Коли російські дрони атакували Польщу, я писав, що це стане однією з системних спроб переконати самих європейців у тому, що принцип колективної оборони є лише плодом їхньої уяви.

Тепер російські винищувачі перебувають у повітряному просторі Естонії цілих 12 хвилин. Абсолютно безпечно й безкарно.

Якщо безпілотні літальні апарати занурили європейців у дискусію про те, наскільки безпечно їх збивати, то що вже говорити про цілий літак із живим пілотом, який свідомо перебуває в чужому повітряному просторі?

Росіяни, як завжди, послідовні: вони відсувають поріг реакції на ескалацію щоразу далі, в бік Європи. Саме тому, коли я наголошував на сценарії окупації Нарви, я не жартував.

Перечитайте.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Масштаб панахиди за Чарлі Кірком, яку організували республіканці [або, якщо хочете, MAGA-крило], безумовно вражає й наштовхує на думку, що партійність в американському політикумі еволюціонує у клановість.

Це вже щось більше, ніж партія. Складається стійке відчуття, що якщо раніше партійність спиралася на ідеї, то тепер персоналії ніби випереджають їх, а можливо, й формулюють [чи навіть спотворюють] їх заново.

Клан народжує героїв — клан із помпою їх ховає. В ідеологічних таборах дедалі тісніше. Бульбашка рано чи пізно лусне. Не те щоб ця думка нова, просто тепер це як ніколи очевидно.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Пєсков заявив, що «Путін готовий до зустрічі із Зеленським, але без попередньої підготовки це буде лише піар-акція, приречена на провал».

Рівно такою ж піар-акцією був і саміт на Алясці, де не відбулося попереднього узгодження позицій чи визначення порядку денного робочими групами. Це був експромт імені Трампа — дипломатичний флекс, якщо хочете.

Але росіяни пішли на нього, оскільки це було в їхніх інтересах. Це був шанс заново «перепрошити» оптику Трампа і водночас виграти час, відтермінувавши санкції.

Причому Трамп вийшов із тієї зустрічі ні з чим, але так і не дозрів до більш рішучих кроків. Таким чином, Пєсков фактично дає зрозуміти, що Росія не зацікавлена у зустрічі із Зеленським.

Хоча президент США й справедливо дорікає Європі за закупівлю російських енергоносіїв, однак у Трампа було достатньо причин вдатися до односторонніх дій, враховуючи, скільки разів Путін його підставляв.

І ось знову Трамп заявляє, що через місяць він буде готовий сказати, чи може довіряти Путіну. Черговий дедлайн. Не факт, що останній.

Саме тому я насторожено ставлюся до різкої зміни його риторики, у якій він раптом починає декларувати не якісь абстрактні гасла на кшталт «зупинити вбивства», а, на хвилиночку, — військову перемогу України.

Без конкретних дій це виглядає як блеф, але росіяни надто добре знають Трампа, щоб на це купитися.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Трамп дав добро на удари вглиб Росії?

ЗСУ завдали удару по території Росії на глибину 240 км. Імовірно, були застосовані ракети ATACMS.

Я все ще переконаний, що «розвороту» досі не сталося. Трамп залишає росіянам простір для переговорів. Просто тепер він зрозумів, що тези на кшталт «у мене закінчується терпіння» — самі по собі не працюють.

Щире нерозуміння Трампом природи росіян, які не хочуть просто вести бізнес і торгувати сферами впливу — творить дива.

Але нагадаю: це все ще не розворот. Трамп не вступив у війну. Йдеться радше про розширену кампанію примусу Росії до переговорів — щоправда, тепер уже підкріплену рішучішими діями.

Тому я з насторогою ставлюся до слів Сікорського про те, що «Трамп став на бік України». Як на мене, ми й досі перебуваємо на тій стадії, коли подібні полярні штампи можуть відштовхнути президента США.

Він усе ще бачить себе медіатором, ніж учасником війни.

Апдейт: це були ракети «Нептун». Тим не менш, тейк про відсутність розвороту не втрачає актуальності.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Нетаньягу добре засвоїв урок України

Не віриться, що Бібі справді прагне завершити війну, адже після цього, ймовірно, на нього чекатиме розвал коаліції, втрата влади, а також політичне й кримінальне переслідування.

Нагадаю, що Зеленський у Овальному кабінеті наполягав, що «ceasefire» — не панацея. Саме це й стало підґрунтям тієї самої суперечки з Трампом.

Втім, на наступному раунді переговорів у Джидді наша делегація таки погодилася на припинення вогню. Не тому, що Україна раптом повірила у «ceasefire», а тому, що вона надто добре знала свого ворога — жадібного й неадекватного.

Це була свідома поступка, аби дати ворогові змогу показати своє нутро. І це спрацювало: Росія досі маневрує, демонструючи своє небажання миру.

Ймовірно, Нетаньягу робить ставку на такий самий результат. Він прилетів до Вашингтона, вибачився перед Катаром і зрештою дав згоду на план Трампа щодо припинення війни в Газі. Але він щиро вважає [і бажає], що ХАМАС зірве угоду.

Навіть сам Трамп підтвердив: якщо протягом трьох-чотирьох днів ХАМАС не піде назустріч, «Ізраїль зробить те, що має зробити».

Моралі тут не буде. Та іноді треба дати ворогові шанс проявити себе. Навіть якщо це коштуватиме тобі тактичної поступки.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Час змиритися, що Америка йде

Вам ця стаття точно не сподобається, але для розширення власної оптики варто розуміти підгрунтя прагнення США послабити свою безпекову роль в Європі.

Дженніфер Кавана та Пітер Слезкін у статті для Foreign Affairs пояснюють, чому НАТО має фатальні вади і чому Трамп прагне змінити відносини з Європою.

На їхню думку, щоб досягти балансу, США мають відмовитися від моделі військової опіки Європи й побудувати нову основу співпраці — економічну та технологічну.

Підібрав для вас ключові фрагменти:

🔴США мають офіційно припинити політику «відчинених дверей» у НАТО. Це дозволить уникнути постійного розширення зобов’язань, що підвищує ризик втягування Америки в чужі конфлікти;

🔴НАТО має зосередитися на питаннях, що стосуються лише Європи. США не повинні підтримувати ініціативи із місіями поза регіоном, як-от патрулі у Тайванській протоці чи безпольотні зони над Україною;

🔴Тлумачення статті 5 НАТО має бути буквальним. У документі не йдеться про автоматичне відправлення військ. США можуть допомагати логістикою чи зброєю, але не має відправляти своїх солдатів;

🔴Особливо важливим кроком стане скорочення американських військ у Німеччині, Польщі та Румунії. Саме ці контингенти створюють ризик, що США втягнуться у європейський конфлікт;

🔴Інституційні зміни також необхідні. Американці мають відмовитися від монополії на вищі цивільні та військові посади в НАТО. Це змусить європейців відповідати за управління альянсом;

🔴Необхідне створення нового фундаменту трансатлантичних відносин. Він має базуватися на технологічному й економічному партнерстві, а не тільки військовій опції;

🔴Скорочення зобов’язань не повинно стати приводом для «повороту до Азії». США не мають створювати нові альянси проти Китаю, які повторять помилки НАТО. Це лише перенапружить Америку;

🔴Інвестиції у Латинську Америку допоможуть Вашингтону використати її природні ресурси. Це також дозволить США вибудувати міцніші відносини із сусідами для регіональної стабільності;

🔴Особлива увага може бути приділена Гренландії. Вона належить до Північної Америки й має ресурси, корисні для США. Нові військові бази на острові посилять безпеку в Північній Атлантиці.

Якщо на початку президентства Трампа подібні заяви можна було списати на тактику «нахрапу», щоб різко підняти ставки у відносинах з Європою, то тепер усе це виглядає значно серйозніше.

Такі статті на Foreign Affairs не бувають випадковими. Це свідчить про те, що зазначені ідеї серйозно обговорюються на найвищому рівні.

Цікаво, що коли автори говорять, що відносини із США мають базуватися на технологіях й економіці, то Україна ідеально відповідає цьому критерію: згадуємо рідкоземельну угоду та угоду з виробництва дронів.

