Кілька цікавих спостережень.

Компанії масово йдуть з російського ринку (а якщо не йдуть - то отримують бойкот і мітинги проти себе), а Україні навпаки дають пільги. Роблять вони це абсолютно вільно.

Чи було б так само, якби всі великі бізнеси були у державній власності чи значно залежали від урядів? Напевно що ні.

У першому випадку вони б просто підкорялися волі держави, яка б не хотіла ескалації і нічого б не виводила. У другому випадку бізнеси б також чекали: "а чи схвалить уряд таке моє рішення? А чи не буде мені якогось покарання, начебто я наражаю свою державу на небезпеку?".

Зараз же вони можуть дозволити собі різку поведінку без страху, що влада їх покарає чи що потім звинуватять, що своєю поведінкою вони "провокують росію".

Неймовірно, але не можна не визнати, що в цій війні з-за кордону головними акторами є національні суспільства і справжні цінності західної цивілізації в них. Якби люди не вважали, що війна - це погано, або що люди повинні турбуватися одне про одного, якби в їх очах "агресор/нападник" не асоціювався зі словами "злий/поганий" - вони б нічого не робили. В якийсь момент люди, які вивчили, що мир - це нормальний стан суспільства в Європі - побачили, що їх уряди не відповідають цінностям, які самі ж декларували.

"Пропаганда на Заході: якщо людина знущається з вас - треба розірвати з нею стосунки. Якщо людина знущається з когось іншого - треба розірвати з нею стосунки, бо скоро вона вчинить так само з вами.
У той же час деякі уряди: у нас тут відвертий терорист, він може бути небезпечним... Як би зберегти з ним дружбу???"

Схоже, у людей спрацював індикатор лицемірства. Це добре. Насправді, дуже цікаво, що раптом влада, яка мала уособлювати державу виявилася перешкодою, коли як маси народу, які вважалися інертними і такими, що мають гальмувати допомогу - виявилися головними її рушіями. Зараз ми можемо спостерігати реакцію анархічного типу, яка, на диво, виявляється ефективною. Подивимося, як вона проявить себе надалі, можливо, на виході ми всі будемо мати щось принципово нове в плані державних конструкцій.

Неймовірно, але і глобалізація зіграла свою роль.

Саме завдяки зв'язку, знайомствам, люди допомагають одне одному з-за кордону. Якби багато українців не мали друзів чи родини за кордоном - комунікація була б неймовірно складнішою. Нам довелося б намагатися, скажімо, французам пояснити, що ось є така Україна, на неї напала росія (і довести, що напала безпідставно), от ми з України і у нас біда, нам треба допомога. А тоді пояснювати, що саме треба, чому і яка з того вигода. Ще треба було б переконати, що проблема України їх взагалі стосується. В кращому разі ці люди попросили б грошей за пошук необхідного, тоді за покупку і пересилання. В гіршому - просто послали.

Завдяки ж прямим знайомствам і діаспорі є змога отримати пільги, пов'язані з цим. "Звичайно я знайду тут купу хороших бронежилетів для мого сина та його друзів, я не хочу його втратити" - думає жінка в Британії. "Моя хороша подруга потребує ліків для порятунку людей, як я можу їй відмовити?" - думає студентка у Франції. "Мій коханий надсилає мені кадри знищення житлових будинків, і я бачу його на відео з порятунком людей. Він просить мене поширити інформацію про це. Чому я маю мовчати?" - думає дівчина в Польщі.

Таким чином вдається достукатися до доброї волі людей. Вони готові діяти. При чому діяти безкорисливо. Це дійсно добре для нас, адже ми можемо дістатися до емоцій людей, а не просто до формальних корпоративних відносин.

Війна розкриває багато нового, безліч моживостей. Вона демонструє те, що було неочевидним, розкриває те, що накопичувалося і мало в мирні часи геть інші форми та навіть репутацію. Звісно, не варто стверджувати, що все різко перевернулося, чорне стало білим, біле - чорним і таким буде назавжди. Проте не можна відмовлятися від того, щоб зловити позитивні явища старого світу, пробуджені війною, та застосувати для побудови світу нового.

І це точно буде неймовірний світ)

Там база від РНБО - тимчасово припиняється діяльність ОПЗЖ та інших проросійських та соціалістичних партій

Не так багато часу на пости, як хотілося б, але кілька слів про потенційний всеукраїнський референдум.

1. Якщо нас спитають про НАТО, чесно, не дуже то й хочеться. В НАТО давали нам 48 годин на життя, значно недооцінювали та й станом на зараз ми непогано захищаємо оборонний альянс від необхідності воювати. Якщо там бояться щось чинити проти росії, то, скоріш за все і війська були б не дуже ефективними, бо, щоб не зовсім вже напрягати росію, їм би, ймовірно, дали якісь вказівки на кшталт "не лізти зайвий раз", "бути обережними з русаками" і т.д. Та й загалом, як казав колись Макіавеллі, союзні війська, які ти закликаєш на свою територію, потім дуже складно видворити (а тим більше, довести, що це не завдяки ним одним ви здобули перемогу). Деякі західні країни вже стверджують, що наступ росії сповільнився виключно завдяки їх "безпрецедентним санкціям" і вони нас "врятували". Нам треба бути обережними та чіткими у своїх проханнях. Звісно, хочеться чим більше (бо начебто тим швидше має завершитися війна), але важливо потім не виявитися на правах нещасної жертви. Українці - воїни, українці цінують допомогу і відплачують добром на добро, але українці не мають визнавати, що допомога - єдине, завдяки чому вони не вимерли.

2. Новий оборонний альянс - було б чудово. Єдине що там точно не має бути росії серед гарантів, а також треба сумлінно закрити росії шляхи обходу для впливу на цей новий альянс. Вона там може бути лише на правах об'єкта. Ми там також не маємо права пасти задніх, йдемо лише шляхом розвитку і посилення впливу в регіоні.

3. Зради там бути не може. У воєнний час не можна змінювати Конституцію, а в нас там написано, що не можна виносити на референдум питання територіальної цілісності, ліквідації незалежності. Тобто питання про здачу Донбасу і Криму там бути не може. Не схоже, щоб українська влада хотіла таке питання взагалі ставити, але якщо раптом, то це буде для неї самогубство. Тому це дуже, просто надзвичайно малоймовірна і незаконна подія.

4. Всеукраїнський референдум він на те і всеукраїнський, щоб проводитися на всій території. Тому або йому передуватиме вивід військ (малоймовірно), або це буде якась домовленість щодо того, як провести референдум на захоплених територіях. Другий варіант більш ймовірний, але й більш небезпечний: дозволяти окупантам проводити референдуми - божевільна ідея. Ми не знаємо, скільки людей на тих територіях зараз, але знаємо, як їх би зганяли під автоматами ставити галочку в "потрібному" місці. Домовлятися про спостерігачів від України чи міжнародних організацій - теж сумнівно, адже українських можуть відверто ліквідувати, а за міжнародних домовитися таких, щоб закривали очі на дії русні.

5. Навіть якщо провести референдум чесно, русні скоріш за все результат не сподобається і війна продовжиться. Скоріш за все питання, які мали б стати предметом голосування, будуть предметом збройного протистояння.
Тож на швидке завершення війни не сподіваємося, зради не очікуємо, готуємося бути максимально геополітично активними і після перемоги, щоб ніхто не посмів нас запевнити, що перемога - не наша заслуга. Пам'ятайте, ми боремося за себе: не ЄС змусив нас прийняти бій від найбільшої держави світу, не перспектива вступу в НАТО змушує нас тримати Маріуполь, не США наказують нам тримати зброю, - а наша власна воля.

Ми боремося за збереження України, тому і переможемо.
Слава Україні

Знаєте, схоже на те, що для деяких країн Україна була експериментальним проектом.

Сюди вливалося дуже багато грошей на демократизацію, на поширення нових ідей та наративів. Обміни студентами, проекти, гранти. І після цього вони просто повірили русні, що Україна належить росії.

Цікаво по чому вони оцінювали.

Для них нічого не означало, що в Україні проросійські сили не мають монобільшості? Їх не насторожило те, що за 8 років війни Донбас і Крим не було офіційно здано? Врешті, для них нічого не означало, що Майдан 2013 року розпочався зі студентів за Євроінтеграцію, а завершився як розрив з російським протекторатом?

Якби дійсно ми мали щось спільне з руснею, то Майдан ніколи б не відбувся.

Більш того, ці люди настільки нас недооцінювали, що постачали зброю перш за все росії. Щоб вона швидше впоралася, чи як? А потім заявили, що не очікували такого спротиву. Звісно не очікували, бо в їх уявленні, схоже, все ще існують політики як ті, хто має повну владу над народом. Тобто, що війну веде путін проти Зеленського, що українці захищаються, бо їм так сказали і можуть припинити, якщо накажуть. Їм незрозуміле поняття національного духу. Вони не знають, що у випадку, якщо влада спробує здати національні інтереси, її чекає лінчування, не знають, що наші посадовці в безпеці якраз тому, що виконують волю народу.

От, наприклад, Генсек ООН сказав, що в цій війні немає переможених і переможців, що вона не має виправдання і військового сенсу, треба якомога швидше припинити її і встановити мир. Видається, ніби він звертається до обох сторін. Йому не зрозуміло, що українці борються не за територію. Захід не розуміє, що йдеться навіть не про збереження життя людей, а про війну цивілізацій, про те, що захоплені міста необхідно відвоювати, бо хіба українська влада може вчинити більший злочин проти свого народу, ніж залишити своїх громадян жити під владою тих, хто скидав на них бомби, розстрілював на вулиці, гвалтував, грабував…

Залишити просто через страх, що продовження війни призведе до більшої кількості жертв.

Це був би злочин проти людської гідності. А людська гідність є більшою цінністю ніж життя.

І, схоже, чим далі, тим більше ми розуміємо, що вона собою являє. Гідність набуває значення синонімічного до «не піддаватись страху». Коли тебе не можуть залякати нічим. Починаючи від словесної погрози, завершуючи реальним знищенням. Піддавшись страху, людина втрачає волю, нею можна керувати залякуваннями. Зараз це актуально для всього світу.

Крім нас, українців.

Як правильно вказав наш Президент, щоб перемогти – треба нас усіх знищити. Інакше перемога за нами. Всі бюрократи з ООН не праві, коли кажуть, що переможців не буде.

Вони просто не знають, що таке перемога.

Щиро вітаємо з Днем Служби Безпеки України!

​​Дорогі українці! Шановні колеги!

Сьогодні Службі безпеки України виповнюється 30 років. Символічно, що ця дата припала на тридцятий день війни.

Війни, яка розділила наше життя на «до» та «після», принесла багато горя і випробувань. Але водночас дала впевненість, що ми обов’язково їх подолаємо. Продемонструвала, як сильно ми любимо Україну та на які жертви готові йти заради неї.

30 років СБУ здобувала безцінний досвід, щоб саме зараз його застосувати.

Із перших хвилин війни Служба безпеки стала на захист країни разом із військовими, колегами по силовому блоку та волонтерами. Немає такої сфери, де СБУ не була б задіяною – від безпосередніх бойових дій до гуманітарної допомоги тим, хто її потребує.

Співробітники Служби, і зокрема Центру спеціальних операцій «А», нищать ворога і беруть окупантів у полон.

Контррозвідка і департамент захисту національної державності регулярно затримують російських агентів, диверсантів і колаборантів.

