Ми чекали цього дня, ви чекали цього дня, і от він настав.

Сьогодні із гордістю та радістю нарешті можу оголосити, куди пішли зібрані кошти з проекту «Народний Байрактар».

Наші ЗСУ отримають три Байрактари безкоштовно, а на додачу до цього Україна отримала… що? Про це у відео ;))

https://youtu.be/cOcW6IfsgME

Докази глобального потепління: тепер бавовна культивується також у Білгородській області.
Веселого вечора бавовни!

Шановне панство та панянство! Від усього адмінського складу і від щирого серця хочемо привітати вас з Днем Державного папора!

Відповідно до статті 20-ї Конституції України Державний прапор як і Державний гімн та Герб є Державними символами України. Закон України “Про Державний прапор України” був прийнятий 28-го січня 1992 року. Втім, попри історичність та сакральність нашого синьо-жовтого прапора - під час обговорення виникало багато інших варіантів (так само і щодо Державного Гербу), оскільки деякі депутати пропонували інші варіанти і висловлювали побоювання, що державні символи монополізує собі одна партія (малася на увазі - п.п. “Народний Рух України). Проте, попри усі дискусії, наш Прапор зайняв своє законне місце, як Символ нашої держави. Саме ж свято було встановлено Указом Президента України Л. Кучми № 987/2004 «Про День Державного Прапора України» від 23.08.2004.

За ці 30 років, після прийняття і офіційного затвердження синьо-жовтого полотнища, як державного прапора, він обріс новими сенсами, емоціями, почуттями та символізмом.

Після 2014 року він став символом боротьби за свободу. І відомий був в усьому світі: активно використовувався під час заворушень у Гонконгу, а також зараз, як можна помітити, на території Китайської Республіки (о. Тайвань).

Наразі, після повномасштабного вторгнення росіян на територію України – стяг символізує боротьбу за суб’єктність, суверенітет та незалежність, а ще є знаком сміливості.

Наш Святий Стяг є одним з символів нашої майбутньої Великої Перемоги над силами зла, що прагнуть знищити нашу прекрасну Країну. Бо після Перемоги, про нашу велич і про подвиг тих, хто боронить нашу державу та віддає за це своє життя, будуть нагадувати синьо-жовті прапори, що майорітимуть над мирними, багатими, відбудованими та прекрасними українськими містами.

З днем Державного Прапора! Слава Україні!

З Днем Незалежності!

Цьогоріч ця незалежність набуває суб'єктності і ваги, якої їй спершу не надали.

Цьогоріч наш День Незалежності - кожного дня, відколи ми всі обрали боротьбу! І насправді, хотілося б побажати, щоб День Незалежності для нас всіх наставав щодня до Перемоги і після неї, й щоб ніколи вона не була б ні зменшена ні втрачена. Спільними зусиллями все буде тільки так.

Ну і, звісно, чекаємо хорошої бавовни)

Зізнавайтесь, всі вже бачили меми з новим «тризубом незалежності», який безпечний на тимчасово окупованих територіях, має сексуальний підтекст, а в жестовій мові позначає букву «н»?

Напевно, тут міг бути текст про те, як правильно показувати тризуб, але, нас зацікавив інший момент. Жест, який використовується в жестовій мові для нормального спілкування, має в народі сексуальне значення.
Вдумайтесь, яка велика комунікативна прірва між людьми, які чують і тими, хто змушений послуговуватися жестами.

В Україні близько 18% населення вільно володіє англійською, загалом 89% розуміє на різних рівнях (як мінімум може скористатися перекладачем). При цьому носіїв жестової мови за даними 2014 року – 223 000, тобто менше 1%.

Фактично, люди з вадами слуху: не можуть чути повітряну тривогу, не можуть чути прильоти, вибухи, розуміти, де вони відбуваються, щоб обрати безпечний напрямок руху, не можуть звернутися до інших людей по допомогу, отримати необхідну інформацію, якщо опиняться під завалами - почути, що їх шукає ДСНС й відгукнутися. Ці люди не ознайомлені з порядком дій у разі небезпеки, не можуть надати допомогу собі, оточуючим, не можуть відвідати курси з підготовки, оскільки вони призначені для тих, хто чує.
Про проблему ще в березні заявляли в офісі Омбудсмена з прав людини в Україні, однак вона досі не вирішена. Наразі держава має пріоритетніші напрямки, ніж забезпечення всіх нечуючих смартфонами зі сповіщенням, спеціальними браслетами чи світловим оповіщенням, тому запорукою виживання цих людей є громадянське суспільство. Це нормально, оскільки саме суспільство відповідає за прийняття або неприйняття.

