#Зіркова_хвилинка
Я тут пишу про світ демонів, сповнений інтриг, підступу, скла і Кохання? А останнє вже під питанням бо хто зна чи здатні демони любити. Також я ще й малюю тож можна побачити додатковий контент на моєму каналі
https://news.1rj.ru/str/+RXofldSD4xgyNzgy
https://arkush.net/book/31981
@while_allonsy
Я тут пишу про світ демонів, сповнений інтриг, підступу, скла і Кохання? А останнє вже під питанням бо хто зна чи здатні демони любити. Також я ще й малюю тож можна побачити додатковий контент на моєму каналі
https://news.1rj.ru/str/+RXofldSD4xgyNzgy
https://arkush.net/book/31981
@while_allonsy
🔥9🥰4
#Зіркова_хвилинка
Руки ковзають по власному тілу, доки думками керує музика.
Очі стримано дивляться на глядача, єдиного на всю величезну залу, і це відчуття не сковує, а навпаки — дає невимовну свободу, дозволяє відчути себе іншим.
Пальці торкаються волосся, піддаються солодким словам.
Чужий погляд викликає потік сирот, який перебиває різкіший куплет та набивання ритму ногою.
Він підспівує, концентрується хоч його рухи можна назвати інтуїтивним, некерованим струмком рухів та дотиків.
«I feel your eyes,
You think about me?
I know your mind
Can't you see?»
Він покусує губи, дивиться на зал — на чуже обличчя, очі, що зникають серед цього невпинного потоку.
я не впевнений чи це взагалі зарахують, але якщо все таки буде таке то це старенька письмова замальовка, яку я ще досі люблю👹.
Від @FstycDrk
Руки ковзають по власному тілу, доки думками керує музика.
Очі стримано дивляться на глядача, єдиного на всю величезну залу, і це відчуття не сковує, а навпаки — дає невимовну свободу, дозволяє відчути себе іншим.
Пальці торкаються волосся, піддаються солодким словам.
Чужий погляд викликає потік сирот, який перебиває різкіший куплет та набивання ритму ногою.
Він підспівує, концентрується хоч його рухи можна назвати інтуїтивним, некерованим струмком рухів та дотиків.
«I feel your eyes,
You think about me?
I know your mind
Can't you see?»
Він покусує губи, дивиться на зал — на чуже обличчя, очі, що зникають серед цього невпинного потоку.
я не впевнений чи це взагалі зарахують, але якщо все таки буде таке то це старенька письмова замальовка, яку я ще досі люблю👹.
Від @FstycDrk
🥰4🔥2
#Зіркова_хвилинка
What good husbands do 🪐
Фд: DCU
Персонажі: Дік Грейсон/Джейсон Тодд
Рейтинг: M
Мова: англійська
Опис:
Просити Діка про допомогу з цією місією було, скоріш за все, найдурнішою ідеєю.
Нажаль, в Джейсона не було інших варіантів.
Посилання на роботу: https://archiveofourown.org/works/64652425
ТҐК авторки: https://news.1rj.ru/str/sparr0winwildlife
@likenotu
What good husbands do 🪐
Фд: DCU
Персонажі: Дік Грейсон/Джейсон Тодд
Рейтинг: M
Мова: англійська
Опис:
Просити Діка про допомогу з цією місією було, скоріш за все, найдурнішою ідеєю.
Нажаль, в Джейсона не було інших варіантів.
Посилання на роботу: https://archiveofourown.org/works/64652425
ТҐК авторки: https://news.1rj.ru/str/sparr0winwildlife
@likenotu
Telegram
Хела пише (і кричить про життя)
Тексти, віпки, роботи, інколи хендмейд 🪐
🔥8
#Зіркова_хвилинка
Звідки беруться діти 🪐
Фд: Наруто
Персонажі: Узуна Учіха, Тобірама Сенджу, кілька ОС
Рейтинг: G
Опис:
Звісно ж Тобірама розумів, народити цю дитину Ізуна не міг. Чи це розсіяло його сумніви? Ні, звісно ж ні.
Посилання на роботу: https://archiveofourown.org/works/62966032
ТҐК авторки: https://news.1rj.ru/str/sparr0winwildlife
@likenotu
Звідки беруться діти 🪐
Фд: Наруто
Персонажі: Узуна Учіха, Тобірама Сенджу, кілька ОС
Рейтинг: G
Опис:
Звісно ж Тобірама розумів, народити цю дитину Ізуна не міг. Чи це розсіяло його сумніви? Ні, звісно ж ні.
