Як то мандрували в сиву давнину кобзарі теренами України, тепер ми успадкували їхню справу. Проте в цифрову епоху, ми блукаємо в тенетах інтернету, аби ширити українське слово.

Завітай до «Підпільного
Кобзаря» дізнатись про українське: кіно та серіали, музику та мистецтво, визначних людей, лірику, події та інше.

Посилання на наш канал:

https://news.1rj.ru/str/kobzar_21

Почався активний політичний сезон, ваш покірний слуга проходить акліматизацію нового темпу життя, тому й постів малувато 🤷🏻‍♂️

А поки готую нові матеріали, розкажу ось про що.
Мої добрі друзі, які ведуть канал Splendoris Apparent, за сумісництвом є крутезними юристами. І сьогодні ввечері вони проведуть лекцію, яку буде корисно послухати кожному.

⏰ 20:00
Анонс

​​Про "Дюну"

Не пам'ятаю, коли останній раз навідувався у кіно, а тут випала чудова нагода. На моє бажання побачити "Дюну" вплинули дві речі: стаття на "Пломені" та підгорання ліваків всіх калібрів. В той же день з дружиною обрали найближчий сеанс та відправились за попкорном.

Я не скажу нічого нового, і тим паче не зможу проаналізувати цей фільм так, як це зробили до мене. А от поділитись враженнями — цілком.

1. Старий добрий космічний феодалізм, який ми всі так любимо. Ефімерний Імператор (не той, що на Золотому Троні) настільки боїться дім Атрідів, які є головними протагоністами фільму, що надсилає на їх знищення елітні легіони.
Це ознака виродження? Так. Бо монархія легітимна перед Богом та власним народом лише до того моменту, поки аристократія понад усе ставить свою Ehre und Treue.
Але тільки у такій системі, при якій правлячі династії мають владу та обов'язок "правити й захищати", здатні народжуватись герої та лідери.

2. Стара добра біла зброя. Всі фантасти рано чи пізно доходять до того, що у вогнепальної зброї у масовому вимірі нема майбутнього. Десь це проявлено менше (у Star Wars та WH40K це справа елітних воїнів), а в "Дюні" у 10к році всі б'ються на мечах. І це не може не радувати.
Клинок — це зброя честі. У бою тільки від твоєї майстерності залежить, поляжеш ти чи твій ворог. Бій на мечах — це максимально близький контакт із супротивником, ближче одне до одного можуть бути тільки кохані люди в ліжку. І вбити такого ворога в рази тяжче з психологічної точки зору, аніж через вистріл з карабіну чи лазгвинтівки.
Це добре показано у кінці фільму, під час ритуального поєдинку головного героя з одним із тубільців. Тільки вбивши у собі власне "Я", Пол Атрід наважується вбити власною рукою. До того він смерть бачив не раз, все життя його готували кращі майстри ножа герцогства. І навіть в таких умовах йому довелося здолати власне єство, закінчити процес ініціації та стати Чоловіком, яким його хотів бачити батько, і стати Владарем, яким його хотів бачити герцог.
В умовах боїв на мечах війна знову стає привілеєм аристократії та тих, хто претендує нею стати.

3. "Минуле і майбутнє проти сьогодення". Гійом Фай, хай спочиває його Дух з Богами, характеризував свою концепцію археофутуризму саме так. І вона актуальна для творіння Дені Вільнева. У фільмі є три протиборчі сторони:
- Дім Атрідів — типові "дворяни меча", якими ми їх звикли уявляти. Вони прибули на Арракіс, щоб "владарювати і захищати", і честь Роду для них понад усе;
- Дім Харконенів — типові ліві виродженці. Ми з другом розходимось у думках, анкапи це чи типові буржуа у гіршій канотації цього слова, але єдине, що їх цікавить — влада і гроші. І заради цього вони готові піти навіть на братовбивство і не гребують жодними методами, що відбилось на їх потворних гримасах і формах;
- фремени — місцеві тубільці, які живуть на Арракісі відколи існує світ. Вони знаються на технологіях, але живуть у цілковитій пустелі. Через це їх норов суворий, звичаї – архаїчні, Смерть – щоденний супутник, найбільша цінність – вода. І їм не треба нічого більше. Ну і їх блакитні очі, очі Вільних людей, тонко натякають, що саме так має виглядати Український Талібан.

Великий капітал може перемогти у бою, зломити тіло, знищити форму. Але дух, сутність потребують ідеалів, яких у капіталу нема. І тому війни завжди у кінцевому результаті виграють ідеалісти, навіть якщо здається, що вони вже програли.

"Дюна" – це прекрасна екранізація вічних цінностей під маскою космічної одіссеї. Якщо ви давно не отримували естетичного задоволення від фільму – то сміливо йдіть у кінотеатр, насолоджуйтесь прекрасною грою акторів під фантастичний акомпонимент Ганса Ціммера.

Вікіпедія

P.S. Передаю естафету другу Русину. Буду з нетерпінням чекати на його рецензію.

P.P.S. Цей фільм — чудова мотивація до того, щоб прочитати книгу і переслухати альбом "Теорасологія".

До речі, про саму книгу. Якщо серед вас є аудіали, яким в кайф слухати аудіокниги — то маю для вас чудовий підгон:

Книга 1: Дюна
Книга 2: Муад'Діб
Книга 3: Пророк
Книга 4: Месія Дюни

Дійшла до кінотеатру вперше за півтора роки пандемії заради Дюни.

Я не буду писати відгук чи резензію (не моє, та й без мене цього вистачає), але хочеться поділитися своїми думками про жіночі персонажі в цьому фільмі.

На початку перед нами постає класична патріархальна сім’я, з чоловіком-воїном, матір'ю-берегинею і юним сином, який бажає ухилитися від власної долі. Ліберальна публіка дуже незадоволена "пригніченим становищем жінки".

Але згодом ми дізнаємося, що мати, леді Джессіка, є сестрою елітарного жіночого ордену і володіє таємними знаннями, яких навчає свого сина.

Як і було сказано у фільмі, цей орден століттями схрещував династії задля приходу Месії. До їхніх голосів та порад прислуховуються правителі, шукають їхньої протекції та віддають найбільшу шану, а імператор не робить і кроку без правдовидиці.

Поки чоловіки займаються великою політикою, сестри Бене Ґессерит лишаються у затінку і вершать долі цих чоловіків, переслідуючи власні владні цілі. Вони можуть забрати життя людини, якщо вона цього не варта (як це могло статися з Полом в епізоді з рукою у скринці).

І протягом всього фільму ми бачимо, як мати оберігає і рятує свого сина - вона не лише сестра ордену і відьма, а й воїн, який здатний перемогти ворога, який з'явився зненацька. І той, хто сумнівався в її силі: "жінка занадто слабка і стара для тренувань", потім дуже пошкодував, потерпівши поразку від її рук.

А у сцені викрадення леді Джессіки і Пола, ми бачимо, як Харконени закрили їй рота, адже знали про її здатність управляти голосом і наказувати. Тут можна говорити про таку метафору - Харконнени є уособленням виродженого патріархату, ультрапатріархату у найжорстокішій його формі, якій змушує жінку мовчати (не визнаючи рівноцінною її фемінну силу) і використовує лише її сексуальну функцію (розмови викрадачів про те, аби її зґвалтувати).

Жіночі герої в Дюні розкривають і плекають справжню фемінну духовність: пасивність, але постійна готовність до бою; мудре мовчання, але виважене слово, яке підкорює; тендітність статури, але нескоренна сила духу; збереження і передача мудрості; вірність призначенню і готовність зустріти долю.

Окрім цього, жінки в Дюні створили власний паралельний світ, який безпосередньо впливає на чоловічий, але не розкриває своїх таємниць. Для мене це є реальною емансипацією. Але, як писав Отто Вайнінґер, самі жінки перешкоджають собі шлях до неї.

​​Про закон заборони "антисемітизму"

Ну що, шановні любителі екстремізму, тепер пейсаті гебісти зможуть нас засадити за жарти про Сарочку, приказку про воду з крану та, чому б і ні, заперечення "голокосту". І тільки залишається молитись на рівень української корупції та анархічності державного ладу, аби цей закон не запрацював у повну силу.

Я не хотів коментувати цю ситуацію, але хотів у якості забавного (((збігу обставин))) провести порівняння.

Історія №1
2021 рік. ВР приймає закон про протидію антисемітизму. На обрії зріє гаряча осінь, влада Зеленського починає репресії проти патріотів та ветеранів і, по всій видимості, готується до капітуляційних угод з росією. На фінансування МВС виділяють рекордні суми, в тому числі з фонду, призначеного для боротьби з вірусом. З ветеранів, які захищали цю країну, ліплять образ маргіналів та "ворогів мирного народу".
У законі, зокрема, йдеться про заборону:

"— висловлення неправдивих відомостей, стереотипних, ненависницьких та таких, що озлоблюють, заяв про осіб єврейського походження;
— публічні висловлювання, пов'язані із засудженням осіб єврейського походження як колективно відповідальних за реальні чи уявні правопорушення, скоєні однією особою або групою осіб незалежно від етнічного походження чи віросповідання."

Частина керівництва країни, включно з депутатами Бужанським і Рабіновичем, та безпосередньо президентом Зеленським — представники "богообраного народу".

Історія №2
25 липня 1918 року. РадНарком, виконавчий орган новостановленої комуністичної кліки під керівництвом Леніна, видає постанову про Антисемітизм. Мовляв, "это гибель для рабочей и крестьянской революции!". Звучить абсурдно, враховуючи, що головними ворогами комуністів були аристократи й підприємці, а також патріотичні ветерани Великої війни. З них вони ліпили образ маргіналів та "ворогів народу".

Вже у вересні 1919 року той же РадНарком видає декрет про Червоний терор — боротьбу проти всіх незгодних з комуністичною владою. Від рук червоних катів загинуло більше 1,7 млн жителів, які проживали на території колишньої РІ. Тільки тоді історики спостерігають по справжньому активний спалах масових проявів антисемітизму, включно з погромами та вбивствами.

Повальна більшість організаторів та виконавців террору, починаючи від Леніна й закінчуючи керівниками репресивних мір у губерніях, були представниками "богообраного народу".

Ну, власне, це так. Просто роздуми, проведення паралелей та цікавий (((збіг обставин))).

Вікіпедія

———

За історичну справку неймовірно вдячний другу Чорному.

​​ЗАХИСТ ПРАВ ЛГБТ ЧИ ЗАКОЛОТ ПЕДОФІЛІВ?

Вкрай рідко публікую тексти інших авторів. Але зараз випадок особливий.
Цей матеріал написала Святослава Федорець, один з провідних фахівців Асоціації сексологів та сексотерапевтів України, професійний психолог та сексолог. Написала після того, як була спостерігачем на «Київ-прайді-2021».
За це попередження про небезпеку панну Федорець піддають цькуванню і травлі, замовники явно налякані тим, що правда озвучена.

Максимальне поширення!

«Сьогодні я вперше була на гей-параді.
І вперше була в ролі спостерігача, разом зі своїми колегами та однодумцями Асоціація сексологів та сексотерапевтів України , Всі разом

Нижче короткий аналіз події, з точки зору сексології.

1. Більшість учасників були підлітки. 13-15-17 років. Так, були присутні і люди старшого віку 20+, 30+, 40+ і т.д. Але відсоткова частка підлітків була куди більшою.

Визначною рисою підліткового віку є реакція групування, тобто потреба підлітків відчути приналежність до певної групи. Це пояснює чому підлітки 13-15-17 років так легко залучаються до спільноти ЛГБТ.

Статева орієнтація підлітка все ще формується, тут можливі різні експерименти, в тому числі і з представниками своєї статі. Але здебільшого це не про гомосексуалізм, а саме про експериментування.

Однак, якщо підлітка переконувати в зворотному і створювати умови для закріплення таких експериментів – він піде далі.
Наскільки далі – не відомо.
Але потенційно – так.
Особливо якщо перший такий досвід виявиться приємним. Особливо якщо хтось хто є авторитетом, скаже, що це не просто «ок», а це «круто/сучасно/вільно/прогресивно…(далі додайте самі)». Особливо якщо підліток має дефіцит в підтримці та розумінні з боку родини…

Простіше кажучи, підлітковий вік є тим моментом, коли людину відносно легко можна направити в те чи інше русло. В тому числі і в контексті її сексуального життя.

2. Всі гасла, які скандували учасники заходу були прихованою маніпуляцією.

Наприклад:
«Борись, кохай, права не віддавай» - емоційно заряджає підлітків, оскільки резонує з внутрішніми потребами цього віку: бунтувати, сепаруватися (відділятись) від батьків, кохати, та заявляти про себе. Що поєднується з бажанням групуватись. І вкупі дає драйвову суміш з потужних приємних емоцій, заряджає підлітка та викликає бажання повторити це задоволення.

«Слава Україні – Героям слава!» - використання гасла яке асоціюється з патріотизмом, але не має ніякого відношення до ЛГБТ. Але яке ввімкне всім відомий спектр позитивних емоцій, які український народ переживав під час майдану і наступних подій, які й породили дане гасло. Але то було зовсім не про сексуальну орієнтацію.

Все це на фоні відповідного музичного супроводу, де є багато «бітів» (ударів), і які додатково «качають» (змушують рухатись, танцювати).

3. Наявність старших наставників, лідерів думок з девіаціями, які керували процесом скандування гасел, проголошували свої промови та підбадьорювали публіку.

Чому я так впевнено кажу, що в цих людей сексуальні девіації?
Бо бачила їх сторінки в Тік-Ток та дивилась їхні відео, де вони самі ж детально розповідають про свої діагнози/особливості.

Чи повинні ці лідери думок відстоювати свої права?
Якщо це про право на якісну медичну допомогу, психологічний та сексологічний супровід – то безумовно так!
На всіх своїх лекціях я щоразу повторюю, що люди з сексуальними відхиленнями потребують допомоги, перш за все допомоги в адаптації.
Людині з ядерним транссексуалізмом дійсно досить важко жити в цьому світі.

Але допомога має надаватись точно НЕ ціною психічного та сексуального здоров’я дітей та підлітків які будуть орієнтуватись на гасла цих, лідерів думок, як на якесь наукове та істинне джерело.

КОРОТКИЙ ВИСНОВОК:
Сьогоднішній захід – це було зовсім не про права.

Читайте першоджерела та плекайте критичність»

@EdYurchenko 🎓

​А ВІН ВСЕ-ТАКИ ВИГРАВ!

Сьогодні у значної частини «патріотичного середовища» траур. Сьогодні вночі українець, який виходив на ринг під україномовну пісню про козаків, перебив значно вищого та більшого «британського» боксера Ентоні Джошуа, що вийшов з ніг... (африканська країна з нетолерантною назвою, ми засуджуємо такий расизм) та британським прапорами та під мелодію регі. Після перемоги Усик підняв прапор України та станцював гопак.

Усик став найкращим боксером світу попри маленькі за стандартами сучасного боксу у важкій ваговій категорії габарити та зріст, і не зважаючи на те, що практично всі перед боєм пророкували перемогу саме афро-британцю.

Новоспечений чемпіон сильно відрізняється з поміж більшості професійних спортсменів тим, що постійно демонструє свою християнську віру публічно. Перед боєм він навіть молився на колінах. Це однозначно відвертає від нього ліберальну громадськість (якій, запевняємо вас, глибоко без різниці про яку православну конфесію йдеться).

Власне, цікаво подумати над тим, чи нав’язували б «патріотичному середовищу» таку ж ненависть до Усика, якби західній публіці він демонстрував не християнську естетику, а більш «правильні» речі. Власне, от у афро-українця Беленюка був скандал із фотографією із росіянкою Скабєєвою, але якось ЗМІ не таврують його ватником, як інших укр. спортсменів.

Варто зауважити, що наш з вами співвітчизник перейшов на категорію вище і забрав всі пояси чемпіона світу у боксера, що був значно важчим і вищим за нього (більш гучні переходи в іншу категорію були хіба що у Роя Джонса), а його бій навіть не показали по українському телебаченню. Це просто ганьба.

Можна, звісно, сказати що на весь цей професійний спорт наплювати – і це було б правильно. Проте, нас в даній ситуації більше цікавить те, що відбувається не в ринзі, а поза ним.

UPD: про Усіка та його ставлення до росіян

Хотів писати власний пост, але на Зентропі висловили більшість тих думок, які я хотів висловити. Але все ж вони оминули питання проблеми його підтримки російських наративів.
Скажу з цього приводу пару слів.

На відміну від українських лібералів, для яких ідентичність = мова та корочка паспорту, а традиційні цінності = москва; для нас, українських націоналістів, будь-яка частина національного організму є важливою. І Усік, як видатний спортсмен і як українець, безумовно, заслуговує на повагу та визнання в Україні.

Інша справа — його політичні возріння. Крим божий, кліп з російською спецурою та підтримка шарія. Ми все пам'ятаємо.
Але чи варто його за це винити?

Ні. Бо Усік лише транслює ті наративи, які йому вклали в голову. І якщо вже лібералам, які так побиваються через його перемогу, так хочеться когось звинуватити, то хай винять СБУ, МВС та президента особисто.

Бо це влада на восьмий рік війни не прибрала агентів ФСБ з УПЦ МП.
Бо це влада на восьмий рік війни не припинила торгівлю та дипломатичні відносини з Росією.
Бо це влада на восьмий рік війни не розгорнула справжню інформаційну війну не те що за серця людей на окупованих територіях, а навіть за серця наших людей на вільних територіях.

Так, мені не подобаються речі, які говорить Усік. Але він — частина українського народу, національного організму. І коли у нас хворіє якась частина тіла, ми намагаємось її вилікувати.
А шарій, медведчук, фсб-священники та інша нечисть — це вже віруси або їх розсадники. І боротись треба в першу чергу з ними.

Про Ідею, час якої настав

Ви можете по різному ставитись до Талібану. Але якщо ви не ідіот, то не станете заперечувати того, що їх прихід до влади був цілком закономірним процесом.

Це вже не перший раз, коли таліби беруть штурмом столицю власної країни. В цей день, рівно 25 років тому, вони провернули те ж саме, що зробили у серпні цього літа. Після взяття Кабула під їх контролем опинилась більша частина Афганістану. У той же день вони повісили екс-президента квазі-республіки, тільки на той час він був ставлеником СРСР.

Це можна назвати історичним дежавю. А можна назвати закономірністю.
Насправді, у Талібану весь цей час була підтримка не більше десятої частини афганців. Тих, хто дійсно був свідомим свого вибору. Більшість людей – це лише охлос, який приймає наративи і їх носіїв у якості владарів. Навіть у такому архаїчному суспільстві, як афганське.
І тим не менш, цього талібам вистачило, щоб зламати хребта двом наймогутнішим арміям світу. Бо ними рухала Ідея та Віра.

Талібан не окупував Афганістан. Він деокупував його після 20 років ворожої присутності. І я не здивуюсь, якщо через пару років ми будемо спостерігати крах США, і однією з причин цього стануть якраз таки таліби.

Бо ніщо не зупинить Ідею, час якої настав.

Вікіпедія

🔥 SOLARIS продовжує свій культуркампф проти червоних катів

Золотоверхий відомий людям перепічкою, каштанами та, на превеликий жаль, пам'ятниками Щорсу та Ватутіну, яких влада постійно забуває відправити на звалище історії.

❗️Як ми зазначали раніше, ця боротьба триватиме не один день, може навіть не один місяць. То ж, запрошуємо вас на нашу акцію протесту.

🕰️ 29 вересня 13:00
📍Міністерство культури, вул. Івана Франка, 19

Поборемо радянських ідолів разом!

От що ми все про Ізраїль та про Ізраїль з їх рівнем вакцинації. Давайте краще подивимось на інший приклад: Сінгапур.
Рівень вакцинації — в середньому 75%.
З початку вересня — різке підвищення захворюваності.

Менше людей в реаніаціях? Можливо. Чи захищає вакцина від ковіду? Ні. Чи є у влади моральне право примушувати до вакцинації? Ні, поки нема призначеного відповідального. А оскільки наші (((депутати))) зняли відповідальність з фарм. компаній, то залишається тільки самій нести цей тягар.

Раз вже мій канал перетворюється потихеньку на блог (((антивакцинатора))), то передаю інфу від друзів, просили поширити.

Серед побічних ефектів вакцини є такий не зовсім приємний, як згущення крові. Це з того, що вже відомо і що, принаймні в теорії, не смертельно.
Якщо серед нас є люди, хто ще планує вакцинуватись, то раджу наперед пройти консультацію з цього приводу. Вам мають порадити препарат для розрідження крові (щось на кшталт кардіомагніла, тільки полегше).

Ну і зрозуміло, що людям з серцево-судинними робити вакцинацію особливо небезпечно. Не тому, що якась невідома побічка. Банально серце стати може.

P.S. Якщо маєте практичний досвід з цього приводу — діліться у коментарях.

❗️ Київ ПРОТИ афганських біженців

Кому ліньки читати: закликаю КИЯН підписати петицію щодо афганських біженців. Важливий кожен голос, якщо ви не підпишете — не підпише ніхто!
Потрібно 6 тисяч голосів, голосувати може кожен мешканець Києва.

🛑 ПЕТИЦІЯ

Якщо не з Києва — читай в кінці допису.

———

Ви в курсі, що наша (((влада))) у намаганні підлизати Заходу вирішила перетворити Україну на пункт прийому афганських біженців. Коротко опишу, чому це погано.

1. Вони — окупанти
Це інша культура, віра, етнос. Вони не здатні асимілюватись, оскільки не хочуть приймати українські цінності, традиції тощо. Для них Україна — це просто спокійне місце, де нема Талібану. А будь-які чужинці, які не збираються приймати нашу культуру, є пасивними окупантами.

2. Вони — сикливі дезертири
Переважна більшість тих, хто записується у "біженці" — здорові молоді чоловіки, які тікають з власної країни. Вони б мали воювати за неї, раз вони такі молодці, але вони обрали шлях втечі. Якщо Афганістан не мав їх лояльності, то й Україна — і подавно.

3. Вони — гвалтівники й дітолюбці
Тут не треба довго пояснювати: всі знають, як ведуть себе "біженці" в Європі, як від них страждає корінне населення. Також просто почитайте про їх традицію "бача-базі". Тікають до нас саме такі, бо Талібан жорстоко карає за сповідування "гри з хлопчиками".

4. Вони — нероби та соціальники
Всіх цінних спеціалістів, які дійсно хотіли працювати, американці вивезли першими рейсами з Кабула. Не без допомоги наших військових, до речі. До нас не попадуть спеціалісти. Наші "біженці", в кращому випадку, будуть пасивно сидіти на соціалці. В гіршому — будуть створювати в Україні куточок ісламського світу.

КИЇВ, ПРОКИДАЙСЯ!

Зараз звертаюсь в першу чергу до мешканців Золотоверхого. Справа наступна: мені вдалося на сайті КМДА зареєструвати петицію щодо афганських біженців. На жаль, неможливо вимагати від влади, щоб вони дали "біженцям" отворот-поворот, це незаконно.
А от що реально — так це вимагати, щоб під час їх прийому здійснювали всі заходи безпеки, щоб не запустити сюди вбивць, педофілів та подібних елементів. Окрім того, ми в праві вимагати, щоб їх забезпечення не перевищувало мінімальних потреб. Ці гроші куди потрібніше ветеранам війни та біженцям з Криму та Донбасу.

🤝 За оформлення петиції хочу висловити окрему подяку Богдану та Скарлет зі Splendoris Apparent.

📌 Підписати петицію

Я не хочу, аби в столиці з'явився куточок ісламського світу. Не хочу, щоб Україна повторила долю Західної Європи. Якщо ми не зреагуємо зараз, то завтра буде пізно.
Підпиши петицію, важливий кожен голос!

Вікіпедія

———

P.S. Друзі, хто не з Києва. По областях також реєстрували схожого роду петиції. Шукайте, підписуйте. Або беріть текст цієї за основу та реєструйте свою. Це має бути масово та народно, і ніхто, окрім нас цього не зробить.

​​НІЦШЕ ТА МАРІЯ АНТУАНЕТТА

​​16 жовтня – трагічний день, коли банда дегенератів (в прямому, біологічному розумінні цього слова) закатувала одну з найкрасивіших жінок тогочасної Європи, матір чотирьох дітей, людину виключного милосердя та доброти.

Все життя вороги зводили на неї наклеп, і навіть зараз вся ця наволоч не може заспокоїтись. Її звинувачували в розпусництві – історики це давно спростували, але ця брехня досі розповсюджується, в діапазоні від шкіл до популярних фільмів. Їй приписували фразу: "Якщо в народу нема хліба – хай їдять тістечка", – але це теж брехня: фраза була взята з літературного твору і використана в революційній пропаганді, це добре досліджене питання. Тим не менш, ця брехня теж розповсюджується, притому, масово.
Таке враження, що Королева ще жива і погрожує окупаційній анти-європейській системі самим фактом свого існування.

Як не дивно, але так і є. Режим поневолення і геноциду, встановлений на землях колись вільних націй Європи, базується на ідеях "французької" революції, "священних ідеях 1789 року" на жаргоні цих недолюдків. Маленький сірник може викликати лісове багаття – викриття злочинів архітекторів сучасного світопорядку здатне пробудити нації, приречені ними на рабство та геноцид. Тому і поливають брудом імена мучнів Європи, тому і прославляють їх вбивць.

«Хто контролює минуле – контролює майбутнє, хто контролює майбутнє, той контролює сьогодення.»

Цікаво, що Королеву було вбито 16 жовтня, а 15 жовтня народився Фрідріх Ніцше – людина, яку можна сміло вважати одним з головних могильників бридких побрехеньок 1789 року про "свободу, рівність, братерство".

Найкращою помстою за Королеву-мучницю буде тотальна руйнація спадщини 1789 року. Хай її вбивці, які зараз підсмажуються на пекельних пательнях, побачать, як все те, через що вони попали в гєєну, руйнується та піддається нарузі. А на очищеному від бруду місці постає нова, відродивша Традиції, вільна, археофутуристична Європа.

Я якості реквієму за прекрасною Королевою та, водночас, заклику до боротьби з нащадками її вбивць, пропоную чудові слова Ніцше. Слова, спрямовані проти "священної корови" 1789 року. Проти рівності.


«Дивись, ось яма тарантула!

А ось і сам він вилазить: привіт тобі, тарантуле! На спині в тебе – чорний трикутник, прикмета твоя; знаю я також і те, що в душі твоїй: помста.

З такою приказкою звертаюсь я до вас, проповідники рівності! Для мене ви – тарантули і приховані месники.

Але ваше таємне хочу я зробити явним: і тому розриваю ваші тенета, щоб лють вирвала вас з ями брехні і жага помсти проявилася за словами про справедливість.

Хай буде людина позбавлена помсти: ось міст, що веде до надії, і веселкове небо після довгої негоди.

Та іншого, звісно, хочуть тарантули. "Справедливість у тому, щоби весь світ наповнився бурями нашої помсти", – так говорять вони між собою.

"Віддамо на помсту і наругу всіх, хто не рівний нам", – так клянуться серця тарантулів.

Ви, проповідники рівності! Безсила шаленість тирану волає в вас про "рівність": так ховається жага тиранії за словами про доброчесність.

Знуджена пиха, прихована заздрість, а можливо, – пиха і заздрість батьків ваших – ось що проривається в вас шаленим пломінем помсти.

Заздрість веде їх, і ось ознака цієї заздрості: у ній завжди вони заходять так далеко, що кінець кінцем змушені без сил засинати на снігу.

В їхньому наріканні чується помста, в кожній похвалі їхній прихована зневага; і бути суддями здається їм найвищою насолодою.

Але я закликаю вас, друзі мої: не довіряйте нікому, хто дуже хоче карати!

Це люди поганої породи: в обличчі їхньому видно ката і нишпорку.

Не довіряйте й тим, хто багато говорить про справедливість. Воістину, душам їхнім бракує тільки меду.

І коли вони називають себе "добрими і праведними", не забувайте: щоб зробитися фарисеями, їм не вистачає тільки одного – ВЛАДИ!

......

Так казав Заратустра.»

@EdYurchenko 🎓

Про окупаційний режим та історичну пам'ять

📆 3 листопада — річниця розстрілів української еліти в урочищі Сандармох у 1937 році

Історичний наратив т. зв. "ватників" побудований на міфі про "добрий СРСР". Це не тільки ковбаса по 2.20 та солодше морозиво, але й про "подвиги дідів", "велику перемогу" тощо. Судити за це їх складно. Зрештою, у мене прадід теж воював у Червоній армії. Тим не менш, я чітко стою на позиції того, всі 70 років існування УРСР були не більше, ніж окупаційним режимом. І на це є ряд причин, а точніше — дат.

В цю ніч до Праотців відійшли такі люди, як Марко Вороний, Микола Зеров, Мирослав Ірчан, Микола Куліш, Степан Рудницький та багато інших. Вони відомі нам сьогодні як "розстріляне відродження", що навіки упокоєні в землі Сандармоха. Буквально за один рік націю позбавили культурної інтелігенції, що можна прирівняти до свисту гільйотини. А "радянська еліта", що прийшла їй на зміну, нічого краще від "Трактор в полі дир-дир-дир" придумати не змогла.

Проблема людей з проросійськими наративами у тому, що у своїй свідомості вони не здатні відірвати своїх предків від історії самого режиму. Коли їм говориш, що СРСР = зло, вони це автоматично сприймають як "мої предки = зло". А старше покоління так і взагалі екстраполює ці звинувачення на себе.
І це не совковий патріотизм некрофілія та не ностальгія. Це дія інформаційних наративів, які вже протягом майже ста років Кремль, незалежно від своєї політичної окраски, транслює на українських громадян. А наша пропаганда діє, певно, ще гірше, ніж кайзерівська у часи Великої війни.
Результат? "Великий терор" вони виправдовують рішучими діями влади на "пропаганду реакціонерів".

Боротьба за історичну пам'ять — це не тільки про заміну радянських дат на українські. В першу чергу це боротьба за сенси в головах людей.
Ярлик "совкодрочера" та заперечення всього радянського — це не боротьба за сенси, а історичний шовінізм.
Боротьба за повагу до кожного українського ветерана Другої світової та "від'єднання" СРСР від діянь предків — ось конструктивна боротьба за сенси.

Нашому національному організму загрожує забагато внутрішніх та зовнішніх паразитів, щоб ми могли собі дозволити таку розкіш, як внутрішні чвари. Питання приходу до консенсусу історичної пам'яті — не просто забаганка людей, але вимога часу. Без цього нам не вижити у ХХІ столітті, не стати Великою Nацією, як цього однаково сильно хотів би Григоренко і Шухевич.

Вікіпедія

​​Про підкорення реальних підземель та внутрішніх драконів

📆 5-6 листопада можна вважати неофіційним днем київського метро. У різні роки саме в ці дні відкрилась повальна більшість станцій, якими сьогодні користуються мільйони киян.

Особисто для мене київське метро асоціюється з трьома тезами:
1) Воно гучне. Була нагода якось побувати у підземці Берліну. Перше враження — це тиша. У вагоні можна говорити пошепки і тебе почують.
2) Воно маленьке. Кличко, де гілка на Виноградар та Троєщину? Де кільцева дорога?
Хоча, разом з тим, наше метро досить лампове. Принаймні, в ньому не заблукаєш, як у тому ж Берліні чи Москві.
3) Воно чисте і порядне. На станціях нема графіті, наркоманів (ну, майже), є охорона, люди чітко знають, нащо вони спускаються під землю.

Так, з початком коронавірусної істерії зона метро стала для нас малодоступною. То введуть пропускну систему, то тепер з'явились ковід-контролери. Ще трохи, і справді буде аномальна зона, як у творах Глуховського.

Але якщо розцінювати метро, як свого роду квест, то подібні обмеження перетворюються лише на завдання із зірочкою. Доїхати з точки А в точку Б, придумати, чим себе зайняти в дорозі, втиснутись у переповнений вагон, не пропустити свою станцію, знайти загублений на платформі телефон. Навіть буденний день у метро завдяки грі уяви перетворюється на захоплюючу пригоду, зі своїми ризиками, нагородами і драконами.

Гейміфікація життя — нормальне явище, в першу чергу для дорослих. Ми чомусь думаємо, що вік накладає на тебе рамки похмурої серйозності. Зі сторони це виглядає чистим снобізмом. Нащо відмовлятись від внутрішньої дитини, якщо це робить тебе щасливим?
Зрештою, навіть коли ми виростаємо, то продовжуємо гратись. Хлопці з дитячих автоматів переходять на цілком реальні, дівчата міняють ляльки на дітей.

І це робить нас по справжньому щасливими. Це дозволяє нам ставити глобальні цілі та мріяти. Коли життя перетворюється на гру, ми позбавляємось оков буденної реальності та починаємо мислити ідеалістично.

Грати у життя — не соромно. Соромно бути серйозним снобом і цим труїти життя іншим.

📷 На фото — мапа київського метро у альтернативному постапокаліпсисі.

Вікіпедія

Про Чин Історика

📆 6 листопада 1855 року. Вам може бути невідоме ім'я Дмитра Яворницького. Але завдяки його працям сьогодні ми знаємо про добу козацтва так багато. Сьогодні — день його родження.

Рідко коли вдається зустріти справжніх фанатів своєї справи. Ідеалізм праці в усі часи був ресурсом дефіцитним, а у нашу добу — і подавно. Але такі люди є, і я не перестаю захоплюватись їх серйозним та фанатичним підходом до своєї справи.

Є у мене друг, який підходить під цей опис. Фотограф, ідейний вояка, Інтелігент з великої літери. А ще він по справжньому закоханий в історію.
Ні, от реально. Де ви ще знайдете людину, яка буде витрачати по 8 годин на день для того, щоб зараз, за 2 роки до написання магістерської роботи, сидіти в архівах і перечитувати по кілька сотень сторінок справ на день?

Тут чітко можна прослідкувати різницю між людьми, для яких історія — то просто хобі, та між тими, для яких історія — це покликання та одна любов на все життя. Так є з кожною професією, в національному організмі кожна праця є важлива. Але Чин Історика серед них усіх вирізняється особливим значенням.

Мало сказати, що історик — то інтелігенція. Недостатньо буде описати його фах як "дослідження минувщини". Історики — це провидці нашого часу, вони є акторами історії, а не далекими спостерігачами. Справжній історик — не той, хто пливе у історичному потоці чи спостерігає за його ходом, але який активно впливає на його річище.

Натхненний Nаціональним Духом історик — не менший захисник, аніж боєць на фронті. Він оберігає печать історичної спадщини та стоїть на сторожі національної ідентичності. Він досліджує, аналізує, документує, збирає докупи різні уламки цілісної картини та творить з цього той Національний Міф, який стає фундаментом державотворення на багато сотень років вперед.

Вікіпедія

​​Про непримиримість до лівацтва

📆 7 листопада. Та сама "октябськая ревалюція".

У мене в плейлисті є пісні гурту Heritage та виконавця Dagaz. Декілька їхніх творів присвячені російській громадянській війні 1917 року. І можете уявити картину, коли я йду по вулиці чи стою у метро і наспівую: "Но спустя полвека рабства встал народ — скинуть коммунизма красный сброд".
Виникає питання: наскільки ці пісні та ця тема загалом актуальна сьогодні? Актуальна. Як в минулому, так і в майбутньому.

Минуле
Моя сім'я стала прямими жертвами більшовицького "розкуркулення". До "революції" вони володіли фільварковим господарством і, загалом, жили достатньо заможно. Не витримавши жахів революційного терору, померла бабуся у 4 коліні. Її дочка вийшла заміж за файного молодика із сусіднього села. Вони чудом пережили Голодомор 32-33 років. У них були жернова, які комуністи спершу зламали. Щоб не поламали знов, довелося віддати курку. Рятувало тільки те, що прадід працював на стратегічному підприємстві.

Розумію, що сьогодні розповідати історії про комуністичний терор стало мейнстрімом. Але від того вони не перестають бути актуальними. Практично кожна українська сім'я пережила щось подібне. Комунізм, як хвороба, лишив на тілі нашої Nації глибокий шрам, який не загоївся і понині.
Голодомори 21-23, 32-33, 46-47 років, Червоний терор, сірожупанники, крутянці, холодноярці. Тяжко сказати, скільки мільйонів наших предків загинуло через комуністів.

Майбутнє
Неомарксизм — загроза не менша від революціонерів 1917-го року. Вони не вбивають людей на вулицях, але вбивають їх ще у тілі матері. Вони знищують культуру не тотальним терором, а тотальною дискредитацією та руйнацією цінностей. Замість репресій вони вигадали "культуру відміни".

Тільки дурень сьогодні може казати, що сучасні ліво-ліберали є меншою загрозою, аніж комуністи та їх російські необільшовистські нащадки. Такі люди або не розуміють елементарних базисів культурної ідентифікації, або не хочуть їх розуміти. Хоча гасла у лівих терористів не змінювалися з часів французької катастрофи 1789 року — "свобода-рівність-братерство".

І найголовніше
Я категорично не погоджуюсь з людьми, які кажуть, що СРСР був тією ж Російською імперією, тільки під іншими прапорами. Ні. Глобальна лівиця — явище вселюдське, незалежне від національності й навіть раси. Теза про незмінність російського імперіалізму є лише спробою легітимізувати український комунізм. Але нагадаю, що Косіор та виконавці Голодомору в Україні були переважно тими самими українцями. Що російські комуністи змогли окупувати Україну та встановити на 70 років кривавий режим тільки завдяки внутрішнім колаборантам. Що сьогодні на лівацьких грантах сидять також переважно українці.

Якщо Naція — це організм, то лівизна — смертельний вірус, який проникає в тіло, заражає клітини, згодом добирається до центральних органів та захоплює їх. І тоді наступає передсмертна агонія та смерть.
Непримиримість до комунізму минулого і сьогодення — це не шовіністичні замашки націоналістів, але вимога до виживання. Якщо у нас не буде кипіти праведний гнів до розсадників лівацької зарази, то ми, як імунітет, не виконаємо свою місію і програємо боротьбу за життя.

📷 На картині — бій під Крутами. Перший бій українців проти лівої чуми. Ця війна, на фоні новітньої російсько-української, триває і понині.

Вікіпедія