Війна в секторі Газа позбавляє Байдена шансів на переобрання

Томас Фрідман написав для The New York Times дуже неоднозначну колонку, в якій він закликає Беньяміна Нетаньягу «увійти в історію як ізраїльський лідер, що створив палестинську державу», що нібито гарантує безпеку Ізраїлю. Фрідман пропонує знайти нового палестинського «партнера», який «зможе підтримувати мир і здійснювати ефективне управління Газою».

У мене є три запитання. Де шукати такого «партнера»? Яким чином він буде «підтримувати мир», якщо ХАМАС збереже свою присутність у Газі? Як Ізраїль та його союзники забезпечать безпеку «партнера», коли ХАМАС оголосять на нього полювання?

Хитка конструкція, яку Томас Фрідман називає «планом» не має нічого спільного з безпекою Ізраїлю. Потрібно розуміти, що Фрідман транслює позицію Білого дому, який дуже поспішає завершити війну в Газі. Річ у тім, що надаючи щонайменшу підтримку Ізраїлю Байден стрімко втрачає свою прогресивну електоральну базу.

Якщо ж Беньямін Нетаньягу продовжить протистояти адміністрації Байдена, то він може суттєво допомогти Трампу здобути перемогу на виборах, переманивши на його бік правих американських євреїв.

Важливо зафіксувати, що виведення військ Ізраїлю з Гази без ліквідації ХАМАС — це не мир, а лише відкладена війна.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

США обговорюють виведення військ з Сирії та Іраку

Чарльз Лістер, директор програм по Сирії та боротьбі з тероризмом Інституту Близького Сходу, написав статтю для Foreign Policy, у якій стверджує, що Білий дім більше не інвестує в підтримку місії в Сирії та Іраку, яку він «вважає непотрібною».

На думку автора, вивід військ може дати новий поштовх для ІДІЛ, яке продовжує відновлення своєї активності в регіоні. Зараз тривають активні внутрішні дискусії, щоб визначити, як і коли може відбутися виведення.

Втеча з Афганістану нічому не навчила американські еліти, якщо ті всерйоз обговорюють виведення військ із Сирії та Іраку. Ба більше, після атак іранських проскі на американські бази, чутки про чергову втечу Сполучених Штатів тільки переконують Іран у тому, що їхня політика з витіснення США з регіону працює.

Спадщина Байдена на Близькому Сході матиме довгострокові наслідки, які все одно змусять США відновити свою присутність у регіоні, але дуже великою ціною.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Про пріоритет державних інтересів над партійними

Цього дня, 25 січня 1988 року, президент Рональд Рейган у своєму зверненні до Конгресу озвучив думку, яка, на перший погляд, є досить звичайною. Але в реаліях партійної війни у Сполучених Штатах ці слова набувають актуальності:

«Сьогодні американські лідери повинні пообіцяти один одному, що ми зберігатимемо у своїх серцях та розумі на першому місці не те, що найкраще для нас самих або для нашої партії, а те, що найкраще для Америки»

Політичний дискурс у США деградував настільки, що думка про пріоритет державних інтересів над партійними претендує на якусь винятковість. На жаль, республіканці примудрилися розгубити спадщину, за допомогою якої Сполучені Штати перемогли в Холодній війні.

Девальвація цінностей часів Рейгана є справжнім злочином, від якого страждає не лише Америка, а й увесь вільний світ. Поки що вільний світ.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Рональд Рейган ніколи б не зрадив Україну

Джон Гарді, аналітик Фонду захисту демократій (FFD), випустив колонку з промовистою назвою «Рональд Рейган ніколи б не зрадив Україну», в якій він стверджує, що бездіяльність республіканців загрожує як майбутньому України, так і життєво важливим інтересам США. Як останній аргумент Гарді наводить цитату Рейгана, яка, на його думку, повинна змусити республіканців протверезіти:

«Ми повинні підтримувати всіх наших демократичних союзників. І ми не повинні втрачати довіру до тих, хто ризикує своїм життям, щоб кинути виклик підтримуваній Радянським Союзом агресії та захистити права, які належать нам від народження»

Ця цитата є справжнім моральним імперативом тих часів, але немає жодних шансів, що вона знайде відгук у сучасних республіканців. Відсилання до моральних авторитетів виглядають крайнім ступенем відчаю експертної спільноти, яка намагається достукатися до радикалів, використовуючи символічні патерни, а не конструктивні аргументи.