Стаття дає хороший історичний екскурс, який розкриває причини дисбалансу в трансатлантичних відносинах, тому раджу прочитати її повністю.

Після прочитання стає очевидно, що в довгостроковій перспективі Україна не має іншого виходу, окрім як інтеграції з Європою. А це означає, що вирішення всіх суперечностей із нашими сусідами має стати головним пріоритетом.

Забудьте про мораль і справедливість. З’ясовувати стосунки будемо вже всередині ЄС, а поки треба працювати з європейською громадською думкою та місцевими елітами.

Переклад статті доступний на Друкарні за цим посиланням.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Війна надовго

Макс Бергманн та Марія Снєгова написали аналітичну записку для Center for Strategic and International Studies [CSIS], у якій вони дають комплексну оцінку стану війни та розглядають можливі сценарії її розвитку.

У матеріалі розглядаються чотири сценарії — від прориву російських військ до «вічної війни» низької інтенсивності. Але якщо говорити про висновки, то автори стведжують, що кінця війни не видно.

Підібрав для вас ключові фрагменти:

🔴Пропозиції пом’якшення санкцій не приваблюють Путіна, який розуміє, що бізнес не повернеться масово через ризики. Тому Москва не бачить сенсу у поступках;

🔴Поточний статус-кво схожий на ситуацію з Іраном після ядерної угоди. Обмежене зняття санкцій не змінює економіку. Це пояснює байдужість Путіна до американських пропозицій;

🔴Тривала рецесія сама по собі не зламає режим. Росія вже жила в умовах «стагнації» з 2014 по 2020 рік. Тоді політична стабільність режиму не постраждала;

🔴Лише сильніші санкції, особливо проти експорту енергоресурсів, можуть ускладнити війну. Зниження доходів і дефіцит технологій можуть зірвати військове виробництво;

🔴Росія виготовляє 30 000 «Шахедів» на рік і може подвоїти цей показник до 2026 року. Очікується, що восени 2025 року вона здатна запускати понад 2000 дронів за один залп;

🔴Росія все ще здатна вести війну роками. Попри обмеження, жодне з них не виглядає вирішальним. Кремль адаптується до санкційного режиму і виробничих втрат;

🔴Вербування росіян коштує близько 0,5% ВВП. Це серйозний тягар для бюджету. Зростання бонусів сигналізує про проблеми з набором добровольців;

🔴Українська ППО поступово слабшає. У 2025 році вона збиває 88% дронів проти 93% у 2024-му. Це сигналізує про зростання навантаження та формує нові технологічні виклики;

🔴Існує сценарій «вічної війни» низької інтенсивності. Якщо перемога стане недосяжною, Путін може знизити рівень боїв. Це нагадуватиме ситуацію на Донбасі 2015–2021 років;

🔴У сценарії «вічної війни» Кремль розраховує виснажити Україну, як колись Грузію після 2008 року, очікуючи на зручнішого лідера й паралельно підриваючи економіку та реформи через невизначеність;

🔴Але Україна здатна змінити розклад. Атаки по російських містах впливають на життя цивільних. Дефіцит пального та закриті аеропорти вже підірвали «нормальність» у РФ;

🔴Війна триватиме довго. Скорочення американської допомоги означає, що головна опора України — Європа. Вона має розробити багаторічну стратегію підтримки.

У цій записці немає нічого принципово нового. Втім, матеріал комплексно висвітлює тенденції останніх місяців. Для тих, хто не хоче збирати інформацію по шматочках, цей текст буде корисним.

Однак я не розумію, чому автори проігнорували дронові атаки Росії проти Європи. Цей фактор може вплинути на здатність окремих європейських країн утримувати консенсус щодо допомоги Україні.

Окрім розмивання 5-ї статті НАТО, Росія може спровокувати зміщення фокусу з України на зміцнення обороноздатності окремих держав.

Але з одним із висновків складно не погодитися: Росія може піти на зниження інтенсивності війни, водночас посилюючи тиск у тилу. Нарощування виробництва безпілотних систем відкриває для цього широкі можливості.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Я один так і не побачив обґрунтування тези про те, що «Україна перевернула стіл»?

Почитав оригінал статті, в якій Роберт Ф. Уорт дуже живописно й літературно описує свій досвід перебування на лінії зіткнення. Більша частина тексту — перекази розмов з піхотою та історії з фронту.

Оцініть кілька цитат:

«Зараз, здається [!!!], з’являється впевненість, що Україна переорієнтовує свої інститути на довгу війну».

«Час, який до цього був на боці росіян, можливо [!!!] повертається на бік України».

Тобто це виключно особисті відчуття автора, які він ховає під словами «здається» і «можливо».

У нашого інфополя є грішок — подавати такі матеріали з подібними заголовками: «The Atlantic: Україна має реальний шанс перемогти у війні на виснаження». Інтригує ж, чи не так?

У читача створюється враження, що йдеться про якийсь інсайд або оцінку з урядових відомств. Але це всього лише есе або авторська колонка. Та більшість людей не читає далі заголовків.

І так, у The Atlantic завжди були проблеми з інсайдерами, тому такі гучні заголовки обов’зково варто перевіряти.

До речі, завтра поділюся цікавим матеріалом, який не фонтанує такими оптимістичними оцінками. Вибачайте.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Приліт біля адміна.

Як раз читав статтю про те, як Росія нарощує виробництво БПЛА і в цей момент дрон влучає в дім навпроти.

Адмін живий. Пост буде зранку. Русаки — не люди.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Як армія Росії адаптується до війни на виснаження

Дара Массікот, старша наукова співробітниця програми Росії та Євразії Фонду Карнегі, написала для Foreign Affairs статтю про адаптацію збройних сил Росії до війни на виснаження.

Очевидно, що ця стаття адресована західним елітам, аби вони не втрачали тонусу й усвідомлювали: навіть після завершення війни Росію потрібно буде не просто стримувати, а й скорочувати розрив у технологічному та тактичному компонентах.

Підібрав для вас ключові фрагменти:

🔴Росія ще з 2022 року розвиває власну «екосистему навчання». Це включає виробничу базу, університети, а також командні структури. Мета: перетворити бойовий досвід на вдосконалення;

🔴У результаті армія отримала досвід для війни майбутнього. Росія вже не просто «виправляє помилки», а створює новий військовий підхід. Це дає їй шанс протистояти навіть високотехнологічним противникам;

🔴У 2022 році РФ почала створювати формальні механізми вивчення досвіду. Офіцери і дослідники працювали прямо біля фронту. Вони збирали журнали, свідчення й аналізували бої;

🔴Звіти потрапляли у штаби, академії та оборонну промисловість, що, в свою чергу, передавало знання від фронту до виробників. Так почався зсув від хаотичного до системного навчання;

🔴У Москві діє понад 20 комісій, що впроваджують системні зміни. Вони організовують конференції, обговорення та тренінги. Теми охоплюють від протидії дронам до артилерії;

🔴До 2024 року було внесено понад 450 змін у бойові статути. Це свідчить про безперервний процес адаптації. Остаточну реформу росіяни планують після війни;

🔴З’явилися програми підтримки оборонних стартапів. Міністр Бєлоусов допомагав зламати монополію великих корпорацій. Стартапи вийшли на ринок озброєнь;

🔴Найгучніший приклад — створення підрозділу «Рубікон» для роботи з дронами. Він експериментує з тактикою і передає знання іншим. Це прискорює поширення інновацій;

🔴Молодших офіцерів почали готувати до більшої самостійності. Додано двомісячний курс із розвідки, медицини та управління БПЛА. Вперше їх навчають плануванню місій за моделлю НАТО;

🔴Військова медицина Росії з 2022 року просунулась лише у теорії. Але на фронті ситуація катастрофічна: солдати заражаються ВІЛ через низькі санітарні стандарти;

🔴Москва планує масштабний перегляд військових стратегій до 2035 року. Це стосується оперативних концепцій, бойових статутів і закупівель. Головний акцент: протидія бронетанковим атакам;

🔴США і Європа мають бачити реальну Росію – недосконалу, але стійку. Вона вчиться і змінюється, попри внутрішні проблеми. Це виклик для НАТО.

Загалом стаття органічно доповнює аналітичну записку CSIS, у якій також констатується політична готовність Кремля до затяжної війни. Однак цей матеріал підтверджує таку готовність уже в інституційній площині.

Так, слабка дисципліна та корупція можуть уповільнювати ці процеси або зовсім їх саботувати. Але Україна та Захід мають виходити з найбільш песимістичних [для себе] оцінок щодо здатності Росії до самовдосконалення.

У багатьох аспектах такі матеріали розмивають неформальний аргумент європейців про те, що чим довше Росія воює, тим слабшою вона стане після війни, а отже, ймовірність війни з НАТО буде в рази меншою. І це — помилка.

Навіть якщо Росія зазнає поразки в Україні, її збройні сили все одно матимуть унікальний досвід, який стане викликом для Європи та Заходу загалом.

Не існує реального сценарію, за якого Росія перестане становити загрозу. Європейців треба лагідно «кошмарити» і навіть десь перебільшувати здатність Росії до інституційних реформ.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Коли у Путіна закінчаться гроші на війну?

Der Spiegel викатили цікаве інтерв’ю з експерткою Берлінського центру Carnegie Олександрою Прокопенко. Як на мене, вона тверезо проаналізувала бюджет Росії на 2026 рік і актуальні економічні виклики, що стоять перед Кремлем.

Її оцінка збігається з тим, що я зазвичай читаю в інших західних медіа: економіка Росії перегрівається, росіяни будуть більше платити за війну, але це зовсім не означає, що Путін буде змушений зупинити бойові дії вже завтра.

Підібрав для вас ключові фрагменти:

🔴Бюджет Росії на 2026 рік: 40% видатків на безпеку й оборону. Інші сфери фінансуються мінімально, витрати компенсують податками. Це компроміс між мілітаристами й монетаристами;

🔴Підвищення ПДВ із 20 до 22% — це наслідок війни. Населення буквально платить за армію. Кремль намагається стримати інфляцію високими ставками ЦБ і новими податками;

🔴Прогноз зростання ВВП слабкий: <1% у 2025 р., 1,3% у 2026 р., близько 2,8% у 2027 р. Все залежить від війни та нафти. Москва сподівається, що Трамп не посилить санкцій;

🔴Низьке безробіття створює дефіцит робочої сили. Кремль витісняє мігрантів зі сфери транспорту, ЖКГ і харчування, лишивши будівництво. Це небезпечно, бо робітників переманюють інші країни;

🔴Атаки України на НПЗ болючі: ремонт дорогий, захист від дронів потребує інвестицій, доступ до комплектуючих обмежений. У деяких регіонах дефіцит пального, але потужності відновлюють;

🔴Рівень життя росіян знизився, але запас міцності є. Кремль готує громадян до погіршення і веде пропаганду про «боротьбу з дармоїдами». Політичний люфт у Путіна зберігається;

🔴У Росії на спецрахунках є кошти західних компаній і фондів, можливо більші, ніж заморожені активи ЦБ РФ. Якщо Кремль їх конфіскує, то почне з європейських, американські пощадить;

🔴Немає ознак підготовки до економіки мирного часу. Росія роками буде заручником воєнно-промислової логіки, ресурси перерозподілені на армію. Це означає стагнацію цивільних галузей.

Теза про заморожені активи наштовхує мене на думку, що нерішучість Європи підсилюється точковим корпоративним лобізмом. Це стосується компаній та фондів, які мають активи в РФ та бояться втратити доступ до них у майбутньому.

Наприклад, нафтогазовий концерн British Petroleum досі володіє часткою в «Роснефті», яка виплачує британцям дивіденди. Тобто гроші накопичуються на рахунках, але вивести їх не можна.

Щодо іншого, то зниження виплат за підписання контракту з Міноборони в деяких регіонах є маркером того, що Кремль починає економити, що відкриває шлях до часткової мобілізації.

Попри це, у Путіна все ще залишається простір для маневру, який оплатить пересічний росіянин. Саме тому про завершення війни цього року не може бути й мови.

Це як у тому анекдоті: «Тату, на горілку ціну підняли, ти тепер будеш менше пити? Ні, сину, то ти будеш менше їсти».

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Отже, маємо чергову ітерацію «пошуку душі» в очах Путіна.

На місці Зеленського я б завтра також запропонував приїхати до Будапешта, щоб спробувати укласти угоду в присутності Трампа.

Очевидно, Путін намагатиметься уникнути такого сценарію, що знову поставить його в позицію зривача миру.

Втім, Будапешт як майданчик для будь-якої угоди [якої, зрозуміло, не буде] є максимально невдалим варіантом. Але цей фактор ми вже не контролюємо.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Останній з неоконів

Помер Дік Чейні — напевно один із найвпливовіших віцепрезидентів в історії США, людина, чиє ім’я стало символом епохи неоконсерваторів.

Він стояв біля керма у трагічні дні 11 вересня й формував відповідь Америки на терор — війни в Афганістані та Іраку, що назавжди змінили світ і залишили складну, але величезну спадщину.

Чейні став архітектором посилення виконавчої влади і був переконаним, що в часи загроз президент має володіти майже необмеженими повноваженнями. З цієї ідеї пізніше виросла «унітарна вертикаль» Дональда Трампа — уже в іншому контексті та з іншими мотивами.

Водночас він залишався щирим другом України — підтримував її право на шлях до НАТО, засуджував російську агресію й наголошував, що без вільної та сильної України неможлива безпека Європи.

У його постаті поєднувалися сила, розум і далекоглядність, які сьогодні рідко зустрічаються в політиці. З його смертю завершується епоха класичних неоконсерваторів, які вірили у глобальну місію Америки та в силу волі як рушій історії.

Шкода, що політиків масштабу Діка Чейні ми, мабуть, не побачимо ще довго. Щиро сумую за цим дядьком.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Обама — хрещений батько демократів

Ваш адмін підготував невелику оглядну статтю для ADASTRA про те, як Барак Обама намагається витягнути власну партію із затяжної кризи.

Демократи вже давно стикаються з межею власного розвитку. За роки після президентства Обами вони так і не знайшли яскравого лідера порівняного масштабу.

Попри успіх Джо Байдена на виборах 2020 року, він усе одно сприймався як продовжувач спадщини Обами, а не як самостійна харизматична фігура. Камала Гарріс, Піт Буттіджіч, Гевін Ньюсом та інші поки що не зуміли вийти за межі партійної лояльності й стати символами нової епохи демократів.

Активна роль Обами демонструє, що без його участі зусилля партії з мобілізації виборців і формування позитивного політичного наративу досі виявляються недостатніми.

Постає важливе питання: як довго партія зможе покладатися на фігуру Обами, не ризикуючи кадровою «посухою»? Затримка процесу оновлення лідерства гальмує появу нових фігур, здатних узяти на себе керівництво в умовах високої поляризації.

Україна зацікавлена в сильній і конкурентоспроможній Демократичній партії не тому, що наша національна стратегія колись покладалася на її прихильність [так було багато років], а тому, що це зробить політичну систему США стабільнішою й передбачуванішою.

Я щиро бажаю демократам завершити процес оновлення еліт і нарешті почати представляти інтереси всіх американців, а не лише власної прогресивної «бульбашки». І Обама відіграє в цьому не останню роль.

Тому буду радий, якщо ви ознайомитеся з матеріалом: https://adastra.org.ua/blog/hreshenij-batko-demokrativ

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Послухав так звані «плівки Міндіча». Судячи з усього, з відкриттям наступних переговорних кластерів з ЄС у нас будуть великі проблеми. І, схоже, Орбан тут далеко не головна перепона.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Я теж не прихильник лівих, але не розумію, навіщо пані Стефанішина взагалі згадує кейс Епштейна — він не стосується України й належить до внутрішніх американських розборок.

Відносини з республіканцями й так непрості, а створювати додаткові ризики у стосунках із демократами — це прикрий «постріл у ногу».

Баланс у такій ситуації критично важливий. Тому спроби вислужитися перед республіканцями в такій формі — відверто хибна стратегія.

Тим паче, коли США входять у виборчий цикл, подібних тем варто уникати. Схоже, що життя нас нічому не вчить.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Європа продає Україні нездійсненну мрію

На Foreign Policy вийшла відверта стаття про шанси України вступити до ЄС. Вона вразить лише тих, хто, як кажуть, «живе в танку». Люди, які слідкують за нашими переговорами з ЄС, підтверджують, що така картина відповідає реальності.

Європа далека від консенсусу щодо розширення. Я вже не беру до уваги наші корупційні скандали, які також не наближають нас до європейської родини. Втім, стаття цікава, хоч і дискусійна, але її точно варто читати.

Підібрав для вас ключові фрагменти:

🔴Нещодавній корупційний скандал в команді Зеленського швидко затьмарив піднесений настрій, викликаний нещодавніми похвалами ЄС щодо прогресу України на шляху до вступу в блок;

🔴Передумовою інтеграції України до Європи є відтіснення Росії за кордони. Поки триває війна, а частина території окупована, перспектива членства в ЄС залишається лише мрією;

🔴В Австрії, Чехії та Франції менше ніж 46% громадян підтримують розширення ЄС. Угорщина, Словаччина й частково Чехія відкрито виступають проти вступу України. У Польщі настрої теж охолоджені;

🔴Європейські лідери роблять Україні ведмежу послугу своїми нещирими заохоченнями, як було в минулому, коли вони підтримували демократичні реформи, а потім не дотрималися обіцянок, коли справа дійшла до суті;

🔴Марта Кос заявила, що не хоче «залишитися в історії як комісар, який привів троянських коней». Тобто вона не хоче, щоб нові члени повторили угорський сценарій і саботували роботу союзу, як це робить Віктор Орбан;

🔴Обіцянки європейців виглядають непереконливо через їхню нездатність гарантувати фінансування України на 2026 рік. Журнал Economist зазначає, що якщо ситуація не зміниться, кошти закінчаться вже наприкінці лютого;

🔴Виходом може стати поетапна інтеграція без права вето, але успіх будь-якого сценарію залежить від результатів війни: перед інтеграцією Європі доведеться забезпечити Україні можливість вижити й не програти.

Проте можу зазначити, що в нашій дипломатичній обоймі є люди, які намагаються керувати ризиками навіть під час таких криз [з НАБУ та САП], що розгорталися влітку. Нові корупційні скандали ускладнюють цю задачу.

Але треба бути відвертими й визнати, що і до цієї кризи в Європі не пахло консенсусом щодо вступу України до ЄС. Континент тільки входить у електоральні перетрубації з дуже непередбачуваними результатами.

Через кілька років до Угорщини та Словаччини може доєднатися Польща [якщо не вже], Британія [не у ЄС, але тенденції теж не радужні], Німеччина та інші. Тому переговорні кластери з ЄС треба сприймати виключно як реальний шанс перезапустити державу.

А там, якщо пощастить, може і з’явитися вікно можливостей для інтеграції в ЄС. Ключове слово «якщо».

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Нічого не буде.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

У Трампа новий спецпредставник

У призначенні Дена Дрісколла на посаду спецпредставника з «мирного плану» я бачу радше відносний позитив.

Його варто розглядати як балансира для Стіва Віткоффа та як людину з орбіти Джей Ді Венса.

Коли мова йде про деструктивну роль Віткоффа, я — і не лише я — схильний зараховувати Венса до умовної групи Марко Рубіо, який уже кілька місяців фактично стримує надмірну активність Віткоффа.

Тому розмова Зеленського і Венса, а також призначення його людини на посаду спецпредставника — це логіка одного процесу. Можемо припустити, що над коригуванням плану Віткоффа вже працюють.

До речі, я б не відкидав логіку виборів 2028 року. У консервативному таборі Венса та Рубіо розглядають як ключову пару для цих виборів. Я вже мовчу, що вони справді добрі друзі.

Відповідно, ці двоє зацікавлені в адекватній угоді [в їхньому розумінні], адже цілком можливо, що саме їм доведеться мати справу з війною в Україні після 2028 року.

Вашингтон зараз у стані турбулентності: прогнозувати щось складно, надмірний оптимізм небезпечний. Але процес я бачу приблизно так. Учора говорив про це в ефірі Радіо НВ.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Господи, який же Віткофф лапоть…

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Чи є життя без Борисовича?

🇺🇸 Гамбіт Трампа