— Сьогодні ми зібрались, щоб обговорити одну важку для нас усіх тему – продовжила пліткарка — Ви усі знаєте ім'я, яке не варто називати, надійшли новини про нього. Тож, наші СМІ зібрали усю інформацію про Опущених. Так, їх не було чути пару років, але останнім часом стали пропадати люди та антропоморфні істоти з своїх королівств. Одна дівчина з Мо гла вибратись, але їй потрібна психічна допомога. Майже ніякої інформації окрім нецензурної лексики ми від неї не отримали. – дочитала Пліткарка і поглала свиток на стіл.
— І що ж робити?.. – прикрила рот лапкою Пацюкеса. Вона оглянула усіх присутніх.
— Бити? – запропонував Голуб.
— Якби ж все так просто було. Але просто так його не знищити. – заперечила Ерида і дістала з сумки планшет і відкрила карту анонімного рольового світу. — навіть їхнього точного положення немає на картах. Тим більше він може переховуватись де завгодно.
Сорока зітхнув, згадуючи колишню дружбу з Голопуском,він тоді не до кінця розумів, що це за людина.
— Є одна ідея,від них сильно смердить,але цей сморід може почути тільки хтось з дуже добрим ньохом. Його запах, як радіо хвилі. Доступний не кожному. – вийшов з роздумів Сорока. Всі звернули увагу на Пацюкесу. Дівчина скривилась.
— Чому я? – вона склала руки на грудях, підкреслюючи їх.
— Бо ти миша, в них нюх хороший розумієш? – сказав Голуб і підійшов до неї, поклавши руку їй на плече — От тільки ти нас точно виведеш на точний слід.
— Єдине, що я знаю, так це те, що він знаходиться десь на темній частині Всесвіту, тобто не моїй. На світлу він не сунеться 100% – сказала Ерида, не відводячи погляду від планшета
— Найголовніше питання: чому йому не сидиться на місці, як
пару років тому? – возмутилась Пліткарка. Найбільше це стосувалось її, адже з її королівства було викрадено зо 10 підданих.
— Ви будете приступати до цього плану? – запитав король Рол Толкс, постукуючи пальцем по столу. Його цей двіж не стосувався. Королівство захищене, багато охорони. Все, як потрібно.
— Напевно та, але його треба продумати – Сорока постукував по своїй тростині, яку носив, як елегантний аксесуар.
— Ти нас лишаєш? – засмучено запитала юна королева пліток.
— Вимушений. Удачі вам з зупиненням Голопуска. – Алекс вийшов за двері, залишаючи молодих людей самих.


Поки юні правителі думали над своїм планом знищенням Голопуска, сам цар сидів в своєму кріслі, закритій чорній кімнаті і єдине світло тут - світло від ноутбука. Чоловік з мавп'ячим хвостом і вухами дивився в монітор і хитро посміхався. Він давно встановив камери по всьому анонімному світу, щоб знати абсолютно усе. Він досі пам'ятає, як його вигнали з офіційних правителів. План помсти вистроювався довго, але йому допоміг Кабанчик. Вони зустрілись, коли Кабанчика вигнали з королівства Пліток. Блукаючи вулицями парнокопитний спочатку зустрів Сороку,але потім натрапив на Голопуска. Той люб'язно приютив Кабанчика в себе. Чоловіки разом придумали план помсти..

У мене є запитання, за яке мене зжере частина людей

Як налаштувати чат гпт/грока/джеміні, щоб вони були норм співгравцями? Які ви їм параметри задаєте? Як описуєте персонажа? Чи є спосіб обійти фільтр на 18+ контент?

(З людьми в мене ролити не дуже виходить, вимбачте...)

Після вчорашнього фіку в мене з’явилось одне дике питання:
Як ви собі уявляєте хуманізацію анонімок? Типу... якби вони були людьми? Хто це? Що це? Яке в них життя?

От мені цікаво, чи є серед адмінів анонімок повнолітні?
В фф усіх описують, як дорослих зрілих людей, а насправді як?

Посміємося?
З вас коротка кумедна сценка між вами і вашим персонажем/персонажами на тему “Творцю, а творцю? А як я з’явився на світ?”

чому якщо рольові, то тільки фандомні?
в нашому українському ком'юніті існує неписане правило: ти ролиш в рольовій групі, але це завжди рольова, заснована на сюжеті якоїсь гри/фільму/книги/серіалу тощо. якщо ти існуєш у рольовій групі, або якщо в тебе щось крінжове траплялося там, або якщо ставалися смішні моменти, буквально будь-що - то завжди це фандомна група.
прошу, поясніть як людині, яка виросла на орідж ролках і майже ніколи не була в таких тусовках (і це не те, щоб я хейтила фандомні рольові, вони мають право на існування, просто мені капець як цікаво): невже ви ніразу не мали бажання чи не пробували створювати своїх персонажів? невже у вас ніколи не було відчуття по типу - ой, було би класно пограти за мого персонажа з кимось іншим? у вас не було наймінімальнішого бажання створити щось своє, от прям створити? і чому якщо рольова, то перше, що багатьом спадає в думку - це відіграш улюблених персонажів, якщо їх же можна створити власними руцями і полюбити навтіь більше за існуючих персонажів?
господи, і тільки не кажіть мені "так сама іди й створи": я над цим працюю. бо я втомилася серед рольових груп (а я хочу ролити з багатьма людьми водночас останнім часом) бачити тільки "шукаємо персонажів"...
створіть. їх. самі.
дякую за увагу.
потна, втомлена і голодна злюка Валері

Що воно означає, навчити новачка грати? Ніколи мене таке не просили, ніколи я таке не просив. В чому суть, це ж не настільна гра, де теоретично треба правила розтлумачити 🤔

Мене бісить модна манера створювати персонажів "для репрезентації"
Не щоб зробити персонажа повноцінним членом історії, а щоб була РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ
Не щоб дати йому глибину та зобразити його людиною, а щоб зробити його ідеально відбіленим, бо РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ
Піднімати важкі теми тоді теж не можна, бо тоді читач надто сильно задумається і може сприйняти деякі частини персонажа негативно, що завадить РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ, матір вашу!!1
РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ робить персонажів настільки нудними та картонними, що у мене немає бажання грати, якщо я помічаю за співролом таке
І я взагалі не розумію, нахуя когось репрезентувати в рольових, які є локальним явищем, що не має впливу на широкий споживацький загал, але окей, серйозно, окей.

А давайте поговоримо про такий пункт в анкетах як «що персонаж любить і що не любить».

В мене він завжди викликав стійке «мех». Тому що часто перетворюється на щось… м-м.., декоративне, поверхове й дуже умовне. Звучить, ніби це має допомогти зрозуміти персонажа, дати йому об’єм, але на ділі… На ділі «любить чай з корицею, осінь, книги. не любить грубість, капусту й холод» і, радше, виглядає як якась естетична пінтерест-дошка, ніж те, що розкриває характер.

Та й загалом, мені значно більше подобається відкривати такі речі в процесі гри, а не мати перед собою заздалегідь складений план-інструкцію. Бо виходить так: «О, він любить чай. Добре, я дам чай. Що далі?». Це зводить розвиток персонажа до набору тригерів: постав галочку — > відреагував — > закрив сцену. Мені цікаво досліджувати його через події, а не підганяти рольовку під наперед написаний перелік вподобань. І, якщо зовсім відверто, в тих проєктах, де існував цей пункт анкети, я ні разу не бачила, щоб його справді обігрували; щоб автори потім в постах пояснювали, звідки узяли ці звички, з чим це асоціюється у героя, може які події він пережив в минулому, щоб зненавидіти якусь простеньку річ тощо.

Сюди б хотілося притягти ще питання, а який взагалі сенс заздалегідь обудумувати стільки побутових(!) дрібничок персонажу? Зі сторони виглядає як спосіб створити лише образ, а не людину. Ви ж все одно на грі будете діяти, виходячи з його характеру — так народжуватимуться нові й нові грані його смаків без попередньо поставлених собою ж обмежень. Коли герой сам знаходить свою осінь, коли якась ніч несподівано нагадує запах кориці і ти такий: «ага! Це воно!!». Бо, блін, він така ж жива істота, як і ви. Не якась інфографіка. У героя попереду є свій шлях, досвід, зміни. А ви робите з нього відполіровану до блиску фігурку, яка, хоч і гарна, проте швидко може набриднути, бо вже немає чим здивувати ні себе, ні співгравця.

Пробачте, надушнила тут трошки. Але це тому що мені дуже цікаво почути вашу думку! В особливості — полярну. Може моє ставлення стане мʼякшим до феномену.

Ок, а як ви ставитесь до персонажів-гомофобів/ейблістів/нацистів? Я колись створив одного і всі так поводились, наче він репрезентує мої реальні думки

А ви вже бачили гедканони до зовнішності своєї анонімки?

https://news.1rj.ru/str/anon_fans/107

Щось якась хуйня. Група для пошуку 18+ є, але стоїть мертво. У пошуку — тільки рейтинги за жорстокість.
Серйозно? Ми настільки цнотливі, що боїмося писати про секс і шукати гру саме з цією складовою?
Одна (!) нормальна анкета на всю групу.
Це сумно. Це смішно. Це заїбало.
Тема не має бути табу. І точно не в спільноті, яка претендує на свободу творчості.