Вибори до Європарламенту — нова екзистенційна загроза для України

Журналісти The Telegraph Джеймс Крісп і Джо Барнс підготували статтю, в якій вони стверджують, що потенційний успіх праворадикальних партій на червневих виборах до Європарламенту ставить під загрозу фінансову та військову допомогу Україні.

Такі партії, як німецька «Альтернатива для Німеччини» (AfD), угорська «Фідес» та австрійська «Партія свободи» (FPÖ), по одинці не мають значного впливу на зовнішню політику, але разом вони можуть саботувати ключові рішення ЄС.

Деякі експерти вважають, що вони можуть сформувати третій за величиною блок партій у Брюсселі та Страсбурзі. Згідно з опитуваннями, євроскептичні партії переможуть на виборах до Європарламенту в дев'яти країнах-членах ЄС: Австрії, Бельгії, Чехії, Франції, Угорщині, Італії, Нідерландах, Польщі та Словаччині. Також очікується, що вони посядуть другі або треті місця ще в дев'яти країнах: Болгарії, Естонії, Фінляндії, Німеччині, Латвії, Португалії, Румунії, Іспанії та Швеції.

Ще в грудні я писав, що українському керівництву необхідно налагоджувати зв'язки з партіями, які, ймовірно, зайдуть до Європалралменту. Не потрібно плекати ілюзій, що ця комунікація буде легкою і приємною, але в нас банально немає вибору. Переломити правий тренд у Європі за кілька місяців неможливо, але ще є час запропонувати іншу логіку взаємодії.

До правого розвороту Європи необхідно готуватися рівно так само, як і до президентства Трампа — ми маємо перестати апелювати до моралі та вказати на конкретні вигоди від співпраці з Україною. Ліндсі Грем, який нещодавно відвідував Київ, недвозначно натякнув, що Україна володіє природними ресурсами, які можуть бути цікаві країнам Заходу.

Що більше подібних точок дотику буде створено в комунікації з європейцями, то більше шансів мінімізувати збитки від прийдешніх політичних пертурбацій на континенті.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Хто гальмує членство України в НАТО?

Цікаво, що La Repubblica і The New York Times буквально одночасно опублікували матеріали, що суперечать один одному. Італійська газета стверджує, що в НАТО всерйоз обговорюють варіант інтеграції України в альянс без окупованих територій, а американське видання, посилаючись на свої джерела, пише, що Україна не отримає запрошення до НАТО на 75-му саміті лідерів країн альянсу, оскільки деякі країни бояться прямого зіткнення з Москвою.

Очевидно, що в НАТО немає консенсусу щодо прийнятного сценарію закінчення війни в Україні, і подібні публікації тому підтвердження. Але показово, що саме The New York Times транслює скептичне ставлення до членства України в НАТО, що цілком відображає позицію Білого дому. До цього додавайте переконання Джейка Саллівана, який припускає ядерний удар по Вашингтону в разі збільшення поставок зброї Києву. Картина цілком виглядає цілісною.

Якщо на Вашингтонському саміті НАТО не буде прориву (а його не буде) щодо членства України, то очевидно, що драйвером збереження статусу-кво є саме Білий дім. І в мене немає сумнівів, що така аморфна і боягузлива позиція спровокує Росію на перевірку міцності альянсу десь у районі Сувалок.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як переконати республіканця підтримати Україну

Кетрін Левантовська з Atlantic Council написала текст, який є інструкцією до серця і розуму республіканського виборця. До матеріалу прикріплена інтерактивна карта, за допомогою якої можна відстежити, які штати отримали найбільшу вигоду від допомоги Україні.

Тут важливо зафіксувати, що вартість оборонних контрактів, укладених із компаніями в деяких штатах, становить понад 33,6 мільярда доларів. Але найцікавіше в тому, що сенатори і конгресмени з цих штатів найчастіше голосують проти підтримки України.

Наприклад, сенатор Тед Круз у лютому проголосував проти пакета допомоги Україні, назвавши його «поганим законопроектом». При цьому Техас отримав фінансування в розмірі 1,45 мільярда доларів на виробництво ракетних систем HIMARS та 155-міліметрових снарядів, а отже, отримав значний економічний дохід та створив робочі місця.

Ще один республіканець Гас Біліракіс також виступив проти фінансування України, назвавши законопроєкт таким, що «не має відношення до суворих економічних реалій, у яких живуть американські сім’ї», хоча в його окрузі на північ від Тампи розташовані підприємства, які отримали контракти на виробництво радарів AN/TPQ-53 і комплектів наведення HIMARS.

Очевидно, що Україна стала жертвою міфу про те, що американський робітник, підтримуючи українського солдата, нічого не отримує, а тільки втрачає. Нам необхідно знайти спосіб адвокатувати фінансову та військову допомогу знизу вгору. Лобові атаки на конгресменів не працюють, тому що вони спираються на виборців, які помилково вважають, що війна в Україні виключно збиткова.

Я абсолютно не обізнаний про нашу закулісну активність у США (сподіваюся, що вона взагалі є), але очевидно, що нам потрібно розширювати географію лобізму, який не повинен обмежуватися Капітолійським пагорбом, а проникати вглиб Сполучених Штатів, аж до округів конгресменів і сенаторів. Саме там має вкоренитися думка, що допомога Україні здатна зміцнити як економічну, так і національну безпеку США.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Останній шанс Байдена дати рішучу відсіч Ірану

Axios пише, що Іран попередив США, що якщо Вашингтон втрутиться в конфлікт між Іраном та Ізраїлем, американські бази в регіоні будуть атаковані. Просто перечитайте ще раз це речення.

Якщо Іран висуває будь-які вимоги, значить він вважає себе рівним США. Це наслідок абсолютно імпотентної реакції Вашингтона на атаки на власні військові бази, внаслідок яких загинули американські солдати. Усі ж пам'ятають цю «реакцію»? Адміністрація Байдена завдала демонстративних ударів по іранських проксі та запустила процес виведення військового контингенту з Іраку.

Цікаво, після ймовірної ескалації з боку Ірану, що зробить Білий дім? Піде з Сирії, Кувейту чи Бахрейну?

Зараз поширюються новини, що США перекидають додаткові сили на Близький Схід в очікуванні атаки Ірану на Ізраїль. Сам факт перекидання військ ще нічого не означає. Лише рішучий конвенційний удар по Ірану (не плутати з іранськими проксі) дасть надію на те, що Байден і його радники не остаточно втратили зв'язок із реальністю та усвідомлюють важливість підтримки свого головного союзника в регіоні. Навіть якщо цей союзник, у їхньому хибному розумінні, «негуманно» захищає власний народ.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому зараз Україні не вигідна відставка спікера Джонсона

Конгресмен-демократ Том Суоззі написав важливу колонку для The Wall Street Journal, в якій він закликав своїх колег по партії не голосувати за відставку спікера Палати представників Майка Джонсона, якщо така пропозиція надійде від MAGA-республіканців. Нагадаю, що конгресвумен Марджорі Тейлор Грін недвозначно дала зрозуміти про свої наміри ініціювати відставку Джонсона, якщо він поставить питання про допомогу Україні на голосування.

Демократам слід нарешті провести роботу над помилками і зробити правильні висновки з відставки Кевіна Маккарті, який був поміркованим та договороспроможним спікером. Попри те, що Майк Джонсон все ще є великою проблемою для України, слід розуміти, що наступний спікер буде ще більш непоступливим.

Суоззі у своїй колонці правильно говорить, що демократи більше не можуть собі дозволити «піддатися партійним інстинктам» і закликає працювати з республіканцями, щоб знешкодити конгресвумен Грін, яку він називає маріонеткою Путіна.

Нашим вітчизняним «експертам» теж потрібно усвідомлювати, що імпульсивно підтримати відставку Джонсона заради лайків у соцмережах — погана ідея. Потрібно з холодною головою оцінювати ризики і нарешті усвідомити, що ця відставка перекреслить місяці надскладних перемовин, які все ще зберігають шанси на те, що закон про підтримку України, Ізраїлю і Тайваню буде проголосовано.

До речі, після нападу Ірану на Ізраїль, Джонсон заявив, що Конгрес проголосує за допомогу Ізраїлю найближчими днями, а також припустив, що допомога Україні може бути включена в цей законопроєкт. Тому тут важливо зіграти тонко і без емоцій, що у нас, на жаль, виходить вкрай рідко.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Спадщина Рейгана в Республіканській партії давно втрачена

Метью Кройніг, оглядач Foreign Policy, та Ден Негреа, аналітик Atlantic Council, у своїй статті намагаються розвіяти міф про те, що Республіканська партія розколота в питанні зовнішньої політики. Автори бачать партію як «злиття послідовників Рейгана і Трампа», тож далі їхня аргументація базується на порівнянні цих двох лідерів. А якщо бути точним, то вони намагаються всіляко підкреслити, що 40-й і 45-й президенти США мають багато схожостей. Але є одна проблема, про неї трохи згодом.

У статті згадується, що обидва лідери прагнули згорнути тривалі військові інтервенції: Рейган у Лівані, а Трамп у Сирії та Афганістані. Також автори вважають, що Ронадьд Рейган і Дональд Трамп схожі в готовності до рішучих дій та відсутності страху перед ескалацією. Нагадаю, за Рейгана американські військові потопили іранські нафтові платформи 1988 року після того, як військовий корабель США підірвався на міні в Перській затоці, а Трамп наказав ліквідувати генерала КВІР Касема Сулеймані 2020 року після атаки на іракську авіабазу, де перебували американські військові. І подібних порівнянь автори наводять цілу низку.

Проблема в тому, що війна в Україні згадується тільки під кінець матеріалу. Автори визнають, що розбіжності всередині Республіканської партії щодо підтримки України справді є, але чомусь трактують це як «рідкісний виняток із правил». Але якщо бути до кінця чесним, розкол серед республіканців остаточно кристалізувався саме через підтримку України.

Одна справа мати консенсус у питанні стримування Китаю та Ірану, які незважаючи на грізну риторику, поки що уникають прямого зіткнення з США. Інша справа Росія, яку вже пізно стримувати — її треба перемагати (як саме — це питання дискусійне) та реформувати архітектуру безпеки в Європі. Такий рівень викликів вимагає рішучих дій, тож легше сховати голову в пісок, ніж відповідати духу часу. Про єдину оптику розв'язання проблеми тут і мови не йде.

Загалом автори просто паразитують на імені Рейгана і Трампа, бо рейганівці і трампісти — не є прямим відображенням поглядів своїх лідерів. Проте Кройніг і Негреа послідовно ігнорують той факт, що республіканці надломилися саме на українському питанні. І це не «рідкісний виняток із правил», а прямий доказ, що спадщина Рональда Рейгана вже давно втрачена.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Вбий у собі екоактивіста, поки не пізно

Джо Байден назвав кліматичну кризу «екзистенційною загрозою нашого часу». Це все, що потрібно знати про адміністрацію Байдена та Демократичну партію загалом.

Абсолютно відірвані від реальності спекулянти, яким цікавіше сортувати сміття, ніж відповідати духу часу, який буквально смердить Третьою світовою війною. Я щось не пригадую, щоб Байден називав екзистенціальною загрозою війну в Україні, зростаючу напруженість у Тайванській протоці, ядерну програму Ірану та його агресію проти Ізраїлю.

Поруч із Баденом на фото можна помітити комсомолку Александрію Окасіо-Кортес — конгресвумен від Нью-Йорка, яка є фронтменом демократів в екологічному порядку денному. Байден в публікації прямо натякає, що такі як Окасіо-Кортес є лідерами молодих американців. Якщо це так (а це так), то нас чекають непрості часи, бо для цього покоління стрімка руйнація архітектури світової безпеки та торгівлі — не є проблемою.

Ми звикли говорити про ізоляціонізм MAGA-республіканців, але чомусь забуваємо, що в демократів також є своє упороте крило, від якого вже страждає Ізраїль. Поки що Окасіо-Кортес, Ільхан Омар та інші радикально ліві демократи не є противниками України, але повірте, це тимчасово.

Якщо одного дня наша країна здобуде лідерів, які відкинуть прогресивний порядок денний, то це крило демократів саботуватиме допомогу Україні з такою ж завзятістю, як це робила Марджорі Тейлор Грін.

Пам'ятайте, що будь-який екоактивіст за своєю природою є кавуном — зелений ззовні, але червоний всередині.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Ядерна угода з Іраном як спосіб зрозуміти логіку Байдена і Саллівана

Ліна Хатіб, директор Інституту Близького Сходу, у своїй статті для Foreign Policy нагадує про деструктивну спадщину адміністрації Барака Обами на Близькому Сході, втіленням якої стала ядерна угода з Іраном. На думку автора, нещодавня атака Ірану на Ізраїль є прямим наслідком недалекоглядної та надто розрізненої політики США щодо Ірану впродовж більш ніж десяти років.

Хатіб вважає, що Обама занадто захопився ядерною програмою Ірану, ігноруючи інший важливий аспект — зростаючу інтервенцію Тегерана у справи інших країн. Обама помилково вважав, що співпрацюючи з Іраном у сфері контролю над ядерним збагаченням, можна домогтися угоди і щодо інших питань. Однак Тегеран завдяки цій угоді приспав Вашингтон, що дозволило йому розвивати ракетну програму, а також посилювати свій вплив у регіоні за допомогою проксі-сил.

До речі, ніколи не забуду виступ Беньяміна Нетаньягу в Конгресі, в якому він буквально відшмагав Обаму за цю мертвонароджену угоду, від чого 44-й президент США був просто у ярості. Періодично переглядаю цю сміливу та трохи нахабну промову.

Тут, до речі, Хатіб справедливо вказує і на помилки Трампа щодо Ірану. Незважаючи на те, що він вийшов з ядерної угоди, адміністрація Трампа не розробила жодного плану боротьби з програмою балістичних ракет або регіональними інтервенціями. Ліквідація генерала Сулеймані хоч і була яскравим проявом рішучості, але не вирішила проблему комплексно.

Загалом ядерна угода з Іраном дає нам ясне розуміння способу мислення Байдена і Саллівана (цей узагалі був одним із ключових переговірників із Тегераном), які продовжують політику Обами. Щодо Росії нинішня адміністрація повторює рівно ту саму помилку, що і з Іраном. У Білому домі щиро вважають, що в Москві, так само як і Тегерані, оцінять прагнення Вашингтона до ненасильницької деескалації.

Можна сміливо сказати, що ядерна угода зробила Іран стійкішим. Але цей урок не засвоєно. Непослідовна підтримка України робить Росію стійкішою прямо зараз. На засвоєння цього уроку часу майже не залишилося.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Гаазький суд хоче видати ордер на арешт Нетаньягу

The Times пише, що Міжнародний кримінальний суд готовий видати ордери на арешт прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу і високопоставлених ізраїльських чиновників, імовірно, міністра оборони Йоава Ґаланта та начальника генерального штабу Херці Ха-Леві.

Нетаньягу вже кілька днів «серйозно напружений» і намагається змінити це рішення, здійснюючи регулярні дзвінки в адміністрацію Джо Байдена, повідомляє The Times of Israel.

Не хочу виглядати конспірологом, але виглядає це як найпримітивніша спроба шантажу з боку Білого дому, який упродовж місяця намагається відмовити Ізраїль штурмувати Рафах. Молоді виборці Демократичної партії, які підтримують Палестину, вимагають від Байдена завершення військової операції в Газі, тому після тривалих перемовин, судячи з усього, у Вашингтоні ухвалили рішення банально залякати Нетаньягу.

Це ще один привід згадати, наскільки демократи стали заручниками свого прогресивного крила, яке нездатне відрізнити жертву від агресора. Ще раз повторюся, за певних обставин, Україна теж може стати жертвою цієї геть попаяної публіки.

Навіть якщо Гаазький суд видасть ордер на арешт Нетаньягу, Галланта і Ха-Леві, то його не буде визнано, оскільки Ізраїль не ратифікував Римський статут. Але сам факт того, що Гаага має намір поставити Нетаньягу в один ряд з Аль-Баширом, Каддафі та Путіним, свідчить про повну дезорієнтацію Заходу.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

ООН веде переговори з Талібаном щодо кліматичної кризи

Коли я прочитав цю новину, я подумав, що у мене підвищилася температура. Американське видання Barrons пише, що ООН та низка неурядових організацій ведуть переговори з Талібаном про вплив зміни клімату на Афганістан.

Давайте ще раз переосмислимо це речення. У кейсі Афганістану, який опинився в руках терористів, ООН та екоактивістів реально хвилюють наслідки кліматичної кризи.

Заступник директора Національного агентства з охорони навколишнього середовища Афганістану Зайнул Абідін Абід заявив, що «управління зміною клімату є пріоритетним завданням». Просто спробуйте вгадати, що він запропонував? Чиновник закликав ООН виділити уряду Талібану більше коштів на боротьбу з цією «проблемою».

Я не здивуюся, якщо Талібан реально отримає гроші від цих ідіотів, які, вочевидь, підуть на зміцнення режиму, купівлю зброї та масштабування виробництва наркотиків. У цій новині кристалізується все лицемірство лівого руху на Заході, який, прикриваючись прогресивними ідеями, не тільки ігнорує реальні проблеми, а й сприяє їхньому розвитку.

Упевнений, що серед членів неурядових організацій, які ведуть переговори з Талібаном, є активісти, які «борються» за права жінок. Чому вони раптом проігнорували той факт, що таліби продовжують обмежувати доступ афганських жінок до роботи, освіти, подорожей і медичних послуг? Ваші припущення чекаю в коментарях.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Привид Холодної війни, який звужує можливості України

Учора натрапив на сюжет Голосу Америки від 2014 року про слухання в Конгресі щодо війни в Україні. Тоді колишній радник із нацбезпеки Джиммі Картера Збігнєв Бжезинський публічно посперечався зі своїм колегою Стівеном Гедлі, який обіймав аналогічну посаду в адміністрації Джорджа Буша-молодшого.

Бжезинський, за певних умов, рекомендує Заходу залишити Україну в сірій зоні між ЄС і Росією, а також відмовити Києву в членстві в НАТО, оскільки Росію «можна зрозуміти» в її побоюванні підпускати альянс до своїх кордонів. Також Бжезинський вважає, що Сполучені Штати повинні постачати Україні рівно стільки зброї, щоб її вистачило виключно на оборону, але не наступ.

Зі свого боку Гедлі заявив, що США необхідно посилювати обороноздатність України та в жодному разі не заявляти, що двері НАТО для України зачинено, бо це винагородить Путіна й остаточно переконає його в правильності своєї агресії.

Звісно, що це не новина, але сюжет деконструює досить популярний міф про те, що Збігнєв Бжезинський був яструбом, який «розумів росіян як ніхто інший». Рамка мислення Бжезинського майже ідеально синхронізується з логікою ухвалення рішень чинної адміністрації США. Навіть правильніше сказати, що це ціла школа думки часів Холодної війни, продуктом якої є Байден і нині покійний Бжезинський.

Джо Байден, як справжній послідовник Бжезинського, продовжує мислити категоріями зон впливу та червоними лініями. Привид ядерної війни звужує коридор можливостей президента США, чим користується вся ревізіоністська вісь, що прагне повалити нинішній світопорядок.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому Україні вигідна угода між Ізраїлем і Саудівською Аравією

Bloomberg пише, що США і Саудівська Аравія близькі до укладення історичного договору, який надасть королівству гарантії безпеки і відкриє шлях до встановлення дипломатичних відносин з Ізраїлем. Така угода потенційно може змінити ситуацію на Близькому Сході. Крім зміцнення безпеки Ізраїлю і Саудівської Аравії, вона зміцнить позиції США в регіоні, послабивши вплив Ірану та Китаю.

Не заздрю Беньяміну Нетаньяху, який перебуває на розтяжці. З одного боку, йому потрібно не допустити наступних атак ХАМАС, а з іншого боку, важливо досягти нормалізації відносин із Саудівською Аравією, завдяки чому Ізраїль отримає важливого союзника в питанні стримування Ірану. Фактично Бібі мотивують пряником і батогом: спочатку погрожують Гаазьким судом, а потім приманюють довгоочікуваним договором із саудитами.

Неочевидним інтересантом угоди між Єрусалимом і Ер-Ріядом є Україна, бо така конфігурація може посилити ефективність санкційної політики Заходу проти нафтогазового сектора Росії. Якщо Саудівська Аравія збільшить видобуток нафти і тим самим знизить ціни на ринку, більшість країн Перської затоки можуть поступово відмовитися від російської нафти, що значно скоротить експортні надходження до бюджету країни-агресора.

Але я б не став радіти завчасно, тому що атака ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня, в тому чилсі мала на меті не допустити угоди між Єрусалимом та Ер-Ріядом, яка на той момент перебувала на просунутій стадії. Тому майже впевнений, що в разі натяку на успіх, Іран та його проксі зроблять ще одну спробу зірвати переговорний процес, у чому також зацікавлені Росія та Китай. Отже, ризик ескалації дуже високий.

Боже, бережи Ізраїль.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як Росія готується до війни з Європою

Європейські розвідслужби попередили свої уряди про те, що Росія замишляє акти саботажу і диверсій по всьому європейському континенту. Про це повідомляє Financial Times з посиланням на слова трьох спецслужб неназваних країн Європи.

Насправді географія російського саботажу дуже велика, тому майже кожна країна Європи має відчувати небезпеку. З останніх прецедентів варто згадати регулярні проблеми з GPS у країнах Балтії, арешт шпигунів у Німеччині, які планували підриви військової інфраструктури, а також підготовку замаху на Зеленського на території Польщі.

На The Independent нещодавно вийшла цікава стаття Кейра Джайлса, в якій він стверджує, що серія диверсій Кремля збігається з прогнозами про те, що в осяжній перспективі Росія спробує перевірити єдність НАТО.

Насправді, складно недооцінити справжню мету російського саботажу по всьому континенту. Очевидно, що Путін продовжує «мацати» європейців на предмет рішучих дій. І поки що НАТО робить величезну помилку, коли умовне втручання в роботу GPS країн Балтії залишається без відповіді. Думаю, нікому не треба пояснювати, що успішна ліквідація європейських навігаційних систем може зіграти вирішальну роль у разі атаки Росії на Сувалкський коридор.

В цій досить тривожній ситуації заспокоює лише готовність наших партнерів відбивати можливу агресію проти НАТО. У квітні Польща і Литва провели спільні військові навчання у районі Сувалкського коридору. Зараз зʼявляється інформація, що після навчань НАТО може залишити війська на цій стратегічно важливій ділянці.

Проте Європі потрібно розуміти, що Росія поважає не демонстрацію сили, а тільки її фактичне застосування.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Настав час перестати спекулювати на темі розпаду Росії

Сем Грін, експерт з російської політики у Королівському коледжі Лондона, у колонці для Центру аналізу європейської політики (СЕРА) задається питанням: а чи потрібно Заходу турбуватися про цілісність Росії? Така постановка питання не означає, що Європа і США зобов'язані робити спроби спровокувати її розпад. Все набагато простіше, Грін пропонує відкласти цю ідею в довгу шухляду і нарешті зайнятися більш приземленими задачами, такими як забезпечення безпеки України.

Автор вважає, що глобально у Заходу не так багато важелів впливу на процес розпаду Росії або запобігання подібного сценарію. Потрібно розуміти, що без прямої військової участі вплинути на ці процеси практично неможливо. Ба більше, навіть якщо Кремль увійде у фазу турбулентності, західні еліти, скоріш за все, будуть розділені в питанні про те, чи варто втручатися в цей процес. Тому Сем Грін справедливо стверджує, що розмови про виживання Росії або її сплановану фрагментацію є шкідливим відволікаючим маневром, який шкодить Україні.

Мені здається, що питання розпаду Росії просто зараз є абсолютно недоречним. За два роки війни проблема Заходу в області стратегічного планування стала більш ніж очевидною. Тому будь-який західний політик або аналітик, який всерйоз обговорює сплановане розчленування Росії — шарлатан, який банально експлуатує цю тему з метою медійної капіталізації.

Це також стосується і українського медіапростору, де досі можна зустріти «експертів», які розмірковують про розпад РФ як про майже доконаний факт. Час прокинутися і визнати, що в України (так само як і в Заходу) величезні проблеми з оперативним рівнем планування, не кажучи вже про стратегічний рівень. Під час війни навмисне спрощення складних явищ — такий самий злочин, як і провокування панічних настроїв.

Зрозумійте мене правильно, вивчати слабкі місця Росії — вкрай необхідно. Робити все, щоб ці слабкі місця стали хронічною проблемою — це правильний підхід. Ба більше, Україні потрібна готова стратегія на випадок турбулентності в РФ. Але в жодному разі не можна собі дозволяти використовувати цю тему як популізм, тим паче коли жодної стратегії не існує. Якщо Росія і розпадеться, то не через те, що Захід, а вже тим більше Україна, будуть авторами такого сценарію. Настав час позбутися цього абсолютно шкідливого нарцисичного переконання, що нам підвладні операції такого масштабу.

Тому Грін має рацію в тому, що будь-які міркування на тему краху російської державності є ще одним видом магічного мислення, яке породжує абсолютно хибну ідею про те, що війну легше виграти в Росії, ніж в Україні. Такі спекуляції буквально коштують життів.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Захід має сформулювати стратегію перемоги України

Екс-міністр оборони України Андрій Загороднюк разом з Еліотом Коеном, директором Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), написали статтю для Foreign Affairs, в якій вони закликають Захід нарешті визначитися зі стратегією перемоги України.

Від себе хочеться додати, що цей заклик потребує постановки питання: а чи хоче Захід перемоги України? Автори статті акуратно підводять до цієї думки, натякаючи, що деякі з партнерів Києва продовжують старанно уникати обговорення теорії перемоги.

США ніколи не планували свою підтримку України далі кількох місяців, віддавши перевагу короткостроковим маневрам, таким як довгоочікуваний контрнаступ 2023 року. Але поодинокі військові операції не завжди здатні завдати остаточної поразки противнику. До речі, на підтримку цієї тези можна згадати успішні операції Києва з деокупації Херосна та Харківської області у 2022 році, які також не змогли стратегічно зломити Росію.

Саме тому Конгрес неодноразово закликав Білий дім надати довгострокову стратегію підтримки України в рамках законопроєкту про допомогу, що українська медіаспільнота сприйняла вкрай негативно. Проте, хочемо ми цього чи ні, доки США та її ключові союзники не узгодять між собою спільну концепцію перемоги України, наші обурення ні на що не вплинуть. Тому в наших інтересах також вимагати від партнерів на Заході напрацювання такої стратегії.

Далі Загороднюк та Коен висувають досить сумнівну тезу про те, що в разі стрімкого просування ЗСУ по всьому фронту Росія усвідомить масштаб своїх втрат, що чинитиме на режим Путіна зовнішній та внутрішній тиск. Цей висновок базується на помилковому переконанні, що вихід України на кордони 1991 року зупинить війну. Можливо, ця теза розрахована на заохочення західної аудиторії, але сама по собі така думка не є очевидною.

Також важливо зазначити, що жодна західна стратегія не працюватиме без консенсусу всередині України про те, що для неї є перемогою. І тут дуже раджу прочитати статтю Миколи Бєлєскова (@armchairgeneralUA), в якій він проговорює, здавалося б, очевидну думку, що стратегія перемоги має базуватися на трикутнику «цілі, ресурси і способи досягнення цілей». Тому військово-політичне керівництво України має запустити публічну дискусію з цього питання.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Азія не готова до війни за Тайвань

Фенелла Макгерті з Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS) пише у своїй колонці, що Японія, Південна Корея та Австралія збільшують витрати на оборону, але цього все одно недостатньо. Незважаючи на значне зростання асигнувань на оборону в решті країн регіону, частка Китаю в загальних витратах продовжує зростати: з 38% у 2014 році до 44% цього року.

Проте в регіоні відчувають недалеку перспективу ескалації, що змушує окремі країни переглядати свої стратегії щодо стримування Китаю та Північної Кореї.

Наприклад, у грудні 2022 року Японія опублікувала три документи зі стратегії трансформації, в яких йшлося про зобов'язання збільшити витрати на оборону з 1% до 2% ВВП до 2027 року. У свою чергу Австралія і Південна Корея нещодавно опублікували документи, які передбачають додаткові інвестиції у свої оборонні сектори.

Макгерті вважає, що такі кроки мають уповільнити траєкторію подальшого зміщення регіонального військового балансу на користь Китаю. Але на тлі останніх чуток про можливу ескалацію в Тайванській протоці вже в червні, є відчуття, що у вищезазначених країн залишилося не так багато часу, щоб підготуватися до війни.

Також я бачу величезну проблему в тому, що сам по собі Тихоокеанський регіон не має міцного консенсусу в питанні стримування Китаю, який зі свого боку підкуповує своїх сусідів, тим самим нейтралізуючи їхню волю до боротьби. Наприклад Індонезія, Малайзія і Таїланд тісно інтегровані в конфігурацію «Поясу і шляху», що ставить під сумнів готовність цих країн чинити опір Пекіну в разі агресії.

Азія може повторити помилку Європи, яка занурилася в «теплу ванну» та виявилася неготовою до великої війни. США, зі свого боку, повинні чинити суттєвий тиск на своїх союзників у регіоні, щоб ті зайняли більш войовничу позицію щодо Китаю.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Зеленський має зустрітися з Трампом у Мар-а-Лаго?

Роббі Грамер, репортер з питань дипломатії та національної безпеки в Foreign Policy, взяв інтерв'ю в Гордона Сондленда, який був послом Дональда Трампа в Європейському Союзі й досі є не останньою людиною в оточенні 45-го президента США.

У вузьких колах вважають, що Сондленд неформально комунікує з керівництвом України від імені Трампа. Я також схиляюся до цієї версії. Тому це інтерв'ю дає змогу скласти уявлення, що Трамп думає про війну в Україні. До речі, Сондленд зареєстрований як лобіст України у Вашингтоні.

Одна з ключових думок цього інтерв'ю полягає в тому, що європейські лідери повинні перестати битися в істериці з приводу можливих наслідків другого терміну Трампа й перейти до реальних дій. Сондленд прямо закликає глав європейських держав летіти в Мар-а-Лаго та говорити з Трампом напряму:

«Якщо ви європейський лідер, якщо ви Урсула фон дер Ляєн, якщо ви Клаус Йоганніс, якщо ви Еммануель Макрон, ви маєте бути в Мар-а-Лаго. Ви повинні говорити про речі, з якими ви не згодні, і ви повинні допомагати йому рухатися в правильному напрямку. Тому що його дуже легко переконати, ви знаєте, чого він хоче. По-перше, він хоче, щоб його хвалили. А по-друге, він хоче, щоб ви пояснили йому, як це відповідає інтересам Америки»

На думку Гордона Сондленда, це також стосується і президента України Володимира Зеленського, який має простою мовою пояснити Трампу роль України в системі інтересів Сполучених Штатів:

«Я думаю, що Зеленський має бути в Мар-а-Лаго. Він повинен з'явитися там у своїй бойовій формі, і я думаю, що він повинен навести Трампу дуже конкретний приклад: "Пане президенте, у мене тут є місто. У ньому 100 000 людей, багато жінок і дітей. Мені потрібні X, Y і Z, щоб захистити їх. Ви допоможете мені з цим містом? Чи скажете ви своїм друзям у Конгресі, щоб вони дали мені X, Y і Z для захисту цього міста?"»

Давайте відверто, з огляду на образливість Байдена, подібний візит Зеленського до резиденції Трампа швидше додасть Україні проблем. Але це не означає, що Мар-а-Лаго не може відвідати український чиновник рангом нижче за президента. Можливо, це має бути непублічний візит. Але Сондленд має рацію в тому, що у відносинах Зеленського і Трампа має відбутися певна еволюція. Вкотре запросити Трампа приїхати в Україну — це не комунікація.

До речі, «Гамбіт Саллівана» тепер є на Друкарні, де ви можете прочитати повний переклад цього інтерв'ю. Якщо ви підтримаєте такий формат, то подібних перекладів буде більше. Сподіваюся на вашу підтримку у вигляді активності під цим постом.

Також раджу почитати інтерв'ю Марка Сирового з Гордоном Сондлендом на Forbes Ukraine. Там теж багато корисних думок стосовно того, хто такий Трамп і як з ним працювати.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Зангезурський коридор — результат недбалості Заходу. І до чого тут Україна?

Томас де Вааль, науковий співробітник центру Карнегі, у своїй статті на Foreign Affairs актуалізує проблему російського впливу на Південному Кавказі. Після успіху Азербайджану в Карабаху Кремль намагається отримати вигоду в умовах мінливої конфігурації регіону.

Ключовою амбіцією Росії на Південному Кавказі є відновлення сухопутних транспортних шляхів до Ірану. Якщо бути точнішим, то йдеться про Зангезурський коридор, за допомогою якого Баку хоче створити (через територію Вірменії) автомобільне і залізничне сполучення з Нахічеванню. Щоб не заплутатися, раджу подивитися на карту, яку я залишив у коментарях. Якщо Росія отримає вплив на цей маршрут, то для неї відкриється пряме залізничне сполучення з Іраном. І це погана новина для України.

Відкриття коридору може бути частиною угоди між Азербайджаном і Росією. В обмін на те, що Москва виведе свої війська з Карабаху (вона вже це робить), Азербайджан може погодитися на російський контроль над Зангезурським коридором через південну Вірменію. Такий план може бути трактовани як азербайджано-російське захоплення південного кордону Вірменії. І тут логічно поставити питання, а як на це відреагує Захід?

Я думаю, що ніяк. Не дивно, правда? Якщо ми говоримо про США, то у Вашингтоні ніколи не приділяли Південному Кавказу належної уваги, оскільки регіон добровільно віддали у сферу впливу Росії. Плоди такої недалекоглядної політики буде пожинати саме Україна, яка, відверто кажучи, сама ніколи не займалася цим напрямком.

У цьому випадку Україна не має простору для маневру. На втручання США та ЄС точно розраховувати не варто, оскільки крупні американські нафтові компанії активно інвестують в азербайджанські родовища, а Європа імпортує газ із Баку. Водночас Вірменія надто залежна від економічних зв'язків із Москвою, тому Єреван точно не зможе захистити цей відрізок території, який тепер для України також має стратегічне значення.

Неприємно це визнавати, але Україні та Заходу залишається тільки сподіватися на Іран, який неодноразово виступав проти ідеї Зангезурського коридору. Така ціна геополітичної недбалості.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Путін готує «сюрприз» до Вашингтонського саміту НАТО?

Виконавчий директор Atlantic Council Фредерік Кемп побоюється, що Путін готує «сюрприз» до Вашингтонського саміту НАТО. Існує широкий спектр можливостей. Наприклад, Росія може почати ще більш жорстокий і широкий літній військовий наступ на Україну. Кремль також може пустити в хід нову зброю, можливо, навіть космічного базування.

Натомість Кемп пропонує Альянсу влаштувати Путіну «сюрприз» у відповідь, що може виражатися в більш чітко визначеному й окресленому шляху України до членства в НАТО. Також автор вважає, що зняття всіх обмежень на використання Україною зброї США є найкращою відповіддю на підвищення ставок Путіна.

Не хочеться засмучувати Фредеріка Кемпа, але нещодавнє інтерв'ю Джо Байдена журналу TIME позбавляє всяких ілюзій стосовно перспектив членства України в НАТО. Хоча от Ян Бжезинський з того ж Atlantic Council розписав покрокову інструкцію, яка допоможе уникнути порожніх обіцянок і розпливчастих формулювань на саміті:

1. Північноатлантичний Альянс має офіційно визнати, що Україна відповідає вимогам членства в НАТО;

2. Альянс має запропонувати Україні виділити військовий і цивільний персонал для обіймання посад у штаб-квартирі, агентствах і військовій командній структурі Альянсу;

3. НАТО має надати Україні місце спостерігача в Північноатлантичній раді (NAC), директивному органі Альянсу.

Це, звісно ж, не є альтернативою офіційному запрошенню до НАТО, але подібна інституційна інтеграція України до Альянсу могла б окреслити позитивну динаміку.

А ось «сюрпризи», описані в тексті Фредеріка Кемпа, насправді не є новиною. Особисто я побоююсь «сюрпризів» під час виборів у США та подальшої «перезмінки». Ось тут для Путіна справді відкривається вікно можливостей як для локальних провокацій, так і для ескалації за межами українського фронту.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому Байден послабить НАТО в разі переобрання

Франсуа Хейсбур, старший радник з питань Європи в Міжнародному інституті стратегічних досліджень (IISS), у своїй доповіді перераховує всі мейнстримні штампи про наслідки другого президентства Дональда Трампа. Проте автор робить важливий висновок — другий термін Джо Байдена також не зміцнить трансатлантичну безпеку.

Франсуа Гейсбур абсолютно правий у тій думці, що Байден веде аналог Холодної війни, але проблема для Європи полягає в тому, що протилежний полюс цієї війни — це не Москва, а Пекін. Це означає, що адміністрація Байдена тільки посилить свій фокус на Тихоокеанському регіоні, від чого європейська архітектура безпеки стане менш міцною.

У міру того як стратегічний центр тяжіння зміщується у Східну Азію, Хейсбур наводить цікаву аналогію. У березні 1941 року, до вступу США у Другу світову війну, на нараді «ABC-1» за участю Канади, Великої Британії та США було розроблено план «Веселка №5». У разі глобальної війни пріоритет віддавали Атлантиці, а не Тихому океану, оскільки Третій Рейх загрожував усьому світу, а Японія становила меншу загрозу. Сьогодні пріоритети змінилися, оскільки для Вашингтона Китай важливіший за Росію. У 2030 році США, можливо, не зможуть одночасно справлятися з кризами в Європі та Тихоокеанському регіоні.

Сполучені Штати визначаються з пріоритетним напрямком уже зараз. Що швидше європейці відмовляться від сприйняття США як центральної ланки 75-річної системи взаємозміцнювальних альянсів у Європі, то краще. Ліві популісти в Україні та Європі лякають нас тим, що Трамп вийде з НАТО. Навіть якщо такий сценарій був би реальний, то я переконаний, що Трамп покинув би альянс максимально прозоро. Байден же може прикриватися гаслами, де-юре зберігати свою присутність у НАТО, але де-факто продовжить послаблювати Альянс своїм небажанням спалювати ресурси, які знадобляться США у війні з Китаєм.

Не можна засуджувати бажання США зберегти свою боєздатність для битви в Тайванській протоці. Проблема в тому, що це бажання є маркером того, що у Вашингтоні усвідомлюють власну нездатність вести війну на два і більше фронтів. Але ще більше насторожує той факт, що це розуміють не тільки у Вашингтоні, а й у Пекіні, Тегерані та Москві.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Війна з «Хезболлою» остаточно доб'є Джо Байдена

Ви вже встигли прочитали купу аналітики про те, що Джо Байден провалив дебати, тим самим кратно знизивши шанси на своє переобрання. Але є ще один фактор, який може добити залишки рейтингу не тільки Байдена, а й іншого демократичного кандидата.

Politico посилається на розвідку США, яка стверджує, що протистояння між Ізраїлем і «Хезболлою» може спалахнути в найближчі тижні, якщо Єрусалим і ХАМАС не зможуть досягти угоди про припинення вогню в Газі.

Ще одна війна на Близькому Сході остаточно відверне «прогресивних» виборців від Байдена, який, на їхню думку, недостатньо обмежує військові операції Ізраїлю в Газі. Річ у тім, що агресія з боку «Хезболли» змусить США встати на захист Єрусалима, оскільки конфлікт може призвести до ширшої регіональної нестабільності. Таким чином адміністрація Байдена знову загрузне в регіоні, який вона роками намагалася покинути.

Війна Ізраїлю з «Хезболлою» буде набагато важчою і потребуватиме більших ресурсів. Якщо Газа являє собою невеликий і щільнозаселений анклав (що теж створює масу труднощів), то райони, де діє «Хезболла», мають складніший рельєф, включно з горами і густою рослинністю, що ускладнює наземні операції і надає укриття для бойовиків.

Також не треба забувати, що, на відміну від ХАМАС, бойовики «Хезболли» володіють кращим арсеналом, що включає ракети середньої дальності, протитанкові ракети та більш розвинену систему укриттів і тунелів. Тому конфлікт із «Хезболлою» може бути тривалішим і складнішим, що вимагатиме глибшого залучення Сполучених Штатів, а це, своєю чергою, негативно позначиться на електоральних показниках 46-го президента США та Демократичної партії загалом.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана