо всім, тепер й самі просимо про допомогу.
З нас – вдягнені та ситі захисники, а з вас – репост інформації в сторіс.

1 репост = 1 щаслива Петля. 🥰

Щороку ми писали про те, що це особливе свято для України та українців, бо кожного разу, коли виникає потреба, ми завжди стаємо добровольцями.

Сталося так, що практично всі ми, українці, у цей час стали добровольцями. Кожний на своєму поприщі.

Хтось зі зброєю, хтось - лікуючи поранених, хтось - поставляючи усе необхідне, хтось - годуючи наших військових, хтось - активною участю в ІТ-армії, допомагаючи вивезти людей, психологічною підтримкою, бізнесом... Дуже, дуже багато сфер.

Потужний тил - запорука перемоги. Сьогодні важлива робота кожного. Бо від кожного українця залежить доля нашої держави.

Ніхто з нас не має скласти рук. Бо це зрада, це внутрішня поразка, яка неминуче веде до зовнішньої.

Сьогодні, у цей час, кожен з нас добровільно виборює майбутнє дя своєї держави, для своєї нації майбутнє. Те майбутнє, за яке нам, українцям не буде соромно.

Честь і хвала нашим воїнам! Честь і хвала кожному українському добровольцю!

Слава Україні!

Вчора наткнулися на дуже милу штуку: звернення Арестовича на тему психологічного здоров'я під час війни. Якщо хто не бачив - можна подивитися тут.

Насправді, такі відео мають надзвичайну важливість. Можливо, навіть більшу, ніж сама інформація з них.

1. Нагадування, що треба тверезо оцінювати інформацію. Не всі люди можуть це робити. Більш того, ми отримуємо РІЗНІ новини. Хтось підписаний на канали, які акцентують увагу на смаженій русні і наших перемогах. Інші ж частіше бачать негативні новини. Одні знаходяться в містах, де панує тиша, поки інші спостерігають смерть сусідів, яких знали все життя. Наша психіка вразлива і сильніше реагує на негатив. Побачивши новину "НАТО відмовило Україні у наданні того-то" - можна впасти у стан апатії піддавшись думкам про самотність і зраду. А якщо після цього людина бачить: "від попадання снаряду загинуло Х людей, У - отримали поранення", "окупант отримав контроль над об'єктом Х" - то може серйозно перейнятися занепадницькими настроями. Особливо, якщо навколо такі ж настрої. Дуже важливо оцінювати ситуацію зі стратегічної точки зору. Плекати марних надій не треба, але бодай тверезе сприйняття. Якщо не можете мислити стратегічно - просто майте на увазі, що наша влада під прицілом русні, тому прагне перемоги так само, як кожен із нас і робить все можливе. Відео Арестовича - один з прикладів.

2. Демонстрація зв'язку представників влади з кожною людиною. Так посадовці показують, що вони є, ось вони тут, цілком розуміють почуття людей. Без пафосних промов і закликів, з повним розумінням того, що саме від зусиль українського народу залежить результат. Вони приймають ситуацію та стан суспільства, визнають, що перемога заллежить від доброї волі громадян. Не через накази і примус, а через заклики до свідомості. Це правильно, ніякими наказами влада не отримала б такої згуртованості як у нас зараз. Як мінімум, ще у 2021 45% громадян називали Президента розчаруванням року, тож розраховувати на накази було безглуздо. Як не дивно, невисокий рейтинг у поєднанні зі значною народною самодіяльністю і призвів до чудового результату. Високий рейтинг міг навпаки призвести до того, що люди б не йшли на діалог, а безпорадно очікували наказів згори. Це б нас вбило.
3. Апеляція до мислення. Людям не нав'язують вибір, не вбивають у голову фразу: "ти мусиш вірити в перемогу інакше здохнеш!". Натомість, пропонують самостійно обміркувати сказане з поясненням, чому активна позиція - кращий вибір. Сам процес мислення є важливим і допомагає вилізти з апатичного стану. Мислення, це - діяльність. Саме продумавши, що ви можете зробити - ви отримуєте ідеї, які переростають в дії. А дії, вчинені під впливом власної мотивації - ефективніші і дають енергію.

Як не дивно, це саме той діалог, який ми уявляли, ще перед війною, пишучи про зв'язок влади і народу.

Ми повинні стежити за собою, не дозволяти собі капітулювати. Для цього авжеж потрібно стежити за своїм здоров'ям, наскільки це можливо. Потрібно діяти, а ще - не допускати поширення паніки й депресії в оточуючих. Навіть найсильніша людина в оточенні панікерів - здасться, коли як в оточенні впевнених солідарних людей її воля до перемоги тільки зміцніє.

Не давайте ближнім своїм почуватися непотрібними. Долучайтеся і долучайте.
Разом переможемо!
Слава Україні!

Одному з адмінів випала честь бути знайомим з паном Миколою особисто. Свого часу нас познайомив пан Едуард Юрченко і кілька годин ми всі разом розмовляли на широкий загал тем.

Пан Микола був людиною дуже освіченною та розумною, впевненою у своїх поглядах і мав неабияку харизму. Мабуть, те ж саме скаже будь хто, хто коли-небудь спілкувався з Круком. І не важливо, чи належить людина до Азовського руху, або-ж, як я, прийшла з іншої організації.

Але скажу одне: наші герої, такі як пан Микола, не умирають. Вони навічно залишаються з-поміж нас, щоб оберігати нашу державу та націю.

Вічна пам'ять!

А русня відповість за кожного героя. Багатократно.

На 20 день війни в героїчному бою під Києвом загинув відомий патріот Микола Кравченко, позивний "Крук".

Микола Кравченко був ветераном АТО, головним ідеологом Азовського руху, одним з облич Національного корпусу, чоловіком і батьком. Він був патріотом, який ще до Майдану боровся з антиукраїнською владою Януковича і продовжував боронити Україну до останнього дня.

Окрім цього, 1 березня російська війна забрала життя батька Миколи - Сергія Григоровича, який захищав рідне місто Харків.

Окупант безжально знищує наших героїв, символи нашої боротьби. Нехай кожний з них спочиває з миром, а ми помстимося за кожного загиблого!

Герої не вмирають!🇺🇦

Наскільки росія поважає інших? Та ні на скільки і це давно відомо і, навряд чи тут є хтось, хто скаже інакше. Саме тому ніхто з російської сторони не прийшов на слухання суду в Гаазі (ну а ще через те, що ніхто не насмілився змусити росію прийти і ми отримали рішення з розряду "заочний арешт Януковича").

Суд зобов'язав росію негайно припинити військові дії, вивести усі свої військові формування та підконтрольні їй з території України, утримуватися від дій, що можуть продовжити чи ускладнити справу та звітувати щодо виконання рішення. Звичайно ж, відповідно до п. 1 ст. 53 Статуту Міжнародного Суду ООН при відсутності опонента та ненаданні ним доказів, інша сторона може просити про вирішення справи на свою користь. Але фактично, Україна, незважаючи на відсутність опонента все одно надала докази і довела вину росії. Це було також актом демонстрації поваги до міжнародних інституцій.

Відповідно до ст. 60 Статуту Міжнародного Суду ООН - рішення є остаточним та не підлягає оскарженню, а тільки за зверненням однієї із сторін, може бути розтлумачене. Тобто рашці від нього вже не відвертітися, хоч вона думає, що може його ігнорувати. Більш того, це її ще більше спонукає до того, щгоб кинути більше сил на захоплення України.

Тому у своїх ЗМІ росія виставила результатом судового розгляду "зобов'язання України та росії утриматися від дій що можуть загострити конфлікт".

І тому за кілька годин після ухвалення рішення судом, росія скинула на Маріупольський драматичний театр - обумовлене місце збору людей, що втратили дім та людей що потребують особливого догляду - надважку бомбу. Досі невідомо, скільки людей загинуло під завалами.

Геноцид, звісно ж, не припинився. Щонайменше тому, що росії абсолютно все одно і вона збирається досягати свого лише військовим шляхом. Заради України путін готовий хоч стерти росію з обличчя землі і послати останнього громадянина своєї помийки помирати в нашій землі.

Санкції, очевидно, теж не допоможуть. Важливо, наскільки швидко Захід зрозуміє ставлення росії до нього та його інституцій. Чи треба бути сліпим, щоб розуміти рівень демонізації західної цивілізації росією, після того, як заявленим приводом для війни стало як раз таки розширення меж цієї цивілізації. Одним з інфоприводів була банальна ненависть до заходу.
Треба зазначити, що реальних механізмів, окрім санкцій країн-членів Суду (ними є всі країни ООН) для контролю за виконанням рішення - нема. Це не передбаченро ніде, оскільки для цього потрібно було б створювати спеціальну інституцію, яка виконувала роль судового виконавця. А її не створили, напевно тому, що ніхто не очікував що ще коли-небудь знадобиться. Думали, що механізмів стримування достатньо. Безпечність вона така. Наразі роль виконавця може виконувати виключно міжнародний тиск, який росія, попри самознищення, скоріш за все, продовжить ігнорувати.

До того ж, прийняття рішення щодо введення санкцій проти окремої країни - індивідуальне рішення кожної держави. Хіба що рішення на нашу користь може трохи полегшити нам домовленості.

Наразі все залежить від ситуації: наскільки самі західні країни поважають Суд і наскільки вони поважають Україну. Ну а повага до нас з кожним днем росте завдяки нашим діям. Так само як із самоприниженням росія і сама чудово справляється.

Пройде трохи часу і ми доставимо винних вже до міжнародного кримінального суду фізично, а потім будемо тими, хто буде стежити за дотриманням міжнародного законодавства)

Яке файне

В Україні запрацював офіційний сайт Центру національного спротиву, створений Силами Спеціальних Операцій Збройних Сил України.

Головне призначення сайту sprotyv.mod.gov.ua - підтримка та координація всіх, хто бажає боротися за звільнення України від російських військ.

@informnapalm

Кілька цікавих спостережень.

Компанії масово йдуть з російського ринку (а якщо не йдуть - то отримують бойкот і мітинги проти себе), а Україні навпаки дають пільги. Роблять вони це абсолютно вільно.

Чи було б так само, якби всі великі бізнеси були у державній власності чи значно залежали від урядів? Напевно що ні.

У першому випадку вони б просто підкорялися волі держави, яка б не хотіла ескалації і нічого б не виводила. У другому випадку бізнеси б також чекали: "а чи схвалить уряд таке моє рішення? А чи не буде мені якогось покарання, начебто я наражаю свою державу на небезпеку?".

Зараз же вони можуть дозволити собі різку поведінку без страху, що влада їх покарає чи що потім звинуватять, що своєю поведінкою вони "провокують росію".

Неймовірно, але не можна не визнати, що в цій війні з-за кордону головними акторами є національні суспільства і справжні цінності західної цивілізації в них. Якби люди не вважали, що війна - це погано, або що люди повинні турбуватися одне про одного, якби в їх очах "агресор/нападник" не асоціювався зі словами "злий/поганий" - вони б нічого не робили. В якийсь момент люди, які вивчили, що мир - це нормальний стан суспільства в Європі - побачили, що їх уряди не відповідають цінностям, які самі ж декларували.

"Пропаганда на Заході: якщо людина знущається з вас - треба розірвати з нею стосунки. Якщо людина знущається з когось іншого - треба розірвати з нею стосунки, бо скоро вона вчинить так само з вами.
У той же час деякі уряди: у нас тут відвертий терорист, він може бути небезпечним... Як би зберегти з ним дружбу???"

Схоже, у людей спрацював індикатор лицемірства. Це добре. Насправді, дуже цікаво, що раптом влада, яка мала уособлювати державу виявилася перешкодою, коли як маси народу, які вважалися інертними і такими, що мають гальмувати допомогу - виявилися головними її рушіями. Зараз ми можемо спостерігати реакцію анархічного типу, яка, на диво, виявляється ефективною. Подивимося, як вона проявить себе надалі, можливо, на виході ми всі будемо мати щось принципово нове в плані державних конструкцій.

Неймовірно, але і глобалізація зіграла свою роль.

Саме завдяки зв'язку, знайомствам, люди допомагають одне одному з-за кордону. Якби багато українців не мали друзів чи родини за кордоном - комунікація була б неймовірно складнішою. Нам довелося б намагатися, скажімо, французам пояснити, що ось є така Україна, на неї напала росія (і довести, що напала безпідставно), от ми з України і у нас біда, нам треба допомога. А тоді пояснювати, що саме треба, чому і яка з того вигода. Ще треба було б переконати, що проблема України їх взагалі стосується. В кращому разі ці люди попросили б грошей за пошук необхідного, тоді за покупку і пересилання. В гіршому - просто послали.

Завдяки ж прямим знайомствам і діаспорі є змога отримати пільги, пов'язані з цим. "Звичайно я знайду тут купу хороших бронежилетів для мого сина та його друзів, я не хочу його втратити" - думає жінка в Британії. "Моя хороша подруга потребує ліків для порятунку людей, як я можу їй відмовити?" - думає студентка у Франції. "Мій коханий надсилає мені кадри знищення житлових будинків, і я бачу його на відео з порятунком людей. Він просить мене поширити інформацію про це. Чому я маю мовчати?" - думає дівчина в Польщі.

Таким чином вдається достукатися до доброї волі людей. Вони готові діяти. При чому діяти безкорисливо. Це дійсно добре для нас, адже ми можемо дістатися до емоцій людей, а не просто до формальних корпоративних відносин.

Війна розкриває багато нового, безліч моживостей. Вона демонструє те, що було неочевидним, розкриває те, що накопичувалося і мало в мирні часи геть інші форми та навіть репутацію. Звісно, не варто стверджувати, що все різко перевернулося, чорне стало білим, біле - чорним і таким буде назавжди. Проте не можна відмовлятися від того, щоб зловити позитивні явища старого світу, пробуджені війною, та застосувати для побудови світу нового.

І це точно буде неймовірний світ)

Там база від РНБО - тимчасово припиняється діяльність ОПЗЖ та інших проросійських та соціалістичних партій

Не так багато часу на пости, як хотілося б, але кілька слів про потенційний всеукраїнський референдум.

1. Якщо нас спитають про НАТО, чесно, не дуже то й хочеться. В НАТО давали нам 48 годин на життя, значно недооцінювали та й станом на зараз ми непогано захищаємо оборонний альянс від необхідності воювати. Якщо там бояться щось чинити проти росії, то, скоріш за все і війська були б не дуже ефективними, бо, щоб не зовсім вже напрягати росію, їм би, ймовірно, дали якісь вказівки на кшталт "не лізти зайвий раз", "бути обережними з русаками" і т.д. Та й загалом, як казав колись Макіавеллі, союзні війська, які ти закликаєш на свою територію, потім дуже складно видворити (а тим більше, довести, що це не завдяки ним одним ви здобули перемогу). Деякі західні країни вже стверджують, що наступ росії сповільнився виключно завдяки їх "безпрецедентним санкціям" і вони нас "врятували". Нам треба бути обережними та чіткими у своїх проханнях. Звісно, хочеться чим більше (бо начебто тим швидше має завершитися війна), але важливо потім не виявитися на правах нещасної жертви. Українці - воїни, українці цінують допомогу і відплачують добром на добро, але українці не мають визнавати, що допомога - єдине, завдяки чому вони не вимерли.

2. Новий оборонний альянс - було б чудово. Єдине що там точно не має бути росії серед гарантів, а також треба сумлінно закрити росії шляхи обходу для впливу на цей новий альянс. Вона там може бути лише на правах об'єкта. Ми там також не маємо права пасти задніх, йдемо лише шляхом розвитку і посилення впливу в регіоні.

3. Зради там бути не може. У воєнний час не можна змінювати Конституцію, а в нас там написано, що не можна виносити на референдум питання територіальної цілісності, ліквідації незалежності. Тобто питання про здачу Донбасу і Криму там бути не може. Не схоже, щоб українська влада хотіла таке питання взагалі ставити, але якщо раптом, то це буде для неї самогубство. Тому це дуже, просто надзвичайно малоймовірна і незаконна подія.

4. Всеукраїнський референдум він на те і всеукраїнський, щоб проводитися на всій території. Тому або йому передуватиме вивід військ (малоймовірно), або це буде якась домовленість щодо того, як провести референдум на захоплених територіях. Другий варіант більш ймовірний, але й більш небезпечний: дозволяти окупантам проводити референдуми - божевільна ідея. Ми не знаємо, скільки людей на тих територіях зараз, але знаємо, як їх би зганяли під автоматами ставити галочку в "потрібному" місці. Домовлятися про спостерігачів від України чи міжнародних організацій - теж сумнівно, адже українських можуть відверто ліквідувати, а за міжнародних домовитися таких, щоб закривали очі на дії русні.

5. Навіть якщо провести референдум чесно, русні скоріш за все результат не сподобається і війна продовжиться. Скоріш за все питання, які мали б стати предметом голосування, будуть предметом збройного протистояння.
Тож на швидке завершення війни не сподіваємося, зради не очікуємо, готуємося бути максимально геополітично активними і після перемоги, щоб ніхто не посмів нас запевнити, що перемога - не наша заслуга. Пам'ятайте, ми боремося за себе: не ЄС змусив нас прийняти бій від найбільшої держави світу, не перспектива вступу в НАТО змушує нас тримати Маріуполь, не США наказують нам тримати зброю, - а наша власна воля.

Ми боремося за збереження України, тому і переможемо.
Слава Україні

Знаєте, схоже на те, що для деяких країн Україна була експериментальним проектом.

Сюди вливалося дуже багато грошей на демократизацію, на поширення нових ідей та наративів. Обміни студентами, проекти, гранти. І після цього вони просто повірили русні, що Україна належить росії.

Цікаво по чому вони оцінювали.

Для них нічого не означало, що в Україні проросійські сили не мають монобільшості? Їх не насторожило те, що за 8 років війни Донбас і Крим не було офіційно здано? Врешті, для них нічого не означало, що Майдан 2013 року розпочався зі студентів за Євроінтеграцію, а завершився як розрив з російським протекторатом?

Якби дійсно ми мали щось спільне з руснею, то Майдан ніколи б не відбувся.

Більш того, ці люди настільки нас недооцінювали, що постачали зброю перш за все росії. Щоб вона швидше впоралася, чи як? А потім заявили, що не очікували такого спротиву. Звісно не очікували, бо в їх уявленні, схоже, все ще існують політики як ті, хто має повну владу над народом. Тобто, що війну веде путін проти Зеленського, що українці захищаються, бо їм так сказали і можуть припинити, якщо накажуть. Їм незрозуміле поняття національного духу. Вони не знають, що у випадку, якщо влада спробує здати національні інтереси, її чекає лінчування, не знають, що наші посадовці в безпеці якраз тому, що виконують волю народу.

От, наприклад, Генсек ООН сказав, що в цій війні немає переможених і переможців, що вона не має виправдання і військового сенсу, треба якомога швидше припинити її і встановити мир. Видається, ніби він звертається до обох сторін. Йому не зрозуміло, що українці борються не за територію. Захід не розуміє, що йдеться навіть не про збереження життя людей, а про війну цивілізацій, про те, що захоплені міста необхідно відвоювати, бо хіба українська влада може вчинити більший злочин проти свого народу, ніж залишити своїх громадян жити під владою тих, хто скидав на них бомби, розстрілював на вулиці, гвалтував, грабував…

Залишити просто через страх, що продовження війни призведе до більшої кількості жертв.

Це був би злочин проти людської гідності. А людська гідність є більшою цінністю ніж життя.

І, схоже, чим далі, тим більше ми розуміємо, що вона собою являє. Гідність набуває значення синонімічного до «не піддаватись страху». Коли тебе не можуть залякати нічим. Починаючи від словесної погрози, завершуючи реальним знищенням. Піддавшись страху, людина втрачає волю, нею можна керувати залякуваннями. Зараз це актуально для всього світу.

Крім нас, українців.

Як правильно вказав наш Президент, щоб перемогти – треба нас усіх знищити. Інакше перемога за нами. Всі бюрократи з ООН не праві, коли кажуть, що переможців не буде.

Вони просто не знають, що таке перемога.

Щиро вітаємо з Днем Служби Безпеки України!

​​Дорогі українці! Шановні колеги!

Сьогодні Службі безпеки України виповнюється 30 років. Символічно, що ця дата припала на тридцятий день війни.

Війни, яка розділила наше життя на «до» та «після», принесла багато горя і випробувань. Але водночас дала впевненість, що ми обов’язково їх подолаємо. Продемонструвала, як сильно ми любимо Україну та на які жертви готові йти заради неї.

30 років СБУ здобувала безцінний досвід, щоб саме зараз його застосувати.

Із перших хвилин війни Служба безпеки стала на захист країни разом із військовими, колегами по силовому блоку та волонтерами. Немає такої сфери, де СБУ не була б задіяною – від безпосередніх бойових дій до гуманітарної допомоги тим, хто її потребує.

Співробітники Служби, і зокрема Центру спеціальних операцій «А», нищать ворога і беруть окупантів у полон.

Контррозвідка і департамент захисту національної державності регулярно затримують російських агентів, диверсантів і колаборантів.

Слідчі СБУ фіксують злочини ворога та відкривають кримінальні провадження.

Кіберфахівці Служби безпеки відбивають хакерські та інформаційні атаки, організовують тиск на інфраструктуру агресора та допомагають збирати дані про пересування ворожої техніки та ДРГ.

Іде системна робота. Вона далеко не завжди публічна, але вкрай ефективна.

Тому щиро дякую вам за службу! Знаю, що в сьогоднішніх умовах ви викладаєтесь не на 100, а на 1000%. Робите все, щоб на нашій землі якнайшвидше настав мир!

На жаль, на війні неможливо обійтися без втрат. І список загиблих Героїв поповнився співробітниками СБУ.

Ми будемо пам’ятати кожного з них! І зробимо все, щоб їхні імена були назавжди вписані золотими літерами в літопис Великої Української Перемоги!

Разом ми здолаємо ворога і відбудуємо Україну!

З нами Правда і Бог!
Слава Україні!

Іван Баканов
Голова Служби безпеки України

Люди в інфопросторі практично поділилися на два типи:
Ті, хто сприймає війну як пригоду і ті, хто нажаханий нею. Іноді можемо побачити і непорозуміння між цими групами. «Досить нити, відбувається відродження української нації, як можна не розуміти цього?» / «Війна – це найжахливіше, що може людина пережити, як можна так легковажно до неї ставитися?».

Відповідно, є ті, хто намагається змусити ці групи порозумітися, показати одним, наскільки війна трагічна, а іншим сказати, що їх настрої можуть деморалізувати чи розводити зраду.

Проте, насправді, зараз не час для жодної з цих дій. Війна – це сильні емоції. І вони потрібні для впливу.

Треба розуміти, що ми не в закритій екосистемі і новини з України цілеспрямовано або випадково потрапляють в глобальний інфопростір. І там є різні люди. Одних мотивує на допомогу наше вміння не здаватися, наш агресивний бойовий дух. На інших же впливає жалість і бажання допомогти нужденним, для чого потрібні щирі співчуття.

Якби в нас не було тих, хто дивиться на війну трагічно – у світі вирішили б, що нам просто подобається воювати і ми дійсно такі, як розповідають русняві ЗМІ.

Якби в нас не було тих, хто бачить війну як авантюру – вона б ніколи не розпочалася, ми б програли ще до початку або миттєво капітулювали.

Як не дивно, дух непокори є в усіх, адже він мотивує одних активно боротися, а інших – активно демонструвати жахливі наслідки дій русні, добиватися реакції на дії росії, а не просто «припинити війну».

Тож, нам зараз потрібно і те, і інше. Саме завдяки різноманітності реакцій є змога достукатися до різного глядача.

Тут зробили трохи аналітики щодо сьогоднішнього виступу Байдена

➖➖➖➖➖➖➖➖➖➖
Обговорення у нашому чаті🛋