Посилання на роботу: https://archiveofourown.org/works/62966032
ТҐК авторки: https://news.1rj.ru/str/sparr0winwildlife
@likenotu
Telegram
Хела пише (і кричить про життя)
Тексти, віпки, роботи, інколи хендмейд 🪐
❤3🔥2
#Зіркова_хвилинка
@Samovelikolepie
(Пісня Шмальгаузен "кров і вино")
Північ бачить місяць!
Нічне небо накрило місто темним покривалом. Огорнені теплим повітрям багатоповерхівки давно прикрили лампадні очі, прикриваючи повіки-віконця, проте це зовсім не заважало молодій компанії зібратися в одному місці. Сесія заморила зелених студентів, які вже на всю потужність святкували закінчення сезону навчання. Пісні співалися, стіни гуділи через вулик. Свято в самому розпалі, в цій задушливій квартирці, але чи всі дійсно тут?....
— Вона каже мені, що я вже не молодий, Хе-ах!
Послухай, Вілю, невже вона
І справді живе ілюзіями
Про цих жалюгідних, нікому невідомих,
Я не побоюсь цього слова, "поетів"?..
Балкончик. Маленький, потрісканий від постійних дощів і життя загалом. Проте він відкриває вид на красу міста. На ньому два хлопці. Різні теми, різний вік, але одне кохання, одна жінка, яка кипіла і вирувала полум'ям у танці. Позаду них. За їхніми спинами. Так близько і одночасно далеко, наче пекуче сонце.
— Я страшенно люблю п'яну нічну веранду,
В якій вона сказала,
Що губи мої — це лаванда!
Ха-ха-ха-ха-ха-ха! — гулким болем і набатом стукало серце блакитноокого чоловіка, який сідав до авто. У грудях кипіло, обличчя грізно перекосилось, а сам він грузно впав на заднє сидіння. Спереду ж сидів поважний чоловік.
Машина неспішно покотилась уперед по вузькій дорозі дворика, виводячи мовчазного водія і розчарованого чоловіка на основну дорогу.
— Яка нахрін, лаванда?
Скільки йому вбіса років —
Десять чи дев'ять? — тихо шепоче блакитноокий, ховаючи вираз обличчя і кудрі в довгих пальцях, великих і теплих долонь.
Поки за ним триває життя.
— Космос пахне весь зорями,
В них купаєшся вся ти.
Губи твої — це лаванда,
Що упали з висоти! — світловолосий хлопчина, до сих пір стояв на самотньому балкончику, але не сам.
Його руки обплітають ніжні і гарячі плечі стрункої і кароокої дівчини. Тої самої, яка стала сонцем. Тої самої, яка безповоротно вкрала два серця одразу і лише один вечірній поцілунок.
— Господи,
Невже тобою і справді керує
Ось ця бездумна пристрасть?
І зовсім не манить поважна любов? — чоловік в машині зовсім не стримується. Сильні пальці боляче стиснули складки шкіри обличчя, з тремором бігаючи все вище і вище, дістаючи до кучерів. Згорблена постать навіть по закінченню поїздки не могла заспокоїтись, дивлячись лише на лаковану шкіру салону. Плечі стиснулись до тіла, а з горла випустився смішок. Тихий і низький, доволі жахаючий сміх.
"Моя люба, не вір в риму, послухай абзаци!"
Звуки саксофону звучали все тихше і тихше по закінченню вечора в маленькій квартирці у маленькій багатоповерхівці.
Смерть на смерть, тузи і козир,
І в бокалі плакало вино.
Я - скелет, забутий в шкіру!
Ребра, зеро, казино.
Холодна підлога. Голова дуже тяжка. Чорне вугільне волосся сплуталось в безжиттєві реп'яхи. Кароока дівчина піднімає голову, кривлячись від болі, намагаючись встати. Зрештою, їй пощастило з тим, що вона не була зв'язана.
Очі звикли до темноти приміщення, не помічаючи силуетів, які були поруч. Як вона це помітила?
Важке тваринне дихання.
Море крові! Все в стакані,
Виноград і пальці — дивний сорт.
Колір правди точно знаю —
Він прозорий, шкода ж як...
