Венс хоче розділити Європу?

Учора віцепрезидент США Джей Ді Венс виступив у Heritage Foundation (тому самому фонді, що розробив «Проєкт 2025»), де піарив фільм, знятий за мотивами книги його друга Рода Дреєра «Не живи у брехні», яка викриває ліберальні еліти в Європі, що зазіхають на західні традиції та свободу слова.

До слова, Род Дреєр — людина, яка буквально вивела Венса в люди. Саме він посприяв успіху книги Венса Hillbilly Elegy. У своїй промові віцепрезидент подякував Дреєру за це.

Дреєр також є палким прихильником сучасної Угорщини та Віктора Орбана. Саме в цій країні він, як і всі «нові праві», бачить останній острівець істинного консерватизму. На його думку, угорська модель «неліберальної демократії» має поширитися на всю Європу.

У своїй промові Венс повторює тези зі своєї Мюнхенської промови: західна цивілізація помирає, Європа утискає інокомислення, християнські цінності потребують захисту.

Ось чому «нові праві» є серйозним викликом для Європи. Вони мають міцну ідеологічну основу, вони знають, як дробити Європу зсередини, і у них є ідеологічні союзники, які готові ламати через коліно ліберальний світопорядок.

Окрім безглуздого ігнорування нападок Венса, європейцям необхідно позбутися нав’язаних переконань, що підривають Європу зсередини. Культурна війна має таке саме значення, як і конвенційна.

Венс не повинен втручатися у справи Європи. Але це не означає, що Європа робить усе правильно.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Підтримка України в США на межі?

Я тут сів ознайомитися з останніми соцопитуваннями в США від Ipsos за період від 31 березня по 2 квітня 2025 року. В опитуванні присутня і тема війни в Україні.

Наводжу дані тільки по незалежним виборцям. По суті, це ключова метрика, за якою варто стежити, оскільки партії в основному орієнтуються саме на тих виборців, які вагаються. Отже питання:

Якою мірою ви підтримуєте або виступаєте проти продовження надання зброї та фінансової допомоги Україні?

Сильно підтримую — 25%
Певною мірою підтримую — 30%
Дещо проти — 29%
Сильно проти — 14%

У підсумку: сумарна підтримка допомоги Україні (25% + 30%) = 55%, а сумарна незгода (29% + 14%) = 43%.

Хоч підтримка перевищує незгоду на 12 процентних пунктів, це не переважна більшість. Це сигнал про те, що громадська думка щодо України в розрізі незалежних виборців помірно позитивна, але чутлива до змін.

На що точно варто звернути увагу — лише чверть (25%) незалежних виборців готові активно відстоювати допомогу Україні. Решта підтримують її «деякою мірою» — саме ця частина електорату схильна до негативної динаміки, з чим і працюватимуть трампісти.

Тому можна констатувати досить крихкий консенсус у питанні підтримки України серед незалежних виборців. З нашого боку не було б зайвим якось взаємодіяти з цією групою. Що ближче проміжні вибори 2026 року, то частіше ця адміністрація буде орієнтуватися на подібну соціологію.

Важливо: я не стверджую, що Трамп тільки через ці опитування буде нам допомагати, але позитивна динаміка змусила б цю адміністрацію не робити надто різких зрушень щодо України.

Також тут важливо зазначити, що це загальнонаціональні опитування, а мені хотілося б глянути на соціологію в «swing states», в умовній Пенсільванії, Джорджії, Вісконсині або Аризоні.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Час визнати, що США програли Росії

Такера Карлсона точно не можна назати другом України, але у мене у самого не повертається язик називати політику США щодо Украіни «перемогою».

Після 2014 року США ніколи не вели справи в Україні з позиції сили. Обама обмежився санкціями, які не зупинили Путіна. Трамп уникав ескалації, але не мав стратегії. За Байдена почалася повномасштабна війна, та навіть з допомогою Вашингтон не визначив, що вважати перемогою України, тим самим затягнув її у війну на виснаження.

Карлсон бреше, що Україна знищена, але вона однозначно серйозно ослаблена. Причина цього не лише в агресії Росії, а й у тій стратегічній невизначеності, яку демонстрували США протягом усіх останніх років. Коли супердержава вагається, її союзники платять ціну. Україна платить ціну.

Україна опинилася в точці, де немає швидкого виходу, а ресурси — як людські, так і матеріальні — стрімко вичерпуються. І це — прямий наслідок непослідовної американської політики, в якій жодна адміністрація не змогла (або просто не захотіла) по-справжньому взяти на себе відповідальність за майбутнє цієї війни.