Слідчі СБУ фіксують злочини ворога та відкривають кримінальні провадження.

Кіберфахівці Служби безпеки відбивають хакерські та інформаційні атаки, організовують тиск на інфраструктуру агресора та допомагають збирати дані про пересування ворожої техніки та ДРГ.

Іде системна робота. Вона далеко не завжди публічна, але вкрай ефективна.

Тому щиро дякую вам за службу! Знаю, що в сьогоднішніх умовах ви викладаєтесь не на 100, а на 1000%. Робите все, щоб на нашій землі якнайшвидше настав мир!

На жаль, на війні неможливо обійтися без втрат. І список загиблих Героїв поповнився співробітниками СБУ.

Ми будемо пам’ятати кожного з них! І зробимо все, щоб їхні імена були назавжди вписані золотими літерами в літопис Великої Української Перемоги!

Разом ми здолаємо ворога і відбудуємо Україну!

З нами Правда і Бог!
Слава Україні!

Іван Баканов
Голова Служби безпеки України

Люди в інфопросторі практично поділилися на два типи:
Ті, хто сприймає війну як пригоду і ті, хто нажаханий нею. Іноді можемо побачити і непорозуміння між цими групами. «Досить нити, відбувається відродження української нації, як можна не розуміти цього?» / «Війна – це найжахливіше, що може людина пережити, як можна так легковажно до неї ставитися?».

Відповідно, є ті, хто намагається змусити ці групи порозумітися, показати одним, наскільки війна трагічна, а іншим сказати, що їх настрої можуть деморалізувати чи розводити зраду.

Проте, насправді, зараз не час для жодної з цих дій. Війна – це сильні емоції. І вони потрібні для впливу.

Треба розуміти, що ми не в закритій екосистемі і новини з України цілеспрямовано або випадково потрапляють в глобальний інфопростір. І там є різні люди. Одних мотивує на допомогу наше вміння не здаватися, наш агресивний бойовий дух. На інших же впливає жалість і бажання допомогти нужденним, для чого потрібні щирі співчуття.

Якби в нас не було тих, хто дивиться на війну трагічно – у світі вирішили б, що нам просто подобається воювати і ми дійсно такі, як розповідають русняві ЗМІ.

Якби в нас не було тих, хто бачить війну як авантюру – вона б ніколи не розпочалася, ми б програли ще до початку або миттєво капітулювали.

Як не дивно, дух непокори є в усіх, адже він мотивує одних активно боротися, а інших – активно демонструвати жахливі наслідки дій русні, добиватися реакції на дії росії, а не просто «припинити війну».

Тож, нам зараз потрібно і те, і інше. Саме завдяки різноманітності реакцій є змога достукатися до різного глядача.

Тут зробили трохи аналітики щодо сьогоднішнього виступу Байдена

➖➖➖➖➖➖➖➖➖➖
Обговорення у нашому чаті🛋

Хотіли сказати кілька слів з приводу тактичного контрнаступу і ще кількох подій, які можуть бути хибно сприйняті як ознака швидкого дня перемоги. Але вже є хороша стаття.

Тут можна ще додати, що ми, перш ніж зрозуміти, що саме є наш шлях і як його йти, встигнемо 1000 разів посподіватися на ЄС/НАТО, прибизно стільки ж разів заявити, що вони нас зрадили і покинули. Трохи потім пояснимо щодо цього.

Встигнемо купу разів подумати, що нам кінець.

Так думати нормально в критичні моменти, як от коли до вашого міста наближається окупант. Не нормально - волати про це кожному зустрічному і закріплювати такий спосіб сприйняття. А ще "нам кінець" має бути мотивацією для "давайте зробимо все що можемо, аби кінець не настав".

Зміни на фронті - звичайна справа. Головне не переоцінювати їх значення і не робити поспішних висновків. І не намагатися заперечувати те, що відбувається, навіть якщо ви в безпечному місці.

Як казали японські самураї: треба завжди тримати в голові думку про смерть, тоді життя стане зрозумілим і радісним.

Сприймайте реальність як вона є.

Досягти перемоги ми зможемо лише у спокої, але точно не в стилі студента, котрий семестр сидить в депресії, а тоді за тиждень намагається все здати, щоб знову сидіти в депресії. Тобто, ніяких стрибків. Ніяких різких рухів. Ніякого зайвого галасу. Робимо все поступово, адаптивно і напрацьовуємо собі на "автомат".

Тоді війна закінчиться для нас неочікувано і радість перемоги буде більшою)

Знаєте, до війни (треба визнати, що самі так думали), була поширена думка про те, що політична культура у нас або лише зароджується або взагалі не існує.

Якщо бути відвертими, то у довоєнний час так дійсно і було. Можна було чітко спостерігати як політики, котрі намагалися скидатися на європейсько-американських, заміняли собою політиків радянського номенклатурного зразка. При чому несли з собою, мабуть, якомога більш негативні та концентровані сенси, які тільки можна було взяти із тієї епохи.
Як бачимо - вони самі не розуміють, чому суспільство перестало їх сприймати. Інша справа політики молоді, яким війна допомогла розкритися.

Як коротко охарактеризувати типаж молодого українського політикуму? Козаччина. Таке слово спадає на думку, коли дивишся й на губернатора Кіма, що регоче з орків, демонструючи свої кольорові шкарпетки. Та, власне, на будь-кого, хоч Арестовича, що спокійно пояснює що й як, хоч з Арахамії, який виглядає так, ніби наб’є пики всім представникам немитої. Сподіваємося, що так воно і буде, що нам не нав’яжуть капітуляцію під виглядом миру.

Та, навіть, Зеленський, який, на відміну від своїх попередників каже те, що думає. Не біжить притягати на перемовини відверто проросійських Німеччину та Францію. Він, користуючись тим, що шоумен, намагається називати речі своїми речима в прямій недопломатичній манері і робить акцент на суспільствах, а не парламентах.

Дуже сподіваємося, що це буде надалі дієво.

Чи значить це, що ми будемо голосувати за Зеленського чи будь-кого з цієї команди? Скоріш за все ні, бо як президент для умовно мирного часу на більшості території України, він, відверто показав себе не дуже. Зокрема із вміннями підбирати деякі кадри, які значно псували здобутки тих, хто дійсно опинився на своєму місці.

В принципі, ми й далі продовжимо критикувати сучасну демократичну виборчу систему.

Але можна сказати одне - він зробив тренд.

Це тренд українського політика, який буде з тобою відвертим. Іноді не підбираючи слів.

Тренд українського політика, якому все одно хто там, що скаже, бо він відповідальний конкретно за свою громаду і йому відверто все одно на все інше.

Це не бездушна євробюрократична машина, що з “ввічливою посмішкою” завуальовано шле тебе якумога далі. Знаєте, навіть зараз, коли наші чиновники шлють прямо або так спілкуються між собою - виглядає менш мерзенно, ніж ця поведінка.

Це не рускій ванька, що боїться, що його за не те слово скоротить керівництво. Наш чиновник підніме бурю з однодумців, подасть у суд. Але він не буде сидіти смирно, плакаючись дружині з дітьми за своє убоге життя.

Щось у нас пробудилося споконвічне, непокорне, козацьке. Природна людині поведінка, яку, насправді, в майбутньому, навіть мирному світі не треба заганяти назад в рамки начищеної до блиску маски.

Залишається лише премогти та відбудувати нашу Велику Україну, у чому нам теж знадобиться щирість і активність. Ну і, звичайно, усі інші якості про які ми вже писали детальніше.

Чи була зрада?

➖➖➖➖➖➖➖➖➖➖
Обговорення у нашому чаті🛋

Президентська республіка - актуальна?

➖➖➖➖➖➖➖➖➖➖
Обговорення у нашому чаті🛋

Ми не маємо жодного морального права програти. Навіть більше, ми не маємо права залишити будь-кого з винуватців безкарними, де б вони не ховалися.

Наша боротьба священна, як і перемога у цій війні.

І це не просто слова, а сам факт, сама питома необхідність у цьому, якщо ми хочемо взагалі існувати.

Ми бачимо кадри з Бучі та інших звільнених міст та сіл нашої держави... Орки не шкодували нікого.

БІЛЬШ ТОГО ВОНИ НА ОФІЦІЙНОМУ РІВНІ РОБЛЯТЬ І ПІДТВЕРДЖУЮТЬ ГЕНОЦИД

Вони зв'язували руки та вбивали наших чоловіків та молодих хлопців. Фактично, це є прямим доказом того, що вони хочуть одного - винищити нас всіх до одного, винищити всіх українців. Вони хотіли, щоб ми не могли продовжувати рід і захищатися.

Вони гвалтують наших жінок... Скоріш за все, вони б напустили сюди своїх унтерів, щоб примусово перемішати та знищити нашу українську кров.

Але в них не вийшло. Бо українець буде битися до останнього аби відстояти своє.

Наступні покоління не можуть жити в таких умовах. Проте, мають пам'ятати про те, чого справді хоче окупант, коли заходить на наші землі.

А москалі... Москалі мають поплатитися. За кожну зломлену долю. За кожного полеглого батька, чоловіка, брата, мати, дружину, сестру, доньку, сина... За кожного скаліченого. Не лише путін і владна верхівка. І ті, хто вбивали і ті, хто радів награбованим подарункам, і ті, хто сміявся зі страждань, поширював дезінформацію, писав про підтримку курсу влади, працював, платив податки або просто нив, що не може нічого зробити.

І їх діти теж, бо якщо залишити їх на виховання цій країні – вони виростуть такими ж озлобленими на все прекрасне, моральними виродками й за вказівкою своїх переможених батьків припруться сюди знову.

Ми маємо назавжди позбавити наші майбутнє покоління цієї загрози.

Москва повинна бути знищена, кожен злочинець має бути знищений, росія більше не повинна могти відновити свій збройний потенціал. Тільки тоді буде справжня перемога.

P.S. нагадуємо, що міжнародне право показало свою нездатність протистояти геноциду, крім як в минулому часі (коли він вже завершився), воно чекає застосування проти нас хімічної зброї. Ми маємо право на той рівень самозахисту, котрий дійсно забезпечить нам безпеку.

Насправді, дивно, що хтось не вважав, що росія бажає вчинити геноцид українців, а не просто захопити території.
Трохи про цю "історичну місію" можна почитати від автора самої концепції геноциду.

Хто йде на чужу землю зі зброєю мотивувати населення на співпрацю? Для співпраці населення треба зацікавити.

Тобто, якби завданням русні було "звільнення" - то спершу треба було б показати, що росіяни живуть краще, вони забезпеченіші, їх влада справедивіша або є якісь інші переваги. Наступне - операції проводилися б з ювелірною точністю, так, аби не зашкодити населенню чи інфраструктурі. Знищувалися б лише комбатанти. Далі, русаки мали б проводити дуже м'яку політику з розумінням і врахуванням того, що на захоплених територіях був інший режим і частина населення може його підтримувати. Для зниження напруги та ліквідації опору від цивільних, вони б мали одразу забезпечити всі гуманітарні потреби людей, поремонтувати те, що було пошкоджено, якнайшвидше відновити економічні та соціальні процеси, з тими, хто виходить на мітинги - провести бесіди в стилі поліції діалогу, а хто все одно бажає виїхати - забезпечити таку можливість. Тобто, щоб захопити територію й утримати населення - потрібно було показати, що маєш якусь моральну і матеріальну перевагу над тими, проти кого виступаєш.

