Азія не готова до війни за Тайвань

Фенелла Макгерті з Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS) пише у своїй колонці, що Японія, Південна Корея та Австралія збільшують витрати на оборону, але цього все одно недостатньо. Незважаючи на значне зростання асигнувань на оборону в решті країн регіону, частка Китаю в загальних витратах продовжує зростати: з 38% у 2014 році до 44% цього року.

Проте в регіоні відчувають недалеку перспективу ескалації, що змушує окремі країни переглядати свої стратегії щодо стримування Китаю та Північної Кореї.

Наприклад, у грудні 2022 року Японія опублікувала три документи зі стратегії трансформації, в яких йшлося про зобов'язання збільшити витрати на оборону з 1% до 2% ВВП до 2027 року. У свою чергу Австралія і Південна Корея нещодавно опублікували документи, які передбачають додаткові інвестиції у свої оборонні сектори.

Макгерті вважає, що такі кроки мають уповільнити траєкторію подальшого зміщення регіонального військового балансу на користь Китаю. Але на тлі останніх чуток про можливу ескалацію в Тайванській протоці вже в червні, є відчуття, що у вищезазначених країн залишилося не так багато часу, щоб підготуватися до війни.

Також я бачу величезну проблему в тому, що сам по собі Тихоокеанський регіон не має міцного консенсусу в питанні стримування Китаю, який зі свого боку підкуповує своїх сусідів, тим самим нейтралізуючи їхню волю до боротьби. Наприклад Індонезія, Малайзія і Таїланд тісно інтегровані в конфігурацію «Поясу і шляху», що ставить під сумнів готовність цих країн чинити опір Пекіну в разі агресії.

Азія може повторити помилку Європи, яка занурилася в «теплу ванну» та виявилася неготовою до великої війни. США, зі свого боку, повинні чинити суттєвий тиск на своїх союзників у регіоні, щоб ті зайняли більш войовничу позицію щодо Китаю.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Зеленський має зустрітися з Трампом у Мар-а-Лаго?

Роббі Грамер, репортер з питань дипломатії та національної безпеки в Foreign Policy, взяв інтерв'ю в Гордона Сондленда, який був послом Дональда Трампа в Європейському Союзі й досі є не останньою людиною в оточенні 45-го президента США.

У вузьких колах вважають, що Сондленд неформально комунікує з керівництвом України від імені Трампа. Я також схиляюся до цієї версії. Тому це інтерв'ю дає змогу скласти уявлення, що Трамп думає про війну в Україні. До речі, Сондленд зареєстрований як лобіст України у Вашингтоні.

Одна з ключових думок цього інтерв'ю полягає в тому, що європейські лідери повинні перестати битися в істериці з приводу можливих наслідків другого терміну Трампа й перейти до реальних дій. Сондленд прямо закликає глав європейських держав летіти в Мар-а-Лаго та говорити з Трампом напряму:

«Якщо ви європейський лідер, якщо ви Урсула фон дер Ляєн, якщо ви Клаус Йоганніс, якщо ви Еммануель Макрон, ви маєте бути в Мар-а-Лаго. Ви повинні говорити про речі, з якими ви не згодні, і ви повинні допомагати йому рухатися в правильному напрямку. Тому що його дуже легко переконати, ви знаєте, чого він хоче. По-перше, він хоче, щоб його хвалили. А по-друге, він хоче, щоб ви пояснили йому, як це відповідає інтересам Америки»

На думку Гордона Сондленда, це також стосується і президента України Володимира Зеленського, який має простою мовою пояснити Трампу роль України в системі інтересів Сполучених Штатів:

«Я думаю, що Зеленський має бути в Мар-а-Лаго. Він повинен з'явитися там у своїй бойовій формі, і я думаю, що він повинен навести Трампу дуже конкретний приклад: "Пане президенте, у мене тут є місто. У ньому 100 000 людей, багато жінок і дітей. Мені потрібні X, Y і Z, щоб захистити їх. Ви допоможете мені з цим містом? Чи скажете ви своїм друзям у Конгресі, щоб вони дали мені X, Y і Z для захисту цього міста?"»

Давайте відверто, з огляду на образливість Байдена, подібний візит Зеленського до резиденції Трампа швидше додасть Україні проблем. Але це не означає, що Мар-а-Лаго не може відвідати український чиновник рангом нижче за президента. Можливо, це має бути непублічний візит. Але Сондленд має рацію в тому, що у відносинах Зеленського і Трампа має відбутися певна еволюція. Вкотре запросити Трампа приїхати в Україну — це не комунікація.

До речі, «Гамбіт Саллівана» тепер є на Друкарні, де ви можете прочитати повний переклад цього інтерв'ю. Якщо ви підтримаєте такий формат, то подібних перекладів буде більше. Сподіваюся на вашу підтримку у вигляді активності під цим постом.

Також раджу почитати інтерв'ю Марка Сирового з Гордоном Сондлендом на Forbes Ukraine. Там теж багато корисних думок стосовно того, хто такий Трамп і як з ним працювати.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Зангезурський коридор — результат недбалості Заходу. І до чого тут Україна?

Томас де Вааль, науковий співробітник центру Карнегі, у своїй статті на Foreign Affairs актуалізує проблему російського впливу на Південному Кавказі. Після успіху Азербайджану в Карабаху Кремль намагається отримати вигоду в умовах мінливої конфігурації регіону.

Ключовою амбіцією Росії на Південному Кавказі є відновлення сухопутних транспортних шляхів до Ірану. Якщо бути точнішим, то йдеться про Зангезурський коридор, за допомогою якого Баку хоче створити (через територію Вірменії) автомобільне і залізничне сполучення з Нахічеванню. Щоб не заплутатися, раджу подивитися на карту, яку я залишив у коментарях. Якщо Росія отримає вплив на цей маршрут, то для неї відкриється пряме залізничне сполучення з Іраном. І це погана новина для України.

Відкриття коридору може бути частиною угоди між Азербайджаном і Росією. В обмін на те, що Москва виведе свої війська з Карабаху (вона вже це робить), Азербайджан може погодитися на російський контроль над Зангезурським коридором через південну Вірменію. Такий план може бути трактовани як азербайджано-російське захоплення південного кордону Вірменії. І тут логічно поставити питання, а як на це відреагує Захід?

Я думаю, що ніяк. Не дивно, правда? Якщо ми говоримо про США, то у Вашингтоні ніколи не приділяли Південному Кавказу належної уваги, оскільки регіон добровільно віддали у сферу впливу Росії. Плоди такої недалекоглядної політики буде пожинати саме Україна, яка, відверто кажучи, сама ніколи не займалася цим напрямком.

У цьому випадку Україна не має простору для маневру. На втручання США та ЄС точно розраховувати не варто, оскільки крупні американські нафтові компанії активно інвестують в азербайджанські родовища, а Європа імпортує газ із Баку. Водночас Вірменія надто залежна від економічних зв'язків із Москвою, тому Єреван точно не зможе захистити цей відрізок території, який тепер для України також має стратегічне значення.

Неприємно це визнавати, але Україні та Заходу залишається тільки сподіватися на Іран, який неодноразово виступав проти ідеї Зангезурського коридору. Така ціна геополітичної недбалості.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Путін готує «сюрприз» до Вашингтонського саміту НАТО?

Виконавчий директор Atlantic Council Фредерік Кемп побоюється, що Путін готує «сюрприз» до Вашингтонського саміту НАТО. Існує широкий спектр можливостей. Наприклад, Росія може почати ще більш жорстокий і широкий літній військовий наступ на Україну. Кремль також може пустити в хід нову зброю, можливо, навіть космічного базування.

Натомість Кемп пропонує Альянсу влаштувати Путіну «сюрприз» у відповідь, що може виражатися в більш чітко визначеному й окресленому шляху України до членства в НАТО. Також автор вважає, що зняття всіх обмежень на використання Україною зброї США є найкращою відповіддю на підвищення ставок Путіна.

Не хочеться засмучувати Фредеріка Кемпа, але нещодавнє інтерв'ю Джо Байдена журналу TIME позбавляє всяких ілюзій стосовно перспектив членства України в НАТО. Хоча от Ян Бжезинський з того ж Atlantic Council розписав покрокову інструкцію, яка допоможе уникнути порожніх обіцянок і розпливчастих формулювань на саміті:

1. Північноатлантичний Альянс має офіційно визнати, що Україна відповідає вимогам членства в НАТО;

2. Альянс має запропонувати Україні виділити військовий і цивільний персонал для обіймання посад у штаб-квартирі, агентствах і військовій командній структурі Альянсу;

3. НАТО має надати Україні місце спостерігача в Північноатлантичній раді (NAC), директивному органі Альянсу.

Це, звісно ж, не є альтернативою офіційному запрошенню до НАТО, але подібна інституційна інтеграція України до Альянсу могла б окреслити позитивну динаміку.

А ось «сюрпризи», описані в тексті Фредеріка Кемпа, насправді не є новиною. Особисто я побоююсь «сюрпризів» під час виборів у США та подальшої «перезмінки». Ось тут для Путіна справді відкривається вікно можливостей як для локальних провокацій, так і для ескалації за межами українського фронту.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому Байден послабить НАТО в разі переобрання

Франсуа Хейсбур, старший радник з питань Європи в Міжнародному інституті стратегічних досліджень (IISS), у своїй доповіді перераховує всі мейнстримні штампи про наслідки другого президентства Дональда Трампа. Проте автор робить важливий висновок — другий термін Джо Байдена також не зміцнить трансатлантичну безпеку.

Франсуа Гейсбур абсолютно правий у тій думці, що Байден веде аналог Холодної війни, але проблема для Європи полягає в тому, що протилежний полюс цієї війни — це не Москва, а Пекін. Це означає, що адміністрація Байдена тільки посилить свій фокус на Тихоокеанському регіоні, від чого європейська архітектура безпеки стане менш міцною.

У міру того як стратегічний центр тяжіння зміщується у Східну Азію, Хейсбур наводить цікаву аналогію. У березні 1941 року, до вступу США у Другу світову війну, на нараді «ABC-1» за участю Канади, Великої Британії та США було розроблено план «Веселка №5». У разі глобальної війни пріоритет віддавали Атлантиці, а не Тихому океану, оскільки Третій Рейх загрожував усьому світу, а Японія становила меншу загрозу. Сьогодні пріоритети змінилися, оскільки для Вашингтона Китай важливіший за Росію. У 2030 році США, можливо, не зможуть одночасно справлятися з кризами в Європі та Тихоокеанському регіоні.

Сполучені Штати визначаються з пріоритетним напрямком уже зараз. Що швидше європейці відмовляться від сприйняття США як центральної ланки 75-річної системи взаємозміцнювальних альянсів у Європі, то краще. Ліві популісти в Україні та Європі лякають нас тим, що Трамп вийде з НАТО. Навіть якщо такий сценарій був би реальний, то я переконаний, що Трамп покинув би альянс максимально прозоро. Байден же може прикриватися гаслами, де-юре зберігати свою присутність у НАТО, але де-факто продовжить послаблювати Альянс своїм небажанням спалювати ресурси, які знадобляться США у війні з Китаєм.

Не можна засуджувати бажання США зберегти свою боєздатність для битви в Тайванській протоці. Проблема в тому, що це бажання є маркером того, що у Вашингтоні усвідомлюють власну нездатність вести війну на два і більше фронтів. Але ще більше насторожує той факт, що це розуміють не тільки у Вашингтоні, а й у Пекіні, Тегерані та Москві.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Війна з «Хезболлою» остаточно доб'є Джо Байдена

Ви вже встигли прочитали купу аналітики про те, що Джо Байден провалив дебати, тим самим кратно знизивши шанси на своє переобрання. Але є ще один фактор, який може добити залишки рейтингу не тільки Байдена, а й іншого демократичного кандидата.

Politico посилається на розвідку США, яка стверджує, що протистояння між Ізраїлем і «Хезболлою» може спалахнути в найближчі тижні, якщо Єрусалим і ХАМАС не зможуть досягти угоди про припинення вогню в Газі.

Ще одна війна на Близькому Сході остаточно відверне «прогресивних» виборців від Байдена, який, на їхню думку, недостатньо обмежує військові операції Ізраїлю в Газі. Річ у тім, що агресія з боку «Хезболли» змусить США встати на захист Єрусалима, оскільки конфлікт може призвести до ширшої регіональної нестабільності. Таким чином адміністрація Байдена знову загрузне в регіоні, який вона роками намагалася покинути.

Війна Ізраїлю з «Хезболлою» буде набагато важчою і потребуватиме більших ресурсів. Якщо Газа являє собою невеликий і щільнозаселений анклав (що теж створює масу труднощів), то райони, де діє «Хезболла», мають складніший рельєф, включно з горами і густою рослинністю, що ускладнює наземні операції і надає укриття для бойовиків.

Також не треба забувати, що, на відміну від ХАМАС, бойовики «Хезболли» володіють кращим арсеналом, що включає ракети середньої дальності, протитанкові ракети та більш розвинену систему укриттів і тунелів. Тому конфлікт із «Хезболлою» може бути тривалішим і складнішим, що вимагатиме глибшого залучення Сполучених Штатів, а це, своєю чергою, негативно позначиться на електоральних показниках 46-го президента США та Демократичної партії загалом.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Росія хоче постачати зброю хуситам. Як Україна може це використати?

Middle East Eye повідомляє, що Кремль розглядає можливість надання бойовикам повстанського руху Хуті протикорабельних балістичних і крилатих ракет. Росія може зважитися на цей крок у разі початку бойових дій між «Хезболлою» та Ізраїлем. Таким чином Москва розширить свою співпрацю з Іраном і його «віссю опору».

У принципі я не здивований, оскільки все виглядає досить закономірно: Обама проспав виникнення російського впливу на Близькому Сході, а Байден проспить масштабування цього впливу.

Потрібно розуміти, що крім зміцнення відносин з Іраном, Путін може отримати вплив на Баб-ель-Мандебську протоку, яка відіграє ключову роль у міжнародній торгівлі, особливо для транспортування нафти та інших товарів. Сприяючи атакам хуситів на торгові судна, Москва матиме сильну карту, яка, зокрема, може бути використана в переговорах із Заходом та Україною.

Київ же може отримати унікальний шанс для розширення співпраці з Ізраїлем, який буде змушений переглянути свої відносини з Росією, якщо та візьме курс на посилення «вісі опору» Ірану.

Також це можливість схилити країни Перської затоки на бік України в її мирній ініціативі. Саудівська Аравія та ОАЕ свого часу проводили спільну військову операцію проти Хуті, коли в Ємені розпочалася громадянська війна. Тож Ер-Ріяд та Абу-Дабі точно не зацікавлені в тому, щоб повстанці мали у своєму арсеналі сучасні балістичні ракети.

З іншого боку, Росія дуже залежна від обсягів видобутку саудівської нафти, яка формує світові ціни на «чорне золото». Тому Кремлю вкрай невигідно діяти всупереч інтересам свого ключового партнера в OPEC+. Тим не менш, Україна і США повинні готуватися до різних сценаріїв вже зараз.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Офіс Президента плюнув в обличчя Дональду Трампу

Це просто катастрофа. Якщо хтось не бачив, то прес-секретар Президента України Сергій Нікіфоров спростував інформацію про те, що Такер Карлсон візьме інтерв'ю у Володимира Зеленського. Причому це ганебне «спростування» було зроблено в абсолютно неприпустимій формі:

«Пану Такеру Карлсону варто уважніше перевіряти свої джерела у ФСБ. У Президента України зовсім інший графік, і Такера Карлсона там немає»

Тут два варіанти. Або це особиста ініціатива Нікіфорова, що тільки підкреслює кваліфікацію співробітників Офісу Президента, які відповідають за комунікації. Або це черговий маркер відірваності від реальності нашого політичного керівництва.

Щойно Офіс Президента публічно плюнув в обличчя Дональду Трампу. Якщо команда Зеленського не усвідомлює ролі Карлсона в кампанії Трампа, то у нас великі проблеми.

Ця зверхність та пихатість нас погубить.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Про викривлену оптику політичної еліти США

Дочитую книгу «Розхитаний світ» Річарда Хааса, експрезидента Ради з міжнародних відносин (CFR). Ось як він дивиться на зовнішню політику Росії та Китаю. Хочу акцентувати увагу на тому, що книга опублікована в 2017 році.

Хаас є представником справжньої інтелектуальної еліти в Сполучених Штатах. Дослідження CFR мало не щомісяця вивчаються у вищих кабінетах Держдепартаменту і Білого дому.

Це ще одне підтвердження того, що не лише Росія та Китай страждають від викривленої геополітичної оптики. Цим хворіють і в США. Тому, хто швидше відкалібрує методи власного аналізу, той і отримає більше шансів очолити новий світопорядок.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Настав час надати Україні статус основного союзника США поза НАТО

Я пропоную взагалі не фокусуватися на чергових акуратних формулюваннях щодо членства України в НАТО, які лунатимуть з полів саміту у Вашингтоні. Якщо відставити усе лінгвістичне словоблуддя, то стає очевидно, що в найближчій перспективі Україна не буде прийнята до НАТО і навіть не отримає офіційного запрошення.

Наша дипломатія та медіаспільнота мають в одному ключі просувати ідею надання Україні статусу основного союзника США поза НАТО. Це не є альтернативою вступу до альянсу і точно не передбачає гарантії безпеки. Але це точно позбавить нас низки проблем, від яких страждає фронт і тил прямо зараз.

Ще у 2021 році в інтерв'ю Le Monde я говорив, що якщо США не готові проявити політичну волю і посприяти вступу України до НАТО, то надання Києву статусу основного союзника поза Альянсом — це найкращий із доступних тимчасових компромісів. Якщо Вашингтон і на це не згоден, то ми маємо докорінно переглянути свої стратегічні орієнтири.

Для розуміння, статусом основного союзника США поза НАТО володіють такі країни як Кенія, Пакистан, Кувейт, Марокко та низка інших, на перший погляд, не найсильніших держав, які є важливими гравцями у своїх регіонах, де присутні інтереси Сполучених Штатів.

Якщо Джо Байден каже, що через Україну Європа не охоплена війною, то це містить у собі розуміння, що тільки через мужність українського солдата, США досі не воюють на континенті. Це повинно мати свою ціну.

Доступ до військових технологій, програми військового навчання, спільні військові дослідження, кредити на закупівлю військової техніки через програму Foreign Military Financing (FMF) та низка інших переваг статусу основного союзника США поза НАТО — це краще і зрозуміліше, ніж розмиті формулювання.

До речі, дуже хочу дізнатися, чому у 2021 році Верховна Рада провалила голосування щодо звернення до Конгресу США про надання Україні такого статусу. Якщо це сталося через те, що автором постанови був депутат опозиційної фракції, то це ще раз демонструє вузьколобість наших політиків.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як допомогти республіканцям краще зрозуміти Україну

Володимир Зеленський виступив із промовою в Президентському фонді та Інституті Рональда Рейгана. У залі був присутній лідер меншості в Сенаті Мітч Макконнелл та інші республіканці.

Загалом, промова непогана. Але після її прослуховування я зловив себе на думці, що слова, які сказав президент Зеленський, однаково підійшли б і для аудиторії демократів. На мою думку, такі виступи потрібно краще адаптовувати під ціннісні орієнтири слухачів.

Все ж відмова від інтерв'ю з Такером Карлсоном — це втрачена можливість, зокрема, розгорнути релігійну рамку для консервативної аудиторії США, яка заплуталася в численних фейках про УПЦ та УПЦ МП. Розвінчавши всі міфи у Такера, цей виступ Зеленського можна було б наповнити тезами про віру, консерватизм, спільні цінності і битву з інфернальним злом (особливо в контексті атаки на «Охматдит»), що могло б значно скоротити дистанцію між американськими консерваторами і Україною.

Можливо, я надаю таким речам надто велике значення, але, як на мене, виступ у подібному місці із сакральним ім'ям Рейгана міг би стати маленькою сходинкою в підготовці до майбутньої адміністрації.

У нашій ситуації не варто недооцінювати вплив маленьких справ. Як сказано в посланні до Галатів 5:9: «Мала закваска заквашує все тісто».

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому тільки ідіот радітиме замаху на Дональда Трампа?

Реакція українського суспільства на замах на Дональда Трампа — це тест на зрілість, який українці, найімовірніше, провалять. Не сумніваюся, що стрічки соцмереж будуть завалені мемами та щирим жалем в дусі «шкода, що куля не влучила в ціль».

Політична боротьба в США останнім часом досить жорстка. Ба більше, Трамп є апологетом такої боротьби. Він знущається зі своїх опонентів та веде власну кампанію на межі фолу. Але замах на життя — це не фол. Це злочин.

Ви можете ненавидіти Трампа, але у вас немає іншого варіанту, окрім як засудити замах на, ймовірно, майбутнього президента США, від якого залежатиме ваша доля. Інакше ви стаєте в один ряд із маргіналами, які заради лайків у соцмережах готові поставити під загрозу відносини України з майбутньою адміністрацією Сполучених Штатів. Я впевнений, що переговори з Трампом будуть вкрай важкими. Але потрібно бути повним ідіотом, щоб робити їх ще складнішими.

Навіть не сумнівайтесь, за океаном запам'ятають загальне враження від реакції українців на цей ганебний замах. Якщо ви так хочете позловтішатися, то зробіть це в особистих чатах. Особливо, це стосується «лідерів думок» з великою аудиторією.

Як думаєте, на цей раз на Банковій додумаються заборонити Некіфорову коментувати цю новину?

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Інструкція з ліквідації двопартійної підтримки України

Ось чому я закликав закрити рота тим, хто публічно шкодував, що Трампа не вбили на мітингу в Пенсільванії.

Наочний приклад. Бот-акаунт публікує фрагмент з ефіру Євгена Дикого, де той виправдовує терориста, який вчинив замах на життя, ймовірно, майбутнього президента США. У дописі відмічаються акаунти Дональда Трампа, Девіда Сакса, Ілона Маска та Джея Ді Венса, а відео, в свою чергу, дбайливо супроводжується англійськими субтитрами.

Оскаженілі заяви Дикого — це лише поверхневий рівень проблеми, оскільки на глибинному рівні стає очевидно, що такі заяви звучать тільки тоді, коли вони легітимізуються аудиторією. Якби Євген Дикий не відчував підтримку подібних наративів, він ніколи б не наважився озвучити настільки неприпустимі думки.

Достатньо прочитати лише одну книжку про Трампа, щоб зрозуміти, наскільки важко вибудовувати діалог із цією людиною. Не кажучи вже про те, щоб добиватися рішень на свою користь.

Це чергова демонстрація того, що наш «мадіа-бомомнд» перебуває в конфлікті з реальністю. З одного боку, наша влада декларує важливість двопартійної підтримки і починає вибудовувати хоча б якусь комунікацію з консервативними спільнотами в США. А з іншого боку «лідери думок» усередині країни роздмухують градус несприйняття до Трампа, який буде президентом, не залежно від того, подобається він українцям чи ні.

Тому всі молитовні сніданки, промова Зеленського в Інституті Рейгана, лобізм українських інтересів Бориса Джонсона та низка інших кропітких зусиль можуть бути нівельовані одним жахливим тейком на українському телебаченні. Нам дуже пощастить, якщо ці слова Дикого залишаться непоміченими в Сполучених Штатах.

Мені правда ніяково озвучувати наскільки очевидні речі.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як Джо Байден наблизив Іран до ядерної зброї

Держсекретар США Ентоні Блінкен каже, що Іран дедалі ближче до можливості отримати матеріали для виготовлення ядерної зброї, і наразі це питання лише кількох тижнів. Причому Блінкен натякає, що це стало можливим нібито через вихід США з ядерної угоди за часів Дональда Трампа. Лицемірство цієї адміністрації досягає неймовірних масштабів.

Чомусь Блінкен не говорить про те, як адміністрація Байдена розморозила 16 млрд. доларів іранських активів, що, вочевидь, пішли на розробку матеріалів для ядерної зброї та фінансування проксі-сил КВІР, які продовжують дестабілізувати весь регіон.

Також держсекретар США чомусь замовчує той факт, що Білий дім вів таємні переговори з Тегераном, у результаті яких Вашингтон послабив певні санкції щодо продажу іранської нафти. Це було зроблено в інтересах передвиборчої кампанії Байдена, бо зростання видобутку нафти збільшує пропозицію на ринку, що в свою чергу знижує ціни на «чорне золото». Але найцікавіше, що це «геніальне» рішення також грає на руку Китаю, який нарощує закупівлі дешевої іранської нафти.

Станом на квітень 2024 року видобуток іранської нафти зріс до шестирічного максимуму — 3,3 млн. барелів на день, що на 75% більше за мінімальну позначку в 1,9 млн. барелів під час санкцій «максимального тиску», запроваджених колишнім президентом США наприкінці 2020 року.

І тепер Блінкен звинувачує Трампа в тому, що Іран як ніколи близький до створення ядерної зброї? Просто огидна маніпуляція. 45-й президент наробив безліч помилок, але його політика стримування Ірану виявилася найбільш тверезою та ефективною за останні 16 років.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як Камала Гарріс проводила б свою зовнішню політику

Politico спробували змоделювати зовнішню політику Камали Гарріс, якщо та раптом стане президенткою США. Не хочу витрачати ваш дорогоцінний час, тому одразу переказую ключовий текст статті — у Гарріс дуже мало досвіду у зовнішній політиці. І це дуже погано.

Автори матеріалу пройшлися ключовими регіонами, де політика Гарріс може зіграти значну роль. І не факт, що позитивну. В Україні вона, найімовірніше, продовжуватиме лінію Джо Байдена, а отже крапельний підхід у постачанні зброї та «контроль ескалації» нікуди не подінуться.

Тут важливо акцентувати увагу на тому, що через незначний досвід у зовнішній політиці Камала Гарріс дуже залежна від своїх радників, які є переважно традиціоналістами. Наприклад її радник з національної безпеки Філіп Гордон працював в адміністраціях Обами та Клінтона. Тому на якусь революцію ідей та підходів розраховувати не варто.

Якщо для України фактично нічого не зміниться, то Ізраїль може постраждати від потенційної адміністрації Гарріс. На відміну від Байдена вона може задовольнити запит «прогресивного» виборця, який виступає на захист Палестини. Це може бути реалізовано через посилений тиск на Ізраїль і скорочення військової допомоги.

До речі, ще будучи сенаторкою Камала Гарріс неодноразово виступала з різкою критикою Саудівської Аравії та навіть голосувала за обмеження військової допомоги Ер-Ріяду через його роль у громадянській війні в Ємені. Тому, наважуся припустити, що за Камали Гарріс довгоочікувану угоду між Ізраїлем і Саудівською Аравією буде заморожено.

А наостанок дам вам маленьку розумову задачку. Спробуйте скласти враження про потенційну президентку Гарріс, знаючи два цікаві факти: 2015 року вона підтримала ядерну угоду з Іраном, а в січні 2020 року засудила ліквідацію генерала КВІР Касема Сулеймані.

Життя у світі, де Гарріс — президентка США, було б тривожним, але цікавим.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Хто стане новим президентом Польщі?

Польські медіа буквально змушують мера Варшави Рафала Тшасковського оголосити про участь у президентських виборах, які відбудуться 2025 року. Але потенційний кандидат технічно уникає відповіді та залишає свою ліберальну електоральну базу в невіданні.

Нещодавні опитування показують, що Рафал Тшасковський користується найбільшою довірою серед поляків. На даний момент його рейтинг становить 43%, що на шість процентних пунктів більше, ніж місяць тому. Не довіряють йому 41,6%.

Дональд Туск на другому місці з 42,9%, він покращив рейтинг на 2,3 процентних пункти. Також у нього суттєво знизився рейтинг недовіри: місяць тому це було 51,8%, у цьому опитуванні — вже 42.4%.

Президент Анджей Дуда — на третьому місці з рейтингом довіри 40,3%, що на 2,5 процентних пункти менше, ніж у попередньому опитуванні. Про недовіру до нього заявили 49,1%.

Сам Тшасковський допускає, що рішення про його участь у виборах ухвалять ближче до кінця року, коли всередині «Громадянської платформи» оберуть кандидата. Також багато залежатиме від кандидатури, яку висуне «ПіС». Польські медіа пишуть, що колишній прем'єр-міністр Матеуш Моравецький бореться за право балотуватися від цієї партії. До речі, згідно з опитуванням, його рейтинг довіри становить 33,6%.

Що стосується Рафала Тшасковського, то як на мене, він не дуже підходить на роль лідера країни, яка є форпостом східного флангу НАТО в такі нестабільні часи. Консервативний табір добряче критикує мера Варшави за його надмірну увагу до прав ЛГБТ-спільноти та інших ліберальних реформ, і я з цим абсолютно солідарний.

На кордоні Польщі деформується старий світопорядок, і саме поляки одними з перших стикнуться з наслідками його остаточного зламу. Тому майбутньому президенту необхідно бути жорсткими щодо питань національної безпеки та оборони.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Не важливо, хто критикує НАТО, важливо за що

Деякий час я вивчаю фігуру Філіпа Гордона, можливого наступника Джейка Саллівана, у разі перемоги Камали Гарріс на виборах. Нагадаю, зараз Гордон є її радником з національної безпеки. Тому, час від часу, буду відкривати вам нові грані цієї персони.

Пропоную розглянути фрагмент статті пана Гордона в The Atlantic за 2018 рік, де той критикує Дональда Трампа за його висловлювання на адресу НАТО. Ось цитата, яка задає тон усього послання:

«Поїздка Трампа до Європи породила приголомшливий обсяг новин, що за ними важко встигнути. Він звинуватив Німеччину в тому, що вона "перебуває в полоні у Росії", а також попередив союзників по НАТО, що Сполучені Штати "можуть залишитися самі", якщо вони негайно не збільшать витрати на оборону»

Трамп завдав потенційно смертельного удару по найефективнішому оборонному альянсу Америки, і, можливо, знову зробив Європу безпечною для війни»

Цікаво, що, на думку Гордона, Європу наближала до війни не енергетична залежність та недофінансування оборонного сектору, а прямолінійна вказівка на наявність цих проблем.

Проте Європа пережила президентство Трампа, не позбувшись перерахованих вище вразливостей. Здавалося б, загроза цілісності Альянсу минула. На зміну 45-му президенту США, який ставив союзникам неприємні запитання, прийшов Джо Байден, який декларував непохитну прихильність основним принципам НАТО. Чи позбавило це континент від великої війни? Відповідь, думаю, ви знаєте.

Прямо зараз Україна величезною ціною виграє для Європи час для виправлення помилок, які були озвучені ще за чотири роки до повномасштабного вторгнення Росії. На жаль, тоді пан Гордон та низка європейських лідерів не спромоглися відокремити дух зауважень Трампа від його одіозної персони.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Трамп — головний рушій європейської суб'єктності

Financial Times пише, що Єврокомісія створила спеціальну робочу групу високопоставлених чиновників для підготовки до можливого повернення Дональда Трампа в Білий дім.

Серед іншого, група розробляє стратегії на випадок, якщо Трамп припинить підтримувати Україну і введе каральні тарифи на товари з ЄС. Зокрема, якщо за його адміністрації США припинять надавати Києву зброю та кошти, ЄС заохочуватиме своїх платників податків робити більші внески на оборону України.

Це абсолютно правильний крок. Але річ у тім, що така робоча група мала бути створена незалежно від того, чи братиме Трамп участь у виборах, чи ні. Це ще раз підтверджує той факт, що континент занадто довго тікав від думки, що війна в Україні — це насамперед проблема Європи. Лише під зовнішнім тиском європейці почали усвідомлювати свою вразливість.

Звісно, краще пізно, ніж ніколи. Україні також потрібно провести переоцінку власних пріоритетів і почати миритися з думкою, що присутність США в Європі буде зменшуватися найближчими роками. Причому це відбуватиметься як за демократів, так і за республіканців. Тому нам потрібно поглиблювати зв'язки з європейцями (особливо з сусідами), поки сутичка з Пекіном не поглинула Вашингтон повністю.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Камала Гарріс повторила помилку Дональда Трампа

Особисто для мене Тім Уолц як кандидат у віцепрезиденти Камали Гарріс — це ще один маркер тотальної поляризації політичного ландшафту США. Кандидати в президенти навіть не намагаються боротися за поміркованого виборця, а роблять усе, щоб зміцнити свою базу прихильників. Електорально Уолц практично ніяк не посилює Гарріс.

Тім Уолц став губернатором Міннесоти на тлі протестів BLM. Він провів низку реформ, які скорочували повноваження поліції. Цікаво, що одна зі складових реформи передбачала введення «спеціальних служб» на додачу до класичних поліцейських патрулів, через що стався стрибок злочинності.

Ймовірно, проізраїльська позиція Джоша Шапіро стала ключовою причиною, чому Гарріс не зупинила свій вибір на ньому, хоча Шапіро зміг би посилити її позиції в Пенсільванії. Це ще один тривожний дзвіночок, що демонструє зацикленість Гарріс на своїй ультралівій базі.

Сьогодні Камала Гарріс могла надати своїй кампанії якісний імпульс. Але вона повторила ту саму помилку, що й Трамп, пішовши на поводу у своїх прихильників.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Наступ на Курщину — це провал політики «керованої ескалації»

Андреас Умланд, аналітик Шведського інституту міжнародних відносин, написав невелику замітку для Foreign Policy, де він намагається пояснити мотивацію наступу України на Курщині.

До речі, пан Умланд відносно нещодавно приходив до нас на LIGA.net, тож перед початком інтерв'ю мені пощастило трохи поговорити з ним про українсько-німецькі відносини. У якийсь момент мені почало здаватися, що пан Умланд говорить українською краще, ніж я.

Так от, у своїй статті Умланд акцентує увагу на тому, що наступ України на Курщину безжально ламає політику «керованої ескалації», яку так старанно вибудовував Вашингтон і Берлін. Саме цей підхід накладав жорсткі обмеження як типів зброї, що поставляється в Україну, так і дозволеної дальності її застосування.

Також вторгнення України в Росію підриває широко поширену ідею про те, що Путін тримає в руках усі карти, щоб диктувати умови припинення вогню. Можливо, Київ намагається змінити розклад на переговорах — від угоди «земля в обмін на мир» до угоди «земля в обмін на землю».

Особисто мені очевидно, що Росія на цьому етапі не готова до застосування ядерної зброї. У їхній доктрині чітко написано, що навіть напад на об'єкти критичної інфраструктури можуть бути приводом для ядерного удару. Здається, захоплення газовимірювальної станції «Суджа» потрапляє під цей критерій.

Тому Україні необхідно вже зараз буквально на пальцях пояснювати партнерам необхідність перегляду їхньої стратегії, сковуючими елементами якої були ті самі «червоні лінії» Кремля.

Можливо, Захід міг би використати події в Курській області для зміни градуса комунікації з Олександром Лукашенком. Білоруському дикторові повинно стати очевидно, що якщо Росія не готова на ядерну ескалацію в разі вторгнення на власну територію, то можлива атака якихось «союзних сил» на Білорусь точно не стане приводом для Кремля захищати місцевий режим за допомогою ядерної зброї.

Але це я вже зовсім розмріявся.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Перестаньте скиглити і дайте Європі стати суб'єктною

Джастін Логан і Джошуа Шифрінсон, наукові співробітники Інституту Катона, написали статтю для Foreign Affairs, в якій вони декларують ідею про те, що США пора передати відповідальність за безпеку Європи самим європейцям.

Автори статті вважають, що Сполучені Штати мають визнати, що вони досягли своєї головної мети в Європі, а саме — стабілізації континенту після Другої Світової війни та запобігання появи європейського гегемона. До речі, Дуайт Ейзенхауер вважав, що американські війська необхідно вивести після закінчення десятирічної присутності на континенті. Якщо ж цього не станеться, то європейська місія США виявиться невдалою.

Логан і Шифрінсон вважають, що США повинні допомогти європейцям заповнити недоліки в деяких галузях, таких як розвідка і рекогносцировка. Також автори закликають Вашингтон заохочувати європейських членів альянсу до створення «європейської опори» в НАТО — механізму, який дає змогу членам альянсу виробляти спільні позиції з питань оборони та безпеки без участі Америки.

Взагалі я раджу вам прочитати статтю повністю. З деякими тезами можна і потрібно сперечатися. Наприклад, я не згоден з тією думкою, що виведення військ США має відбутися прямо зараз. Поки в Україні триває війна (або хоча б її гаряча фаза), такий крок несе в собі певні ризики. На даному етапі Вашингтон має зосередитися на передачі політичних важелів впливу всередині Альянсу. Це нешвидкий і болісний процес, який вимагає часу.

У читача напевно може з'явитися спокуса емоційно виступати проти ослаблення ролі США в Європі. Але я виходжу з позиції, що час починати працювати з реальністю, яка полягає в тому, що вплив Вашингтона на безпеку континенту буде зменшуватися, увага, за будь-якої адміністрації. Цей процес неминучий, оскільки Сполучені Штати зосереджуються на зростаючій загрозі Китаю, і все більше провалюються у внутрішній порядок денний на тлі політичної поляризації.

Рано чи пізно, у Вашингтоні усвідомлять, що Ейзенхауер мав рацію в тому, що місія США в Європі добряче затягнулася. Вас може лякати така перспектива, але це нова реальність. Тому самостійна і суб'єктна Європа — це прямий інтерес України.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана