Трохи про ситуацію з машинами. Коротко - пездець.

Нижче прикладу банку зі збором на ремонт. Нажаль з власної кишені все покрити просто неможливо.

Невдовзі також викладу пост і збір на нові машини. Як ви бачили, чергову нам знищили кілька днів тому.

Буду вдячний за донат і репост🙏

https://send.monobank.ua/jar/5Ck3NE68Yx?fbclid=PAZXh0bgNhZW0CMTEAAae_e2v3V02nXxPG8gLIAYSkHpy828dgibc7GK5oAQTaRHz176tYkm150BztbA_aem_KSw9Wji7MdXnwk_4gHEpFA

На війні взявся за загартовування сильніше ніж будь коли. Сьогоднішня сесія тривала 16 хвилин. Підготовка до сезону стандартна - холодний душ завжди після звичайного, відповідно кожен день і по кілька разів на день. Час перебування стартував з однієї хвилини і кожен день на хвилину довше за минулий аж доки не доходиш до пʼяти хвилин.

Можна звісно і десять простояти але мені не цікаво. Щодо занурення в реальних водоймах, логіка та сама але тут я продовжую накидувати по хвилині на кожен раз. Мета — спокійно себе почувати у зимній воді впродовж години.

Про побічні ефекти.
Сильна імунна відповідь на хвороби. За увесь час війни я хворів кілька разів і не довше ніж три дні (а умови, повірте, здоровʼю не сприяють в бліндажах і посадках).
Зазвичай усе проходить за один день, ти просто цілий день чхаєш, даєш собі гарно поспати і знову як новий.

Якщо поєднувати загартовування і гарячу ванну (ненавиджу але роблю) перед сном, то у вас також вирівняється сон.

Перед сесією рекомендую їсти горіхи. А після неї вже пити гарячий чай. І це якраз той випадок коли можна собі дозволити поєднати його з молоком (якщо він не травʼяний) і додати меду.

Щодо субʼєктивних відчуттів, то це окрема медитативна практика. Спостереження за тілом, диханням, вміння сповільнитись і розслабитись, не реагувати на дискомфорт і не піддаватись паніці.

Що відбувається на фізіологічному рівні я поки не готовий розповідати, бо практичного досвіду в мене тут значно більше ніж теоретичного розуміння.
По собі просто помічаю, що почергово переживаєш кілька різних станів. Чергується мандраж з тремором та спокій з хвилями тепла зсередини.

І найголовніше — твій ворог це твій же ум. Він буде розповідати, що тобі це не треба ще на етапі першої думки про поїздку до води. А потім упродовж практики. Я «затикаю» його мантрою. Тут проста техніка, якщо ви думаєте одну думку, то не здатні думати іншу. Тож щоразу повертаючись до мантри, ви відключаєте можливість дати увагу думкам про занадто раннє припинення практики або відмову від неї.

Після виходу з води ще кілька хвилин тіло буде вивільняти чимало тепла. Але ще за декілька хвилин, вас прошиє холод і почнеться сильне тремтіння і спазми. Тут допоможе лише дихання і вміння розслабитись. І звісно ж чай. Якщо у ваших руках він не розливатиметься, значить трохи самоконтролю у вас вже є.

Що ж, на цьому мабуть все. Щодо зйомок, то мені лінь було брати штатив. Проте коли погода очевидно зміниться порівняно з минулим відео, знову зроблю запис.

PS/ дихання Віма Хофа не вважаю ефективною практикою від слова зовсім. Принаймні наразі. Дихальні техніки, котрі використовую я і як саме, розпишу пізніше окремим постом.

Подарунки з Санґхи завжди особливо зігрівають❤️‍🔥

Зараз значить оцей чай, в котрому пагони сосни, ванна гаряча, заснути на 9 годин під Міоритичний простір Благи і все. Життя вдалось.

Всім хто вбиває загарбників — наснаги. А хто не на війні… Донатьте, гуртуйтесь, тренуйтесь. Інакше нам не вистояти.

Що відрізняє воїна від убивці? Мотивація. Чи може воїн бути вбивцею і навпаки в той чи інший період часу? Безперечно.

Чи виправдовує мотивація вчинене зло, якщо ми все ж вирішуємо, що було вчинено зло? Не зовсім. А проте вона точно помʼякшує або погіршує обставини.

Ми обмежені у своєму сприйнятті та розумінні і можемо покладатись лише на свої внутрішні маяки, сподіваючись на те, що вони освітлюють істину.

Що робить воїна воїном? Готовність убивати «в імʼя» та помирати «в імʼя». Заради когось або чогось. З правильною…мотивацією. Саме так, знову вона.

Що відрізняє воїна від героя? Самопожертва. Воїн не шукає смерті але здатен їй протистояти і за необхідності прийняти. Герой, перш за все — сакральна жертва. Герой — це завжди трагедія. Герой і воїн не завжди перетинаються але й не рідко.

Як підтримувати мотивацію? Чи можливо тримати її «чистою» постійно? Хіба що, якщо ви — Будда. Або Бодгісатва. Більш приземленим практикам, що лише ступили в потік, варто вдаватись до медитацій, обовʼязково регулярних.

Все починається з відстежування. Знайди неправильну мотивацію чи погану рису. Не заважай їй, просто помічай. Спитай чому вона виникає. Що спонукає її переживати чи проявляти?

Досліди симптом аби розпізнати отруту; розпізнавши — застосуй її антипод.

Дієш з корисливості — прояви щедрість. Випромінюєш гнів — прояви співчуття. Як можна співчувати ворогу? Дізнайся сам.
Зі співчуття можна навіть вбивати. Краще за все вбивати тільки зі співчуття.

Співчувай тим, кого ти захищаєш від ворога. Співчувай ворогу, котрий помре через власні затьмарення. Співчувай собі адже ти вимушений лити чужу кров і ризикувати своєю.

Співчувай. Але не припиняй діяти.

Все дитинство провів на Сумщині. Та й народився в Шосткинському районі. Щоразу гортаючи новини, відчуваю як закрадається сум…разом з бажанням бороти мокшан. Благо, діяльність дозволяє.

Проїжджаючи села, котрі стирає війна, знову згадую, що «немає людей-островів… і якщо ти не знаєш по кому подзвін, знай, що він по тобі».

Але і це відносність. Строкатий світ зшитий з найрізноманітніших клаптів і чимало з них мирні. Не шукайте тут справедливості, краще вже співчуття.
Та краще за пошуки — творення.

Мою кукуху на цій війні тримають суто котики та дитячі малюнки, а не всі ваші вичурні праві ідеології.

Як же ж добре жити 🙂😁

Прочитав за минулий виїзд; хоча книжка переважно про підготовку до смерті але в цілому в ній побіжно є системне повторення буддійської бази — прихистку та погляду. Стороння людина може зрозуміти як виглядає внутрішнє життя практика тантри — з візуалізаціями, мантрами, ритуалами і мотивацією. Все в купі веде до усвідомленості і навички концентруватись, формувати і розформовувати звички, контролювати реальність певною мірою. Усім раджу.

Упустив дещо гумористичне. Підготовка до смерті — це ж і є буддійська база:) Що якісно відображено в назві. Особливо приємна назва англійською. Маю перепочинок, хоча і насичений, проте вдасться вставити в нього і практики. То ж буде трохи відео і роздумів про все це в контексті війни.

Апдейт. Цей пан огруз на 20+ кг, відростив волосся нижче плечей, здав екзамен на юриста, що проходить в мережі непоганих універів Канади і США і трахнув систему через оформлення опікунства над братом, щоб отримати ряд пільг 😁.
Юридичне кунг-фу, стиль: білий негр.

Загалом історія ще цікавіша але то вже занадто особисті моменти. Та факт є факт: «жить нада інтєрєсна».

Сподіваюсь доживу до нашої наступної дискусії. І нехай вона пройде біля прекрасних канадських озер. Завжди хотів там поморжувати і випити чаю. Вірю, що колись таки вдасться.

Костя Кудо знайдений мертвим в авто. Вогнепальне в голову.

Блять, шо? Трохи в ахуї, якщо чесно. Я вчився не у Кості, проте в нашому комʼюніті він теж був і ще на днях писав.

Не віриться мені в самогубство такої людини за версію щодо втрат на ринку. Втрати це взагалі невідʼємна частина роботи.
Зважаючи, що він суттєво допомагав армії, його вбивство росіянами було б зовсім не дивним нажаль.

А інші мої думки з цього приводу настільки сумні, що все менше хочеться жити в цій країні, бо вона починає нагадувати рашку.

Краще б я був не правий. Який піздєц.

Шо ж, сьогодні був найбільший сезон гоління хомʼяків в крипті, який я бачив.

Дехто зробив біг шорт в стилі Сороса і фунта. Більшість же звісно втратила. В мене лишалась одна спірна позиція, що закрилась по стопу. Втрати — 85 баксів. Мало, оскільки сама позиція трималась більш з цікавості, а не задля заробітку, то ж обʼєм був відповідний. Все серйозне благополучно закрилось задовго до новин. Іноді бути поза ринком є найкращим рішенням.

А світом прокотилась хвиля самогубств пишуть. Прямо як під час обвалу ринку у США десятиліття тому назад. Або ж не такий і далекий 2008. Шо ж. Життя дійсно жорстка річ.

Ще жорсткіше буде, коли обвалиться перегрітий ринок фонди. Усе перебуває на історичних максимумах, поки більш надійного і дохідного інструменту за індекси для заробітку простих смертних не придумали. Та більш за все звісно заробляємо не ми, а на нас.

Втім падіння знову ж таки вдарить по тим, хто вбачає в інвестуванні чарівну таблетку. Людська психологія не міняється, мало хто може пережити втрату більш ніж 20 відсотків капіталу і не вийти в кеш. Але ті хто «вірять» до кінця втрачають ще більше.

Мораль сумна але очевидна: інвестиційна діяльність і спекуляції це надризиковане підприємництво, якщо ви робите туди крок, будьте готові втратити УСІ вкладення. Це апокаліптично, а втім не є неможливим.

Гроші лише інструмент. Бережіть себе і близьких. А всім причетним — вдалих торгів в подальшому.

Цікаво. Як тільки тиждень не побув на війні, починається панічка. Я не даю їй ходу, просто спостерігаю. Роблю свої справи, відчуваю як в області грудної клітки визріває страх. Трохи кидає в піт, одразу хочеться встати і ходити або бігати, будь-яка фізична активність. Загалом вона і є грубими ліками. Більш тонкими і страшними є пряме споглядання. Розмова зі своїм страхом.

— Чому тобі страшно?
Раптом я щось забув? Маршрут, зброя, МАРЧ, зв'язок, довоз потрібного, покупки, їжа, стан авто, делегувати підготовку, перевірити за усіма, перечитати список справ, три-чотири рази перевірити одне і те ж, бо параноя.
Який маршрут безпечніший зараз? Які будуть цілі? До чого готуватись? О котрій заїхати?..?
— Тебе трясе всередині
— Я знаю блять.
— Чому?
— Я щось забув, недогледів, пропустив, на щось забив..
— Ти певен?
— Навряд але це можливо
— Чому ти боїшся?
— Я відповідальний за людей. Я хуйовий командир, я взагалі не маю тут бути.
— Всі так думають?
— Ніхто, крім мене?
— Наскільки ти справляєшся?
— 5 з 10.
— Наскільки ти справляєшся?
— 6 з 10.
Наскільки ти справляєш?
— 6 з 10.
— Скільки треба щоб вижити?
— 6 з 10 мінімум.
— Завжди?
— Як пощастить.
— Тобі щастить?
— Все життя.
— Певен?
— Щастить, як їбанутому.
— Чому тобі страшно?
— Вмирати не хочеться.
— Чому?
— Жити люблю.
— Життя ж страждання.
— Залежить від погляду.
— Ти володієш поглядом?
— Переважно так.
— То чому ти боїшся?
— Не хочу вмирати. Подобається нинішня інкарнація.
— Чому?
— Є справи життя, друзі, кохана, здорв'я, рідні, бабки.
— Тобі достатньо?
— Ніколи не достатньо.
— Чому ти боїшся?
— Не хочу втратите те, чого навіть не маю.
— Чому ти боїшся?
— Не дозаробив, не створив, не реалізував, не розбудував, не допоміг, не насолодився.
— Як можна втратити те чого не маєш?
— Я маю амбіції і їбануте лібідо.
— Чому ти боїшся?
— Вмерти. Чому ти питаєш одне і те ж?
— Бо тебе все ще трясе, це відчують інші.
— Я боюсь вмерти. А вірніше втратити те чого не маю, як ти і сказав.
— А те що маєш?
— Теж боюсь.
— То ти боїшся втрати чи вмерти?
— Втрати?
— Рука або смерть?
— Рука.
— Якщо дві?
— Нехай
— А ноги?
— Боляче але те саме.
— Очі?
— Якщо інше залишиться — розпетляємось.
— Розум?
— Краще вбийте.
— Яйця?
— Теж одразу вбивайте.
— А якщо будеш як та лялька?
— Вбивайте, доки не прокинусь.
— Чого ти боїшся?
— Відповідальності за інших
— Вона на тобі?
— Так.
— Ти робиш все, що можеш?
— Ні.
— Того що ти робиш вистачає?
— Покищо.
— "70% того, чого ти боїшся, з тобою не станеться." Дейл Карнегі.
— Карнегі вмер на самоті. На війні вмирали найпідготовленіші.
— То скільки не готуйся, все оно можеш вмерти?
— Так.
— То чому ти тут?
— Бо вважав це найправильнішим.
— Чому?
— Мотивація Бодгісатви.
— І як зараз?
— Місцями ніяк.
— Скільки ти так зможеш?
— Скільки буде потрібно або доки не зірвусь.
— Коли ти зірвешся?
— Я не знаю.
— Не втомився з собою говорити?
— Трохи. Думки — важка річ.
— Ще трясе?
— Менше.
— Щось зміниться від твого страху?
— Хіба на гірше.
— То візьмеш себе в руки?
— Угу. Йога або тонна відтискань, щоб впасти обличчям в підлогу.
— Важко?
— Важко.
— А коли було легко?
— До війни.
— Чому?
— Бо економічні стратегії мені ближчі за тактичні шутери.
— Ти ж знаєш як багато тобі дала війна?
— Дохуя.
— Наскільки?
— Дуже дохуя.
— То може дасть ще?
— Можливо. Нема ризику — нема результату.
— Як в торгівлі?
— Саме так.
— Як дихання?
— Вже спокійне, ти мене забалакав.
— Що робитимеш після війни?
— Бабки, подорожі і всі проекти, що на паузі.
— Що робитимеш після війни?
— Трахатимусь і спатиму досхочу, багато спорту, йоги і масажу, якщо лишусь цілим.
— Що робитимеш після війни?
— Ридатиму як сука.
— Чому?
— Бо пішло багато тих, хто був кращий за мене, а лишилось безліч тих, хто за мене гірший.
— Хочеш бути як вони?
— Ні.
— Чому?
— Чесність з собою.
— А якщо б знав, що не помреш?
— Ні.
— Чому?
— Бо я інший.
— Ти собі подобаєшся?
— Так, коли не трясе.
— Навіщо тобі це все?
— Для розвитку себе.
— Що ти розвиваєш?
— Якості та навички.
— Навіщо?
— Бо так цікавіше грати.
— Кого ти граєш?
— Себе.
— І хто ти?
— ...
— То хто гірший і кращий?
— Ніхто.
— Хто ти?
— ...

— Українець, націоналіст, буддист, традиціоналіст, торговець, йог, коханий, коханець, син, друг, брат, ворог?
— Ніхто.
— Як воно бути ніким?
— Так як і будь ким.
— Боїшся вмерти?
— Вже срати.
— Боїшся втрат?
— Я нічого не маю.
— А те чого не маєш?
— Хмари в небі.
— То є різниця скільки проживеш?
— Ні.
— То чому не піти одразу?
— Тому ж, чому можна піти й через 1000 років.
— Не заїбешся?
— Неважливо.
— Хто ти?
— ...
— Як ти?
— Краще всіх.
— То поїдемо?
— As usual. На благо всіх істот.

Шось стомився. Досяг того моменту, коли відпустку хочеться провести в санаторії або в дурдомі. А відпустку не затвердили, до речі, і найближчу зможу отримати тільки в лютому. Дожити б ще до того лютого.

Вчора страшно хотілось яблучного пирога з печі. І молоком свіжим запити, як у дитинстві.

Дитинство взагалі класна річ, бо твоя основна робота це гуляти. Все найцікавіше в житті, як на мене, відбувається в форматі гри. Винаходи, дослідження, війна…усе має ігрову сторону.

Втім іноді ж набридає гратись, правда? Тут би непогано «побачити» простір поза думками. Перестати виливатись увагою в будь-що. Та не кожен раз виходить. Залишається тільки приймати. Тут «непостійність» усього складеного працює на вас, рано чи пізно все минеться.

Та поки не минається. Поки виснажений. Коли батарейки нема, то навіть знаючи, що робити, не спроможешся. І це я не про війну — воюємо далі, успішно. Це про те, як я себе почуваю на війні чи будь-де. Про це іншим разом. Детальніше.

Наразі читаю Націократія 2.0. Паралельно читаю роботи різних українських націоналістів. Хочеться зрозуміти куди саме нас веде, і особливо вестиме після війни наш Провід.

Найбільше мене цікавить звісно економіка і фінансова система. Як прочитаю пару тонн сторінок на всі ці теми, викладу тут, що думаю. Ще раніше викладу сам огляд на книжку. Якщо все буде добре, звісно.

Що ще вам розказати? Катастрофічно потребую масажів, саун, гір. І котами б обклався. Бажано в своєму великому будинку. Подалі від цього всього.

Нині я в такому стані, що…якби я був в ньому на цивільній роботі, то звільнився б. Але армія це не цивільна робота, ніхто вас не звільнить. А якщо вам раптом погано, то памʼятайте, що завжди може бути гірше)

Робота нині найбільше нагадує айті-компанію. Тільки таку, де ти можеш вмерти по дорозі на роботу…з роботи… та й на роботі. Все як і в цивільному житті але процентаж вірогідностей зовсім інший. Загалом розвиваємось дійсно чудово. Та коли ти втомлений, то позитивні сторони життя сприймаєш досить нейтрально. Простіше кажучи, навіть хороша компанія, може відчуватись як галера.

Шо ж. Наснаги нам усім.

Тож, збір.

Загалом це репост «закритого» збору, який мій майстер йоги зараз проводить для нас в закритому чаті. Все це потім перекинеться на нашу ротну банку збору.

То ж сподіваюсь на ваші донати, друзі, вони зараз дуже потрібні.
Аби не перезнімати по кілька разів одне і те ж, кріплю відео яке відзняв вчора на виїзді. І так, ми з нього повернулись, то ж це вже чудово.

Всіх обіймаю і всім небайдужим вже дуже дякую🙏


https://send.monobank.ua/jar/5i77UJZ3F3

Буддисти, котрі мають змогу потрапити — користайтесь шансом