Пресконференція захисників Маріуполя з заблокованої росіянами "Азовсталі" — дивіться наживо

@UKRCHAN

Байден підписав закон про ленд-ліз

Україна та ЄС

Вчора МЗС Кулеба заявив, що не може бути ніякого альтернативного до ЄС утворення, Україна має стати кандидатом на вступ цього літа.

Здавалося б, чого нам так пхатися в ЄС, якщо нам там не раді? Зрештою, є ще проект Інтермаріум, мрії про який ми плекаємо, і котрий об’єднав би нас в одному альянсі з сусідами, котрі нас найкраще розуміють.
З тих же дипломатичних відносин, відомо навіть що така пропозиція навіть була озвучена на зустрічі лідерів 5-ти країн. Проте Зеленський її відхилив. Це трохи пахнуло зрадою, адже в ЄС є країни які до нас ставляться скептично, якщо не вороже. Втім, опитувальник ЄС було заповнено і демонструється чітке бажання таки туди потрапити.

Чи є це помилкою?

Можливо. Нас довгий час експлуатували, не сприймали серйозно, а потім ще й заочно поховали як державу. Держави ЄС перш за все думають про власну вигоду (як і ми), і в них нема ані бажання, ані часу займатися «якоюсь там Україною». А ми наївно покладалися на колективний Захід і ЄС зокрема. Варто, щоправда, відзначити, що й ті, кого ми вважаємо зараз дуже близькими соратниками – не надто виражали свою активність у запобіганні війні. Чому так сталося: власне небажання, чи тиск з боку більших гравців - ми зможемо дізнатися тільки після перемоги.
Напрошується висновок, що ЄС так собі друг і варто б глянути на Інтермаріум.

Чи може це бути не помилкою?

Може. Перебуваючи у нейтральному як до росії, так і до Заходу статусі, торгуючи з обома, Україна реально перебувала під тиском обох. Велика гра відбувалася без нас. Навіть знищивши росію як державу, ми могли б опинитися в «групі підтримки» ЄС. Серед другорядних країн. Інтермаріум мусив би набратися сили, щоб чинити конкуренцію ЄС. Україна теж намагалася бути конкурентоспроможною, але поряд з привілейованою росією, не мала змоги зміцніти. Умовно, ЄС намагався б послабити Інтермаріум. Після важкої війни, Україні важко було б взяти провідну роль у цьому проекті, чи забезпечувати його так, як в ЄС це робить Німеччина та Франція.

Отримавши доступ до вже створеного союзу, ми все так само можемо спершу отримати з нього зиск (виділення грошей на відбудову), можливо, певні пільги, а тоді рішучою політикою пробиватися до першості. Для цього нам треба сформувати міцну державу, а не дати їй посипатися купою ворогуючих груп, кожна з яких перетягуватиме головну роль у боротьбі на себе. Треба починати встановлювати систему цінностей, які ми можемо сміливо внести в майбутнє Європи, адже вже підкріпили своєю кров’ю. Отак банально творити майбутнє своєї держави, не переписувати який небудь досвід країни Х, а ВЛАСНЕ майбутнє, для себе.

Так, наче ЄС має монополію вказувати, що для України є добре, а що – погано. Навпаки, ми можемо творити власний досвід і доводити, що так краще.
Україна може творити. Україна повинна творити, конкурувати з монополістами. Ми маємо шанси змінити систему, котра виявилася невдалою і зробити це зсередини. Так, ми можемо створити паралельну структуру «бо ми образилися» або тому що ці держави нам культурно ближчі, та варіант позмагатися з «сильними світу цього» в дипломатії, ще й на їх території, був би цікавий.

Україна шукає дипломатичні шляхи визволення людей з «Азовсталі», бо росія не погодилася на «extraction».

Звісно, не погодилася. І зазнав краху черговий міжнародний інструмент.
Українські герої вже більше ніж 2 місяці обороняють фортецю «Азовсталь» і не мають іншого вибору. Скласти зброю - дорівнює тортурам та смерті в полоні окупанта.

Тому й збирали підписи і просили застосувати процедуру «extrаction» - переміщення силами третьої сторони, що не є учасником збройного конфлікту, на свою безпечну територію до фактичного завершення бойових дій.
Така процедура є двох типів: добровільна, за попередньою згодою осіб, щодо яких відбувається (визволення) та недобровільна, без згоди таких осіб з правом застосувати силу (викрадення/затримання). В контексті захисників Маріуполя розглядається і може розглядатися виключно перший тип – визволення.
І, на жаль, ми наражаємося на максимально дурні перешкоди, які демонструють всю наївність того, хто придумав процедуру.

Потрібна згода росії, як учасника конфлікту.

Чому потрібна, якщо це нормальний і цілком адекватний звичай війни?
Бо росія проти і, скоріш за все, при спробі ексфільтрації наших захисників з Маріупольської фортеці, атакує як їх, так і представників третьої країни, що спробує допомогти.
росія чхала на всі моральні, етичні та норми міжнародного гуманітарного права. Для неї домовленості – порожній звук. Це ми побачили у звільнених містах і селах, чуємо та бачимо свідчення нелюдського ставлення до полонених комбатантів та цивільних осіб.

Для кацапів видати наших героїв означало б продемонструвати свою слабкість.

ВОдночас, третя сторона, що має намір здійснити процедуру ексфільтрації хоче отримати згоду на її проведення, інакше може стати учасником бойових дій, якщо доведеться використати зброю для оборони. Простіше: очікується, що відповідь на свинособачу провокацію буде розцінено як вступ у війну цієї третьої країни.
Зрозуміло, що у світу не вистачає на таке сміливості, бо ж майже 80 років на терімн «війна» було накладено вето. Знаєте, як ото дитина ховається під ковдру: «якщо я не бачу монстра, то монстр не бачить мене».
Ексфільтація створювалася для тих, що хоч якось підпадає під визначення «цивілізовані люди». Навіть терористичні угруповуваня могли відпустити заручників (прикладом, до речі, людяності, є захоплення бійцями Ічерії москалоти в театрі Норд-Ост і добровільна згода відпустити частину заручників до фінального штурму де загинуло набагато більше осіб, ніж від рук самих ічкерійців).
Тому росія навіть не країна-терорист. Для неї, котра не визнає жодних норм, необхідно створити статус «країна-варвар». Та що свідомо відходить від цивілізаційних норм і порушує їх щодо інших країн (спойлер: про неї те саме казали і в минулому сторіччі). Такий статус повинен надавати усім договорам та інших нормативним актам з руснею, статусу нікчемних, звільняти від зобов`язань інші країни, з можливістю ведення бойвих дій на території росії з метою встановлення та підтримання цивілізаційного ладу та забезпечення безпеки людства.
Чому людства? Щонайменше, Західний світ живе в страху, що росія зробить «щось дуже погане». Так, за те, що не живуть так, як хоче русня. А отже, перемога русні у світі призвела б до панування страху й безчестя.
Ми всією країною сподіваємося на щонайшвидше визволення наших героїв. Окрім пошуку якихось альтернативних шляхів, ми маємо добиватися від світу пояснення, чого це він так боїться. Навіть відчайдушні, здавалося б ірраціональні пориви для порятунку захисників «Азовсталі» заслуговують куди більшої шани, аніж боягузливі відмовки будь-яких країн про «відповідальність за світову безпеку».
З такою силою міжнародного права Захід прямує хіба до небезпеки.

Щиро вітаємо з перемогою в Євробаченні!

Перемогти втретє за тридцять років незалежності і дев'ятнадцять років участі на Євробаченні – доволі круто.

Конкурс, ми й самі це знаємо, політизований і на відміну від того, з чого він розпочинався – абсолютно і повністю став шоу. При чому глядачі Західної Європи вважають так само через часту одностайність у Східній Європі. Та що там Східна Європа… Усі так голосують.
Це взагалі не дивно, тому, що конкурс, в якому задіяно цілу низку країн, так чи інакше буде мати геополітичний елемент. Щонайменше, всім буде так здаватися, особливо, якщо країна цього глядача не перемогла. Та пісенний конкурс не є аж настільки значущим елементом впливу, щоб через це його забороняти.
Все більше виконавців використовують етномотиви у своїх піснях. Цього року це була не тільки Україна, а і Франція з Молдовою (пісня взагалі була про фольклор рок-н-ролл). Україна так робила вже кілька разів, можливо, ми так задаємо моду.
Доволі мило, що багато пісень грунтуються на національних мотивах.
Схоже, йдемо в археофутуризм. Тобто, постмодерн переходить вже остаточно у нього. Зі всіма іншими наслідками. Якщо роззирнутися навколо, то Євробачення – радше яскравий фріковий вияв того, що й так відбувається.
Дякуємо Kalush за пророблену роботу.
На останок ми лише покажемо кліп, який хлопці знімали в Гостомелі, Маріуполі та Бучі.

Стимулююча економіка чи жорсткий патронат?

В ЗМІ поширюють лист бізнесів В. Зеленському з проханням звільнити Д. Гетьманцева через фінансову політику, яка знижує свободу ринку.

Кажуть, Україна на 130-му місці у рейтингу економічної свободи.

Вчора до того ж була заява, що якщо війна продовжиться – доведеться встановлювати жорсткий податковий режим з вищим оподаткуванням і націоналізацією –в кращих традиціях соціалізму-

Гетьманцева справді варто замінити компетентнішою людиною, а ще непогано було б перевірити, чи його дії – звичайна некомпетентність, чи свідома шкода.

Часи соціалізму вже пройшли і реально всі ці штуки з поверненням влади державним підприємствам – не актуальні. Але як же недовіра до бізнесу? Бізнес же справді часто ухиляється від податків, інакше б не виходив туди, де податкова політика простіша. Тільки от тікає він щоб мати змогу розвиватися. Ускладнення оподаткування до розвитку бізнесу не веде.

На час війни стимулююча економіка – краща. Якщо коротко – це податкова політика, при якій зменшують відсоток податку, але надходження в бюджет лишаються такими ж, за рахунок того, що сам бізнес розвивається, збільшує дохід (10% з 5 000 грн = 5% з 10 000 грн).

Для України ускладнення податкової системи – радше удар по економіці. У нас краще працював би суспільний договір, зараз якраз хороший час для його розвитку. На хвилі зростання свідомих громадянських настроїв варто зосередити увагу скоріш на соціальному питанні ринкової економіки, а саме: не давити бізнес податками, а поширювати наративи, що бізнес має бути чесним, що спекуляції не сумісні з цінностями України майбутнього. Варто також працювати з попитом.

Якщо ж держава бажає збільшити надходження і залучити інвестиції то потрібно:
1. Запровадити адекватний механізм контролю за інвестиціями. Інвестори не бажають кидати гроші на вітер або невідомо куди. Тому нам часом і допомога застопорюється: країна-інвестор, бачачи відсутність у нас механізмів контролю – починає запроваджувати цей контроль на моменті надання грошей, зі своєї сторони. Це свідомий крок, але краще б нам мати довіру інвесторів.
2. Створити більш прозору систему для відстежування податків. В Україні вже є сервіси для контролю, але вони мають недопрацювання. На час війни можна також спробувати нечувану раніше річ: прямо виставляти проблемні місця. Тобто, казати, де у нас діра в бюджеті, як так сталося, для чого треба гроші і скільки. Фактично, так, фінансове волонтерство для держави. Люди могли б туди кидати не лише в межах податків.
3. Удосконалити систему відбору кадрів. Це не нова проблема, всім відомо, яка в нас проблема з кадрами і чому. Дуже варто попрацювати над цим, некомпетентність треба залишити в минулому.

Отже, так, ми за вільний ринок і вільний ринок в Україні навряд чи буде ультракапіталістичним, принаймні, працюючи з соціальною складовою зараз – ми збережемо гуманістичний елемент. Напевно, лист Президенту від бізнесів, демонструє, що цей соціальний елемент вже є, адже люди не звалили мовчки, а звернулися за зворотнім зв’язком до держави. Повернення до жорсткої системи це бажання співпрацювати - вб'є.

Спостереження:
Ще у 2015-2016 роках на День вишиванки був такий собі локальний мітинг. Збиралося людей не те, щоб мало, але й не дуже багато чисто пройтися у вишиванках, сфотографуватися і розійтися.
Зараз же людей у вишиванках, незважаючи на складний час, явно значно більше. Парад можна було б зібрати чималий.
Раніше також приходили переважно майже в театральних вишиванках, тобто повних парадних костюмах. Не парадних вишиванок дещо соромилися. Тепер часто можна зустріти простіші варіанти, дуже класно стилізовані. В магазинах, до речі практично немає більше таких дивних білих футболок з реалістичними квітками машинної вишивки, зате є гарні модерні вишиванки.
А ще люди частіше носять вишиванки на повсякдень і вивчають традиції. Дуже класна компанія в парку сьогодні пісень співали)

Стимуляційна фіскальна політика та державна фіскальна політика України під час війни

➖➖➖➖➖➖➖➖➖➖
Обговорення у нашому чаті🛋

«Не диваним експертам приймати рішення за військове командування» - побачено на просторах ТГ.

Що може бути простіше? Світ буде зорганізованішим, якщо кожен займатиметься своєю справою, а не лізтиме з порадами, емоціями до ближнього свого. Щонайменше у людини буде менше стресу і більше часу досягти майстерності у своїй сфері.

Так, світ - жорстока штука, в якій ти або потрібен та корисний, або залишаєшся за палубою суспільства. Так само і в кожній конкретній спеціальності. Ну і, звісно, за градаціями та іншими менш значущими штуками, ніж компетенція та знання (наприклад, вік, сімейне становище тощо) людина отримує своє соціальне становище.

Наганяючи паніку - не робиш нікому добре. Хіба що самому собі. Зниження працездатності, проблеми зі здоров’ям на додачу.
Насправді цинічно та егоїстично, коли людина не маючи відповідної компетенції починає зрадойобити по конкретно цій сфері і вимагати, щоб зробили саме так, як вона каже.

Ні, вибачте, не кожна кухарка, як завіщав (ч)ленін, може управляти державою. Ніяк не в образу кухарям і кухаркам, ця праця дуже важлива, особливо зараз, ні ми, ні хтось інший не має права її зневажити. Тут лиш треба підмітити, що професія відповідає сфері компетенції. І так, у питання деталей кулінарії теж не кожен може пхатися. Не кожен може оцінити специфіку конкретної справи, оцінити ризики та дати єдине правильне рішення. Ну от так природа і світ захотіли. Такі вони жорстокі.

Будемо відвертими: нас теж бісить коли незрозумілі люди, котрі не мають навіть уявлення що таке право та юриспруденція починають розповідати що воно таке, чому воно погане або який повинен бути закон. Напевно, багато кого бісить, коли у сферу їх компетенції лізуть з придирками.

Найцікавіше, що таке уявлення їм нав’язує зовсім стороння людина. Чому? Та банально тому, що якщо ти не розбираєшся у питанні, то і власної думки у тебе не може бути. Це запозичені думки.

Теж саме про емоції. Ми розуміємо, що іноді конкретні питання справді дуже болять. Це є цілком нормальне і адекватне сприймання дійсності людською психікою. Але не нормально, коли люди, що не мають жодного відношення до вирішення, бачачи, що проблема дійсно актуальна - починають ретранслювати її настільки, що перетворюють на спотворений страждальний карго-культ. Це є лише запозиченням емоцій, а не справжнім переживанням та співчуттям, яке однак, може посилювати страждання людини, якої питання стосується і яка до нього причетна.

В результаті ми маємо людину з горячою головою, яка лізе в питання на яких не знається, проте вважає себе правою, а всіх інших - учасниками та винуватцями. І ця людина, з кожним знайденим однодумцем стає агресивнішою, чим спричинить тиск вже на людей, які причетні до рішення і сподвигне їх на прийняття необдуманих але популярних і недалеких (а, може, далеких у своїй катастрофічності) рішень.

Та цього не буде. Бо час не такий (принаймні, ми сподіваємося). І щиро сподіваємося, що гарячі голови не матимуть впливу на важелі прийняття рішень. Зауважимо: йдеться про людей, які не розбираються у питанні, але переживають гострі емоції, і аж ніяк не про вмілих, але на перший погляд – радикальних, особистостей-реформаторів, які, насправді, проблему розуміють. Для таких емоції є їх інструментом, а не господарем.

Власне, тому достойні та компетентні люди мають бути на своєму місці, забезпечувати роботу відповідних ділянок своєї компетенції, спричиняти загальний розвиток усієї нашої прекрасної держави. Бо так і повинно бути, так можна досягти результату.

А не сидячи “з дивану”, не допомагаючи, навіть, з гуманітаркою і проклинаючи кожного незгодного.

Робіть свою роботу. Нема роботи - зайдіть на прометеус або знайдіть якісь курси і навчайтеся. Можете волонтерити - волонтерте. Але не лізьте з ниттям і випадковими порадами до людей. Дуже треба передати щось мегаважливе, що раптом прийшло у голову? Знайдіть спеціаліста з цього питання і передайте.

Дивіться Арестовича, грайтеся в ХОЙку (цивілізацію, політікал сімулятор) або знайдіть собі інше заняття. Але не зрадойобте.

Панове, тут не зрозумійте нас не правильно.

Якби ми пропонували комусь не цікавитися нічим, крім того, що він конкретно робить - каналу не було б в принципі.

По-перше, це суперечило би базовій концепції цілісності світу: щоб щось опанувати краще - вам треба вилізти за межі конкретно вашої спеціалізації. Вчителю, наприклад, для роботи з дітьми треба не тільки сам матеріал для начитки, але й знання психології дітей, власні якісь штуки, щоб їх зацікавити.
По-друге, якби в минулому пості був який-небудь закид "не робіть нічого, крім того, що знаєте", то не було:
- Поста про військові облігації, бо нащо облігації всім знати
- Поста про освіту, бо нащо освіта комусь, крім вчителів
- Постів про судочинство (і про суд присяжних, зокрема), бо нащо знати про суди комусь крім учасників процесу
- Постів про містобудування, бо кому це треба, крім архітекторів
- Поста про економіку, бо хіба тут всі економісти
І так далі.
Вже було сказано, що розвиватися і покращувати навички треба. І цікавитися "не своєю сферою" можна і треба. Але критикувати можливо лише на рівні своєї компетенції.
Якщо ви прочитали 10 сторінок зі статті на 100 сторінок, а ваш колега прочитав всі 100 - це не одне і те ж. Щоб обговорювати на одному рівні вам треба зосередитися на тих 10 сторінках, які ви обоє читали й обговорювати лише їх. Щойно вашому другу для обгрунтування своєї позиції потрібно вийти за межі тих 10 сторінок - це перестає бути розмова на одному рівні компетенції і перетворюється на пояснення або наставляння.
Якщо людина бажає вийти за сферу своєї компетенції - нема проблем, поки це не шкодить іншим людям, наприклад, не розганяє паніку в мережі чи втручання в роботу. Якщо зараз прийде якийсь анонімний анонімус і буде вказувати військовим як наводити арту і як її заряджати - ніхто йому на слово не повірить. Про відміну суспільного діалогу теж ніхто не казав, здається, в одному з постів ми навпаки казали, що це необхідно в майбутньому для встановлення довіри між фахівцями і тими, хто в галузі новенький чи на рівні "мимопроходіл але вирішив заглянути на чай". Сюди входять різноманітні платформи для діалогу, петиції, звернення, заяви, банально публічні зустрічі з фахівцями. Купа всього.

Якщо ви бачите проблему - ви про неї повідомляєте фахівцям, бо їх допомога так чи інакше буде потрібна (багато петицій і заяв не проходять через їх некоректність, до речі. Мали з цим справу. Типу їх неможливо втілити в життя, а люди можуть думати, що там зрадлива зрада). Від кидання болючих фраз в нікуди - ви не отримаєте результату. Зате нагнітатимете обстановку. Але ж вам потрібне вирішення проблеми, а не процес психологічного страждання (якщо ні, то це вже погано, стрес може й до дурки довести).
Звісно, нам ще в майбутньому треба буде позбутися зловживань і корупції, але зробити зло - далеко не завжди є завідомо єдиною мотивацією людини, як і критика не завжди є ознакою добрих намірів.

Як можете помітити, продовжуємо займатися волонтеркою.

Трохи про плюси і мінуси.
Традиційно починають з мінусів:
1. Часто дуже геморно. Треба все знайти, купити, проконтролювати, щоб воно було там де треба, тоді, коли треба. Треба перевірити продавця, перевірити товар, розібратися, що приїхало саме те, що треба. Іноді треба самому їхати в інше місто, щоб забрати щось, бо там нікому + проблеми з бензином.
2. Бували дуже дивні випадки. Наприклад, відмови у співпраці через те, що в нас невеликий канал і не буде слави й піару. Або відмови тому що ми зібрали посилку самі, а треба тільки допомога з відправкою. Бували відмови в поширенні, бо волонтерка «не важлива», або тому, що її багато, або тому що просто не «свої» люди.
3. Бували мегаскептики. Ми намагаємося вказувати всі необхідні деталі і контакти, але все одно знаходяться люди, яким треба заявити, що це робиться для якоїсь власної вигоди або просто шахрайство. Це ображає в моральному плані, а також може мотивувати інших людей не донатити. Ми й самі обережно ставимося до фінансових зборів, але є обгрунтовані підозри, а є чиста параноя. Якщо людина має питання – хай звернеться за контактами, а не влаштовує диверсію в коментах.

Тепер плюси:
1. Нові знайомства. Іноді може здаватися, що ось є ви, невелике коло ваших друзів та родичів і непосильна сума в кількадесят тисяч гривень. Спершу може бути почуття відчаю, але потім мозок підключається і...ось ви вже замовляєте снарягу з Польщі, Франції, Америки чи з якої-небудь іншої країни.
2. Психологічний момент – відчуття залученості до спільної справи. Дуже приємно розуміти, що робиш щось корисне, що воно потрапляє до рук наших захисників і особливо – що рятує їм життя.
3. Розумієш, як багато крутих людей є в цьому світі. Коли розбирає злість на «партнерів», які відмовляються постачати нам зброю або імітують допомогу – дуже приємно співпрацювати з приватними особами. Ніби як і сердишся, але розумієш, що є багато чудових людей, які незалежно від дій своїх урядів, роблять все можливе, щоб допомогти. Розумієш, що українці за кордоном допомагають. Розумієш, що українці в Україні, попри виснаження – все одно намагаються допомагати, наскільки можуть. Зазвичай частину суми скидають самі військові, але, щоб ви не мали ілюзій: на передовій все швидко зношується, а потреби великі, снаряга – недешева, з часом стає лише дорожчою через дефіцит. Іншу частину ми вже збираємо. І коли здається, що все пропало – з’являється хтось, хто просто-таки рятує ситуацію. Так цього разу писанка, яку ми обіцяли на Пасху – поїде до Польщі.

Коротше, волонтерство доволі запарна штука по ресурсам, зокрема моральним, але вона важлива. Та й радість від того, що вдалося допомогти військовим – повністю перекриває весь попередній стрес і мотивує продовжувати.
Чи варто кидати роботу заради волонтерства – ні, економіка вкрай важлива для забезпечення волонтерської діяльності. Проте, якщо ви маєте змогу хоч мінімально сприяти: наприклад, підійти кудись і допомогти переслати посилку, щоб волонтери не неслися в інше місто – долучайтеся до того.

Києве, тобі вже 1540 років…
Багато ти побачив за своє життя. Багато хто хотів тебе знищити. Але ти нескорився і понині радуєш око.
З днем народження, Рідний Києве

Останні дні сучасного світу

➖➖➖➖➖➖➖➖➖➖
Обговорення у нашому чаті🛋

Сьогодні 100 день чергового повномасштабного вторгнення війни, що триває вже багато століть.

Ніхто від нас такого опору не очікував, всі думали, що ми впадемо, проте ми гордо підняли свої голови, об’єдналися та встали на захист своєї держави. Хто взявши зброю до рук, хто допомагаючи як волонтер, хто на економічному чи іншому фронті.

Перемога кується сильними людьми. Україна - нація воїнів та борців, а наша земля родюча не тільки на гарний врожай, але й на прекрасних людей. Нас, українців.

Нема сумніву, що Україна переможе - це наша доля. Навіть якщо іноді вас гризтимуть сумніви. Навіть коли якась країна дуже крутитиме носом аби не давати нам зброю. Не має значення. Переможемо.

Ворог після нашої перемоги ще довго не зможе сунутися кудись, а ціле поколіня орків стане знищеним поколіням.

Проте саме така доля кожного, хто зайде на нашу землю зі зброєю в руках.

А ми вічно будемо пам’ятати усіх героїв. Ті, що повернулися з перемогою, і тих хто віддав своє життя за Україну.

Не тільки на день перемоги, а кожного дня. Бо ціною власних життів виборювали Україну.

Слава героям України! Слава Україні!