За 250 грн можна вбити одного кацапа, давайте по 25 грн накидайте

Взагалі збори зупинились

В кінцевому результаті ТРОшніка, який без наказу відступив з позиції після десятку прильотів КАБУ— посадять.

Підора, який копав той окоп і сказав, що все заєбісь все готово — не посадять.

Підора, який приймав того окопа, підтвердив, що окоп заєбісь, витримає всі Бімби— не посадять.

Підписуйся|Розвідка Ноєм

В Україні хочуть створити свою альтернативу Telegram і соцмережам - "Дія.Канали"

Там будуть тільки перевірені канали, а публікуватись будуть тільки найкращі мєми

Козаки і дракони
Частина перша: Початок шляху

Жили-були козаки на дніпровських берегах. Життя їх було сповнене пригод і битв, але ніхто не міг припустити, що одного дня їм доведеться зіткнутися з найнезвичайнішим завданням. В один прекрасний день в село прийшла звістка про те, що в прилеглих лісах оселилися дракони. Казали, що дракони сіють хаос і руйнування, а люди бояться виходити з своїх домівок. Мудрий отаман Тарас зібрав раду, щоб вирішити, що робити далі.

«Ми не можемо залишати людей у страху», – сказав Тарас, дивлячись на своїх вірних товаришів – Остапа та Андрія. «Треба з'ясувати, в чому справа, і якщо необхідно, захистити наші землі».

І ось, зібравши свої речі та озброївшись до зубів, козаки вирушили в путь. Вони йшли через ліси і поля, зустрічаючи на своєму шляху безліч небезпек, але ніщо не могло зупинити їхню рішучість.

Частина друга: Зустріч з лісником

На третій день шляху козаки натрапили на старого лісника. Він сидів біля вогнища і готував собі скромний обід. Побачивши козаків, лісник привітно усміхнувся і запросив їх присісти.

«Що привело вас у ці глухі місця?» – спитав він, розглядаючи їхню зброю.

«Ми шукаємо драконів», – відповів Тарас. «Кажуть, що вони приносять біди і руйнування».

Лісник насупився і похитав головою. «Ви не знаєте всієї правди», – сказав він. «Дракони зовсім не злі. Це москалі поширюють брехливі чутки, щоб сіяти паніку і контролювати людей. Дракони завжди були захисниками цих лісів, вони мудрі і добрі створіння».

Козаки були здивовані почутим, але вирішили довіритися ліснику. Він указав їм шлях до драконового лігва і порадив діяти обережно.

Частина третя: Союз з драконами

Дійшовши до вказаного місця, козаки побачили вхід до великої печери. Вони увійшли всередину і незабаром опинилися перед величезним драконом. Той, побачивши незнайомців, підняв голову і спитав: «Хто ви і навіщо прийшли?»

«Ми козаки», – відповів Тарас. «Нам сказали, що ви сієте руйнування, але лісник розповів нам іншу історію. Ми хочемо дізнатися правду і, якщо можливо, укласти союз».

Дракон уважно вислухав їх і тоді розповів свою історію. Виявилося, що дракони справді завжди були захисниками цих лісів. Вони допомагали людям, але москалі почали поширювати брехню про них, щоб приховати свої злодіяння і послабити місцеве населення.

Тарас, Остап та Андрій зрозуміли, що потрібно об'єднати сили, щоб захистити свої землі. Вони запропонували драконам союз, і ті з радістю погодилися. Разом вони почали планувати, як викрити москалів і повернути мир у ці краї.

Частина четверта: Велика битва

Настав день великої битви. Козаки і дракони, об'єднавшись, виступили проти москалів. Дракони летіли в небі, обсипаючи ворогів вогнем і знищуючи їхні табори, а козаки билися на землі, прориваючи оборону і відбиваючи атаки.

Битва була важкою, але завдяки мудрості і хоробрості козаків та силі драконів, вони змогли здобути перемогу. Москалі були розгромлені, їхні злодіяння розкриті, а мир і спокій повернулися в ці землі.

Частина п’ята: Новий союз

Після перемоги козаки і дракони стали друзями і союзниками. Вони разом охороняли свої землі, допомагали людям і підтримували порядок. Люди раділи і славили своїх рятівників, розповідаючи легенди про великий союз козаків і драконів.

Тарас, Остап і Андрій стали справжніми героями. Їхні імена стали легендою, а їхні подвиги надихали багато поколінь. Дракони ж, незважаючи на свій грізний вигляд, стали символом мудрості і захисту.

Відтоді мир і дружба царювали на дніпровських берегах. Козаки і дракони разом зустрічали нові виклики, і жодна сила не могла зруйнувати їхню єдність.

Спітє?

Тілом хай в землі
Ім'ям не знищеним
Вийти би живим
Вийти би живим

🎵 Спочатку було Слово by МУР

Добре тепер птахи летять додому в мене на репіті

В Україні, яка славиться своїми золотими полями та тихими річками, живуть хоробрі українці. Вони завжди були відомі своєю любов'ю до землі та прагненням захищати її. Українці – землероби і воїни, які поколіннями відстоювали свою Батьківщину.

Але з початком війни з північним сусідом, частина молодих чоловіків, наляканих мобілізацією і жахами війни, вирішила втекти. Вони залишили свої домівки і, перетнувши могутню річку Тису, опинилися у нових землях, подалі від конфлікту. Ці люди стали відомі як "Кочові ухиляни".

Кочові ухиляни швидко пристосувалися до нового способу життя, але їхня доля була сповнена труднощів. Постійно пересуваючись, вони намагалися знайти місця, де можна було б хоч трохи відпочити. Часто їхні табори розташовувалися на околицях міст і сіл, де їх сприймали з недовірою і відторгненням. Їхні тимчасові оселі були бідними і нестабільними.

Ці люди жили на межі виживання. Вони не мали стабільної роботи, ані достатніх ресурсів. Щоб вижити, кочові ухиляни виконували випадкову роботу, займалися дрібним ремеслом або навіть просили милостиню. Їхні громади були роз'єднані, скріплені лише спільним прагненням уникнути війни.

У своїх таборах кочові ухиляни намагалися зберегти хоча б дещицю своєї культурної спадщини. Вони святкували "День Вільного Шляху" – день, коли всі родини збиралися разом, щоб поділитися історіями про свої подорожі і страждання. Проте їхні свята були сумними, повними жалю і смутку.

Цей новий народ жив у постійному пошуку кращого життя, але їхня доля була важкою і невизначеною. Вони часто опинялися на межі виживання, не маючи чіткого майбутнього.

Так, з української нації виокремилася нова народність – кочові ухиляни. Вони обрали шлях кочівництва, втікаючи від страху перед мобілізацією та війною. Їхнє життя було повне випробувань, нестабільності і жалюгідності. Вони завжди пам'ятали свої корені, але це вже не приносило їм втіхи. Їхній шлях був важким і непередбачуваним, і вони залишилися тими, кого легко було забути і кому важко було співчувати.

Ось чому ти так багато сидів вдома