В Україні є успішні приклади інтеграції осіб, що не чують в суспільство, зокрема, в Охтирській громаді люди з особливими потребами беруть активну участь у волонтерстві. Однак, у більших містах, де не всі одне одного знають, такі люди часто ізольовані.

Багато із них залишаються близько до лінії фронту і перебувають в дуже безпорадному стані. Нещодавній приліт в гуртожиток у Харкові, внаслідок якого загинуло 19 людей, це підтверджує, адже не приховується факт того, що людей не могли знайти, оскільки вони не могли повідомити про себе. Тобто, навіть ДСНС не зовсім знали, що робити у таких випадках, тому просто розбирали завали на випадок, якщо там ще хтось є.
Ми вважаємо, що з цим варто розібратися, але хтось може сказати, що не така вже й масштабна проблема, більшості людей нормально. Проте, по-факту, ми маємо справу з перманентною проблемою, яка була, є і буде. Внаслідок війни кількість людей, які не зможуть чути – зросте. Це і цивільні, яких оглушило прильотами, і військові, котрі на війні втратили слух. Це і старші люди, і молодь, і діти. І не всім їм допоможуть слухові апарати, оскільки перепонки може не тільки пошкодити, але й зовсім знищити.

Для людини це велика проблема на війні. Як писала Мері Роуч у книзі «Вояки»: «50-60% інформації на війні сприймається вухами» і «Навіть слабке погіршення слуху призводить до погіршення показника «співвідношення втрат» (кількість знищених ворогів, поділена на кількість вояків підрозділу, що лишилися живими) на 50 відсотків навіть у найкращих підрозділах». Що вже казати про початківців або взагалі цивільних людей, які просто неочікувано стають жертвами.

Для адмінші ця проблема взагалі дуже особиста й добре відома, оскільки вона сама має проблеми зі слухом і має через це незручності як у повсякденному житті (люди можуть повважати якимось фріком, якщо їх перепитувати багато разів, або відповідати на те, що почулося, а не що реально було сказано), так і у зв’язку з війною.

Додамо тут трохи особистого досвіду:

«Я не завжди чую повітряну тривогу, якщо вона далеко, а іноді вона навпаки чується, коли насправді немає. Треба підійти до кого-небудь і спитати: «перепрошую, а повітряна тривога звучить зараз?». Якщо не звучить, то люди явно думають про біди з головою. Можу відрізнити прильот від відльоту, але не завжди можу оцінити ступінь небезпеки. Наприклад, коли був прильот у ТРЦ «Ретровіль» - його чув весь Київ, люди вдома почали метушитися й інстинктивно бігти ховатися, а я навіть не почула і не розуміла, що відбувається. Пізніше волонтерила в Ірпені, допомагала прибирати біля церкви. Почала почуватися не дуже добре, тому зайшла до церкви і випадково заснула. Там було ще кілька людей, які ремонтували вікна. В якийсь момент всі почали вибігати. Я не могла зрозуміти, що і де, все ще почувалася зле і просто заснула знову. Оскільки проблеми зі слухом у мене не з народження, хоч і назавжди – то я все ще можу спілкуватися з людьми, якщо вони ставляться з розумінням, але багато людей, котрі вазагалі не можуть чути – просто ізолюються і намагаються не показуватися. Вони стають безпомічними в суспільстві, хоча їх розумові і фізичні (окрім самої проблеми зі слухом та, іноді, мовленням) залишаються на цілком нормальному рівні. Це доводять, як мінімум, перемоги на міжнародних спортивних змаганнях. Тобто це цілком функціональна адекватна група, яка може бути корисною, може бути задіяна, але потребує опіки виключно через нездатність з нею комунікувати, дуже важливу для біосоціальної істоти, якою і є людина».

Але дійсно, як комунікувати з людиною, яка не може тебе чути, навіть якщо сама розмовляє? Всім обов’язково вивчити жестову мову? Наразі, проблематично, хоча люди можуть це добровільно робити. У майбутньому, з розвитком технологій спілкування може стати простішим. Наприклад, програма, яка автоматично перекладала б мовлення на жести або використання мікрочіпів, щоб мозок сприймав інформацію, хоч вуха не чули. Те саме можна і з зором. Хотілося б, щоб Україна могла таку можливість забезпечити своїм громадянам, це б позитивно вплинуло на загальний розвиток суспільства.