На жаль, часи, коли прізвище Рейгана справляло магічний вплив на республіканців, вже давно позаду.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Американські солдати загинули внаслідок атаки безпілотника в Йорданії

Три американські військовослужбовці загинули внаслідок чергової атаки безпілотника на військову базу на північному сході Йорданії. Це перший випадок загибелі американських солдатів після початку війни в секторі Газа. Нагадаю, що американські бази на Близькому Сході регулярно зазнають атак з боку іранських проксі, які намагаються таким чином витіснити Сполучені Штати з регіону.

Важливо не забувати, що загибель військовослужбовців США сталася на тлі переговорів Сполучених Штатів та Іраку щодо виведення американських військ з території країни. Тобто у спробі знизити рівень ескалації (навіть на шкоду власним інтересам) адміністрація Байдена у відповідь отримує новий виток ескалації.

Здавалося б, а що могло піти не так?

Байден вже пригрозив «притягнути до відповідальності всіх винних», хоч і не уточнив, як саме він це зробить. Дуже сподіваюся хоча б на демонстративну реакцію, оскільки коментувати те, що відбувається, стає дедалі важко.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому питання імміграції розкололо Сполучені Штати?

The New York Times випустив дуже корисний експлейнер про те, як у політичному дискурсі США змінювалося ставлення до проблеми імміграції. Найцікавіше, що не так давно республіканці були затятими захисниками іммігрантів, а демократи виступали з різкою критикою на їхній бік.

Двопартійних угод щодо імміграційної політики не вдавалося досягти протягом десятиліть. Останній великий законопроєкт про імміграційну реформу було ухвалено за адміністрації Рейгана у 1986 році. Остаточно все змінило 11 вересня 2001 року, коли емігранти з Близького Сходу почали асоціюватися з терористами.

Незважаючи на те, що The New York Times є лівим виданням, навіть вони визнають, що стихійна імміграція до США — це величезна проблема, яка потребує збалансованого вирішення. Проте прямо зараз республіканці зацікавлені в тому, щоб криза на кордоні з Мексикою не вирішувалася аж до президентських виборів, через що Україна не може отримати необхідну фінансову допомогу.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Джон Болтон: «Трамп реалізує своє бажання вийти з НАТО»

Колишній радник Дональда Трампа з національної безпеки Джон Болтон написав колонку для The Wall Street Journal, де він укотре перераховує головні ризики, пов'язані з другим терміном Трампа. Болтон стверджує, що президентство Трампа спровокує кризу в Тайванській протоці, відновить переговори з КНДР та посприяє ще тіснішому зближенню росії та Китаю.

Також Джон Болтон вважає, що новий закон, який забороняє Трампу виходити з НАТО без згоди Конгресу, насправді не може бути стримуючим фактором:

«Серйозна небезпека полягає в тому, що Трамп реалізує своє бажання вийти з НАТО. Він був дуже близький до цього у 2018 році. Верховний суд ніколи не виносив рішення про те, чи може президент скасовувати ратифіковані Сенатом договори, але президенти регулярно це робили.

Нещодавно ухвалений закон, що забороняє Трампу виходити з НАТО без дозволу Конгресу, найімовірніше, не витримає судового розгляду»

Не варто забувати, що Ніл Горсач, Бретт Кавано та Емі Барретт стали суддями Верховного суду США саме за каденції Трампа. Це не означає, що вони є MAGA-фанатиками, але певною мірою це може посприяти рішенням, що збігаються з картиною світу Трампа.

Загалом Болтон продовжує переказувати тези зі своєї книги «The Room Where it Happened», яку я раджу прочитати. Зараз дуже вдалий час, щоб почати вивчати «внутрішній світ» людини, від якої, можливо, залежатиме наша доля.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому Байден зволікає з силовою відповіддю Ірану?

Після атаки на військову базу США на північному сході Йорданії, внаслідок якої загинуло троє американських військовослужбовців, Джо Байден пообіцяв «дуже серйозну відповідь».

Сенатор від Південної Кароліни Ліндсі Грем справедливо закликає Білий дім не зволікати з реакцією, інакше це тільки підкреслить слабкість та нерішучість Сполучених Штатів:

«Іран перебуває в стані війни з Америкою, використовуючи проксі-сили. Слабка риторика і слабкі дії піддають ризику наших військовослужбовців за кордоном. Якщо Іран не заплатить високу ціну за загибель трьох військовослужбовців і поранення десятків інших, то адміністрація Байдена не виконає свої обов'язки щодо захисту американських солдатів.

