Як Франція та Німеччина сперечаються про Україну та Сполучені Штати

Politico пише, що Париж та Берлін перебувають у клінчі щодо стратегії ведення війни в Україні та удосконалення архітектури європейської безпеки. Зокрема видання акцентує увагу на тому, що між країнами існують глибокі розбіжності з питання подальшої ролі Сполучених Штатів у Європі.

Франція, будучи ядерною державою, давно пропагує те, що вона називає «стратегічною автономією», яка має на увазі здатність Європи діяти самостійно у сфері оборони за допомогою власного військово-промислового комплексу. Німеччина ж прагне підтримувати тісні зв'язки зі Сполученими Штатами в галузі безпеки.

Насправді просування Еммануелем Макроном «стратегічної автономії» пророкує майбутню турбулентність із приходом до влади Дональда Трампа, але поки що далі розмов справа не йде. Прямо зараз Франція програє конкуренцію Німеччині за лідерство в українському питанні. Підтвердженням цього є дані Кільського інституту, які свідчать, що Париж зобов'язався надати Україні лише 3% від обіцяних Берліном 17,1 мільярда євро на озброєння.

При цьому французи парирують це тим, що вони нібито постачають Україні зброю, яка «змінює гру» на полі бою. Є великі сумніви, що 50 ракет SCALP на місяць здатні кардинально змінити правила гри. Навіть незважаючи на те, що Берлін поки що не готовий постачати Україні крилаті ракети TAURUS, він є ближчим до «стратегічної автономії», ніж Париж.

З іншого боку, мені здається, що підписання безпекової угоди між Францією та Україною посилить позиції Макрона в перегонах за лідерство в українському питанні, але все ще не зробить його лідером. Втім, створення франко-німецької «коаліції ППО» для України демонструє, що конструктивна конкуренція між країнами сприяє нашим інтересам.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Експертна спільнота кричить про неготовність Європи до війни

Тільки подивіться на рекомендовані матеріали на сайті Центру аналізу європейської політики (CEPA): «Тривога з приводу Трампа», «Послання до НАТО: будьте схожі на країни Балтії», «Європо, будь ласка, зосередьтеся на військових основах». Заголовки буквально кричать усьому континенту про необхідність готуватися до непростих часів.

З одного боку, послання як ніколи лаконічні й точні, з іншого — у Європи залишилося 9 місяців на підготовку до ймовірного обрання Трампа і трохи більше 4-х місяців до правого повороту Європарламенту. Можливо, зараз у Вашингтоні перебуває остання адміністрація, яка взагалі читає звіти аналітичних центрів перед ухваленням рішень стратегічного характеру.

Здається, Макрон дуже пізно почав говорити про «стратегічну автономію» Європи. Замість цього потрібно терміново розробляти концепцію «оперативного гасіння пожеж».

До речі, скоро перекладу один з перерахованих вище матеріалів, тож очікуйте.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому Обама кинув Україну?

Колишній головнокомандувач НАТО в Європі Веслі Кларк дав дуже цікаве та змістовне інтерв'ю Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), в якому він детально розбирає прорахунки політики США щодо України.

Хочу виділити один з найцікавіших фрагментів цього інтерв'ю. Кларк коментує реакцію адміністрації Обами на анексію Криму і війну на Донбасі. Я не зовсім розумію як трактувати тезу про «не цілком суверенну державу», але дуже схоже на те, що Обама подумки помістив Україну в зону впливу росії, що не дивно:

«Я стверджував, що це була війна за підкорення України, але радники Обами були скептично налаштовані, трактуючи це як якесь непорозуміння між сторонами і вважали, що Україна не цілком суверенна держава. Вони бачили в цьому якесь грошове підґрунтя, організовану злочинність і не вважали це серйозною загрозою, віддаючи пріоритет співпраці з путіним щодо іранської ядерної угоди.

Адміністрація Обами припустилася критичної помилки. Поворот до Азії дав сигнал про відсутність інтересу до європейських справ. Фраза Обами путіну, що пропонує "більшу свободу", могла ненавмисно заохотити російську нахабність. Послання здавалося таким: ми зосереджені на Азії, тож Європа для нас менш важлива»

Зараз європейські лідери у напівпритомному стані кричать про те, що Дональд Трамп хоче відмовитися від Європи, хоча Барак Обама свого часу проводив схожу політику, жертвою якої стала саме Україна. Причому Обама ніколи не декларував відмову від Європи публічно, що не дозволяло клеймити його «зрадником». Трамп принаймні чесно говорить про свої погляди. Ба більше, він дає європейцям інструкцію — якщо Європа не подбає про власну безпеку, то США точно не будуть цим займатися.

Повний переклад інтерв'ю Веслі Кларка можна прочитати тут. Наполегливо раджу ознайомиться.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому дует Шольца і Байдена гальмує допомогу Україні?

Politico опублікував статтю під назвою «Чому Захід втрачає Україну», у якій обговорюються різні причини можливої поразки України у війні. Але одна з причин заслуговує на особливу увагу — «не дуже динамічний дует» Олафа Шольца і Джо Байдена, який досяг політичного повноліття за часів холодної війни і широко поширеного страху перед ядерним армагеддоном.

Видання поспілкувалося з експертами та дипломатами, які дали розгорнуті характеристики Шольца і Байдена, а також людей, які впливають на ухвалювані ними рішення. Джерела зазначають, що обидва політика не схильні до ризику, дотримуються лівих поглядів, а також «інстинктивно з підозрою ставляться до збройного втручання», що часто є причиною повільного ухвалення рішень щодо допомоги Україні.

Характеристика Джо Байдена тут влучна як ніколи. Можливо, я вже набрид зі своїми рефлексіями стосовно виходу США з Афганістану, але співрозмовники Politico також трактують цю катастрофу як прагнення Байдена уникати будь-яких силових сценаріїв.

Експерти також відзначили ключову роль радників, а саме роль Джейка Саллівана, Вольфганга Шмідта та Єнса Плетнера. Джерела охарактеризували Саллівана як «високоінтелектуального», який «не має глибокого досвіду в галузі національної безпеки», «орієнтованого на кар'єру» і «не володіє емоційним інтелектом». Шмідт «невіддільний від Шольца», «дуже обережний», «в основному боїться росію», «не такий великий експерт із зовнішньої політики, яким він себе вважає». Плетнер, зі свого боку, описується як «суперблизька довірена людина», «доброзичливий до росії», «непереконаний в тому, що напад на Україну — це напад на всіх нас».

Треба визнати, що росія дуже вміло експлуатує історичні вразливості західних еліт, що є результатом ретельного дослідження своїх опонентів. Це та сама «довга воля», якої позбавлена Україна і Захід. Ті ж Сполучені Штати ніколи не вкладалися у вивчення росії так, як вони вкладаються у вивчення Китаю. Як наслідок — утворення вакууму знань, яким росіяни так успішно користуються, наповнюючи його різними лякаючими міфами.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Джо Байден у 1997 році передбачив союз росії та Ірану

Знайшов кумедне відео, датоване 1997 роком, де на якомусь заході Джо Байден, тоді ще будучи сенатором, розповідає аудиторії історію про те, як росіяни погрожували йому вступити в союз із Китаєм у відповідь на розширення НАТО:

«І тут росіяни мені кажуть: "Будете продовжувати розширювати НАТО, ми візьмемо і подружимося з Китаєм". Я мало не засміявся, ледь стримався, і відповів: "Успіху вам, хлопці. Якщо не вийде з Китаєм, спробуйте Іран»

Як у воду глядів, але є один нюанс. Йде 2024 рік. Китай, Іран і росія є ядром «вісі зла», яка узгоджено і послідовно послаблює позиції США по всьому світу. Байден із того покоління американських політиків, які звикли до того, що глобальне лідерство США ніхто не ставить під сумнів. Він ніколи не вирізнявся особливою далекоглядністю, і стан справ на українському фронті тому підтвердження.

Американці не можуть зрозуміти одного: якщо росіяни кажуть, що вони вступлять у союз із Китаєм — вони реально це зроблять. Якщо росіяни розмірковують про ядерний ультиматум і перевірку п'ятої статті НАТО — вони реально про це думають, і у вас не повинно бути сумнівів, що вони зважаться на це.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Сценарії атаки росії на країни НАТО

На Foreign Policy вийшла стаття, яка описує можливі сценарії атаки росії на країни НАТО. Її автор — Франц-Штефан Гаді, старший науковий співробітник Міжнародного інституту стратегічних досліджень, який вивчає потенційні конфлікти по всьому світу. У своїй статті Гаді закликає НАТО уникнути недооцінки росії та її можливості відновити ресурси для повномасштабної або часткової атаки на альянс.

Автор вважає, що головним пріоритетом НАТО на випадок майбутньої війни з росією залишається захист Естонії, Латвії та Литви. Військові планувальники блоку передбачають різні сценарії: російські війська можуть захопити країни Балтії під час вторгнення, або ж вони можуть зайняти невеликі ділянки території, щоб перевірити і підірвати готовність НАТО захищати невеликі держави від росії.

У контексті окупації країн Балтії військові планувальники НАТО також розглядали можливість нападу або окупації росією Сувалкського коридору — географічної ділянки вздовж литовсько-польського кордону, що простягається приблизно на 100 кілометрів між Білоруссю і Калінінградом. У разі війни російські війська можуть зайняти цю ділянку суші, відрізавши Естонію, Латвію і Литву від решти частини НАТО. Такий звичайний військовий крок може бути підкріплений гібридними заворушеннями серед етнічних росіян у країнах Балтії.

Від себе хочу додати, що мені абсолютно не близька думка, що росія потребує багато часу і ресурсів, щоб зважитися на перевірку п'ятої статті НАТО. Потрібно розуміти, що атака на альянс — це не обов'язково сухопутний марш на Берлін. Щоб занурити блок у глибоку кризу, росії необхідно продемонструвати всьому світу неготовність НАТО захищати своїх членів. Відсутність відповіді на окупацію кількох прикордонних міст умовної Естонії назавжди підірве репутацію всього блоку. Додайте до цього ядерний ультиматум, який виступить додатковою «мотивацією» для альянсу не чинити опір.

Велика проблема в тому, що члени НАТО по різному сприймають загрозу росії, тому блоку важко напрацювати спільний план на випадок агресії. Якщо країни Балтії тверезо готуються до вторгнення, та ж Німеччина останнім часом дедалі частіше наголошує на своєму небажанні бути втягнутою у війну в Україні навіть опосередковано. Це загалом демонструє низьку готовність превентивно стримувати росію, а також ставить під сумнів рішучість ключових членів у захисті пʼятої статті НАТО.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Європейський Союз має направити свої війська в Україну

Александер Кроутер, старший науковий співробітник CEPA, та Джахара Матісек, професор Військово-морського коледжу США, написали статтю для Центру аналізу європейської політики (CEPA), в якій стверджують, що лідери ЄС мають направити війська в Україну. Автори вважають, що ризик того, що росія може перемогти у війні, дуже високий, тому зараз Європейський Союз має історичний шанс довести свою рішучість захистити не лише Україну, а й увесь континент.

Судячи з усього раптовий проблиск лідерства Еммануеля Макрона заохотив експертну спільноту стати на захист французького президента, що зіткнувся зі шквалом критики з боку Німеччини, Польщі, Чехії та Іспанії, які виступили проти розгортання європейських сил в Україні. Насправді потрібно зробити все, щоб зміцнити позицію Макрона в цьому питанні та не дозволити маргіналізувати дискусію про військову присутність країн Європи в Україні.

Незважаючи на сміливий посил статті, автори вважають, що в разі розгортання збройних сил, ЄС має надіслати чіткий сигнал путіну про те, що блок буде проводити лише оборонні операції. Я з цим кардинально не згоден, тому що путіна потрібно бити його ж зброєю — страхом невизначеності.

Ключові тези:

• З 2003 року Європейський Союз розгорнув 37 військових місій на трьох континентах, що дає йому змогу надавати допомогу Україні в різних сферах — від логістики до охорони українсько-білоруського кордону або захисту великих українських міст на захід від Дніпра від російської агресії.

• Будь-які перекинуті сили ЄС вивільнять українські підрозділи для використання на фронті. Пасивна підтримка дасть змогу ЄС реформувати українську логістику та наблизити об'єкти технічного обслуговування до лінії фронту, щоб не перекидати техніку до Польщі та Румунії для ремонту.

• Стратегічна автономія ЄС дає європейцям можливість переконливо проводити політику, незалежну від НАТО і США. Американська стратегічна бездіяльність, що триває, означає, що ЄС може захопити ініціативу щодо захисту та підтримки України на ділі, а не тільки на словах.

• Військова присутність ЄС має продемонструвати готовність до захисту незалежної та демократичної України. Такі захисні сили Європейського Союзу узаконили б роль і значення блоку, оскільки їхнім головним завданням був би захист цивільного населення та інфраструктури.

• Оскільки ЄС уже здійснює Місію військової допомоги на підтримку України (EUMAM-Ukraine) для підготовки 40 000 українських солдатів, перекидання сил під прапором ЄС до України підвищить якість підготовки, оскільки радники та інструктори блоку отримають можливість спостерігати за українськими ТТП (тактикою, технікою та процедурами).

• Зрештою, у ЄС буде можливість зупинити імперське захоплення земель, сміливо спрямувавши на Україну оборонні сили. Також американським політикам буде важко звинуватити європейців у бездіяльності, якщо європейські війська будуть направлені в зону бойових дій.

• Очевидно, що присутність сил ЄС в Україні пов'язана з ризиком, але неприйняття ризику — це те, що путін прагне використати у власних цілях. ЄС не може дозволити паралізувати себе страхом, що його військові можуть зазнати втрат. Це буде виключно оборонна місія, спрямована на підтримання суверенітету і миру на європейському континенті.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Слабкість Шольца підриває лідерство Німеччини в українському питанні

За шість місяців до виборів у Саксонії Олаф Шольц відвідав Дрезден, де провів «Бесіди канцлера» — півторагодинний формат, де німці можуть поставити голові уряду будь-яке запитання. Тема відправки європейських військ на український фронт хвилювала німців не менше за внутрішні проблеми. На жаль, Шольц продовжив заперечувати навіть теоретичну участь Німеччини у війні проти росії та видав цитату, яка лише підкреслює безпорадність канцлера:

«Дипломати замість гранат — це пропозиція, яку ми разом скандуємо в бік Кремля і Москви»

Якась фантастична наївність. Я розумію, що тема війни є токсичною в будь-якому електоральному процесі, але ж ніхто не змушує Шольца просто зараз ухвалити рішення відправити німецьких солдатів в Україну. Йдеться про можливі сценарії реагування на погіршення ситуації на українському фронті. Це базовий рівень стратегічного планування, тому такі країни як Німеччина не мають права нехтувати цим.

Навіть Борис Пісторіус стверджує, що протягом восьми років (а скоріше за все ще раніше) зіткнення з Росією майже неминуче. Якщо це не припущення на найвищому рівні, що німецькі солдати стрілятимуть у російських солдатів, то що це?

Можу помилятися, але напрошується тільки один висновок: лідерство Німеччини в українському питанні може бути підірвано через персональний страх Шольца, а не всієї системи.

Цікаво, якщо в один день Сувалкський коридор таки схлопнеться, які шанси, що Шольц прозріє?

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як бавовна з Китаю ставить під загрозу виробництво снарядів для України

South China Morning Post пише, що Європа бореться з нестачею пороху, який використовується у виготовленні снарядів різних видів, що ставить під загрозу оперативність поставок боєприпасів в Україну. Річ у тім, що для виробництва пороху потрібен особливий вид бавовни, яку переважно постачають із Китаю, а Пекін, в свою чергу, припинив постачання бавовни в ЄС.

У Європі дуже мало виробників пороху. Серед них такі компанії, як Eurenco з підприємствами у Франції, Бельгії та Швеції, і Nitrochemie, основна частина якої належить Rheinmetal. Однак ці компанії не в змозі виробляти порох у необхідних кількостях. Нагадаю, що європейці поспіхом намагаються наростити випуск снарядів — з нинішніх 300-400 тисяч на рік до заявлених 1,3 мільйона.

До речі, нещодавно Еммануель Макрон на конференції, присвяченій підтримці України, також порушив питання нестачі деяких компонентів для виробництва боєприпасів і особливо акцентував увагу на дефіциті пороху. Такими темпами концепція Макрона про «стратегічну автономію» Європи може отримати друге дихання, бо наразі континент залежний від країни, яка прагне його поглинути (або вже поглинула), якщо не військовим шляхом, то економічно. Також не треба забувати про ймовірний сценарій військового зіткнення між США та Китаєм в найближчі десять років, тому залежність від Пекіна в таких стратегічних галузях смертеподібна.

Поки ми жартували про «бавовну» в росії, потрібно було переживати про бавовну з Китаю.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Шанси застосування росією ядерної зброї зростають

Вільям Альберк, директор зі стратегії та контролю над озброєннями в Міжнародному інституті стратегічних досліджень (IISS), написав дуже важливу замітку, в якій він намагається по новому осмислити ядерну доктрину росії, ґрунтуючись на її поведінці у дворічній війні проти України. Один із ключових висновків Альберка полягає в тому, що в Кремлі дуже добре усвідомлюють схильність країн НАТО берегти своїх військових і цивільних, тож у росії може виникнути стимул застосувати ядерну зброю, щоб завдати неприйнятної кількості втрат збройним силам альянсу і змусити його капітулювати.

Що швидше Захід відмовиться від ліберальних установок і продемонструє агресору рішучість захищати не тільки свою територію, а й власну картину світу, то краще. Бо вся «вісь зла» позиціонує низьку толерантність до втрат як один зі своїх козирів у майбутніх війнах. Це не означає, що Заходу треба стати кровожерливим, але що точно йому необхідно зробити — це збільшити власний больовий поріг, чим зараз, до речі, займається Еммануель Макрон.

Ключові тези:

• Здатність росіян зазнавати втрат має ключові наслідки для американської та російської військової стратегії, оскільки дві країни намагаються визначити поріг «неприйнятних втрат», щоб змусити іншу сторону поступитися. Якщо толерантність США та їхніх союзників до втрат серед особового складу і матеріальних засобів буде на порядок нижчою, ніж у росії, то в разі прямої конфронтації у Кремля може виникнути стимул застосувати ядерну зброю, щоб завдати неприйнятної кількості втрат збройним силам НАТО і змусити їх капітулювати.

• У міру того як росія знищує цивільну інфраструктуру в Україні, складається враження, що російське керівництво дотримується стратегії, за якої жертви серед цивільного населення є характерною рисою, а не наслідком його кампанії. Це контрастує з цілями Сполучених Штатів, які прагнуть звести до мінімуму втрати серед цивільного населення під час військових операцій, зокрема за рахунок використання високоточної зброї та вдосконалених процедур прицілювання.

• Не варто забувати, що росія також більш терпима до втрат серед власного цивільного населення, ніж США. Вона провела обмежену евакуацію цивільних осіб поблизу російсько-українського кордону і не прагнула забезпечити надійний захист прикордонних районів. Натомість пріоритетом став захист вищого керівництва країни та ядерного командування. Це вказує на те, що в разі війни існує ймовірність того, що росія націлить ядерну зброю на цивільне населення НАТО, щоб швидко зломити волю Заходу, не доводячи справу до загальної ядерної війни зі США, при цьому не боячись власних жертв у разі відповіді.

• Успіх української ППО в перехопленні російських крилатих ракет показав уразливість російського ядерного військового планування. Майже всі звичайні ракети, що стоять на озброєнні росії, мають ядерні аналоги. Високий відсоток українських перехоплень цих ракет дає змогу припустити, що росія також може зіткнутися з труднощами під час калібрування ядерних ударів із використанням їхніх ядерних варіантів. Уразливість ракет Х-101 і Х-102 перед ППО України означає, що росії, можливо, доведеться використовувати кілька ракет, щоб збільшити ймовірність успішного удару.

• Україна також збила балістичні ракети «Іскандер» та «Кинджал». Раніше російські джерела стверджували, що ці системи невразливі для ППО. Якщо ядерні варіанти цих ракет зіткнутися зі схожими проблемами, то Москві доведеться випустити більшу кількість ракет з ядерними боєголовками, щоб прорвати оборону НАТО і вразити ціль. Така атака ризикує бути трактована США як набагато масштабніший ядерний удар, незважаючи на більш обмежені наміри росії, що може призвести до масштабування ядерного конфлікту.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Франція створює коаліцію для відправки військ в Україну

Politico пише, що Франція створює альянс країн, готових до відправки західних військ в Україну, і тим самим поглиблює своє протистояння з більш обережним Берліном.

У п'ятницю міністр закордонних справ Франції Стефан Сежурне перебував у Литві, де зустрівся зі своїми колегами з країн Балтії та України, щоб підтримати ідею про те, що іноземні війська можуть зрештою допомогти Україні в таких сферах, як розмінування.

Потрібно розуміти, що країни Балтії мають надто маленьку армію, слабкий мобілізаційний потенціал і вразливе географічне розташування (не треба забувати про Сувалкський коридор), щоб відправляти своїх солдатів в Україну. Тому на даному етапі Естонію, Латвію та Литву варто залучати для другорядних завдань. Інакше, стабілізувавши фронт в Україні, можна подарувати можливість ворогу відкрити другий фронт в умовній Естонії.

Мені здається, що бойовий кістяк альянсу, який будує Франція, має складатися з країн, які менш вразливі до нападу росії. Насамперед Варшава є ідеальним союзником для Парижа в цій ініціативі. До речі, буквально днями очільник МЗС Польщі Радослав Сікорський дав сигнал, що поляки також не виключають можливість участі в українській кампанії.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Польща запропонує країнам НАТО збільшити витрати на оборону

Bloomberg пише, що Анджей Дуда під час переговорів із президентом США Джо Байденом запропонує країнам НАТО підвищити мінімальний рівень витрат на оборону до 3% від ВВП. Разом із Дудою до США вирушає і прем'єр-міністр Дональд Туск, що демонструє єдність польського керівництва в прагненні зміцнити східний фланг Північноатлантичного альянсу.

До речі, ідея про підвищення рівня витрат на оборону виникла у поляків не вчора. Ще в березні 2022 року, у самий розпал російського вторгнення в Україну, Дуда підписав закон, який збільшив витрати на оборону до 3% від ВВП, що стало одним із найвищих показників у НАТО. Також президент Польщі віддав наказ удвічі збільшити кількість військовослужбовців, які проходять службу в армії.

Поляки одним пострілом вбивають двох зайців. Слідом за Францією Польща бере на себе ініціативу в питанні зміцнення обороноздатності НАТО, а також підтримує репутацію відповідального союзника в очах Дональда Трампа, який регулярно сварився з іншими членами альянсу через недостатнє фінансування власних оборонних секторів.

Найцікавіше, що Анджей Дуда, так само як і Емманюель Макрон, більше не зможе балотуватися в президенти, що спонукає його замислюватися про свою історичну спадщину. Тож у Франції та Польщі є все необхідне, щоб здійснити історичний прорив у питанні безпеки європейського континенту.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Макрон здійснює революцію в головах західних еліт

В інтерв'ю французькому національному телебаченню Еммануель Макрон сказав, що перемога росії «зведе авторитет Європи до нуля». Також президент Франції не виключив розгортання французького військового контингенту в Україні, але підкреслив, що нинішня ситуація на фронті не настільки критична, щоб це сталося.

Учора в мережі було багато домислів і перебільшень з приводу заяв Макрона, тому зараз можна відносно тверезо оцінити ситуацію. Я раджу взагалі не фокусуватися на питанні відправки французьких військ в Україну. Як не парадоксально, це зараз не важливо. Найважливішим є те, що Макрон учора не відступився від наміченого шляху і продовжив здійснювати революцію в головах західних еліт.

Макрон упевнено просуває концепцію стратегічної двозначності в комунікації з росією і це дуже хороші новини, хоч і запізнілі. Решта Європи повинна брати приклад і зобов'язана змусити путіна гадати її наступні кроки. Після інтервʼю Макрон буквально підкріпив цю думку публікацією в X:

«Не потрібно відразу ставити собі межі перед ворогом, який не ставить меж. Бажати миру не означає обирати поразку чи підводити Україну»

Ще місяць тому це була війна повільних, запізнілих і водночас передчасних відповідей Заходу. Коли президент Сполучених Штатів і канцлер Німеччини публічно попереджають путіна про те, чого вони в жодному разі не зроблять, вони несвідомо (хоча спірно) підривають безпекову політику Європи.

Вчорашні заяви президента Франції можна підсумувати за допомогою заголовка нещодавньої публікації Центру аналізу європейської політики (CEPA): «Макрон посадив кішку серед голубів».

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Мир неможливий, поки Україна не буде захищена від майбутньої агресії

Микола Бєлєсков (@armchairgeneralUA) написав статтю для Atlantic Council, в якій намагається розбити міф про те, що нібито навесні 2022 року існував проєкт мирної угоди, що був здатний зупинити вторгнення росії в Україну. Проєкт дійсно був, але його перспектива встановити стійкий мир викликає серйозні сумніви.

На Заході зараз активізуються голоси, які просувають наратив про те, що саме Україна зірвала переговори. Навіть якби це було правдою, то Україна мала всі підстави уникати цих угод, які тільки б відтермінували наступний раунд військової агресії росії. Бєлєсков прямо вказує на можливі наслідки прийняття умов путіна:

«Умови, запропоновані росією у квітні 2022 року, залишили б Україну сильно ослабленою і практично безпорадною перед подальшими раундами російської агресії. Угода означала б поступку українських земель, приречення мільйонів українців на постійну окупацію, різке скорочення чисельності української армії, а також позбавлення країни можливості вступати в будь-яке військове співробітництво із Заходом»

Також Бєлєсков коментує останні заяви Макрона про можливе розгортання французьких військ в Україні. Він вважає, що Захід нічого не виграє, коли позначає росії свої власні «червоні лінії». Тут Бєлєсков має рацію в тому, що слова Макрона поки що залишаються словами і зачаровуватися ще дуже рано. Але я б не поспішав знецінювати загострення риторики французького президента, тому що путін тепер не здатний прогнозувати поведінку Парижа, а можливо, й інших країн Європи, які також можуть з часом еволюціонувати в розумінні власних «червоних ліній».

Проте я згоден, що Європа може спати спокійно тільки тоді, коли Україна вступить до НАТО, і жодні двосторонні угоди в галузі безпеки не можуть бути альтернативою. Тому дуже сподіваюся, що лідерство Макрона допоможе збільшити шанси (хоча я все ще скептик) на якийсь прорив на саміті НАТО у Вашингтоні. Як мінімум, голос України не буде самотнім і це вже краще, ніж нічого.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Бербок працює над таємним планом передачі Taurus Україні

Der Spiegel повідомляє, що міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок таємно працює над планом, як Німеччина може відправити крилаті ракети Taurus в Україну, не перетинаючи «червоних ліній» Олафа Шольца. Суть ідеї в тому, щоб передати Taurus британцям, які своєю чергою поставлять їх українцям, але з умовою повного контролю над вибором цілей для застосування.

Приємно, що в німецькому уряді є люди, які готові креативити заради необхідної допомоги Україні, але є відчуття, що поки що Бербок далека від того, щоб переконати Шольца нарешті поставити Taurus Україні. Нещодавно Шольц, виступаючи в Бундестазі, не просто відкинув цю ідею, а й аргументував це тим, що тільки німецькі солдати здатні обслуговувати цю зброю.

На боці Шольца і Бундесвер, чиї експерти наполягають, що крилата ракета може бути розгорнута в повному обсязі тільки за допомогою Люфтваффе. Це пов'язано з тим, що вона вимагає ретельного планування. Лише тоді крилата ракета зможе проявити свої якості: пролетіти під радарами супротивника, автоматично обійти позиції ППО і, зрештою, вразити ціль з точністю менше трьох метрів.

Також днями читав, що генеральний інспектор Бундесверу Карстен Бройер пояснив комітету з оборони, що для використання Taurus необхідні спеціальні технічні системи, які обробляють складні обсяги даних для коригування ракет. На думку Бройєра, якщо ці системи передати Україні, то обороноздатність Німеччини буде підірвана.

Знову ж таки, це вкотре актуалізує тему надмірної складності та високовартості європейського озброєння для війн такої інтенсивності, як в Україні. Якщо тільки німці володіють настільки дефіцитним обладнанням, то це може означати, що в разі зіткнення з росією можуть виникнути проблеми з передачею цієї зброї союзникам по НАТО, що загалом позбавляє альянс гнучкості та варіативності.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як Орбан та Ердоган можуть допомогти росії розвалити НАТО

Група колишніх дипломатів, а саме Ерік Едельман, Девід Меннінг та Франклін Міллер написали статтю для Atlantic Council, де піднімають питання можливого саботажу 5 статті НАТО такими країнами, як Туреччина та Угорщина. На третій рік війни в Європі ця проблема не вирішена і наступний саміт НАТО у Вашингтоні зобов'язаний зрушити це питання з мертвої точки.

Нещодавні спроби президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана і прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана виторгувати користь за те, щоб дозволити Фінляндії та Швеції приєднатися до альянсу, демонструють, як легко може зловживати правилом консенсусу лідер, який вважає, що може отримати з цього політичну вигоду. Автори прямо вказують на те, що країни-члени, які мають тісні стосунки з росією, є «ахіллесовою п'ятою» всього альянсу, і наводять можливий сценарій розвитку подій, який допомагає усвідомити наслідки відсутності єдності в НАТО:

«Наприкінці цього десятиліття росія направляє кілька сотень "зелених чоловічків" в одну з країн НАТО і розміщує великі наземні формування на кордоні цієї країни. "Зелені чоловічки" захоплюють контроль над одним із великих міст, а керівництво росії вимагає зміни уряду, стверджуючи, що чинна влада проводить ворожу політику щодо російськомовних громадян цієї країни. Країна НАТО відмовляється і посилається на статтю 5.

На засіданні Ради НАТО член альянсу, чий лідер має тісні зв'язки з російським президентом, відмовляється дати згоду. За відсутності консенсусу стаття 5 не може бути прийнята. Альянс паралізований і розколотий. Решті країн НАТО залишається спробувати організувати "коаліцію охочих" для захисту союзника, який перебуває в небезпеці, але вони не можуть використовувати для цього командні механізми НАТО. Зі свого боку росія направляє великі бойові формування через кордон»

Можлива спроба росії перевірити на міцність 5 статтю НАТО в найближчі 3-5 років розрахована саме на відсутність єдності в альянсі. На моє здивування, згадуючи про наслідки такого саботажу, автори говорять тільки про нездатність НАТО моментально прийти на допомогу союзнику, який постраждав від агресії. Але дипломати чомусь не змоделювали контури стратегічної поразки альянсу в момент відсутності консенсусу.

Важливо розуміти, що параліч усього блоку ймовірно спровокує росію на ядерний ультиматум, який змусить НАТО відступити. Немає підстав вважати, що в момент фактичного демонтажу альянс буде здатний проявити стійкість і симетрично відповісти на ультиматум агресора.

Тому 5 стаття НАТО потребує негайної реформи. Усвідомлення реальних наслідків саботажу має додати рішучості ліквідувати цю «ахіллесову п'яту» в обороноздатності альянсу вже на липневому саміті у Вашингтоні.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Настав час дати право Польщі мати ядерну зброю

Знайшов цікаву статтю на The Spectator, яка закликає надати Польщі ядерну зброю. Її автор — Далібор Рохац, науковий співробітник Американського інституту підприємництва у Вашингтоні. Свою думку автор аргументує тим, що після перемоги Дональда Трампа на виборах Європа може стати вразливою в питанні ядерного стримування росії, тож Польща, яка володіє ядерною зброєю, могла б значно посилити східний фланг НАТО.

Стаття була написана до заяви Трампа про те, що він не збирається виводити США з НАТО. Проте, якщо Європа прагне до «стратегічної автономії», то я вважаю, що доктрина ядерного стримування повинна стати менш залежною від Сполучених Штатів. Франція і Велика Британія, очевидно, мають очолити цей трек.

Незважаючи на те, що Польща має один із найменших ядерних потенціалів у Європі, їй варто було б задекларувати намір обзавестися зброєю масового ураження. Такий амбіційний крок міг би заохотити Францію або Велику Британію запропонувати Варшаві двосторонню угоду щодо спільного використання ядерної зброї. Але зрештою, щоб стримування росії було переконливим, зброя має перебувати саме під контролем Польщі.

Автор слушно стверджує, що Україна є одним із головних бенефіціарів ядерної Польщі, оскільки її ядерна парасолька могла б стати альтернативним способом гарантувати безпеку України після війни.

Навіть не намагайтеся писати в коментарях про так званий ДНЯЗ. Ми входимо у фазу пост-американської реальності, де єдиним засобом збереження власного суверенітету стане саме ядерна зброя. Тому Польща, Україна, Саудівська Аравія та Південна Корея є головними інтересантами нового проядерного світопорядку.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Європа повинна дистанціюватися від Китаю якомога швидше

Бен Бланд, директор Азіатсько-Тихоокеанської програми в Chatham House, написав колонку для Politico, в якій закликає Європу прискорити процес дистанціювання від Китаю. Автор справедливо вказує на те, що незалежно від результату президентських виборів у США, європейські уряди однаково зіткнутися з тиском Сполучених Штатів стосовно більш жорсткої політики щодо Пекіна.

У статті є один цікавий момент. Бланд разом зі своїми колегами організував серію семінарів для європейських і американських політиків, присвячених Китаю. Під час обговорення з'ясувалося, що європейці й американці однаково декларують прагнення зберегти статус-кво в Азії. Але якщо американці вважають, що необхідно перервати всі економічні та технологічні зв'язки з Пекіном вже зараз, то європейці не розуміють такого поспіху. Автор пояснює це тим, що європейські уряди вже давно не є наддержавами, тож вони не мають такого ж відчуття, що Китай несе загрозу їхньому глобальному становищу.

Погодьтеся, для українців неквапливість європейців не є якоюсь новиною. Європі знадобилося два роки повномасштабної війни в Україні, щоб почати робити перші кроки назустріч реальності. Тому процес протверезіння щодо Китаю неминучий. Європейські еліти повинні прийняти той факт, що в період стрімкої фрагментації світопорядку вони зобов'язані або стати на чийсь бік (Вашингтон або Пекін), або стати абсолютно незалежними. Тому що «стратегічна автономія» — це не тільки про американську зброю, а й про китайські гроші.

Тому європейці ще мають прийти до усвідомлення екзистенційної загрози Китаю. Але щоб це сталося, вони повинні інвестувати в розширення знань про Китай в урядах, ділових колах і суспільстві загалом. Поки цього не буде зроблено, дискусія про дистанціювання від Пекіна не просунеться далі риторики.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Фактор очікувань у війні. Україна повинна засвоїти урок Ізраїлю

На Foreign Affairs вийшла цікава стаття Домініка Тірні, професора політології в Суортморському коледжі, в якій він розбирає вплив фактора очікувань у сучасних війнах. Наприклад автор вважає, що Ізраїль припустився помилки, коли на початку операції в Газі він задекларував плани повного знищення ХАМАС. Тому що в разі недосягнення поставленої мети, операція може стати провальною в сприйнятті ізраїльтян і всього світу. Я згоден з Тірні в тій частині, де Беньяміну Нетаньягу справді не варто було завищувати планку очікувань і зосередитися на тому, щоб в очах цивілізованого світу ця війна виглядала оборонною.

Також автор зачіпає тему війни в Україні. Він стверджує, що на початку вторгнення Україна виграла інформаційну війну завдяки позиціонуванню себе як явного аутсайдера. На тлі песимістичних прогнозів західних розвідок, відбиття атаки на Київ стало справжньою сенсацією, що допомогло Україні залучити додаткову допомогу з боку Заходу. Але після низки успіхів на фронті українські політики разом із західними аналітиками створили ілюзію близької перемоги, яка розвіялася після літнього контрнаступу. На думку Тірні, на тлі кризи віри на Заході, Україна отримала шанс знову повернути контроль над очікуваннями:

«Наступ росії, який практично зайшов у глухий кут, залишається величезним досягненням для України. Тут Київ може краще управляти очікуваннями, поєднуючи впевненість у своєму довгостроковому успіху з реалістичною оцінкою своїх короткострокових труднощів.

Наприклад, Україна повинна дати зрозуміти політикам і своїй глобальній аудиторії, що вона — тотальний аутсайдер, який воює з жорстоким диктатором і, можливо, третьою за силою армією у світі, та все ж таки зрештою здобуде перемогу в боротьбі за незалежність. Така історія може допомогти залучити більше західної допомоги»

Зростаюча втома від війни є поганою новиною, але в такого сценарію є і позитивний бік, який має дати друге дихання нашим партнерам. Україна знову може виглядати як Давид, що бореться з Голіафом, тим самим знизивши очікування від майбутнього. Я б назвав це концепцією «стратегічної непокори», яка має більше шансів надихнути Захід на розвиток успіху, яким є існування України як незалежної держави.

Нашому політичному керівництву потрібно зробити правильні висновки з операції в Газі. Якщо перемога над купою терористів у тунелях виявилася непростим завданням, то перемога над терористичною державою точно вимагає більш гнучких підходів у війні очікувань.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як західні санкції згуртували Іран, росію та Китай

Експерти Atlantic Council Кімберлі Донован і Майя Ніколадзе у своїй статті намагаються нагадати Заходу про те, що Іран, росія та Китай створили чорний ринок нафти, і жодні санкції їм не завадили. Цю нафту часто перевозять танкерами «темного флоту», які діють поза морськими правилами і вживають заходів для приховування своїх операцій.

Тут цікаво розглянути модель торгівлі між Тегераном і Пекіном, тому що Ірану продати свою нафту набагато складніше, ніж росії. Нагадаю, що купівля іранської нафти повністю заборонена, тоді як на російське «чорне золото» поширюється правило цінової стелі.

Китай розробив спосіб імпорту іранської нафти в обхід західної фінансової системи і служб доставки. Іран постачає нафту до Китаю за допомогою танкерів «темного флоту» і отримує платежі в юанях через невеликі китайські банки. Танкери «темного флоту» працюють без транспондерів, щоб уникнути виявлення.

Після того як нафта досягає Китаю, її перейменовують на малайзійську або близькосхідну і купують «чайники» в Китаї. «Чайники» — це невеликі незалежні нафтопереробні заводи, які поглинають 90% всього експорту іранської нафти відтоді, як китайські державні нафтопереробні компанії припинили операції з Іраном через страх перед санкціями.

Щойно Іран отримає оплату в юанях, у нього буде два варіанти використання китайської валюти: він може або купити китайські товари, або розмістити активи в китайському банку. Таким чином, у 2022 році Іран закупив у Китаї машин на 2,12 мільярда доларів, а також електроніки на 1,43 мільярда доларів.

Ось вам чергова реалістична оцінка західним санкціям, які в результаті тільки згуртовують «вісь зла». Це не означає, що санкції не потрібні, але вони будуть ефективні тільки в комплексі з реальними діями, які демонструють силу. Санкції — не є елементом стримування, як би Захід не відхрещувався від цієї думки. Треба розуміти, що росія копіює іранські методи обходу санкцій. Тому нещодавні «тривожні сигнали» з Вашингтона щодо ударів по російських НПЗ виглядають ще більш жалюгідно.

Якщо Захід за два роки не зміг зупинити російський нафтовий експорт, то Україна має повне право зробити так, щоб росії не було що експортувати.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Вибори до Європарламенту — нова екзистенційна загроза для України

Журналісти The Telegraph Джеймс Крісп і Джо Барнс підготували статтю, в якій вони стверджують, що потенційний успіх праворадикальних партій на червневих виборах до Європарламенту ставить під загрозу фінансову та військову допомогу Україні.

Такі партії, як німецька «Альтернатива для Німеччини» (AfD), угорська «Фідес» та австрійська «Партія свободи» (FPÖ), по одинці не мають значного впливу на зовнішню політику, але разом вони можуть саботувати ключові рішення ЄС.

Деякі експерти вважають, що вони можуть сформувати третій за величиною блок партій у Брюсселі та Страсбурзі. Згідно з опитуваннями, євроскептичні партії переможуть на виборах до Європарламенту в дев'яти країнах-членах ЄС: Австрії, Бельгії, Чехії, Франції, Угорщині, Італії, Нідерландах, Польщі та Словаччині. Також очікується, що вони посядуть другі або треті місця ще в дев'яти країнах: Болгарії, Естонії, Фінляндії, Німеччині, Латвії, Португалії, Румунії, Іспанії та Швеції.

Ще в грудні я писав, що українському керівництву необхідно налагоджувати зв'язки з партіями, які, ймовірно, зайдуть до Європалралменту. Не потрібно плекати ілюзій, що ця комунікація буде легкою і приємною, але в нас банально немає вибору. Переломити правий тренд у Європі за кілька місяців неможливо, але ще є час запропонувати іншу логіку взаємодії.

До правого розвороту Європи необхідно готуватися рівно так само, як і до президентства Трампа — ми маємо перестати апелювати до моралі та вказати на конкретні вигоди від співпраці з Україною. Ліндсі Грем, який нещодавно відвідував Київ, недвозначно натякнув, що Україна володіє природними ресурсами, які можуть бути цікаві країнам Заходу.

Що більше подібних точок дотику буде створено в комунікації з європейцями, то більше шансів мінімізувати збитки від прийдешніх політичних пертурбацій на континенті.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана