Слабкість Шольца підриває лідерство Німеччини в українському питанні

За шість місяців до виборів у Саксонії Олаф Шольц відвідав Дрезден, де провів «Бесіди канцлера» — півторагодинний формат, де німці можуть поставити голові уряду будь-яке запитання. Тема відправки європейських військ на український фронт хвилювала німців не менше за внутрішні проблеми. На жаль, Шольц продовжив заперечувати навіть теоретичну участь Німеччини у війні проти росії та видав цитату, яка лише підкреслює безпорадність канцлера:

«Дипломати замість гранат — це пропозиція, яку ми разом скандуємо в бік Кремля і Москви»

Якась фантастична наївність. Я розумію, що тема війни є токсичною в будь-якому електоральному процесі, але ж ніхто не змушує Шольца просто зараз ухвалити рішення відправити німецьких солдатів в Україну. Йдеться про можливі сценарії реагування на погіршення ситуації на українському фронті. Це базовий рівень стратегічного планування, тому такі країни як Німеччина не мають права нехтувати цим.

Навіть Борис Пісторіус стверджує, що протягом восьми років (а скоріше за все ще раніше) зіткнення з Росією майже неминуче. Якщо це не припущення на найвищому рівні, що німецькі солдати стрілятимуть у російських солдатів, то що це?

Можу помилятися, але напрошується тільки один висновок: лідерство Німеччини в українському питанні може бути підірвано через персональний страх Шольца, а не всієї системи.

Цікаво, якщо в один день Сувалкський коридор таки схлопнеться, які шанси, що Шольц прозріє?

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як бавовна з Китаю ставить під загрозу виробництво снарядів для України

South China Morning Post пише, що Європа бореться з нестачею пороху, який використовується у виготовленні снарядів різних видів, що ставить під загрозу оперативність поставок боєприпасів в Україну. Річ у тім, що для виробництва пороху потрібен особливий вид бавовни, яку переважно постачають із Китаю, а Пекін, в свою чергу, припинив постачання бавовни в ЄС.

У Європі дуже мало виробників пороху. Серед них такі компанії, як Eurenco з підприємствами у Франції, Бельгії та Швеції, і Nitrochemie, основна частина якої належить Rheinmetal. Однак ці компанії не в змозі виробляти порох у необхідних кількостях. Нагадаю, що європейці поспіхом намагаються наростити випуск снарядів — з нинішніх 300-400 тисяч на рік до заявлених 1,3 мільйона.

До речі, нещодавно Еммануель Макрон на конференції, присвяченій підтримці України, також порушив питання нестачі деяких компонентів для виробництва боєприпасів і особливо акцентував увагу на дефіциті пороху. Такими темпами концепція Макрона про «стратегічну автономію» Європи може отримати друге дихання, бо наразі континент залежний від країни, яка прагне його поглинути (або вже поглинула), якщо не військовим шляхом, то економічно. Також не треба забувати про ймовірний сценарій військового зіткнення між США та Китаєм в найближчі десять років, тому залежність від Пекіна в таких стратегічних галузях смертеподібна.

Поки ми жартували про «бавовну» в росії, потрібно було переживати про бавовну з Китаю.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Шанси застосування росією ядерної зброї зростають

Вільям Альберк, директор зі стратегії та контролю над озброєннями в Міжнародному інституті стратегічних досліджень (IISS), написав дуже важливу замітку, в якій він намагається по новому осмислити ядерну доктрину росії, ґрунтуючись на її поведінці у дворічній війні проти України. Один із ключових висновків Альберка полягає в тому, що в Кремлі дуже добре усвідомлюють схильність країн НАТО берегти своїх військових і цивільних, тож у росії може виникнути стимул застосувати ядерну зброю, щоб завдати неприйнятної кількості втрат збройним силам альянсу і змусити його капітулювати.

Що швидше Захід відмовиться від ліберальних установок і продемонструє агресору рішучість захищати не тільки свою територію, а й власну картину світу, то краще. Бо вся «вісь зла» позиціонує низьку толерантність до втрат як один зі своїх козирів у майбутніх війнах. Це не означає, що Заходу треба стати кровожерливим, але що точно йому необхідно зробити — це збільшити власний больовий поріг, чим зараз, до речі, займається Еммануель Макрон.

Ключові тези:

• Здатність росіян зазнавати втрат має ключові наслідки для американської та російської військової стратегії, оскільки дві країни намагаються визначити поріг «неприйнятних втрат», щоб змусити іншу сторону поступитися. Якщо толерантність США та їхніх союзників до втрат серед особового складу і матеріальних засобів буде на порядок нижчою, ніж у росії, то в разі прямої конфронтації у Кремля може виникнути стимул застосувати ядерну зброю, щоб завдати неприйнятної кількості втрат збройним силам НАТО і змусити їх капітулювати.

• У міру того як росія знищує цивільну інфраструктуру в Україні, складається враження, що російське керівництво дотримується стратегії, за якої жертви серед цивільного населення є характерною рисою, а не наслідком його кампанії. Це контрастує з цілями Сполучених Штатів, які прагнуть звести до мінімуму втрати серед цивільного населення під час військових операцій, зокрема за рахунок використання високоточної зброї та вдосконалених процедур прицілювання.

• Не варто забувати, що росія також більш терпима до втрат серед власного цивільного населення, ніж США. Вона провела обмежену евакуацію цивільних осіб поблизу російсько-українського кордону і не прагнула забезпечити надійний захист прикордонних районів. Натомість пріоритетом став захист вищого керівництва країни та ядерного командування. Це вказує на те, що в разі війни існує ймовірність того, що росія націлить ядерну зброю на цивільне населення НАТО, щоб швидко зломити волю Заходу, не доводячи справу до загальної ядерної війни зі США, при цьому не боячись власних жертв у разі відповіді.

• Успіх української ППО в перехопленні російських крилатих ракет показав уразливість російського ядерного військового планування. Майже всі звичайні ракети, що стоять на озброєнні росії, мають ядерні аналоги. Високий відсоток українських перехоплень цих ракет дає змогу припустити, що росія також може зіткнутися з труднощами під час калібрування ядерних ударів із використанням їхніх ядерних варіантів. Уразливість ракет Х-101 і Х-102 перед ППО України означає, що росії, можливо, доведеться використовувати кілька ракет, щоб збільшити ймовірність успішного удару.

• Україна також збила балістичні ракети «Іскандер» та «Кинджал». Раніше російські джерела стверджували, що ці системи невразливі для ППО. Якщо ядерні варіанти цих ракет зіткнутися зі схожими проблемами, то Москві доведеться випустити більшу кількість ракет з ядерними боєголовками, щоб прорвати оборону НАТО і вразити ціль. Така атака ризикує бути трактована США як набагато масштабніший ядерний удар, незважаючи на більш обмежені наміри росії, що може призвести до масштабування ядерного конфлікту.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Франція створює коаліцію для відправки військ в Україну

Politico пише, що Франція створює альянс країн, готових до відправки західних військ в Україну, і тим самим поглиблює своє протистояння з більш обережним Берліном.

У п'ятницю міністр закордонних справ Франції Стефан Сежурне перебував у Литві, де зустрівся зі своїми колегами з країн Балтії та України, щоб підтримати ідею про те, що іноземні війська можуть зрештою допомогти Україні в таких сферах, як розмінування.

Потрібно розуміти, що країни Балтії мають надто маленьку армію, слабкий мобілізаційний потенціал і вразливе географічне розташування (не треба забувати про Сувалкський коридор), щоб відправляти своїх солдатів в Україну. Тому на даному етапі Естонію, Латвію та Литву варто залучати для другорядних завдань. Інакше, стабілізувавши фронт в Україні, можна подарувати можливість ворогу відкрити другий фронт в умовній Естонії.

Мені здається, що бойовий кістяк альянсу, який будує Франція, має складатися з країн, які менш вразливі до нападу росії. Насамперед Варшава є ідеальним союзником для Парижа в цій ініціативі. До речі, буквально днями очільник МЗС Польщі Радослав Сікорський дав сигнал, що поляки також не виключають можливість участі в українській кампанії.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Польща запропонує країнам НАТО збільшити витрати на оборону

Bloomberg пише, що Анджей Дуда під час переговорів із президентом США Джо Байденом запропонує країнам НАТО підвищити мінімальний рівень витрат на оборону до 3% від ВВП. Разом із Дудою до США вирушає і прем'єр-міністр Дональд Туск, що демонструє єдність польського керівництва в прагненні зміцнити східний фланг Північноатлантичного альянсу.

До речі, ідея про підвищення рівня витрат на оборону виникла у поляків не вчора. Ще в березні 2022 року, у самий розпал російського вторгнення в Україну, Дуда підписав закон, який збільшив витрати на оборону до 3% від ВВП, що стало одним із найвищих показників у НАТО. Також президент Польщі віддав наказ удвічі збільшити кількість військовослужбовців, які проходять службу в армії.

Поляки одним пострілом вбивають двох зайців. Слідом за Францією Польща бере на себе ініціативу в питанні зміцнення обороноздатності НАТО, а також підтримує репутацію відповідального союзника в очах Дональда Трампа, який регулярно сварився з іншими членами альянсу через недостатнє фінансування власних оборонних секторів.

Найцікавіше, що Анджей Дуда, так само як і Емманюель Макрон, більше не зможе балотуватися в президенти, що спонукає його замислюватися про свою історичну спадщину. Тож у Франції та Польщі є все необхідне, щоб здійснити історичний прорив у питанні безпеки європейського континенту.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Макрон здійснює революцію в головах західних еліт

В інтерв'ю французькому національному телебаченню Еммануель Макрон сказав, що перемога росії «зведе авторитет Європи до нуля». Також президент Франції не виключив розгортання французького військового контингенту в Україні, але підкреслив, що нинішня ситуація на фронті не настільки критична, щоб це сталося.

Учора в мережі було багато домислів і перебільшень з приводу заяв Макрона, тому зараз можна відносно тверезо оцінити ситуацію. Я раджу взагалі не фокусуватися на питанні відправки французьких військ в Україну. Як не парадоксально, це зараз не важливо. Найважливішим є те, що Макрон учора не відступився від наміченого шляху і продовжив здійснювати революцію в головах західних еліт.

Макрон упевнено просуває концепцію стратегічної двозначності в комунікації з росією і це дуже хороші новини, хоч і запізнілі. Решта Європи повинна брати приклад і зобов'язана змусити путіна гадати її наступні кроки. Після інтервʼю Макрон буквально підкріпив цю думку публікацією в X:

«Не потрібно відразу ставити собі межі перед ворогом, який не ставить меж. Бажати миру не означає обирати поразку чи підводити Україну»

Ще місяць тому це була війна повільних, запізнілих і водночас передчасних відповідей Заходу. Коли президент Сполучених Штатів і канцлер Німеччини публічно попереджають путіна про те, чого вони в жодному разі не зроблять, вони несвідомо (хоча спірно) підривають безпекову політику Європи.

Вчорашні заяви президента Франції можна підсумувати за допомогою заголовка нещодавньої публікації Центру аналізу європейської політики (CEPA): «Макрон посадив кішку серед голубів».

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Мир неможливий, поки Україна не буде захищена від майбутньої агресії

Микола Бєлєсков (@armchairgeneralUA) написав статтю для Atlantic Council, в якій намагається розбити міф про те, що нібито навесні 2022 року існував проєкт мирної угоди, що був здатний зупинити вторгнення росії в Україну. Проєкт дійсно був, але його перспектива встановити стійкий мир викликає серйозні сумніви.

На Заході зараз активізуються голоси, які просувають наратив про те, що саме Україна зірвала переговори. Навіть якби це було правдою, то Україна мала всі підстави уникати цих угод, які тільки б відтермінували наступний раунд військової агресії росії. Бєлєсков прямо вказує на можливі наслідки прийняття умов путіна:

«Умови, запропоновані росією у квітні 2022 року, залишили б Україну сильно ослабленою і практично безпорадною перед подальшими раундами російської агресії. Угода означала б поступку українських земель, приречення мільйонів українців на постійну окупацію, різке скорочення чисельності української армії, а також позбавлення країни можливості вступати в будь-яке військове співробітництво із Заходом»

Також Бєлєсков коментує останні заяви Макрона про можливе розгортання французьких військ в Україні. Він вважає, що Захід нічого не виграє, коли позначає росії свої власні «червоні лінії». Тут Бєлєсков має рацію в тому, що слова Макрона поки що залишаються словами і зачаровуватися ще дуже рано. Але я б не поспішав знецінювати загострення риторики французького президента, тому що путін тепер не здатний прогнозувати поведінку Парижа, а можливо, й інших країн Європи, які також можуть з часом еволюціонувати в розумінні власних «червоних ліній».

Проте я згоден, що Європа може спати спокійно тільки тоді, коли Україна вступить до НАТО, і жодні двосторонні угоди в галузі безпеки не можуть бути альтернативою. Тому дуже сподіваюся, що лідерство Макрона допоможе збільшити шанси (хоча я все ще скептик) на якийсь прорив на саміті НАТО у Вашингтоні. Як мінімум, голос України не буде самотнім і це вже краще, ніж нічого.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Бербок працює над таємним планом передачі Taurus Україні

Der Spiegel повідомляє, що міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок таємно працює над планом, як Німеччина може відправити крилаті ракети Taurus в Україну, не перетинаючи «червоних ліній» Олафа Шольца. Суть ідеї в тому, щоб передати Taurus британцям, які своєю чергою поставлять їх українцям, але з умовою повного контролю над вибором цілей для застосування.

Приємно, що в німецькому уряді є люди, які готові креативити заради необхідної допомоги Україні, але є відчуття, що поки що Бербок далека від того, щоб переконати Шольца нарешті поставити Taurus Україні. Нещодавно Шольц, виступаючи в Бундестазі, не просто відкинув цю ідею, а й аргументував це тим, що тільки німецькі солдати здатні обслуговувати цю зброю.

На боці Шольца і Бундесвер, чиї експерти наполягають, що крилата ракета може бути розгорнута в повному обсязі тільки за допомогою Люфтваффе. Це пов'язано з тим, що вона вимагає ретельного планування. Лише тоді крилата ракета зможе проявити свої якості: пролетіти під радарами супротивника, автоматично обійти позиції ППО і, зрештою, вразити ціль з точністю менше трьох метрів.

Також днями читав, що генеральний інспектор Бундесверу Карстен Бройер пояснив комітету з оборони, що для використання Taurus необхідні спеціальні технічні системи, які обробляють складні обсяги даних для коригування ракет. На думку Бройєра, якщо ці системи передати Україні, то обороноздатність Німеччини буде підірвана.

Знову ж таки, це вкотре актуалізує тему надмірної складності та високовартості європейського озброєння для війн такої інтенсивності, як в Україні. Якщо тільки німці володіють настільки дефіцитним обладнанням, то це може означати, що в разі зіткнення з росією можуть виникнути проблеми з передачею цієї зброї союзникам по НАТО, що загалом позбавляє альянс гнучкості та варіативності.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як Орбан та Ердоган можуть допомогти росії розвалити НАТО

Група колишніх дипломатів, а саме Ерік Едельман, Девід Меннінг та Франклін Міллер написали статтю для Atlantic Council, де піднімають питання можливого саботажу 5 статті НАТО такими країнами, як Туреччина та Угорщина. На третій рік війни в Європі ця проблема не вирішена і наступний саміт НАТО у Вашингтоні зобов'язаний зрушити це питання з мертвої точки.

Нещодавні спроби президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана і прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана виторгувати користь за те, щоб дозволити Фінляндії та Швеції приєднатися до альянсу, демонструють, як легко може зловживати правилом консенсусу лідер, який вважає, що може отримати з цього політичну вигоду. Автори прямо вказують на те, що країни-члени, які мають тісні стосунки з росією, є «ахіллесовою п'ятою» всього альянсу, і наводять можливий сценарій розвитку подій, який допомагає усвідомити наслідки відсутності єдності в НАТО:

«Наприкінці цього десятиліття росія направляє кілька сотень "зелених чоловічків" в одну з країн НАТО і розміщує великі наземні формування на кордоні цієї країни. "Зелені чоловічки" захоплюють контроль над одним із великих міст, а керівництво росії вимагає зміни уряду, стверджуючи, що чинна влада проводить ворожу політику щодо російськомовних громадян цієї країни. Країна НАТО відмовляється і посилається на статтю 5.

На засіданні Ради НАТО член альянсу, чий лідер має тісні зв'язки з російським президентом, відмовляється дати згоду. За відсутності консенсусу стаття 5 не може бути прийнята. Альянс паралізований і розколотий. Решті країн НАТО залишається спробувати організувати "коаліцію охочих" для захисту союзника, який перебуває в небезпеці, але вони не можуть використовувати для цього командні механізми НАТО. Зі свого боку росія направляє великі бойові формування через кордон»

Можлива спроба росії перевірити на міцність 5 статтю НАТО в найближчі 3-5 років розрахована саме на відсутність єдності в альянсі. На моє здивування, згадуючи про наслідки такого саботажу, автори говорять тільки про нездатність НАТО моментально прийти на допомогу союзнику, який постраждав від агресії. Але дипломати чомусь не змоделювали контури стратегічної поразки альянсу в момент відсутності консенсусу.

Важливо розуміти, що параліч усього блоку ймовірно спровокує росію на ядерний ультиматум, який змусить НАТО відступити. Немає підстав вважати, що в момент фактичного демонтажу альянс буде здатний проявити стійкість і симетрично відповісти на ультиматум агресора.

Тому 5 стаття НАТО потребує негайної реформи. Усвідомлення реальних наслідків саботажу має додати рішучості ліквідувати цю «ахіллесову п'яту» в обороноздатності альянсу вже на липневому саміті у Вашингтоні.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Настав час дати право Польщі мати ядерну зброю

Знайшов цікаву статтю на The Spectator, яка закликає надати Польщі ядерну зброю. Її автор — Далібор Рохац, науковий співробітник Американського інституту підприємництва у Вашингтоні. Свою думку автор аргументує тим, що після перемоги Дональда Трампа на виборах Європа може стати вразливою в питанні ядерного стримування росії, тож Польща, яка володіє ядерною зброєю, могла б значно посилити східний фланг НАТО.

Стаття була написана до заяви Трампа про те, що він не збирається виводити США з НАТО. Проте, якщо Європа прагне до «стратегічної автономії», то я вважаю, що доктрина ядерного стримування повинна стати менш залежною від Сполучених Штатів. Франція і Велика Британія, очевидно, мають очолити цей трек.

Незважаючи на те, що Польща має один із найменших ядерних потенціалів у Європі, їй варто було б задекларувати намір обзавестися зброєю масового ураження. Такий амбіційний крок міг би заохотити Францію або Велику Британію запропонувати Варшаві двосторонню угоду щодо спільного використання ядерної зброї. Але зрештою, щоб стримування росії було переконливим, зброя має перебувати саме під контролем Польщі.

Автор слушно стверджує, що Україна є одним із головних бенефіціарів ядерної Польщі, оскільки її ядерна парасолька могла б стати альтернативним способом гарантувати безпеку України після війни.

Навіть не намагайтеся писати в коментарях про так званий ДНЯЗ. Ми входимо у фазу пост-американської реальності, де єдиним засобом збереження власного суверенітету стане саме ядерна зброя. Тому Польща, Україна, Саудівська Аравія та Південна Корея є головними інтересантами нового проядерного світопорядку.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Європа повинна дистанціюватися від Китаю якомога швидше

Бен Бланд, директор Азіатсько-Тихоокеанської програми в Chatham House, написав колонку для Politico, в якій закликає Європу прискорити процес дистанціювання від Китаю. Автор справедливо вказує на те, що незалежно від результату президентських виборів у США, європейські уряди однаково зіткнутися з тиском Сполучених Штатів стосовно більш жорсткої політики щодо Пекіна.

У статті є один цікавий момент. Бланд разом зі своїми колегами організував серію семінарів для європейських і американських політиків, присвячених Китаю. Під час обговорення з'ясувалося, що європейці й американці однаково декларують прагнення зберегти статус-кво в Азії. Але якщо американці вважають, що необхідно перервати всі економічні та технологічні зв'язки з Пекіном вже зараз, то європейці не розуміють такого поспіху. Автор пояснює це тим, що європейські уряди вже давно не є наддержавами, тож вони не мають такого ж відчуття, що Китай несе загрозу їхньому глобальному становищу.

Погодьтеся, для українців неквапливість європейців не є якоюсь новиною. Європі знадобилося два роки повномасштабної війни в Україні, щоб почати робити перші кроки назустріч реальності. Тому процес протверезіння щодо Китаю неминучий. Європейські еліти повинні прийняти той факт, що в період стрімкої фрагментації світопорядку вони зобов'язані або стати на чийсь бік (Вашингтон або Пекін), або стати абсолютно незалежними. Тому що «стратегічна автономія» — це не тільки про американську зброю, а й про китайські гроші.

Тому європейці ще мають прийти до усвідомлення екзистенційної загрози Китаю. Але щоб це сталося, вони повинні інвестувати в розширення знань про Китай в урядах, ділових колах і суспільстві загалом. Поки цього не буде зроблено, дискусія про дистанціювання від Пекіна не просунеться далі риторики.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Фактор очікувань у війні. Україна повинна засвоїти урок Ізраїлю

На Foreign Affairs вийшла цікава стаття Домініка Тірні, професора політології в Суортморському коледжі, в якій він розбирає вплив фактора очікувань у сучасних війнах. Наприклад автор вважає, що Ізраїль припустився помилки, коли на початку операції в Газі він задекларував плани повного знищення ХАМАС. Тому що в разі недосягнення поставленої мети, операція може стати провальною в сприйнятті ізраїльтян і всього світу. Я згоден з Тірні в тій частині, де Беньяміну Нетаньягу справді не варто було завищувати планку очікувань і зосередитися на тому, щоб в очах цивілізованого світу ця війна виглядала оборонною.

Також автор зачіпає тему війни в Україні. Він стверджує, що на початку вторгнення Україна виграла інформаційну війну завдяки позиціонуванню себе як явного аутсайдера. На тлі песимістичних прогнозів західних розвідок, відбиття атаки на Київ стало справжньою сенсацією, що допомогло Україні залучити додаткову допомогу з боку Заходу. Але після низки успіхів на фронті українські політики разом із західними аналітиками створили ілюзію близької перемоги, яка розвіялася після літнього контрнаступу. На думку Тірні, на тлі кризи віри на Заході, Україна отримала шанс знову повернути контроль над очікуваннями:

«Наступ росії, який практично зайшов у глухий кут, залишається величезним досягненням для України. Тут Київ може краще управляти очікуваннями, поєднуючи впевненість у своєму довгостроковому успіху з реалістичною оцінкою своїх короткострокових труднощів.

Наприклад, Україна повинна дати зрозуміти політикам і своїй глобальній аудиторії, що вона — тотальний аутсайдер, який воює з жорстоким диктатором і, можливо, третьою за силою армією у світі, та все ж таки зрештою здобуде перемогу в боротьбі за незалежність. Така історія може допомогти залучити більше західної допомоги»

Зростаюча втома від війни є поганою новиною, але в такого сценарію є і позитивний бік, який має дати друге дихання нашим партнерам. Україна знову може виглядати як Давид, що бореться з Голіафом, тим самим знизивши очікування від майбутнього. Я б назвав це концепцією «стратегічної непокори», яка має більше шансів надихнути Захід на розвиток успіху, яким є існування України як незалежної держави.

Нашому політичному керівництву потрібно зробити правильні висновки з операції в Газі. Якщо перемога над купою терористів у тунелях виявилася непростим завданням, то перемога над терористичною державою точно вимагає більш гнучких підходів у війні очікувань.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як західні санкції згуртували Іран, росію та Китай

Експерти Atlantic Council Кімберлі Донован і Майя Ніколадзе у своїй статті намагаються нагадати Заходу про те, що Іран, росія та Китай створили чорний ринок нафти, і жодні санкції їм не завадили. Цю нафту часто перевозять танкерами «темного флоту», які діють поза морськими правилами і вживають заходів для приховування своїх операцій.

Тут цікаво розглянути модель торгівлі між Тегераном і Пекіном, тому що Ірану продати свою нафту набагато складніше, ніж росії. Нагадаю, що купівля іранської нафти повністю заборонена, тоді як на російське «чорне золото» поширюється правило цінової стелі.

Китай розробив спосіб імпорту іранської нафти в обхід західної фінансової системи і служб доставки. Іран постачає нафту до Китаю за допомогою танкерів «темного флоту» і отримує платежі в юанях через невеликі китайські банки. Танкери «темного флоту» працюють без транспондерів, щоб уникнути виявлення.

Після того як нафта досягає Китаю, її перейменовують на малайзійську або близькосхідну і купують «чайники» в Китаї. «Чайники» — це невеликі незалежні нафтопереробні заводи, які поглинають 90% всього експорту іранської нафти відтоді, як китайські державні нафтопереробні компанії припинили операції з Іраном через страх перед санкціями.

Щойно Іран отримає оплату в юанях, у нього буде два варіанти використання китайської валюти: він може або купити китайські товари, або розмістити активи в китайському банку. Таким чином, у 2022 році Іран закупив у Китаї машин на 2,12 мільярда доларів, а також електроніки на 1,43 мільярда доларів.

Ось вам чергова реалістична оцінка західним санкціям, які в результаті тільки згуртовують «вісь зла». Це не означає, що санкції не потрібні, але вони будуть ефективні тільки в комплексі з реальними діями, які демонструють силу. Санкції — не є елементом стримування, як би Захід не відхрещувався від цієї думки. Треба розуміти, що росія копіює іранські методи обходу санкцій. Тому нещодавні «тривожні сигнали» з Вашингтона щодо ударів по російських НПЗ виглядають ще більш жалюгідно.

Якщо Захід за два роки не зміг зупинити російський нафтовий експорт, то Україна має повне право зробити так, щоб росії не було що експортувати.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Вибори до Європарламенту — нова екзистенційна загроза для України

Журналісти The Telegraph Джеймс Крісп і Джо Барнс підготували статтю, в якій вони стверджують, що потенційний успіх праворадикальних партій на червневих виборах до Європарламенту ставить під загрозу фінансову та військову допомогу Україні.

Такі партії, як німецька «Альтернатива для Німеччини» (AfD), угорська «Фідес» та австрійська «Партія свободи» (FPÖ), по одинці не мають значного впливу на зовнішню політику, але разом вони можуть саботувати ключові рішення ЄС.

Деякі експерти вважають, що вони можуть сформувати третій за величиною блок партій у Брюсселі та Страсбурзі. Згідно з опитуваннями, євроскептичні партії переможуть на виборах до Європарламенту в дев'яти країнах-членах ЄС: Австрії, Бельгії, Чехії, Франції, Угорщині, Італії, Нідерландах, Польщі та Словаччині. Також очікується, що вони посядуть другі або треті місця ще в дев'яти країнах: Болгарії, Естонії, Фінляндії, Німеччині, Латвії, Португалії, Румунії, Іспанії та Швеції.

Ще в грудні я писав, що українському керівництву необхідно налагоджувати зв'язки з партіями, які, ймовірно, зайдуть до Європалралменту. Не потрібно плекати ілюзій, що ця комунікація буде легкою і приємною, але в нас банально немає вибору. Переломити правий тренд у Європі за кілька місяців неможливо, але ще є час запропонувати іншу логіку взаємодії.

До правого розвороту Європи необхідно готуватися рівно так само, як і до президентства Трампа — ми маємо перестати апелювати до моралі та вказати на конкретні вигоди від співпраці з Україною. Ліндсі Грем, який нещодавно відвідував Київ, недвозначно натякнув, що Україна володіє природними ресурсами, які можуть бути цікаві країнам Заходу.

Що більше подібних точок дотику буде створено в комунікації з європейцями, то більше шансів мінімізувати збитки від прийдешніх політичних пертурбацій на континенті.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Хто гальмує членство України в НАТО?

Цікаво, що La Repubblica і The New York Times буквально одночасно опублікували матеріали, що суперечать один одному. Італійська газета стверджує, що в НАТО всерйоз обговорюють варіант інтеграції України в альянс без окупованих територій, а американське видання, посилаючись на свої джерела, пише, що Україна не отримає запрошення до НАТО на 75-му саміті лідерів країн альянсу, оскільки деякі країни бояться прямого зіткнення з Москвою.

Очевидно, що в НАТО немає консенсусу щодо прийнятного сценарію закінчення війни в Україні, і подібні публікації тому підтвердження. Але показово, що саме The New York Times транслює скептичне ставлення до членства України в НАТО, що цілком відображає позицію Білого дому. До цього додавайте переконання Джейка Саллівана, який припускає ядерний удар по Вашингтону в разі збільшення поставок зброї Києву. Картина цілком виглядає цілісною.

Якщо на Вашингтонському саміті НАТО не буде прориву (а його не буде) щодо членства України, то очевидно, що драйвером збереження статусу-кво є саме Білий дім. І в мене немає сумнівів, що така аморфна і боягузлива позиція спровокує Росію на перевірку міцності альянсу десь у районі Сувалок.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як переконати республіканця підтримати Україну

Кетрін Левантовська з Atlantic Council написала текст, який є інструкцією до серця і розуму республіканського виборця. До матеріалу прикріплена інтерактивна карта, за допомогою якої можна відстежити, які штати отримали найбільшу вигоду від допомоги Україні.

Тут важливо зафіксувати, що вартість оборонних контрактів, укладених із компаніями в деяких штатах, становить понад 33,6 мільярда доларів. Але найцікавіше в тому, що сенатори і конгресмени з цих штатів найчастіше голосують проти підтримки України.

Наприклад, сенатор Тед Круз у лютому проголосував проти пакета допомоги Україні, назвавши його «поганим законопроектом». При цьому Техас отримав фінансування в розмірі 1,45 мільярда доларів на виробництво ракетних систем HIMARS та 155-міліметрових снарядів, а отже, отримав значний економічний дохід та створив робочі місця.

Ще один республіканець Гас Біліракіс також виступив проти фінансування України, назвавши законопроєкт таким, що «не має відношення до суворих економічних реалій, у яких живуть американські сім’ї», хоча в його окрузі на північ від Тампи розташовані підприємства, які отримали контракти на виробництво радарів AN/TPQ-53 і комплектів наведення HIMARS.

Очевидно, що Україна стала жертвою міфу про те, що американський робітник, підтримуючи українського солдата, нічого не отримує, а тільки втрачає. Нам необхідно знайти спосіб адвокатувати фінансову та військову допомогу знизу вгору. Лобові атаки на конгресменів не працюють, тому що вони спираються на виборців, які помилково вважають, що війна в Україні виключно збиткова.

Я абсолютно не обізнаний про нашу закулісну активність у США (сподіваюся, що вона взагалі є), але очевидно, що нам потрібно розширювати географію лобізму, який не повинен обмежуватися Капітолійським пагорбом, а проникати вглиб Сполучених Штатів, аж до округів конгресменів і сенаторів. Саме там має вкоренитися думка, що допомога Україні здатна зміцнити як економічну, так і національну безпеку США.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Останній шанс Байдена дати рішучу відсіч Ірану

Axios пише, що Іран попередив США, що якщо Вашингтон втрутиться в конфлікт між Іраном та Ізраїлем, американські бази в регіоні будуть атаковані. Просто перечитайте ще раз це речення.

Якщо Іран висуває будь-які вимоги, значить він вважає себе рівним США. Це наслідок абсолютно імпотентної реакції Вашингтона на атаки на власні військові бази, внаслідок яких загинули американські солдати. Усі ж пам'ятають цю «реакцію»? Адміністрація Байдена завдала демонстративних ударів по іранських проксі та запустила процес виведення військового контингенту з Іраку.

Цікаво, після ймовірної ескалації з боку Ірану, що зробить Білий дім? Піде з Сирії, Кувейту чи Бахрейну?

Зараз поширюються новини, що США перекидають додаткові сили на Близький Схід в очікуванні атаки Ірану на Ізраїль. Сам факт перекидання військ ще нічого не означає. Лише рішучий конвенційний удар по Ірану (не плутати з іранськими проксі) дасть надію на те, що Байден і його радники не остаточно втратили зв'язок із реальністю та усвідомлюють важливість підтримки свого головного союзника в регіоні. Навіть якщо цей союзник, у їхньому хибному розумінні, «негуманно» захищає власний народ.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому зараз Україні не вигідна відставка спікера Джонсона

Конгресмен-демократ Том Суоззі написав важливу колонку для The Wall Street Journal, в якій він закликав своїх колег по партії не голосувати за відставку спікера Палати представників Майка Джонсона, якщо така пропозиція надійде від MAGA-республіканців. Нагадаю, що конгресвумен Марджорі Тейлор Грін недвозначно дала зрозуміти про свої наміри ініціювати відставку Джонсона, якщо він поставить питання про допомогу Україні на голосування.

Демократам слід нарешті провести роботу над помилками і зробити правильні висновки з відставки Кевіна Маккарті, який був поміркованим та договороспроможним спікером. Попри те, що Майк Джонсон все ще є великою проблемою для України, слід розуміти, що наступний спікер буде ще більш непоступливим.

Суоззі у своїй колонці правильно говорить, що демократи більше не можуть собі дозволити «піддатися партійним інстинктам» і закликає працювати з республіканцями, щоб знешкодити конгресвумен Грін, яку він називає маріонеткою Путіна.

Нашим вітчизняним «експертам» теж потрібно усвідомлювати, що імпульсивно підтримати відставку Джонсона заради лайків у соцмережах — погана ідея. Потрібно з холодною головою оцінювати ризики і нарешті усвідомити, що ця відставка перекреслить місяці надскладних перемовин, які все ще зберігають шанси на те, що закон про підтримку України, Ізраїлю і Тайваню буде проголосовано.

До речі, після нападу Ірану на Ізраїль, Джонсон заявив, що Конгрес проголосує за допомогу Ізраїлю найближчими днями, а також припустив, що допомога Україні може бути включена в цей законопроєкт. Тому тут важливо зіграти тонко і без емоцій, що у нас, на жаль, виходить вкрай рідко.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Спадщина Рейгана в Республіканській партії давно втрачена

Метью Кройніг, оглядач Foreign Policy, та Ден Негреа, аналітик Atlantic Council, у своїй статті намагаються розвіяти міф про те, що Республіканська партія розколота в питанні зовнішньої політики. Автори бачать партію як «злиття послідовників Рейгана і Трампа», тож далі їхня аргументація базується на порівнянні цих двох лідерів. А якщо бути точним, то вони намагаються всіляко підкреслити, що 40-й і 45-й президенти США мають багато схожостей. Але є одна проблема, про неї трохи згодом.

У статті згадується, що обидва лідери прагнули згорнути тривалі військові інтервенції: Рейган у Лівані, а Трамп у Сирії та Афганістані. Також автори вважають, що Ронадьд Рейган і Дональд Трамп схожі в готовності до рішучих дій та відсутності страху перед ескалацією. Нагадаю, за Рейгана американські військові потопили іранські нафтові платформи 1988 року після того, як військовий корабель США підірвався на міні в Перській затоці, а Трамп наказав ліквідувати генерала КВІР Касема Сулеймані 2020 року після атаки на іракську авіабазу, де перебували американські військові. І подібних порівнянь автори наводять цілу низку.

Проблема в тому, що війна в Україні згадується тільки під кінець матеріалу. Автори визнають, що розбіжності всередині Республіканської партії щодо підтримки України справді є, але чомусь трактують це як «рідкісний виняток із правил». Але якщо бути до кінця чесним, розкол серед республіканців остаточно кристалізувався саме через підтримку України.

Одна справа мати консенсус у питанні стримування Китаю та Ірану, які незважаючи на грізну риторику, поки що уникають прямого зіткнення з США. Інша справа Росія, яку вже пізно стримувати — її треба перемагати (як саме — це питання дискусійне) та реформувати архітектуру безпеки в Європі. Такий рівень викликів вимагає рішучих дій, тож легше сховати голову в пісок, ніж відповідати духу часу. Про єдину оптику розв'язання проблеми тут і мови не йде.

Загалом автори просто паразитують на імені Рейгана і Трампа, бо рейганівці і трампісти — не є прямим відображенням поглядів своїх лідерів. Проте Кройніг і Негреа послідовно ігнорують той факт, що республіканці надломилися саме на українському питанні. І це не «рідкісний виняток із правил», а прямий доказ, що спадщина Рональда Рейгана вже давно втрачена.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Вбий у собі екоактивіста, поки не пізно

Джо Байден назвав кліматичну кризу «екзистенційною загрозою нашого часу». Це все, що потрібно знати про адміністрацію Байдена та Демократичну партію загалом.

Абсолютно відірвані від реальності спекулянти, яким цікавіше сортувати сміття, ніж відповідати духу часу, який буквально смердить Третьою світовою війною. Я щось не пригадую, щоб Байден називав екзистенціальною загрозою війну в Україні, зростаючу напруженість у Тайванській протоці, ядерну програму Ірану та його агресію проти Ізраїлю.

Поруч із Баденом на фото можна помітити комсомолку Александрію Окасіо-Кортес — конгресвумен від Нью-Йорка, яка є фронтменом демократів в екологічному порядку денному. Байден в публікації прямо натякає, що такі як Окасіо-Кортес є лідерами молодих американців. Якщо це так (а це так), то нас чекають непрості часи, бо для цього покоління стрімка руйнація архітектури світової безпеки та торгівлі — не є проблемою.

Ми звикли говорити про ізоляціонізм MAGA-республіканців, але чомусь забуваємо, що в демократів також є своє упороте крило, від якого вже страждає Ізраїль. Поки що Окасіо-Кортес, Ільхан Омар та інші радикально ліві демократи не є противниками України, але повірте, це тимчасово.

Якщо одного дня наша країна здобуде лідерів, які відкинуть прогресивний порядок денний, то це крило демократів саботуватиме допомогу Україні з такою ж завзятістю, як це робила Марджорі Тейлор Грін.

Пам'ятайте, що будь-який екоактивіст за своєю природою є кавуном — зелений ззовні, але червоний всередині.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Ядерна угода з Іраном як спосіб зрозуміти логіку Байдена і Саллівана

Ліна Хатіб, директор Інституту Близького Сходу, у своїй статті для Foreign Policy нагадує про деструктивну спадщину адміністрації Барака Обами на Близькому Сході, втіленням якої стала ядерна угода з Іраном. На думку автора, нещодавня атака Ірану на Ізраїль є прямим наслідком недалекоглядної та надто розрізненої політики США щодо Ірану впродовж більш ніж десяти років.

Хатіб вважає, що Обама занадто захопився ядерною програмою Ірану, ігноруючи інший важливий аспект — зростаючу інтервенцію Тегерана у справи інших країн. Обама помилково вважав, що співпрацюючи з Іраном у сфері контролю над ядерним збагаченням, можна домогтися угоди і щодо інших питань. Однак Тегеран завдяки цій угоді приспав Вашингтон, що дозволило йому розвивати ракетну програму, а також посилювати свій вплив у регіоні за допомогою проксі-сил.

До речі, ніколи не забуду виступ Беньяміна Нетаньягу в Конгресі, в якому він буквально відшмагав Обаму за цю мертвонароджену угоду, від чого 44-й президент США був просто у ярості. Періодично переглядаю цю сміливу та трохи нахабну промову.

Тут, до речі, Хатіб справедливо вказує і на помилки Трампа щодо Ірану. Незважаючи на те, що він вийшов з ядерної угоди, адміністрація Трампа не розробила жодного плану боротьби з програмою балістичних ракет або регіональними інтервенціями. Ліквідація генерала Сулеймані хоч і була яскравим проявом рішучості, але не вирішила проблему комплексно.

Загалом ядерна угода з Іраном дає нам ясне розуміння способу мислення Байдена і Саллівана (цей узагалі був одним із ключових переговірників із Тегераном), які продовжують політику Обами. Щодо Росії нинішня адміністрація повторює рівно ту саму помилку, що і з Іраном. У Білому домі щиро вважають, що в Москві, так само як і Тегерані, оцінять прагнення Вашингтона до ненасильницької деескалації.

Можна сміливо сказати, що ядерна угода зробила Іран стійкішим. Але цей урок не засвоєно. Непослідовна підтримка України робить Росію стійкішою прямо зараз. На засвоєння цього уроку часу майже не залишилося.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана