GM. Перший кулінарний на звʼязку, всім вдалого дня.

Чим довше живу, тим витонченіше мої філософські погляди. Наразі вони зконвертувались до двох слів. «Глобально похуй».

Коли довго думаєш, приходиш лише до пустоти. Осягнувши пустоту, перестаєш довго думати.

Втім на прикладному рівні життя таки демонструє деякі цікаві і неочевидні речі.

Мене бісить самоцензура. Більшість навіть не уявляє який це тиск. Коли тобі за характером огидна нечесність перед собою, перебувати у військовому побуті та ще й в цифрову епоху, досить дискомфортно.

От я вам розповідаю неймовірно мало з усього, що відбувається і що я роздумую. Чому так? Ну, бо я цілком розумію як легко слова приводять до смерті. Як там Конфуцій писав? В хуйовій державі будь сильним у вчинках але поменше пізділінькай? Десь щось якось так.

Але, щоб трохи поділитись з вами осяяннями, котрі я не буду сильно аргументувати аж до кінця війни чи моєї в ній участі (якщо помру, то теж вже не аргументую хехе), то наведу тут їх тезово.

1. Хороша мобілізація це не та що з людським обличчям і гарними манерами але та, де за протидію ТЦК вам прострелять коліна.
2. Хороший командир не ваш друг. З вашої точки зору він швидше за все уйобок і мʼясник, або «затягнутий». Якщо ж він ваш друг і ви ще не здохли, то вам поки везе. І це стосується усієї армії.
3. Люди — ліниві безініціативні уйобки в 80% часу. Найкращих це теж стосується, тому топовий армійський інструмент це муштра і пиздюліни.
4. Держава вам ніхуя не винна, як і ви їй. Все впирається в боротьбу воль. Ти вважаєш, що ми звісно молодці але все ж дебіли, тому звалив. Ми вважаємо, що ми ще ті дебіли але ти взагалі — лох і прах. Частина з нас загине, інша частина доживатиме в ступорі сприйняття, а ще маленька частина суто випадково прострелить тобі коліна після війни і відіжме в тебе все, бо ти втік, а тому людиною не вважаєшся. І не те що б ти був зовсім не правий у своїх рішеннях, просто в нас протилежна воля і твоя на дистанції виявиться слабенькою.
5. Вся мораль — відносна, імперативні норми ж використовуються для того аби ти зайвий раз не вийобувався. І якщо тобі хтось затирає за цінності, то це для того аби ти чинив так, як треба йому, а не тобі.
6. Ти швидше за все не знаєш, що тобі треба і взагалі лінивий довбойоб, то ж особливо не радій. Автор от пише і зовсім не сумнівається, що такий самий (інакше сидів би тут з вами, ага).
7. Що там ще? Ну, в вас насправді немає нічого стабільного, ви просто все життя стараєтесь того не помічати, бо дуже страшно виявити, що «ти» це набір якихось бажань, звичок, устремлінь… Жодна окрема річ з того списку не робить тебе тобою, то чому ж усі разом вони раптом мають це зробити? Тебе тут нема і єдине важливе питання лише в тому як цю данність прийняти: поплакати від екзистенційного жаху і жалю чи ліпити з життя усе, що тобі до вподоби? А в тебе достатньо волі аби ліпити?

Нагнав вам мороку на ніч. Нехай для балансу буде паста ля «шо під руку трапило».

Хороше нагадування, що я чудовий кухар і коханець. І взагалі не створений для війни.

Заїхав в Харків за зброєю. Скуштував грузинської кухні. Відчув себе «на свободі». Не відпустка звісно, а все ж ковток волі.

Було б цікаво тут пожити кілька місяців, в місті своя атмосфера, є де розвернутись. Втім сумую за Києвом з сильною йога-тусовкою, тонною різноманітної активності на Дніпрі та й просто домом.

Хоча відвідати свій отчий дім я б теж був радий. З Десною, лісами й обмеженою кількістю людей довкола.

Ідилічна мрія… макбук, пара моніторів, старлінк і дім в їбенях біля річки. І єдиний ідіот в оточенні визиратиме на тебе хіба з дзеркала. Пару котиків, собаку…

Є куди йти, можна жити. Будьмо

Осінь. Важко працювати. Погода і рельєф рулитимуть війною завжди. Просто зовсім інший характер.

Цікаво як дронова війна виглядатиме в пустелі чи густих лісах посеред гір. Абсолютно не усюди вони стануть гейм ченджером.

Загалом географія може убезпечити вас від війни краще за будь-яку політику. Правда в нас от навпаки.

Нічого нового під сонцем, окрім того, що сонця зараз замало.

Панство за те, щоб лупити дронами якихось пустельних ісламістів в капцях. От тобі і дрони серед пісків.

А я за те, щоб в капцях курсувати островами на відпочинку. З коктейлями і сигарами. І теж щоб трохи піску. На узбережжі.

Працювати аби жити мені значно ближче за жити аби працювати.

Знаєте, бути релігійним набагато веселіше, як мінімум.
Грубо матеріалістичний світогляд носить в собі досить передбачуваний масив бажань і вчинків. А також реакцій.

А от релігійні мотивації породжують епічні та романтичні вчинки й абсолютно непередбачувані реакції та їх наслідки.

Жити одним днем з вірою у Христа і перебуваючи в щасті, навіть знаючи, що тебе й самого розіпнуть абощо (згадаймо апостолів) або ж вести десятиліттями війну в імʼя Аллага з ворогом, що переважає тебе в усьому окрім віри — це багато коштує.

Буддійський шлях самообмеження і медитації з вірою в Три Дорогоцінності теж не для слабеньких. Чи я б сказав не для сіреньких. Погугліть як тибетці здійснюють паломництва простираннями. Подивіться в їх усміхнені обличчя, на їх обшарпаний і зношений практикою і подорожжю одяг.

В кожній світовій релігії віднайдемо праведників, мучеників, святих, самопожертву, якісь чудеса або ж навпаки — чудовиськ, маловірів, зрадників тощо.

Навіть рулити капіталами цікавіше, присвячуючи це діло чомусь вищому. Ба й ложку до рота підносити з присвятою, це ж зовсім інше проживання моменту. Сакрального, якщо бажаєте. Причому віднайденого будь-де… в «будь-деньщині».

Тут не буде ні висновків ні аргументації. Просто задумався, що це досить цікаво.

Я звісно звик до відсутності світла, коли приїжджаю.. Але мінус по воді після стількох діб на позиції це неприємно. Шо ж. Значить сьогодні їдемо митись, а не моржувати

Так, зимні купання то імба. Найгарніша людина на нараді був😁🌝 А от світла тепер теж нема в додачу до води. Втім війна не зупиняється, долаємо.

Страчені світанки. Усім раджу подивитись.

І… Нагадаю мабуть зайвий раз — у випадку програшу, замирювання, повернення мокшанських орієнтацій або ж відсутності ціннісної проукраїнської спрямованості загалом, нас переважно чекають зради, ненависть, катування і смерть.

Нас — військових. В особливості тих, кого можна записати в націоналісти. Так вже склалось, що найкращі умови в армії в націоналістичних підрозділах. А добровольці завжди мають більше свободи і можливостей порівняно з бусифікованими. Втім готуватимуть вас однаково, питання лише у вашій мотивації.

Ситуація надзвичайно складна і оптимізму я не маю. Проте ми знаходимось в набагато кращих умовах аніж наші ідейні попередники. Війна не є підпільною, ми маємо підтримку, державність, повноцінну армію.

Коли я говорю про перемогу, то маю на увазі здебільшого збереження кількох ключових речей, котрі дозволяють існувати нації — цілісна ефективна армія, державність, міжнародне визнання.

До чого це? До фільму, який радив і того, що відбувається з нами зараз. Вороги все ті ж, як зовнішні, так і внутрішні. Нажаль бачу чимало проблем, що згубили нас ще тоді.

Знаєте, мені легше ніж багатьом. У мене навіть завтра немає, про що переживати? Більш того, я з небагатьох хто розуміє, що цього завтра ні в кого нема.

І до важливого… Завтра прощання з Ірландцем.

Не певен, що нормально вивіз би це зараз, тому поїду трохи пізніше один.
Памʼятайте, що ця боротьба дається нам найвищою ціною з можливих. Честь, брате.

Закиньте брату будь ласка. І почитайте про реалії. Як я вже колись писав, якщо ми і програємо то власній байдужості.

Дуже хочеться пролити чи-то сльозу, чи-то отруту, зважаючи на втрату чоловіками не те що мужності але й людськості, що є очевидним, адже всезагальне небажання долучатись армії у фактичної більшості відповідного населення, не є прихованим.

Втім хіба ж я чекав інакшого?

У своєму плануванні я виходжу з того, що в довгостроковій перспективі ми програємо. Всі так не люблять це слово. Навіть уявляти боляче.

Але чого ми чекаємо? Випустити 100к студентів (найбільш резонний мобілізаційний запас) і грати в демократію з тими, хто не готовий брати до рук зброю аби захистити себе? Це не казка, а реальне життя — в ньому немає заздалегідь погодженого щасливого фіналу.

Мене програш звісно не порадує. Хоча воюю я і не за тих ідіотів, що поки мають змогу пересидіти негоду вдома, і котрих московія за усіх сценаріїв пустить на фарш, а за побратимів. І для них програш стане великою втратою, котру я з ними розділятиму.

Максима моєї волі завжди простягалась далі за Україну. Але раптом найкращі трансформаційні можливості виникли саме тут. Втрата держави не стане для мене втратою себе, хоча й буде гіркою. Чому?

Бо «Жить нада інтєрєсна» — ось що насправді мною завжди рухало. Та порятунок чи проста допомога ближньому якось природньо заводить тебе в найцікавіші з можливих зон екзистенції.

І я все ще тут. Попри втому, небажання щось робити, жарти про списання та СЗЧ. І попри те, що ми навіть можемо програти.
Зважаючи на таку імовірність, я продовжую діяти так ніби її загалом не існує. Усе аби мати змогу насолоджуватись життям та якісно виконувати роботу.

То ж мийте руки, очищайте серце і ставайте до зброї. Це те, що дасть нам шанс переломити скули обличчю небажаної реальності.
Чим нас більше, тим легше кожному окремо. А гуртом завжди значно легше, як перемагати, так і переживати втрати.

Трохи «спойлерів». Згодом мобілізація усе одно ставатиме все більш жорсткою, і це закінчиться тим, що обрати якість свого оточення ви вже не зможете. Ще гірший варіант — вас мобнуть до лав мокшан, а ми в свою чергу вас вбʼємо. Отакі от пироги.

Характер війни говорить про досить очевидну (та чомусь не для всіх) річ. Або ми, або вони. Ці дві державності не можуть існувати мирно. Або війна або постійна підготовка до неї. А щоб побачити довгострокові наслідки програшу, почитайте будь-яку сучасну книгу з історії України. Те, що вас очікує, буде значно гіршим за те, що бентежить вас уже зараз.

Шо ж. Як я вже зважив — все це лише вистріл в пустоту. Обрані прийдуть, інші ж не почують, навіть якщо кричати в обидва вуха. Війна триває і ми на диво гарно її живемо.
А ви подумайте зайвий раз над своїм майбутнім і покладіть ще шекелів на збір Лиса. Гарно дня😉

Немає абсолютно ніякого сенсу жертвувати собою заради групи, яка сама не бажає жертвувати заради вас (с).

Це от дослухав «Племʼя» Себастьяна Юнґера. І ця фраза зачепила, оскільки, вона описує той стан, в якому ми нині перебуваємо. В ній же й висновок.

Радив би прочитати цю книгу усім — як військовим, так і цивільним. Я б швидше назвав це статтею на тему, аніж книгою. Вона коротка, а суть її зводиться до демонстрації і пояснення деяких важливих закономірностей людської психіки.

Цікаво написано з приводу трайбалізму, як природного для людини стану, ПТСР і з чим його їдять та й загалом про людську взаємодію в період катастроф та воєн.

А для мене головне, що вона пояснює важливий механізм дії людського щастя. Якщо ви переживали втрати, надзвичайний страх, війну зблизька тощо, то маєте зрозуміти про що я. Щиро раджу.

А от щодо іншого чтива… Продовжую Націократію 2.0. Її теж поки повноцінною книгою важко назвати, це за структурою збірник статей ніціоналістичного ґатунку.

Позаду майже 400 сторінок, а мені все ще важко знайти в цьому цілісність. Втім задача поставлена, то ж продовжую.

Аби не перенавантажувати психіку чимось складно-перетравлюваним, читаю на паралелі Філософію Смути Корчинського… Відмінно.

Якщо я колись підірву колю катлєту, виступатиму за відвоювання Кубанської України, ратуватиму за повноцінний Київський патріархат замість Томосу, і підтримуватиму хрестові походи як єдиновірний богоугодний шлях — ви знаєте хто винен кому дякувати.

Пуер в мандарині.
Вже настільки очистився, що до Венеції повернулись дельфіни нарешті помічаю різницю зі звичайним.

Диявол в деталях, як люблять казати деякі. Втім ми буддисти не поважаємо чортів, аж доки вони не починають працювати на нас, то ж ніяких рогатих метафор — скажу лише, що суттєве завжди ховається в півтонах.

Боротьба триває. Наснаги, друзі.

Ну що ж. Осінь просочується до Зими. І це про факти, а не дати. Ласкаво просимо у найвсратіший військовий сезон. Бережіть авто, техніку і одне одного, перш за все.

Кожен новий мирний план гірший і смішніший за попередній.
Не така страшна війна як «післявоєнні» ми.

Завжди цікаво, як люди упираються в новини абощо. Новини ж не більше ніж шум.
Коли до більшості дійде, що вони опинились посеред WW3, їм буде несолодко і в багатьох питаннях стане запізно.

Та ці тенденції були завжди. Хтось воював, хтось тікав. Війна ж проникала усюди, діставала як не батьків, то дітей.

Не можна піти від страждання на відносному рівні.
Бо нелегко відсікти жадання під корінь.
А втім це можливо. І буде припинення страждань.
Шлях давно накреслений.

Незмінні тільки зміни.
Керуйтеся мудрістю й співчуттям.
Красивого вам дня.

Ну, якщо вже гарант звертається з проханням єдності (а фактично додаткової легітимності), то часи дійсно важкі.
І сказано наче все вірно — гідність. Гідність не передбачає капітуляції.

Втім, під що ж треба додаткова єдність і довіра? Мобілізація упущена нині — ухилянти майже нічим не ризикують. Якщо не запускати ожорсточення зараз, то коли ж? Побачимо.

Не прогнутись. Воювати десятиріччями. Без зручностей, і сподівань на нормальне життя. Атентати, самопідриви, терроризм. Так перемагають. Але одиниці. В нас ситуація все ще набагато краща. Воля. Лише воля. Чи буде її достатньо?

Але ж і вибір. Ніхто не може змусити будь-кого йти до кінця. І наслідки вибору віддалені у часопросторі.

Чи чекає нас новий виток за всім цим шумом? Побачимо. Можливо часи стануть ще цікавіші.

Шо ж. Не вбили і дякую. Інакше ці міжвиїздні подорожі не назвеш. Скільки цікавих відео колись побачать світ…

Броня мене зі сраки витягала вперше. Та головне всі живі. Нам потрібні машини. Нам потрібні механіки і водії. Доєднуйтесь. Поки ж можемо воювати технологічно, а не шахідами українського розливу і дітьми.

Так, як ви помітили, я зараз на ноті Джихаду. Читаю книжки на тему. Такої війни я б точно не хотів. Але ефективність релігійного фанатизму на дистанції важко переоцінити.

Втім, за словами класика: «А ну його к хуям, неси саке» чи як там? Поки ще хороша війна.

Ніщо так не підбадьорює зранку як 5 км марш-кидка в повній броні. Та думаю купання теж збадьорить.

Трохи втомив цей день бабака. Підготовка, постійні поїздки на ремонти машини, прання, прибирання, лекції, чистка зброї, тренування, збори, покупки, самоосвіта, інвест, знову війна. Війна — половина всього часу. Стабільно, як на заводі. Втім аби не гірше.

Ніби все і окей але знову сідає батарейка. Хочеться просто відпарюватись в чані в Карпатах, а не оце все.

Спина дає про себе знати, знову треба більше йоги. Погода — срань, аби не купання, то навіть не знаю як тут гормональний коктейль собі оформлювати.

А втім. Продовжуємо. Які альтернативи? Лише гірші. А життя — лиш кружляння суфія серед міражів пустелі.
А життя — лиш іллюзорний поток наслідків і причин.
А життя — лиш кров і плоть Христова.

Бісмілляхі-рахмані-рахім.
Ом Мані Пеме Хунг.
Господи, Ісусе Христе, прошу помилуй нас грішних.

Обирайте що до смаку вашому серцю.

Моя щира рекомендація 🌚