Москва поляже, а Золотоверхий Київ відновить свої почесні права.

Те, що ми бачимо, спостерігаючи за росією - агонія. Московити самі починають розуміти, що їх більшовицька недоімперія поляже через розв'язану ними війну. У той же час, навіть, під постійним звуком сирен, що сповіщають про небезпеку, Київ - квітне та налагоджує зв'язки.

Слід розуміти, що сьогоднішня російфська федерація - не є ані тим радянським союзом, а ні російською імперією, а виключно більшовицьким проектом, який у 1917 році був сформований більшовиками зі Левом Камєнівим на чолі. Це не є природнім, а виключно штучним геополітичним утворенням, яке, щоправда, існує вже більш ніж 100 років. На щастя, цьому проекту не вдалося реалізувати зрівняння цивілізаційно різних народів, хоч як він намагався це зробити.

Як ми можемо побачити, наразі це утворення тріщить по швам і все активніше наближається той час, коли воно припинить своє існування. Поневолені народи, що потерпають від самого існування, так званої, російської федерації, наразі мають історичний шанс здобути свої незалежні національні держави.

У суспільстві інших країн Москва втратила вплив на будь кого, окрім деяких зовсім маргінальних груп. Залишилося тільки деяким міжнародним організаціям припинити боятися та вважати росію частиною цивілізованого світу, адже ніколи вона такою не була, за винятком часів, коли західне прикордоння недоімперії було населене європейськими націями. Та й то, лише ці нації і створювали росії фасад цивілізованості. Кровні зв'язки Європи та росії згинули у 1918 році, причин вважати, що вони все ще існують - немає.

Звичайно, світ пасивно чекає на нашу перемогу, іноді надсилаючи нам допомогу. Проте, в культурному плані можна помітити, що роль та вплив росії знатно поступається впливу українському. Навіть олів'є перстав бути "руським салатом", натомість ставши салатом "країни, що знаходиться біля України" (в Греції) та "київським салатом" (в Іспанії). Дрібнички, що вказують на реальне ставлення людей.

Київ же продовжує виконувати свою історичну місію, бо несе очищення для всієї Землі. Своїм прикладом він демонструє, що, насправді, є справжніми цінностями. Духовність, братерство та сестринство, родина, самопожертва... Москва ж, впадаючи, показує свої цінності, притаманні для неї - агресія, егоцентризм, матеріалізм, пиха. Просто згадаймо, що вони визнали, що умисно цілилися у пологовий будинок.

Гріховне місто паде, а святий Золотоверхий, Другий Ієрусалім, Другий Константинополь, - займе своє місце. Місце сили та правди. Київ, місто, що поведе людство у нову еру, де не буде місця слабкості та брехні!

Дивитися кожному, репостити кожному!

Маріуполь потрібно деблокувати! Там борються і гинуть найкращі люди України! Досить бадьорих заяв на пресконференціях та дешевих картинок.

Деблокада!

​​Пам'яті Крука

Для мене, як і для тисяч інших, весь український націоналізм почався з Крука. Завдяки перевиданій його зусиллями "Nаціократії" я дізнався, що весь світ не стоїть на творчості австрійського художника. Завдяки його лекціям на школі молодших командирів я усвідомив, чому програла Зимова революція 14-го і що треба було змінити. Завдяки йому я почав цікавитись творенням контенту для української Вікіпедії. Шкода, що за його життя так і не досяг успіхів в останньому...

Крук для мене займав місце у тріо знакових фігур Руху. Він був моїм Вчителем в усіх сенсах цього слова. Взірцем інтелектуала, сім'янина, воїна і Людини, якою хочеться пишатись. Його думка для мене завжди була незмінним авторитетом, і сьогодні багато моїх візій запозичені у нього.

Не вистачить тексту розказати, скільки ця людина зробила для правого руху, для Nації та Держави, для кожного з нас. Лише точно знаю, що він би не хотів, аби за ним хтось ридав. Прожив гідне, сповнене всіма фарбами життя, і пішов з нього, як Герой.

Крук колись писав: "Нема ветеранів на незавершеній війні".
Що ж, друже, тепер ти ветеран. Ветеран Небесного Полка, в одному строю з Шухевичем, Коновальцем, Залізняком та батьком Хмелем.

Пам'ятаємо. Помстимося!

🇺🇦 Stand with Ukraine: заклик до Європи

Нам не треба доводити, що Україна — частина Європи. Ми це зробили ще за часів Київської Русі. І сьогодні, як і тисячу років тому, Україна стоїть міцним бастіоном і щитом цивілізації на шляху Орди.

Це звернення в першу чергу до Європейців. До наших братів по духу та крові. Європо, прокинься! Стань єдиним фронтом проти спільного зла.

Дивитися звернення: https://youtu.be/WTxHJs7eMa0

#STANDWITHUKRAINE
_____________

In this video we, Ukrainians, Europeans address our neighbours, Europeans. We actually appeal to the whole world.

There is terror, cruelty, unprecedented injustice and horror.
Right now, right here in Europe.

If you care about justice
If you care about democracy
If you care about human rights
If you care about human lives
If you care about YOURSELF and your future
If YOU are a human

Do not stand by!

@national_corp_kyiv 🇺🇦

Пару слів про Київщину та Орду

До цього дня не мав ані часу, ані бажання, ані нагоди щось говорити про війну. Типу, що може розказати такого хлоп зі служби забезпечення?)
Але після побачених кадрів зі звільненої Київщини хочу поділитись думкою, яка навряд знайде популярність серед вразливих жінок, сойбоїв, лібералів та іншого роду гуманістів.

"Монстра здатна здолати лише Людина". Хто шарить, той знає, звідки ця фраза. Частково їй вторить Арестович та вся владна команда: мовляв, у боротьбі зі Злом ми маємо лишатись на стороні Добра.
З протилежного боку ми бачимо росіян орків, для яких не існує нічого святого. Знищені могили, вбиті цивільні, згвалтовані жінки, застрелені діти. З мого оточення на початку війни ніхто не вірив, що вони на таке здатні. Я вірив з трудом, наївно вважаючи, що нащадки червоної чуми, яка гвалтувала Східну Прусію та Берлін у часи Другої світової, не зможуть повторити цього зараз. Визнаю, був кардинально неправий.

І от до цього моменту не міг збагнути: як нам, українцям, залишитись Людьми, і при цьому не збожеволіти від голосу Справедливості? Адже Справедливість каже нам: росіян треба різати, вбивати десятками тисяч, щоб ріки крові азійської червоної нечисті омили цю прокляту землю. І от як при цьому лишатись на стороні Добра?

А вихід простий.
Гуманізм НЕ дорівнює "Добро". Гуманізм НЕ дорівнює "Людина". Просто цей лівацький конструкт, який виник навіть раніше за "права людини" та "людські цінності", настільки міцно в'ївся у наші голови, що його складно позбуватись, не переживши певний психологічний досвід.

Гуманність — отрута, яка сьогодні заважає нам побачити справжнє обличчя нашого ворога. Сьогодні для нас кожен росіянин має стати орком. Не більше, не менше. Толкієністи знають, що орки колись були ельфами, яких полонив та спотворив Моргот. У нашому світі ж Мелькор — це не просто путін (для цієї ролі він надто скромна недоперсона), а все Колективне Несвідоме росіян.
Вони — такі, які вони є. Орда. Мордор. Ваааагх. Масса недолюдей, які вміють лише руйнувати, вбивати та спотворювати.

От мої дві тези:

1. Гуманізм суперечить Справедливості. Гуманізм має бути відкинутий, як явище, що заважає нам тверезо дивитись на наших ворогів.
2. Вбити росіянина не суперечить гуманізму, бо навіть в основі цього слова лежить "людина". Росіяни — не люди.

20 КВІТНЯ – ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ ВОЖДЯ

Сьогодні Православна церква України вшанувала на найвищому рівні легендарного лідера українського козацтва, православного святого Петра Конашевича Сагайдачного.

Символічним моментом урочистої служби став момент, коли Його Блаженство Митрополит Єпіфаній благословив копію гетьманського меча та прапори ВМС України.

Урочисте вшанування відбулось до 400-річчя упокоєння святого. Саме в цей день оборонець Християнської Європи, який врятував її під Хотином, відійшов до небесного воїнства.

@EdYurchenko 🎓

Лише зараз, коли війна триває вже два місяці, західні країни почали нарешті потрохи давати якусь нормальну важку зброю. Зі скрипом, під тиском нашої влади і власних народів, але почали давати - дякуємо.

Але...
Тут дуже важливо, щоб в українців не виникало почуття боргу та інших непотрібних комплексів меншовартості.
Тому що західні країни, а Сполучені Штати передусім, давати нам зброю зобов'язані.
Так, зобов'язані.
Тому що саме Захід і Сполучені Штати свідомо роззброювали нас років двадцять.

Будапештський меморандум - найболючіший випадок. Але після того ще багато років ми тут проводили постійні показові акції, які називалися "утилізація боєприпасів та військових складів" - на вимогу і під наглядом саме західних партнерів. Ми ж дуже тоді хотіли сподобатися всяким НАТО, ЄС, Вашингтону, виконували всі їхні забаганки щодо демілітаризації України.

Ви згадайте телевізійні новини початку двохтисячних - постійно про це лише йшлося: той склад утилізували, інший утилізували, винищувачі порізали, ракети передали, мовляв, такі ми молодці, шо аж обпісятися можна від щастя. Я ще тоді пацаном за цим спостерігав і не міг зрозуміти, що за маячня відбувається...

Тому нагадую і наголошую: агресивну багаторічну демілітаризацію України проводив саме колективний захід і США зокрема.

Тому зараз, коли на нас напала маніакальна і дурна Росія і знищує нас, Заходу треба робити дещо скромніший вираз обличчя, коли вони надають нам гроші і зброю.
Бо перед тим вони зброю у нас забрали. Що власне і стало не останньою причиною для нападу Росії.

79-та річниця створення Дивізії Галичина.

Вітаємо все чесне козацтво з цією датою!

Для правих пояснювати нічого не треба, а для новоспечених патріотів можна:

Всі хто приймали участь в Хрестовому поході проти більшовизму - святі люди. Вони мстили за червоний терор, за Голодомор, за кожного вбитого та закатованого українця.
Коли вони вершили свою помсту - на їхніх шевронах були синьо-жовті стяги, а в їхніх серцях - Вільна Україна!

Ми - сучасні захисники України воюємо проти того самого червоного диявола, що і наші діди з Дивізії. Наші вороги - ті самі потвори с руской глубинки, з тими самими методами та ідеологією.

Для нас пам‘ять - така сама важлива, як і сьогодення. Ми свідомі того, що якщо програємо - нас так само заклеймять всім чим можна і в історію ми увійдем як: фашисти, вбивці, злочинці, карателі і тд.

На відео: солдати різних підрозділів ЗСУ читають вірш «З золотим на рукаві»

Всіх зі святом!

Відео запозичив у Боцмана, але замінив звукоряд, бо сучасна росія не має ніц спільного з націонал-соціалістичною Німеччиною.

Смерть в бою треба заслужити

Ловіть порцію нічних роздумів. Так сталось, що я від початку нового етапу війноньки попав до служби забезпечення. Відповідаю за склади, веду облік, виписую рапорти — одним словом, займаюсь паперовою волокітою й "тримаю тил".
Це разюче відрізняється від моїх довоєнних уявлень про свою роль на війні. Звісно, я відкидав всілякі ілюзії про "ССО-єбать", та все ж розраховував на рівних з хлопцями вбивати орків на передку. Разом з ними рити окопи, ховатись від арти, йти у наступ чи відступати. З цим розрахунком проходив підготовку в УкрЛегіоні.

І от від початку активних дій вирував дисонанс.
З одного боку — мене переконливо переконали, що мої мізки потрібні у штабі, що я роблю неймовірно багато корисного. Тими мізками я то прийняв.
З іншого — серце, наскрізь просочене мотивами епічних пісень та спогадами Дегреля, Гюнтера, Героїв Широкинської операції. Не раз це серце хотіло опинитись на місці таких же юних Аксьона та Хоми, які героїчно загинули в бою та здобули безсмертя у пам'яті нащадків.
Або навіть коли й не загинути, то жити у Боротьбі. Ну, ви знаєте: "Автоматы, землянки, окопы Или тундра, тайга и олени". Життя у безперервному поході та щосекундній небезпеці, якої так потребує молода кров, хай тіло й звикле до розкоші деградуючої цивілізації.

І от до яких висновків я дійшов.

1. Війна — це привілея. Так завжди повторює Собер, ці слова назавжди в'їлись мені у мозок. Цю привілею ще треба заслужити. Не достатньо мати мотивацію та Ідею, потрібно підкріплювати її Чином. А коли ти не на "нулі", то маєш робити роботу в тилу настільки якісно, наскільки це можливо.

2. Смерть в бою — це привілея. Але важливо, що я кажу за смерть героїчну, смерть змістовну. Деймос та Шкіпер не побоялись вийти проти танку. Аксьон та Хома своєю жертвою врятували побратимів. Аби вразити величного Крука, на нього в полювання пустились Вершники грому — арта. Вони загинули, як герої, їх будуть пам'ятати у віках.
Якщо ж лізеш поперед батька в пекло, то гинеш дурно: або від уламків снаряду, або від "дружнього вогню". Героїчну же смерть у бою — привілея обраних, яким саме Провидіння вказало цей шлях.

Друзі, які зараз на "нулі", кажуть, що цієї війноньки вистачить на всіх. Тому якщо когось гложать схожі думки, пораджу відкинути їх та добре робити свою справу. У цей історичний час кожен там, де має бути.

Місія "Добити комуніста" — in progress

Особисто для мене цей день — трагедія.
Не тому що "ніколи знову". Сьогодні день, коли Європейський Хрестовий Похід остаточно зазнав поразки від азійської орди, а ідеалісти пали під ударами західних та східних комуністів.
Власне, їх нащадки перетворили цей день на свято.

Росія займається побєдобесієм від моменту свого (пере)заснування. Усім своїм єством вони показують, що для них Ленін — живий бог, а РККА — "військо господнє". Що вже казати, якщо "день перемоги" для росіян має більше значення, ніж будь яке інше свято.

При цьому росію в офіційних та неофіційних тезах продовжують порівнювати з Третім Райхом, а путіна — особисто з Гітлером. Роблять це всі: офіційна влада, нешановані вітчизняні ліберасти, іноземні структури й навіть, на жаль, певні "праві".

Бачу цьому 2 пояснення:

Раціональне — така асоціація просто легша для масової свідомості. На створення іміджу "червоної імперії зла" пішло в десятки разів менше зусиль, ніж на демонізацію здобутків націонал-соціалізму. "Таборам смерті" та "газовим камерам" присвячують більше уваги, ніж Голодомору та ГУЛАГу. Це легше як західним "партнерам", які сповідують культурний марксизм, так і нашим високопосадовцям, які досі живуть в парадигмі біполярного світу. Факт того, що у Другій світовій Україна програла, всі ці люди (переважно ліві або політичні аферисти) свідомо та навмисно ігнорують.

Ірраціональне: така асоціація — єдина можлива у голові здорової неосвіченої людини. Мова про типового роботягу, який не схильний до лівого хворобливого маразму.
Річ у тім, що совок у своїй сутності настільки ущербний, що не лишив по собі нічого естетично красивого, що хотілося б наслідувати. Якщо порівняти з тим же Райхом, то за 12 років свого існування націонал-соціалісти створили самі собі легенду, яку підкріпили неймовірно красивим естетичним образом.
А естетика совка хвороблива за своєю сутністю та може подобатись тільки хворобливому виродженому населенню, якими й є більшість орків з РФ.

Петлюрівці, холодноярці, бійці УВВ, Дивізії СС "Галичина" та УПА. Всі вони вели боротьбу з комуністичною нечистю, ніхто з них капітуляцію не підписував. А нашому поколінню випала нагода завершити те, що вони почали.

1917-2022 — відбою не було!

ЛГБТ не може бути патріотом

Там Марцінкива змусили вибачатись? Ок, тоді я повторю. Й закріплю тут. І вибачатись в майбутньому не буду, бо це моя свідома позиція.

Щоб зрозуміти, як це працює, давайте повернемось до моєї класифікації того, хто такі ЛГБТ та як до них варто ставитись:
https://news.1rj.ru/str/WikipedUa/404

Нагадаю: є чітка різниця між людиною з гомосексуальною девіацією та агентом іноземного впливу, який працює у грантожерських паразитних структурах.
ЛГБТ належать до другої категорії. І саме про них йде мова.

Активіст ЛГБТ може бути патріотом держави, яка буде носити яскравий антинаціональний характер. Інакшого варіанту для психічно хворого лівака не існує. І коли такі люди кажуть про любов до України — не дайте замилити собі очі. Вони люблять "іншу Україну": прогресивну, демократичну, ліберальну, пацифістичну, лівацьку.
Інакше кажучи, вони мріють знищити здоровий глузд в Україні як явище.

Гомосексуаліст може бути патріотом, волонтером, військовим, навіть Героєм. Навіть чув про випадки, коли організм страждає на гомосексуальну девіацію, але розум лишається свідомим та здоровим.
Щоправда, поки не доводилось таких зустрічати)

Але свідомі ЛГБТ-активісти завжди лишаються ворогами Великої України. Навіть якщо вони донатять гроші "Азову" — їх гнила натура рано чи пізно виривається назовні, як це сталося з куркою Лапіною, яка бажала смерті Жеці Карасю.

Досить жити у світі ілюзій та гасел "одна країна на всіх". Ні.
Є здорові люди, а є ліваки. Мирно вживатись при рівних правах ми не здатні. І чим швидше ми це усвідомимо — тим краще буде для нас.