Весна не подкрадывается. Весна наступает. Весна приходит. Безотвратно, непреодолимо, вопреки всему. Она кажется невозможной, нереальной. Но она проникнет всюду. Травы покроют землю, зелень покроет ветви, цветами покроется всё, чему суждено цвести, и их аромат пробьётся сквозь твою страшную поволоку, сквозь пелену ужаса и боли, укрывшую твою душу. Гроза прорежет смрад дыма озоном. На какие-то мгновения твоё сердце замрёт не от страха, а от красоты. Весна — самый великолепный сорт неотвратимости.

Di Piligrimm
11.04.2022

#голоснароду

Я говорю собі: «Йди лягай спати,
очі заплющуй і спи.
Спи!»
Як там казали:
«Щоб швидше заснути,
слід рахувати...» Рахую...
Рахую
дні без числа.
Безсоннії ночі.
Сирени й відбої.
Холодні пальці.
Вдих. Видих.
Колись була мрія —
опинитись самій в місті тихім й безлюднім...
Та більше не хочу.
Я хочу затори,
гомін траси,
юрбу,
щоб тісно в вагоні.
Щоб знов було місто
справжнє,
живе... Серед мертвої ночі
лежу,
лежу...
Як печуть мені очі, коли довго плачу, і як пече серце, коли забуваю.
Вдих.
Видих...
Змокла подушка. Перевертаю.
Рахую, рахую
сльози,
пальці,
години,
вдихи і видихи...
Ранок жевріє крізь затулені штори.
Ось і ще один день. Я його порахую.
Вдих... Видих...
Рахую.
Рахую...

Анна Ліндберг
12.04.2022

#голоснароду

«Говорят, если спрятаться за несущими стенами квартиры подальше от комнат и окон, то есть шансы, что ты выживешь при попадании снаряда в дом. Руководствуясь этими рекомендациями, мы собрались в коридоре, обложившись рюкзаками с техникой».

Полный текст телеграфируем.

Padmanima
26.03.2022

#голоснароду

«Под умирающим небом разрушается мой мир. Земля в неровном чуждом свете кажется чёрной. Вдали слышен грохот опадающих карточными домиками высоток. Иногда ангельскими трубами гудят лопающиеся провода».

Полный текст телеграфируем.

Morrigan S. Crows
14.04.22

#голоснароду

Залізна птаха

затрусились вікна від вибуху
затрусилось моє серце від жаху
за кілометр від мене вмерла
людина
через велику залізну птаху
моя бабуся читає молитву,
а я зводжу в думках бар'єр
магія не працює і вони продовжують
руйнувати чийсь екстер'єр

у вікнах підвалу не видно,
як з будинків розбитих встає
сонце, окутане димом,
і дарує всім світло своє

у стінах підвалу чутно,
як виє сусідський пес
його хазяї втекли з країни,
поставивши на ньому металевий хрест

у стінах підвалу холодно,
але мені знову доведеться тут спати
засинаючи, я буду зводити в думках бар'єр,
котрий жоден залізний птах не зможе зруйнувати

відвар шипшини
03.03.2022

#голоснароду

Из цикла «Щоденник болю»

Ты говоришь: тебе надо дышать свежим воздухом.
Вдруг попадёт по дому, а ты в нём одна.
Ты говоришь ей: у вас там дым ядовитый,
И будет ещё искалеченных и убитых...
— Но это мой дом, — тебе отвечает она.

Ты говоришь ей: послушай, пока не поздно...
Она отвечает, что в поле лежат семена.
Сердце на это стучит неуверенно-сонно.
Ты понимаешь: Чернобыльская Мадонна,
Как у Драча...
— Здесь мой дом, — отвечает она.

— Куда, — говорит она, — этих, пушистых, пернатых?
А наши могилы — кто будет садить там цветы?
А скажем, вот книги — разве они виноваты?
Нет, — говорит, — ни за что. Даже с места не сдвинусь.
(Ты знаешь: давно не любовь это, просто повинность.
Но шепчешь и шепчешь упрямо:
«Мама,
только не ты»).

Ночь превращает в руины высотки и хаты,
Чёрный с оранжевым красят собой времена.
Она говорит:
— Поскорее спасайся отсюда,
Беги, пока можно. А я не хочу и не буду.

Так в сотый и тысячный раз отвечает она.

Алекс Берк
18.04.2022

#голоснароду

До речі, нагадуємо, що ми приймаємо не тільки тексти, але й арти.
Отже, якщо у вас є роботи, якими б ви хотіли поділитись — надсилайте їх нам.
Тримаймося!

З повагою,
редакція «Андерхаунд».

Україна була під Москвою вже триста років як.
Україна була під Москвою, як земля під морем.
І зараз ця земля здіймається, розтинаючи води.
Гіркі сльози і кров, що ріками лилися,
Море гіркоти та відчаю наповнювали щокілька-десять років.
Хай тепер та вода висохне сіллю,
Хай ту сіль гріховну тепер вимолюють, хто грішив нами.

Життя, звісно, є і на дні моря,
І безсловесні риби наповнюють його.
Та мають слово закарбоване в легенях,
Що кров'ю ллється у кожній судині.
Зараз же море стає землею.
Земля здіймається горами і долинами.
Риби стають птахами і звірами,
Словами наповненою спільнотою.
Маємо свою пісню і казку до кожного слова.

Хай море відступить, і триста років імперії,
Гріховних кривавих вод, та отрути тієї,
Висохнуть сіллю.

CaerRynn T'ar
21.04.2022

#голоснароду

З циклу «Щоденник болю»

Так, ніби я — біонічний протез мого міста, що ігнорує свій застосунок, кинутий десь і не знайдений.
Так, ніби я — це кристал чарівливого кварцу, що розколовся від тиску і більше нікого і ні від чого не захистить.
Так, ніби я — це та-таки справа важлива, яку не дороблено і через нерви забуто; саме тому назбиралася купа проблем.
Так, ніби я — це собака сусідки чи кіт з хати навпроти. А що, залишили-бо їжі на тиждень. Хто ж його знав, що так буде, ну, хто ж його знав.

Так, ніби місто — людина, яку катували. В нього немає волосся чи навіть зубів. Може, руки чи ноги. Невідомо, як житиме далі.
Так, ніби місто контузило й вибухом вибило скалки з душі. Склом розлетілися спогади, птаство і люди.

Так, ніби ми — це ті органи, що їх бракує місту. І так,
Ніби місто — то орган такий,
Що попід шкірою вився і був оберегом,
Що був не нами і — нами, і вірно служив,
Що ми його залишали на тиждень, не більше.

Хто ж його знав, що так буде, ну, хто ж його знав.

Алекс Берк
19.04.2022

#голоснароду

«Я оставляю порт позади, продвигаюсь вглубь улиц. Есть нечто смутно нелогичное в том, что суетливое течение городской жизни, изобилуя деятельностью, звуками, множеством раздражителей — не привлекает внимания, не замечается. В той же час гробова вулична порожнеча обвалюється на тебе стіною неприйняття і навіть страху — неможливо не звертати уваги, хоч і нема на що — немає діяльності, немає людей, машин, галасу. Зітхаю — це колби годинника знову помінялися місцями, додаючи рік у календар. Мурашки обережно вибираються назад, користуючись відсутністю сонця — небо вкрито похмурою завісою, намагається сором'язливо приховати від Бога діяння його вихованців».

Полный текст телеграфируем.

Text: Proxilina Amphaeopteryx,
27.04.2022

Music: Solitarja Amphaeopteryx,
28.03.2022

#голоснароду

Завжди, а надто зараз, приємно зустріти в телеграмі цікавих людей і простір для обговорення важливих тем у виваженій, дружній атмосфері. Ділимося з вами текстовим телеграм-радіо Contact та заохочуємо читати, там чимало думок, які хочеться обговорити.

І, власне, публікуємо один з текстів, за домовленності з автором.

Як завжди, телеграфуємо.

Тенгро
30.04.2022

#голоснароду

«Мурал «Never again?» («Ніколи знову?») — величезна картина, вписана у міський простір на двох стінах на березі річки Шпрее навпроти легендарного Берлінського муру, символу несвободи та боротьби з нею. Він є частиною вуличного живопису, голосом народу, мистецькою реакцією на страхітливі події в нашій країні та ще одним способом розказати про них світові. Марія надала нам контакти художниць та інформацію про мурал із сайту проекту, що йому присвячений».

Повний текст та історію цього муралу, а також і людей, причетних до його створення — телеграфуємо.

Матеріал підготувала ред-колегія «Андерхаунд».

#голоснароду

Розтікаючись повноводдям, річкою широкою,
Над якою рибалки почепили вивіску,
Щоб вода затікала у живіт, де ненароджені шукають спокою,
А радощі і плачі шукають прихистку,
Там, де були мечі та на щитах герби родинні —
Матері виношували героїв, закладаючи силу у жменьки.
І проростали металеві стержні в долонях у них та на спині,
Ніби цвяхи із дощок витягували обценьки.
Цілий всесвіт дивився із зіниці кожного їхнього ока,
Де істина була надто проста, тому її брали задарма.
Говори до землі і глини без відчуття безпеки в окопах,
Пиши власні літописи про життя спадкоємців в казармах,
Накопичуючи досвід на скронях та ключові моменти,
Ділячи харчі порівну. Кожному хоч невелику порцію.
Там маленькі боги і демони виходили із плаценти,
Намагаючись жити далі, пристосовуючись до соціуму.
А в задимлених оселях досі забагато меблів і кераміки —
Їх переставляли бережно, наче переховували святі мощі.
Та смерть і народження сприймаються нормально, без паніки,
Бо тільки так можна встояти проти звинувачень і прощень.

Donia Tankova
26.04.2022

#голоснароду

А знаєте що?

Ми вирішили: воєнному випуску — бути!

Отже, починаємо збирати матеріал на повноцінний воєнний випуск журналу «Андерхаунд». Цей номер ми плануємо опублікувати не лише в мережі, але й на папері, а весь прибуток з його продажу віддати на пришвидшення нашої перемоги.

Ваші спогади, вірші та оповідання, а також ілюстрації чекаємо до кінця травня 2022.

Ми в жодному разі не відмовляємось від соціальних мереж, доки всім нам буде що сказати, тож залюбки продовжимо публікувати ваші твори на шпальтах рубрики «Голосу народу». До речі, до воєнного випуску нашого журналу ввійдуть вибрані тексти з «Голосу народу» — з їхніми авторами ми зв'яжемося особисто, коли основний відбір текстів буде закінчено. Якщо ви надсилали нам тексти до рубрики у соцмережах, але точно не хочете, щоби його було опубліковано в журналі, — просимо повідомити нас по це окремо.

І хай ваші боги та демони вас бережуть.

З повагою,
редакція «Андерхаунд»

Ложись спать

І
Ложись спать, завтра — новый день.
Закрывай глаза и считай до ста.
Уходи в места, где не правит тень,
Где жизнь волшебна, где жизнь проста,

Где не борются в очереди за серебром
Наивное зло с корыстным добром.

ІІ
Ложись спать, вокруг темнота!
Страна сновидений пока чиста,
Над чистым полем — вечный закат
Для тех, кто невинен и кто виноват.

Не проси рассказать, что снится мне
(Головы, руки и кони в огне).

ІІІ
Ложись спать, вот твоя постель.
Завтра будут весь мир — светлая пастель.
Закрой глаза, будет много тепла,
Пока она к тебе не пришла.

Завтра пой, танцуй и люби весну,
А я уже никогда не усну.

Алекс Берк
13.05.22

#голоснароду

Свет бессмертия

«А эгоизмом правит страх. Именно страх правит тщеславным желанием обладать, разрушать и создавать. Желанием убивать и насиловать прекрасное. Желанием быть возлюбленным мессией. Всё это происходит из низменного животного страха смерти. Страха быть забытым. Потерять себя. Своё я. Потому что не вечен никто. Солдат сгниёт в окопе с простреленным черепом. Диктатор умрёт и будет проклят тысячами, приветствующими его долгожданную смерть. Умрёт и герой, оставшись всего лишь персонажем сказок. И все попытки построить для будущих поколений замок из песка памяти смоет время».

Morrigan S. Crows, обзор (?) на Litchi Hikari Club

Полный текст обзора телеграфируем.

Травень скінчився — й ми в редакції вирішили продовжити прийом текстів ще на два тижні, до 15-го червня.
Нагадуємо: як і на голос народу, до журналу приймаємо художню прозу, поезію, есеї, роздуми, щоденникові нариси.

Тож, хто ще не встиг — ми на вас чекаємо.

З повагою,
редакція «Андерхаунд»

Ми закриваємо набір текстів до позачергового, воєнного випуску нашого журналу.
Дякуємо всім, хто відгукнувся та написав нам!

Це буде об'ємний номер, присвячений спільному пережитому досвіду на фоні російського вторгнення, й окрім художніх оповідань та поезії ми також опублікуємо щоденникові записи з тих, що ви вже бачили від наших читачів у рубриці «Голос Народу» у соцмережах.

Власне ж «Голос Народу» лишається відкритим, і ми так само чекаємо на нові тексти від вас.

З повагою,
редакція «Андерхаунд»

Дорогі читачі! Ми видихнули, зібралися та готові повертатися до звичайного режиму роботи соцмереж. Це означає огляди різного цікавого контенту, добірки на тему «що почитати, послухати чи подивитись» тощо.

Але також ми бачимо, що завдяки рубриці «Голос народу» нашим проєктом зацікавилось багато нових людей, і тому спитаємо: чи хотіли б ви, щоби «Голос народу» залишився як постійна рубрика (хоча б до кінця війни) паралельно зі звичайними постами?

Відтак вмикаємо опитування наступним постом.