Іранські ракети в Росії — наслідок ядерної угоди Обами

The Wall Street Journal пише, що Іран відправив до Росії свої балістичні ракети малої дальності. Деталей щодо кількості та типів ракет видання не наводить.

Хоча агентство Reuters місяць тому писало, що мова може йти про Fath-360 — систему, яка запускає балістичні ракети з максимальною дальністю 120 кілометрів і боєголовкою вагою 150 кілограмів.

Україна стає жертвою одного зі слабких місць ядерної угоди з Іраном імені Барака Обами. Угода передбачала зняття санкцій і заморожування ядерної програми, але ніяк не обмежувала здатність Тегерана розробляти балістичні ракети.

Тільки адміністрація Обами могла тимчасово зупинити іранські центрифуги і проігнорувати розробку засобів доставки ядерної зброї. Геніально, нічого не скажеш. Також не виключено, що балістичні ракети, які отримала Росія, були спроектовані саме за рахунок розморожування іранських активів на Заході.

Передбачаю уїдливі закиди про нібито намір Дональда Трампа зняти санкції з Ірану та Росії, про що він заявив (насправді, він цього не казав) під час виступу в Економічному клубі Нью-Йорка. Поки слова не матеріалізувалися в дії, не бачу сенсу це обговорювати всерйоз. Якщо Трамп стане президентом і все ж зніме санкції, я буду одним із перших, хто це засудить.

Але станом на зараз Україна пожинає плоди жахливої угоди, яку спродюсував ніхто інший як Джейк Салліван.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Камала Гарріс може повторити помилку Гаррі Трумена?

Якби в мене була можливість показати цей матеріал Байдену, я б неодмінно це зробив. Автором є Філліпс Пейсон О'Браєн, професор Університету Сент-Ендрюса. Це коротка вижимка з його нової книги «Стратеги: Черчилль, Сталін, Рузвельт, Муссоліні і Гітлер — як війна зробила їх і як вони зробили війну».

Основна думка статті полягає в тому, що Франклін Делано Рузвельт обрав віцепрезидента, який не був готовий до того, щоб продовжити його місію з формування повоєнного світопорядку. Гаррі Трумен був недосвідченим у міжнародних справах, що не давало йому змоги вести переговори зі Сталіним з позиції сили. Ба більше, Рузвельт ніколи не посвячував Трумена у свої плани, через що останній за столом переговорів намагався інтуїтивно намацати основний задум Рузвельта.

О'Браєн вважає, що, зокрема, фактор недосвідченості Трумена допоміг Сталіну отримати вплив на Східну Європу, що дало старт Холодній війні, якої Рузвельт прагнув уникнути.

Особисто я бачу схожість Байдена і Рузвельта, спадщина яких опинилася в руках їхніх віцепрезидентів, що не були готові до викликів такого масштабу. Західні медіа неодноразово вказували на той факт, що Камала Гарріс надто залежна від своїх зовнішньополітичних радників, що може зіграти злий жарт з Україною та повоєнним світопорядком.

Під час передвиборчої кампанії Гарріс практично не говорить про свої плани у зовнішній політиці. І це лякає. Є сумніви, що ця людина здатна вести переговори з Путіним з позиції сили.

Війна в Україні рано чи пізно закінчиться і в цей момент Європа потребуватиме досвідченого президента США, який сформує нову архітектуру безпеки, що встановить міцний мир на континенті.

Гарріс точно не готова до цього виклику.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Байден дозволить бити по Росії ракетами ATACMS?

Під час свого візиту до Києва 11 вересня державний секретар США Ентоні Блінкен повідомить українцям про дозвіл Вашингтона на удари вглиб Росії американськими далекобійними ракетами ATACMS. Про це повідомила журналістка Axios Джуліґрейс Бруфке з посиланням на слова голови Комітету закордонних справ Палати представників США Майкла Маккола:

«Я розмовляв із Блінкеном два дні тому, і він їде зі своїм колегою з Великої Британії до Києва, щоб по суті сказати їм, що вони дозволять бити по Росії за допомогою ATACMS»

Здається, що постачання Іраном балістичних ракет Росії стало останньою краплею, яка все таки підштовхне Білий дім до цього довгоочікуваного рішення. На те, щоб крига скресла, знадобилося майже три роки.

