Як Джо Байден наблизив Іран до ядерної зброї

Держсекретар США Ентоні Блінкен каже, що Іран дедалі ближче до можливості отримати матеріали для виготовлення ядерної зброї, і наразі це питання лише кількох тижнів. Причому Блінкен натякає, що це стало можливим нібито через вихід США з ядерної угоди за часів Дональда Трампа. Лицемірство цієї адміністрації досягає неймовірних масштабів.

Чомусь Блінкен не говорить про те, як адміністрація Байдена розморозила 16 млрд. доларів іранських активів, що, вочевидь, пішли на розробку матеріалів для ядерної зброї та фінансування проксі-сил КВІР, які продовжують дестабілізувати весь регіон.

Також держсекретар США чомусь замовчує той факт, що Білий дім вів таємні переговори з Тегераном, у результаті яких Вашингтон послабив певні санкції щодо продажу іранської нафти. Це було зроблено в інтересах передвиборчої кампанії Байдена, бо зростання видобутку нафти збільшує пропозицію на ринку, що в свою чергу знижує ціни на «чорне золото». Але найцікавіше, що це «геніальне» рішення також грає на руку Китаю, який нарощує закупівлі дешевої іранської нафти.

Станом на квітень 2024 року видобуток іранської нафти зріс до шестирічного максимуму — 3,3 млн. барелів на день, що на 75% більше за мінімальну позначку в 1,9 млн. барелів під час санкцій «максимального тиску», запроваджених колишнім президентом США наприкінці 2020 року.

І тепер Блінкен звинувачує Трампа в тому, що Іран як ніколи близький до створення ядерної зброї? Просто огидна маніпуляція. 45-й президент наробив безліч помилок, але його політика стримування Ірану виявилася найбільш тверезою та ефективною за останні 16 років.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як Камала Гарріс проводила б свою зовнішню політику

Politico спробували змоделювати зовнішню політику Камали Гарріс, якщо та раптом стане президенткою США. Не хочу витрачати ваш дорогоцінний час, тому одразу переказую ключовий текст статті — у Гарріс дуже мало досвіду у зовнішній політиці. І це дуже погано.

Автори матеріалу пройшлися ключовими регіонами, де політика Гарріс може зіграти значну роль. І не факт, що позитивну. В Україні вона, найімовірніше, продовжуватиме лінію Джо Байдена, а отже крапельний підхід у постачанні зброї та «контроль ескалації» нікуди не подінуться.

Тут важливо акцентувати увагу на тому, що через незначний досвід у зовнішній політиці Камала Гарріс дуже залежна від своїх радників, які є переважно традиціоналістами. Наприклад її радник з національної безпеки Філіп Гордон працював в адміністраціях Обами та Клінтона. Тому на якусь революцію ідей та підходів розраховувати не варто.

Якщо для України фактично нічого не зміниться, то Ізраїль може постраждати від потенційної адміністрації Гарріс. На відміну від Байдена вона може задовольнити запит «прогресивного» виборця, який виступає на захист Палестини. Це може бути реалізовано через посилений тиск на Ізраїль і скорочення військової допомоги.

До речі, ще будучи сенаторкою Камала Гарріс неодноразово виступала з різкою критикою Саудівської Аравії та навіть голосувала за обмеження військової допомоги Ер-Ріяду через його роль у громадянській війні в Ємені. Тому, наважуся припустити, що за Камали Гарріс довгоочікувану угоду між Ізраїлем і Саудівською Аравією буде заморожено.

А наостанок дам вам маленьку розумову задачку. Спробуйте скласти враження про потенційну президентку Гарріс, знаючи два цікаві факти: 2015 року вона підтримала ядерну угоду з Іраном, а в січні 2020 року засудила ліквідацію генерала КВІР Касема Сулеймані.

Життя у світі, де Гарріс — президентка США, було б тривожним, але цікавим.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Хто стане новим президентом Польщі?

Польські медіа буквально змушують мера Варшави Рафала Тшасковського оголосити про участь у президентських виборах, які відбудуться 2025 року. Але потенційний кандидат технічно уникає відповіді та залишає свою ліберальну електоральну базу в невіданні.

Нещодавні опитування показують, що Рафал Тшасковський користується найбільшою довірою серед поляків. На даний момент його рейтинг становить 43%, що на шість процентних пунктів більше, ніж місяць тому. Не довіряють йому 41,6%.

Дональд Туск на другому місці з 42,9%, він покращив рейтинг на 2,3 процентних пункти. Також у нього суттєво знизився рейтинг недовіри: місяць тому це було 51,8%, у цьому опитуванні — вже 42.4%.