— Моя люба прокинулась? — тихий хриплий бас зазвучав посеред темені. Певне, важке дихання було проблемою цього... Чоловіка? Хлопця?
У дівчини зовсім немає сил щоб заговорити. Грудна клітина тряслась, вона обіймає себе за коліна, опираючись гарячою спиною о холодну стіну. Очима вона шукає хоча б якийсь натяк на образ викрадача, але все марно... Допоки...
Кістка пальців на роялі,
Дириґент чомусь без рук!
Важкий звук чоботів. Чоловічі кроки ставали все гучніші і гучніші. Викрадач зовсім не поспішав розкрити себе, адже реакція дівчини на побачене знайоме обличчя було не найпрекраснішим.
— Чому ти не вітаєшся? Невже не впізнаєш? — здивовано питає Викрадач, нахилившись до дівчини.
Кароока піднімає на нього погляд, бачачи те, що зовсім не хотіла.
Страшна гримаса, тепла усмішка, яка стала самовдоволеною посмішкою та голос.
@Samovelikolepie
(Пісня Шмальгаузен "кров і вино")
Північ бачить місяць!
Нічне небо накрило місто темним покривалом. Огорнені теплим повітрям багатоповерхівки давно прикрили лампадні очі, прикриваючи повіки-віконця, проте це зовсім не заважало молодій компанії зібратися в одному місці. Сесія заморила зелених студентів, які вже на всю потужність святкували закінчення сезону навчання. Пісні співалися, стіни гуділи через вулик. Свято в самому розпалі, в цій задушливій квартирці, але чи всі дійсно тут?....
— Вона каже мені, що я вже не молодий, Хе-ах!
Послухай, Вілю, невже вона
І справді живе ілюзіями
Про цих жалюгідних, нікому невідомих,
Я не побоюсь цього слова, "поетів"?..
Балкончик. Маленький, потрісканий від постійних дощів і життя загалом. Проте він відкриває вид на красу міста. На ньому два хлопці. Різні теми, різний вік, але одне кохання, одна жінка, яка кипіла і вирувала полум'ям у танці. Позаду них. За їхніми спинами. Так близько і одночасно далеко, наче пекуче сонце.
— Я страшенно люблю п'яну нічну веранду,
В якій вона сказала,
Що губи мої — це лаванда!
Ха-ха-ха-ха-ха-ха! — гулким болем і набатом стукало серце блакитноокого чоловіка, який сідав до авто. У грудях кипіло, обличчя грізно перекосилось, а сам він грузно впав на заднє сидіння. Спереду ж сидів поважний чоловік.
Машина неспішно покотилась уперед по вузькій дорозі дворика, виводячи мовчазного водія і розчарованого чоловіка на основну дорогу.
— Яка нахрін, лаванда?
Скільки йому вбіса років —
Десять чи дев'ять? — тихо шепоче блакитноокий, ховаючи вираз обличчя і кудрі в довгих пальцях, великих і теплих долонь.
Поки за ним триває життя.
— Космос пахне весь зорями,
В них купаєшся вся ти.
Губи твої — це лаванда,
Що упали з висоти! — світловолосий хлопчина, до сих пір стояв на самотньому балкончику, але не сам.
Його руки обплітають ніжні і гарячі плечі стрункої і кароокої дівчини. Тої самої, яка стала сонцем. Тої самої, яка безповоротно вкрала два серця одразу і лише один вечірній поцілунок.
— Господи,
Невже тобою і справді керує
Ось ця бездумна пристрасть?
І зовсім не манить поважна любов? — чоловік в машині зовсім не стримується. Сильні пальці боляче стиснули складки шкіри обличчя, з тремором бігаючи все вище і вище, дістаючи до кучерів. Згорблена постать навіть по закінченню поїздки не могла заспокоїтись, дивлячись лише на лаковану шкіру салону. Плечі стиснулись до тіла, а з горла випустився смішок. Тихий і низький, доволі жахаючий сміх.
"Моя люба, не вір в риму, послухай абзаци!"
Звуки саксофону звучали все тихше і тихше по закінченню вечора в маленькій квартирці у маленькій багатоповерхівці.
Смерть на смерть, тузи і козир,
І в бокалі плакало вино.
Я - скелет, забутий в шкіру!
Ребра, зеро, казино.
Холодна підлога. Голова дуже тяжка. Чорне вугільне волосся сплуталось в безжиттєві реп'яхи. Кароока дівчина піднімає голову, кривлячись від болі, намагаючись встати. Зрештою, їй пощастило з тим, що вона не була зв'язана.
Очі звикли до темноти приміщення, не помічаючи силуетів, які були поруч. Як вона це помітила?
Важке тваринне дихання.
Море крові! Все в стакані,
Виноград і пальці — дивний сорт.
Колір правди точно знаю —
Він прозорий, шкода ж як...
— Моя люба прокинулась? — тихий хриплий бас зазвучав посеред темені. Певне, важке дихання було проблемою цього... Чоловіка? Хлопця?
У дівчини зовсім немає сил щоб заговорити. Грудна клітина тряслась, вона обіймає себе за коліна, опираючись гарячою спиною о холодну стіну. Очима вона шукає хоча б якийсь натяк на образ викрадача, але все марно... Допоки...
Кістка пальців на роялі,
Дириґент чомусь без рук!
Важкий звук чоботів. Чоловічі кроки ставали все гучніші і гучніші. Викрадач зовсім не поспішав розкрити себе, адже реакція дівчини на побачене знайоме обличчя було не найпрекраснішим.
— Чому ти не вітаєшся? Невже не впізнаєш? — здивовано питає Викрадач, нахилившись до дівчини.
Кароока піднімає на нього погляд, бачачи те, що зовсім не хотіла.
Страшна гримаса, тепла усмішка, яка стала самовдоволеною посмішкою та голос.
❤5🥰2
#Зіркова_хвилинка
Я люблю тебе 🪐
Фд: Все заради гри
Персонажі: Ріко Моріяма/Натаніель Веснінські
Рейтинг: G
Опис:
Про Натаніеля Веснінські можна сказати багато чого. Але одне буде правдивим у будь-якій ситуації — йому подобається бути у центрі уваги свого короля.
Посилання на роботу: https://archiveofourown.org/works/63604435
ТҐК авторки: https://news.1rj.ru/str/sparr0winwildlife
@likenotu
Я люблю тебе 🪐
Фд: Все заради гри
Персонажі: Ріко Моріяма/Натаніель Веснінські
Рейтинг: G
Опис:
Про Натаніеля Веснінські можна сказати багато чого. Але одне буде правдивим у будь-якій ситуації — йому подобається бути у центрі уваги свого короля.
Посилання на роботу: https://archiveofourown.org/works/63604435
ТҐК авторки: https://news.1rj.ru/str/sparr0winwildlife
@likenotu
Telegram
Хела пише (і кричить про життя)
Тексти, віпки, роботи, інколи хендмейд 🪐
❤4🔥2
#Зіркова_хвилинка
Добрий день ранок вечір!!Я рішила скинути зразу 2 фотки. 1 це моя сумка зірка.
А другаце арт по грі в робуксі Forsaken . Персонаж Jon Dou якщо правильно написала.
Ой а що ще написати? А , ще хочу сказати, я пишу. І останнім часом мене тягне на міфи, на придумуваня чогось схожого. Наприклад.
✧─── ･ ｡ﾟ★: *.✦ .* :★. ───✧
А якщо так подумати, а що таке зірки?
Якщо розмишляти мотифирично , то зірки це люди.
Звісно не тещо ви подумали , а глибше.
Зірки, індивідуальні , сяюь, прикрашають небо, створуючи прекрасну картину. Вони теплі не холодні. Прекрасні но недосяжні.
В моїх думках, зірки це ті люди, які досягнули своєї мрії, своєї цілі існування. Вони виконали те , що дуже сильно мріяли. Проживши яке неяке важке життя .
Так, існують і ті зірки, люди, які протягом життя не змогли здійснити свою мрію ціль, чи вони грішні, чи що ще можно назвати. Но вони жили цією мрією. Цілю , коханням. І вони також прекрасні як і інші зірки.
Така мрія, може жити у кожного.
@MaoMak8
Добрий день ранок вечір!!Я рішила скинути зразу 2 фотки. 1 це моя сумка зірка.
А другаце арт по грі в робуксі Forsaken . Персонаж Jon Dou якщо правильно написала.
Ой а що ще написати? А , ще хочу сказати, я пишу. І останнім часом мене тягне на міфи, на придумуваня чогось схожого. Наприклад.
✧─── ･ ｡ﾟ★: *.✦ .* :★. ───✧
А якщо так подумати, а що таке зірки?
Якщо розмишляти мотифирично , то зірки це люди.
Звісно не тещо ви подумали , а глибше.
Зірки, індивідуальні , сяюь, прикрашають небо, створуючи прекрасну картину. Вони теплі не холодні. Прекрасні но недосяжні.
В моїх думках, зірки це ті люди, які досягнули своєї мрії, своєї цілі існування. Вони виконали те , що дуже сильно мріяли. Проживши яке неяке важке життя .
Так, існують і ті зірки, люди, які протягом життя не змогли здійснити свою мрію ціль, чи вони грішні, чи що ще можно назвати. Но вони жили цією мрією. Цілю , коханням. І вони також прекрасні як і інші зірки.
Така мрія, може жити у кожного.
@MaoMak8
❤4👏2
#Зіркова_Хвилинка
Трохи моїх каракуль по вже закінченій історії про мисливців на вампірів. Якщо цікавлять мої арти, запрошую до своєї вежі: https://news.1rj.ru/str/white_wizard_tower
@white_book_wizard
Трохи моїх каракуль по вже закінченій історії про мисливців на вампірів. Якщо цікавлять мої арти, запрошую до своєї вежі: https://news.1rj.ru/str/white_wizard_tower
@white_book_wizard
🔥9❤🔥2❤1👏1🎃1
#Зіркова_хвилинка
Вітаю! Хочу поділитися своїм психологічним портретом по фандому "Alien stage". Можливо тут знайдуться поціновувачі.
Приємного читання!
https://telegra.ph/Psiholog%D1%96chnij-portret--Sua-03-01
@F3fff_0
Вітаю! Хочу поділитися своїм психологічним портретом по фандому "Alien stage". Можливо тут знайдуться поціновувачі.
Приємного читання!
https://telegra.ph/Psiholog%D1%96chnij-portret--Sua-03-01
@F3fff_0
Telegraph
Психологічний портрет [ Суа ]
Вступ Суа, з якого боку не подивись, є центральною фігурою усього всесвіту Неземної сцени – її образ найчастіше з'являвся в інформаційному полі, змушуючи глядачів повірити, що саме вона посяде місце головної героїні. Що й казати, якщо Sweet dream, яка є найважливішою…
🔥5
#Зіркова_хвилинка
Темно та зірки мерехтять за вікном,
Місяць сліпить сонні очі.
За вікном виють не тільки вовки,
А «інші», вони теж живі істоти.
Мавки та русалки бродять по лісу,
Лісовик зітхає голосно.
Люди — вони все більше шкодять лісу,
А відьмам за це, все більше соромно.
Люди не люблять «інакших»,
Вони їх навіть ненавидять.
Знищують і змушують зникнути,
Виганяють і переписують правила.
Інакші — це хто? Всі хто не люди,
Та навіть деякі люди, як відьми.
Відьми, знають більше чим просто люди,
Знають, що з лісом можна жити у мирі.
Вона, була останньою відьмою тут,
Берегла цей ліс від дурних людей.
Тримала у руках травичок жмут,
Й не чекала таких гостей.
Та згубила її людська лють,
Вони вважали її інакшою.
Не знала вона, що люди все більше гниють,
Не знала вона, що буде останньою.
08-10.04.2025
@OleksOwlArt
Темно та зірки мерехтять за вікном,
Місяць сліпить сонні очі.
За вікном виють не тільки вовки,
А «інші», вони теж живі істоти.
Мавки та русалки бродять по лісу,
Лісовик зітхає голосно.
Люди — вони все більше шкодять лісу,
А відьмам за це, все більше соромно.
Люди не люблять «інакших»,
Вони їх навіть ненавидять.
Знищують і змушують зникнути,
Виганяють і переписують правила.
Інакші — це хто? Всі хто не люди,
Та навіть деякі люди, як відьми.
Відьми, знають більше чим просто люди,
Знають, що з лісом можна жити у мирі.
Вона, була останньою відьмою тут,
Берегла цей ліс від дурних людей.
Тримала у руках травичок жмут,
Й не чекала таких гостей.
Та згубила її людська лють,
Вони вважали її інакшою.
Не знала вона, що люди все більше гниють,
Не знала вона, що буде останньою.
08-10.04.2025
@OleksOwlArt
🔥5