Щиро вітаємо з перемогою в Євробаченні!

Перемогти втретє за тридцять років незалежності і дев'ятнадцять років участі на Євробаченні – доволі круто.

Конкурс, ми й самі це знаємо, політизований і на відміну від того, з чого він розпочинався – абсолютно і повністю став шоу. При чому глядачі Західної Європи вважають так само через часту одностайність у Східній Європі. Та що там Східна Європа… Усі так голосують.
Це взагалі не дивно, тому, що конкурс, в якому задіяно цілу низку країн, так чи інакше буде мати геополітичний елемент. Щонайменше, всім буде так здаватися, особливо, якщо країна цього глядача не перемогла. Та пісенний конкурс не є аж настільки значущим елементом впливу, щоб через це його забороняти.
Все більше виконавців використовують етномотиви у своїх піснях. Цього року це була не тільки Україна, а і Франція з Молдовою (пісня взагалі була про фольклор рок-н-ролл). Україна так робила вже кілька разів, можливо, ми так задаємо моду.
Доволі мило, що багато пісень грунтуються на національних мотивах.
Схоже, йдемо в археофутуризм. Тобто, постмодерн переходить вже остаточно у нього. Зі всіма іншими наслідками. Якщо роззирнутися навколо, то Євробачення – радше яскравий фріковий вияв того, що й так відбувається.
Дякуємо Kalush за пророблену роботу.
На останок ми лише покажемо кліп, який хлопці знімали в Гостомелі, Маріуполі та Бучі.

Стимулююча економіка чи жорсткий патронат?

В ЗМІ поширюють лист бізнесів В. Зеленському з проханням звільнити Д. Гетьманцева через фінансову політику, яка знижує свободу ринку.

Кажуть, Україна на 130-му місці у рейтингу економічної свободи.

Вчора до того ж була заява, що якщо війна продовжиться – доведеться встановлювати жорсткий податковий режим з вищим оподаткуванням і націоналізацією –в кращих традиціях соціалізму-

Гетьманцева справді варто замінити компетентнішою людиною, а ще непогано було б перевірити, чи його дії – звичайна некомпетентність, чи свідома шкода.

Часи соціалізму вже пройшли і реально всі ці штуки з поверненням влади державним підприємствам – не актуальні. Але як же недовіра до бізнесу? Бізнес же справді часто ухиляється від податків, інакше б не виходив туди, де податкова політика простіша. Тільки от тікає він щоб мати змогу розвиватися. Ускладнення оподаткування до розвитку бізнесу не веде.

На час війни стимулююча економіка – краща. Якщо коротко – це податкова політика, при якій зменшують відсоток податку, але надходження в бюджет лишаються такими ж, за рахунок того, що сам бізнес розвивається, збільшує дохід (10% з 5 000 грн = 5% з 10 000 грн).

Для України ускладнення податкової системи – радше удар по економіці. У нас краще працював би суспільний договір, зараз якраз хороший час для його розвитку. На хвилі зростання свідомих громадянських настроїв варто зосередити увагу скоріш на соціальному питанні ринкової економіки, а саме: не давити бізнес податками, а поширювати наративи, що бізнес має бути чесним, що спекуляції не сумісні з цінностями України майбутнього. Варто також працювати з попитом.

Якщо ж держава бажає збільшити надходження і залучити інвестиції то потрібно:
1. Запровадити адекватний механізм контролю за інвестиціями. Інвестори не бажають кидати гроші на вітер або невідомо куди. Тому нам часом і допомога застопорюється: країна-інвестор, бачачи відсутність у нас механізмів контролю – починає запроваджувати цей контроль на моменті надання грошей, зі своєї сторони. Це свідомий крок, але краще б нам мати довіру інвесторів.
2. Створити більш прозору систему для відстежування податків. В Україні вже є сервіси для контролю, але вони мають недопрацювання. На час війни можна також спробувати нечувану раніше річ: прямо виставляти проблемні місця. Тобто, казати, де у нас діра в бюджеті, як так сталося, для чого треба гроші і скільки. Фактично, так, фінансове волонтерство для держави. Люди могли б туди кидати не лише в межах податків.
3. Удосконалити систему відбору кадрів. Це не нова проблема, всім відомо, яка в нас проблема з кадрами і чому. Дуже варто попрацювати над цим, некомпетентність треба залишити в минулому.

Отже, так, ми за вільний ринок і вільний ринок в Україні навряд чи буде ультракапіталістичним, принаймні, працюючи з соціальною складовою зараз – ми збережемо гуманістичний елемент. Напевно, лист Президенту від бізнесів, демонструє, що цей соціальний елемент вже є, адже люди не звалили мовчки, а звернулися за зворотнім зв’язком до держави. Повернення до жорсткої системи це бажання співпрацювати - вб'є.

Спостереження:
Ще у 2015-2016 роках на День вишиванки був такий собі локальний мітинг. Збиралося людей не те, щоб мало, але й не дуже багато чисто пройтися у вишиванках, сфотографуватися і розійтися.
Зараз же людей у вишиванках, незважаючи на складний час, явно значно більше. Парад можна було б зібрати чималий.
Раніше також приходили переважно майже в театральних вишиванках, тобто повних парадних костюмах. Не парадних вишиванок дещо соромилися. Тепер часто можна зустріти простіші варіанти, дуже класно стилізовані. В магазинах, до речі практично немає більше таких дивних білих футболок з реалістичними квітками машинної вишивки, зате є гарні модерні вишиванки.
А ще люди частіше носять вишиванки на повсякдень і вивчають традиції. Дуже класна компанія в парку сьогодні пісень співали)

Стимуляційна фіскальна політика та державна фіскальна політика України під час війни

➖➖➖➖➖➖➖➖➖➖
Обговорення у нашому чаті🛋

«Не диваним експертам приймати рішення за військове командування» - побачено на просторах ТГ.

Що може бути простіше? Світ буде зорганізованішим, якщо кожен займатиметься своєю справою, а не лізтиме з порадами, емоціями до ближнього свого. Щонайменше у людини буде менше стресу і більше часу досягти майстерності у своїй сфері.

Так, світ - жорстока штука, в якій ти або потрібен та корисний, або залишаєшся за палубою суспільства. Так само і в кожній конкретній спеціальності. Ну і, звісно, за градаціями та іншими менш значущими штуками, ніж компетенція та знання (наприклад, вік, сімейне становище тощо) людина отримує своє соціальне становище.

Наганяючи паніку - не робиш нікому добре. Хіба що самому собі. Зниження працездатності, проблеми зі здоров’ям на додачу.
Насправді цинічно та егоїстично, коли людина не маючи відповідної компетенції починає зрадойобити по конкретно цій сфері і вимагати, щоб зробили саме так, як вона каже.

Ні, вибачте, не кожна кухарка, як завіщав (ч)ленін, може управляти державою. Ніяк не в образу кухарям і кухаркам, ця праця дуже важлива, особливо зараз, ні ми, ні хтось інший не має права її зневажити. Тут лиш треба підмітити, що професія відповідає сфері компетенції. І так, у питання деталей кулінарії теж не кожен може пхатися. Не кожен може оцінити специфіку конкретної справи, оцінити ризики та дати єдине правильне рішення. Ну от так природа і світ захотіли. Такі вони жорстокі.

Будемо відвертими: нас теж бісить коли незрозумілі люди, котрі не мають навіть уявлення що таке право та юриспруденція починають розповідати що воно таке, чому воно погане або який повинен бути закон. Напевно, багато кого бісить, коли у сферу їх компетенції лізуть з придирками.

Найцікавіше, що таке уявлення їм нав’язує зовсім стороння людина. Чому? Та банально тому, що якщо ти не розбираєшся у питанні, то і власної думки у тебе не може бути. Це запозичені думки.

Теж саме про емоції. Ми розуміємо, що іноді конкретні питання справді дуже болять. Це є цілком нормальне і адекватне сприймання дійсності людською психікою. Але не нормально, коли люди, що не мають жодного відношення до вирішення, бачачи, що проблема дійсно актуальна - починають ретранслювати її настільки, що перетворюють на спотворений страждальний карго-культ. Це є лише запозиченням емоцій, а не справжнім переживанням та співчуттям, яке однак, може посилювати страждання людини, якої питання стосується і яка до нього причетна.

В результаті ми маємо людину з горячою головою, яка лізе в питання на яких не знається, проте вважає себе правою, а всіх інших - учасниками та винуватцями. І ця людина, з кожним знайденим однодумцем стає агресивнішою, чим спричинить тиск вже на людей, які причетні до рішення і сподвигне їх на прийняття необдуманих але популярних і недалеких (а, може, далеких у своїй катастрофічності) рішень.

Та цього не буде. Бо час не такий (принаймні, ми сподіваємося). І щиро сподіваємося, що гарячі голови не матимуть впливу на важелі прийняття рішень. Зауважимо: йдеться про людей, які не розбираються у питанні, але переживають гострі емоції, і аж ніяк не про вмілих, але на перший погляд – радикальних, особистостей-реформаторів, які, насправді, проблему розуміють. Для таких емоції є їх інструментом, а не господарем.

Власне, тому достойні та компетентні люди мають бути на своєму місці, забезпечувати роботу відповідних ділянок своєї компетенції, спричиняти загальний розвиток усієї нашої прекрасної держави. Бо так і повинно бути, так можна досягти результату.

А не сидячи “з дивану”, не допомагаючи, навіть, з гуманітаркою і проклинаючи кожного незгодного.

Робіть свою роботу. Нема роботи - зайдіть на прометеус або знайдіть якісь курси і навчайтеся. Можете волонтерити - волонтерте. Але не лізьте з ниттям і випадковими порадами до людей. Дуже треба передати щось мегаважливе, що раптом прийшло у голову? Знайдіть спеціаліста з цього питання і передайте.

Дивіться Арестовича, грайтеся в ХОЙку (цивілізацію, політікал сімулятор) або знайдіть собі інше заняття. Але не зрадойобте.

Панове, тут не зрозумійте нас не правильно.

Якби ми пропонували комусь не цікавитися нічим, крім того, що він конкретно робить - каналу не було б в принципі.

По-перше, це суперечило би базовій концепції цілісності світу: щоб щось опанувати краще - вам треба вилізти за межі конкретно вашої спеціалізації. Вчителю, наприклад, для роботи з дітьми треба не тільки сам матеріал для начитки, але й знання психології дітей, власні якісь штуки, щоб їх зацікавити.
По-друге, якби в минулому пості був який-небудь закид "не робіть нічого, крім того, що знаєте", то не було:
- Поста про військові облігації, бо нащо облігації всім знати
- Поста про освіту, бо нащо освіта комусь, крім вчителів
- Постів про судочинство (і про суд присяжних, зокрема), бо нащо знати про суди комусь крім учасників процесу
- Постів про містобудування, бо кому це треба, крім архітекторів
- Поста про економіку, бо хіба тут всі економісти
І так далі.
Вже було сказано, що розвиватися і покращувати навички треба. І цікавитися "не своєю сферою" можна і треба. Але критикувати можливо лише на рівні своєї компетенції.
Якщо ви прочитали 10 сторінок зі статті на 100 сторінок, а ваш колега прочитав всі 100 - це не одне і те ж. Щоб обговорювати на одному рівні вам треба зосередитися на тих 10 сторінках, які ви обоє читали й обговорювати лише їх. Щойно вашому другу для обгрунтування своєї позиції потрібно вийти за межі тих 10 сторінок - це перестає бути розмова на одному рівні компетенції і перетворюється на пояснення або наставляння.
Якщо людина бажає вийти за сферу своєї компетенції - нема проблем, поки це не шкодить іншим людям, наприклад, не розганяє паніку в мережі чи втручання в роботу. Якщо зараз прийде якийсь анонімний анонімус і буде вказувати військовим як наводити арту і як її заряджати - ніхто йому на слово не повірить. Про відміну суспільного діалогу теж ніхто не казав, здається, в одному з постів ми навпаки казали, що це необхідно в майбутньому для встановлення довіри між фахівцями і тими, хто в галузі новенький чи на рівні "мимопроходіл але вирішив заглянути на чай". Сюди входять різноманітні платформи для діалогу, петиції, звернення, заяви, банально публічні зустрічі з фахівцями. Купа всього.

Якщо ви бачите проблему - ви про неї повідомляєте фахівцям, бо їх допомога так чи інакше буде потрібна (багато петицій і заяв не проходять через їх некоректність, до речі. Мали з цим справу. Типу їх неможливо втілити в життя, а люди можуть думати, що там зрадлива зрада). Від кидання болючих фраз в нікуди - ви не отримаєте результату. Зате нагнітатимете обстановку. Але ж вам потрібне вирішення проблеми, а не процес психологічного страждання (якщо ні, то це вже погано, стрес може й до дурки довести).
Звісно, нам ще в майбутньому треба буде позбутися зловживань і корупції, але зробити зло - далеко не завжди є завідомо єдиною мотивацією людини, як і критика не завжди є ознакою добрих намірів.

Як можете помітити, продовжуємо займатися волонтеркою.

Трохи про плюси і мінуси.
Традиційно починають з мінусів:
1. Часто дуже геморно. Треба все знайти, купити, проконтролювати, щоб воно було там де треба, тоді, коли треба. Треба перевірити продавця, перевірити товар, розібратися, що приїхало саме те, що треба. Іноді треба самому їхати в інше місто, щоб забрати щось, бо там нікому + проблеми з бензином.
2. Бували дуже дивні випадки. Наприклад, відмови у співпраці через те, що в нас невеликий канал і не буде слави й піару. Або відмови тому що ми зібрали посилку самі, а треба тільки допомога з відправкою. Бували відмови в поширенні, бо волонтерка «не важлива», або тому, що її багато, або тому що просто не «свої» люди.
3. Бували мегаскептики. Ми намагаємося вказувати всі необхідні деталі і контакти, але все одно знаходяться люди, яким треба заявити, що це робиться для якоїсь власної вигоди або просто шахрайство. Це ображає в моральному плані, а також може мотивувати інших людей не донатити. Ми й самі обережно ставимося до фінансових зборів, але є обгрунтовані підозри, а є чиста параноя. Якщо людина має питання – хай звернеться за контактами, а не влаштовує диверсію в коментах.

Тепер плюси:
1. Нові знайомства. Іноді може здаватися, що ось є ви, невелике коло ваших друзів та родичів і непосильна сума в кількадесят тисяч гривень. Спершу може бути почуття відчаю, але потім мозок підключається і...ось ви вже замовляєте снарягу з Польщі, Франції, Америки чи з якої-небудь іншої країни.
2. Психологічний момент – відчуття залученості до спільної справи. Дуже приємно розуміти, що робиш щось корисне, що воно потрапляє до рук наших захисників і особливо – що рятує їм життя.
3. Розумієш, як багато крутих людей є в цьому світі. Коли розбирає злість на «партнерів», які відмовляються постачати нам зброю або імітують допомогу – дуже приємно співпрацювати з приватними особами. Ніби як і сердишся, але розумієш, що є багато чудових людей, які незалежно від дій своїх урядів, роблять все можливе, щоб допомогти. Розумієш, що українці за кордоном допомагають. Розумієш, що українці в Україні, попри виснаження – все одно намагаються допомагати, наскільки можуть. Зазвичай частину суми скидають самі військові, але, щоб ви не мали ілюзій: на передовій все швидко зношується, а потреби великі, снаряга – недешева, з часом стає лише дорожчою через дефіцит. Іншу частину ми вже збираємо. І коли здається, що все пропало – з’являється хтось, хто просто-таки рятує ситуацію. Так цього разу писанка, яку ми обіцяли на Пасху – поїде до Польщі.

Коротше, волонтерство доволі запарна штука по ресурсам, зокрема моральним, але вона важлива. Та й радість від того, що вдалося допомогти військовим – повністю перекриває весь попередній стрес і мотивує продовжувати.
Чи варто кидати роботу заради волонтерства – ні, економіка вкрай важлива для забезпечення волонтерської діяльності. Проте, якщо ви маєте змогу хоч мінімально сприяти: наприклад, підійти кудись і допомогти переслати посилку, щоб волонтери не неслися в інше місто – долучайтеся до того.

Києве, тобі вже 1540 років…
Багато ти побачив за своє життя. Багато хто хотів тебе знищити. Але ти нескорився і понині радуєш око.
З днем народження, Рідний Києве

Останні дні сучасного світу

➖➖➖➖➖➖➖➖➖➖
Обговорення у нашому чаті🛋

Сьогодні 100 день чергового повномасштабного вторгнення війни, що триває вже багато століть.

Ніхто від нас такого опору не очікував, всі думали, що ми впадемо, проте ми гордо підняли свої голови, об’єдналися та встали на захист своєї держави. Хто взявши зброю до рук, хто допомагаючи як волонтер, хто на економічному чи іншому фронті.

Перемога кується сильними людьми. Україна - нація воїнів та борців, а наша земля родюча не тільки на гарний врожай, але й на прекрасних людей. Нас, українців.

Нема сумніву, що Україна переможе - це наша доля. Навіть якщо іноді вас гризтимуть сумніви. Навіть коли якась країна дуже крутитиме носом аби не давати нам зброю. Не має значення. Переможемо.

Ворог після нашої перемоги ще довго не зможе сунутися кудись, а ціле поколіня орків стане знищеним поколіням.

Проте саме така доля кожного, хто зайде на нашу землю зі зброєю в руках.

А ми вічно будемо пам’ятати усіх героїв. Ті, що повернулися з перемогою, і тих хто віддав своє життя за Україну.

Не тільки на день перемоги, а кожного дня. Бо ціною власних життів виборювали Україну.

Слава героям України! Слава Україні!

Трохи на наочних прикладах, про те, чому слід спершу розібратися в питанні, а тоді якось діяти.

Навіть якщо у вас добрі наміри. Навіть якщо ви думаєте, що так і треба.
Ще в лютому, до повномасштабного вторгнення, ми дізналися про те, що з одним з військових, яким зараз возимо волонтерку, сталася біда. Подивилися симптоми, поговорили з людьми і дійшли висновку що треба допомогти, бо командування не давало добро на належну госпіталізацію. Всі спільно дуже сердилися на командирів, які стверджували, що просто стрес.

Щиро хотіли допомогти і переживали.

Зараз вивчали військову психологію й проходимо курси. І розуміємо, що своїм бажанням допомогти, насправді, лише шкодили, а симптоми дійсно були реакцією організму на стрес, якого той раніше не зазнавав. Командир у своїх діях був цілком правий, коли як група необізнаних цивільних – помилялися.

Ситуація, на щастя, вирішилася нормально. А вам, на всяк випадок, один з підручників з військової психології, щоб не задавати шикарне питання: «ну шо там?»

Мабуть вже всі встигли сказати про (майже)надання громадянства Нєвзорову.

Чи правильне було рішення надавати йому громадянство? Ні. Дружба з, народами Балтики, а особливо Литви, для нас, України і самих українців, значить набагато більше, ніж “нєтакой рузкій”, що вчасно перестрибнув на палубу нашого корабля.

Розберемося що там і як з законодавством?

Зараз нас цікавить дві речі (до міжнародних актів потім перейдемо) - це Конституція України (а саме ст.-ст. 4, 25) та профільний закон ЗУ «Про громадянство України».

Власне, Конституція передбачає, що Україна визнає виключно одне громадянство (тобто, якщо особа бі- або поліпатрид - в усіх правовідносинах з державою Україна така особа буде визнаватися виключно як громадянин України). Профільний Закон регулює далі більш конкретні питання. Одночасно з тим, громадянин України не може бути позбавлений громадянства.

Йдемо далі?

Нєвзоров ще не громадянин. Згідно опису Президента, як особі, що отримує громадянство за особливі заслуги перед Україною, процедура надання цій особі громадянства України підпадає під пп. г) п. 2 ст. 9 Закону України “Про громадянство”, а відповідно й вимогу відмови від попереднього громадянства, а також заповнення спеціальної декларації.

Просто нагадаємо, що поки від нього лунала заява про те, що він хотів би, щоб це громадянство у нього забрали. Ну, тобто, якщо людською, то Нєвзоров ще не зробив нічого з того, що треба для того, щоб набути громадянства.

А чи потрібно надавати?

На наш погляд громадянство йому давати непотрібно. Це й за причини, що, якби громадянства позбавити не можна (Так, за каденції ПОПа таке практикувалося, але це - антиконституційна дія), а також й наших зовнішьополітичних інтересів та зв’язків з братнім литовським народом.

А щодо того, яким ми бачимо інститут громадянства взагалі - поговоримо іншого разу.

Кожна людина в Україні має пройти курс тактмеду. Іноземці теж як заїжджають – хай проходять. От прям на кордоні викладати.

Дуже багато історій в мережі про людей, котрі, на жаль, загинули, намагаючись врятувати інших. Часто в результаті ніхто не був врятований.

Основне правило надання допомоги – переконатися у безпечності дій. Ні, не чекати поки все припиниться і буде тихо-спокійно, але банально оцінювати свої сили.

Якщо ви маєте хорошу снарягу, вишколені, знаєте як діяти – це один рівень. Якщо ви сьогодні перший раз прильот побачили і подумали: «жесть, треба щось зробити» - це інший рівень.

Вам важливо допомогти, а не нашкодити. Щонайменше, для цього треба знати, як цю допомогу надавати, в якому порядку і що ви взагалі самотужки можете зробити.

Звісно, ви все ще можете покластися на фортуну, вибігти в одній футболці під обстріл, добігти до сусіднього будинку (а це вже досягнення, бо так вибігаючи ви ризикуєте навіть дорогу не перебігти), знайти там людину й постаратися не добити.

На жаль, відчайдушні, але непродумані дії можуть вартувати життя. Ні в кого нема гарантії, що наступний прильот не зруйнує ваше укриття, або що випадково не наступить на міну. Та якщо ви не знаєте, як найкраще діяти – краще сидіти у своєму укритті, турбуватися про свою безпеку і допомагати тим, що вас не доведеться рятувати й зашивати. Не додавайте медикам і патологоанатомам роботи.

Загалом не робіть того – що може поставити під удар вас. Той, кого ви рятуєте – невідомо чи виживе, а ви, раз думаєте про те аби рватися на допомогу – ще маєте шанс залишитися неушкодженими.

Тут можна влучно пред’явити: то що, сидіти як боягузи й ігнорувати як сусід спливає кров’ю? Чи дивитися, як будинок з людьми палає? Це ж цинічно!

Поки ви не знаєте, що з цим зробити так, аби самим не вмерти до того, як допоможете – сидіть тихо.

Якщо не хочете – ознайомлюйтеся. Маєте змогу – знайдіть вишкіл, потренуйтеся, зберіть необхідні речі в аптечку про всяк випадок. Потренуйтеся також фізично, бо тягнути когось – не так просто, як може здатися, коли як переміщення потерпілого в безпечне місце, де до нього зможуть дістатися фахівці – надважлива штука. Сам тільки джгут чи турнікет не залікує людину.

Не маєте змоги ходити на вишкіл – можете переглянути відео чи прочитайте якийсь матеріал.
Важливо: це не замінить вам роботи з фахівцем і ви мусите це врахувати. Це буде лише теорією, яку ви мусите закріпити практикою з людиною, яка знається на справі. Завдяки отриманій теоретичній базі вам просто буде простіше орієнтуватися під час практичних занять.

Зробіть так, щоб за необхідності ви ЗНАЛИ що робити і ЗНАЛИ, що з цього ви реально МОЖЕТЕ. Щоб сміливість була ВИПРАВДАНОЮ. І щоб ви не стали черговою трагічною історією про загибель рятівника при намаганні когось врятувати.

До речі, є і протилежні заяви. Там Ллойд Остін (міністр оборони США) прокоментував потреби України заявивши , що США готові надати це і вже надало вже значну кількість гаубиць та інших видів озброєння і продовжать поставляти, а також робити все що можуть для підтримки того, щоб Україна була успішною та перемогла .
Звісно, конференція лише частково зачіпляє цифри і не каже про конкретику, проте, будемо сподіватися, що наша дипломатія та розважливість другої сторони - дадуть позитивний результат і дозволить отримати необхідну для перемоги зброю.