Не виключаю, що ставлення до «червоних ліній» Москви змінюється в тому числі через збільшення ролі Китаю в цій війні. Сьогодні заступник держсекретаря США Курт Кемпбелл заявив, що Пекін надає Москві «дуже суттєву» допомогу в зміцненні її військової машини, а натомість Росія передає свої технології щодо підводних човнів і ракет.

Як тільки почали страждати інтереси Сполучених Штатів не опосередковано, а безпосередньо, ми одразу побачили певну еволюцію волі адміністрації Байдена. Геополітика як вона є. Цей урок потрібно вивчити всім, хто щоразу непритомніє, коли інші країни цинічно обирають власні інтереси, замість моральної позиції щодо українського питання.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Путін вдарить ядерною зброєю по території Росії?

У своєму попередньому пості я піддався надмірному оптимізму, коли припустив, що постачання Іраном балістичних ракет Росії стане останнім аргументом на користь того, щоб Білий дім та його союзники дозволили б Україні завдавати ударів углиб РФ далекобійною зброєю.

Після зустрічі Джо Байдена і Кіра Стармера питання про удари по території Росії залишається відкритим. Не виключено, що нещодавні погрози Путіна вплинули на рішучість США та Великої Британії. Стармер заявив, що рішення може бути ухвалено на засіданні Генеральної Асамблеї ООН наприкінці цього місяця, але наразі в це повірити складно.

Ба більше, ядерну істерію підживлюють західні медіа. Ось наприклад Reuters пише, що Росія може підірвати тактичну ядерну зброю на своїй території, щоб залякати Захід. Така ймовірність допускається тим, що Кремль перебуває в процесі перегляду своєї ядерної доктрини.

Так і хочеться процитувати пост Миколи Бєлєсова про те, що «наша взаємодія з партнерами в останні два роки — це діалог сліпого з глухим». Поки Захід не готовий піднімати ставки, Україна домагатиметься ключових для себе рішень по кілька років, що підірве її обороноздатність у війні на виснаження.

І тут вже питання до нашого військово-політичного керівництва. А чи готові ми свідомо заходити в сценарій війни на виснаження, коли ми не маємо змоги балансувати цілі та засоби, де і перше, і друге може змінюватися під час самої війни?

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому Байден не візьме Україну в НАТО

У цій новині криється викривлене та наївне уявлення нашого політичного керівництва про НАТО. Альянс — це не юридичний купол, який вбереже Україну від російської агресії.

Щоб Україна була запрошена до НАТО потрібен абсолютний консенсус серед усіх членів Альянсу. Тобто кожна країна НАТО має прийняти реальність, у якій вона воюватиме за умовний Покровськ або Часів Яр, безпосередньо стріляючи в російського солдата. Якщо кілька країн не готові до цього, навіть США не зможуть зломити їхню волю.

Ба більше, сподівання на те, що Джо Байден наприкінці своєї каденції буде готовий до подібних ризиків — ілюзія. Я напевно відкрию секрет, але Байден не просто так знявся з виборів на користь Камали Гарріс. Він щиро переживає за майбутнє партії та спадщину свого президентства.

Тому припущення, що Джо Байден передасть Камалі Гарріс «українську кризу», яка може перерости в ядерну війну — означає абсолютне нерозуміння внутрішньої логіки істеблішменту США. Українці можуть не вірити в ядерну ескалацію, але адміністрація Байдена серйозно рахується з такою ймовірністю.

Зовнішня політика, що заснована на припущеннях — веде нас у прірву.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому не варто чекати прориву від візиту Зеленського до США

Усі заяви команди Зеленського під час візиту до США нагадують мені тон української делегації під час саміту НАТО у Вільнюсі. Повне відчуття, що буде здійснена чергова спроба переломити волю партнерів прямо в кулуарах. Це такий собі авантюризм у дусі «ще один аргумент і вони точно запросять нас у НАТО». Але цей підхід ігнорує цілу геополітичну школу мислення, на якій ріс Джо Байден і вся його адміністрація.

Я вже розвивав цю думку, але напевно варто повторитися. За майже чотири роки президентства Байдена наше керівництво так і не зрозуміло, що таке «спадщина» для демократів, у чому вона проявляється і яких форм традиційно набуває. Усю свою каденцію Байден йшов шляхом найменшого опору, ухвалюючи рішення на догоду меншого ризику. Для нього поганий, але стабільний світопорядок — є найменшим злом. Це і є його спадщина, якою він щиро пишається.

Тому «перезмінка» напередодні виборів у США — це точно не момент, коли Байден буде готовий до умовного «стрибка волі», на який так сподівається адміністрація Зеленського. Ба більше, я вважаю, що на цьому відрізку Байден затято оборонятиме свій спадок.

Тому «план перемоги», який не спирається на реальну політичну волю і консенсус усередині НАТО — не має шансів на успіх. І найстрашніше, що в трикутнику «цілі, ресурси, способи досягнення цілей» між США та Україною досі немає єдності, що не дає жодних підстав сподівається на «історичні рішення» з боку американців.

Ми просто говоримо різними мовами.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Після ядерного шантажу Путіна, Зеленському можна їхати додому

Перегляд ядерної доктрини Росії трапився саме в момент візиту Зеленського до США, що вкотре демонструє, наскільки Путін тонко відчуває страхи Заходу і цілком успішно на них грає. І без нових ядерних погроз Кремля успіх «плану перемоги», м'яко кажучи, був неочевидним. А тепер майже зрозуміло, що нам не варто очікувати проривних рішень у сфері безпеки та наступального потенціалу України.

За весь час повномасштабного вторгнення Україні так і не вдалося вилікувати західні еліти від параноїдального страху ядерного зіткнення з Росією, який переслідує їх ще з Холодної війни. Тому, коли Андрій Єрмак заявляє, що «ядерний шантаж не спрацює», то він помиляється. Спрацює, ще й як.

Аналізувати «нову доктрину» Путіна немає сенсу, тому що «агресія проти Росії з боку будь-якої неядерної держави, але за участю або за підтримки ядерної держави» вже відбулася. Територією Курської області пересувається західна техніка, якою керує український солдат. Тому тут можна тільки здогадуватися, що Путін вважатиме агресією і чи буде він враховувати реалії на землі.

Але факт залишається фактом. Путін перемагає не тільки в конвенційній війні, а й у війні за уми західних еліт.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Столтенберг закликав працювати з Дональдом Трампом

Перед тим, як залишити посаду генсека НАТО, Єнс Столтенберг дав інтерв’ю Politico, в якому закликав деякі скептично налаштовані європейські уряди «зробити все можливе», щоб переконати Дональда Трампа зберегти американську підтримку України, якщо він переможе на виборах у листопаді.

Столтенберг нагадав про зусилля Трампа на посаді президента щодо забезпечення України Javelins — протитанковою зброєю, за допомогою якої українські війська протистояли російському вторгненню. Прямий натяк на те, що Трамп здатний ухвалювати рішення, які сприяють зміцненню обороноздатності України.

По суті, Столтенберг повторив тейк Марка Рютте про те, що європейцям «потрібно перестати скиглити і стогнати» з приводу Трампа. Загалом мені подобається настрій, з яким починається каденція нового генсека НАТО. Сподіваюся, що такий тон стимулюватиме Європу дбати про власну безпеку, не озираючись на США.

Скиглити потрібно припинити й Україні, оскільки це жодним чином не вплине на результат президентських перегонів у Сполучених Штатах. Нам треба буде працювати з тим президентом, якого обере американський народ.

Не втомлюся повторювати, що суверенна Європа — це прямий інтерес України.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Професор Ярослав Грицак не вірить у кордони 1991 року

Дуже цікаве та лаконічне інтерв'ю професора УКУ Ярослава Грицака для українського бюро Deutsche Welle. Пан Грицак говорить речі, за які у твіттері можна отримати довічну стигматизацію. Дивно, але наразі інтерв'ю набрало всього 30 тис. переглядів. Хоча, це тільки підкреслює неготовність нашого суспільства сприймати альтернативні сценарії, в якому Україна змушена йти на жертви, щоб зберегтися як держава.

В інтерв'ю Грицак називає «план перемоги» Зеленського нереальним і вважає, що повернення кордонів 1991 року є «віддаленою перспективою», яке може зайняти 5-10 років. Також, «агент Кремля» Грицак погоджується з думкою президента Чехії Петра Павла про те, що Україні, найімовірніше, доведеться тимчасово змиритися з територіальними поступками в обмін на перемир'я, яке необхідне для соціальної та економічної стабілізації української держави.

Ярослав Грицак також розмірковує про «німецький сценарій», за якого Україна інтегрується на Захід, а окуповані території повертаються дипломатичним шляхом. Авжеж, особисто я не бачу навіть натяку на такий консенсус на Заході, але пан Грицак явно вважає подібний сценарій за благо. Крім того, український професор заявив, що з'являється «відчуття алергії», коли Зеленський говорить про «війну до переможного кінця».

Ну і наостанок, Ярослав Грицак висловив занепокоєння тим, що Камала Гарріс може стати президентом, оскільки в такому разі логіка сприйняття США війни в Україні жодним чином не зміниться, що, знову-таки, втягує Київ у війну на виснаження. До слова, у Дональді Трампі пан Грицак також не бачить людини, здатної змінити хід війни на користь України.

Якось дивно виходить, що інтелектуал і не «східняк» Грицак вільно просуває такі контраверсійні думки, використовуючи досить велике видання. Не думаю, що настільки авторитетну людину почнуть масово «скасовувати» в соцмережах. Так, можливо, це натяк, що вологі мрії про розвал Росії та раптову смерть Путіна — не можуть бути основою плану з виживання держави?

Ярославу Грицаку висловлюю повагу за тверезість думки. Раджу подивитися це інтерв'ю повністю.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому Камалі Гарріс не варто розраховувати на голоси поляків

Шикарний репортаж Politico з містечка Дюпон, штат Пенсільванія. Ймовірно, саме цей штат вирішить результат президентських виборів у листопаді. У місті проживає чимало польських американців, які поділилися своїми поглядами на перебіг передвиборчої кампанії. Раджу почитати матеріал повністю.

Штаб Камали Гарріс намагається переманити польських американців на свій бік, просуваючи тезу про те, що завдяки стримуванню Росії в Україні, Польща все ще не перебуває у стані війни. Але Politico пише, що більшість поляків більше стурбовані економічними проблемами, а не потенційною війною в Європі. Найважливіше в цьому те, що провину за економічні труднощі поляки покладають саме на адміністрацію Байдена.

Також видання пише, що колись згуртовані польські громади тепер розрізнені, а інтеграція поколінь дедалі більше розмиває відчуття єдності поглядів польських американців, тож аргументи Гарріс про російську загрозу Польщі можуть виявитися не тим нокаутуючим ударом, на який вона розраховує.

Єдина категорія поляків, яких можуть зачепити тези Гарріс — це діти Холодної війни, для яких тема війни в Європі справді є тригером. Але кількість таких виборців занадто мала, щоб вплинути на перебіг виборів.

По суті, цей матеріал розвінчує хибну думку українців про те, що передвиборчі ролики Гарріс про війну в Україні — це данина солідарності українському народу. Це насамперед політтехнологія, причому невдала. Бо поляки насамперед думають про Америку, а не про безпеку Європи.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чи готові Сполучені Штати дозволити Україні програти?

Роберт Кеган, зовнішньополітичний оглядач The Washington Post написав гнітючу колонку, в якій задається питанням: чи готові США дозволити Україні програти?

Основна думка статті полягає в тому, що американські та українські прихильники врегулювання війни шляхом переговорів помилково вважають, що Путін на них піде, як тільки Україна та Захід проявлять свою ініціативу. Кеган вважає, що Росія не потребує переговорів просто зараз, оскільки її війська стійкі та досягають успіхів на полі бою.

Автор також говорить про те, що переговори потрібно було ініціювати, коли армія Росії «була розгублена», очевидно натякаючи на сильну позицію України після контрнаступу в Харківській області та звільнення Херсона. Але США не надали Україні необхідних ресурсів, щоб створити у Путіна відчуття, що він ось-ось програє війну.

Кеган вважає, що історики зроблять висновок, що це був момент, коли адміністрація Байдена програла цю війну. Особисто мені здається, що після Харківської операції Україна могла б заходити в переговорний процес навіть без «надання ресурсів», оскільки тоді перебувала в сильній позиції.

Якщо припустити, що Путін пішов би на переговори прямо зараз, то він явно заходив би в них із відчуттям, що Захід не проявить належної волі в озброєнні післявоєнної України. З огляду на те, як важко було США та іншим західним країнам надійно санкціонувати військову допомогу під час війни, то цілком можливо, що західна громадськість не відчуватиме ентузіазму з приводу витрат сотень мільярдів доларів на оборону України в мирний час.

Наприкінці Кеган стверджує, що ця війна буде виграна або програна на полі бою. Тому Україну не врятує мирна угода. Автор закликає американців скоріше вирішити, чи готові вони дозволити Україні програти.

Загалом, нічого нового. Тільки гарантії безпеки здатні встановити сталий мир. Усі інші сценарії є катастрофічними в короткій або далекій перспективі. Завтра Зеленський виступить з промовою у Верховній Раді, де представить «план перемоги». Подивимося, наскільки цей план зможе поліпшити наші шанси на отримання таких гарантій.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому п'ятий пункт «плану перемоги» Зеленського вартий уваги

П'ятий пункт «плану перемоги» України, представленого Зеленським, ідеально лягає в логіку Дональда Трампа, який неодноразово говорив про скорочення контингенту США в Європі. Українські війська дійсно могли б стати хорошою альтернативою американській присутності.

Це також відповідає внутрішньому двопартійному консенсусу в США щодо стримування Китаю. Я неодноразово писав, що відхід Сполучених Штатів з Європи неминучий не залежно від того, хто переможе на виборах у листопаді. Вашингтон дедалі сильніше занурюється в контекст потенційної сутички з Китаєм, тому вивільнення додаткових ресурсів є головним пріоритетом американців.

Я вже мовчу про те, що для України це чудова можливість нарешті віднайти свою геополітичну роль на континенті, яка полягатиме не тільки в поглинанні ресурсів союзників, а й у виконанні конкретного безпекового завдання.

Але головна проблема в тому, що цей пункт можливо реалізувати тільки після завершення війни. А решта пунктів «плану перемоги» занадто неконкретна і покладається виключно на волю партнерів. Тому поки що завершення війни виглядає вельми туманним. Спостерігаємо далі.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Байден став «кульгавою качкою» не зараз. Він був нею всі чотири роки

Лі Гокстадер, оглядач The Washington Post, який спеціалізується на Європі, написав колонку, в якій він закликає Джо Байдена використати 76 днів після виборів (поки новий президент не вступить на посаду), щоб поліпшити переговорну позицію України.

Він вважає, що Байден «кульгава качка, але не безсила», тому в нього є можливість нарешті дозволити Києву наносити удари вглиб Росії за допомогою ракет ATACMS. Хокстадер наводить цілу низку аргументів: удари Росії по українській енергетиці, диверсії в Європі, систематичні порушення Кремлем повітряного простору тощо.

Але найкумедніше, що автор стверджує, що розширення можливостей України має «запобігти спробам Трампа змусити Київ підкоритися вказівці Москви». Але Хокстадер чомусь замовчує, що якби Байден зняв усі необхідні обмеження, умовно, влітку 2023 року, то зараз переговорні позиції України були б у рази сильнішими і навіть «підступний негідник» Трамп не зміг би ігнорувати таку реальність.

Заклики Хокстадера є абсолютно порожніми і наївними, особливо на тлі витоку секретного пункту «плану перемоги» Зеленського, який полягав у передачі Україні ракет Tomahawk. Якщо така інформація стала публічною, то це тільки підкреслює хронічне небажання адміністрації Байдена йти на подібні превентивні заходи.

Той факт, що план Зеленського був сприйнятий Білим домом як такий, що «має ескалаційний потенціал», свідчить про те, що Байден був «кульгавою качкою» впродовж усієї каденції, а не тільки в останні 76 днів.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Дональд Трамп може застосувати ядерну зброю. І це чудово

Ентоні Лейк, екс-радник з національної безпеки Білла Клінтона, разом зі Стівеном Андрейзеном, екс-директором апарату Ради національної безпеки з оборонної політики, написали статтю для Foreign Affairs. У ній вони стверджують, що Сполученим Штатам необхідно переписати процедуру застосування ядерної зброї, в якій це рішення буде ухвалюватися не тільки президентом, а й «вузьким колом осіб».

На їхню думку, нині ядерні ризики значно зросли, а сценарії застосування такої зброї стають дедалі складнішими. І тут вони мають рацію, оскільки ми живемо в багатополярному світі, де кількість ядерних держав кратно зросла. Автори вважають, що президент США не може самотужки ухвалювати рішення про застосування ядерної зброї. І тут я вже погодитися не можу.

А якщо бути точніше, я не згоден з прихованою мотивацією їхньої тези, тому що автори, насправді, хочуть урізати повноваження Дональда Трампа, якщо він стане президентом. Лейк і Андрейзен вважають, що навіть не стикаючись із безпосередньою загрозою, «президент із ненадійним характером може вирішити в односторонньому порядку почати ядерну атаку з величезними і смертоносними наслідками».

Як то кажуть, а мінуси будуть?

Карибська криза, на яку посилаються автори, і справді була врегульована завдяки консиліуму «холодних голів». Але велику роль зіграло те, що до ядерного стримування часів Холодної війни відповідально ставилися як США, так і СРСР. Так-так, навіть імперія зла усвідомлювала ціну своїх амбіцій. Якщо не вірите мені, то почитайте Річарда Хааса, який пише про це у своїй книзі «Розхитаний світ».

Зараз же кількість авторитарних режимів, що володіють ядерною зброєю, буде тільки зростати. Тому Росія, Іран, Китай і КНДР повинні перебувати в стратегічній невизначеності і мати всі підстави вважати, що США здатні завдати ядерного удару першими.

Якщо в другій половині 20-го століття ядерне стримування вберегло планету від тотальної війни, то тепер наявність такої зброї є приводом для розв'язання конвенційної війни в центрі Європи. Тому світ потребує непередбачуваного господаря Овального кабінету, імпульсивності якого буде остерігатися кожен авторитарний виродок.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Перемога Трампа — це шанс для Європи нарешті подорослішати

Муджтаба Рахман, керівник європейського напрямку Eurasia Group, за кілька годин до виборів у США написав колонку в Politico, де стверджує, що перемога Дональда Трампа — це вікно можливостей для Європи. Автор вважає, що ЄС втратив свою мету, а накопичені проблеми всередині блоку ставлять під сумнів його існування.

Рахман вважає, що перемога Трампа насамперед має мотивувати Францію і Німеччину збільшити власне економічне зростання, побороти міграцію, а також зміцнити співробітництво між двома країнами. Але крім франко-німецьких проблем, інші країни ЄС також стоять перед низкою викликів: уже згадана міграція, безпека, оборона і податкова політика.

Якщо коротко, то автор вважає президентство Дональда Трампа шоковою терапією, яка перевірить на міцність не тільки європейські, а й світові інститути. Європа нарешті має зайнятися собою, не озираючись на американські гарантії безпеки, щоб запобігти тривалому і, можливо, невиліковному занепаду ЄС.

Я повторюю цю тезу досить давно, тому що стратегічний інтерес України полягає не в сильній Америці, а в сильній та суверенній Європі. Ба більше, назрілі проблеми в ЄС, про які нещодавно говорив Маріо Драгі, дають можливість Україні запропонувати себе як партнера в різних сферах. У того ж Макрона тепер буде шанс почати реалізовувати «концепцію надійної оборони», про яку він так часто говорить.

Кожна країна Європейського Союзу нарешті має замислитися про власне майбутнє, оскільки епоха перекладання відповідальності завершилася. Це своєю чергою переформатує вимоги до наступного покоління європейських політиків, які будуть зобов'язані відповідати, зокрема, на нові безпекові виклики.

Але є ще один варіант. Європа не зробить висновків і потоне в позиції жертви. Це, своєю чергою, спровокує деградацію концепції колективної безпеки і розпочнуться перегони в дусі «кожен сам за себе», що в недалекій перспективі призведе до дезінтеграції всього блоку. Ну, а Україна скопіює цю модель і також продовжить говорити із Заходом мовою псевдоморалі та емоцій.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому Порошенко правий щодо Трампа

Ви можете по різному ставитися до Петра Порошенка, але тут він правий. Він як колишній президент України може дати реальну оцінку Дональду Трампу і його діям під час першої каденції.

Все що Петро Олексійович перерахував — це факти, які наші медіа підступно не висвітлюють. Вони акцентують свою увагу на скандальних заявах, а не реальних справах 45-го і вже 47-го президента США.

Знову ж таки, всі ці перелічені факти не стали б реальністю, якби тодішня українська влада піддалася істериці та почала сприймати Трампа виключно як ворога. А повірте, у 2016 році невизначеності в кандидатурі Трампа було більше, ніж зараз.

Сьогодні ж ми маємо позитивний досвід роботи з новообраним президентом. Ми знаємо його плюси, мінуси, слабкості та сильні сторони. І сьогодні Банкова має на руках більше інформації про нового хазяїна Овального кабінету, ніж мала адміністрація Порошенко у 2016 році.

Тому все залежить від нашого бажання проявляти фантазію та здатності працювати з реальністю. Якою б вона складною не була на перший погляд.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

20 років без членства України в НАТО. Хто винен?

Є пара думок щодо матеріалу The Wall Street Journal, в якому описується ідея неназваних радників Дональда Трампа про 20-річний мораторій на прийняття України в НАТО. Видання зазначає, що ця ідея тільки обговорюється оточенням 47-президента США, тому не варто сприймати цю інформацію як готовий план.

Треба розуміти, що вкид про 20-річний мораторій на наступний день після перемоги Трампа свідчить лише про те, що в його оточенні почалася боротьба за право визначати зовнішньополітичний курс. Тож це може бути злив крила традиціоналістів, щоб підірвати позиції того ж Річарда Гренелла, який схиляється до того, що Україну потрібно примушувати до більших поступок.

Але навіть якщо 20-річний мораторій на вступ України до НАТО буде втілено в життя, то це вкотре відобразить внутрішній консенсус не тільки в США, а й у всьому НАТО. Поки йде війна, Альянс не хоче бачити Україну у своїх лавах. Звідси всі формулювання про «мости» і «незворотне членство», які тільки заколисують нас, але не наближають інтеграцію України на практиці. Трамп просто стане тим, хто скаже це чесно, прямо в очі.

Хтось скаже, що Трамп у такий спосіб перекладає відповідальність за це рішення на наступне покоління американських і європейських політиків. І це правда. Але правда і в тому, що цю відповідальність так само не хотіли брати на себе Байден, Обама, Буш і Клінтон. Найкрще вікно можливостей для вступу України в НАТО було втрачено не вчора і навіть не позавчора. І винен у цьому не один тільки Трамп.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Побиття євреїв в Амстердамі — ганьба для всієї Європи

Унаслідок масових нападів на євреїв з боку палестинців в Амстердамі постраждали понад десять осіб, і ще кілька зникли безвісти. Можливо, їх тримають у заручниках.

Ось вам одна з проблем, яку Європа зобов'язана подолати в найкоротші терміни, інакше вона загине. Коли європейська столиця стає ареною для печерної розправи над євреями, мало говорити про покарання «причетних» до цього злочину. Потрібно вирішувати проблему комплексно і назавжди.

У нас заведено записувати у «фріки» Герта Вілдерса, але коли він називає Європу «новою Газою», тут складно не погодитися. Після подібних інцидентів не треба дивуватися тому, що деякі країни ЄС починають бачити цінність у захищених кордонах. І навіть можлива ліквідація Шенгенської зони не так вже і лякає пересічного європейця.

Деякі українці помилково вважають, що європейські проблеми з нелегальною міграцією та культурою інтервенцією їх не стосуються. Але це не так. Поки Європа не поверне собі гідність і не усвідомить масштаб загрози, вона не зможе ефективно захищати Україну. Європейці ніколи не стануть сприймати зовнішні загрози серйозно, доки не усвідомлять екзистенційність внутрішніх.

Нам усім життєво необхідний континент, який готовий боротися за власний суверенітет, культуру та віру. Лише така Європа може стати надійним тилом для України.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Шизофренія європейських еліт, яка підриває український тил

Мені давно не було так боляче читати. Стівен Ерлангер, європейський кореспондент The New York Times написав статтю про те, як Європа реагує на ще один термін Дональда Трампа.

У матеріалі Ерлангер цитує кілька експертів, які просто вражають мене своїм нахабством та відірваністю від життя. Наприклад, Франсуа Хейсбур, аналітик з питань оборони, вважає, що у Трампа є «особиста неприязнь» до Зеленського і нібито ця «позиція» формуватиме його політику щодо України.

Повна нісенітниця. Дональд Трамп ніколи не висловлювався про президента Зеленського в негативному ключі. Якщо цей експерт вважає образливим тейк про «найкращого продавця в історії», то він ідіот.

Далі цей Хейсбур буквально в одному реченні каже, що вимога Трампа збільшити військові витрати «правильна та ефективна», а слідом називає це «рекетом»:

«Трамп правильно і ефективно вимагав від європейців збільшення військових витрат, але п’ята стаття НАТО не повинна бути рекетом для захисту. Але такою є позиція Трампа, і цього разу в нього буде більше влади, ніж у перший термін»

Тотальна шизофренія. Також у статті висловлюється пара експертів, які звинувачують Трампа в тому, що після його перемоги в Європі «буде складно поширювати ліберальні цінності». Після таких статей я не здивований, чому Трамп вважає європейців відірваними від реальності.

Саме про цю проблему я регулярно пишу. Частина європейських еліт реально вважає, що від війни Європу врятують ліберальні цінності, а не сильна армія, і це буквально оголює тил Україні.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Трамп визначився з послом в ООН. Чому Україні слід бути пильною?

CNN пише, що Дональд Трамп визначився з кандидатурою посла США в ООН. Цей пост займе конгресвумен Еліза Стефанік. А New York Post зі свого боку повідомляє, що Стефанік прийняла пропозицію новообраного президента. Тож тепер на неї чекає слухання в Сенаті, яке вона з легкістю пройде.

Це призначення є гарною новиною для Ізраїлю, оскільки Еліза Стефанік є послідовною лобісткою ізраїльських інтересів. Саме вона була фронтменом кампанії проти антисемітських акцій в американських університетах і домоглася звільнення двох президентів із Ліги плюща.

Стефанік буде послом в ООН у період, коли організація регулярно стикається з критикою консерваторів, тому New York Post називає її «силовиком Трампа». Під час першого терміну Дональд Трамп уже скорочував фінансування ООН, тому Стефанік може стати продовжувачем такої політики.

Ну що ж, тепер українським дипломатам варто тричі подумати, перш ніж брати участь в ідіотських демаршах, як-от голосування за резолюцію, що закликає Ізраїль відмовитися від ядерної зброї. Відтепер такі абсурдні витівки точно не залишаться непоміченими.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Наступники Саллівана та Блінкіна не будуть ізоляціоністами

Думаю, ви вже чули, що Марко Рубіо, імовірно, стане Держсекретарем, а Майк Волц радником Трампа з нацбезпеки. Трохи детальніше про двох кандидатур можете почитати тут.

Я бачу в цих потенційних призначеннях радше позитив, ніж негатив. Волц точно нічим не поступається О'Браєну, а Рубіо взагалі є ледь не ідеальним варіантом. Впевнений, з тим же Річардом Гренеллом працювати було б складніше. Загалом, це точно не ізоляціоністи, якими нас лякали ліберальні медіа.

До речі, Волц виступає за посилення санкцій проти Росії та надання Україні далекобійного озброєння. І він говорив про це за кілька днів до виборів, а не у 2022 чи 2023 році. Це багато про що говорить. Також цікавим фактом є те, що Волц свого часу працював на Діка Чейні та Дональда Рамсфелда.

Для мене інтригою є те, які позиції представлятимуть Рубіо і Волц. Нагадаю, що традиційно Держсекретар і радник із нацбезпеки сповідують різні підходи в зовнішній політиці. Особливо їхні розбіжності стають очевидними під час якихось криз. Протистояння між Генрі Кіссінджером і Вільям Роджерсом, Збігнєвом Бжезинським і Сайрусом Венсом, Коліном Пауеллом і Кондолізою Райс є класичним прикладом балансу думок біля вуха президента.

Так, ці хлопці точно не адепти кордонів 1991 року і навряд чи просуватимуть ідею розпаду Росії. Вони за посилення безпекової ролі Європи і жорстке протистояння з Китаєм. Якщо ви всерйоз очікували чогось іншого, то час вийти у двір помацати травичку.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана