Спітє?

Тілом хай в землі
Ім'ям не знищеним
Вийти би живим
Вийти би живим

🎵 Спочатку було Слово by МУР

Добре тепер птахи летять додому в мене на репіті

В Україні, яка славиться своїми золотими полями та тихими річками, живуть хоробрі українці. Вони завжди були відомі своєю любов'ю до землі та прагненням захищати її. Українці – землероби і воїни, які поколіннями відстоювали свою Батьківщину.

Але з початком війни з північним сусідом, частина молодих чоловіків, наляканих мобілізацією і жахами війни, вирішила втекти. Вони залишили свої домівки і, перетнувши могутню річку Тису, опинилися у нових землях, подалі від конфлікту. Ці люди стали відомі як "Кочові ухиляни".

Кочові ухиляни швидко пристосувалися до нового способу життя, але їхня доля була сповнена труднощів. Постійно пересуваючись, вони намагалися знайти місця, де можна було б хоч трохи відпочити. Часто їхні табори розташовувалися на околицях міст і сіл, де їх сприймали з недовірою і відторгненням. Їхні тимчасові оселі були бідними і нестабільними.

Ці люди жили на межі виживання. Вони не мали стабільної роботи, ані достатніх ресурсів. Щоб вижити, кочові ухиляни виконували випадкову роботу, займалися дрібним ремеслом або навіть просили милостиню. Їхні громади були роз'єднані, скріплені лише спільним прагненням уникнути війни.

У своїх таборах кочові ухиляни намагалися зберегти хоча б дещицю своєї культурної спадщини. Вони святкували "День Вільного Шляху" – день, коли всі родини збиралися разом, щоб поділитися історіями про свої подорожі і страждання. Проте їхні свята були сумними, повними жалю і смутку.

Цей новий народ жив у постійному пошуку кращого життя, але їхня доля була важкою і невизначеною. Вони часто опинялися на межі виживання, не маючи чіткого майбутнього.

Так, з української нації виокремилася нова народність – кочові ухиляни. Вони обрали шлях кочівництва, втікаючи від страху перед мобілізацією та війною. Їхнє життя було повне випробувань, нестабільності і жалюгідності. Вони завжди пам'ятали свої корені, але це вже не приносило їм втіхи. Їхній шлях був важким і непередбачуваним, і вони залишилися тими, кого легко було забути і кому важко було співчувати.

Ось чому ти так багато сидів вдома

дєтство дітей Донбасу