Короче говоря, так: не справился пролетариат с наивными мечтаниями просвещенных аристократов 18-19-го вв. о нем и его возможностях. Все сказки, которые себе придумали добрые и наивные ребята в кружевных жабо, с моноклями и с позированием портретистам в плаще и с томиком «Die Leiden des jungen Werthers» на фоне грозных гор и драматических водопадов – вот все эти сказки провалились, и обернулись кошмаром и хамством со стороны тех, кому люди эстетики хотели улучшить жизнь.

Кого перестреляли, к кому подселились – уплотнили, как говорится. Поэтому я убежден в необходимости возвращения 12-часового рабочего дня и детского труда на тяжелом производстве! Образованные помнят, сколько климаксического текста в учебниках истории посвящено теме отмены этих двух положений во второй 19-го – начале 20-го. Наивные добряки-самоубийцы из правящего класса тогда полагали, что, получив т.н. досуг, быдло сразу начнет читать Шиллера и де Нерваля, воспитается и т.д. В итоге – никакого Монтескье: от мерзкого пролетарского гумуса только шум и проблемы. Взрослые пролетарии у меня под окнами по пять часов орут матом на школьном поле утром в воскресенье, пока гоняют в слякоти кусок резины; их шпана-подростки шумит с пивом во дворе по ночам, их выблядки-дети визжат за коммунальными социалистическими стенами. Нет ни одного парка (городского или приусадебного), где бы пролетарии не портили вид, звук и вообще все (а в рашке они еще и шашлыки жарят!). Пролетарии уничтожают самый смысл парка – места отдыха и размышлений рафинированного и достойного белого человека. Теперь у них там пьянство, аттракционы и орава двуногих скотов. А если бы скоты работали по 12 часов вместе с выводком, то их не было бы видно и слышно. И то ведь они – ни себе Шиллера почитать – ни людям.

То есть еще раз: если пролетариат не вернуть в вольер, то все плоды великой цивилизации уничтожатся! Без разграничений и иерархии не будет тишины, без тишины – мы это проверили практикой – нет ни великих композиторов, ни великих писателей, ни приличной архитектуры. А сейчас к местным примитивным толпам леваки дополнительно запустили вообще человекообразных дикарей со всех сторон света. Причем, справок о том, что эти пришлые принадлежат к одному с нами виду, предъявлено не было. И вот здесь уже – точно трагический финал.

P.S. Только не надо мне разводить демагогию про больших деятелей «из низов»: кто талантлив ВСЕГДА пробивался и занимал положение: и римские императоры были из семей рабов, и Ломоносов пришел из там, где нет географии, и т.д. В любом случае, когда пролетариат пустили в дом и в сад, Моцарты, Стендали и Палладио исчезли. Кто со мной не согласен – тот полный пролетарий без справки о принадлежности к виду.

"В Украине ходит слух, что Бужанский Макс – петух"

Мій виступ під Верховною Радою. Коротко:
▪️Бужанський належить до окремого виду – homo soveticus
▪️Бужанський намагається створити в Україні російськомовне гетто
▪️Бужанський прописує новий Емський указ в інтересах Кремля

​​«Ми не повинні націлюватися на кількість. Це пастка, яка, прикриваючись маскою недоторканної демократії, безцільно розпорошує енергію природних лідерів. Ми повинні орієнтуватися на мале число. Еліту. Решта підуть за ними. А якщо - ні, то ми обійдемося без них.»

Серж де Бекетч

​​У кожного свій фронт

Я вам скажу, ви тільки не ображайтесь. У нас триває війна. Вже сьомий рік. У нас майже щодня гинуть хлопці на фронті. Саме ті хлопці, завдяки яким сьогодні Харків, Київ, Одеса та Львів живуть мирним життям і дихають вільним повітрям. Ці люди пожертвували усіма своїми інтересами заради великої мети — захисту Батьківщини.

Що, комусь неприємно це чути? Хтось втомився від війни? Хтось вважає, що з Путіним можливо домовитись, і взагалі, треба просто "перестать стрєлять"?

А я втомився вислуховувати подібний плач пацифістів, щурів, людозвірів. Про це скиглять зазвичай ті, хто війну жодного дня не бачив наяву. Хто всі сім років просидів на дивані та нічого не зробив для того, щоб ця війна закінчилась. Це або напівпритомні ватани, або ультратолерантні лібєрасти.

Боже, та про це вже сказали за сім років всі, кому не ліньки. Починаючи від розлогих дописів Павла Казаріна, закінчуючи картинками у стилі "Я Дартан'ян а всі упирі" у правих пабліках.
Чому я про це раніше не писав?

Бо я не страждаю всяким пустозвонством і не пишу про те, про що пишуть усі. Краще цей час витратити на те, щоб зробити корисну справу.
Вчора, наприклад, взяв участь у в'язанні сітки для військових. Шість годин безперервної підготовки маскувального полотна навіть розслабляють — це певний вид медитації.

Нашим хлопцям на фронті більше допоможе наша сітка, ніж мій допис. Бо в кожного свій фронт. І одна справа, коли диванні воїни проривають ворожу інформаційну блокаду. Зовсім інша — коли окрім цих диванних воїнів більше нікого нема.

Дякую ГО "Веста" за організацію заходу, а також Пташці і Грицьку, що склали чудову компанію.

#війнадоперемоги #воляукраїниабосмерть

Кульмінація "Чорного дзеркала", яке з самого ранку триває в моєму рідному Луцьку.

Багато кому цей жест сподобається. Мовляв, народний президент все робить для порятунку. І що ще можна зробити в такій ситуації.
Але цим відео Зеленський також дав зрозумілий сигнал, що він може піддатися тиску. І цей сигнал вловлять не лише в Україні, а й за її межами.
В цій же ситуації потрібно було доручити працювати відповідним органам. Наприклад, ЦСО "А".

Висновки ж з сьогоднішнього дня, які треба зробити:

1. Проблема закону про зброю вкотре оголилася. Неодноразово судимому чоловіку не було жодних проблем дістати зброю та вибухівку, щоб захопити автобус. А от зупинити його законослухняним громадянам банально немає чим. Натомість, терориста, який 8 січня 2017 року в'їхав в натовп військових вантажівкою в Єрусалимі, зупинив простий екскурсовод з пістолетом.
Завтра якраз буде засідання робочої групи з розробки законопроекту про зброю. Якщо хочемо, щоб могло бути так, як в Єрусалимі - короткоствол повинен бути у законослухняних громадян, які повинні мати право його носити.

2. Ліві рухи небезпечні. Вони за своєю сутністю спрямовані на руйнування інститутів держави та сім'ї. При чому, руйнування і є їх екзистенційною метою. Будувати чи творити вони не здатні, сіетлська комуна тому ще один доказ.
При тому, в Україні ліві якось органічно тяжіють до "руского міру". Чи то намагаються косплеїти неосовок, чи то просто отримують касу. В будь-якому випадку - боротися з ними треба в ім'я захисту нашої держави.

3. З самого початку було зрозуміло, що із Зеленським ми Крим і Донбас не відвоюємо. Але тепер доводиться переживати, щоб ми не втратили ще щось - території, національні інтереси, суверенітет.

І останнє. Зараз такі часи, що точно потрібно мати зброю і коло однодумців, з якими можна буде захистити Україну. Тож гуртуймося.

Автор: Віктор Шендибило, юрист, доброволець полку Азов

​​До останнього не хотів про це писати, але цей пост принесе більше добра, аніж зла

Луцький терорист — переміг. Він отримав те, чого хотів. Він отримав увагу, і різна ліва наволоч дрочитиме на його постать ще дуже довго.

Всі його вимоги, за великим рахунком, були виконанні. Адже не важливо, чи Порошенко, Ахмєтов, Коломойський запостять у себе завітні для терориста слова: «я терорист в законі», бо медіа цих людей вже надцять раз про це написали/сказали.

Ба більше, наш президент Володимир Зеленський, виконав його умову, і записав відео зі закликом дивитись лайно-фільм. Тобто, це чіткий сигнал для всіх додіків-терористів: просіть, що хочете – все зроблю. Цікаво, коли хтось надихнеться 1 серією серіалу “Чорне Дзеркало” і вимагатиме у Зеленського виїбати свиню.

Він переміг, тепер багато людей подивиться фільм-пропаганду про веганство (пишучи цей текст, я їм бігмак), прочитають його третьосортну книгу, і навіть замисляться над його абсолютно божевільними словами.

Ситуація показова, адже поки МВС витрачає мільйони, щоби пасти і переслідувати правих патріотів, звичайний ватний комуно-анархіст з вконтактє, який між іншим сидів за незаконне зберігання зброї і був відправлений на примусове психічне лікування, без жодних труднощі захоплює маршрутку з людьми, і вже успішно її утримує 12 годин.

На цілу країну не знайшлось жодного переговорника, який прочитав роботи Кріса Восса, і не зміг становити контакт з терористом. А між іншим, у нас йде війна, і уявіть, що буде, якщо таких терористів буде по одному в кожному великому місті нашої прекрасної країни. За 6 років війни так і ніхто не створив гідну структуру з переговорниками.

Велике «дякую» нашим ЗМІ, які навіть не замислились над тим, чи варто транслювати цю подію. ВАМ ВІДКРИТО НАПИСАЛИ, ЗВЕРНІТЬ НА МЕНЕ УВАГУ, ЖУРНАЛІСТИ АУ, І ВИ ПІШЛИ НА ПОВОДУ У ТЕРОРИСТА. Про що це я, рейтинги і перегляди ж важливіші, аніж життя і здоров’я заручників. Ви зробили те, що хотів терорист, ви його пособники. Завдяки вам, таких випадків буде все більше.

Ситуація пахне Арсеном Аваковим. Адже за дуже дивним збігом обставин, саме в цей день, київський спецпідрозділ “Альфа” перебував саме в Луцьку, де стався інцидент. Маршрутка за дивним збігом обставин дуже зручно зупинилась навпроти відділку поліції і біля будівлі, де дуже легко спостерігати за ситуацією. Ну і ці казочки, що Аваков ледь не особисто брав участь в штурмі і вообщє його ледь не підстрелили.

Зараз нам казатимуть, що потрібно затягнути гайки, і мусоризувати країну. Скажімо, впровадити випадкові обшуки при вході в громадський транспорт, чи зобов’язання надавати мусарам всю особисту інформацію з соціальних мереж, тощо.

Але давайте пограємось в альтернативну історію, і уявімо, що б було, якби Україна була адекватною державою, і у нас було б легальне вільне носіння короткоствольної зброї. Уявімо, що б було, якби хоч у одного заручника була б зброя. Все б закінчилось дуже швидко. Терорист б програв, він б зник в залупі інфопростору, не встигши там з’явитись.

Але ні, ми далі несемось в мусарську державу, і право на захист – це лише наші вогкі мрії.

Критично мисліть, мої котики.

Стодоля

Поки суспільна увага привернута до гучних та медійних справ Стерненка або фігурантів «справи Шеремета», в Києві декілька днів тому судили добровольця за (sic!) розповсюдження книжок.

Тобто привіт, Росія. Скоро будемо сідати за «неправильні» репости в Фейсбуці. Але це не спричинило і п‘яти відсотків того галасу, що відбувається під час судів вищеозначених персон.

Наш автор Олександр Радковський на прикладі справи добровольця Пітера розмірковує про питання єдності правого руху, історичні паралелі та наше з вами майбутнє.

Читайте за посиланням.

https://catars.is/peters-case/

На днях ватного депутата Волошина невідомі патріоти пофарбували зеленкою. За це їх судили у Печерному Судилищі. Національний Корпус підтримав бравих хлопців (їх звуть Олександр та Ігор), ну а я не оминув нагоди та сказав пару слів.

▪️Справа Ігора — одна з багатьох, на які ми маємо звернути увагу.
▪️Пасіонарії — це імунна система, ми не можемо ображатись на всю націю тільки за те, що вона хворіє. Ми просто маємо виконувати свою роботу.
▪️В незалежності від ідеологічних розбіжностей, ми будемо стояти по одну сторону барикад.

Більше — у відео мого виступу

​​Пішов з життя Олег Черевко, позивний «Смерть». Азовець, який пройшов війну, але зустрів смерть у мирному Запоріжжі.

Він заступився за дівчину на вулиці і був жорстоко побитий напівкримінальними покидьками. З тяжкою травмою голови Олег лежав в комі, а нацгвардійське командування заборонило азовцям виїжджати з бази для здачі крові побратиму. А суд взагалі випустив вбивцю за символічні 40 тисяч гривень.

Ми не будемо нити, як ниє вата за своїми побитими фітнес-тренерами. Ми зробимо все, щоб покидьок, який вбив нашого побратима, поніс заслужене покарання. І в'язниця для нього в цій ситуації буде порятунком.

Білецький.

Орден ініціює створення петиції про надання сержанту ЗСУ, Журавлю Ярославу Сергійовичу, звання «Герой України» (посмертно).

Ярослав Журавель з групою розвідки пішов шукати тіло загиблого побратима. І штаб ООС, і 35-а бригада стверджують, що «режим тиші» на період пошукової операції був гарантований через ОБСЄ.

Журавель йшов першим. І першим прийняв на себе удар ворога. Ось чого варті «гарантії» ОБСЄ. Група намагалась надати допомогу сержанту, який відповзав убік. Але шквальний вогонь ворога не дав це зробити.

Ярослава «бачили» з дрона розвідки, тоді він був ще живий. Потім зник з поля зору – ймовірно, впав у балку. Але ворогу не здався.

4 дні він помирав, так і не зрадивши державі, яка кинула його на призволяще.

Імпотентна зелена влада має хоч якось реабілітуватись після цієї ганебної ситуації. І присвоїти Ярославу звання «Герой України». Тим паче, що його вчинок в останні дні та години життя заслуговує на це.

Підписати петицію та поділитись посиланням з друзями – лише дві хвилини вашого часу. Але це моральний обов‘язок всіх свідомих громадян.

Ярослав на це заслуговує.

https://petition.president.gov.ua/petition/102944

Ми живемо в епоху «пост-патріотизму». Вже не чути, коли звичайні люди вітаються словами «Слава Україні». Вже не модно носити на рюкзаку жовтоблакитну стрічку. Вже не цікаво, що відбувається там на фронті.

Справжній «не модний» патріотизм залишився прерогативою пасіонарної ланки населення. Так у 2014-му всі ЗМІ країни трубили б про загибель сержанта ЗСУ Ярослава Журавля. У 2020 його смерть ледь-ледь прорвалась у інфопростір. Хоча Ярослав заслуговує на значно більше.

Ярослав шукав тіло загиблого побратима. Командування гарантувало йому, що вогню від ворога не буде, бо є «домовленість» та «гарантії» ОБСЄ. Це було не так. Ворог завдав удар.

Ярослав помирав чотири дні. З дрону бачили, як він сам надавав собі допомогу. Він міг здатися ворогу та, скоріш за все, залишитися живим, та він не зрадив державі, яка зрадила його.

Ярослава ніхто не забрав. Він помер у балці, куди він упав після початку ворожого вогню.

Якщо ця петиція була б опублікована у 2014 – вона зібрала б потрібну кількість підписів за декілька днів. Сьогодні це значно складніше та за свій чин Ярослав заслуговує на звання «Герой України», на жаль вже посмертно.

Витратьте хвилину свого часу. Підпишіть петицію. Окрім вас це ніхто не зробить.

https://petition.president.gov.ua/petition/102944

День, коли прийшов Лідер

Сьогодні — один з тих небагатьох днів, коли я можу вилити свою душу та поділитись тими найпотаємнішими переживаннями, що їх не прийнято висловлювати у суспільстві. Зазвичай зі сторони це сприймається, як ідолопоклоництво, юнацький фанатизм, творення кумира. І мені неодноразово дорікали за це, мол, юний і фанатичний.

Так. Я саме такий. І поки летять роки моєї юності, поки горить вогонь у моєму серці, поки я здатен бути фанатиком — я хочу ним бути. Бо саме ці відчуття дарують найбільше відчуття... життя. Саме в такі миті ти живеш на повні груди, коли в очах світ грає усіма барвами.

Сьогодні — день народження Андрія Білецького. Лідера, Провідника, Вождя, Цезаря. Людини, якій я безкінечно довіряю та за якою готовий йти до кінця, яким би він не виявився для мене та всієї України. Людина, яка стала для мене прикладом, сакральним Батьком, яка спрямувала мене на правильний шлях.
Сьогодні не буде святкувань. Не буде парадів. До цього ще рано, до цього ще дійдемо. Якщо ви мене спитаєте, у чому я в своєму житті певен без найменших сумнівів, то я відповім: я вірю в Ідею, вірю в Націю та вірю в Лідера.

Пам'ятаю, коли вперше мав нагоду з Ним привітатись, вживу. Тоді кожне Його слово лунало для мене як пророцтво, заклик до дії. Друзі потім жартували, що я руку не буду мити ще тиждень, бо її потиснув сам Білецький. Але з того дня я вперше відчув, що певен у своєму виборі, як ніколи до цього.

Звісно. Я знаю, що ніхто не ідеальний. Навіть Лідер. Але мені це і не потрібно. На подобу того, як християни вірять у свого Бога, так і я вірю у сакральну місію Андрія Білецького. В історії не буває випадковостей, і якщо людина такого масштабу з'явилася саме в цей час — значить так мало статись.
Андрій Білецький ще проявить себе у майбутньому. І я гордий з того, що буду йти за ним у ту мить.

Сьогодні я промовляю ці слова, знаючи, що завтра всього цього може не стати. Але я вірю. І хай віра моя буде міцна.

З Днем народження, Лідере.

Аналіз реформи розвідки 🇺🇦
3⃣ законопроекти
3⃣ напрямки
1⃣ реформа

Багато літер #Стаття Радковського

https://bdis.org.ua/articles/2020/08/reforma-rozvidky-2020/

Підписатись

​​Довго не хотів висловлювати свою думку щодо подій в Білорусі, але оскільки писати поки все одно нічого, то ж ловіть мої роздуми, складені з синхронізації кількох статей та моніторингу загальної ситуації.

📲Читати за посиланням

@WikipedUa🇺🇦

​Офіс президента надав відповідь на звернення «Ордену» з вимогою еадати звання «герой України» сержанту Ярославу Журавлю.

Ми, звісно, очікували на «відписку», але це перевищило всі наші очікування. Основна суть «відповіді» в тому, що за процедурою подавати на присвоєння Героя України повинно Міністерство оборони.
Отже, треба звертатись до нього.

Тобто президент, який надає це звання, не може зорганізувати його присвоєння без міністертства?
Ми чудово знаємо процедуру. Тому й прийшли напряму до президента, щоб ініціатива не потонула в бюрократичному болоті. Ми прийшли одразу в найвищу інстанцію через виключний характер ситуації. Ми прийшли розраховуючи, якщо не на сумління, то принаймні на інстинкт самозбереження влади.

Але вона виправдала найгірші наші очікування.
Така відповідь – це натуральне нахабство.
І ми не збираємось зупинятися. Ми продовжимо тиск на владу доки справедливість не буде відновлено, а влада адекватно вшанує героя якого зрадила.

Ви можете допомогти нам у цьому, підписавши петицію, якщо цього ще не зробили:

https://petition.president.gov.ua/petition/102944

Прочитав статтю заступника керівника Фрайкору про Демсокиру (або Гомосокиру — кому як зручніше). Мимоволі посміхнувся сам собі: і після того ще хтось вірить, що патріотичні сили можуть об'єднатись навколо "спільних цінностей". Угу, можуть)

Пам'ятаєте, я раніше вже писав, що об'єднання поміркованих і радикальних (від слова "корінь" з латини) неможливе, бо у нас різні цінності та різні підходи? Отут ми можемо бачити чергове підтвердження цієї тези.
І так, хтось може сказати, мол, це люди в чатах, в Інеті багато пурги несеться, це ж не офіційна позиція партії. Але саме актив партії складає враження про неї, про її цілі та погляди. І дивлячись на те, як мислять члени Демсокири (а там же багато не рядових)... Щоб не "сквєрнословить", промовчу.

Власне, за це я терпіти не можу "поміркованих правих". За їх двуликість, лицемірство і непослідовність. Вони ніби патріоти, але доброї думки про Сороса; ніби за військових, але називають Білецького "псом авакова"; ніби за Україну, але і за гей-паради та іншу ліво-ліберальну єресь. ЄС, Демсокира, Голос — всі вони дискредитують Ідею Нації, намагаючись гратись у політику так, що порушують принципи, які не мали б порушувати.
Ну і тут діє електоральна пропорція: чим більше ти центрист-ліберал — тим більше в тебе популізму (за все хороше, проти всього поганого) — тим більше в тебе електорату. Але Демсокира намагається ще гратись у вуличну політику. І як видно з прикладу харківських подій, іноді досить брудно.

І з такою картиною нам доведеться миритись. Останнім часом з нашого боку проявляється все більша тенденція на кооперацію з Демсокирою. Не знаю, яка буде позиція Лідера з цього приводу після маршу 24 серпня, і я не та людина, що може критикувати Його дії.
Одне знаю напевне: після цього ніхто не зможе дорікнути НК в тому, що ми не хотіли домовлятись чи в тому, що ми розкольники.
Нагадую:
Лідер перший запропонував підписати Національний Маніфест у 2017-ому;
Лідер був локомотивом єднання націоналістів на виборах до парламенту у фракції "Свобода", хоч для НК це мало катастрофічні наслідки;
Лідер перший запропонував створювати єдиний Штаб спротиву капітуляції, у Мінську почались розмови за імплементацію "формули Штайнмаєра";
Лідер ЗАВЖДИ заявляв, що єдина націоналістична партія — це його мрія, і заради цього він готовий жертвувати власними амбіціями;
саме Свобода, а не Лідер, почали срач, коли на марші Покрови 14 жовтня 2018 року, всупереч домовленостям, висунули свого кандидата в президенти, хоча домовленості між націоналістами тоді не було досягнуто.

Що б там не казали, ми дуууже лояльно ставимось до різного роду "ліберальних правих". І як прийнято у політиканів і людей без честі та гідності, вони цим активно користуємось.
Що ж, потім не кажіть, що ми не попереджали. Політика політикою, а принципи важливіше. Для нас.

А чи важливі вони для керівництва Демсокири — побачимо вже завтра. Бо позиція активу — то красномовна картинка РЕАЛЬНОЇ ідеології партії. І вона аж ніяк не відповідає поняттю "патріотизм" — про це красномовно писав американський націоналіст Уільям Пірс, почитайте.
Але у тому перевага Азовського Руху над всіма цима ліберальними зборищами. У нас є авторитарна ієрархія та чітка ідеологічна модель. А чи проявить керівництво Сокири хоча б умовно послідовність в діях — побачимо. Бо "правий лібералізм" — така ж міфічна купа теорем, як і "націонал-більшовизм". І набагато тяжче бути послідовним, будучи прихильником міфічної ідеології.

Поясню тут один момент. Я ж пишу сюди, так би мовити, у вільний час. Весь основний продукт моєї творчості ви можете читати на каналі київського осередку НК.
Тому якщо я не реагую на актуальну повістку – не бійтесь, реагую, просто не тут :)

Ну і буду репостити час від часу найважливіші пости. Як, наприклад, оцей.

Зі святом, камради! 🇺🇦