Тож Карлсон, яким би недругом України він не був, мимоволі озвучує те, що зріє у нашій колективній свідомості — США втратили контроль над ситуацією в Україні. І хоча він сам не до кінця це усвідомлює, його слова відображають наслідки слабкості, через яку Вашингтон поступився ініціативою Росії.

Але стратегічна поразка США не означає автоматичну поразку України. Багато що досі залежить лише від нас.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Згідно з повідомленням у Федеральному реєстрі США, Трамп підписав указ про продовження пакету санкцій Байдена проти Росії на один рік.

Я б не робив з цього кроку перемогу. Але ясно одне — Трамп хоче розіграти питання зняття санкцій. Тому ця карта має залишатися на столі, щоб Росія була більш зговірливою.

Я навпаки бачу в цьому сигнал про те, що зняття санкцій буде, в тому чи іншому вигляді. Якщо звичайно американсько-російські переговори зовсім не зайдуть у глухий кут, у що віриться слабо, оскільки у них на порядку денному не тільки війна в Україні, а й Арктика, Іран тощо.

Тому, краще готуйтеся до цього зараз, щоб не хапатися за серце потім.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Трамп у розриві з реальністю

Окрім того, що заява Трампа про «помилковий» удар Росії по Сумах — це просто огидно, але це також порушує важливе питання про сприйняття реальності в оточенні президента США.

Трамп каже, що «мені сказали, що вони (росіяни) зробили помилку». Тобто він транслює думку, яку почув останньою, без будь-якої попередньої верифікації.

Інститут радників у Сполучених Штатах завжди працював таким чином, щоб президент отримував альтернативну інформацію, яка коригувала його картину світу і сприйняття реальності. У випадку Трампа його оточення не коригує реальність, а буквально її створює.

Не можу стверджувати, але подібне трактування теракту міг надати Віткофф, Габбард або хтось із крила, яке має намір зберегти переговорний трек між США і Росією. Рубіо, Келлог і навіть Гренелл висловилися осудливо, тому їх точно можна виключити.

До речі, сенатор Ліндсі Грем написав у X, що «Путін і мир не поєднуються в одному реченні». У своєму пості Грем також погрожує Росії вторинними тарифами і новими санкціями.

Грема Трамп поважає і прислухається до його порад. Чи зможе він відкалібрувати погляд Трампа на цей терор, покаже час. Сам факт, що ми покладаємо надії на сенатора, а не на безпекову команду президента — це жахливо.

Але зміна тональності Грема, Рубіо, Келлога і Гренелла ще нічого не означає. Особисто я для себе визначив маркер, за яким можна буде відстежити хоча б натяк на зміну політики щодо Росії. Цим маркером є повна ліквідація треку Віткофф-Дмітрієв, який є максимально небезпечним для нас і макимально дезінформуючим для Трампа.

Поки ця зв'язка існує — існує і марення Трампа про те, що Путін зацікавлений у припиненні війни.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Давайте дочекаємося невдачі Віткоффа

Іноді мені дуже хочеться перейменувати канал на «Гамбіт Віткоффа», бо цей персонаж за рівнем мого особистого несприйняття переплюнув Саллівана. Хоча їх порівнювати все ж некоректно, оскільки Салліван — людина зі своєю філософією, яка чинила системний вплив на президента. Хочеться вірити, що Віткофф таким не стане.

Щонайменше у Віткоффа немає жодної філософії (хоча для Трампа це не дуже принципово), щонайбільше у нього не так багато часу, щоб дати Трампу результат, на який той розраховує. І тут для нас криється невеличкий позитив: Віткофф усе ближче і ближче до невдачі.

Росія продовжує висувати неадекватні вимоги навіть після кількох раундів переговорів, а також атакує цивільних, через що невдоволення Кремлем всередині адміністрації зростає. Якщо ви думаєте, що Трамп цього не помічає, то це не так. Він може прикидатися дурнем, але таким він не є. Неможливо не помічати той факт, що 50 сенаторів твоєї партії готові посилювати санкції щодо Росії, як каже Ліндсі Грем.

Тому Трамп активно дистанціюється від браку успіхів на цьому напрямку: він або демонструє показний оптимізм, або повторює мантру проо «війну Байдена». Але факт залишається фактом, за перші 100 днів Трампу нічим похвалитися. І роздратування цим рано чи пізно має каталізуватися на фігурі Віткоффа.

Саме тому я пропоную вам не впадати в безглуздий антитрампістський нігілізм, де вся команда Трампа — це ідіоти і мерзотники, з якими не можна мати жодної справи. Прагматично ми маємо вболівати за групу, що складається з Рубіо, Волца і Келлога, які, впевнений, сплять і бачать, коли Віткофф нарешті піде в небуття.

Особливо це стосується держсекретаря Рубіо, чиї функції, по суті, перебрав на себе Віткофф, що нещодавно влучно підмітив колишній посол Макфол. Я вже писав, що Рубіо шокований тим, як деякі радники мають більший доступ до президента, ніж він сам.

І тут наше керівництво вже робить свою роботу на відмінно. В особистих бесідах із людьми, знайомими з процесом, я чув, що в Джидді Рубіо і Волц мало не прямо сказали Єрмаку, що успіх перемовин, зокрема, зміцнить їхнє положення в адміністрації, що на руку Україні. Тоді наша сторона погодилася на перемир'я, а Рубіо і Волц повезли до Вашингтона маленьку перемогу.

Тому з нашого боку потрібно сприяти тому, щоб позиції Рубіо, Волца і Келлога були якмога сильними до моменту, коли стане ясно, що Віткофф не справляється із задачею. Саме тому необхідно вміти фільтрувати ту дичину, яку іноді несуть ці троє, у спробі вислужитися перед Трампом. Політика справа тонка і місцями мерзотна.

Попри всі ці емоційні гойдалки Україна все ще дотримується свого генерального плану — на дистанції показати, що саме Росія саботує мир. І в нас це непогано виходить.

Але Трамп залишається Трампом і як завжди може перевернути стіл будь-якої миті. Незважаючи на це, ми повинні робити від себе все залежне, а саме: домагатися підписання оновленої угоди щодо копалин, підтримувати групу Рубіо, Волца, Келлога і чекати осічки Віткоффа.

Усе інше нам непідвладне.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Україна — це Афганістан? Ні, але...

Ніколи не любив порівняння України з Афганістаном. Але останні події все ж змушують проводити обережні паралелі.

Ми всі, зокрема і я, любимо сварити Байдена за ганебний вихід з Афганістану. Та катастрофічна втеча назавжди асоціюватиметься з 46-м президентом США. Але цьому колапсу передувала угода адміністрації Трампа з Талібаном про виведення американських військ, яка фактично була укладена за спиною в афганського уряду.

Зараз Трамп і його команда каже, що США вийдуть із переговорів, якщо «одна зі сторін дуже ускладнить мирний процес». Дистанціювавшись від війни в Україні, Трамп не за формою, але по суті повторить свою помилку. Може він і не підпише жодної угоди з росіянами, але просто вмиє руки, залишивши Україну сам на сам із ворогом.

У якомусь документальному фільмі про Афганістан пам'ятаю коментарі талібів, які говорили, що після угоди вони відчули наближення перемоги. Тому не складно спрогнозувати як такий крок сприймуть росіяни.

Ми матимемо ясність найближчими днями, коли Трамп нарешті визначиться з винуватцем, який, на його думку, зриває мирну процес. Тут три сценарії: 1) Тиск на Росію; 2) Тиск на Україну; 3) Вихід з переговорів.

Тут я можу погодитися з думкою пана Бєлєскова, що чим ближче термін вичерпання допомоги, яку було схвалено Байденом, арсенал тиску на Україну також стає меншим. Тому було б логічним спробувати перевірити Росію на міцність. Але логіка цієї адміністрації часто не збігається з нашою.

Наприклад, колеги з Conflict Capital вважають, що погрози Рубіо про вихід з переговорів адресовані саме Росії, а сам Рубіо перехоплює ініціативу у Віткоффа в українському питанні. Залишається сподіватися, що це так.

Я також писав, що ми маємо робити ставку на групу Рубіо, Волца, Келлога, бо в адміністрації вони найближчі за всіх до наших позицій. Тут важливо: «робити ставку» — не означає цілувати їхні фото, ставити свічки в церкві і називати дітей на їхню честь.

Це означає, що це ті люди, з якими, найімовірніше, буде трохи легше знайти спільну мову. Але це не означає, що вони, в разі чого, пожертвують своєю кар'єрою заради України. Це холодний розрахунок, вибір меншого із зол, називайте як хочете. І так, це так само може не спрацювати.

Цей, як на мене, очевидний дисклеймер написаний для «обдарованих», які сипатимуть прокльонами, якщо група Рубіо все ж не зможе нав'язати свій порядок денний.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Визнання США анексії Криму — це ідіотизм, але є нюанс

Я розумію обурення щодо того, що США хочуть визнати Крим російським. Це безпрецедентний крок, який завершить процес демонтажу світопорядку після 1945-го року. Простіше кажучи, це цвях у труну системи безпеки і легітимізація війни як інструменту політики.

Але неприємна правда полягає в тому, що наші обурення жодним чином не впливають на бажання адміністрації Трампа подарувати Крим Росії. Вони це можуть зробити і без нашої згоди, наприклад, включивши цей «пряник» до двосторонніх угод між Росією і США.

Тому як мінімум за цим пунктом немає сенсу влаштовувати якісь демарші, оскільки це їхня воля, відповідальність і бажання вписати себе в історію таким ганебним чином. У нас буквально немає важелів впливу на цей процес.

У «мирному плані», який американці передали українській стороні в Парижі, немає жодного слова про те, що Україна повинна визнати анексію Криму. Але саме таке трактування понесли в маси наші телеграм-канали. До того ж Зеленський, коментуючи цей горе-план, також почав говорити про те, що Київ ніколи не визнає Крим російським, наче США цього вимагають.

Знов-таки пункт із визнанням анексії Криму виник буквально на порожньому місці. Якщо це забаганка Путіна в процесі переговорів з Віткоффом, то її негайне задоволення виглядає, м'яко кажучи, по ідіотськи.

Якщо американці бояться, що Росія вийде з перемовин без чіткого статусу Криму, то чому в першу каденцію Трампа росіяни спокійно йшли на контакт з США і без визнання анексії? Чому саме зараз Крим став мало не ключем до укладення мирної угоди?

Якщо ви раптом думаєте, що перша адміністрація Трампа просто ніяк не актуалізувала питання Криму, то це не так. 25 липня 2018 року Держсекретар США Майк Помпео опублікував цілу «Кримську декларацію», яка закріпила прихильність США територіальній цілісності України. І Кремль після цього все одно був готовий до взаємодії з Білим домом.

Тут важливо підкреслити: ми зараз обговорюємо питання визнання США анексії Криму тільки за умови, що «інсайди» The Wall Street Journal і Axios є достовірними.

Раджу почекати офіційних коментарів Білого дому, Банкової і навіть Кремля, бо наразі багато спекуляцій і домислів.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Я не люблю створювати очікування, але є відчуття, що наступні кілька днів будуть надзвичайно важкими, в першу чергу в емоційному плані.

Рівень напруги під час перепалки в Овальному кабінеті здаватимуться нам дружньою атмосферою.

Для мене інтрига полягає лише в тому, чи США вирішать зовсім відмежуватись від українсько-російського треку, чи продовжать двосторонній діалог із Кремлем з питань Арктики та інших стратегічних напрямків. Відповідь на це, ймовірно, проясниться після чергового візиту Віткоффа до Москви.

На цьому тлі й угода між Києвом та Вашингтоном щодо рідкоземельних мінералів може знову забуксувати.

Дай Бог, щоб я помилявся.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Хто зриває мирний процес?

Не дуже віриться в успіх візиту Генсека НАТО до Вашингтона, але він потрібен щонайменше для фіксації спільного погляду Європи та України на будь-яку «мирну» конфігурацію.

Трамп переконаний, що саме Україна зриває переговори, але чомусь залишає поза увагою заяву Кремля про те, що розміщення європейського контингенту на території України є «абсолютно неприйнятним» для Росії.

Я нагадаю, що європейські війська в Україні — це частина «мирного плану», чернетки якого були передані нашій делегації в Парижі.

Логіка Трампа «дивовижна»: коментарі Зеленського щодо визнання Криму — це зрив переговорів, а коментарі Кремля щодо європейського контингенту — ні.

Можна довго сперечатися про те, чи варто було Зеленському обговорювати інсайди західних медіа, але в суті своїх претензій президент має рацію: перш ніж сідати за стіл перемовин, американці мають змусити Росію виконати вимогу самих же (!!!) американців про cease-fire, на що Україна дала згоду в Джидді.

Пояснюється наша позиція просто: якщо Росія кинула США і Україну в Джидді та продовжила висувати свої шизоїдні вимоги, то чому вона не зможе зробити те ж саме в Лондоні?

Проблема навіть не у вимогах Росії, а в тому, що черговий саботаж росіян знову залишиться непоміченим, і Трамп просто за звичкою продовжить тиснути на Україну, оскільки підхід «миру через силу» застосовується тільки до Києва, а не до Москви.

Можливо, хоча б це Марк Рютте зможе прояснити у Вашингтоні.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Росія стріляє собі в ногу?

Незважаючи на те, що Келлог має лише обмежений вплив на український трек, на його слова все ж варто звернути увагу. Поки Білий дім чекає дій саме від Кремля, а не від Банкової.

Цей меседж доповнює матеріал Bloomberg, де йдеться про те, що переговори зайшли в глухий кут, тому що Путін наполягає на контролі над чотирма регіонами України як частиною будь-якої угоди про припинення війни.

Я вже не раз писав, що росіяни дуже ретельно вибудовують комунікацію з Трампом, враховуючи його психотип і глибинну мотивацію. Але, судячи з усього, канонічна неадекватність росіян взяла верх.

У такому випадку логічною виглядає вчорашня заява Білого дому, в якій Путіну явно натякнули, що американці не зацікавлені в черговому припиненні вогню і вимагають повного cease-fire, що співзвучно з позицією України.

У найближчі дні кристалізується подальша стратегія адміністрації Трампа — тиск на Росію або дистанціювання від українського треку. Другий варіант все ще на столі, тому радіти зарано.

Bloomberg також цитує джерело з Москви, яке говорить, що для прогресу необхідний прямий контакт між Путіним і Трампом. Все просто: Кремль хоче отримати ще один телефонний дзвінок з Трампом, а може і цілу зустріч.

Проте, в останні дні простежується досить злагоджена кампанія: Білий дім фактично відкидає подачку Путіна, Макрон каже, що він нібито переконав президента США зайняти більш жорстку позицію щодо Росії, а сам Трамп в інтерв'ю The Atlantic розглядає різні інструменти тиску на Кремль.

Але ми усе ще чекаємо реальних кроків щодо примусу Росії до переговорів. Усіх цих риторичних попереджень росіян все ще недостатньо.

Скоро побачимо, чи стала зустріч Трампа і Зеленського у базиліці Святого Петра переломною, як багато хто писав.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Я рідко даю рекомендації своїм підписникам, але сьогодні — саме той випадок.

Ми з Максимом Несвітайловим, політологом-міжнародником, досить довго читали один одного, проте тільки зараз вирішили познайомити наші аудиторії.

Максим пише про міжнародні відносини просто, зрозуміло, а іноді й з часткою гумору — без зайвого ускладнення та снобізму.

Зізнаюся, коли в мене не вистачає часу, щоб детально ознайомитися з останніми подіями, я досить часто слухаю його включки на NV: швидко, по суті і без зайвого шуму.

Тому щиро рекомендую підписатися на Максима, особливо якщо ви цінуєте лаконічний і оперативний аналіз — з чим у мене, відверто кажучи, іноді бувають складнощі.

Посилання — @nesvitaylov_txt.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Угода щодо копалин — це великий урок для нас усіх

Проводити аналіз складової угоди щодо копалин не буду, є багато джерел, де про це можна почитати.

Але важливо зафіксувати одне.

Незважаючи на всі крики про те, що з цією адміністрацією неможливо ні про що домовитися, практика показує, що все таки можна. Просто необхідно запастися терпінням, проявити креатив, провести кілька раундів переговорів, зокрема провальних, бути готовим інвестувати гроші в хороших юристів, і в підсумку результат буде.

Якби наша влада справді слухала всіх нас, які, як прості смертні, емоційно реагували на цей важкий і часом абсурдний процес, то зусилля укласти угоду припинилися б після сварки в Овальному кабінеті.

Ну а що? Ми ж можемо. У нас є характер і гідність. Туди цих американців!

Але ні, раціональне взяло гору, бо ця угода мало того, що виводить американсько-українські відносини на інший рівень, вона ще й ставить на Україні мітку, яка здатна залучити інвестиції з усього світу.

Тут важливо підкреслити: сама угода ще має пройти перевірку на міцність, бо вона сама по собі не вирішує весь перелік безпекових та економічних проблем прямо зараз. Зрештою, в угоді жодного слова не сказано про гарантії безпеки, які й не могли там опинитися, як багато хто очікував.

Нагадаю, що Афганістан мав схожу угоду зі США, але через корупцію і слабку ефективність управління це не врятувало Кабул від краху.

Тому тільки від нас залежить, наскільки ми здатні використовувати потенціал цієї угоди. І так, тут теж потрібне терпіння і вміння домовлятися. Тим більше, що умови управління фондом роблять з України рівноправного партнера.

Цей пост скоріше про те, що коли вас захлинають емоції, то ставте себе на місце наших переговірників, які в умовах тиску змогли домогтися дуже навіть непоганої угоди. Вони не могли собі дозволити емоції, бо на кону надто багато, щоб в істериці кинути все і залишитися морально правим.

Мораль у міжнародних відносинах — це розкіш, яку можуть дозволити собі тільки слабкі, як казав Джордж Кеннан.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Віткофф замінить Волца?

Відставка Майка Волца скоріше нам в мінус, ніж в плюс.

Ще 25 березня я допускав, що після зливу листування в Signal Волц може бути звільнений, але тоді Трамп публічно підтримав його. Як бачимо, це не допомогло.

Також є повідомлення, що Майка Волца може замінити Стів Віткофф, і це було б катастрофою. Підвищення цього персонажа за провалений переговорний трек з Росією було б божевіллям.

Я не хочу жити в реальності, де Раду національної безпеки США очолює, мать його, Стів Віткофф!

У березні я допускав, що Річард Гренелл може зайняти місце Волца, який теж не став би другом для України. Але на відміну від забудовника Віткоффа, Гренелл хоча б має загальне уявлення про те, як функціонує світ.

Загалом, особисто я морально готуюся до гіршого, але сподіваюся на краще.

Update: Axios пише, що Стів Віткофф не зацікавлений у цій роботі.

Господь таки існує. Сподіваємося на більш-менш помірковану кандидатуру.

Update: Обовʼязки радника з нацбезпеки виконуватиме Марко Рубіо. Видихаємо.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Що буде, якщо Америка кине Україну?

Ліана Фікс, науковий співробітник у Раді з міжнародних відносин, і Міхаель Кіммадж, професор історії Католицького університету Америки, написали статтю для Foreign Affairs, у якій вони міркують, що буде з Європою, якщо Трамп усе ж таки відмовиться від України.

Я б сказав, що автори надто делікатно описують проблему, адже послаблення ролі США в Європі — це не просто питання спроможності європейців захистити себе та Україну, а реальний крок до можливого розпаду ЄС, що відкине континент на десятиліття назад.

Підібрав для вас ключові фрагменти:

🎱Україні буде важко утримати оборону без підтримки США, але Росія також не не піку можливостей. Реальний ризик відмови США від України полягає не в тому, що Київ впаде, а в тому, що європейські країни втратять політичну волю до протистояння з Росією;

🎱На тлі відходу США з континенту у Москви, йомвірно, виникне спокуса залякати Європу перспективою війни, а європейці можуть віддати перевагу умиротворенню, ніж ризику накликати на себе гнів Росії;

🎱Відмова США від України стане для Москви сигналом для випробування європейської безпеки: створивши кризу навколо російськомовної меншини умовній в Румунії або в країнах Балтії, і показавши готовність до ескалації, включно з погрозами ракетним ударом;

🎱Ядерний арсенал Великої Британії та Франції недостатній для того, щоб утримати Москву від шантажу першим застосуванням ядерної зброї. Без парасольки безпеки від США Росія буде сприймати НАТО як паперового тигра;

🎱Навіть країни, які готові стримувати Росію, можуть спокуситися відмовитися від спільних зусиль з оборони Європи заради короткострокових двосторонніх угод зі США. Наприклад Польща вже попросила Америку розмістити ядерну зброю у себе, а не в Західній Європі.

➡️Що тут казати, ми вже спостерігаємо дезорганізованість Європи: після десятків пафосних самітів дискусія про європейський контингент в Україні вщухла, а Єврокомісія навіть не змогла домогтися виділення допомоги Києву в розмірі 40 млрд. євро, що в масштабах блоку — копійки.

І справа не у відсутності грошей, а у відсутності політичної волі, недооцінці безпекових викликів і применшенні ймовірності каскадних сценаріїв на українському фронті.

📌За перші 100 днів правління Трампа Європа так і не спромоглася дати консолідовану відповідь на глобальне питання: як жити далі без США і при цьому не втративши себе та Україну?

Американцям вірити на слово не можна, а європейцям і тим паче.

Переклад статті доступний на Друкарні за цим посиланням.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Громадо, скоро на каналі відбудуться невеличкі зміни, тому мені потрібна ваша підтримка у вигляді зарядів каналу.

Хто має телеграм-преміум, буду вдячний за ваш заряд: https://news.1rj.ru/str/TrumpGambit?boost

Гарних вихідних!

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

В Кремлі занепокоєні зближенням США та України

Досить показова стаття The Washington Post, яка розкриває користь підписаної угоди між Україною та США про видобуток корисних копалин. Зрозуміло, що економічні дивіденти будуть не скоро, а от симовлічні проявляються вже зараз. Як мінімум ця угода стала неприємним сигналом для Кремля.

Авторка статті, Кетрін Белтон, наводить цитати російських анонімних джерел, аналітиків та чиновників, які буквально ниють, що угода послаблює позиції росіян в переговорах, які вони самі ж і затягують. Стаття досить велика, але корисна до прочитання.

Підібрав для вас ключові фрагменти:

🎱У Москві занепокоєні, що Росія може втратити перевагу в переговорах після підписання угоди між США та Україною, яка надає Вашингтону преференційний доступ до видобутку корисних копалин;

🎱За лаштунками серед російської еліти зростає занепокоєння, що ця угода може означати новий розподіл сил між США та Україною, який може закрити вікно можливостей для Росії укласти мирну угоду на вигідних для неї умовах;

🎱Кремлівський політолог Сергій Марков вважає, що ресурсна угода ускладнює ситуацію для Росії, оскільки вона усуває причину напруженості між Трампом і Зеленським;

🎱Марков вважає, що, хоча угода не дає конкретних гарантій безпеки, вона означає, що США беруть на себе обов’язок захищати Україну, ставши фактичними «господарями» в країні;

🎱Попри вимогу Москви припинити постачання американської зброї для тривалого перемир’я, угода дозволяє США продовжувати військову допомогу Україні, яка буде вважатися інвестицією в спільний фонд;

🎱Американський чиновник на умовах анонімності каже, що США та Європа обговорюють нові санкції проти Росії в банківському та енергетичному секторах, щоб посилити тиск і змусити Москву підтримати мирні переговори;

🎱Анонімний російський чиновник зазначив, що на Путіна зростає тиск. Кремль розуміє необхідність співпраці та поступок, бо ініціатива сенатора Грема [про вторинні санкції на нафту] вдарить по економіці Росії;

🎱Економічні труднощі загострюють розкол в російських елітах: помірковане кирло пропонує заморозити війну в обмін на часткове зняття санкцій і визнання Криму, яструби ж наполягають на продовженні війни попри збитки;

🎱Анонімний російський академік, близький до Кремля, каже, що угода про мінеральні ресурси може ускладнити відмову США від мирних переговорів і покласти відповідальність на Путіна, який хотів запропонувати власну угоду;

🎱Росія може продовжувати воювати, але є ризик, що все повернеться до підходу Байдена. Якщо Трамп відчує, що його намагаються обдурити, він може вирішити посилити військову допомогу.

Можливо, на тлі посилення позицій Рубіо і критики в бік Віткоффа Трамп усе ж дійде висновку, що час тиснути на Росію. Як ви бачите з тексту самі росіяни розуміють, що на певні поступки піти все ж доведеться, адже економічні проблеми нікуди не зникнуть.

➡️Також варто звернути увагу на те, що Америка та Європа обговорюють спільні санкції. Це досить позитивний сигнал, що трансатлантична співпраця ще жива, хоч і в обмеженому форматі.

Спільні санкції мали б значно сильніший ефект, адже в разі їх запровадження шлях до скасування був би нелегким: Росії довелося б домовлятися не лише зі США, а й з Європою, яку вона наразі не сприймає суб'єктом перемовин.

Проте, доки ці чутки не переростуть у реальні політичні кроки, зберігаємо здоровий скепсис.

Переклад статті доступний на Друкарні за цим посиланням.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Не Байдену розповідати про політику умиротворення

За всієї поваги, але не Джо Байдену щось розповідати про шкоду політики умиротворення. Він був частиною цієї політики в адміністрації Обами, коли Україну вмовляли не давати відповідь на агресію Росії.

➡️Політику ж самого Байдена також не можна назвати антиподом підходу Обами. Регулярні обмеження України у зв'язці з невизначеністю в трикутнику «цілі, ресурси та способи досягнення цілей» — завели Україну в ту ситуацію, коли вона мусить іти на компроміси, в тому числі територіальні.

У цьому ж інтерв'ю Байден заявляє, що Україна не змогла б перемогти, не втягнувши НАТО у війну. Виходить, що альтернатива, яку пропонує Байден — безстрокова війна, яка послаблює стратегічного супротивника Вашингтона [згідно з оборонною доктриною США] ціною життів українських солдатів.

Важко уявити більш цинічну політику.

❗️Без чітко визначених політичних цілей ця війна від самого початку була приречена розвиватися за тим сценарієм, який ми спостерігаємо зараз.

Бачу, що в телеграм-спільноті ці слова Байдена збирають позитивні реакції. У нас усе ще занадто коротка пам'ять і гіперфіксація на «правильних» словах, а не реальних наслідках.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Пару днів тому я писав, що спільна робота американців і європейців над російськими санкціями — це позитивний сигнал про те, що трансатлантична співпраця все ще жива.

Зараз Джей Ді Венс надсилає декілька сигналів, що це не здогадки. Він каже, що росіяни занадто багато вимагають від України, що США і Європа в одній команді, а також висловлює надію, що європейські ринки будуть відкриті для американських товарів.

І ось ми в точці, коли американці не висувають ультиматуми, а пропонують співпрацю.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Бессент назвав Путіна злочинцем

Досить несподівано Міністр фінансів США Скотт Бессент назвав Путіна воєнним злочинцем. Це сталося під час слухань комітету з фінансів Палати представників.

📌Бессент розкритикував «слабкі санкції» адміністрації Байдена щодо Росії, зазначивши, що вони були спрямовані тільки на нафтові компанії нижчої ланки та запровадили обмеження цін, яке не спрацювало.

Розумію, що робити якісь висновки собі дорожче, але останнім часом занадто багато сигналів, що адміністрація Трампа дрейфує в бік політики тиску на Росію.

❗️Важливо: цей дрейф ≠ реалізації такого сценарія. Це говорить лише про те, що всередині адміністрації йде жвава дискусія щодо цього.

Тут можна згадати, що після підписання угоди по копалинам Бессент сказав, що це дасть змогу Трампу говорити з Росією з позиції сили. Тепер головне, щоб послідовність заяв Бессента кристалізувалася у реальну політику.

➡️По суті, це є першим прецедентом, коли член команди Трампа називає Путіна злочинцем. Але це не означає, що ця адміністрація відмовиться від дипломатії, навіть з таким злочинцем, як Путін.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Трамп і Зеленський в одній команді?

Отже, ми на порозі наступного етапу місії США з урегулювання російсько-української війни. Для цілісності картини необхідно нагадати послідовність заяв адміністрації Трампа за останні дні:

🎱Бессент заявляє, що угода щодо копалин між США та Україною дасть Трампу більше важелів впливу на Росію;

🎱Спочатку на Мюнхенській зустрічі у Вашингтоні, а потім і на Fox News Венс повторює, що Росія вимагає від України занадто багато;

🎱Трамп публікує пост, у якому вимагає 30-денного припинення вогню, а також погрожує санкціями тому, хто буде цьому перешкоджати.

Щоб уникнути неправильних трактувань необхідно зазначити, що Трамп вимагає не якесь там перемир'я у вакуумі, а конкретний формат — 30-денний cease-fire, який американці запропонували сторонам у Джидді.

Нагадаю, що Україна погодилася на 30-денне перемир'я, а Росія ні. Тому акцент Трампа саме на 30 днях — це претензія виключно до Кремля.

❗️Важливий момент: після телефонної розмови з Трампом Зеленський публікує пост, у якому каже, що Україна готова припинити вогонь просто зараз, а також відкрита до переговорів із Росією в будь-якому [!] форматі. І вже після цього Трамп публікує вимогу про cease-fire, із загрозою подальших санкцій.

Найімовірніше під час дзвінка між Трампом і Зеленським виник консенсус, що саме Росія зриває перемир'я. Тому і збігається спільна логіка і тональність заяв українського та американського президета. Отже, погроза санкціями адресована саме Москві.

📌До речі, Венс разом із погрозою про вихід із переговорів заявив, що США не хочуть колапсу України. Багато хто вважає, що відмова США від дипломатії = відмова від України. Такий варіант теж на столі, але він не основний.

Як мінімум це суперечить заяві Венса про небажаність сценарію колапсу. Плюс до всього, сировинна угода ускладнює [не фактично, а скоріш репутаційно] потенційний кидок України.

Той самий Бессент каже, що «угода має показати Росії, що США нікуди не підуть з України». Звісно, американцям вірити на слово не можна, але прямо зараз ніхто кидати Україну, судячи з усього, не збирається.

Ключево слово — прямо зараз.

За підсумком, після телефонного дзвінка Трамп і Зеленський разом виступають на боці 30-денного перемир'я і чекають конкретики від Росії.

➡️Після скандалу в Овальному кабінеті було складно уявити подібний розклад. Ми нарешті почали своєчасно реагувати на помилки Кремля і зміни настроїв у Білому домі, враховуючи психологію цієї адміністрації.

Чудова робота.

Втім, тепер усе в руках американців. Чи вистачить у них волі по-справжньому натиснути на Москву? Побачимо дуже і дуже скоро.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана