Закиньте брату будь ласка. І почитайте про реалії. Як я вже колись писав, якщо ми і програємо то власній байдужості.

Дуже хочеться пролити чи-то сльозу, чи-то отруту, зважаючи на втрату чоловіками не те що мужності але й людськості, що є очевидним, адже всезагальне небажання долучатись армії у фактичної більшості відповідного населення, не є прихованим.

Втім хіба ж я чекав інакшого?

У своєму плануванні я виходжу з того, що в довгостроковій перспективі ми програємо. Всі так не люблять це слово. Навіть уявляти боляче.

Але чого ми чекаємо? Випустити 100к студентів (найбільш резонний мобілізаційний запас) і грати в демократію з тими, хто не готовий брати до рук зброю аби захистити себе? Це не казка, а реальне життя — в ньому немає заздалегідь погодженого щасливого фіналу.

Мене програш звісно не порадує. Хоча воюю я і не за тих ідіотів, що поки мають змогу пересидіти негоду вдома, і котрих московія за усіх сценаріїв пустить на фарш, а за побратимів. І для них програш стане великою втратою, котру я з ними розділятиму.

Максима моєї волі завжди простягалась далі за Україну. Але раптом найкращі трансформаційні можливості виникли саме тут. Втрата держави не стане для мене втратою себе, хоча й буде гіркою. Чому?

Бо «Жить нада інтєрєсна» — ось що насправді мною завжди рухало. Та порятунок чи проста допомога ближньому якось природньо заводить тебе в найцікавіші з можливих зон екзистенції.

І я все ще тут. Попри втому, небажання щось робити, жарти про списання та СЗЧ. І попри те, що ми навіть можемо програти.
Зважаючи на таку імовірність, я продовжую діяти так ніби її загалом не існує. Усе аби мати змогу насолоджуватись життям та якісно виконувати роботу.

То ж мийте руки, очищайте серце і ставайте до зброї. Це те, що дасть нам шанс переломити скули обличчю небажаної реальності.
Чим нас більше, тим легше кожному окремо. А гуртом завжди значно легше, як перемагати, так і переживати втрати.

Трохи «спойлерів». Згодом мобілізація усе одно ставатиме все більш жорсткою, і це закінчиться тим, що обрати якість свого оточення ви вже не зможете. Ще гірший варіант — вас мобнуть до лав мокшан, а ми в свою чергу вас вбʼємо. Отакі от пироги.

Характер війни говорить про досить очевидну (та чомусь не для всіх) річ. Або ми, або вони. Ці дві державності не можуть існувати мирно. Або війна або постійна підготовка до неї. А щоб побачити довгострокові наслідки програшу, почитайте будь-яку сучасну книгу з історії України. Те, що вас очікує, буде значно гіршим за те, що бентежить вас уже зараз.

Шо ж. Як я вже зважив — все це лише вистріл в пустоту. Обрані прийдуть, інші ж не почують, навіть якщо кричати в обидва вуха. Війна триває і ми на диво гарно її живемо.
А ви подумайте зайвий раз над своїм майбутнім і покладіть ще шекелів на збір Лиса. Гарно дня😉

Немає абсолютно ніякого сенсу жертвувати собою заради групи, яка сама не бажає жертвувати заради вас (с).

Це от дослухав «Племʼя» Себастьяна Юнґера. І ця фраза зачепила, оскільки, вона описує той стан, в якому ми нині перебуваємо. В ній же й висновок.

Радив би прочитати цю книгу усім — як військовим, так і цивільним. Я б швидше назвав це статтею на тему, аніж книгою. Вона коротка, а суть її зводиться до демонстрації і пояснення деяких важливих закономірностей людської психіки.

Цікаво написано з приводу трайбалізму, як природного для людини стану, ПТСР і з чим його їдять та й загалом про людську взаємодію в період катастроф та воєн.

А для мене головне, що вона пояснює важливий механізм дії людського щастя. Якщо ви переживали втрати, надзвичайний страх, війну зблизька тощо, то маєте зрозуміти про що я. Щиро раджу.

А от щодо іншого чтива… Продовжую Націократію 2.0. Її теж поки повноцінною книгою важко назвати, це за структурою збірник статей ніціоналістичного ґатунку.

Позаду майже 400 сторінок, а мені все ще важко знайти в цьому цілісність. Втім задача поставлена, то ж продовжую.

Аби не перенавантажувати психіку чимось складно-перетравлюваним, читаю на паралелі Філософію Смути Корчинського… Відмінно.

Якщо я колись підірву колю катлєту, виступатиму за відвоювання Кубанської України, ратуватиму за повноцінний Київський патріархат замість Томосу, і підтримуватиму хрестові походи як єдиновірний богоугодний шлях — ви знаєте хто винен кому дякувати.

Пуер в мандарині.
Вже настільки очистився, що до Венеції повернулись дельфіни нарешті помічаю різницю зі звичайним.

Диявол в деталях, як люблять казати деякі. Втім ми буддисти не поважаємо чортів, аж доки вони не починають працювати на нас, то ж ніяких рогатих метафор — скажу лише, що суттєве завжди ховається в півтонах.

Боротьба триває. Наснаги, друзі.

Ну що ж. Осінь просочується до Зими. І це про факти, а не дати. Ласкаво просимо у найвсратіший військовий сезон. Бережіть авто, техніку і одне одного, перш за все.

Кожен новий мирний план гірший і смішніший за попередній.
Не така страшна війна як «післявоєнні» ми.

Завжди цікаво, як люди упираються в новини абощо. Новини ж не більше ніж шум.
Коли до більшості дійде, що вони опинились посеред WW3, їм буде несолодко і в багатьох питаннях стане запізно.

Та ці тенденції були завжди. Хтось воював, хтось тікав. Війна ж проникала усюди, діставала як не батьків, то дітей.

Не можна піти від страждання на відносному рівні.
Бо нелегко відсікти жадання під корінь.
А втім це можливо. І буде припинення страждань.
Шлях давно накреслений.

Незмінні тільки зміни.
Керуйтеся мудрістю й співчуттям.
Красивого вам дня.

Ну, якщо вже гарант звертається з проханням єдності (а фактично додаткової легітимності), то часи дійсно важкі.
І сказано наче все вірно — гідність. Гідність не передбачає капітуляції.

Втім, під що ж треба додаткова єдність і довіра? Мобілізація упущена нині — ухилянти майже нічим не ризикують. Якщо не запускати ожорсточення зараз, то коли ж? Побачимо.

Не прогнутись. Воювати десятиріччями. Без зручностей, і сподівань на нормальне життя. Атентати, самопідриви, терроризм. Так перемагають. Але одиниці. В нас ситуація все ще набагато краща. Воля. Лише воля. Чи буде її достатньо?

Але ж і вибір. Ніхто не може змусити будь-кого йти до кінця. І наслідки вибору віддалені у часопросторі.

Чи чекає нас новий виток за всім цим шумом? Побачимо. Можливо часи стануть ще цікавіші.

Шо ж. Не вбили і дякую. Інакше ці міжвиїздні подорожі не назвеш. Скільки цікавих відео колись побачать світ…

Броня мене зі сраки витягала вперше. Та головне всі живі. Нам потрібні машини. Нам потрібні механіки і водії. Доєднуйтесь. Поки ж можемо воювати технологічно, а не шахідами українського розливу і дітьми.

Так, як ви помітили, я зараз на ноті Джихаду. Читаю книжки на тему. Такої війни я б точно не хотів. Але ефективність релігійного фанатизму на дистанції важко переоцінити.

Втім, за словами класика: «А ну його к хуям, неси саке» чи як там? Поки ще хороша війна.

Ніщо так не підбадьорює зранку як 5 км марш-кидка в повній броні. Та думаю купання теж збадьорить.

Трохи втомив цей день бабака. Підготовка, постійні поїздки на ремонти машини, прання, прибирання, лекції, чистка зброї, тренування, збори, покупки, самоосвіта, інвест, знову війна. Війна — половина всього часу. Стабільно, як на заводі. Втім аби не гірше.

Ніби все і окей але знову сідає батарейка. Хочеться просто відпарюватись в чані в Карпатах, а не оце все.

Спина дає про себе знати, знову треба більше йоги. Погода — срань, аби не купання, то навіть не знаю як тут гормональний коктейль собі оформлювати.

А втім. Продовжуємо. Які альтернативи? Лише гірші. А життя — лиш кружляння суфія серед міражів пустелі.
А життя — лиш іллюзорний поток наслідків і причин.
А життя — лиш кров і плоть Христова.

Бісмілляхі-рахмані-рахім.
Ом Мані Пеме Хунг.
Господи, Ісусе Христе, прошу помилуй нас грішних.

Обирайте що до смаку вашому серцю.

Моя щира рекомендація 🌚

Блаженна людина, яка знайшла мудрість, і людина, яка набула розсудливість, бо надбання її краще за надбання срібла, і користі від неї більше, ніж від чистого золота: вона дорожче дорогоцінних каменів, і всіляке жадання твоє не зрівняється з нею.
Довголіття — у правій руці її, а в лівій у неї — багатство та слава. Дороги їі — дороги приємні, і всі стежки її — мирні. Вона — дерево життя для тих, хто тримається за неї, і блаженні, хто спирається на неї!

Книга притч Соломонових.


Мудрість — то найбільше чого я завжди жадав. Нічого не змінилось; хіба, я все більше розумію, що не маю бажаного чи бодай певності, що маю з того хоч крихти.

Вічне балансування між направленням власної концентрованої волі і довірою до чогось, що спрямовує тебе в абсолютно неочікуване майбутнє.

Якось так повелось, що ключові вибори в своєму житті я робив з-поміж варіантів, котрі навіть не уявляв. То ж які межі свободи волі, коли не завжди обираєш з чого обирати, і майже завжди не можеш осягнути наслідків будь-чого, що ти обрав? Не знаю…

Але це незмінно: знаки, люди, події — те що від мене не залежить, але спонукає до вибору тут і зараз. І я частіше довіряю внутрішньому компасу аніж чистій логіці в цих питаннях. Вічний антагонізм оцінок та інтерпретацій. Напруга між чуттєвим та розсудковим.

Скоро знову усе зміниться… Хочу вірити, що на краще.

Я на виїзді після того як проспав важливу для себе лекцію і взагалі проспав півдня, бо режиму срака, а погода не льотна.

Ps/ до речі, дійсно купив цю книгу недавно. Але на виїзді читаю іншу.

Знайшов ліки від безсоння.
Святий Франциск Асизький — книга Честертона. Диктор — Харандюк.

Вимикає через 15 хв, 4 рази з 4😄

Памʼятаю як після рибалки зрання розпалював багаття аби зігрітися. По Десні стелився туман, в повітрі була суцільна тиша, жаби ніби ще не прокинулись, тільки деінде чулись весла інших рибалок. Я не мав розуміння ким хочу стати. Життя зводилось до того аби зайняти свій вільний час чимось цікавим, а от не вільний час був типовою сезонною роботою дитини в селі.

Мобільні телефони тільки почали зʼявлятись і за містом майже не ловили. Про компʼютер я ще не мріяв. Машина була ознакою розкоші і вдалого життя. Тварин в господарстві ставало менше з кожним літом, але столи завжди ломились від їжі. Спиртне і застільні пісні були головною розвагою. Кацапи були чимось далеким і незрозумілим, але при згадці їх за столом, обовʼязково лаялись і «відпльовувались». Бо вони ліниві, брудні, і наглі. Так запамʼяталось…

Минуло здається 20 років. Ми маємо по декілька телефонів (потужніших і більш функціональних за будь-який компʼютер мого дитинства), хороші машини повні зброї.
Я вбивав, мене регулярно намагаються вбити.

Звʼязок є практично усюди, можеш стрімити хоч власну смерть. Ти літаєш на дронах — іграшках за котрі в дитинстві точно був би готовий битись, але навіть і не уявляв, що таке можливо.
Бачиш краєвиди своєї надзвичайно красивої країни з висот, про які не думав, спостерігаєш в тепловізійник лисиць, оленів, кабанів, мишей… А в бліндажі теж миші, а по дорозі на позицію теж олені. Полями бродять фазани. Кілька років без полювань і природа відновлена.

Ти вбиваєш, ніби в компʼютерній грі. Але цього все ще замало для перемоги. Вони теж нас вбивають.

Дрон для розвідки, дрон-камікадзе, дрон для доставки, дрон для мінування... Дрон-вогнемет, дрон-рушниця, дрон-сіткомет… А скільки ще дичини.


Забув куди поклав ніж?
— Поріж апельсин пропелером.
Спекотно?
— Налаштуй коптер, закріпи і підʼєднай до ноута, аби вмикати його замість кондиціонера.
Хвилює безпека?
— Бери нічний коптер, виставляй на основний підхід до бліндажа і виводь картинку на додатковий монітор.
Забув вдома хліб?
— Пацани доставлять з сусідньої позиції дроном.
Нема що робити?
— А давай доставимо шаурму дроном з сусіднього міста прямо на позиції. Набирай хто там вільний на відпочинку зараз, хай займаються…

Іграшка може зупинити танк, вбити ворога, спалити десяток мотоциклів за день, закинути пляшку води туди, де без неї вже язики до піднебіння прилипають.

Хто б мені розповів тоді біля річки про це все. І що я особисто буду учасником цієї наукової фантастики. Я б не повірив мабуть.

А цивілка? Можна заробляти, не особливо виходячи з дому? Просто за рахунок власних знань і якогось ноутбука? Мені не знадобиться класична освіта? Що? Все буде так класно але на нас нападуть якісь пришелепкуваті і почнеться весь цей кіберпанк? Та ну…

Хех. Життя дійсно стало надзвичайно цікавим.

Рівень потреб: не в кіллзоні і дякую на тому🙏

Що ж. Зимнє плавання віднині офіційно зимнє. Сезон відкрив. А зима обіцяє бути цікавою. Як і увесь наступний рік.

Вітаю себе з ювілейним співпадінням моїх планів на коротку відпустку з забороною на відпустки🤝 Ще трохи і півроку буде 🫠

Минулий Новий рік пройшов ніяк, а перше січня я зустрів в бліндажі. Навіть новорічні патчі від батальйону мені тоді не дістались. Мабуть подібний сценарій підстерігає мене й цьогоріч.

Побачимо. Головне правило війни — «аби не гірше». А докладатимусь зусиллями я до кращого, як і завжди.

Шерстяний йог з достойним асанічним рівнем доєднується до тренувань.

Ірландець. З ним починався мій бойовий і побутовий шлях на війні. Тоді ми навіть отримували від неї задоволення. Не часто побачиш, щоб людина за власним бажанням йшла в піхоту після безпілотників, а не навпаки. В бригадну розвідку ще й. Насправді на війні далеко не всі воїни і це нормально. Але він був справжній. Честь, друже.