Президент Анджей Дуда — на третьому місці з рейтингом довіри 40,3%, що на 2,5 процентних пункти менше, ніж у попередньому опитуванні. Про недовіру до нього заявили 49,1%.

Сам Тшасковський допускає, що рішення про його участь у виборах ухвалять ближче до кінця року, коли всередині «Громадянської платформи» оберуть кандидата. Також багато залежатиме від кандидатури, яку висуне «ПіС». Польські медіа пишуть, що колишній прем'єр-міністр Матеуш Моравецький бореться за право балотуватися від цієї партії. До речі, згідно з опитуванням, його рейтинг довіри становить 33,6%.

Що стосується Рафала Тшасковського, то як на мене, він не дуже підходить на роль лідера країни, яка є форпостом східного флангу НАТО в такі нестабільні часи. Консервативний табір добряче критикує мера Варшави за його надмірну увагу до прав ЛГБТ-спільноти та інших ліберальних реформ, і я з цим абсолютно солідарний.

На кордоні Польщі деформується старий світопорядок, і саме поляки одними з перших стикнуться з наслідками його остаточного зламу. Тому майбутньому президенту необхідно бути жорсткими щодо питань національної безпеки та оборони.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Не важливо, хто критикує НАТО, важливо за що

Деякий час я вивчаю фігуру Філіпа Гордона, можливого наступника Джейка Саллівана, у разі перемоги Камали Гарріс на виборах. Нагадаю, зараз Гордон є її радником з національної безпеки. Тому, час від часу, буду відкривати вам нові грані цієї персони.

Пропоную розглянути фрагмент статті пана Гордона в The Atlantic за 2018 рік, де той критикує Дональда Трампа за його висловлювання на адресу НАТО. Ось цитата, яка задає тон усього послання:

«Поїздка Трампа до Європи породила приголомшливий обсяг новин, що за ними важко встигнути. Він звинуватив Німеччину в тому, що вона "перебуває в полоні у Росії", а також попередив союзників по НАТО, що Сполучені Штати "можуть залишитися самі", якщо вони негайно не збільшать витрати на оборону»

Трамп завдав потенційно смертельного удару по найефективнішому оборонному альянсу Америки, і, можливо, знову зробив Європу безпечною для війни»

Цікаво, що, на думку Гордона, Європу наближала до війни не енергетична залежність та недофінансування оборонного сектору, а прямолінійна вказівка на наявність цих проблем.

Проте Європа пережила президентство Трампа, не позбувшись перерахованих вище вразливостей. Здавалося б, загроза цілісності Альянсу минула. На зміну 45-му президенту США, який ставив союзникам неприємні запитання, прийшов Джо Байден, який декларував непохитну прихильність основним принципам НАТО. Чи позбавило це континент від великої війни? Відповідь, думаю, ви знаєте.

Прямо зараз Україна величезною ціною виграє для Європи час для виправлення помилок, які були озвучені ще за чотири роки до повномасштабного вторгнення Росії. На жаль, тоді пан Гордон та низка європейських лідерів не спромоглися відокремити дух зауважень Трампа від його одіозної персони.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Трамп — головний рушій європейської суб'єктності

Financial Times пише, що Єврокомісія створила спеціальну робочу групу високопоставлених чиновників для підготовки до можливого повернення Дональда Трампа в Білий дім.

Серед іншого, група розробляє стратегії на випадок, якщо Трамп припинить підтримувати Україну і введе каральні тарифи на товари з ЄС. Зокрема, якщо за його адміністрації США припинять надавати Києву зброю та кошти, ЄС заохочуватиме своїх платників податків робити більші внески на оборону України.

Це абсолютно правильний крок. Але річ у тім, що така робоча група мала бути створена незалежно від того, чи братиме Трамп участь у виборах, чи ні. Це ще раз підтверджує той факт, що континент занадто довго тікав від думки, що війна в Україні — це насамперед проблема Європи. Лише під зовнішнім тиском європейці почали усвідомлювати свою вразливість.

Звісно, краще пізно, ніж ніколи. Україні також потрібно провести переоцінку власних пріоритетів і почати миритися з думкою, що присутність США в Європі буде зменшуватися найближчими роками. Причому це відбуватиметься як за демократів, так і за республіканців. Тому нам потрібно поглиблювати зв'язки з європейцями (особливо з сусідами), поки сутичка з Пекіном не поглинула Вашингтон повністю.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Камала Гарріс повторила помилку Дональда Трампа

Особисто для мене Тім Уолц як кандидат у віцепрезиденти Камали Гарріс — це ще один маркер тотальної поляризації політичного ландшафту США. Кандидати в президенти навіть не намагаються боротися за поміркованого виборця, а роблять усе, щоб зміцнити свою базу прихильників. Електорально Уолц практично ніяк не посилює Гарріс.

Тім Уолц став губернатором Міннесоти на тлі протестів BLM. Він провів низку реформ, які скорочували повноваження поліції. Цікаво, що одна зі складових реформи передбачала введення «спеціальних служб» на додачу до класичних поліцейських патрулів, через що стався стрибок злочинності.

Ймовірно, проізраїльська позиція Джоша Шапіро стала ключовою причиною, чому Гарріс не зупинила свій вибір на ньому, хоча Шапіро зміг би посилити її позиції в Пенсільванії. Це ще один тривожний дзвіночок, що демонструє зацикленість Гарріс на своїй ультралівій базі.

Сьогодні Камала Гарріс могла надати своїй кампанії якісний імпульс. Але вона повторила ту саму помилку, що й Трамп, пішовши на поводу у своїх прихильників.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Наступ на Курщину — це провал політики «керованої ескалації»

Андреас Умланд, аналітик Шведського інституту міжнародних відносин, написав невелику замітку для Foreign Policy, де він намагається пояснити мотивацію наступу України на Курщині.

До речі, пан Умланд відносно нещодавно приходив до нас на LIGA.net, тож перед початком інтерв'ю мені пощастило трохи поговорити з ним про українсько-німецькі відносини. У якийсь момент мені почало здаватися, що пан Умланд говорить українською краще, ніж я.

Так от, у своїй статті Умланд акцентує увагу на тому, що наступ України на Курщину безжально ламає політику «керованої ескалації», яку так старанно вибудовував Вашингтон і Берлін. Саме цей підхід накладав жорсткі обмеження як типів зброї, що поставляється в Україну, так і дозволеної дальності її застосування.

Також вторгнення України в Росію підриває широко поширену ідею про те, що Путін тримає в руках усі карти, щоб диктувати умови припинення вогню. Можливо, Київ намагається змінити розклад на переговорах — від угоди «земля в обмін на мир» до угоди «земля в обмін на землю».

Особисто мені очевидно, що Росія на цьому етапі не готова до застосування ядерної зброї. У їхній доктрині чітко написано, що навіть напад на об'єкти критичної інфраструктури можуть бути приводом для ядерного удару. Здається, захоплення газовимірювальної станції «Суджа» потрапляє під цей критерій.

Тому Україні необхідно вже зараз буквально на пальцях пояснювати партнерам необхідність перегляду їхньої стратегії, сковуючими елементами якої були ті самі «червоні лінії» Кремля.

Можливо, Захід міг би використати події в Курській області для зміни градуса комунікації з Олександром Лукашенком. Білоруському дикторові повинно стати очевидно, що якщо Росія не готова на ядерну ескалацію в разі вторгнення на власну територію, то можлива атака якихось «союзних сил» на Білорусь точно не стане приводом для Кремля захищати місцевий режим за допомогою ядерної зброї.

Але це я вже зовсім розмріявся.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Перестаньте скиглити і дайте Європі стати суб'єктною

Джастін Логан і Джошуа Шифрінсон, наукові співробітники Інституту Катона, написали статтю для Foreign Affairs, в якій вони декларують ідею про те, що США пора передати відповідальність за безпеку Європи самим європейцям.

Автори статті вважають, що Сполучені Штати мають визнати, що вони досягли своєї головної мети в Європі, а саме — стабілізації континенту після Другої Світової війни та запобігання появи європейського гегемона. До речі, Дуайт Ейзенхауер вважав, що американські війська необхідно вивести після закінчення десятирічної присутності на континенті. Якщо ж цього не станеться, то європейська місія США виявиться невдалою.

Логан і Шифрінсон вважають, що США повинні допомогти європейцям заповнити недоліки в деяких галузях, таких як розвідка і рекогносцировка. Також автори закликають Вашингтон заохочувати європейських членів альянсу до створення «європейської опори» в НАТО — механізму, який дає змогу членам альянсу виробляти спільні позиції з питань оборони та безпеки без участі Америки.

Взагалі я раджу вам прочитати статтю повністю. З деякими тезами можна і потрібно сперечатися. Наприклад, я не згоден з тією думкою, що виведення військ США має відбутися прямо зараз. Поки в Україні триває війна (або хоча б її гаряча фаза), такий крок несе в собі певні ризики. На даному етапі Вашингтон має зосередитися на передачі політичних важелів впливу всередині Альянсу. Це нешвидкий і болісний процес, який вимагає часу.

У читача напевно може з'явитися спокуса емоційно виступати проти ослаблення ролі США в Європі. Але я виходжу з позиції, що час починати працювати з реальністю, яка полягає в тому, що вплив Вашингтона на безпеку континенту буде зменшуватися, увага, за будь-якої адміністрації. Цей процес неминучий, оскільки Сполучені Штати зосереджуються на зростаючій загрозі Китаю, і все більше провалюються у внутрішній порядок денний на тлі політичної поляризації.

Рано чи пізно, у Вашингтоні усвідомлять, що Ейзенхауер мав рацію в тому, що місія США в Європі добряче затягнулася. Вас може лякати така перспектива, але це нова реальність. Тому самостійна і суб'єктна Європа — це прямий інтерес України.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Час зрозуміти, що на Кавказі немає друзів України

Повністю згоден з цим постом. Зараз в твіттері розгортається ціла кампанія з кенселінгу SOCAR через її партнерство з Москвою. Дивно, що «прогресивна» спільнота тільки зараз дізналася, що Азербайджан не є другом України. До речі, те ж саме можна сказати про Вірменію та Грузію, і це закономірно.

Схильність міряти міжнародні відносини категорією «друг-ворог» — наша велика проблема. Ми не можемо осягнути, що деякі країни є гнучкими через специфіку свого регіону та переслідують, в першу чергу, власні інтереси. І так, навіть війна в Україні не стає цьому на заваді.

Згадайте реакцію нашого суспільства під час вторгнення Росії в Грузію 2008 року та неготовність української держави коригувати відносини з Москвою в контексті карабаської війни. Чомусь тоді ми не поспішали вести себе як друзі, а зараз вимагаємо цього від інших.

До речі, не треба забувати, що свого часу саме через тісні відносини з Росією Україна так і не змогла реалізувати потенціал ГУАМ, де Азербайджан також є членом цього союзу. В України були всі можливості, щоб розвивати відносини з Баку. Але ми провалилися у внутрішній порядок денний та недооцінили кавказький трек, який мав би стати одним з пріоритетних напрямків нашої зовнішньої політики.

Давайте нарешті вчитися аналізувати міжнародний контекст через призму особистої відповідальності.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Поки ви бойкотуєте SOCAR, Росія зближується з Іраном

В азербайджанському кексі стратегічне партнерство між SOCAR і «Газпромом» є найменшою загрозою для України. Поки наші ЗМІ висвітлюють те, як українці рішуче бойкотують азербайджанське паливо, поза увагою лишається ще один надважливий вимір співпраці Росії з Азербайджаном.

Мова про транспортний коридор «Північ-Південь», запуск якого, на мою думку, був чи не основною причиною візиту Путіна до Баку. Логістична артерія може суттєво збільшити товарообіг між Росією та Іраном (через територію Азербайджану), що в умовах ізоляції дасть змогу Кремлю відкривати нові ринки збуту в Перській затоці та Індійському океані.

Погана новина для України полягає в тому, що дане транспортне сполучення можна використовувати як ще один шлях поставок іранської зброї в Росію. За різними оцінками залізничний і автомобільний сегмент маршруту дасть змогу транспортувати вантажі від 15 до 30 млн тонн на рік.

Не впевнений, що зараз є сенс посилати «занепокоєні» сигнали в Баку, якщо ті все ж таки наважаться транспортувати іранську зброю в Росію. Зараз проєкт перебуває на фінальній стадії і навіть підключення наших західних партнерів навряд чи щось змінить. Не думаю, що та ж Європа готова ризикнути поставками азербайджанського газу заради боротьби з маршрутом, який вже практично запущено.

Тому потрібно було раніше думати про наслідки і на випередження працювати з Азербайджаном і Європою. Я не маю ілюзій, що Україна могла б зупинити будівництво цієї артерії, але в наших силах було пояснити Баку далекосяжні наслідки використання своєї території для транзиту іранської зброї. Зараз цей шанс втрачено.

Ну, нічого. Сподіваюся, бойкот SOCAR нам допоможе.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Незалежність всупереч

Всупереч усім західним розвідкам, Україна залишається незалежною. Всупереч усім обмеженням, фіктивним страхам і снобізму західних еліт, Україна продовжує боротьбу.

Наша місія — підвищувати власні аналітичні навички та перестати мислити гаслами. Якщо нам це вдасться, то одного разу ми отримаємо шанс зламати купу фантомних конструктів у головах наших партнерів, які зв’язують нам руки. Це дуже нетривіальне завдання, але це не означає, що воно нереальне.

Дякую усім, хто причетний до цієї боротьби.

З Днем Незалежності, Україно!

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Ідея Берлінської стіни все ще жива?

Німеччина, можливо, наближається до того, щоб знову ввести контроль на всіх своїх кордонах, що потенційно може означати кінець вільного пересування в Європі, закріпленого Шенгенською угодою.

Згідно з останнім звітом федеральної поліції, кількість нелегальних мігрантів, які подорожують через територію Німеччини, сягнула рівня, який востаннє спостерігався у 2016 році, під час кризи біженців, що охопила Європу.

Берлін запровадив тимчасові перевірки на кордонах з усіма сусідніми країнами під час чемпіонату Європи з футболу, який країна приймала цього літа. Польща, Чехія та низка інших країн попереджають, що відновлення перевірок призведе до ефекту доміно, який може зруйнувати Шенгенську зону.

Європейський досвід політики без кордонів обернувся справжнім кошмаром. Падіння Берлінської стіни давало надію на те, що глобалізація подарує континенту нові можливості. Знадобилося всього 35 років, щоб європейці знову побачили цінність у захищених кордонах.

Міграційна криза стала для Європи тим, чим 11 вересня 2001 року було для Сполучених Штатів. Щоправда вибухова хвиля, спричинена цією катастрофою, почала доходити до європейських еліт тільки зараз. Ігнорувати ознаки дезінтеграції європейського проєкту стає дедалі важче.

Якщо раніше стіна в Європі асоціювалася з тотальною несвободою, то зараз європейці близькі до того, щоб побачити в ній спасіння від чужинців.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Хто буде формувати зовнішню політику Дональда Трампа?

На Foreign Policy вийшов огляд на зовнішньополітичну обойму Дональда Трампа. Це низка радників і колишніх членів його адміністрації, які формують міжнародний порядок денний виборчої кампанії 45-го президента. Перелічені люди з високою ймовірністю отримають високі пости в Пентагоні та Держдепартаменті.

Даю вам максимально коротку вижимку по кожному персонажу. Від себе додам, що з усіх перелічених імен я покладаю надії на Майка Помпео і, можливо, на Роберта О'Браєна, який нещодавно в статті на Foreign Affairs окреслив досить збалансовану рамку щодо закінчення війни в Україні.

Отже, ключові персони, які впливають на зовнішньополітичні погляди Трампа:

Елбрідж Колбі — колишній заступник помічника міністра оборони за часів президентства Трампа. Виступає за повну відмову від Європи та НАТО. Неодноразово стверджував, що Китай, а не Росія, є найбільшою проблемою Америки. Джерела пророкують Колбі посаду в оборонному відомстві або в Раді національної безпеки.

Фред Флейц — пропрацював на різних посадах у ЦРУ, Розвідувальному управлінні Міністерства оборони та Держдепартаменті. Один з авторів плану з припинення війни, згідно з яким Трамп буде тиснути на Україну з одного боку, погрожуючи припинити допомогу, і на Росію - з іншого, навпаки, погрожуючи збільшити постачання зброї Києву.

Річард Гренелл — колишній посол США в Німеччині. Запам'ятався тим, що погрожував вивести американські війська з Німеччини через недостатні видатки країни на оборону та ввести санкції через будівництво газопроводу «Північний потік - 2». Гренелла часто називають претендентом на посаду держсекретаря.

Кіт Келлог — колишній радник Майка Пенса із зовнішньої політики. Вважає, що війну можна закінчити за «один день», хоч і симпатизує Україні. Виступає за чинення тиску на союзників по НАТО щодо виконання цільового показника витрат на оборону.

Роберт Лайтхайзер — юрист з питань торгівлі, який розпочав свою кар'єру на державній службі в адміністрації Рональда Рейгана. Архітектор торгової війни з Китаєм. Лайтхайзер виступає за повне «від'єднання» від Пекіна та критикує політику «зняття ризиків» команди Байдена.

Роберт О'Браєн — колишній радник Трампа з національної безпеки. Вбачає головну загрозу в Китаї, тому активно закликає до сильної політики в Тихоокеанському регіоні, включно з розгортанням усього корпусу морської піхоти та переведенням американського авіаносця з Атлантики до Тихого океану.

Майк Помпео — колишній глава ЦРУ та Держдепартаменту при Трампі. Є одним із найзатятіших захисників України в оточенні 45-го президента. Помпео був однією з головних рушійних сил у процесі виходу США з іранської ядерної угоди та архітектором «брутального» підходу Трампа до Китаю.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Переможе Трамп чи ні — Європі потрібна стратегія щодо США

Радниця Міністерства закордонних справ Франції Джованна Де Майо разом із Селією Белін, старшою науковою співробітницею Європейської ради з міжнародних відносин, написали велику статтю для Foreign Affairs, у якій вони розмірковують про долю Європи після виборів у США. Головна думка полягає в тому, що незалежно від того, переможе Дональд Трамп чи програє, континенту потрібна нова стратегія щодо США.

Авторки вважають поганою ідеєю готуватися до непередбачуваних ситуацій спираючись на результат виборів у США. Європейці мають розробити колективний план взаємодії зі Сполученими Штатами.

У статті присутні страшилки стосовно другого терміну Трампа. Однак, якщо від цього абстрагуватися, мені подобається думка, що при формуванні стратегії континенту необхідно виходити з найапокаліптичніших сценаріїв. Тому що стратегія, яка покладається на одного кандидата, нездатна захистити Європу.

Також Де Майо і Белін акцентують увагу на тому, що після вступу Швеції та Фінляндії до НАТО різниця між обороною ЄС і обороною Альянсу практично зникла. Відповідно Євросоюз має активніше розширювати співпрацю з НАТО, а країни-члени ЄС мають переконатися, що їхні власні оборонні проєкти є сумісними зі стандартами та плануванням НАТО.

У матеріалі є й те, над чим можна посміятися. До вашої уваги цитата:

«Якщо ЄС залишиться осторонь у справах Близького Сходу, замість того щоб виступити на захист прав людини і верховенства закону, це завдасть шкоди міжнародному авторитету, який він завоював як захисник цих цінностей»

У Євросоюзу дійсно є свої інтереси в регіоні. Але авторки чомусь ставлять на перше місце права людини та інші міфічні конструкти, тоді як основна проблема Європи, пов'язана з Близьким Сходом — це потік мігрантів, що знищують континент зсередини.

Якщо повертатися до основної теми статті, то я вбачаю основну загрозу в тому, що поки керівництво Євросоюзу не поспішає переглядати свої стосунки з Вашингтоном, серед деяких країн Європи зростає спокуса встановлювати двосторонні зв'язки зі США в обхід Брюсселя. Наприклад у цьому напрямку активно працює Угорщина.

Тож, Європі потрібна консолідована візія стосунків із Вашингтоном, який має бачити в континенті насамперед колектив, а не фрагментований союз, де окремі країни поодинці та наввипередки вирішують питання власної безпеки.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Іранські ракети в Росії — наслідок ядерної угоди Обами

The Wall Street Journal пише, що Іран відправив до Росії свої балістичні ракети малої дальності. Деталей щодо кількості та типів ракет видання не наводить.

Хоча агентство Reuters місяць тому писало, що мова може йти про Fath-360 — систему, яка запускає балістичні ракети з максимальною дальністю 120 кілометрів і боєголовкою вагою 150 кілограмів.

Україна стає жертвою одного зі слабких місць ядерної угоди з Іраном імені Барака Обами. Угода передбачала зняття санкцій і заморожування ядерної програми, але ніяк не обмежувала здатність Тегерана розробляти балістичні ракети.

Тільки адміністрація Обами могла тимчасово зупинити іранські центрифуги і проігнорувати розробку засобів доставки ядерної зброї. Геніально, нічого не скажеш. Також не виключено, що балістичні ракети, які отримала Росія, були спроектовані саме за рахунок розморожування іранських активів на Заході.

Передбачаю уїдливі закиди про нібито намір Дональда Трампа зняти санкції з Ірану та Росії, про що він заявив (насправді, він цього не казав) під час виступу в Економічному клубі Нью-Йорка. Поки слова не матеріалізувалися в дії, не бачу сенсу це обговорювати всерйоз. Якщо Трамп стане президентом і все ж зніме санкції, я буду одним із перших, хто це засудить.

Але станом на зараз Україна пожинає плоди жахливої угоди, яку спродюсував ніхто інший як Джейк Салліван.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Камала Гарріс може повторити помилку Гаррі Трумена?

Якби в мене була можливість показати цей матеріал Байдену, я б неодмінно це зробив. Автором є Філліпс Пейсон О'Браєн, професор Університету Сент-Ендрюса. Це коротка вижимка з його нової книги «Стратеги: Черчилль, Сталін, Рузвельт, Муссоліні і Гітлер — як війна зробила їх і як вони зробили війну».

Основна думка статті полягає в тому, що Франклін Делано Рузвельт обрав віцепрезидента, який не був готовий до того, щоб продовжити його місію з формування повоєнного світопорядку. Гаррі Трумен був недосвідченим у міжнародних справах, що не давало йому змоги вести переговори зі Сталіним з позиції сили. Ба більше, Рузвельт ніколи не посвячував Трумена у свої плани, через що останній за столом переговорів намагався інтуїтивно намацати основний задум Рузвельта.

О'Браєн вважає, що, зокрема, фактор недосвідченості Трумена допоміг Сталіну отримати вплив на Східну Європу, що дало старт Холодній війні, якої Рузвельт прагнув уникнути.

Особисто я бачу схожість Байдена і Рузвельта, спадщина яких опинилася в руках їхніх віцепрезидентів, що не були готові до викликів такого масштабу. Західні медіа неодноразово вказували на той факт, що Камала Гарріс надто залежна від своїх зовнішньополітичних радників, що може зіграти злий жарт з Україною та повоєнним світопорядком.

Під час передвиборчої кампанії Гарріс практично не говорить про свої плани у зовнішній політиці. І це лякає. Є сумніви, що ця людина здатна вести переговори з Путіним з позиції сили.

Війна в Україні рано чи пізно закінчиться і в цей момент Європа потребуватиме досвідченого президента США, який сформує нову архітектуру безпеки, що встановить міцний мир на континенті.

Гарріс точно не готова до цього виклику.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Байден дозволить бити по Росії ракетами ATACMS?

Під час свого візиту до Києва 11 вересня державний секретар США Ентоні Блінкен повідомить українцям про дозвіл Вашингтона на удари вглиб Росії американськими далекобійними ракетами ATACMS. Про це повідомила журналістка Axios Джуліґрейс Бруфке з посиланням на слова голови Комітету закордонних справ Палати представників США Майкла Маккола:

«Я розмовляв із Блінкеном два дні тому, і він їде зі своїм колегою з Великої Британії до Києва, щоб по суті сказати їм, що вони дозволять бити по Росії за допомогою ATACMS»

Здається, що постачання Іраном балістичних ракет Росії стало останньою краплею, яка все таки підштовхне Білий дім до цього довгоочікуваного рішення. На те, щоб крига скресла, знадобилося майже три роки.

Не виключаю, що ставлення до «червоних ліній» Москви змінюється в тому числі через збільшення ролі Китаю в цій війні. Сьогодні заступник держсекретаря США Курт Кемпбелл заявив, що Пекін надає Москві «дуже суттєву» допомогу в зміцненні її військової машини, а натомість Росія передає свої технології щодо підводних човнів і ракет.

Як тільки почали страждати інтереси Сполучених Штатів не опосередковано, а безпосередньо, ми одразу побачили певну еволюцію волі адміністрації Байдена. Геополітика як вона є. Цей урок потрібно вивчити всім, хто щоразу непритомніє, коли інші країни цинічно обирають власні інтереси, замість моральної позиції щодо українського питання.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Путін вдарить ядерною зброєю по території Росії?

У своєму попередньому пості я піддався надмірному оптимізму, коли припустив, що постачання Іраном балістичних ракет Росії стане останнім аргументом на користь того, щоб Білий дім та його союзники дозволили б Україні завдавати ударів углиб РФ далекобійною зброєю.

Після зустрічі Джо Байдена і Кіра Стармера питання про удари по території Росії залишається відкритим. Не виключено, що нещодавні погрози Путіна вплинули на рішучість США та Великої Британії. Стармер заявив, що рішення може бути ухвалено на засіданні Генеральної Асамблеї ООН наприкінці цього місяця, але наразі в це повірити складно.

Ба більше, ядерну істерію підживлюють західні медіа. Ось наприклад Reuters пише, що Росія може підірвати тактичну ядерну зброю на своїй території, щоб залякати Захід. Така ймовірність допускається тим, що Кремль перебуває в процесі перегляду своєї ядерної доктрини.

Так і хочеться процитувати пост Миколи Бєлєсова про те, що «наша взаємодія з партнерами в останні два роки — це діалог сліпого з глухим». Поки Захід не готовий піднімати ставки, Україна домагатиметься ключових для себе рішень по кілька років, що підірве її обороноздатність у війні на виснаження.

І тут вже питання до нашого військово-політичного керівництва. А чи готові ми свідомо заходити в сценарій війни на виснаження, коли ми не маємо змоги балансувати цілі та засоби, де і перше, і друге може змінюватися під час самої війни?

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому Байден не візьме Україну в НАТО

У цій новині криється викривлене та наївне уявлення нашого політичного керівництва про НАТО. Альянс — це не юридичний купол, який вбереже Україну від російської агресії.

Щоб Україна була запрошена до НАТО потрібен абсолютний консенсус серед усіх членів Альянсу. Тобто кожна країна НАТО має прийняти реальність, у якій вона воюватиме за умовний Покровськ або Часів Яр, безпосередньо стріляючи в російського солдата. Якщо кілька країн не готові до цього, навіть США не зможуть зломити їхню волю.

Ба більше, сподівання на те, що Джо Байден наприкінці своєї каденції буде готовий до подібних ризиків — ілюзія. Я напевно відкрию секрет, але Байден не просто так знявся з виборів на користь Камали Гарріс. Він щиро переживає за майбутнє партії та спадщину свого президентства.

Тому припущення, що Джо Байден передасть Камалі Гарріс «українську кризу», яка може перерости в ядерну війну — означає абсолютне нерозуміння внутрішньої логіки істеблішменту США. Українці можуть не вірити в ядерну ескалацію, але адміністрація Байдена серйозно рахується з такою ймовірністю.

Зовнішня політика, що заснована на припущеннях — веде нас у прірву.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому не варто чекати прориву від візиту Зеленського до США

Усі заяви команди Зеленського під час візиту до США нагадують мені тон української делегації під час саміту НАТО у Вільнюсі. Повне відчуття, що буде здійснена чергова спроба переломити волю партнерів прямо в кулуарах. Це такий собі авантюризм у дусі «ще один аргумент і вони точно запросять нас у НАТО». Але цей підхід ігнорує цілу геополітичну школу мислення, на якій ріс Джо Байден і вся його адміністрація.

Я вже розвивав цю думку, але напевно варто повторитися. За майже чотири роки президентства Байдена наше керівництво так і не зрозуміло, що таке «спадщина» для демократів, у чому вона проявляється і яких форм традиційно набуває. Усю свою каденцію Байден йшов шляхом найменшого опору, ухвалюючи рішення на догоду меншого ризику. Для нього поганий, але стабільний світопорядок — є найменшим злом. Це і є його спадщина, якою він щиро пишається.

Тому «перезмінка» напередодні виборів у США — це точно не момент, коли Байден буде готовий до умовного «стрибка волі», на який так сподівається адміністрація Зеленського. Ба більше, я вважаю, що на цьому відрізку Байден затято оборонятиме свій спадок.

Тому «план перемоги», який не спирається на реальну політичну волю і консенсус усередині НАТО — не має шансів на успіх. І найстрашніше, що в трикутнику «цілі, ресурси, способи досягнення цілей» між США та Україною досі немає єдності, що не дає жодних підстав сподівається на «історичні рішення» з боку американців.

Ми просто говоримо різними мовами.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Після ядерного шантажу Путіна, Зеленському можна їхати додому

Перегляд ядерної доктрини Росії трапився саме в момент візиту Зеленського до США, що вкотре демонструє, наскільки Путін тонко відчуває страхи Заходу і цілком успішно на них грає. І без нових ядерних погроз Кремля успіх «плану перемоги», м'яко кажучи, був неочевидним. А тепер майже зрозуміло, що нам не варто очікувати проривних рішень у сфері безпеки та наступального потенціалу України.

За весь час повномасштабного вторгнення Україні так і не вдалося вилікувати західні еліти від параноїдального страху ядерного зіткнення з Росією, який переслідує їх ще з Холодної війни. Тому, коли Андрій Єрмак заявляє, що «ядерний шантаж не спрацює», то він помиляється. Спрацює, ще й як.

Аналізувати «нову доктрину» Путіна немає сенсу, тому що «агресія проти Росії з боку будь-якої неядерної держави, але за участю або за підтримки ядерної держави» вже відбулася. Територією Курської області пересувається західна техніка, якою керує український солдат. Тому тут можна тільки здогадуватися, що Путін вважатиме агресією і чи буде він враховувати реалії на землі.

Але факт залишається фактом. Путін перемагає не тільки в конвенційній війні, а й у війні за уми західних еліт.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана