79-та річниця створення Дивізії Галичина.

Вітаємо все чесне козацтво з цією датою!

Для правих пояснювати нічого не треба, а для новоспечених патріотів можна:

Всі хто приймали участь в Хрестовому поході проти більшовизму - святі люди. Вони мстили за червоний терор, за Голодомор, за кожного вбитого та закатованого українця.
Коли вони вершили свою помсту - на їхніх шевронах були синьо-жовті стяги, а в їхніх серцях - Вільна Україна!

Ми - сучасні захисники України воюємо проти того самого червоного диявола, що і наші діди з Дивізії. Наші вороги - ті самі потвори с руской глубинки, з тими самими методами та ідеологією.

Для нас пам‘ять - така сама важлива, як і сьогодення. Ми свідомі того, що якщо програємо - нас так само заклеймять всім чим можна і в історію ми увійдем як: фашисти, вбивці, злочинці, карателі і тд.

На відео: солдати різних підрозділів ЗСУ читають вірш «З золотим на рукаві»

Всіх зі святом!

Відео запозичив у Боцмана, але замінив звукоряд, бо сучасна росія не має ніц спільного з націонал-соціалістичною Німеччиною.

Смерть в бою треба заслужити

Ловіть порцію нічних роздумів. Так сталось, що я від початку нового етапу війноньки попав до служби забезпечення. Відповідаю за склади, веду облік, виписую рапорти — одним словом, займаюсь паперовою волокітою й "тримаю тил".
Це разюче відрізняється від моїх довоєнних уявлень про свою роль на війні. Звісно, я відкидав всілякі ілюзії про "ССО-єбать", та все ж розраховував на рівних з хлопцями вбивати орків на передку. Разом з ними рити окопи, ховатись від арти, йти у наступ чи відступати. З цим розрахунком проходив підготовку в УкрЛегіоні.

І от від початку активних дій вирував дисонанс.
З одного боку — мене переконливо переконали, що мої мізки потрібні у штабі, що я роблю неймовірно багато корисного. Тими мізками я то прийняв.
З іншого — серце, наскрізь просочене мотивами епічних пісень та спогадами Дегреля, Гюнтера, Героїв Широкинської операції. Не раз це серце хотіло опинитись на місці таких же юних Аксьона та Хоми, які героїчно загинули в бою та здобули безсмертя у пам'яті нащадків.
Або навіть коли й не загинути, то жити у Боротьбі. Ну, ви знаєте: "Автоматы, землянки, окопы Или тундра, тайга и олени". Життя у безперервному поході та щосекундній небезпеці, якої так потребує молода кров, хай тіло й звикле до розкоші деградуючої цивілізації.

І от до яких висновків я дійшов.

1. Війна — це привілея. Так завжди повторює Собер, ці слова назавжди в'їлись мені у мозок. Цю привілею ще треба заслужити. Не достатньо мати мотивацію та Ідею, потрібно підкріплювати її Чином. А коли ти не на "нулі", то маєш робити роботу в тилу настільки якісно, наскільки це можливо.

2. Смерть в бою — це привілея. Але важливо, що я кажу за смерть героїчну, смерть змістовну. Деймос та Шкіпер не побоялись вийти проти танку. Аксьон та Хома своєю жертвою врятували побратимів. Аби вразити величного Крука, на нього в полювання пустились Вершники грому — арта. Вони загинули, як герої, їх будуть пам'ятати у віках.
Якщо ж лізеш поперед батька в пекло, то гинеш дурно: або від уламків снаряду, або від "дружнього вогню". Героїчну же смерть у бою — привілея обраних, яким саме Провидіння вказало цей шлях.

Друзі, які зараз на "нулі", кажуть, що цієї війноньки вистачить на всіх. Тому якщо когось гложать схожі думки, пораджу відкинути їх та добре робити свою справу. У цей історичний час кожен там, де має бути.

Місія "Добити комуніста" — in progress

Особисто для мене цей день — трагедія.
Не тому що "ніколи знову". Сьогодні день, коли Європейський Хрестовий Похід остаточно зазнав поразки від азійської орди, а ідеалісти пали під ударами західних та східних комуністів.
Власне, їх нащадки перетворили цей день на свято.

Росія займається побєдобесієм від моменту свого (пере)заснування. Усім своїм єством вони показують, що для них Ленін — живий бог, а РККА — "військо господнє". Що вже казати, якщо "день перемоги" для росіян має більше значення, ніж будь яке інше свято.

При цьому росію в офіційних та неофіційних тезах продовжують порівнювати з Третім Райхом, а путіна — особисто з Гітлером. Роблять це всі: офіційна влада, нешановані вітчизняні ліберасти, іноземні структури й навіть, на жаль, певні "праві".

Бачу цьому 2 пояснення:

Раціональне — така асоціація просто легша для масової свідомості. На створення іміджу "червоної імперії зла" пішло в десятки разів менше зусиль, ніж на демонізацію здобутків націонал-соціалізму. "Таборам смерті" та "газовим камерам" присвячують більше уваги, ніж Голодомору та ГУЛАГу. Це легше як західним "партнерам", які сповідують культурний марксизм, так і нашим високопосадовцям, які досі живуть в парадигмі біполярного світу. Факт того, що у Другій світовій Україна програла, всі ці люди (переважно ліві або політичні аферисти) свідомо та навмисно ігнорують.

Ірраціональне: така асоціація — єдина можлива у голові здорової неосвіченої людини. Мова про типового роботягу, який не схильний до лівого хворобливого маразму.
Річ у тім, що совок у своїй сутності настільки ущербний, що не лишив по собі нічого естетично красивого, що хотілося б наслідувати. Якщо порівняти з тим же Райхом, то за 12 років свого існування націонал-соціалісти створили самі собі легенду, яку підкріпили неймовірно красивим естетичним образом.
А естетика совка хвороблива за своєю сутністю та може подобатись тільки хворобливому виродженому населенню, якими й є більшість орків з РФ.

Петлюрівці, холодноярці, бійці УВВ, Дивізії СС "Галичина" та УПА. Всі вони вели боротьбу з комуністичною нечистю, ніхто з них капітуляцію не підписував. А нашому поколінню випала нагода завершити те, що вони почали.

1917-2022 — відбою не було!

ЛГБТ не може бути патріотом

Там Марцінкива змусили вибачатись? Ок, тоді я повторю. Й закріплю тут. І вибачатись в майбутньому не буду, бо це моя свідома позиція.

Щоб зрозуміти, як це працює, давайте повернемось до моєї класифікації того, хто такі ЛГБТ та як до них варто ставитись:
https://news.1rj.ru/str/WikipedUa/404

Нагадаю: є чітка різниця між людиною з гомосексуальною девіацією та агентом іноземного впливу, який працює у грантожерських паразитних структурах.
ЛГБТ належать до другої категорії. І саме про них йде мова.

Активіст ЛГБТ може бути патріотом держави, яка буде носити яскравий антинаціональний характер. Інакшого варіанту для психічно хворого лівака не існує. І коли такі люди кажуть про любов до України — не дайте замилити собі очі. Вони люблять "іншу Україну": прогресивну, демократичну, ліберальну, пацифістичну, лівацьку.
Інакше кажучи, вони мріють знищити здоровий глузд в Україні як явище.

Гомосексуаліст може бути патріотом, волонтером, військовим, навіть Героєм. Навіть чув про випадки, коли організм страждає на гомосексуальну девіацію, але розум лишається свідомим та здоровим.
Щоправда, поки не доводилось таких зустрічати)

Але свідомі ЛГБТ-активісти завжди лишаються ворогами Великої України. Навіть якщо вони донатять гроші "Азову" — їх гнила натура рано чи пізно виривається назовні, як це сталося з куркою Лапіною, яка бажала смерті Жеці Карасю.

Досить жити у світі ілюзій та гасел "одна країна на всіх". Ні.
Є здорові люди, а є ліваки. Мирно вживатись при рівних правах ми не здатні. І чим швидше ми це усвідомимо — тим краще буде для нас.

Україна шукає дипломатичні шляхи визволення людей з «Азовсталі», бо росія не погодилася на «extraction».

Звісно, не погодилася. І зазнав краху черговий міжнародний інструмент.
Українські герої вже більше ніж 2 місяці обороняють фортецю «Азовсталь» і не мають іншого вибору. Скласти зброю - дорівнює тортурам та смерті в полоні окупанта.

Тому й збирали підписи і просили застосувати процедуру «extrаction» - переміщення силами третьої сторони, що не є учасником збройного конфлікту, на свою безпечну територію до фактичного завершення бойових дій.
Така процедура є двох типів: добровільна, за попередньою згодою осіб, щодо яких відбувається (визволення) та недобровільна, без згоди таких осіб з правом застосувати силу (викрадення/затримання). В контексті захисників Маріуполя розглядається і може розглядатися виключно перший тип – визволення.
І, на жаль, ми наражаємося на максимально дурні перешкоди, які демонструють всю наївність того, хто придумав процедуру.

Потрібна згода росії, як учасника конфлікту.

Чому потрібна, якщо це нормальний і цілком адекватний звичай війни?
Бо росія проти і, скоріш за все, при спробі ексфільтрації наших захисників з Маріупольської фортеці, атакує як їх, так і представників третьої країни, що спробує допомогти.
росія чхала на всі моральні, етичні та норми міжнародного гуманітарного права. Для неї домовленості – порожній звук. Це ми побачили у звільнених містах і селах, чуємо та бачимо свідчення нелюдського ставлення до полонених комбатантів та цивільних осіб.

Для кацапів видати наших героїв означало б продемонструвати свою слабкість.

ВОдночас, третя сторона, що має намір здійснити процедуру ексфільтрації хоче отримати згоду на її проведення, інакше може стати учасником бойових дій, якщо доведеться використати зброю для оборони. Простіше: очікується, що відповідь на свинособачу провокацію буде розцінено як вступ у війну цієї третьої країни.
Зрозуміло, що у світу не вистачає на таке сміливості, бо ж майже 80 років на терімн «війна» було накладено вето. Знаєте, як ото дитина ховається під ковдру: «якщо я не бачу монстра, то монстр не бачить мене».
Ексфільтація створювалася для тих, що хоч якось підпадає під визначення «цивілізовані люди». Навіть терористичні угруповуваня могли відпустити заручників (прикладом, до речі, людяності, є захоплення бійцями Ічерії москалоти в театрі Норд-Ост і добровільна згода відпустити частину заручників до фінального штурму де загинуло набагато більше осіб, ніж від рук самих ічкерійців).
Тому росія навіть не країна-терорист. Для неї, котра не визнає жодних норм, необхідно створити статус «країна-варвар». Та що свідомо відходить від цивілізаційних норм і порушує їх щодо інших країн (спойлер: про неї те саме казали і в минулому сторіччі). Такий статус повинен надавати усім договорам та інших нормативним актам з руснею, статусу нікчемних, звільняти від зобов`язань інші країни, з можливістю ведення бойвих дій на території росії з метою встановлення та підтримання цивілізаційного ладу та забезпечення безпеки людства.
Чому людства? Щонайменше, Західний світ живе в страху, що росія зробить «щось дуже погане». Так, за те, що не живуть так, як хоче русня. А отже, перемога русні у світі призвела б до панування страху й безчестя.
Ми всією країною сподіваємося на щонайшвидше визволення наших героїв. Окрім пошуку якихось альтернативних шляхів, ми маємо добиватися від світу пояснення, чого це він так боїться. Навіть відчайдушні, здавалося б ірраціональні пориви для порятунку захисників «Азовсталі» заслуговують куди більшої шани, аніж боягузливі відмовки будь-яких країн про «відповідальність за світову безпеку».
З такою силою міжнародного права Захід прямує хіба до небезпеки.

​​Любая война популярна в течение первых тридцати дней - Артур Шлезингер

Несмотря на успех наших вооруженных сил против «второй» армии мира, в сети, особенно в такой помойке как Фейсбук, диванные эксперты все чаще говорят о зраде с Херсоном, питають коли це все закінчиться, оформляют пмж в других странах и перебирают регионы с пособием побольше.

Эта война навсегда показала кто есть кто.

Эта война не за мир, не за население за кордоном, не за политиков.

Это неизбежное противостояние двух идей, двух цивилизаций, двух абсолютно разных наций, двух исторических врагов.

Наша страна не нуждается в предателях, которые убежали за границу лишь бы не призвали, в трусах и уже устали от войны, а сами прячутся от военкомов, бо там смерть на фронті одна смерть, а я хочу далі пити кокосовий лате лише на безлактозному молоці. В тех, кто сбежал за границу в поисках будущего, комфорта и самой относительной в этом мире вещи - безопасности (Аннушка может пролить масло и за границей, от этого не застрахован никто). А самое главное в диванных экспертах, которые всем рассказывают как и что нужно делать, ноют про сдачу Херсона, критикуют наше военное командование, которое успешно противостоит русским оккупантам уже больше 8 лет.

Война железобетонно показала кто есть кто, раскрыла настоящую сущность людей, открыла взгляд на вещи другими глазами.

Теперь я понимаю почему, когда я малой писал в 2014 году парням спасибо за «чисте небо», мне писали мы воюем не за мир, а за идею.

Настоящие граждани Украины сейчас воюют, занимаются волонтерством, пропагандой, помогают пострадавшим.

Все те кто сливает наши позиции русакам, пиздят гуманитарку на Закарпатье, ищут как сделать пмж в закордоном, поднимают цену на жилье на 500%, пиздят экспертные мнения и зрады сидя на диване - вы не имеете никакого морального права называться украинцами.

Вы хохлы про которых трезвонит русская пропаганда. И вам нету прощения.

Над Украиной ещё взойдёт чёрное солнце и мы как последний форпост настоящих европейских ценностей отстроим свою страну, отвоюем оккупирование территории, а «хохлам» тут жизни не будет.

Мы победим любой ценой, а имена всех тех, кто отдал свою жизнь за украинскую идею выгравируем на пантеоне героев, который будет не одно столетие напоминать следующим поколениям какую цену мы отдали за независимость.

Админ

"Богородиця Азовстальська", автор Maksym Palenko

80 років тому, в оточеному радянськими упирями Сталінграді, солдати Вермахту також тримали героїчний спротив під покровом Божої Матері. Серед них були й бійці Українського Визвольного Війська.

Кожному поколінню оборонців України, Європи й Традиції являється свій образ Мадонни. Наша війна священна, й ми не маємо права її програти.

1941-2022 – відбою не було!