Але ні, русня з самого початку показувала свою натуру. Вони навіть не намагалися впорядкувати свою країну, не намагалися зробити її комфортнішою для життя. Та що вже казати, їх і масові пожежі в лісах Сибіру не хвилювали. Тобто і на власну природу їм чхати. З територій, над якими росія має суверенітет, довільно висилають на війну великі маси молодого чоловічого населення. Вони не бачать нічого цінного в українцях, навпаки, вони жорстокі і з власної ініціативи. Ніхто не стояв над ними і не керував, що забирати, кого гвалтувати. При захопленні територій використовувалися максимально цинічні та смертоносні засоби. При утриманні - так само: блокада, розстріли, знищення інфарстуктури, щоб у людей не було води, їжі, тепла й вони мусили принизливо благати окупантів про милість. Проти мирних мітингів відкривають хаотичний вогонь, чоловіче населення знищують, щоб не було опору та генетичного матеріалу для продовження роду аби замінити його завезеними з росії "мужиками".

Хто взагалі повірив, зокрема, із західних держав, що звільнення може відбуватися таким чином? Хто взагалі міг вирішити, що такі методи мають призвести до заспокоєння людей, а не до смертельної ненависті й тотального опору? Чому б це населенню любити і нормально сприймати тих, хто вбив їх рідних і друзів?

Про сприйняття русаків ми не кажемо, дя них те, що відбувається - нормально. Але ті, хто висловив "занепокоєння" ситуацією чи досі вважає, що росія просто хоче наші ресурси, а не геноцид - як вкладається поряд знищення тисяч мирних людей і покора? Так, наче хтось справді думає, що фізичне винищення є нормальним способом примусити народ до спокою.

Може й вважає, бо приклади були. І за ці приклади ніхто не відповідав, вони були успішними.

Так, ми маємо справу з геноцидом. Так, винні мають бути покараними. Так, ми маємо обмежуватися честю при відплаті, але це точно не включає керуватися вказівками країн, які намагаються зберегти свої економічні зв'язки з росією та на масові звірства відповідають заочними судами. Війна відбувається тут і зараз, програш рівний смерті всього українського народу. Ми не можемо спостерігати "а що буде" чи мовчки скласти зброю, чекаючи, що все одно ж потім суд вирішить питання на нашу користь і скаже щось на кшталт "ну так, росія розпочала війну і захопила сусідню державу, підтверджуєм".

Наше завдання - перемогти. І чхати на якісь там економічні інтереси якихось там країн. Економіка світу навіть після кризи - відновиться, а загиблі люди - не воскреснуть.

Кожен конфлікт унікальний

➖➖➖➖➖➖➖➖➖➖
Обговорення у нашому чаті🛋

Україна не буде "ліберальною демократією"

➖➖➖➖➖➖➖➖➖➖
Обговорення у нашому чаті🛋

Повідомляють, що русаки використали хімічну зброю в Маріуполі. На жаль, більш детальної інформації ми не маємо, хоча повідомляють, що це може бути зарин. Відомо також, що хіматаку було анонсовано заздалегідь.

Взагалі, це не була якась неможлива подія, зважаючи на всі інші дії русаків, до того ж, вони і до того на різних напрямках демонстрували готовність застосувати хімічну зброю.

Зараз дуже важливо для України отримати максимально повну інформацію про злочин і домогтися обіцяної "миттєвої відповіді" від Заходу. Схоже на те, що окрім бажання взяти Маріуполь, русаки також спробували подивитися на окремому блокованому місті, чи дозволено їм застосовувати хімію. Якщо належної реакції на достовірну інформацію не буде, то доволі вірогідно, що надалі ми дізнаємося і про інші точки, де були повідомлення про підготовку русаків до хіматаки (зокрема Миколаївський, Харківський напрямки, при битві за Донбас)