Адміністрація Байдена, припиніть слабку риторику і дайте відповідь силою, щоб захистити американські інтереси і життя наших солдатів. Ваш підхід до іранської агресії не працює. Змінюйтеся, поки можете»

Очевидно, що адміністрація Байдена шукає максимально збалансований варіант силової відповіді, який зведе до мінімуму ризик провокування ширшої регіональної війни. Як на мене таким варіантом є точковий удар по одному з генералів Корпусу вартових ісламської революції (КВІР). Причому це можна зробити, не завдаючи ударів по території Ірану, бо ліквідація Касема Сулеймані показує, що генерали часто відвідують Ірак або Сирію.

Ба більше, смерть Сулеймані дозволяє припустити, що у відповідь Іран піде на деескалацію, незважаючи на грізну риторику. Також атаку на іранський генералітет можна легко продати американським ЗМІ, не вплутавшись при цьому у війну.

Але кожен день зволікання підвищує ймовірність того, що іранське керівництво вживе необхідних заходів безпеки, усвідомлюючи страх Білого дому завдавати ударів безпосередньо по Ірану.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як адміністрація Байдена намагається приховати страх ударів по Ірану

Оглядач Bloomberg Андреас Клут випустив колонку, в якій намагається зобразити удар США по іранських проксі у Іраку та Сирії як демонстрацію «твердої руки» Джо Байдена. Клут стверджує, що Байден дає зрозуміти, що будь-хто, хто нападе на американські війська і заподіє їм шкоду, «зустріне гнів Вашингтона».

Також автор вважає позитивним фактором бажання Байдена уникнути ескалації, яка нібито може спровокувати війну між Сполученими Штатами та Іраном. Це складно сприймати серйозно, але Андреас Клут стверджує, що недопущення війни з Іраном «компенсує» хаотичний відхід США з Афганістану:

«Якщо запобігання ескалації стане реальністю найближчими місяцями, перший термін перебування Байдена в Білому домі буде визнано успішним. Його тверда рука в цей вирішальний момент компенсує хаотичний відхід США з Афганістану на початку його президентства і зміцнить стабілізуючу роль, яку він зіграв як лідер західного альянсу в підтримці України проти російських загарбників»

Тейк про «успішність» першого терміну Байдена заслуговує на особливу увагу. Спроба нівелювати втечу з Афганістану відсутністю війни з Іраном просто нікчемна. Це дуже слабка логіка, тому що відсутність війни не повинно подаватися як екстраординарне досягнення. Ба більше, сукупність ознак демонструє, що Іран боїться прямого зіткнення із США. Навіть сам факт наявності «вісі опору» говорить про те, що на даному етапі Тегеран готовий воювати виключно чужими руками.

Думаю, не треба пояснювати, що подібна «аналітика» є частиною кризового менеджменту в американських медіа, проводимого адміністрацією Байдена, яка усвідомлює, що «удари помсти» по іранських проксі є слабкою реакцією на загибель американських солдат.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Німеччина готується до війни з росією попри побоювання Шольца

Стівен Ерлангер та Девід Сангер, кореспонденти The New York Times, які протягом десятиліть висвітлюють діяльність НАТО, написали статтю під назвою «Німеччина готується до десятиліть протистояння з росією».

На початку статті автори наголошують на активізації міністра оборони ФРН Бориса Пісторіуса, який останнім часом дедалі частіше посилає сигнал німецькому суспільству про те, що Німеччині необхідно посилити власну армію для протистояння з росією, яке може тривати десятиліттями.

Також у матеріалі акцентується увага на тому, що німецьке суспільство досі не може повірити в можливість великої війни в Європі. Це не дивно, бо після розпаду Радянського Союзу, більшість німців звикли до того, що безпека Німеччини буде забезпечена, якщо вона працюватиме з росією, а не проти неї. Я вже мовчу про те, що німці досі вважають Китай найважливішим торговим партнером.

Тому німецькому керівництву потрібно чимало часу, щоб переконати людей у тому, що ризик прямого зіткнення з росією цілком реальний. Але, на думку авторів, існує ще одна проблема — нерішучість канцлера Олафа Шольца, який дуже боїться «заводити» Путіна і власну громадськість «занадто далеко». Якщо Пісторіус намагається занурити німців у реальність, то Шольц намагається пом'якшити зіткнення з нею.

Така обережність виливається в небажанні передавати Києву крилаті ракети TAURUS і називати чіткі терміни вступу України в НАТО. Проте хочу нагадати, що Німеччина вже пройшла величезний шлях на зустріч суворій реальності. Цього року Німеччина вперше витратить на військові потреби 2% від свого ВВП, що було складно уявити ще рік тому.

У Шольца є історичний шанс відродити європейську архітектуру оборони, яка знизить залежність Європи від «ядерної парасольки» та американських військ. Але на це потрібен час, якого стає дедалі менше.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як США втрачають контроль над Близьким Сходом

Знайшов на CNN досить інформативну карту, яка дає загальне уявлення про кількісну присутність Сполучених Штатів на Близькому Сході. Крім цього карта показує баланс сил у регіоні (жовтим підсвічено країни, в яких активно діють проксі-сили Ірану), а також географію атак іранських маріонеток на військові бази США і не тільки.

Дивлячись глобально на стан справ на Близькому Сході, мимоволі приходиш до думки, що виведення військового контингенту США з Іраку може мати куди більш серйозні наслідки, ніж здається на перший погляд. Сам факт, що на кордоні Ірану (умовно) перебуває лише 2500 американських солдатів, вже свідчить про стратегічну недооцінку Тегерана. Ну, або все куди простіше і це чергове свідчення панічного страху ескалації військово-політичного керівництва США.

Так чи інакше, відсутність навіть 2500 солдатів тільки збільшують шанси на ескалацію в регіоні. Як мінімум іранська «вісь опору», як це не парадоксально, тепер зустрічатиме менше опору, а це розширює поле маневру для Тегерана.

Майбутнє виведення військ США з Іраку є продовженням серії хаотичних рішень адміністрації Байдена (і не тільки), у якої явно немає чіткого уявлення про те, що робити з Іраном у стратегічній перспективі.

Втеча з Афганістану, зняття та відновлення терористичного статусу для хуситів, слова Блінкіна про «заспокоєння» Близького Сходу напередодні 7 жовтня та багато іншого — це чіткий сигнал Ірану, що той має історичне вікно можливостей для насадження своїх правил усьому регіону, доки Вашингтон залишається слабким і непослідовним.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як Валерій Залужний втратив довіру Києва і Вашингтона

Після відставки Валерія Залужного на Politico вийшла стаття під назвою «Як український генерал втратив довіру Києва і Вашингтона». У матеріалі лунає думка, що напруженість у відносинах між Залужним та Банковою — не єдина причина відставки генерала. З Білого дому та Пентагону також надходили негативні сигнали, які були адресовані вже колишньому Головнокомандувачу ЗСУ.

У статті про це не йдеться, але важливо зазначити, що одним із головних союзників Залужного у Вашингтоні був Марк Міллі, з відставкою якого український генерал почав стрімко втрачати вплив на Заході. Ймовірно, відставки Патріка Сандерса і Бена Воллеса також зіграли свою роль в ослабленні позицій Залужного. Багато в чому це пояснює, чому сьогоднішні рокірування у військовому керівництві України не зустріли опору у Вашингтоні.

Ключові тези:

• Високопоставлений український військовий анонімно сказав, що деякі українські генерали незадоволені тим, що Залужний «проводить багато часу у соцмережах, демонструючи активну діяльність», у той час як на лінії фронту мало що змінюється в тактичному або стратегічному плані.

• У листопаді Залужний заявив у журналі The Economist, що війна зайшла в глухий кут, чим викликав роздратування з боку Зеленського та його радників. Есе Залужного змусило президента України терміново переконувати партнерів у тому, що війна не зайшла в глухий кут.

• Залужний встановив міцні стосунки з міністром оборони США Ллойдом Остіном та іншими західними генералами, що зіграло вирішальну роль у забезпеченні військової підтримки у 2022 і 2023 роках.

• За словами військового аналітика Тома Купера, Залужний також потрапив під вогонь за те, що не завершив трансформацію української армії за західним зразком, що передбачає розв'язання логістичних проблем і зміну підходу до ротації військ.

• Між Залужним і Пентагоном виникли розбіжності з приводу того, як мав вестися літній контрнаступ. Пентагон наполягав на тому, щоб українські військові зосередилися на одній ділянці, де, на думку планувальників, можливий прорив. Замість цього Київ вибрав кілька наступів по всьому фронту.

• Один із військових консультантів Білого дому анонімно стверджує, що під час наступу стало абсолютно ясно, що «українці просто не зацікавлені в порадах США». Аргумент української сторони полягав у тому, що у Сполучених Штатів немає досвіду ведення війни, подібної до тієї, яку веде Україна.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому Європа не готова до Трампа і при чому тут Китай?

На Foreign Affairs вийшла довга стаття під назвою «Як Європа може підготуватися до Трампа». У матеріалі акцентується увага на тому, що європейцям варто розглядати росію як довгостроковий виклик навіть попри сценарій, де Україна перемагає у війні. Тому Європа мусить якнайшвидше переглянути сценарії колективної оборони в разі, якщо Сполучені Штати не прийдуть на допомогу в критичний момент.

Але також у статті озвучується ще один ризик, якому, як на мене, приділяється мало уваги в західних медіа. За Трампа американо-китайські відносини можуть досягти найнижчої точки за всю історію, що поставить європейські компанії, які працюють в обох юрисдикціях, у складне становище. Трамп може тиснути на європейців, щоб ті припинили будь-які економічні відносини з Пекіном, погрожуючи вторинними санкціями. Також європейським лідерам треба готуватися до того, що американський президент закликатиме Європу блокувати китайські інвестиції у ряді країн.

Ще одна нетипова проблема другого терміну Трампа полягає в тому, що Європа має слабкий суверенітет у сфері цифрових технологій, таких як геолокація, супутниковий зв'язок, хмарні обчислення, конфіденційність даних і штучний інтелект. Європа дуже залежна від США в цих галузях, і без співпраці з Вашингтоном континент буде вразливим перед обличчям можливих збоїв, які може провокувати росія.

Як бачите, крім військового фактора у Трампа є маса нетривіальних козирів, за допомогою яких він може нав'язувати Європі свої правила і робити її більш поступливою. Тому чим швидше європейці почнуть готуватися до президентства Трампа, тим краще. З іншого боку, у Європи залишилося дуже мало часу, щоб відмовитися від китайського ринку і модернізувати цифровий сектор. І при цьому потрібно не забувати про зміцнення власної обороноздатності, яка також вимагає значних фінансових вливань.

Простіше кажучи, Європа перебуває у становищі, де в неї є менше року, щоб стати дорослою і самостійною. Чи можливо це? Відповідати на це запитання не буду, бо не хочу вас засмучувати.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому НАТО мусить вчитися у країн Скандинавії та Балтії?

Мінна Аландер, співробітниця Фінського інституту міжнародних відносин (FIIA) підготувала доповідь для Центру аналізу європейської політики (CEPA), що демонструє, наскільки Скандинавсько-Балтійський регіон добре підготовлений до можливої війни з росією.

Фактично доповідь Аландер, як сказав би Павло Клімкін, «по-дружньому тролить» Північноатлантичний альянс, бо вона є гарним прикладом того, чим мало б займатися НАТО в період дворічного вторгнення росії в Україну.

У матеріалі очікувано приділяється велика увага Силам оборони Фінляндії, але окрім цього Мінна Аландер наводить цікаві дані про стан оборонного комплексу країн Скандинавії та Балтії. Авторка підкреслює, що Україна надає Європі час, щоб та підготувалася до стримування росії, і Скандинавсько-Балтійський регіон показує приклад як це зробити ефективніше.

Ключові тези:

• Сили оборони Фінляндії отримали додаткове фінансування для виробництва боєприпасів і негайно уклали нові контракти навесні 2022 року, невдовзі після вторгнення росії в Україну. Як наслідок, запаси країни наповнюються до такої міри, що виникає потреба в додаткових складських потужностях.

• Країни Балтії підписали кілька спільних угод про закупівлю ключових систем озброєнь, таких як HIMARS і ATACMS. Серед інших балтійських ініціатив можна відзначити спільну закупівлю Латвією та Естонією систем протиповітряної оборони IRIS-T і Балтійські заходи зі зміцнення спільного кордону з росією для підвищення спроможності блокувати та сповільнювати пересування противника.

• Фінляндія працює над тим, щоб більш ніж подвоїти виробництво артилерійських боєприпасів, що зробить її одним із найбільших виробників у Європі. Данія, Фінляндія, Норвегія та Швеція нещодавно підписали угоду в рамках NORDEFCO про спільне збільшення виробництва боєприпасів, що має на меті посилити безпеку поставок у регіоні та забезпечити довгострокову підтримку Україні.

• Латвія відновила призов до армії з січня 2024 року, Литва зробила це в 2015 році, а в Естонії призов існує з 1990-х років. Усі три балтійські країни перебувають на шляху досягнення цілі витрат на оборону в розмірі 3% від ВВП, що на 50% перевищує вимоги НАТО.

• На сьогоднішній день Фінляндія має військові сили, з якими російські планувальники змушені рахуватися. Вони включають в себе чисельність військ воєнного часу в розмірі 280 000 осіб, резерви до 870 000 осіб, одну з найбільших артилерійських сил в Європі, а також потужні ВПС, які поповнюються новими винищувачами F-35.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому американці не думають про поразку України?

Британський історик Ніл Ферґюсон у своїй новій колонці для Bloomberg намагається «застерегти самовдоволених американців», які замало розмірковують про катастрофічні наслідки можливої поразки України. У статті також розглядаються сценарії поразки Ізраїлю і Тайваню, але я вирішив зберегти фокус саме на контексті нашої війни.

На моє здивування Ферґюсон вдається до нетипової аргументації, використовуючи приклади з британської літератури та кінематографа, які показують альтернативний розвиток історичних подій. Як приклад автор наводить роман Лена Дейтона «СС-ГБ», який описує страшну реальність під час окупації Великої Британії нацистами. На думку історика, подібні твори змушують британців пам'ятати про те, що поразка може бути ближчою, ніж здається на перший погляд.

Ферґюсон стверджує, що на відміну від українців, американці не вважають за потрібне замислюватися над поганими сценаріями, що стає причиною їхньої нездатності адекватно оцінювати реальність і вчасно реагувати на виклики в нестабільному світі:

«За певних обставин уява поразки може підірвати ваш бойовий дух. Але вона також може сфокусувати свідомість на нагальній необхідності не програти. Українцям неважко уявити, що означає поразка сьогодні. Вони бачили тіла, розкидані вулицями Бучі. Вони знають, на які жахи здатна колоніальна армія путіна»

Також автор згадує ганебну втечу США з Афганістану і те, як швидко американське суспільство забуло про цей жахливий епізод. На думку історика саме це пояснює нездатність американців оцінити наслідки можливої поразки України у війні.

Не можу не погодиться. Візуалізація власної поразки дає можливість суспільству зберігати зв'язок із реальністю та відповідально захищати світ, у якому воно живе. Але в одному Ніл Ферґюсон помиляється. Як не парадоксально, українське суспільство все ще потребує усвідомлення можливості сценарію колапсу нашої державності. Тут ми нічим не відрізняємося від американців. Щоправда, у них, на відміну від нас, є ресурс на те, щоб побути самовпевненими і при цьому вижити як нація.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

П'ять правил, які збережуть США у статусі глобальної держави

Якуб Григель, професор Католицького університету Америки, та Уесс Мітчелл, колишній помічник Майка Помпео у справах Європи та Євразії, написали статтю для Foreign Policy, в якій вони перелічують п’ять правил для захисту інтересів Сполучених Штатів в Україні, Ізраїлі та Тайвані.

Автори проводять історичні паралелі з імперіями минулого, які також стикалися з напруженістю на своїх далеких кордонах. Григель і Мітчелл буквально закликають американські еліти нарешті пригадати, що США є імперією нового зразка і зробити все, щоб на її далеких геополітичних кордонах панував мир і прядок.

Насправді, факт того, що у поважному виданні публікуються покрокові інструкції для американських еліт, яким ще потрібно доводити важливість захисту їхніх же інтересів, свідчить про кризу лідерства у Вашингтоні. Проте ось ті самі п’ять правил:

1. Остаточно позбавтеся ілюзій, що загарбницькі війни є пережитком минулого

Ця порада може видатися банальною, але деякі лідери в Європі все ще вважають, що після вторгнення росії в Україну, наступний виток експансії — неможливий. Жодні міжнародні інститути чи зведення правил не завадять суперникам Сполучених Штатів прагнути до розширення свого контролю над ключовими регіонами Євразії, де Вашингтон має життєво важливих економічних і політичних партнерів.

2. Озброєні союзники — найкращий фактор стримування суперників

Якщо ми розглядаємо Україну, Ізраїль і Тайвань як геополітичний кордон США, то найкращий спосіб захистити цей кордон — перетворити кожного союзника на озброєний форпост. Ба більше, мотивація таких держав упирається в особистий інтерес — забезпечити власне виживання. Без подібних форпостів США довелося б витрачати набагато більше власної крові та ресурсів.

3. Ваші союзники мають не тільки оборонятися, а й атакувати агресора

Інакше кажучи, здатність України завдавати ударів по російських військових об'єктах у глибині окупованого Криму або безпосередньо за кордоном послабить наступальні дії росії. Так само Тайвань міг би більш ефективно стримувати Китай, якби він мав можливості та волю завдавати удару не тільки по атакуючих силах, а й по китайських портах. Стримування набагато ефективніше, коли той, хто обороняється, не просто тримає фортецю, а має можливість завдати удару по тилах нападника. Надання далекобійної зброї державі-форпосту — це хороша інвестиція.

4. Ваша репутація залежить від боєздатності ваших союзників

Репутація, набута або втрачена на одному з фронтів, обов'язково позначиться на іншій лінії зіткнення. Держави-хижаки стежать за тим, як велика держава справляється з іншими, часто віддаленими геополітичними кордонами, щоб оцінити рівень її могутності та компетентність керівництва. Це означає, що США необхідно використати можливість завдати стратегічної поразки росії, слабкішій з двох головних суперників Сполучених Штатів, до того, як сильніший з них, Китай, буде готовий до війни проти Тайваню. Вашингтон не повинен намагатися змінювати пріоритети на середині шляху.

5. Захоплення одного з форпостів має безповоротні наслідки

Якщо наддержава витісняється зі своїх геополітичних кордонів, то відновити колишній статус-кво в найближчому майбутньому практично неможливо як з військових, так і з політичних причин. Простіше кажучи, якщо Сполучені Штати сьогодні залишать Україну, Ізраїль або Тайвань, і ці країни потраплять у сферу впливу країн-хижаків, навряд чи це можна буде змінити впродовж нашого життя без значно більших втрат, ніж якби Вашингтон просто допоміг своїм союзникам захистити себе належним чином від самого початку.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як Франція та Німеччина сперечаються про Україну та Сполучені Штати

Politico пише, що Париж та Берлін перебувають у клінчі щодо стратегії ведення війни в Україні та удосконалення архітектури європейської безпеки. Зокрема видання акцентує увагу на тому, що між країнами існують глибокі розбіжності з питання подальшої ролі Сполучених Штатів у Європі.

Франція, будучи ядерною державою, давно пропагує те, що вона називає «стратегічною автономією», яка має на увазі здатність Європи діяти самостійно у сфері оборони за допомогою власного військово-промислового комплексу. Німеччина ж прагне підтримувати тісні зв'язки зі Сполученими Штатами в галузі безпеки.

Насправді просування Еммануелем Макроном «стратегічної автономії» пророкує майбутню турбулентність із приходом до влади Дональда Трампа, але поки що далі розмов справа не йде. Прямо зараз Франція програє конкуренцію Німеччині за лідерство в українському питанні. Підтвердженням цього є дані Кільського інституту, які свідчать, що Париж зобов'язався надати Україні лише 3% від обіцяних Берліном 17,1 мільярда євро на озброєння.

При цьому французи парирують це тим, що вони нібито постачають Україні зброю, яка «змінює гру» на полі бою. Є великі сумніви, що 50 ракет SCALP на місяць здатні кардинально змінити правила гри. Навіть незважаючи на те, що Берлін поки що не готовий постачати Україні крилаті ракети TAURUS, він є ближчим до «стратегічної автономії», ніж Париж.

З іншого боку, мені здається, що підписання безпекової угоди між Францією та Україною посилить позиції Макрона в перегонах за лідерство в українському питанні, але все ще не зробить його лідером. Втім, створення франко-німецької «коаліції ППО» для України демонструє, що конструктивна конкуренція між країнами сприяє нашим інтересам.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Експертна спільнота кричить про неготовність Європи до війни

Тільки подивіться на рекомендовані матеріали на сайті Центру аналізу європейської політики (CEPA): «Тривога з приводу Трампа», «Послання до НАТО: будьте схожі на країни Балтії», «Європо, будь ласка, зосередьтеся на військових основах». Заголовки буквально кричать усьому континенту про необхідність готуватися до непростих часів.

З одного боку, послання як ніколи лаконічні й точні, з іншого — у Європи залишилося 9 місяців на підготовку до ймовірного обрання Трампа і трохи більше 4-х місяців до правого повороту Європарламенту. Можливо, зараз у Вашингтоні перебуває остання адміністрація, яка взагалі читає звіти аналітичних центрів перед ухваленням рішень стратегічного характеру.

Здається, Макрон дуже пізно почав говорити про «стратегічну автономію» Європи. Замість цього потрібно терміново розробляти концепцію «оперативного гасіння пожеж».

До речі, скоро перекладу один з перерахованих вище матеріалів, тож очікуйте.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому Обама кинув Україну?

Колишній головнокомандувач НАТО в Європі Веслі Кларк дав дуже цікаве та змістовне інтерв'ю Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), в якому він детально розбирає прорахунки політики США щодо України.

Хочу виділити один з найцікавіших фрагментів цього інтерв'ю. Кларк коментує реакцію адміністрації Обами на анексію Криму і війну на Донбасі. Я не зовсім розумію як трактувати тезу про «не цілком суверенну державу», але дуже схоже на те, що Обама подумки помістив Україну в зону впливу росії, що не дивно:

«Я стверджував, що це була війна за підкорення України, але радники Обами були скептично налаштовані, трактуючи це як якесь непорозуміння між сторонами і вважали, що Україна не цілком суверенна держава. Вони бачили в цьому якесь грошове підґрунтя, організовану злочинність і не вважали це серйозною загрозою, віддаючи пріоритет співпраці з путіним щодо іранської ядерної угоди.

Адміністрація Обами припустилася критичної помилки. Поворот до Азії дав сигнал про відсутність інтересу до європейських справ. Фраза Обами путіну, що пропонує "більшу свободу", могла ненавмисно заохотити російську нахабність. Послання здавалося таким: ми зосереджені на Азії, тож Європа для нас менш важлива»

Зараз європейські лідери у напівпритомному стані кричать про те, що Дональд Трамп хоче відмовитися від Європи, хоча Барак Обама свого часу проводив схожу політику, жертвою якої стала саме Україна. Причому Обама ніколи не декларував відмову від Європи публічно, що не дозволяло клеймити його «зрадником». Трамп принаймні чесно говорить про свої погляди. Ба більше, він дає європейцям інструкцію — якщо Європа не подбає про власну безпеку, то США точно не будуть цим займатися.

Повний переклад інтерв'ю Веслі Кларка можна прочитати тут. Наполегливо раджу ознайомиться.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому дует Шольца і Байдена гальмує допомогу Україні?

Politico опублікував статтю під назвою «Чому Захід втрачає Україну», у якій обговорюються різні причини можливої поразки України у війні. Але одна з причин заслуговує на особливу увагу — «не дуже динамічний дует» Олафа Шольца і Джо Байдена, який досяг політичного повноліття за часів холодної війни і широко поширеного страху перед ядерним армагеддоном.

Видання поспілкувалося з експертами та дипломатами, які дали розгорнуті характеристики Шольца і Байдена, а також людей, які впливають на ухвалювані ними рішення. Джерела зазначають, що обидва політика не схильні до ризику, дотримуються лівих поглядів, а також «інстинктивно з підозрою ставляться до збройного втручання», що часто є причиною повільного ухвалення рішень щодо допомоги Україні.

Характеристика Джо Байдена тут влучна як ніколи. Можливо, я вже набрид зі своїми рефлексіями стосовно виходу США з Афганістану, але співрозмовники Politico також трактують цю катастрофу як прагнення Байдена уникати будь-яких силових сценаріїв.

Експерти також відзначили ключову роль радників, а саме роль Джейка Саллівана, Вольфганга Шмідта та Єнса Плетнера. Джерела охарактеризували Саллівана як «високоінтелектуального», який «не має глибокого досвіду в галузі національної безпеки», «орієнтованого на кар'єру» і «не володіє емоційним інтелектом». Шмідт «невіддільний від Шольца», «дуже обережний», «в основному боїться росію», «не такий великий експерт із зовнішньої політики, яким він себе вважає». Плетнер, зі свого боку, описується як «суперблизька довірена людина», «доброзичливий до росії», «непереконаний в тому, що напад на Україну — це напад на всіх нас».

Треба визнати, що росія дуже вміло експлуатує історичні вразливості західних еліт, що є результатом ретельного дослідження своїх опонентів. Це та сама «довга воля», якої позбавлена Україна і Захід. Ті ж Сполучені Штати ніколи не вкладалися у вивчення росії так, як вони вкладаються у вивчення Китаю. Як наслідок — утворення вакууму знань, яким росіяни так успішно користуються, наповнюючи його різними лякаючими міфами.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Джо Байден у 1997 році передбачив союз росії та Ірану

Знайшов кумедне відео, датоване 1997 роком, де на якомусь заході Джо Байден, тоді ще будучи сенатором, розповідає аудиторії історію про те, як росіяни погрожували йому вступити в союз із Китаєм у відповідь на розширення НАТО:

«І тут росіяни мені кажуть: "Будете продовжувати розширювати НАТО, ми візьмемо і подружимося з Китаєм". Я мало не засміявся, ледь стримався, і відповів: "Успіху вам, хлопці. Якщо не вийде з Китаєм, спробуйте Іран»

Як у воду глядів, але є один нюанс. Йде 2024 рік. Китай, Іран і росія є ядром «вісі зла», яка узгоджено і послідовно послаблює позиції США по всьому світу. Байден із того покоління американських політиків, які звикли до того, що глобальне лідерство США ніхто не ставить під сумнів. Він ніколи не вирізнявся особливою далекоглядністю, і стан справ на українському фронті тому підтвердження.

Американці не можуть зрозуміти одного: якщо росіяни кажуть, що вони вступлять у союз із Китаєм — вони реально це зроблять. Якщо росіяни розмірковують про ядерний ультиматум і перевірку п'ятої статті НАТО — вони реально про це думають, і у вас не повинно бути сумнівів, що вони зважаться на це.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана