Європі потрібна війна в Україні?

The Washington Post посилаючись на анонімного депутата Верховної Ради пише, що після скандалу в Овальному кабінеті Зеленський отримав «холодний душ» у Лондоні, де він зустрівся з європейськими лідерами.

Якщо коротко, то Зеленському сказали, що йому потрібно повернутися до Вашингтона і налагодити стосунки з Трампом, оскільки Європа не зможе замінити ту допомогу, яку Україна отримує від США.

Розумію, що джерело WP таке собі, але на днях мій співрозмовник (хороша людина, всі це знають), який близький до уряду однієї східноєвропейської країни, підтвердив цю інформацію. Після теплих обіймів і красивих слів підтримки, Зеленського справді відправили до Вашингтона.

Це до слова про цінність проукраїнських перформансів від європейських лідерів у X, які вправляються в красномовності, але не в реальних справах. Тому заздалегідь фільтруйте всі «потужні» новини про суб'єктивізацію Європи.

Сюди ж можна віднести заяви глави німецької розвідки, який натякає, що Європі вигідно, щоб війна в Україні не зупинялася, тому що в іншому випадку ризик зіткнення Росії з Європою зростає.

Коли Урсула фон дер Ляєн заявляє, що Україну треба перетворити на «сталевого дикобраза», неперетравного для ворогів, то я задаюся питанням, а якщо самі європейці не захочуть нас «перетравлювати»?

Якщо і буде заморожування війни, то європейським елітам це точно не сподобається, бо їм доведеться відповідати за той час, який Україна для них вже виграла. І питання про те, як вони його використали досі відкрито.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому атака на Москву — це ок

Абсолютно не згоден з думкою, що масована атака українських дронів на Москву може послабити позиції України на переговорах зі США в Джидді.

Українська делегація буде пропонувати часткове перемир'я зокрема і в повітрі, тож важливо було продемонструвати, що Україна також має автнономний потенціал ескаалції.

Так, наші дронові атаки не зможуть створити паритет російським ракетним обстрілам. Але якщо ми вже говоримо мовою «карт» (так, Дональде?), то Україна, можливо, й не має тузів у своїй колоді, але пара козирних вальтів щонайменше знайдеться.

Американський делегації буде корисно зрозуміти, що перемир'я в повітрі не лише в інтересах України, а й Росії, чиї НПЗ також страждають від українських дронів. Тому потенційний саботаж ініціативи України з боку Кремля виглядатиме більш ніж неадекватно.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Росія тепер на розтяжці?

Ну що ж, тепер м'яч на боці Росії. Це кажу не я, а сам держсекретар Рубіо. Саме Кремлю потрібно робити вибір: або приймати пропозицію про перемир'я, або саботувати мирний процес.

Цікаво те, що в ці переговори ми заходили з ідеєю часткового перемир'я, а виходимо з пропозицією перемир'я всеосяжного. Упевнений, перший варіант Кремль прийняв би охочіше, ніж другий.

Росіяни просуваються по фронту, зокрема і в Курській області (що досі є нашою сильною картою), тому зупинка бойових дій прямо зараз скоріше в наших інтересах, ніж у їхніх.

Чи ризикуємо ми чимось? Я б не сказав, оскільки зовсім не факт, що Росія готова йти на якісь поступки. Максималістські цілі, які Кремль озвучує донині, свідчать про те, що росіяни неадекватні.

Інтрига полягає лише в тому, чи здатні цю неадекватність розгледіти в Білому домі. Хоча цього теж недостатньо, бо за неадекватність потрібно карати. І це вже виклик для самого Трампа.

Той факт, що постачання зброї та обмін розвідданими поновлюється, означає, що нашу адекватність американці все ж розгледіли. Залишилося тільки підписати угоду про мінерали.

Якщо підбивати проміжні підсумки, то для нас усе виглядає непогано: допомога розблокована, росіяни на розтяжці, Трамп буде змушений демонструвати силу не тільки щодо України.

Не розслабляємося і спостерігаємо.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Путін повторює помилку Зеленського?

Не варто тарктувати слова Ушакова як остаточну відмову від перемир'я. Хоча погоджуся, заява звучить різкувато. Ми ще не чули позиції Путіна, якому належить зустрітися з Віткоффом. Але вже точно можна сказати, що розмова Волца і Ушакова була непростою.

Росіяни дійсно в непростій позиції, оскільки зараз вони противляться саме американській ініціативі, а не українській. Коли Ушаков каже, що пропозиція перемир'я — це «імітація мирних дій», то це камінь у город саме американської сторони.

Важливо, щоб американці не купилися на прийом «так, але...», який Путін, імовірно, використовуватиме на зустрічі з Віткоффом. За логікою процесу Волц проінформував Ушакова про ідею перемир'я, а Віткофф має привезти до Кремля список погроз, які будуть втілені в життя, якщо росіяни від перемир'я відмовляться.

Повторюся, за процедурою має виглядати приблизно так, але команда Трампа не визнає правил, тому це особисто мої здогадки.

Росія робить ту ж «помилку» (у системі розуміння Трампа), що й Україна, бо Кремль хоче, цитуючи Ушакова, «довгострокового врегулювання». Трамп не зацікавлений у будь-якій «довгостроковості». Йому необхідно, щоб «перестали стріляти» на час, поки він перебуває в Білому домі, що дасть йому змогу зосередитися на Китаї та торгових війнах.

Не факт, що так буде, але вимога «системних рішень» від росіян може викликати таке саме роздратування у Трампа, як і прохання Зеленського про гарантії безпеки в Овальному кабінеті.

Спостерігаємо.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

У своїх вимогах Путін не робить жодної поступки. І це до зустрічі з Віткоффом! Виглядає досить зухвало.

По суті, Путін знецінив візит американського спецпредставника. Він може їхати додому, оскільки Путін свою позицію озвучив.

М'яч був на боці Росії, але вона пнула його назад у Вашингтон.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Телефонна розмова Трампа і Путіна є кроком назад?

Пропозиція Трампа припинити вогонь по енергетичній інфраструктурі на 30 діб виглядає, як мінімум, дивно.

Нагадаю, що в Джидді наша делегація пропонувала щось схоже, із обмовкою, що перемир'я буде в небі і на морі. Американці зробили контрпропозицію про всеосяжне перемир'я. Тобто, вони відкинули нашу ідею і запропонували зробити «крок уперед», на що ми погодилися.

Якщо в той момент, за словами Рубіо, «м'яч був на боці Росії», то для чого Трамп відходить від ідеї всеосяжного перемир'я та повертається до вужчого формату, що поширюється тільки на енергетичну інфраструктуру? Виглядає як крок назад.

Розумію, що всеосяжне перемир'я організувати досить складно, але для чого тоді було це пропонувати в Джидді? Загалом, чекаю коментарів від Рубіо, Волца і команди, оскільки саме вони будуть давати подробиці про розмову, оскільки Трамп буде «продавати» успішність цього дзвінка.

Відчутного «прогресу» за підсумком цього дзвінка поки що не бачу.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Досить порівнювати Україну та Ізраїль

The Washington Post написали колонку від імені редакції, в якій закликають Трампа чинити більший тиск на Путіна і Нетаньягу, оскільки вони зривають мирні ініціативи 47-президента США: Ізраїль порушив угоду про припинення вогню і відновив атаки на Газу, а Путін відкинув пропозицію США про всеосяжне перемир'я, на яке погодилася Україна.

Загалом редакція справедливо зауважує, що Трамп не помічає того, що Росія затягує час і фактично відмовляється від повного перемир'я. Я вже писав, що перехід до вужчого формату перемир'я є кроком назад.

Але спроба поставити в один ряд Путіна і Нетаньягу як на мене здається невдалою насамперед для України. Видання пише:

«Трамп має ухвалити рішення. Він уже погрожував ХАМАС і залякував Україну. Якщо він хоче бути миротворцем, то йому доведеться докласти більше зусиль, щоб домогтися поступок від Ізраїлю і Росії».

У чому сенс цього «заклику», якщо всі, хто критикує Ізраїль, є «глобалістами» і «ліваками» в очах республіканців? Так ще й Україна стоїть в одному ряду з ХАМАС, як ледь не «жертва» нападок Трампа.

Ці війни необхідно розглядати окремо, інакше виходить солянка із сенсів, яка шкодить Україні. Не те щоб я сильно сподіваюся на відлигу у відносинах із республіканцями, але особисто мені неприємне подібне змішання контекстів.

Хоча знову ж таки, такі колонки є скоріше декларацією позиції редакції, ніж реальною спробою схилити Трампа до якогось рішення. Тому ККД такої писанини практично нульовий.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Українська дипломатія не працює?

У статті Time про Зеленського мене трохи засмучує наскільки наш президент покладає надії на людські якості Трампа.

У кількох книжках я справді читав, що Трамп володіє певним ступенем емпатії, але це не означає, що це працюватиме в наш бік. Зрештою, ставка на особистий талант переконання не може бути драйвером нашої політики.

Саймон Шустер, який писав матеріал, підкреслює, що старі методи впливу на світових лідерів у вигляді екскурсій у міста бойової слави або місця російських злочинів перестають працювати.

На лице криза ідей у взаємодії з партнерами, які втомлюються від війни і втрачають фокус уваги.

Також Зеленський вкотре підкреслює, що Білий дім є жертвою російської пропаганди, а деякі члени адміністрації взагалі вірять Путіну на слово. Це все правда. Чи вирішує це твердження якусь проблему? Навряд чи.

По тону інтерв'ю відчувається наскільки Зеленському важко прийняти той факт, що США тепер є медіатором, а не партнером. Тут йому складно чимось дорікнути, оскільки це складно прийняти кожному з нас.

Але можна точно сказати, що українська дипломатія потребує другого дихання. Переговори в Джидді дають надію, що наше керівництво все ж таки намацало правильний тон у комунікації з США, як би важко це не давалося. Але цього точно недостатньо.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Про злиті переписки з Білого дому

Цілком припускаю, що Майк Волц може бути звільнений. Допущена ним помилка дійсно є недопустимою для його посади. Попрощатися з ним буде не так складно, оскільки він ніколи не був справжнім MAGA-фанатиком і радше намагався «зійти за свого» в оточенні Трампа.

Якщо відставка все ж таки станеться, то той самий Річард Гренелл, упевнений, вже чекає свого шансу. Хоча потенційних кандидатур достатньо.

The Economist правильно підмітили, що злите листування демонструє реальну відразу цієї адміністрації до Європи. Тепер США хочуть отримувати «економічну вигоду» від запуску пари десятків ракет у Баб-ель-Мандебській протоці, оскільки Суецький канал, на їхню думку, важливий саме для європейської торгівлі.

Більш ніж очевидно, що проблеми між Європою і США не вирішаться простим скороченням торгового дефіциту. Тепер Європа повинна відповідати, зокрема, і за свою економічну безпеку. Ну або ж віддати питання безпеки торгових шляхів на «аутсорсинг» США і платити за це щедру ренту. З огляду на реалії другий варіант здається більш імовірним.

Ну і так, дуже чекаю, коли Трамп скаже, що якби він був у тому самому чаті, то витоку ніколи б не сталося.

Апдейт: Трамп підтримав Волца. Поки що пронесло, але репутація підмочена.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Приклад подвійних стандартів Трампа

У всій цій історії з витоком переписок через Signal цікавим є те, що свого часу Трамп погрожував Гілларі Клінтон кримінальним переслідуванням, коли та використовувала особистий поштовий сервер для секретного листування.

У 2016 році ФБР під керівництвом Джеймса Комі провело розслідування і дійшло висновку, що Клінтон поводилася «надзвичайно недбало», але цього було недостатньо для кримінального провадження. Але Трамп все одно продовжував вимагати її «посадки».

Тепер, коли чиновники адміністрації Трампа обговорюють державні справи в месенджерах, Білий дім відмахується від звинувачень, стверджуючи, що ліві ЗМІ роблять із мухи слона. Це смішно, попри всю мою нелюбов до ліваків.

Пошту Гілларі Клінтон треба було б щонайменше зламати, щоб отримати секретні дані, а Гегсет, Волц, Венс та інші безпосередньо обговорювали військову операцію в комерційному додатку, сервери якого розташовані за межами Сполучених Штатів.

Не виправдовую Клінтон, але, як мені здається, наслідки витоку з Signal є значно загрозливішим прецендентом.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Путін дістав Трампа?

Я б не ставив під сумнів достовірність розмови журналістки NBC з Трампом, у якій він злиться на Путіна і погрожує тарифами на російську нафту.

Безумовно, Трамп усе ще марить «хорошими відносинами» з Путіним і сподівається на його адекватність, але такий меседж виглядає як одна з останніх спроб достукатися до Кремля. Він не готовий робити це на пряму, тому використовує посередника у вигляді журналістки NBC.

Цікаво, що одним із тригерів для Трампа стала спроба Путіна поставити під сумнів легітимність Зеленського. Так, це говорить той самий Трамп, який називав президента України «диктатором». Це Трамп, чорт забирай, що з нього взяти.

Усе, що стосується Трампа, складно піддається аналізу і прогнозам. Але це виглядає так, що успішні переговори в Джидді переконали американців у тому, що Україна засвоїла урок і готова йти на зустріч Трампу. Можливо, він це оцінив.

Але це всього лише слова. Чекаємо тарифів і реального тиску на Росію. Зачекалися вже.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Джей Ді Венс — наступний президент Сполучених Штатів?

У мене для вас є новина. Ваш адмін доєднався до аналітичного центру ADASTRA, де буде досліджувати США. Тому час від часу з’являтимуся тут зі своїми аналітичними матеріалами.

У своїй першій статті я занурився у світ «нових правих», які можуть стати новою політичною елітою США на наступні десятиліття. Українське керівництво має враховувати ці тенденції у вибудовуванні американо-українських відносин, які потребують глобальної ревізії.

Ідея «перечекати» адміністрацію Трампа є надто оптимістичною стратегією, що базується на хибному переконанні, що проблеми в американсько-українських відносинах спричинені особистісним фактором Дональда Трампа. Це не так.

Після каденції Трампа (скільки б їх не було) Україна так само зіткнеться з реаліями трансформаційних процесів, що відбуваються в американському суспільстві та Республіканській партії.

Питання «А що робити далі?» — тема окремих дискусій. Але в цій статті я препарую екосистему «нових правих», а саме політичну, фінансову та ідеологічну складову цього руху.

Не так давно «нові праві» та Джей Ді Венс вважалися ледве не маргінальною фракцією у Республіканській партії. Але зараз Венс має кабінет у Західному крилі Білого дому, а його соратники виграють боротьбу за оновлене визначення американського консерватизму.

Настільки швидкий стрибок і міцний ідеологічний фундамент не дають нам підстав вважати, що «нові праві» — це стихійне явище, яке розчиниться за пару електоральних циклів.

Вивчати Венса та «нових правих» треба вже зараз, чим я і хотів би зайнятися. Покладаюся на вашу підтримку. І так, підпишісться на ADASTRA: це лінк на їхній канал, а це лінк на мій профіль на їхньому сайті.

Вдячний команді за довіру.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Венс хоче розділити Європу?

Учора віцепрезидент США Джей Ді Венс виступив у Heritage Foundation (тому самому фонді, що розробив «Проєкт 2025»), де піарив фільм, знятий за мотивами книги його друга Рода Дреєра «Не живи у брехні», яка викриває ліберальні еліти в Європі, що зазіхають на західні традиції та свободу слова.

До слова, Род Дреєр — людина, яка буквально вивела Венса в люди. Саме він посприяв успіху книги Венса Hillbilly Elegy. У своїй промові віцепрезидент подякував Дреєру за це.

Дреєр також є палким прихильником сучасної Угорщини та Віктора Орбана. Саме в цій країні він, як і всі «нові праві», бачить останній острівець істинного консерватизму. На його думку, угорська модель «неліберальної демократії» має поширитися на всю Європу.

У своїй промові Венс повторює тези зі своєї Мюнхенської промови: західна цивілізація помирає, Європа утискає інокомислення, християнські цінності потребують захисту.

Ось чому «нові праві» є серйозним викликом для Європи. Вони мають міцну ідеологічну основу, вони знають, як дробити Європу зсередини, і у них є ідеологічні союзники, які готові ламати через коліно ліберальний світопорядок.

Окрім безглуздого ігнорування нападок Венса, європейцям необхідно позбутися нав’язаних переконань, що підривають Європу зсередини. Культурна війна має таке саме значення, як і конвенційна.

Венс не повинен втручатися у справи Європи. Але це не означає, що Європа робить усе правильно.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Підтримка України в США на межі?

Я тут сів ознайомитися з останніми соцопитуваннями в США від Ipsos за період від 31 березня по 2 квітня 2025 року. В опитуванні присутня і тема війни в Україні.

Наводжу дані тільки по незалежним виборцям. По суті, це ключова метрика, за якою варто стежити, оскільки партії в основному орієнтуються саме на тих виборців, які вагаються. Отже питання:

Якою мірою ви підтримуєте або виступаєте проти продовження надання зброї та фінансової допомоги Україні?

Сильно підтримую — 25%
Певною мірою підтримую — 30%
Дещо проти — 29%
Сильно проти — 14%

У підсумку: сумарна підтримка допомоги Україні (25% + 30%) = 55%, а сумарна незгода (29% + 14%) = 43%.

Хоч підтримка перевищує незгоду на 12 процентних пунктів, це не переважна більшість. Це сигнал про те, що громадська думка щодо України в розрізі незалежних виборців помірно позитивна, але чутлива до змін.

На що точно варто звернути увагу — лише чверть (25%) незалежних виборців готові активно відстоювати допомогу Україні. Решта підтримують її «деякою мірою» — саме ця частина електорату схильна до негативної динаміки, з чим і працюватимуть трампісти.

Тому можна констатувати досить крихкий консенсус у питанні підтримки України серед незалежних виборців. З нашого боку не було б зайвим якось взаємодіяти з цією групою. Що ближче проміжні вибори 2026 року, то частіше ця адміністрація буде орієнтуватися на подібну соціологію.

Важливо: я не стверджую, що Трамп тільки через ці опитування буде нам допомагати, але позитивна динаміка змусила б цю адміністрацію не робити надто різких зрушень щодо України.

Також тут важливо зазначити, що це загальнонаціональні опитування, а мені хотілося б глянути на соціологію в «swing states», в умовній Пенсільванії, Джорджії, Вісконсині або Аризоні.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Час визнати, що США програли Росії

Такера Карлсона точно не можна назати другом України, але у мене у самого не повертається язик називати політику США щодо Украіни «перемогою».

Після 2014 року США ніколи не вели справи в Україні з позиції сили. Обама обмежився санкціями, які не зупинили Путіна. Трамп уникав ескалації, але не мав стратегії. За Байдена почалася повномасштабна війна, та навіть з допомогою Вашингтон не визначив, що вважати перемогою України, тим самим затягнув її у війну на виснаження.

Карлсон бреше, що Україна знищена, але вона однозначно серйозно ослаблена. Причина цього не лише в агресії Росії, а й у тій стратегічній невизначеності, яку демонстрували США протягом усіх останніх років. Коли супердержава вагається, її союзники платять ціну. Україна платить ціну.

Україна опинилася в точці, де немає швидкого виходу, а ресурси — як людські, так і матеріальні — стрімко вичерпуються. І це — прямий наслідок непослідовної американської політики, в якій жодна адміністрація не змогла (або просто не захотіла) по-справжньому взяти на себе відповідальність за майбутнє цієї війни.

Тож Карлсон, яким би недругом України він не був, мимоволі озвучує те, що зріє у нашій колективній свідомості — США втратили контроль над ситуацією в Україні. І хоча він сам не до кінця це усвідомлює, його слова відображають наслідки слабкості, через яку Вашингтон поступився ініціативою Росії.

Але стратегічна поразка США не означає автоматичну поразку України. Багато що досі залежить лише від нас.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Згідно з повідомленням у Федеральному реєстрі США, Трамп підписав указ про продовження пакету санкцій Байдена проти Росії на один рік.

Я б не робив з цього кроку перемогу. Але ясно одне — Трамп хоче розіграти питання зняття санкцій. Тому ця карта має залишатися на столі, щоб Росія була більш зговірливою.

Я навпаки бачу в цьому сигнал про те, що зняття санкцій буде, в тому чи іншому вигляді. Якщо звичайно американсько-російські переговори зовсім не зайдуть у глухий кут, у що віриться слабо, оскільки у них на порядку денному не тільки війна в Україні, а й Арктика, Іран тощо.

Тому, краще готуйтеся до цього зараз, щоб не хапатися за серце потім.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Трамп у розриві з реальністю

Окрім того, що заява Трампа про «помилковий» удар Росії по Сумах — це просто огидно, але це також порушує важливе питання про сприйняття реальності в оточенні президента США.

Трамп каже, що «мені сказали, що вони (росіяни) зробили помилку». Тобто він транслює думку, яку почув останньою, без будь-якої попередньої верифікації.

Інститут радників у Сполучених Штатах завжди працював таким чином, щоб президент отримував альтернативну інформацію, яка коригувала його картину світу і сприйняття реальності. У випадку Трампа його оточення не коригує реальність, а буквально її створює.

Не можу стверджувати, але подібне трактування теракту міг надати Віткофф, Габбард або хтось із крила, яке має намір зберегти переговорний трек між США і Росією. Рубіо, Келлог і навіть Гренелл висловилися осудливо, тому їх точно можна виключити.

До речі, сенатор Ліндсі Грем написав у X, що «Путін і мир не поєднуються в одному реченні». У своєму пості Грем також погрожує Росії вторинними тарифами і новими санкціями.

Грема Трамп поважає і прислухається до його порад. Чи зможе він відкалібрувати погляд Трампа на цей терор, покаже час. Сам факт, що ми покладаємо надії на сенатора, а не на безпекову команду президента — це жахливо.

Але зміна тональності Грема, Рубіо, Келлога і Гренелла ще нічого не означає. Особисто я для себе визначив маркер, за яким можна буде відстежити хоча б натяк на зміну політики щодо Росії. Цим маркером є повна ліквідація треку Віткофф-Дмітрієв, який є максимально небезпечним для нас і макимально дезінформуючим для Трампа.

Поки ця зв'язка існує — існує і марення Трампа про те, що Путін зацікавлений у припиненні війни.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Давайте дочекаємося невдачі Віткоффа

Іноді мені дуже хочеться перейменувати канал на «Гамбіт Віткоффа», бо цей персонаж за рівнем мого особистого несприйняття переплюнув Саллівана. Хоча їх порівнювати все ж некоректно, оскільки Салліван — людина зі своєю філософією, яка чинила системний вплив на президента. Хочеться вірити, що Віткофф таким не стане.

Щонайменше у Віткоффа немає жодної філософії (хоча для Трампа це не дуже принципово), щонайбільше у нього не так багато часу, щоб дати Трампу результат, на який той розраховує. І тут для нас криється невеличкий позитив: Віткофф усе ближче і ближче до невдачі.

Росія продовжує висувати неадекватні вимоги навіть після кількох раундів переговорів, а також атакує цивільних, через що невдоволення Кремлем всередині адміністрації зростає. Якщо ви думаєте, що Трамп цього не помічає, то це не так. Він може прикидатися дурнем, але таким він не є. Неможливо не помічати той факт, що 50 сенаторів твоєї партії готові посилювати санкції щодо Росії, як каже Ліндсі Грем.

Тому Трамп активно дистанціюється від браку успіхів на цьому напрямку: він або демонструє показний оптимізм, або повторює мантру проо «війну Байдена». Але факт залишається фактом, за перші 100 днів Трампу нічим похвалитися. І роздратування цим рано чи пізно має каталізуватися на фігурі Віткоффа.

Саме тому я пропоную вам не впадати в безглуздий антитрампістський нігілізм, де вся команда Трампа — це ідіоти і мерзотники, з якими не можна мати жодної справи. Прагматично ми маємо вболівати за групу, що складається з Рубіо, Волца і Келлога, які, впевнений, сплять і бачать, коли Віткофф нарешті піде в небуття.

Особливо це стосується держсекретаря Рубіо, чиї функції, по суті, перебрав на себе Віткофф, що нещодавно влучно підмітив колишній посол Макфол. Я вже писав, що Рубіо шокований тим, як деякі радники мають більший доступ до президента, ніж він сам.

І тут наше керівництво вже робить свою роботу на відмінно. В особистих бесідах із людьми, знайомими з процесом, я чув, що в Джидді Рубіо і Волц мало не прямо сказали Єрмаку, що успіх перемовин, зокрема, зміцнить їхнє положення в адміністрації, що на руку Україні. Тоді наша сторона погодилася на перемир'я, а Рубіо і Волц повезли до Вашингтона маленьку перемогу.

Тому з нашого боку потрібно сприяти тому, щоб позиції Рубіо, Волца і Келлога були якмога сильними до моменту, коли стане ясно, що Віткофф не справляється із задачею. Саме тому необхідно вміти фільтрувати ту дичину, яку іноді несуть ці троє, у спробі вислужитися перед Трампом. Політика справа тонка і місцями мерзотна.

Попри всі ці емоційні гойдалки Україна все ще дотримується свого генерального плану — на дистанції показати, що саме Росія саботує мир. І в нас це непогано виходить.

Але Трамп залишається Трампом і як завжди може перевернути стіл будь-якої миті. Незважаючи на це, ми повинні робити від себе все залежне, а саме: домагатися підписання оновленої угоди щодо копалин, підтримувати групу Рубіо, Волца, Келлога і чекати осічки Віткоффа.

Усе інше нам непідвладне.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Україна — це Афганістан? Ні, але...

Ніколи не любив порівняння України з Афганістаном. Але останні події все ж змушують проводити обережні паралелі.

Ми всі, зокрема і я, любимо сварити Байдена за ганебний вихід з Афганістану. Та катастрофічна втеча назавжди асоціюватиметься з 46-м президентом США. Але цьому колапсу передувала угода адміністрації Трампа з Талібаном про виведення американських військ, яка фактично була укладена за спиною в афганського уряду.

Зараз Трамп і його команда каже, що США вийдуть із переговорів, якщо «одна зі сторін дуже ускладнить мирний процес». Дистанціювавшись від війни в Україні, Трамп не за формою, але по суті повторить свою помилку. Може він і не підпише жодної угоди з росіянами, але просто вмиє руки, залишивши Україну сам на сам із ворогом.

У якомусь документальному фільмі про Афганістан пам'ятаю коментарі талібів, які говорили, що після угоди вони відчули наближення перемоги. Тому не складно спрогнозувати як такий крок сприймуть росіяни.

Ми матимемо ясність найближчими днями, коли Трамп нарешті визначиться з винуватцем, який, на його думку, зриває мирну процес. Тут три сценарії: 1) Тиск на Росію; 2) Тиск на Україну; 3) Вихід з переговорів.

Тут я можу погодитися з думкою пана Бєлєскова, що чим ближче термін вичерпання допомоги, яку було схвалено Байденом, арсенал тиску на Україну також стає меншим. Тому було б логічним спробувати перевірити Росію на міцність. Але логіка цієї адміністрації часто не збігається з нашою.

Наприклад, колеги з Conflict Capital вважають, що погрози Рубіо про вихід з переговорів адресовані саме Росії, а сам Рубіо перехоплює ініціативу у Віткоффа в українському питанні. Залишається сподіватися, що це так.

Я також писав, що ми маємо робити ставку на групу Рубіо, Волца, Келлога, бо в адміністрації вони найближчі за всіх до наших позицій. Тут важливо: «робити ставку» — не означає цілувати їхні фото, ставити свічки в церкві і називати дітей на їхню честь.

Це означає, що це ті люди, з якими, найімовірніше, буде трохи легше знайти спільну мову. Але це не означає, що вони, в разі чого, пожертвують своєю кар'єрою заради України. Це холодний розрахунок, вибір меншого із зол, називайте як хочете. І так, це так само може не спрацювати.

Цей, як на мене, очевидний дисклеймер написаний для «обдарованих», які сипатимуть прокльонами, якщо група Рубіо все ж не зможе нав'язати свій порядок денний.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Визнання США анексії Криму — це ідіотизм, але є нюанс

Я розумію обурення щодо того, що США хочуть визнати Крим російським. Це безпрецедентний крок, який завершить процес демонтажу світопорядку після 1945-го року. Простіше кажучи, це цвях у труну системи безпеки і легітимізація війни як інструменту політики.

Але неприємна правда полягає в тому, що наші обурення жодним чином не впливають на бажання адміністрації Трампа подарувати Крим Росії. Вони це можуть зробити і без нашої згоди, наприклад, включивши цей «пряник» до двосторонніх угод між Росією і США.

Тому як мінімум за цим пунктом немає сенсу влаштовувати якісь демарші, оскільки це їхня воля, відповідальність і бажання вписати себе в історію таким ганебним чином. У нас буквально немає важелів впливу на цей процес.

У «мирному плані», який американці передали українській стороні в Парижі, немає жодного слова про те, що Україна повинна визнати анексію Криму. Але саме таке трактування понесли в маси наші телеграм-канали. До того ж Зеленський, коментуючи цей горе-план, також почав говорити про те, що Київ ніколи не визнає Крим російським, наче США цього вимагають.

Знов-таки пункт із визнанням анексії Криму виник буквально на порожньому місці. Якщо це забаганка Путіна в процесі переговорів з Віткоффом, то її негайне задоволення виглядає, м'яко кажучи, по ідіотськи.

Якщо американці бояться, що Росія вийде з перемовин без чіткого статусу Криму, то чому в першу каденцію Трампа росіяни спокійно йшли на контакт з США і без визнання анексії? Чому саме зараз Крим став мало не ключем до укладення мирної угоди?

Якщо ви раптом думаєте, що перша адміністрація Трампа просто ніяк не актуалізувала питання Криму, то це не так. 25 липня 2018 року Держсекретар США Майк Помпео опублікував цілу «Кримську декларацію», яка закріпила прихильність США територіальній цілісності України. І Кремль після цього все одно був готовий до взаємодії з Білим домом.

Тут важливо підкреслити: ми зараз обговорюємо питання визнання США анексії Криму тільки за умови, що «інсайди» The Wall Street Journal і Axios є достовірними.

Раджу почекати офіційних коментарів Білого дому, Банкової і навіть Кремля, бо наразі багато спекуляцій і домислів.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Я не люблю створювати очікування, але є відчуття, що наступні кілька днів будуть надзвичайно важкими, в першу чергу в емоційному плані.

Рівень напруги під час перепалки в Овальному кабінеті здаватимуться нам дружньою атмосферою.

Для мене інтрига полягає лише в тому, чи США вирішать зовсім відмежуватись від українсько-російського треку, чи продовжать двосторонній діалог із Кремлем з питань Арктики та інших стратегічних напрямків. Відповідь на це, ймовірно, проясниться після чергового візиту Віткоффа до Москви.

На цьому тлі й угода між Києвом та Вашингтоном щодо рідкоземельних мінералів може знову забуксувати.

Дай Бог, щоб я помилявся.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана