Війна з «Хезболлою» остаточно доб'є Джо Байдена

Ви вже встигли прочитали купу аналітики про те, що Джо Байден провалив дебати, тим самим кратно знизивши шанси на своє переобрання. Але є ще один фактор, який може добити залишки рейтингу не тільки Байдена, а й іншого демократичного кандидата.

Politico посилається на розвідку США, яка стверджує, що протистояння між Ізраїлем і «Хезболлою» може спалахнути в найближчі тижні, якщо Єрусалим і ХАМАС не зможуть досягти угоди про припинення вогню в Газі.

Ще одна війна на Близькому Сході остаточно відверне «прогресивних» виборців від Байдена, який, на їхню думку, недостатньо обмежує військові операції Ізраїлю в Газі. Річ у тім, що агресія з боку «Хезболли» змусить США встати на захист Єрусалима, оскільки конфлікт може призвести до ширшої регіональної нестабільності. Таким чином адміністрація Байдена знову загрузне в регіоні, який вона роками намагалася покинути.

Війна Ізраїлю з «Хезболлою» буде набагато важчою і потребуватиме більших ресурсів. Якщо Газа являє собою невеликий і щільнозаселений анклав (що теж створює масу труднощів), то райони, де діє «Хезболла», мають складніший рельєф, включно з горами і густою рослинністю, що ускладнює наземні операції і надає укриття для бойовиків.

Також не треба забувати, що, на відміну від ХАМАС, бойовики «Хезболли» володіють кращим арсеналом, що включає ракети середньої дальності, протитанкові ракети та більш розвинену систему укриттів і тунелів. Тому конфлікт із «Хезболлою» може бути тривалішим і складнішим, що вимагатиме глибшого залучення Сполучених Штатів, а це, своєю чергою, негативно позначиться на електоральних показниках 46-го президента США та Демократичної партії загалом.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Росія хоче постачати зброю хуситам. Як Україна може це використати?

Middle East Eye повідомляє, що Кремль розглядає можливість надання бойовикам повстанського руху Хуті протикорабельних балістичних і крилатих ракет. Росія може зважитися на цей крок у разі початку бойових дій між «Хезболлою» та Ізраїлем. Таким чином Москва розширить свою співпрацю з Іраном і його «віссю опору».

У принципі я не здивований, оскільки все виглядає досить закономірно: Обама проспав виникнення російського впливу на Близькому Сході, а Байден проспить масштабування цього впливу.

Потрібно розуміти, що крім зміцнення відносин з Іраном, Путін може отримати вплив на Баб-ель-Мандебську протоку, яка відіграє ключову роль у міжнародній торгівлі, особливо для транспортування нафти та інших товарів. Сприяючи атакам хуситів на торгові судна, Москва матиме сильну карту, яка, зокрема, може бути використана в переговорах із Заходом та Україною.

Київ же може отримати унікальний шанс для розширення співпраці з Ізраїлем, який буде змушений переглянути свої відносини з Росією, якщо та візьме курс на посилення «вісі опору» Ірану.

Також це можливість схилити країни Перської затоки на бік України в її мирній ініціативі. Саудівська Аравія та ОАЕ свого часу проводили спільну військову операцію проти Хуті, коли в Ємені розпочалася громадянська війна. Тож Ер-Ріяд та Абу-Дабі точно не зацікавлені в тому, щоб повстанці мали у своєму арсеналі сучасні балістичні ракети.

З іншого боку, Росія дуже залежна від обсягів видобутку саудівської нафти, яка формує світові ціни на «чорне золото». Тому Кремлю вкрай невигідно діяти всупереч інтересам свого ключового партнера в OPEC+. Тим не менш, Україна і США повинні готуватися до різних сценаріїв вже зараз.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Офіс Президента плюнув в обличчя Дональду Трампу

Це просто катастрофа. Якщо хтось не бачив, то прес-секретар Президента України Сергій Нікіфоров спростував інформацію про те, що Такер Карлсон візьме інтерв'ю у Володимира Зеленського. Причому це ганебне «спростування» було зроблено в абсолютно неприпустимій формі:

«Пану Такеру Карлсону варто уважніше перевіряти свої джерела у ФСБ. У Президента України зовсім інший графік, і Такера Карлсона там немає»

Тут два варіанти. Або це особиста ініціатива Нікіфорова, що тільки підкреслює кваліфікацію співробітників Офісу Президента, які відповідають за комунікації. Або це черговий маркер відірваності від реальності нашого політичного керівництва.

Щойно Офіс Президента публічно плюнув в обличчя Дональду Трампу. Якщо команда Зеленського не усвідомлює ролі Карлсона в кампанії Трампа, то у нас великі проблеми.

Ця зверхність та пихатість нас погубить.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Про викривлену оптику політичної еліти США

Дочитую книгу «Розхитаний світ» Річарда Хааса, експрезидента Ради з міжнародних відносин (CFR). Ось як він дивиться на зовнішню політику Росії та Китаю. Хочу акцентувати увагу на тому, що книга опублікована в 2017 році.

Хаас є представником справжньої інтелектуальної еліти в Сполучених Штатах. Дослідження CFR мало не щомісяця вивчаються у вищих кабінетах Держдепартаменту і Білого дому.

Це ще одне підтвердження того, що не лише Росія та Китай страждають від викривленої геополітичної оптики. Цим хворіють і в США. Тому, хто швидше відкалібрує методи власного аналізу, той і отримає більше шансів очолити новий світопорядок.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Настав час надати Україні статус основного союзника США поза НАТО

Я пропоную взагалі не фокусуватися на чергових акуратних формулюваннях щодо членства України в НАТО, які лунатимуть з полів саміту у Вашингтоні. Якщо відставити усе лінгвістичне словоблуддя, то стає очевидно, що в найближчій перспективі Україна не буде прийнята до НАТО і навіть не отримає офіційного запрошення.

Наша дипломатія та медіаспільнота мають в одному ключі просувати ідею надання Україні статусу основного союзника США поза НАТО. Це не є альтернативою вступу до альянсу і точно не передбачає гарантії безпеки. Але це точно позбавить нас низки проблем, від яких страждає фронт і тил прямо зараз.

Ще у 2021 році в інтерв'ю Le Monde я говорив, що якщо США не готові проявити політичну волю і посприяти вступу України до НАТО, то надання Києву статусу основного союзника поза Альянсом — це найкращий із доступних тимчасових компромісів. Якщо Вашингтон і на це не згоден, то ми маємо докорінно переглянути свої стратегічні орієнтири.

Для розуміння, статусом основного союзника США поза НАТО володіють такі країни як Кенія, Пакистан, Кувейт, Марокко та низка інших, на перший погляд, не найсильніших держав, які є важливими гравцями у своїх регіонах, де присутні інтереси Сполучених Штатів.

Якщо Джо Байден каже, що через Україну Європа не охоплена війною, то це містить у собі розуміння, що тільки через мужність українського солдата, США досі не воюють на континенті. Це повинно мати свою ціну.

Доступ до військових технологій, програми військового навчання, спільні військові дослідження, кредити на закупівлю військової техніки через програму Foreign Military Financing (FMF) та низка інших переваг статусу основного союзника США поза НАТО — це краще і зрозуміліше, ніж розмиті формулювання.

До речі, дуже хочу дізнатися, чому у 2021 році Верховна Рада провалила голосування щодо звернення до Конгресу США про надання Україні такого статусу. Якщо це сталося через те, що автором постанови був депутат опозиційної фракції, то це ще раз демонструє вузьколобість наших політиків.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як допомогти республіканцям краще зрозуміти Україну

Володимир Зеленський виступив із промовою в Президентському фонді та Інституті Рональда Рейгана. У залі був присутній лідер меншості в Сенаті Мітч Макконнелл та інші республіканці.

Загалом, промова непогана. Але після її прослуховування я зловив себе на думці, що слова, які сказав президент Зеленський, однаково підійшли б і для аудиторії демократів. На мою думку, такі виступи потрібно краще адаптовувати під ціннісні орієнтири слухачів.

Все ж відмова від інтерв'ю з Такером Карлсоном — це втрачена можливість, зокрема, розгорнути релігійну рамку для консервативної аудиторії США, яка заплуталася в численних фейках про УПЦ та УПЦ МП. Розвінчавши всі міфи у Такера, цей виступ Зеленського можна було б наповнити тезами про віру, консерватизм, спільні цінності і битву з інфернальним злом (особливо в контексті атаки на «Охматдит»), що могло б значно скоротити дистанцію між американськими консерваторами і Україною.

Можливо, я надаю таким речам надто велике значення, але, як на мене, виступ у подібному місці із сакральним ім'ям Рейгана міг би стати маленькою сходинкою в підготовці до майбутньої адміністрації.

У нашій ситуації не варто недооцінювати вплив маленьких справ. Як сказано в посланні до Галатів 5:9: «Мала закваска заквашує все тісто».

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому тільки ідіот радітиме замаху на Дональда Трампа?

Реакція українського суспільства на замах на Дональда Трампа — це тест на зрілість, який українці, найімовірніше, провалять. Не сумніваюся, що стрічки соцмереж будуть завалені мемами та щирим жалем в дусі «шкода, що куля не влучила в ціль».

Політична боротьба в США останнім часом досить жорстка. Ба більше, Трамп є апологетом такої боротьби. Він знущається зі своїх опонентів та веде власну кампанію на межі фолу. Але замах на життя — це не фол. Це злочин.

Ви можете ненавидіти Трампа, але у вас немає іншого варіанту, окрім як засудити замах на, ймовірно, майбутнього президента США, від якого залежатиме ваша доля. Інакше ви стаєте в один ряд із маргіналами, які заради лайків у соцмережах готові поставити під загрозу відносини України з майбутньою адміністрацією Сполучених Штатів. Я впевнений, що переговори з Трампом будуть вкрай важкими. Але потрібно бути повним ідіотом, щоб робити їх ще складнішими.

Навіть не сумнівайтесь, за океаном запам'ятають загальне враження від реакції українців на цей ганебний замах. Якщо ви так хочете позловтішатися, то зробіть це в особистих чатах. Особливо, це стосується «лідерів думок» з великою аудиторією.

Як думаєте, на цей раз на Банковій додумаються заборонити Некіфорову коментувати цю новину?

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Інструкція з ліквідації двопартійної підтримки України

Ось чому я закликав закрити рота тим, хто публічно шкодував, що Трампа не вбили на мітингу в Пенсільванії.

Наочний приклад. Бот-акаунт публікує фрагмент з ефіру Євгена Дикого, де той виправдовує терориста, який вчинив замах на життя, ймовірно, майбутнього президента США. У дописі відмічаються акаунти Дональда Трампа, Девіда Сакса, Ілона Маска та Джея Ді Венса, а відео, в свою чергу, дбайливо супроводжується англійськими субтитрами.

Оскаженілі заяви Дикого — це лише поверхневий рівень проблеми, оскільки на глибинному рівні стає очевидно, що такі заяви звучать тільки тоді, коли вони легітимізуються аудиторією. Якби Євген Дикий не відчував підтримку подібних наративів, він ніколи б не наважився озвучити настільки неприпустимі думки.

Достатньо прочитати лише одну книжку про Трампа, щоб зрозуміти, наскільки важко вибудовувати діалог із цією людиною. Не кажучи вже про те, щоб добиватися рішень на свою користь.

Це чергова демонстрація того, що наш «мадіа-бомомнд» перебуває в конфлікті з реальністю. З одного боку, наша влада декларує важливість двопартійної підтримки і починає вибудовувати хоча б якусь комунікацію з консервативними спільнотами в США. А з іншого боку «лідери думок» усередині країни роздмухують градус несприйняття до Трампа, який буде президентом, не залежно від того, подобається він українцям чи ні.

Тому всі молитовні сніданки, промова Зеленського в Інституті Рейгана, лобізм українських інтересів Бориса Джонсона та низка інших кропітких зусиль можуть бути нівельовані одним жахливим тейком на українському телебаченні. Нам дуже пощастить, якщо ці слова Дикого залишаться непоміченими в Сполучених Штатах.

Мені правда ніяково озвучувати наскільки очевидні речі.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як Джо Байден наблизив Іран до ядерної зброї

Держсекретар США Ентоні Блінкен каже, що Іран дедалі ближче до можливості отримати матеріали для виготовлення ядерної зброї, і наразі це питання лише кількох тижнів. Причому Блінкен натякає, що це стало можливим нібито через вихід США з ядерної угоди за часів Дональда Трампа. Лицемірство цієї адміністрації досягає неймовірних масштабів.

Чомусь Блінкен не говорить про те, як адміністрація Байдена розморозила 16 млрд. доларів іранських активів, що, вочевидь, пішли на розробку матеріалів для ядерної зброї та фінансування проксі-сил КВІР, які продовжують дестабілізувати весь регіон.

Також держсекретар США чомусь замовчує той факт, що Білий дім вів таємні переговори з Тегераном, у результаті яких Вашингтон послабив певні санкції щодо продажу іранської нафти. Це було зроблено в інтересах передвиборчої кампанії Байдена, бо зростання видобутку нафти збільшує пропозицію на ринку, що в свою чергу знижує ціни на «чорне золото». Але найцікавіше, що це «геніальне» рішення також грає на руку Китаю, який нарощує закупівлі дешевої іранської нафти.

Станом на квітень 2024 року видобуток іранської нафти зріс до шестирічного максимуму — 3,3 млн. барелів на день, що на 75% більше за мінімальну позначку в 1,9 млн. барелів під час санкцій «максимального тиску», запроваджених колишнім президентом США наприкінці 2020 року.

І тепер Блінкен звинувачує Трампа в тому, що Іран як ніколи близький до створення ядерної зброї? Просто огидна маніпуляція. 45-й президент наробив безліч помилок, але його політика стримування Ірану виявилася найбільш тверезою та ефективною за останні 16 років.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як Камала Гарріс проводила б свою зовнішню політику

Politico спробували змоделювати зовнішню політику Камали Гарріс, якщо та раптом стане президенткою США. Не хочу витрачати ваш дорогоцінний час, тому одразу переказую ключовий текст статті — у Гарріс дуже мало досвіду у зовнішній політиці. І це дуже погано.

Автори матеріалу пройшлися ключовими регіонами, де політика Гарріс може зіграти значну роль. І не факт, що позитивну. В Україні вона, найімовірніше, продовжуватиме лінію Джо Байдена, а отже крапельний підхід у постачанні зброї та «контроль ескалації» нікуди не подінуться.

Тут важливо акцентувати увагу на тому, що через незначний досвід у зовнішній політиці Камала Гарріс дуже залежна від своїх радників, які є переважно традиціоналістами. Наприклад її радник з національної безпеки Філіп Гордон працював в адміністраціях Обами та Клінтона. Тому на якусь революцію ідей та підходів розраховувати не варто.

Якщо для України фактично нічого не зміниться, то Ізраїль може постраждати від потенційної адміністрації Гарріс. На відміну від Байдена вона може задовольнити запит «прогресивного» виборця, який виступає на захист Палестини. Це може бути реалізовано через посилений тиск на Ізраїль і скорочення військової допомоги.

До речі, ще будучи сенаторкою Камала Гарріс неодноразово виступала з різкою критикою Саудівської Аравії та навіть голосувала за обмеження військової допомоги Ер-Ріяду через його роль у громадянській війні в Ємені. Тому, наважуся припустити, що за Камали Гарріс довгоочікувану угоду між Ізраїлем і Саудівською Аравією буде заморожено.

А наостанок дам вам маленьку розумову задачку. Спробуйте скласти враження про потенційну президентку Гарріс, знаючи два цікаві факти: 2015 року вона підтримала ядерну угоду з Іраном, а в січні 2020 року засудила ліквідацію генерала КВІР Касема Сулеймані.

Життя у світі, де Гарріс — президентка США, було б тривожним, але цікавим.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Хто стане новим президентом Польщі?

Польські медіа буквально змушують мера Варшави Рафала Тшасковського оголосити про участь у президентських виборах, які відбудуться 2025 року. Але потенційний кандидат технічно уникає відповіді та залишає свою ліберальну електоральну базу в невіданні.

Нещодавні опитування показують, що Рафал Тшасковський користується найбільшою довірою серед поляків. На даний момент його рейтинг становить 43%, що на шість процентних пунктів більше, ніж місяць тому. Не довіряють йому 41,6%.

Дональд Туск на другому місці з 42,9%, він покращив рейтинг на 2,3 процентних пункти. Також у нього суттєво знизився рейтинг недовіри: місяць тому це було 51,8%, у цьому опитуванні — вже 42.4%.

Президент Анджей Дуда — на третьому місці з рейтингом довіри 40,3%, що на 2,5 процентних пункти менше, ніж у попередньому опитуванні. Про недовіру до нього заявили 49,1%.

Сам Тшасковський допускає, що рішення про його участь у виборах ухвалять ближче до кінця року, коли всередині «Громадянської платформи» оберуть кандидата. Також багато залежатиме від кандидатури, яку висуне «ПіС». Польські медіа пишуть, що колишній прем'єр-міністр Матеуш Моравецький бореться за право балотуватися від цієї партії. До речі, згідно з опитуванням, його рейтинг довіри становить 33,6%.

Що стосується Рафала Тшасковського, то як на мене, він не дуже підходить на роль лідера країни, яка є форпостом східного флангу НАТО в такі нестабільні часи. Консервативний табір добряче критикує мера Варшави за його надмірну увагу до прав ЛГБТ-спільноти та інших ліберальних реформ, і я з цим абсолютно солідарний.

На кордоні Польщі деформується старий світопорядок, і саме поляки одними з перших стикнуться з наслідками його остаточного зламу. Тому майбутньому президенту необхідно бути жорсткими щодо питань національної безпеки та оборони.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Не важливо, хто критикує НАТО, важливо за що

Деякий час я вивчаю фігуру Філіпа Гордона, можливого наступника Джейка Саллівана, у разі перемоги Камали Гарріс на виборах. Нагадаю, зараз Гордон є її радником з національної безпеки. Тому, час від часу, буду відкривати вам нові грані цієї персони.

Пропоную розглянути фрагмент статті пана Гордона в The Atlantic за 2018 рік, де той критикує Дональда Трампа за його висловлювання на адресу НАТО. Ось цитата, яка задає тон усього послання:

«Поїздка Трампа до Європи породила приголомшливий обсяг новин, що за ними важко встигнути. Він звинуватив Німеччину в тому, що вона "перебуває в полоні у Росії", а також попередив союзників по НАТО, що Сполучені Штати "можуть залишитися самі", якщо вони негайно не збільшать витрати на оборону»

Трамп завдав потенційно смертельного удару по найефективнішому оборонному альянсу Америки, і, можливо, знову зробив Європу безпечною для війни»

Цікаво, що, на думку Гордона, Європу наближала до війни не енергетична залежність та недофінансування оборонного сектору, а прямолінійна вказівка на наявність цих проблем.

Проте Європа пережила президентство Трампа, не позбувшись перерахованих вище вразливостей. Здавалося б, загроза цілісності Альянсу минула. На зміну 45-му президенту США, який ставив союзникам неприємні запитання, прийшов Джо Байден, який декларував непохитну прихильність основним принципам НАТО. Чи позбавило це континент від великої війни? Відповідь, думаю, ви знаєте.

Прямо зараз Україна величезною ціною виграє для Європи час для виправлення помилок, які були озвучені ще за чотири роки до повномасштабного вторгнення Росії. На жаль, тоді пан Гордон та низка європейських лідерів не спромоглися відокремити дух зауважень Трампа від його одіозної персони.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Трамп — головний рушій європейської суб'єктності

Financial Times пише, що Єврокомісія створила спеціальну робочу групу високопоставлених чиновників для підготовки до можливого повернення Дональда Трампа в Білий дім.

Серед іншого, група розробляє стратегії на випадок, якщо Трамп припинить підтримувати Україну і введе каральні тарифи на товари з ЄС. Зокрема, якщо за його адміністрації США припинять надавати Києву зброю та кошти, ЄС заохочуватиме своїх платників податків робити більші внески на оборону України.

Це абсолютно правильний крок. Але річ у тім, що така робоча група мала бути створена незалежно від того, чи братиме Трамп участь у виборах, чи ні. Це ще раз підтверджує той факт, що континент занадто довго тікав від думки, що війна в Україні — це насамперед проблема Європи. Лише під зовнішнім тиском європейці почали усвідомлювати свою вразливість.

Звісно, краще пізно, ніж ніколи. Україні також потрібно провести переоцінку власних пріоритетів і почати миритися з думкою, що присутність США в Європі буде зменшуватися найближчими роками. Причому це відбуватиметься як за демократів, так і за республіканців. Тому нам потрібно поглиблювати зв'язки з європейцями (особливо з сусідами), поки сутичка з Пекіном не поглинула Вашингтон повністю.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Камала Гарріс повторила помилку Дональда Трампа

Особисто для мене Тім Уолц як кандидат у віцепрезиденти Камали Гарріс — це ще один маркер тотальної поляризації політичного ландшафту США. Кандидати в президенти навіть не намагаються боротися за поміркованого виборця, а роблять усе, щоб зміцнити свою базу прихильників. Електорально Уолц практично ніяк не посилює Гарріс.

Тім Уолц став губернатором Міннесоти на тлі протестів BLM. Він провів низку реформ, які скорочували повноваження поліції. Цікаво, що одна зі складових реформи передбачала введення «спеціальних служб» на додачу до класичних поліцейських патрулів, через що стався стрибок злочинності.

Ймовірно, проізраїльська позиція Джоша Шапіро стала ключовою причиною, чому Гарріс не зупинила свій вибір на ньому, хоча Шапіро зміг би посилити її позиції в Пенсільванії. Це ще один тривожний дзвіночок, що демонструє зацикленість Гарріс на своїй ультралівій базі.

Сьогодні Камала Гарріс могла надати своїй кампанії якісний імпульс. Але вона повторила ту саму помилку, що й Трамп, пішовши на поводу у своїх прихильників.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Наступ на Курщину — це провал політики «керованої ескалації»

Андреас Умланд, аналітик Шведського інституту міжнародних відносин, написав невелику замітку для Foreign Policy, де він намагається пояснити мотивацію наступу України на Курщині.

До речі, пан Умланд відносно нещодавно приходив до нас на LIGA.net, тож перед початком інтерв'ю мені пощастило трохи поговорити з ним про українсько-німецькі відносини. У якийсь момент мені почало здаватися, що пан Умланд говорить українською краще, ніж я.

Так от, у своїй статті Умланд акцентує увагу на тому, що наступ України на Курщину безжально ламає політику «керованої ескалації», яку так старанно вибудовував Вашингтон і Берлін. Саме цей підхід накладав жорсткі обмеження як типів зброї, що поставляється в Україну, так і дозволеної дальності її застосування.

Також вторгнення України в Росію підриває широко поширену ідею про те, що Путін тримає в руках усі карти, щоб диктувати умови припинення вогню. Можливо, Київ намагається змінити розклад на переговорах — від угоди «земля в обмін на мир» до угоди «земля в обмін на землю».

Особисто мені очевидно, що Росія на цьому етапі не готова до застосування ядерної зброї. У їхній доктрині чітко написано, що навіть напад на об'єкти критичної інфраструктури можуть бути приводом для ядерного удару. Здається, захоплення газовимірювальної станції «Суджа» потрапляє під цей критерій.

Тому Україні необхідно вже зараз буквально на пальцях пояснювати партнерам необхідність перегляду їхньої стратегії, сковуючими елементами якої були ті самі «червоні лінії» Кремля.

Можливо, Захід міг би використати події в Курській області для зміни градуса комунікації з Олександром Лукашенком. Білоруському дикторові повинно стати очевидно, що якщо Росія не готова на ядерну ескалацію в разі вторгнення на власну територію, то можлива атака якихось «союзних сил» на Білорусь точно не стане приводом для Кремля захищати місцевий режим за допомогою ядерної зброї.

Але це я вже зовсім розмріявся.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Перестаньте скиглити і дайте Європі стати суб'єктною

Джастін Логан і Джошуа Шифрінсон, наукові співробітники Інституту Катона, написали статтю для Foreign Affairs, в якій вони декларують ідею про те, що США пора передати відповідальність за безпеку Європи самим європейцям.

Автори статті вважають, що Сполучені Штати мають визнати, що вони досягли своєї головної мети в Європі, а саме — стабілізації континенту після Другої Світової війни та запобігання появи європейського гегемона. До речі, Дуайт Ейзенхауер вважав, що американські війська необхідно вивести після закінчення десятирічної присутності на континенті. Якщо ж цього не станеться, то європейська місія США виявиться невдалою.

Логан і Шифрінсон вважають, що США повинні допомогти європейцям заповнити недоліки в деяких галузях, таких як розвідка і рекогносцировка. Також автори закликають Вашингтон заохочувати європейських членів альянсу до створення «європейської опори» в НАТО — механізму, який дає змогу членам альянсу виробляти спільні позиції з питань оборони та безпеки без участі Америки.

Взагалі я раджу вам прочитати статтю повністю. З деякими тезами можна і потрібно сперечатися. Наприклад, я не згоден з тією думкою, що виведення військ США має відбутися прямо зараз. Поки в Україні триває війна (або хоча б її гаряча фаза), такий крок несе в собі певні ризики. На даному етапі Вашингтон має зосередитися на передачі політичних важелів впливу всередині Альянсу. Це нешвидкий і болісний процес, який вимагає часу.

У читача напевно може з'явитися спокуса емоційно виступати проти ослаблення ролі США в Європі. Але я виходжу з позиції, що час починати працювати з реальністю, яка полягає в тому, що вплив Вашингтона на безпеку континенту буде зменшуватися, увага, за будь-якої адміністрації. Цей процес неминучий, оскільки Сполучені Штати зосереджуються на зростаючій загрозі Китаю, і все більше провалюються у внутрішній порядок денний на тлі політичної поляризації.

Рано чи пізно, у Вашингтоні усвідомлять, що Ейзенхауер мав рацію в тому, що місія США в Європі добряче затягнулася. Вас може лякати така перспектива, але це нова реальність. Тому самостійна і суб'єктна Європа — це прямий інтерес України.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Час зрозуміти, що на Кавказі немає друзів України

Повністю згоден з цим постом. Зараз в твіттері розгортається ціла кампанія з кенселінгу SOCAR через її партнерство з Москвою. Дивно, що «прогресивна» спільнота тільки зараз дізналася, що Азербайджан не є другом України. До речі, те ж саме можна сказати про Вірменію та Грузію, і це закономірно.

Схильність міряти міжнародні відносини категорією «друг-ворог» — наша велика проблема. Ми не можемо осягнути, що деякі країни є гнучкими через специфіку свого регіону та переслідують, в першу чергу, власні інтереси. І так, навіть війна в Україні не стає цьому на заваді.

Згадайте реакцію нашого суспільства під час вторгнення Росії в Грузію 2008 року та неготовність української держави коригувати відносини з Москвою в контексті карабаської війни. Чомусь тоді ми не поспішали вести себе як друзі, а зараз вимагаємо цього від інших.

До речі, не треба забувати, що свого часу саме через тісні відносини з Росією Україна так і не змогла реалізувати потенціал ГУАМ, де Азербайджан також є членом цього союзу. В України були всі можливості, щоб розвивати відносини з Баку. Але ми провалилися у внутрішній порядок денний та недооцінили кавказький трек, який мав би стати одним з пріоритетних напрямків нашої зовнішньої політики.

Давайте нарешті вчитися аналізувати міжнародний контекст через призму особистої відповідальності.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Поки ви бойкотуєте SOCAR, Росія зближується з Іраном

В азербайджанському кексі стратегічне партнерство між SOCAR і «Газпромом» є найменшою загрозою для України. Поки наші ЗМІ висвітлюють те, як українці рішуче бойкотують азербайджанське паливо, поза увагою лишається ще один надважливий вимір співпраці Росії з Азербайджаном.

Мова про транспортний коридор «Північ-Південь», запуск якого, на мою думку, був чи не основною причиною візиту Путіна до Баку. Логістична артерія може суттєво збільшити товарообіг між Росією та Іраном (через територію Азербайджану), що в умовах ізоляції дасть змогу Кремлю відкривати нові ринки збуту в Перській затоці та Індійському океані.

Погана новина для України полягає в тому, що дане транспортне сполучення можна використовувати як ще один шлях поставок іранської зброї в Росію. За різними оцінками залізничний і автомобільний сегмент маршруту дасть змогу транспортувати вантажі від 15 до 30 млн тонн на рік.

Не впевнений, що зараз є сенс посилати «занепокоєні» сигнали в Баку, якщо ті все ж таки наважаться транспортувати іранську зброю в Росію. Зараз проєкт перебуває на фінальній стадії і навіть підключення наших західних партнерів навряд чи щось змінить. Не думаю, що та ж Європа готова ризикнути поставками азербайджанського газу заради боротьби з маршрутом, який вже практично запущено.

Тому потрібно було раніше думати про наслідки і на випередження працювати з Азербайджаном і Європою. Я не маю ілюзій, що Україна могла б зупинити будівництво цієї артерії, але в наших силах було пояснити Баку далекосяжні наслідки використання своєї території для транзиту іранської зброї. Зараз цей шанс втрачено.

Ну, нічого. Сподіваюся, бойкот SOCAR нам допоможе.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Незалежність всупереч

Всупереч усім західним розвідкам, Україна залишається незалежною. Всупереч усім обмеженням, фіктивним страхам і снобізму західних еліт, Україна продовжує боротьбу.

Наша місія — підвищувати власні аналітичні навички та перестати мислити гаслами. Якщо нам це вдасться, то одного разу ми отримаємо шанс зламати купу фантомних конструктів у головах наших партнерів, які зв’язують нам руки. Це дуже нетривіальне завдання, але це не означає, що воно нереальне.

Дякую усім, хто причетний до цієї боротьби.

З Днем Незалежності, Україно!

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Ідея Берлінської стіни все ще жива?

Німеччина, можливо, наближається до того, щоб знову ввести контроль на всіх своїх кордонах, що потенційно може означати кінець вільного пересування в Європі, закріпленого Шенгенською угодою.

Згідно з останнім звітом федеральної поліції, кількість нелегальних мігрантів, які подорожують через територію Німеччини, сягнула рівня, який востаннє спостерігався у 2016 році, під час кризи біженців, що охопила Європу.

Берлін запровадив тимчасові перевірки на кордонах з усіма сусідніми країнами під час чемпіонату Європи з футболу, який країна приймала цього літа. Польща, Чехія та низка інших країн попереджають, що відновлення перевірок призведе до ефекту доміно, який може зруйнувати Шенгенську зону.

Європейський досвід політики без кордонів обернувся справжнім кошмаром. Падіння Берлінської стіни давало надію на те, що глобалізація подарує континенту нові можливості. Знадобилося всього 35 років, щоб європейці знову побачили цінність у захищених кордонах.

Міграційна криза стала для Європи тим, чим 11 вересня 2001 року було для Сполучених Штатів. Щоправда вибухова хвиля, спричинена цією катастрофою, почала доходити до європейських еліт тільки зараз. Ігнорувати ознаки дезінтеграції європейського проєкту стає дедалі важче.

Якщо раніше стіна в Європі асоціювалася з тотальною несвободою, то зараз європейці близькі до того, щоб побачити в ній спасіння від чужинців.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Хто буде формувати зовнішню політику Дональда Трампа?

На Foreign Policy вийшов огляд на зовнішньополітичну обойму Дональда Трампа. Це низка радників і колишніх членів його адміністрації, які формують міжнародний порядок денний виборчої кампанії 45-го президента. Перелічені люди з високою ймовірністю отримають високі пости в Пентагоні та Держдепартаменті.

Даю вам максимально коротку вижимку по кожному персонажу. Від себе додам, що з усіх перелічених імен я покладаю надії на Майка Помпео і, можливо, на Роберта О'Браєна, який нещодавно в статті на Foreign Affairs окреслив досить збалансовану рамку щодо закінчення війни в Україні.

Отже, ключові персони, які впливають на зовнішньополітичні погляди Трампа:

Елбрідж Колбі — колишній заступник помічника міністра оборони за часів президентства Трампа. Виступає за повну відмову від Європи та НАТО. Неодноразово стверджував, що Китай, а не Росія, є найбільшою проблемою Америки. Джерела пророкують Колбі посаду в оборонному відомстві або в Раді національної безпеки.

Фред Флейц — пропрацював на різних посадах у ЦРУ, Розвідувальному управлінні Міністерства оборони та Держдепартаменті. Один з авторів плану з припинення війни, згідно з яким Трамп буде тиснути на Україну з одного боку, погрожуючи припинити допомогу, і на Росію - з іншого, навпаки, погрожуючи збільшити постачання зброї Києву.

Річард Гренелл — колишній посол США в Німеччині. Запам'ятався тим, що погрожував вивести американські війська з Німеччини через недостатні видатки країни на оборону та ввести санкції через будівництво газопроводу «Північний потік - 2». Гренелла часто називають претендентом на посаду держсекретаря.

Кіт Келлог — колишній радник Майка Пенса із зовнішньої політики. Вважає, що війну можна закінчити за «один день», хоч і симпатизує Україні. Виступає за чинення тиску на союзників по НАТО щодо виконання цільового показника витрат на оборону.

Роберт Лайтхайзер — юрист з питань торгівлі, який розпочав свою кар'єру на державній службі в адміністрації Рональда Рейгана. Архітектор торгової війни з Китаєм. Лайтхайзер виступає за повне «від'єднання» від Пекіна та критикує політику «зняття ризиків» команди Байдена.

Роберт О'Браєн — колишній радник Трампа з національної безпеки. Вбачає головну загрозу в Китаї, тому активно закликає до сильної політики в Тихоокеанському регіоні, включно з розгортанням усього корпусу морської піхоти та переведенням американського авіаносця з Атлантики до Тихого океану.

Майк Помпео — колишній глава ЦРУ та Держдепартаменту при Трампі. Є одним із найзатятіших захисників України в оточенні 45-го президента. Помпео був однією з головних рушійних сил у процесі виходу США з іранської ядерної угоди та архітектором «брутального» підходу Трампа до Китаю.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана