Настав час дати право Польщі мати ядерну зброю

Знайшов цікаву статтю на The Spectator, яка закликає надати Польщі ядерну зброю. Її автор — Далібор Рохац, науковий співробітник Американського інституту підприємництва у Вашингтоні. Свою думку автор аргументує тим, що після перемоги Дональда Трампа на виборах Європа може стати вразливою в питанні ядерного стримування росії, тож Польща, яка володіє ядерною зброєю, могла б значно посилити східний фланг НАТО.

Стаття була написана до заяви Трампа про те, що він не збирається виводити США з НАТО. Проте, якщо Європа прагне до «стратегічної автономії», то я вважаю, що доктрина ядерного стримування повинна стати менш залежною від Сполучених Штатів. Франція і Велика Британія, очевидно, мають очолити цей трек.

Незважаючи на те, що Польща має один із найменших ядерних потенціалів у Європі, їй варто було б задекларувати намір обзавестися зброєю масового ураження. Такий амбіційний крок міг би заохотити Францію або Велику Британію запропонувати Варшаві двосторонню угоду щодо спільного використання ядерної зброї. Але зрештою, щоб стримування росії було переконливим, зброя має перебувати саме під контролем Польщі.

Автор слушно стверджує, що Україна є одним із головних бенефіціарів ядерної Польщі, оскільки її ядерна парасолька могла б стати альтернативним способом гарантувати безпеку України після війни.

Навіть не намагайтеся писати в коментарях про так званий ДНЯЗ. Ми входимо у фазу пост-американської реальності, де єдиним засобом збереження власного суверенітету стане саме ядерна зброя. Тому Польща, Україна, Саудівська Аравія та Південна Корея є головними інтересантами нового проядерного світопорядку.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Європа повинна дистанціюватися від Китаю якомога швидше

Бен Бланд, директор Азіатсько-Тихоокеанської програми в Chatham House, написав колонку для Politico, в якій закликає Європу прискорити процес дистанціювання від Китаю. Автор справедливо вказує на те, що незалежно від результату президентських виборів у США, європейські уряди однаково зіткнутися з тиском Сполучених Штатів стосовно більш жорсткої політики щодо Пекіна.

У статті є один цікавий момент. Бланд разом зі своїми колегами організував серію семінарів для європейських і американських політиків, присвячених Китаю. Під час обговорення з'ясувалося, що європейці й американці однаково декларують прагнення зберегти статус-кво в Азії. Але якщо американці вважають, що необхідно перервати всі економічні та технологічні зв'язки з Пекіном вже зараз, то європейці не розуміють такого поспіху. Автор пояснює це тим, що європейські уряди вже давно не є наддержавами, тож вони не мають такого ж відчуття, що Китай несе загрозу їхньому глобальному становищу.

Погодьтеся, для українців неквапливість європейців не є якоюсь новиною. Європі знадобилося два роки повномасштабної війни в Україні, щоб почати робити перші кроки назустріч реальності. Тому процес протверезіння щодо Китаю неминучий. Європейські еліти повинні прийняти той факт, що в період стрімкої фрагментації світопорядку вони зобов'язані або стати на чийсь бік (Вашингтон або Пекін), або стати абсолютно незалежними. Тому що «стратегічна автономія» — це не тільки про американську зброю, а й про китайські гроші.

Тому європейці ще мають прийти до усвідомлення екзистенційної загрози Китаю. Але щоб це сталося, вони повинні інвестувати в розширення знань про Китай в урядах, ділових колах і суспільстві загалом. Поки цього не буде зроблено, дискусія про дистанціювання від Пекіна не просунеться далі риторики.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Фактор очікувань у війні. Україна повинна засвоїти урок Ізраїлю

На Foreign Affairs вийшла цікава стаття Домініка Тірні, професора політології в Суортморському коледжі, в якій він розбирає вплив фактора очікувань у сучасних війнах. Наприклад автор вважає, що Ізраїль припустився помилки, коли на початку операції в Газі він задекларував плани повного знищення ХАМАС. Тому що в разі недосягнення поставленої мети, операція може стати провальною в сприйнятті ізраїльтян і всього світу. Я згоден з Тірні в тій частині, де Беньяміну Нетаньягу справді не варто було завищувати планку очікувань і зосередитися на тому, щоб в очах цивілізованого світу ця війна виглядала оборонною.

Також автор зачіпає тему війни в Україні. Він стверджує, що на початку вторгнення Україна виграла інформаційну війну завдяки позиціонуванню себе як явного аутсайдера. На тлі песимістичних прогнозів західних розвідок, відбиття атаки на Київ стало справжньою сенсацією, що допомогло Україні залучити додаткову допомогу з боку Заходу. Але після низки успіхів на фронті українські політики разом із західними аналітиками створили ілюзію близької перемоги, яка розвіялася після літнього контрнаступу. На думку Тірні, на тлі кризи віри на Заході, Україна отримала шанс знову повернути контроль над очікуваннями:

«Наступ росії, який практично зайшов у глухий кут, залишається величезним досягненням для України. Тут Київ може краще управляти очікуваннями, поєднуючи впевненість у своєму довгостроковому успіху з реалістичною оцінкою своїх короткострокових труднощів.

Наприклад, Україна повинна дати зрозуміти політикам і своїй глобальній аудиторії, що вона — тотальний аутсайдер, який воює з жорстоким диктатором і, можливо, третьою за силою армією у світі, та все ж таки зрештою здобуде перемогу в боротьбі за незалежність. Така історія може допомогти залучити більше західної допомоги»

Зростаюча втома від війни є поганою новиною, але в такого сценарію є і позитивний бік, який має дати друге дихання нашим партнерам. Україна знову може виглядати як Давид, що бореться з Голіафом, тим самим знизивши очікування від майбутнього. Я б назвав це концепцією «стратегічної непокори», яка має більше шансів надихнути Захід на розвиток успіху, яким є існування України як незалежної держави.

Нашому політичному керівництву потрібно зробити правильні висновки з операції в Газі. Якщо перемога над купою терористів у тунелях виявилася непростим завданням, то перемога над терористичною державою точно вимагає більш гнучких підходів у війні очікувань.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як західні санкції згуртували Іран, росію та Китай

Експерти Atlantic Council Кімберлі Донован і Майя Ніколадзе у своїй статті намагаються нагадати Заходу про те, що Іран, росія та Китай створили чорний ринок нафти, і жодні санкції їм не завадили. Цю нафту часто перевозять танкерами «темного флоту», які діють поза морськими правилами і вживають заходів для приховування своїх операцій.

Тут цікаво розглянути модель торгівлі між Тегераном і Пекіном, тому що Ірану продати свою нафту набагато складніше, ніж росії. Нагадаю, що купівля іранської нафти повністю заборонена, тоді як на російське «чорне золото» поширюється правило цінової стелі.

Китай розробив спосіб імпорту іранської нафти в обхід західної фінансової системи і служб доставки. Іран постачає нафту до Китаю за допомогою танкерів «темного флоту» і отримує платежі в юанях через невеликі китайські банки. Танкери «темного флоту» працюють без транспондерів, щоб уникнути виявлення.

Після того як нафта досягає Китаю, її перейменовують на малайзійську або близькосхідну і купують «чайники» в Китаї. «Чайники» — це невеликі незалежні нафтопереробні заводи, які поглинають 90% всього експорту іранської нафти відтоді, як китайські державні нафтопереробні компанії припинили операції з Іраном через страх перед санкціями.

Щойно Іран отримає оплату в юанях, у нього буде два варіанти використання китайської валюти: він може або купити китайські товари, або розмістити активи в китайському банку. Таким чином, у 2022 році Іран закупив у Китаї машин на 2,12 мільярда доларів, а також електроніки на 1,43 мільярда доларів.

Ось вам чергова реалістична оцінка західним санкціям, які в результаті тільки згуртовують «вісь зла». Це не означає, що санкції не потрібні, але вони будуть ефективні тільки в комплексі з реальними діями, які демонструють силу. Санкції — не є елементом стримування, як би Захід не відхрещувався від цієї думки. Треба розуміти, що росія копіює іранські методи обходу санкцій. Тому нещодавні «тривожні сигнали» з Вашингтона щодо ударів по російських НПЗ виглядають ще більш жалюгідно.

Якщо Захід за два роки не зміг зупинити російський нафтовий експорт, то Україна має повне право зробити так, щоб росії не було що експортувати.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Вибори до Європарламенту — нова екзистенційна загроза для України

Журналісти The Telegraph Джеймс Крісп і Джо Барнс підготували статтю, в якій вони стверджують, що потенційний успіх праворадикальних партій на червневих виборах до Європарламенту ставить під загрозу фінансову та військову допомогу Україні.

Такі партії, як німецька «Альтернатива для Німеччини» (AfD), угорська «Фідес» та австрійська «Партія свободи» (FPÖ), по одинці не мають значного впливу на зовнішню політику, але разом вони можуть саботувати ключові рішення ЄС.

Деякі експерти вважають, що вони можуть сформувати третій за величиною блок партій у Брюсселі та Страсбурзі. Згідно з опитуваннями, євроскептичні партії переможуть на виборах до Європарламенту в дев'яти країнах-членах ЄС: Австрії, Бельгії, Чехії, Франції, Угорщині, Італії, Нідерландах, Польщі та Словаччині. Також очікується, що вони посядуть другі або треті місця ще в дев'яти країнах: Болгарії, Естонії, Фінляндії, Німеччині, Латвії, Португалії, Румунії, Іспанії та Швеції.

Ще в грудні я писав, що українському керівництву необхідно налагоджувати зв'язки з партіями, які, ймовірно, зайдуть до Європалралменту. Не потрібно плекати ілюзій, що ця комунікація буде легкою і приємною, але в нас банально немає вибору. Переломити правий тренд у Європі за кілька місяців неможливо, але ще є час запропонувати іншу логіку взаємодії.

До правого розвороту Європи необхідно готуватися рівно так само, як і до президентства Трампа — ми маємо перестати апелювати до моралі та вказати на конкретні вигоди від співпраці з Україною. Ліндсі Грем, який нещодавно відвідував Київ, недвозначно натякнув, що Україна володіє природними ресурсами, які можуть бути цікаві країнам Заходу.

Що більше подібних точок дотику буде створено в комунікації з європейцями, то більше шансів мінімізувати збитки від прийдешніх політичних пертурбацій на континенті.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Хто гальмує членство України в НАТО?

Цікаво, що La Repubblica і The New York Times буквально одночасно опублікували матеріали, що суперечать один одному. Італійська газета стверджує, що в НАТО всерйоз обговорюють варіант інтеграції України в альянс без окупованих територій, а американське видання, посилаючись на свої джерела, пише, що Україна не отримає запрошення до НАТО на 75-му саміті лідерів країн альянсу, оскільки деякі країни бояться прямого зіткнення з Москвою.

Очевидно, що в НАТО немає консенсусу щодо прийнятного сценарію закінчення війни в Україні, і подібні публікації тому підтвердження. Але показово, що саме The New York Times транслює скептичне ставлення до членства України в НАТО, що цілком відображає позицію Білого дому. До цього додавайте переконання Джейка Саллівана, який припускає ядерний удар по Вашингтону в разі збільшення поставок зброї Києву. Картина цілком виглядає цілісною.

Якщо на Вашингтонському саміті НАТО не буде прориву (а його не буде) щодо членства України, то очевидно, що драйвером збереження статусу-кво є саме Білий дім. І в мене немає сумнівів, що така аморфна і боягузлива позиція спровокує Росію на перевірку міцності альянсу десь у районі Сувалок.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як переконати республіканця підтримати Україну

Кетрін Левантовська з Atlantic Council написала текст, який є інструкцією до серця і розуму республіканського виборця. До матеріалу прикріплена інтерактивна карта, за допомогою якої можна відстежити, які штати отримали найбільшу вигоду від допомоги Україні.

Тут важливо зафіксувати, що вартість оборонних контрактів, укладених із компаніями в деяких штатах, становить понад 33,6 мільярда доларів. Але найцікавіше в тому, що сенатори і конгресмени з цих штатів найчастіше голосують проти підтримки України.

Наприклад, сенатор Тед Круз у лютому проголосував проти пакета допомоги Україні, назвавши його «поганим законопроектом». При цьому Техас отримав фінансування в розмірі 1,45 мільярда доларів на виробництво ракетних систем HIMARS та 155-міліметрових снарядів, а отже, отримав значний економічний дохід та створив робочі місця.

Ще один республіканець Гас Біліракіс також виступив проти фінансування України, назвавши законопроєкт таким, що «не має відношення до суворих економічних реалій, у яких живуть американські сім’ї», хоча в його окрузі на північ від Тампи розташовані підприємства, які отримали контракти на виробництво радарів AN/TPQ-53 і комплектів наведення HIMARS.

Очевидно, що Україна стала жертвою міфу про те, що американський робітник, підтримуючи українського солдата, нічого не отримує, а тільки втрачає. Нам необхідно знайти спосіб адвокатувати фінансову та військову допомогу знизу вгору. Лобові атаки на конгресменів не працюють, тому що вони спираються на виборців, які помилково вважають, що війна в Україні виключно збиткова.

Я абсолютно не обізнаний про нашу закулісну активність у США (сподіваюся, що вона взагалі є), але очевидно, що нам потрібно розширювати географію лобізму, який не повинен обмежуватися Капітолійським пагорбом, а проникати вглиб Сполучених Штатів, аж до округів конгресменів і сенаторів. Саме там має вкоренитися думка, що допомога Україні здатна зміцнити як економічну, так і національну безпеку США.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Останній шанс Байдена дати рішучу відсіч Ірану

Axios пише, що Іран попередив США, що якщо Вашингтон втрутиться в конфлікт між Іраном та Ізраїлем, американські бази в регіоні будуть атаковані. Просто перечитайте ще раз це речення.

Якщо Іран висуває будь-які вимоги, значить він вважає себе рівним США. Це наслідок абсолютно імпотентної реакції Вашингтона на атаки на власні військові бази, внаслідок яких загинули американські солдати. Усі ж пам'ятають цю «реакцію»? Адміністрація Байдена завдала демонстративних ударів по іранських проксі та запустила процес виведення військового контингенту з Іраку.

Цікаво, після ймовірної ескалації з боку Ірану, що зробить Білий дім? Піде з Сирії, Кувейту чи Бахрейну?

Зараз поширюються новини, що США перекидають додаткові сили на Близький Схід в очікуванні атаки Ірану на Ізраїль. Сам факт перекидання військ ще нічого не означає. Лише рішучий конвенційний удар по Ірану (не плутати з іранськими проксі) дасть надію на те, що Байден і його радники не остаточно втратили зв'язок із реальністю та усвідомлюють важливість підтримки свого головного союзника в регіоні. Навіть якщо цей союзник, у їхньому хибному розумінні, «негуманно» захищає власний народ.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому зараз Україні не вигідна відставка спікера Джонсона

Конгресмен-демократ Том Суоззі написав важливу колонку для The Wall Street Journal, в якій він закликав своїх колег по партії не голосувати за відставку спікера Палати представників Майка Джонсона, якщо така пропозиція надійде від MAGA-республіканців. Нагадаю, що конгресвумен Марджорі Тейлор Грін недвозначно дала зрозуміти про свої наміри ініціювати відставку Джонсона, якщо він поставить питання про допомогу Україні на голосування.

Демократам слід нарешті провести роботу над помилками і зробити правильні висновки з відставки Кевіна Маккарті, який був поміркованим та договороспроможним спікером. Попри те, що Майк Джонсон все ще є великою проблемою для України, слід розуміти, що наступний спікер буде ще більш непоступливим.

Суоззі у своїй колонці правильно говорить, що демократи більше не можуть собі дозволити «піддатися партійним інстинктам» і закликає працювати з республіканцями, щоб знешкодити конгресвумен Грін, яку він називає маріонеткою Путіна.

Нашим вітчизняним «експертам» теж потрібно усвідомлювати, що імпульсивно підтримати відставку Джонсона заради лайків у соцмережах — погана ідея. Потрібно з холодною головою оцінювати ризики і нарешті усвідомити, що ця відставка перекреслить місяці надскладних перемовин, які все ще зберігають шанси на те, що закон про підтримку України, Ізраїлю і Тайваню буде проголосовано.

До речі, після нападу Ірану на Ізраїль, Джонсон заявив, що Конгрес проголосує за допомогу Ізраїлю найближчими днями, а також припустив, що допомога Україні може бути включена в цей законопроєкт. Тому тут важливо зіграти тонко і без емоцій, що у нас, на жаль, виходить вкрай рідко.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Спадщина Рейгана в Республіканській партії давно втрачена

Метью Кройніг, оглядач Foreign Policy, та Ден Негреа, аналітик Atlantic Council, у своїй статті намагаються розвіяти міф про те, що Республіканська партія розколота в питанні зовнішньої політики. Автори бачать партію як «злиття послідовників Рейгана і Трампа», тож далі їхня аргументація базується на порівнянні цих двох лідерів. А якщо бути точним, то вони намагаються всіляко підкреслити, що 40-й і 45-й президенти США мають багато схожостей. Але є одна проблема, про неї трохи згодом.

У статті згадується, що обидва лідери прагнули згорнути тривалі військові інтервенції: Рейган у Лівані, а Трамп у Сирії та Афганістані. Також автори вважають, що Ронадьд Рейган і Дональд Трамп схожі в готовності до рішучих дій та відсутності страху перед ескалацією. Нагадаю, за Рейгана американські військові потопили іранські нафтові платформи 1988 року після того, як військовий корабель США підірвався на міні в Перській затоці, а Трамп наказав ліквідувати генерала КВІР Касема Сулеймані 2020 року після атаки на іракську авіабазу, де перебували американські військові. І подібних порівнянь автори наводять цілу низку.

Проблема в тому, що війна в Україні згадується тільки під кінець матеріалу. Автори визнають, що розбіжності всередині Республіканської партії щодо підтримки України справді є, але чомусь трактують це як «рідкісний виняток із правил». Але якщо бути до кінця чесним, розкол серед республіканців остаточно кристалізувався саме через підтримку України.

Одна справа мати консенсус у питанні стримування Китаю та Ірану, які незважаючи на грізну риторику, поки що уникають прямого зіткнення з США. Інша справа Росія, яку вже пізно стримувати — її треба перемагати (як саме — це питання дискусійне) та реформувати архітектуру безпеки в Європі. Такий рівень викликів вимагає рішучих дій, тож легше сховати голову в пісок, ніж відповідати духу часу. Про єдину оптику розв'язання проблеми тут і мови не йде.

Загалом автори просто паразитують на імені Рейгана і Трампа, бо рейганівці і трампісти — не є прямим відображенням поглядів своїх лідерів. Проте Кройніг і Негреа послідовно ігнорують той факт, що республіканці надломилися саме на українському питанні. І це не «рідкісний виняток із правил», а прямий доказ, що спадщина Рональда Рейгана вже давно втрачена.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Вбий у собі екоактивіста, поки не пізно

Джо Байден назвав кліматичну кризу «екзистенційною загрозою нашого часу». Це все, що потрібно знати про адміністрацію Байдена та Демократичну партію загалом.

Абсолютно відірвані від реальності спекулянти, яким цікавіше сортувати сміття, ніж відповідати духу часу, який буквально смердить Третьою світовою війною. Я щось не пригадую, щоб Байден називав екзистенціальною загрозою війну в Україні, зростаючу напруженість у Тайванській протоці, ядерну програму Ірану та його агресію проти Ізраїлю.

Поруч із Баденом на фото можна помітити комсомолку Александрію Окасіо-Кортес — конгресвумен від Нью-Йорка, яка є фронтменом демократів в екологічному порядку денному. Байден в публікації прямо натякає, що такі як Окасіо-Кортес є лідерами молодих американців. Якщо це так (а це так), то нас чекають непрості часи, бо для цього покоління стрімка руйнація архітектури світової безпеки та торгівлі — не є проблемою.

Ми звикли говорити про ізоляціонізм MAGA-республіканців, але чомусь забуваємо, що в демократів також є своє упороте крило, від якого вже страждає Ізраїль. Поки що Окасіо-Кортес, Ільхан Омар та інші радикально ліві демократи не є противниками України, але повірте, це тимчасово.

Якщо одного дня наша країна здобуде лідерів, які відкинуть прогресивний порядок денний, то це крило демократів саботуватиме допомогу Україні з такою ж завзятістю, як це робила Марджорі Тейлор Грін.

Пам'ятайте, що будь-який екоактивіст за своєю природою є кавуном — зелений ззовні, але червоний всередині.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Ядерна угода з Іраном як спосіб зрозуміти логіку Байдена і Саллівана

Ліна Хатіб, директор Інституту Близького Сходу, у своїй статті для Foreign Policy нагадує про деструктивну спадщину адміністрації Барака Обами на Близькому Сході, втіленням якої стала ядерна угода з Іраном. На думку автора, нещодавня атака Ірану на Ізраїль є прямим наслідком недалекоглядної та надто розрізненої політики США щодо Ірану впродовж більш ніж десяти років.

Хатіб вважає, що Обама занадто захопився ядерною програмою Ірану, ігноруючи інший важливий аспект — зростаючу інтервенцію Тегерана у справи інших країн. Обама помилково вважав, що співпрацюючи з Іраном у сфері контролю над ядерним збагаченням, можна домогтися угоди і щодо інших питань. Однак Тегеран завдяки цій угоді приспав Вашингтон, що дозволило йому розвивати ракетну програму, а також посилювати свій вплив у регіоні за допомогою проксі-сил.

До речі, ніколи не забуду виступ Беньяміна Нетаньягу в Конгресі, в якому він буквально відшмагав Обаму за цю мертвонароджену угоду, від чого 44-й президент США був просто у ярості. Періодично переглядаю цю сміливу та трохи нахабну промову.

Тут, до речі, Хатіб справедливо вказує і на помилки Трампа щодо Ірану. Незважаючи на те, що він вийшов з ядерної угоди, адміністрація Трампа не розробила жодного плану боротьби з програмою балістичних ракет або регіональними інтервенціями. Ліквідація генерала Сулеймані хоч і була яскравим проявом рішучості, але не вирішила проблему комплексно.

Загалом ядерна угода з Іраном дає нам ясне розуміння способу мислення Байдена і Саллівана (цей узагалі був одним із ключових переговірників із Тегераном), які продовжують політику Обами. Щодо Росії нинішня адміністрація повторює рівно ту саму помилку, що і з Іраном. У Білому домі щиро вважають, що в Москві, так само як і Тегерані, оцінять прагнення Вашингтона до ненасильницької деескалації.

Можна сміливо сказати, що ядерна угода зробила Іран стійкішим. Але цей урок не засвоєно. Непослідовна підтримка України робить Росію стійкішою прямо зараз. На засвоєння цього уроку часу майже не залишилося.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Гаазький суд хоче видати ордер на арешт Нетаньягу

The Times пише, що Міжнародний кримінальний суд готовий видати ордери на арешт прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу і високопоставлених ізраїльських чиновників, імовірно, міністра оборони Йоава Ґаланта та начальника генерального штабу Херці Ха-Леві.

Нетаньягу вже кілька днів «серйозно напружений» і намагається змінити це рішення, здійснюючи регулярні дзвінки в адміністрацію Джо Байдена, повідомляє The Times of Israel.

Не хочу виглядати конспірологом, але виглядає це як найпримітивніша спроба шантажу з боку Білого дому, який упродовж місяця намагається відмовити Ізраїль штурмувати Рафах. Молоді виборці Демократичної партії, які підтримують Палестину, вимагають від Байдена завершення військової операції в Газі, тому після тривалих перемовин, судячи з усього, у Вашингтоні ухвалили рішення банально залякати Нетаньягу.

Це ще один привід згадати, наскільки демократи стали заручниками свого прогресивного крила, яке нездатне відрізнити жертву від агресора. Ще раз повторюся, за певних обставин, Україна теж може стати жертвою цієї геть попаяної публіки.

Навіть якщо Гаазький суд видасть ордер на арешт Нетаньягу, Галланта і Ха-Леві, то його не буде визнано, оскільки Ізраїль не ратифікував Римський статут. Але сам факт того, що Гаага має намір поставити Нетаньягу в один ряд з Аль-Баширом, Каддафі та Путіним, свідчить про повну дезорієнтацію Заходу.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

ООН веде переговори з Талібаном щодо кліматичної кризи

Коли я прочитав цю новину, я подумав, що у мене підвищилася температура. Американське видання Barrons пише, що ООН та низка неурядових організацій ведуть переговори з Талібаном про вплив зміни клімату на Афганістан.

Давайте ще раз переосмислимо це речення. У кейсі Афганістану, який опинився в руках терористів, ООН та екоактивістів реально хвилюють наслідки кліматичної кризи.

Заступник директора Національного агентства з охорони навколишнього середовища Афганістану Зайнул Абідін Абід заявив, що «управління зміною клімату є пріоритетним завданням». Просто спробуйте вгадати, що він запропонував? Чиновник закликав ООН виділити уряду Талібану більше коштів на боротьбу з цією «проблемою».

Я не здивуюся, якщо Талібан реально отримає гроші від цих ідіотів, які, вочевидь, підуть на зміцнення режиму, купівлю зброї та масштабування виробництва наркотиків. У цій новині кристалізується все лицемірство лівого руху на Заході, який, прикриваючись прогресивними ідеями, не тільки ігнорує реальні проблеми, а й сприяє їхньому розвитку.

Упевнений, що серед членів неурядових організацій, які ведуть переговори з Талібаном, є активісти, які «борються» за права жінок. Чому вони раптом проігнорували той факт, що таліби продовжують обмежувати доступ афганських жінок до роботи, освіти, подорожей і медичних послуг? Ваші припущення чекаю в коментарях.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Привид Холодної війни, який звужує можливості України

Учора натрапив на сюжет Голосу Америки від 2014 року про слухання в Конгресі щодо війни в Україні. Тоді колишній радник із нацбезпеки Джиммі Картера Збігнєв Бжезинський публічно посперечався зі своїм колегою Стівеном Гедлі, який обіймав аналогічну посаду в адміністрації Джорджа Буша-молодшого.

Бжезинський, за певних умов, рекомендує Заходу залишити Україну в сірій зоні між ЄС і Росією, а також відмовити Києву в членстві в НАТО, оскільки Росію «можна зрозуміти» в її побоюванні підпускати альянс до своїх кордонів. Також Бжезинський вважає, що Сполучені Штати повинні постачати Україні рівно стільки зброї, щоб її вистачило виключно на оборону, але не наступ.

Зі свого боку Гедлі заявив, що США необхідно посилювати обороноздатність України та в жодному разі не заявляти, що двері НАТО для України зачинено, бо це винагородить Путіна й остаточно переконає його в правильності своєї агресії.

Звісно, що це не новина, але сюжет деконструює досить популярний міф про те, що Збігнєв Бжезинський був яструбом, який «розумів росіян як ніхто інший». Рамка мислення Бжезинського майже ідеально синхронізується з логікою ухвалення рішень чинної адміністрації США. Навіть правильніше сказати, що це ціла школа думки часів Холодної війни, продуктом якої є Байден і нині покійний Бжезинський.

Джо Байден, як справжній послідовник Бжезинського, продовжує мислити категоріями зон впливу та червоними лініями. Привид ядерної війни звужує коридор можливостей президента США, чим користується вся ревізіоністська вісь, що прагне повалити нинішній світопорядок.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому Україні вигідна угода між Ізраїлем і Саудівською Аравією

Bloomberg пише, що США і Саудівська Аравія близькі до укладення історичного договору, який надасть королівству гарантії безпеки і відкриє шлях до встановлення дипломатичних відносин з Ізраїлем. Така угода потенційно може змінити ситуацію на Близькому Сході. Крім зміцнення безпеки Ізраїлю і Саудівської Аравії, вона зміцнить позиції США в регіоні, послабивши вплив Ірану та Китаю.

Не заздрю Беньяміну Нетаньяху, який перебуває на розтяжці. З одного боку, йому потрібно не допустити наступних атак ХАМАС, а з іншого боку, важливо досягти нормалізації відносин із Саудівською Аравією, завдяки чому Ізраїль отримає важливого союзника в питанні стримування Ірану. Фактично Бібі мотивують пряником і батогом: спочатку погрожують Гаазьким судом, а потім приманюють довгоочікуваним договором із саудитами.

Неочевидним інтересантом угоди між Єрусалимом і Ер-Ріядом є Україна, бо така конфігурація може посилити ефективність санкційної політики Заходу проти нафтогазового сектора Росії. Якщо Саудівська Аравія збільшить видобуток нафти і тим самим знизить ціни на ринку, більшість країн Перської затоки можуть поступово відмовитися від російської нафти, що значно скоротить експортні надходження до бюджету країни-агресора.

Але я б не став радіти завчасно, тому що атака ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня, в тому чилсі мала на меті не допустити угоди між Єрусалимом та Ер-Ріядом, яка на той момент перебувала на просунутій стадії. Тому майже впевнений, що в разі натяку на успіх, Іран та його проксі зроблять ще одну спробу зірвати переговорний процес, у чому також зацікавлені Росія та Китай. Отже, ризик ескалації дуже високий.

Боже, бережи Ізраїль.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як Росія готується до війни з Європою

Європейські розвідслужби попередили свої уряди про те, що Росія замишляє акти саботажу і диверсій по всьому європейському континенту. Про це повідомляє Financial Times з посиланням на слова трьох спецслужб неназваних країн Європи.

Насправді географія російського саботажу дуже велика, тому майже кожна країна Європи має відчувати небезпеку. З останніх прецедентів варто згадати регулярні проблеми з GPS у країнах Балтії, арешт шпигунів у Німеччині, які планували підриви військової інфраструктури, а також підготовку замаху на Зеленського на території Польщі.

На The Independent нещодавно вийшла цікава стаття Кейра Джайлса, в якій він стверджує, що серія диверсій Кремля збігається з прогнозами про те, що в осяжній перспективі Росія спробує перевірити єдність НАТО.

Насправді, складно недооцінити справжню мету російського саботажу по всьому континенту. Очевидно, що Путін продовжує «мацати» європейців на предмет рішучих дій. І поки що НАТО робить величезну помилку, коли умовне втручання в роботу GPS країн Балтії залишається без відповіді. Думаю, нікому не треба пояснювати, що успішна ліквідація європейських навігаційних систем може зіграти вирішальну роль у разі атаки Росії на Сувалкський коридор.

В цій досить тривожній ситуації заспокоює лише готовність наших партнерів відбивати можливу агресію проти НАТО. У квітні Польща і Литва провели спільні військові навчання у районі Сувалкського коридору. Зараз зʼявляється інформація, що після навчань НАТО може залишити війська на цій стратегічно важливій ділянці.

Проте Європі потрібно розуміти, що Росія поважає не демонстрацію сили, а тільки її фактичне застосування.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Настав час перестати спекулювати на темі розпаду Росії

Сем Грін, експерт з російської політики у Королівському коледжі Лондона, у колонці для Центру аналізу європейської політики (СЕРА) задається питанням: а чи потрібно Заходу турбуватися про цілісність Росії? Така постановка питання не означає, що Європа і США зобов'язані робити спроби спровокувати її розпад. Все набагато простіше, Грін пропонує відкласти цю ідею в довгу шухляду і нарешті зайнятися більш приземленими задачами, такими як забезпечення безпеки України.

Автор вважає, що глобально у Заходу не так багато важелів впливу на процес розпаду Росії або запобігання подібного сценарію. Потрібно розуміти, що без прямої військової участі вплинути на ці процеси практично неможливо. Ба більше, навіть якщо Кремль увійде у фазу турбулентності, західні еліти, скоріш за все, будуть розділені в питанні про те, чи варто втручатися в цей процес. Тому Сем Грін справедливо стверджує, що розмови про виживання Росії або її сплановану фрагментацію є шкідливим відволікаючим маневром, який шкодить Україні.

Мені здається, що питання розпаду Росії просто зараз є абсолютно недоречним. За два роки війни проблема Заходу в області стратегічного планування стала більш ніж очевидною. Тому будь-який західний політик або аналітик, який всерйоз обговорює сплановане розчленування Росії — шарлатан, який банально експлуатує цю тему з метою медійної капіталізації.

Це також стосується і українського медіапростору, де досі можна зустріти «експертів», які розмірковують про розпад РФ як про майже доконаний факт. Час прокинутися і визнати, що в України (так само як і в Заходу) величезні проблеми з оперативним рівнем планування, не кажучи вже про стратегічний рівень. Під час війни навмисне спрощення складних явищ — такий самий злочин, як і провокування панічних настроїв.

Зрозумійте мене правильно, вивчати слабкі місця Росії — вкрай необхідно. Робити все, щоб ці слабкі місця стали хронічною проблемою — це правильний підхід. Ба більше, Україні потрібна готова стратегія на випадок турбулентності в РФ. Але в жодному разі не можна собі дозволяти використовувати цю тему як популізм, тим паче коли жодної стратегії не існує. Якщо Росія і розпадеться, то не через те, що Захід, а вже тим більше Україна, будуть авторами такого сценарію. Настав час позбутися цього абсолютно шкідливого нарцисичного переконання, що нам підвладні операції такого масштабу.

Тому Грін має рацію в тому, що будь-які міркування на тему краху російської державності є ще одним видом магічного мислення, яке породжує абсолютно хибну ідею про те, що війну легше виграти в Росії, ніж в Україні. Такі спекуляції буквально коштують життів.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Захід має сформулювати стратегію перемоги України

Екс-міністр оборони України Андрій Загороднюк разом з Еліотом Коеном, директором Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), написали статтю для Foreign Affairs, в якій вони закликають Захід нарешті визначитися зі стратегією перемоги України.

Від себе хочеться додати, що цей заклик потребує постановки питання: а чи хоче Захід перемоги України? Автори статті акуратно підводять до цієї думки, натякаючи, що деякі з партнерів Києва продовжують старанно уникати обговорення теорії перемоги.

США ніколи не планували свою підтримку України далі кількох місяців, віддавши перевагу короткостроковим маневрам, таким як довгоочікуваний контрнаступ 2023 року. Але поодинокі військові операції не завжди здатні завдати остаточної поразки противнику. До речі, на підтримку цієї тези можна згадати успішні операції Києва з деокупації Херосна та Харківської області у 2022 році, які також не змогли стратегічно зломити Росію.

Саме тому Конгрес неодноразово закликав Білий дім надати довгострокову стратегію підтримки України в рамках законопроєкту про допомогу, що українська медіаспільнота сприйняла вкрай негативно. Проте, хочемо ми цього чи ні, доки США та її ключові союзники не узгодять між собою спільну концепцію перемоги України, наші обурення ні на що не вплинуть. Тому в наших інтересах також вимагати від партнерів на Заході напрацювання такої стратегії.

Далі Загороднюк та Коен висувають досить сумнівну тезу про те, що в разі стрімкого просування ЗСУ по всьому фронту Росія усвідомить масштаб своїх втрат, що чинитиме на режим Путіна зовнішній та внутрішній тиск. Цей висновок базується на помилковому переконанні, що вихід України на кордони 1991 року зупинить війну. Можливо, ця теза розрахована на заохочення західної аудиторії, але сама по собі така думка не є очевидною.

Також важливо зазначити, що жодна західна стратегія не працюватиме без консенсусу всередині України про те, що для неї є перемогою. І тут дуже раджу прочитати статтю Миколи Бєлєскова (@armchairgeneralUA), в якій він проговорює, здавалося б, очевидну думку, що стратегія перемоги має базуватися на трикутнику «цілі, ресурси і способи досягнення цілей». Тому військово-політичне керівництво України має запустити публічну дискусію з цього питання.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Азія не готова до війни за Тайвань

Фенелла Макгерті з Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS) пише у своїй колонці, що Японія, Південна Корея та Австралія збільшують витрати на оборону, але цього все одно недостатньо. Незважаючи на значне зростання асигнувань на оборону в решті країн регіону, частка Китаю в загальних витратах продовжує зростати: з 38% у 2014 році до 44% цього року.

Проте в регіоні відчувають недалеку перспективу ескалації, що змушує окремі країни переглядати свої стратегії щодо стримування Китаю та Північної Кореї.

Наприклад, у грудні 2022 року Японія опублікувала три документи зі стратегії трансформації, в яких йшлося про зобов'язання збільшити витрати на оборону з 1% до 2% ВВП до 2027 року. У свою чергу Австралія і Південна Корея нещодавно опублікували документи, які передбачають додаткові інвестиції у свої оборонні сектори.

Макгерті вважає, що такі кроки мають уповільнити траєкторію подальшого зміщення регіонального військового балансу на користь Китаю. Але на тлі останніх чуток про можливу ескалацію в Тайванській протоці вже в червні, є відчуття, що у вищезазначених країн залишилося не так багато часу, щоб підготуватися до війни.

Також я бачу величезну проблему в тому, що сам по собі Тихоокеанський регіон не має міцного консенсусу в питанні стримування Китаю, який зі свого боку підкуповує своїх сусідів, тим самим нейтралізуючи їхню волю до боротьби. Наприклад Індонезія, Малайзія і Таїланд тісно інтегровані в конфігурацію «Поясу і шляху», що ставить під сумнів готовність цих країн чинити опір Пекіну в разі агресії.

Азія може повторити помилку Європи, яка занурилася в «теплу ванну» та виявилася неготовою до великої війни. США, зі свого боку, повинні чинити суттєвий тиск на своїх союзників у регіоні, щоб ті зайняли більш войовничу позицію щодо Китаю.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Зеленський має зустрітися з Трампом у Мар-а-Лаго?

Роббі Грамер, репортер з питань дипломатії та національної безпеки в Foreign Policy, взяв інтерв'ю в Гордона Сондленда, який був послом Дональда Трампа в Європейському Союзі й досі є не останньою людиною в оточенні 45-го президента США.

У вузьких колах вважають, що Сондленд неформально комунікує з керівництвом України від імені Трампа. Я також схиляюся до цієї версії. Тому це інтерв'ю дає змогу скласти уявлення, що Трамп думає про війну в Україні. До речі, Сондленд зареєстрований як лобіст України у Вашингтоні.

Одна з ключових думок цього інтерв'ю полягає в тому, що європейські лідери повинні перестати битися в істериці з приводу можливих наслідків другого терміну Трампа й перейти до реальних дій. Сондленд прямо закликає глав європейських держав летіти в Мар-а-Лаго та говорити з Трампом напряму:

«Якщо ви європейський лідер, якщо ви Урсула фон дер Ляєн, якщо ви Клаус Йоганніс, якщо ви Еммануель Макрон, ви маєте бути в Мар-а-Лаго. Ви повинні говорити про речі, з якими ви не згодні, і ви повинні допомагати йому рухатися в правильному напрямку. Тому що його дуже легко переконати, ви знаєте, чого він хоче. По-перше, він хоче, щоб його хвалили. А по-друге, він хоче, щоб ви пояснили йому, як це відповідає інтересам Америки»

На думку Гордона Сондленда, це також стосується і президента України Володимира Зеленського, який має простою мовою пояснити Трампу роль України в системі інтересів Сполучених Штатів:

«Я думаю, що Зеленський має бути в Мар-а-Лаго. Він повинен з'явитися там у своїй бойовій формі, і я думаю, що він повинен навести Трампу дуже конкретний приклад: "Пане президенте, у мене тут є місто. У ньому 100 000 людей, багато жінок і дітей. Мені потрібні X, Y і Z, щоб захистити їх. Ви допоможете мені з цим містом? Чи скажете ви своїм друзям у Конгресі, щоб вони дали мені X, Y і Z для захисту цього міста?"»

Давайте відверто, з огляду на образливість Байдена, подібний візит Зеленського до резиденції Трампа швидше додасть Україні проблем. Але це не означає, що Мар-а-Лаго не може відвідати український чиновник рангом нижче за президента. Можливо, це має бути непублічний візит. Але Сондленд має рацію в тому, що у відносинах Зеленського і Трампа має відбутися певна еволюція. Вкотре запросити Трампа приїхати в Україну — це не комунікація.

До речі, «Гамбіт Саллівана» тепер є на Друкарні, де ви можете прочитати повний переклад цього інтерв'ю. Якщо ви підтримаєте такий формат, то подібних перекладів буде більше. Сподіваюся на вашу підтримку у вигляді активності під цим постом.

Також раджу почитати інтерв'ю Марка Сирового з Гордоном Сондлендом на Forbes Ukraine. Там теж багато корисних думок стосовно того, хто такий Трамп і як з ним працювати.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана