До речі, нагадуємо, що ми приймаємо не тільки тексти, але й арти.
Отже, якщо у вас є роботи, якими б ви хотіли поділитись — надсилайте їх нам.
Тримаймося!

З повагою,
редакція «Андерхаунд».

Україна була під Москвою вже триста років як.
Україна була під Москвою, як земля під морем.
І зараз ця земля здіймається, розтинаючи води.
Гіркі сльози і кров, що ріками лилися,
Море гіркоти та відчаю наповнювали щокілька-десять років.
Хай тепер та вода висохне сіллю,
Хай ту сіль гріховну тепер вимолюють, хто грішив нами.

Життя, звісно, є і на дні моря,
І безсловесні риби наповнюють його.
Та мають слово закарбоване в легенях,
Що кров'ю ллється у кожній судині.
Зараз же море стає землею.
Земля здіймається горами і долинами.
Риби стають птахами і звірами,
Словами наповненою спільнотою.
Маємо свою пісню і казку до кожного слова.

Хай море відступить, і триста років імперії,
Гріховних кривавих вод, та отрути тієї,
Висохнуть сіллю.

CaerRynn T'ar
21.04.2022

#голоснароду

З циклу «Щоденник болю»

Так, ніби я — біонічний протез мого міста, що ігнорує свій застосунок, кинутий десь і не знайдений.
Так, ніби я — це кристал чарівливого кварцу, що розколовся від тиску і більше нікого і ні від чого не захистить.
Так, ніби я — це та-таки справа важлива, яку не дороблено і через нерви забуто; саме тому назбиралася купа проблем.
Так, ніби я — це собака сусідки чи кіт з хати навпроти. А що, залишили-бо їжі на тиждень. Хто ж його знав, що так буде, ну, хто ж його знав.

Так, ніби місто — людина, яку катували. В нього немає волосся чи навіть зубів. Може, руки чи ноги. Невідомо, як житиме далі.
Так, ніби місто контузило й вибухом вибило скалки з душі. Склом розлетілися спогади, птаство і люди.

Так, ніби ми — це ті органи, що їх бракує місту. І так,
Ніби місто — то орган такий,
Що попід шкірою вився і був оберегом,
Що був не нами і — нами, і вірно служив,
Що ми його залишали на тиждень, не більше.

Хто ж його знав, що так буде, ну, хто ж його знав.

Алекс Берк
19.04.2022

#голоснароду

«Я оставляю порт позади, продвигаюсь вглубь улиц. Есть нечто смутно нелогичное в том, что суетливое течение городской жизни, изобилуя деятельностью, звуками, множеством раздражителей — не привлекает внимания, не замечается. В той же час гробова вулична порожнеча обвалюється на тебе стіною неприйняття і навіть страху — неможливо не звертати уваги, хоч і нема на що — немає діяльності, немає людей, машин, галасу. Зітхаю — це колби годинника знову помінялися місцями, додаючи рік у календар. Мурашки обережно вибираються назад, користуючись відсутністю сонця — небо вкрито похмурою завісою, намагається сором'язливо приховати від Бога діяння його вихованців».

Полный текст телеграфируем.

Text: Proxilina Amphaeopteryx,
27.04.2022

Music: Solitarja Amphaeopteryx,
28.03.2022

#голоснароду

Завжди, а надто зараз, приємно зустріти в телеграмі цікавих людей і простір для обговорення важливих тем у виваженій, дружній атмосфері. Ділимося з вами текстовим телеграм-радіо Contact та заохочуємо читати, там чимало думок, які хочеться обговорити.

І, власне, публікуємо один з текстів, за домовленності з автором.

Як завжди, телеграфуємо.

Тенгро
30.04.2022

#голоснароду

«Мурал «Never again?» («Ніколи знову?») — величезна картина, вписана у міський простір на двох стінах на березі річки Шпрее навпроти легендарного Берлінського муру, символу несвободи та боротьби з нею. Він є частиною вуличного живопису, голосом народу, мистецькою реакцією на страхітливі події в нашій країні та ще одним способом розказати про них світові. Марія надала нам контакти художниць та інформацію про мурал із сайту проекту, що йому присвячений».

Повний текст та історію цього муралу, а також і людей, причетних до його створення — телеграфуємо.

Матеріал підготувала ред-колегія «Андерхаунд».

#голоснароду

Розтікаючись повноводдям, річкою широкою,
Над якою рибалки почепили вивіску,
Щоб вода затікала у живіт, де ненароджені шукають спокою,
А радощі і плачі шукають прихистку,
Там, де були мечі та на щитах герби родинні —
Матері виношували героїв, закладаючи силу у жменьки.
І проростали металеві стержні в долонях у них та на спині,
Ніби цвяхи із дощок витягували обценьки.
Цілий всесвіт дивився із зіниці кожного їхнього ока,
Де істина була надто проста, тому її брали задарма.
Говори до землі і глини без відчуття безпеки в окопах,
Пиши власні літописи про життя спадкоємців в казармах,
Накопичуючи досвід на скронях та ключові моменти,
Ділячи харчі порівну. Кожному хоч невелику порцію.
Там маленькі боги і демони виходили із плаценти,
Намагаючись жити далі, пристосовуючись до соціуму.
А в задимлених оселях досі забагато меблів і кераміки —
Їх переставляли бережно, наче переховували святі мощі.
Та смерть і народження сприймаються нормально, без паніки,
Бо тільки так можна встояти проти звинувачень і прощень.

Donia Tankova
26.04.2022

#голоснароду

А знаєте що?

Ми вирішили: воєнному випуску — бути!

Отже, починаємо збирати матеріал на повноцінний воєнний випуск журналу «Андерхаунд». Цей номер ми плануємо опублікувати не лише в мережі, але й на папері, а весь прибуток з його продажу віддати на пришвидшення нашої перемоги.

Ваші спогади, вірші та оповідання, а також ілюстрації чекаємо до кінця травня 2022.

Ми в жодному разі не відмовляємось від соціальних мереж, доки всім нам буде що сказати, тож залюбки продовжимо публікувати ваші твори на шпальтах рубрики «Голосу народу». До речі, до воєнного випуску нашого журналу ввійдуть вибрані тексти з «Голосу народу» — з їхніми авторами ми зв'яжемося особисто, коли основний відбір текстів буде закінчено. Якщо ви надсилали нам тексти до рубрики у соцмережах, але точно не хочете, щоби його було опубліковано в журналі, — просимо повідомити нас по це окремо.

І хай ваші боги та демони вас бережуть.

З повагою,
редакція «Андерхаунд»

Ложись спать

І
Ложись спать, завтра — новый день.
Закрывай глаза и считай до ста.
Уходи в места, где не правит тень,
Где жизнь волшебна, где жизнь проста,

Где не борются в очереди за серебром
Наивное зло с корыстным добром.

ІІ
Ложись спать, вокруг темнота!
Страна сновидений пока чиста,
Над чистым полем — вечный закат
Для тех, кто невинен и кто виноват.

Не проси рассказать, что снится мне
(Головы, руки и кони в огне).

ІІІ
Ложись спать, вот твоя постель.
Завтра будут весь мир — светлая пастель.
Закрой глаза, будет много тепла,
Пока она к тебе не пришла.

Завтра пой, танцуй и люби весну,
А я уже никогда не усну.

Алекс Берк
13.05.22

#голоснароду

Свет бессмертия

«А эгоизмом правит страх. Именно страх правит тщеславным желанием обладать, разрушать и создавать. Желанием убивать и насиловать прекрасное. Желанием быть возлюбленным мессией. Всё это происходит из низменного животного страха смерти. Страха быть забытым. Потерять себя. Своё я. Потому что не вечен никто. Солдат сгниёт в окопе с простреленным черепом. Диктатор умрёт и будет проклят тысячами, приветствующими его долгожданную смерть. Умрёт и герой, оставшись всего лишь персонажем сказок. И все попытки построить для будущих поколений замок из песка памяти смоет время».

Morrigan S. Crows, обзор (?) на Litchi Hikari Club

Полный текст обзора телеграфируем.

Травень скінчився — й ми в редакції вирішили продовжити прийом текстів ще на два тижні, до 15-го червня.
Нагадуємо: як і на голос народу, до журналу приймаємо художню прозу, поезію, есеї, роздуми, щоденникові нариси.

Тож, хто ще не встиг — ми на вас чекаємо.

З повагою,
редакція «Андерхаунд»

Ми закриваємо набір текстів до позачергового, воєнного випуску нашого журналу.
Дякуємо всім, хто відгукнувся та написав нам!

Це буде об'ємний номер, присвячений спільному пережитому досвіду на фоні російського вторгнення, й окрім художніх оповідань та поезії ми також опублікуємо щоденникові записи з тих, що ви вже бачили від наших читачів у рубриці «Голос Народу» у соцмережах.

Власне ж «Голос Народу» лишається відкритим, і ми так само чекаємо на нові тексти від вас.

З повагою,
редакція «Андерхаунд»

Дорогі читачі! Ми видихнули, зібралися та готові повертатися до звичайного режиму роботи соцмереж. Це означає огляди різного цікавого контенту, добірки на тему «що почитати, послухати чи подивитись» тощо.

Але також ми бачимо, що завдяки рубриці «Голос народу» нашим проєктом зацікавилось багато нових людей, і тому спитаємо: чи хотіли б ви, щоби «Голос народу» залишився як постійна рубрика (хоча б до кінця війни) паралельно зі звичайними постами?

Відтак вмикаємо опитування наступним постом.

41 день жахливої війни
майже три тижні у Варшаві
кожної ночі почуття провини
рахую рашистські кулі іржаві

одна потрапила просто у ногу —
зруйнували райони околиць
де в чортів усвідомлення цього?
замість серця — рушниць мова

друга прямує кудись у легені
дихати від жаху і болю несила
заповнили невинною кров’ю кишені
життя звірят екопарку згасили

а третя летить вже прямо у серце
у душу, що прагне свободи
на моїй площі ти ляжеш роздерте
за нашу волю і всі наші сльози

три тижні провини — три кулі у тілі
ти думаєш, мене це зломило?
я живу лиш, щоб невдовзі узріти,
руський вояко, твої останні дні
зотлілі

Тетяна Клунко
05.04.2022

#голоснароду

«Колишні однокласники сивіють на очах. Будинок на Лобановського стирчить, наче дірявий зуб. Чоловік зі спитим обличчям та перебинтованою рукою намагається купити горілку в перший день після відновлення продажу алкоголю. В нього не беруть закривавлені гроші».

Повний текст телеграфуємо.

Данило Кравченко
10.06.2022

#голоснароду

Учитывая, сколько тяжеляка сейчас происходит в жизни, крайне сложно отвлекаться от нескончаемого инфопотока. Но моральный отдых всегда важен, и о нём ни в коем случае не стоит забывать.
Потому на эти выходные мы принесли вам чуточку эскапизма в виде историй про героев и злодеев, чернокнижников и мудрецов. Про богов страны детства.
А ещё про кукол.
Так что сегодня мы выкатываем частично подборку, частично тизер-ревью.

Очень давно хотелось поговорить про такого человека, как Рэй Харрихаузен. Не режиссёр и не сценарист, но художник и декоратор. Человек, по сути предложивший новую технику монтажа, согласно которой сначала снимается задний план-пейзаж, а потом, отдельно, на экране с полученным фоном, — модели-миниатюры, масштабируемые до любых необходимых размеров.
Совмещая навыки монтажа и давнюю любовь к лепке, в итоге этот человек создавал на экране натуральное буйство из схваток самых невиданных чудовищ. Фильмы, над которыми он работал, — это по сути вообще отдельный поджанр.
Так что вносим список по годам. Включаем те картины, которые лично рекомендуем.

«Седьмое путешествие Синдбада» (1958)
Первый фильм из цикла-трилогии про моряка из историй Шахерезады. И, раз уж мы говорим о технике, то где вы ещё увидите почти настоящую птицу Рух, циклопа или дракона?
Очень светлое, именно что сказочное кинопутешествие на неизвестный остров с чудовищами и чернокнижником, который похитил дочь султана, и бравому моряку предстоит отправиться на её спасение.

«Ясон и Аргонавты» (1963)
Древняя Греция, и этим уже много сказано. К тому же, учитывая изначальный миф, перед нами — опять путешествие, и снова-таки компания небезызвестных героев.
Здесь вам и гарпии, и многоголовая гидра, и оживающие скелеты. Всё это анимировано вручную, и именно этим ценно.

«Золотое путешествие Синдбада» (1973)
Второй фильм про бравого моряка. Никак не связанный с предыдущим, разве что смена актёра и общего образа главного героя намекает, что в этой картине Синдбад уже и постарше, и поопытней.
И новое путешествие, на этот раз в земли забытой Лемурии, к фонтану судьбы, воды которого сулят бессмертие.
В бестиарии этой картины нашлось место нагам, грифону, кентавру.
Фильм — однозначный маст-хэв для скучающих по лавкрафтианскому циклу снов.

«Синдбад и око тигра» (1977)
Снова в дорогу, и вновь в закрытые земли.
Конкретно этой картине в своё время не повезло выйти в одно лето с «Новой надеждой» (первым фильмом из цикла «Звёздных войн»). Естественно, у просто крепкого фэнтези-приключения не было никаких шансов против космической истории Джорджа Лукаса.
Но, пересматривая её сейчас, понимаешь: это всё ещё прекрасная, не столько даже фэнтезийная, сколько сказочная история, на сей раз — про отход в земли Гипербореи.
Святилище древних, упыри, минотавр, троглодит — всё как надо, и тем цепляет. На один раз, но именно что приятное, доброе и на стиле.

«Схватка титанов» (1981)
Она не зря считается лучшей картиной, над которой Рэю доводилось работать.
Во-первых, по хронометражу это прямо двухчасовой эпик про Тесея, которому, на секундочку, вверили квест завалить титана: глубинного кракена. Во-вторых, мы опять в Древней Греции.
Вообще, отдельно именно об этом фильме хотелось бы как-нибудь дать полноценный обзор, потому что здесь действительно очень много всего: событий, нюансов съёмки, интересных моментов с экшн-сценами, всё ещё — работа с куклами. Но в рамках подборки — просто искренне рекомендуем. И в качестве тизера: образ местной медузы явно служил источником вдохновения для соответствующего юнита из «Третьих Героев».

Добрых вам выходных, остаёмся на связи.
Отпишитесь в комментариях, что смотрели из этого списка. Или потом, как зацените — что зашло.

Не теряемся.
Редакция «Андерхаунд».

Ядерна війна вилазить з ракети десь на моїй планеті.
Ядерна війна винаймає човен і перепливає ріку.
Ядерна війна ловить попутку та їде в найближче місто.
Ядерна війна купує квиток і летить на велику відстань.

Ядерна війна вже в моєму районі, на моїй вулиці, біля дому.
Ядерна війна думає, що рішає, кому й скільки ще бути живому.

Я дивлюсь в її мертві очі й кажу: іди нахуй, стерво тупа, йди нахуй.
І вона розпадається на пиріг, ланцюжок і зав'ялу м'яту.

Ліза Різер
02.08.2022

#голоснароду