Навіть нам складно одразу відповісти на питання, що найкраще зробити зараз, але маємо пропозиції:

1. Організація курсів безпеки і медицини конкретно для людей, котрі не чують. Тобто, навчання однієї групи, яка надалі могла б самостійно навчати решту у комфортному форматі, або тривале навчання багатьох груп.

2. Інтеграція в суспільство. Вибір комфортної роботи у проекті, яку людина може виконувати, пошук шляхів комунікації. У такому випадку людина не лише може продемонструвати вміння й покращити їх, але здатна навчатися без задіяння мовлення, за рахунок вивчення поведінки інших у тій чи іншій ситуації.

3. Можливості для навчання. Теоретично, навчальні заклади повинні створювати умови для всіх школярів та студентів, але по-факту цього майже немає (як мінімум, коли адмінша пішла складати спершу ЗНО, а потім FCE з англійської – організатори були шоковані, дезорієнтовані, хоч зрештою і змогли організувати умови для складання іспитів). Зараз багато молодих людей, взяли академвідпустки, щоб долучитися до захисту України, звісно, частина з них зазнали як очевидних фізичних травм, так і порушень зору, слуху. Що ці люди отримають, коли зможуть повернутися до навчання? ЗВО, нездатні забезпечити їм умови, і подальшу роботу «де візьмуть»?

Об’єктивно, такого бути не повинно. І найкращий спосіб – саме долучити людей з особливими потребами до громадського життя. Так вони будуть корисними, самостійними, наскільки це можливо, і не стануть обтяженням, як це масово відбулося після 2 Світової. Зрештою, людям неприродно турбуватися про тих, хто не продовжує вносити щось у суспільний розвиток, нехай би які здобутки ця людина мала в минулому і якщо відмовитися від реінтеграції постраждалих від війни – через 20-30 років (якщо перемога буде остаточна та абсолютна) ми знову матимемо покоління, якому буде психологічно складно і не зрозуміло підтримувати навіть турботу про всіх ветеранів. Виховання поваги, безперечно, важливе і до нього треба додати безпосередній обмін досвідом і взаємодію.

Залучення стосується і людей, які мають труднощі, що виникли не внаслідок війни. Щонайменше, вони також можуть зробити внесок у перемогу.

Отож, відносно всіх людей з особливими потребами ми вважаємо найкращим виходом ставлення з розумінням, попередження (само)ізоляції і максимальне залучення до громадських активностей. Якщо маєте таких знайомих – старайтеся зрозуміти, як з ними можна спілкуватися, сповіщати про небезпеку, долучити до корисної й цікавої діяльності.

🔶Шановний українець!

Забута Спадщина - це вітчизняний проект, метою якого є повернення уваги та інтересу до історії нашої рідної землі, до спадщини наших предків.

На нашому каналі ви знайдете безліч публікацій на тему археології, фолькльору та історії. Підписуйтесь та підтримайте молодий, український проект.

🔸@zabutaspadshina

🔸@zabutaspadshina

🔸@zabutaspadshina

До нас зверталися підписники щодо контрнаступу на Півдні.

Хто не новий – знає, що ми про контрнаступи нічого не постимо з багатьох причин.

Хоча так, було приємно знати, що наша думка щось важить, а також, що люди зверталися не з проханнями запостити щось про Херсон чи переможними заявами, а раціональним поглядом на ситуацію.

І все ж, кілька слів.

1.  Контрнаступ – це ще не перемога, але водночас і заперечувати його не слід. Треба розуміти, що це власне таке. Це не марш-кидок на 20-30 км при якому ЗСУ просто переслідує противника, що звалює на повній швидкості. З іншого напрямку знаємо, що реальна ситуація – це близько кількох сотень метрів, кілька кілометрів…ні, не за день. Кілька тижнів приблизно. Зайняті рубежі мало захопити – треба на них закріпитися. До того ж, противник може бути наскільки завгодно тупий, але ж він теж не хоче, щоб його вибили. Це не їх земля, але внутрішньо вони вважають захоплену територію своїм успіхом, трофеєм, підтвердженням сили і значимості й соромляться так просто втратити. Банальна психологія. Тому при контрнаступі наших сил, ворог пручатиметься: кине підкріплення чи активізується на іншому напрямку.

2.   Будьте зрілими та серйозними. Дійсно, не поширюйте всяку дичину на кшталт фейкових «боїв за Херсон», краще взагалі мовчати, як і сказано. Це і тактичний момент – щоб ворог знав поменше (якщо маєте знайомих на т.о. територіях, скажіть, щоб як їх деокупують – теж не починали масово поширювати цю інформацію. Винести воїнам ЗСУ гостинців і порадіти – буде достатньо). І психологічний: не кожен контрнаступ завершується однаково вдало, противник може відбити територію. Якщо завчасно розвести велику перемогу, то потім можна сильно розчаруватися з того, що контрнаступ – це не звільнення Херсонської області за тиждень. Так і до зрадойобства недалеко.

3.  Контрнаступ чисто через свої особливості потребує більше ресурсів і, на жаль, людських у тому числі. Він передбачає необхідність вилізти з добре зробленого окопу чи іншого укриття і рухатися в бік території де противник навпаки ховається в укріпленні, а територія – потенційно сильно замінована. Це наша земля, яка, однак, була змінена противником, підлаштована до його потреб і може різко відрізнятися від того стану, в якому була до окупації. Для уникнення нещасних випадків, звісно, проводиться розвідка, однак небезпека не зникає. Потрібно розуміти, що доведеться зіткнутися з порівняно більшими втратами особового складу, а також зі зростанням потреб військових на цьому напрямку.

Тому не треба питати знайомих із ЗСУ: «ну як там, просуваєтесь?» - і потім про це всім трубити. Краще спитайте чи потрібно щось купити, надіслати й зробіть це.

Шановне панство, як ви могли помітити, зараз трошки менше статей. Статті будуть, але, скоріш за все й далі - небагато.

Наразі ми готуємо проект, про необхідність якого роздумували кілька постів вище, а саме, проект з допомоги нечуючим людям під час війни.

Відомо, що близько половини нечуючих виїхало за кордон або на захід України, однак так само багато залишається у прифронтових містах, як от в Харкові.

Що планується:
1. Організація курсів з основ безпеки (тактмед, інструктаж, як дати про себе знати, якщо опинишся під завалами, як діяти в небезпечних ситуаціях)
2. Технологічне вирішення проблеми. Створення пристрою, який би міг сповіщати людину про повітряну тривогу (тактильний/світловий сигнал).

На жаль, ми не є ані медиками, ані перекладачами на жестову мову, ані технарями. Тому, для реалізації проекту шукаємо:

- Сурдоперекладача, який зможе асистувати на курсах (бажано Київ або Львів)
- Інструктора, який може провести заняття з основ безпеки, тактмед (бажано Київ або Львів)
- Людину, яка розбирається в технологіях достатньо, щоб принаймні проконсультувати щодо можливості створення пристрою для повідомлення нечуючих людей про тривогу

Попередньо - на волонтерських засадах, однак, наразі працюємо над залученням фінансування, тому, можливо, вдасться покрити витрати.

Якщо вдасться - то будемо першою країною, яка змогла і в разі 3 світової матимемо фору у забезпеченні громадян. Окремо працюємо також над законодавчою базою, особливо щодо забезпечення можливості людям, які втратили слух/зір внаслідок бойових дій навчатися і працювати.

Щиро вітаємо наших військових розвідників з професійним святом!

Дякуємо за вашу Службу!
Слава Україні!

#ГУРперехоплення
🇺🇦 "ОСЬ ЧОМУ УКРАЇНСЬКА РОЗВІДКА НАЙКРАЩА"

Ексклюзивне перехоплення з нагоди Дня воєнної розвідки України.

Повідомлення для окупантів — МИ ВСЮДИ!

Слава Україні!
Смерть ворогам!

ГУР в інших соціальних мережах:
🔹 Facebook 🔹 YouTube
🔹 Twitter 🔹 Viber

Її Величність, Королева Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії та королівств Співдружності Єлизавета 2 відійшла у кращій світ.

Від щирого серця хочемо подякувати за підтримку України та за все, що вона встигла зробити за весь час свого правління.

Rest in peace, your Majesty!

Держава як контрагент

#держава #право #філософія #людина #суспільство
➖➖➖➖➖➖➖➖➖➖
Обговорення у нашому чаті🛋

Збір, котрий ми постили) Дякуємо всім, хто долучився❤️